Історія зародження християнства на Русі

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Язичницькі вірування наших предків досить мало відомі. Як і всі арійці, руські слов'яни поклонялися силам видимої природи й шанували предків. Для Русі торговельні відносини з Грецією полегшували знайомство з Христовою вірою. Варязькі купці й дружинники, які частіше, ніж слов'яни, бувають у Царгороді, задовго до слов'ян почали там навертатися до християнства й приносили на Русь нове вчення, передаючи його слов'янам. За часів князювання Ігоря в Києві була вже християнська церква св. Іллі. Та. й у війську самого князя Ігоря було багато християн. Дружина князя княгиня Ольга також була християнкою. Словом, християнська віра була добре знайома киянам ще при перших варязьких князях. Правда, Святослав ставився досить прохолодно до грецької віри; а при сині його Володимирі в Києві ще стояли язичницькі кумири (ідоли), яким приносили людські «треби», або жертви. християнство князь київський русь

Прийняття християнства стало найважливішою подією в історії Київської Русі. Відбулося воно за часів правління київського князя Володимира (978--1015) і стало визначальним фактором для всієї Русі. Церква дуже часта в ті часи порівнювала київського князя з апостолом Павлом. І справа не стільки в тому, що йому вдалося чудовим чином позбутися сліпоти, скільки в тому, що князь Володимир із язичника став щирим християнином. І це після того, як язичники намагалися всіма можливими способами очорнити ім'я Христа. Князь Володимир став пізніше ревним прихильником християнства й так само ревно намагався всіх язичників перетворити на християн.

Князь Володимир одержав язичницьке виховання. Це відбулося в Новгороді, куди Святослав направив його княжити у восьмирічному віці. «І став Володимир княжити в Києві один, -- мовиться в літописі, -- і поставив кумири на пагорбі за теремним двором: дерев'яного Перуна зі срібною головою й золотими вусами, потім Хорса, Даждьбога, Стрибога, Симарг-ла та Мокоша. І приносили їм жертви, називаючи їх богами... І опоганилася кров'ю земля Руська й пагорб той». У 983 році князем Володимиром була здобута перемога над ятвягами. За неї необхідно було, за язичницьким звичаєм, принести жертву богам -- людську жертву. Жертвою був обраний юнак із християнської родини. Батько юнака не міг змиритися з дурістю язичників, обвинуватив їх і їхнього божка в кровожерливості. Юрба розлютованих язичників убила й батька, і сина. Але, ймовірно, їхня смерть стала початком хрещення Русі. Смерть забрала двох християн -- Феодора й Іоанна, а трохи пізніше до християн примкнули тисячі язичників на чолі з князем Володимиром. Митрополит Київський Іларіон так писав про князя Володимира в «Слові про Закон і Благодать»: «Прийшло на нього одкровення Вишнього, поглянуло на нього Всемилостиве око Благого Бога, і засіяв у серце його розум. Він зрозумів суєту ідольської омани й осягнув Єдиного Бога, який створив усе видиме й невидиме. А особливо завжди він чув про православну, христолюбиву й сильну вірою землю грецьку... Чуючи все це, запалав він духом і зажадав серцем він бути християнином і навернути всю Землю в християнство». Так само думали ненець Іаков, і літописець Нестор. Усі вони вважали, що тільки завдяки втручанню Божої благодаті князь Володимир прийшов до розуму та прийняв те, що повинне було бути прийняте. Літописці бхилялися до думки, що у Володимира був гострий розум і «добрий смисл», що й допомогли йому прийняти правильне рішення. До того ж у Києві вже протягом довгого часу існували християнські храми, з якими Володимир міг познайомитися й прийняти їхнє вчення.

Існує кілька версій про те, де й коли був хрещений сам Володимир. Є офіційна версія, відповідно до якої князь був хрещений у Корсуні в 988 році -- грецький Херсонес у Криму. Друга версія говорить, що хрещення князь Володимир прийняв у 987 році в Києві. Відповідно до третьої версії, місцем хрещення було обране місто Василів у 987 році. Це місто нині знаходиться неподалік від Києва й називається Васильків. Найбільш достовірною є друга версія. Для цього є кілька причин. І чернець Іаків, і преподобний Нестір незалежно один від одного засвідчують, що князь Володимир прийняв хрещення в 987 році. Іаків повідомляє, що Володимир після хрещення прожив ще 28 років. Якщо скласти 987 рік і 28 років, то виходить саме 1015 рік -- дата смерті князя. Також чернець стверджує, що Володимир здійснив похід на Корсунь на третій рік після Хрещення (саме 989 рік офіційно занесений у літопис як рік узяття Корсуні). Літописець Нестір стверджує, що князь Володимир був хрещений улітку 6495 року від створення світу, а це відповідає 987 року від Різдва Христового. Але є інші відомості. От як пише про прийняття Володимиром рішення про хрещення один із літописців: «Прийшли, -- розповідає літописець, -- до Володимира (986 р.) спочатку волзькі болгари, похваляючи своє магометанство, потім німці від римського папи, потім хазарські євреї з проповіддю свого закону й, нарешті, грецький філософ із православним ученням. Усі вони хотіли навернути Володимира у свою віру. Він же вислухав їх і всіх відсилав геть, крім грека. З греком він розмовляв довго, відпустив його з дарунками й почестями, але поки не хрестився. Наступного року (987) скликав Володимир своїх радників і розповів їм про прихід до нього проповідників, додавши, що найбільше його вразили розповіді грецького філософа про православну віру. Радники підказали князеві послати в різні країни своїх послів подивитися: «Хто яко служить Богові?» Побувавши й на сході, і на заході, посли потрапили в Царгород і були вражені там несказанною благоліпністю грецького богослужіння. Вони так і сказали Володимиру, додавши, що самі не хочуть залишатися більше в язичництві, пізнавши православ'я. Це випробування вір через послів вирішило справу. Володимир прямо запитав своїх радників: «Де хрещення приймемо?» А вони згідно відповіли: «Де тобі любо». І от наступного 988 року Володимир пішов із військами на Корсунь і осадив його. Місто завзято оборонялося. Володимир дав обітницю хреститися, якщо візьме Корсунь, і справді взяв його. Не хрестячись ще, він послав у Царгород до царів-братів Василя й Костянтина, погрожуючи йти на них і вимагаючи за себе заміж їхню сестру Анну. Царі сказали йому, що не можуть видати царівну заміж за «поганого», тобто за язичника. Володимир відповів, що готовий хреститися. Тоді царі відправили в Корсунь сестру свою й із нею духівництво, яке хрестило руського князя та вінчало його із царівною. Перед хрещенням Володимир занедужав і осліп, але чудово зцілився під час самого таїнства хрещення. Помирившись із греками й віддавши їм Корсунь, він повернувся з православним духівництвом до Києва й хрестив усю Русь у православну грецьку віру». Після хрещення князь Володимир почав носити ім'я Василій і вирішив назавжди позбутися язичників, перехрестивши їх у християн. Не тільки релігійні мотиви рухали князем. Він, безумовно, прагнув прилучитися до всіх культурних народів, які вже давно живуть за законами християнства. Це означало підняти на вищий рівень культурне й державне життя Русі. Тим більше, що Київська Русь давно вже була зв'язана з Візантією, яка проповідувала православ'я. Щоб забезпечити собі підтримку цієї великої християнської держави, князь Володимир одружується з Анною, сестрою візантійських імператорів Василія II і Константина, які живуть у Херсонесі. Після одруження Володимир повертається до Києва. Він привозить із собою не тільки жінку-грекиню, але й усіляке церковне начиння, у тому числі хрести, ікони, мощі, і ревно береться до хрещення Руді.

Хрещення русі й утворення помісної руської православної церкви.

Деякі міста відкрито виступили проти щирого прагнення Володимира допомогти людям прийняти християнство. Почали цю боротьбу волхви -- офіційні проводирі язичництва. Новгород, Муром і Ростов не хотіли скоритися насильницькому хрещенню.

Володимир спочатку вирішив перехрестити своїх синів, яких було 12, і багатьох своїх наближених слуг: їм було наказано знищити всіх язичницьких ідолів. Головного ж ідола -- Перуна -- він негайно наказав скинути в ріку. Духівництво зобов'язане було припинити проповідувати язичництво та зайнятися проповідництвом християнських постулатів.

У призначений день відбулася найбільша подія -- масове хрещення величезної кількості киян. «Наступного ж дня, -- мовиться в літописі, -- вийшов Володимир із попами царициними й корсунськими на Дніпро, і зійшлося там людей без числа. Увійшли у воду й стояли там одні по шию, інші по груди, молоді ж біля берега по груди, деякі тримали дітей, а вже дорослі бродили, попи ж робили молитви, стоячи на місці. І було видно радість на небі й на землі з приводу стількох душ, які рятуються... Люди ж, хрестившися, розходилися по домівках. Володимир же був радий, що пізнав Бога й людей його, подивився на небо та сказав: «Христе Боже, що створив небо й землю! Глянь на нових людей цих і дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебе християнські країни. Утверди в них праву й непохитну віру й мені допоможи, Господи, проти диявола, хай здолаю підступ його, сподіваючись на Тебе та на Твою силу». Різні джерела пропонують різні версії щодо дати здійснення цього обряду. Одні дослідники вважають, що це відбулося в 988 році; інші схиляються до версії, що трохи пізніше -- у 989--990 роках. Услід за Києвом приймають хрещення такі міста, як Полоцьк, Туров, Тмутаракань, Чернігів, Новгород, Ростов, Володимир-Волинський. Князеві Володимиру вдалося навернути до християнства практично всю Київську Русь. Завдяки цьому утворилася єдина Руська православна церква. Допомогла Володимиру й Візантія. Відтіля прибули єпископи на чолі з митрополитом. Болгарія відрядила своїх священиків, які привезли із собою богослужбові книги слов'янською мовою. По всій Русі почалося будівництво храмів, почали відкриватися училища для підготовки духівництва з руського середовища. У літописі тих часів повідомляється, що Володимир «наказав рубати церкви й ставити їх по тих місцях, де раніше стояли кумири. І поставив церкву в ім'я святого Василя на пагорбі, де стояв ідол Перуна й інші, і де творили їм треби князь і люди. І по інших містах почали ставити церкви й призначати в них попів, і приводити людей на Хрещення по всіх містах і селах». Грецькі майстри допомогли спорудити в Києві величний кам'яний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці (Десятинну церкву), куди були перенесені святі мощі рівноапостольної княгині Ольги. Християнство прижилося на Русі.

Церква намагалася посилити значення князівської влади. Князів вона вчила, як треба керувати: «забороняти злим і страчувати розбійників». «Ти поставлений від Бога на покару злим, а добрим на помилування», -- говорило духівництво князеві Володимиру, доводячи, що князь не може залишитися байдужим до насильства та зла у своїй землі, що він повинен наводити в ній лад. Такий погляд духівництво обґрунтовувало переконанням, що князівська влада, як і всяка земна влада, походить від Бога й повинна виконувати Божу волю. Церква жадала від підданих князя, щоб вони «мали приязнь» до князя, не мислили на нього зла та дивилися на нього, як на обранця Божого. Дуже суворим був погляд язичницької Русі на князів, як на дружинних конунгів, які беруть данину за свої військові послуги, яких можна проганяти, якщо вони не бажані, і навіть убивати (як древляни Ігоря). Церква всіляко боролася з таким світоглядом і підтримувала авторитет князів, дивлячись на них як на вроджених і богоданних правителів. Коли князі самі принижували свою гідність у грубих сварках і міжусобицях, духівництво намагалося мирити їх. Так духівництво втілювало в життя ідеї справедливого державного порядку, маючи перед собою приклад Візантії, де царська влада стояла дуже високо.

На Русі церква знайшла ряд союзів, родових і племінних, дружинних і міських, потім утворила особливий союз -- церковну громаду; до її складу ввійшло духівництво, потім люди, яких церква опікувала й утримувала, і, нарешті, люди, які служили церкві й були від неї залежні. Церква опікувала тих, хто не міг сам себе прогодувати: жебраків, хворих, убогих. Вона давала притулок і заступництво всім ізгоям, що втратили захист мирських громад і союзів. Церква отримувала у своє володіння села, населені рабами. Ізгої та раби ставали під захист церкви й робилися її працівниками. Усіх своїх людей церква однаково судила за своїм законом і за церковними звичаями; усі ці люди виходили з підпорядкування князя й ставали підданими церкви. Церква сприймала людину по-християнському -- як вільну людину. Для церковної свідомості всі були брати в Христі, не було перед Господом ні раба, ні пана. У церкві не існувало рабства: раби, подаровані церкві, перетворювалися на людей вільних особисто; вони були тільки прикріплені до церковної землі, жили на ній і працювали на користь церкви. Таким чином, церква давала світському суспільству приклад нового, більш досконалого й гуманного ладу, у якому могли знайти собі захист і допомогу всі немічні й беззахисні.

Піклувався князь Володимир і про освіту своїх підданих. Літопис свідчить, що князь наказав навчати дітей книжковим наукам.

Правління Ярослава Мудрого.

Продовжувачем діянь Володимира став його син Ярослав (1019--1054), згодом прозваний Мудрим за своє правління. Він хотів розвивати те, що зробив головною своєю турботою його батько. За роки його правління християнство на Русі продовжувало «плодитися й поширюватися, і чорноризці почали множитися, і монастирі з'являтися... і множилися пресвітери й люди християнські. І радувався Ярослав, бачачи багато церков і людей християнських...» Під час правління Ярослава Мудрого були побудовані такі відомі пам'ятники руського церковного зодчества, як Софійський собор у Києві (закладений в 1037 році) і Софійський собор у Новгороді (1045-- 1055 роки), заснований знаменитий Києво-Печерський монастир (1051 рік), який багато в чому визначив подальший розвиток релігійного та культурного життя Київської Русі. У 1030 році Ярослав у Новгороді відкриває школу для підготовки духівництва. У ній навчається близько 300 дітей. Літописи згадують, що такі школи існували при багатьох архієрейських кафедрах у багатьох містах. Особливо Ярослав піклувався про переклади нової літератури та про збільшення числа книг за допомогою переписування їх із наявних рукописів. У літописі 1037 року є такий запис про Ярослава Мудрого: «книги любив, читаючи їх часто й уночі й удень. І зібрав переписувачів багатьох, і перекладали вони з грецької слов'янською мовою. І написали вони книг безліч, за ними ж повчаються віруючі люди, насолоджуються вченням божественним... Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги й, багато їх написавши, поклав у церкві святої Софії, що створив сам». Це означає, що саме Ярославом була створена перша на Русі бібліотека. Завдяки турботливому князеві віруючі мали можливість глибше вивчити основи християнства. Про Ярослава Мудрого тепло відгукуються літописці того часу.

Наприкінці XI ст. -- початку XII ст. християнство остаточно утвердилося в Ростово-Суздальській землі завдяки місіонерській діяльності єпископів Ростовських: святого Леонтія та святого Ісані. У Муромо-Рязанській землі хрестителем був князь Костянтин (Ярослав) Святославович (1096--1129). Поширилося християнство й серед слов'янських племен в'ятичів і радимичів, що ввійшли до складу Давньоруської держави наприкінці XI ст. і були навернуті до Бога преподобним Кук-шею, ченцем Києво-Печерського монастиря.

Хрещення Русі стало переломним моментом у житті народу. Виникла нова значуща галузь Єдиної Святої Соборної й Апостольської Церкви -- помісна Руська православна церква.

Християнство сприяло процвітанню культури, державності, викорінюванню грубих звичаїв (кровна помста, полігамія, «умикання», тобто викрадення дівиць). Завдяки поширенню християнства зміцнилася родина, налагодився мир.

Історики, які досліджували період виникнення християнства на Русі, засвідчують, що «християнська церква підняла значення князівської влади в Києві на велику висоту й усталила зв'язок між частинами держави». На Русі всюди виникали шко ли, люди навчалися грамоті, налагоджувалася освіта, з'являлася безліч зразків літератури, перекладеної з грецької мови. Відповідно, із ростом освіти виникала й своя власна, руська література. Розвивається зодчество й іконопис. Школи й бібліотеки піднімають освіту на чимраз вищий рівень. Безумовно, найба-гатша бібліотека була в Києво-Печерському монастирі, що виростив цілу плеяду руських церковних письменників. У цьому монастирі був прийнятий Студійський устав, що зобов'язував кожного ченця читати книги з монастирської бібліотеки. Житіє преподобного Феодосія Печерського, котре було написане преподобним Нестором Літописцем, свідчить, що в келії преподобного Феодосія йшла напружена робота щодо складання й виготовлення книг. Чернець Іларіон намагався вдень і вночі писати книги, великому Никонові випало переплітати їх, а сам Феодосій узявся за прядіння ниток, необхідних для плетіння. Багато книг передав монастиреві пострига. Києво-Печерського монастиря князь-чернець Микола Святенник. Велика бібліотека була й у князя Чернігівського Святослава Ярославовича. Князь Ростовський Костянтин Всеволодович постачав книги в різні церкви. Єпископ Ростовський Кирил І (XIII ст.) також був власником безлічі книг. Зрозуміло, що переписані від руки книги були дуже дорогими, тому прості люди не могли собі дозволити їх купити. Заможні люди (князі, єпископи) мали можливість купувати книги. Книги мали переважно духовну спрямованість. Це пояснювалося впливом перекладної літератури, постійним інтересом руського суспільства, яке щойно познайомилося з основами християнства, до питань християнської віри. Митрополит Іларіон написав «Слово про Закон і Благодать», що одержало високу оцінку його сучасників і нащадків. Преподобним Нестором, ченцем Києво-Печерського монастиря, написані житія святих князів Бориса та Гліба (убитих Святополком у 1015 році) і преподобного Феодосія Печерського. Це започаткувало руську житійну літературу. Той самий Не-стор склав новий літописний звід -- «Повість врем'яних літ», що, за визначенням академіка Д.С. Лихачова, став «цільною літературно викладеною історією Русі». «Повість» була перекладена багатьма іноземними мовами.

У XI--XII століттях на Русі з'являються канонічні праці. Це «Канонічні відповіді Київського митрополита Іоанна II» (1080-1089), «Кирикове й Іліїве вопрошання» (1130-1156 роки), «Визначення Ілії, архієпископа Новгородського» (1164-1168).

З хрещенням Київської Русі ще більше розширилися та поглибилися її державні й культурні зв'язки не тільки з Візантією, але й з Балканськими країнами та іншими державами Європи. Перед тим князь Володимир одружився з грецькою царівною Анною. Одночасно він став родичем німецького імператора Оттона II, який одружився із сестрою Анни Феофанією. У літописі 996 року зазначено, що Володимир «жив у мирі з околишніми князями -- і з Болеславом Польським, і зі Стефа-ном Угорським, і з Андріхом Чеським. І були між ними мир і любов». Міждержавні зв'язки ще більше пожвавилися під час правління Ярослава Мудрого. Допомагали йому в цьому династичні шлюби. Його дочка Анна 'була одружена з французьким королем Генріхом І; Настасія -- з угорським королем Андрієм І. Єлизавета вийшла заміж за Геральда Норвезького, а потім за Свена Датського. Сестра Ярослава Добронега правила разом зі своїм чоловіком королем Казимиром у Польщі. Завдяки цим династичним шлюбам руська церква, яка благословила ці союзи, мала величезний вплив в усьому світі. Прийняття християнства з Візантії відірвало Русь від магометанської та язичницької Азії, зблизивши її з християнською Європою.

Размещено на Allbest.ru