Реформування системи військової освіти та підготовки кадрів російської армії у другій чверті ХІХ століття

Таким чином, протягом усього часу правління імператора Миколи I велася робота із систематизації російського законодавства, результатом якої стала не тільки систематизація російського права взагалі, але й російського військового права. Інкорпорація законодавства, що була проведена в другій чверті ХІХ ст. під керівництвом М.М. Сперанського, мала велике значення тому, що це не тільки забезпечило можливість зробити закони доступними для ознайомлення, але зводи і збори, підготовлені ІІ Відділенням власної Його Імператорської Величності канцелярії, IV Відділенням Канцелярії Військового Міністерства, стали цінним історичним і юридичним джерелом для вивчення історії підготовки військових кадрів у другій чверті ХІХ ст.

Переважна більшість матеріалів офіційного характеру, які містять відомості про підготовку військових кадрів і реформи в цій галузі знаходиться на зберіганні у Російському державному військово-історичному архіві в Москві. Зокрема, дані про перетворення, що відбувались у системі військової освіти після вступу на престол імператора Миколи І зосереджені, насамперед, у фонді Комітету у справах військових навчальних закладів під керівництвом К.І. Оппермана (ф.326), де зберігаються відомості про мету створення та діяльність зазначеного Комітету, про розробку основних документів, які були покладені в основу розвитку системи військових навчальних закладів за часів правління Миколи І. Також чисельні дані про перетворення у системі військової освіти другої чверті ХІХ ст. можна отримати з документів фондів Миколаївської академії Генерального штабу (ф.544), Михайлівської артилерійської академії та училища (ф.310), Першого кадетського корпусу (ф.314), Пажеського Його Імператорської Величності корпусу (ф.318) та інших. Дуже цікавими є документи фонду Головного управління військових навчальних закладів (ф.725). Тут зберігаються відомості про функціонування Ради у справах військових навчальних закладів, про діяльність Штабу ЙІВ по управлінню військовими навчальними закладами, Штабу Головного начальника військових навчальних закладів. При обробці документів цього фонду ми отримали можливість простежити основні заходи уряду в галузі підготовки військових кадрів, зміни, що вносились до програм навчання протягом другої чверті ХІХ ст. Викликає інтерес фонд Канцелярії начальника Головного штабу ЙІВ (ф.35), в якому зберігаються відомості про штати військових навчальних закладів та звіти про використані кошти на їх утримання, а також справи стосовно влаштування до військових навчальних закладів дітей дворян.

Особливий інтерес для вивчення питання підготовки нижніх чинів та унтер-офіцерів становлять документи фонду Департаменту військових поселень (ф.405), де зберігається 80576 одиниць за період з 1810 по 1864 рр. Значний масив справ складають прохання мешканців різних губерній Російської імперії на ім'я імператора з тим, щоб їх дітей не забирали у кантоністи. Також тут містяться справи, в яких мова йде про зміни правил навчання та підготовки кантоністів військових поселень, а також багато інших справ, які допомогли реконструювати процес підготовки нижніх чинів у другій чверті ХІХ ст. і стали джерелом для перехресного аналізу, тобто перевірки відомостей, які надавали джерела особового походження.

Серед офіційних документів важливе місце посідають журнали засідань Комітету у справах військових навчальних закладів. Вивчення та аналіз цих журналів допомагає дослідити основні напрямки діяльності Комітету та виявити, який внесок у розробку основних питань розвитку військової освіти зробив той чи інший член Комітету, простежити, як створювалися такі важливі документи, як “Статут” та “Загальні положення для військових навчальних закладів”57.

Не менш важливе значення для дослідження проблем комплектування армії мають звіти офіційних посадових осіб, які безпосередньо відтворюють процес підготовки військових кадрів. Серед цього різновиду джерел офіційного походження особливий інтерес становить огляд діяльності військово-сухопутного управління, складений військовим міністром графом О.І. Чернишовим58. З цього джерела ми отримуємо інформацію щодо загальної кількості вихованців військових навчальних закладів, кількості вихованців, яким було надано офіцерський чин, кількості направлених в армію та гвардію, про направлених нижніми чинами у війська. Цей офіційний документ містить також відомості про випускників чотирьох УКП, які готували унтер-офіцерів. У 1851 р. вийшов друком звіт про діяльність та функціонування військових навчальних закладів у другій чверті XIX ст.59. Звіт має три розділи, в яких наведено статистичну інформацію про військові навчальні заклади станом на 1825 р., їх існування протягом наступних 25 років та надається характеристика станом на 1850 р.

Інший рід становлять наративні джерела, найчисельнішим видом яких є джерела особового походження. Погляди на їх місце, роль та значення в історичних дослідженнях розвивались тривалий час, неодноразово виникали суперечки між вченими з приводу термінології, методів критики тощо. Основні поняття відносно критики джерел особового походження були закладені ще у ХVІІІ ст. У той час вважалося, що джерело потрібно, по-перше, зробити відомим, а по-друге, при його вивченні піддати критиці. У середині ХІХ ст. ці положення були доповнені П.П. Пекарським60, який вважав, що, насамперед, потрібно встановити особу автора, зрозуміти, чому він писав про одне і не згадував про інше, чим пояснити його погляд на факти, події, які були предметом уваги. У другій половині ХІХ ст. джерела особового походження стають предметом ще більшої уваги. Їх характеризували в оглядах основних джерел з історії Росії, у передмовах до публікацій мемуарів, а також у курсах лекцій. Однією з ґрунтовних праць того часу була робота Д.І. Чечуліна61, який відзначав, що мемуари - одне з найважливіших історичних джерел, і доводив, що лише за допомогою них можна краще зрозуміти минуле.

У ХХ ст. найяскравішим представником у справі вивчення джерел особового походження з історії Росії є відомий дослідник А.Г. Тартаковський62. На його думку, цей вид джерел має власну історію розвитку, оскільки розквіт мемуарної творчості припадає на другу третину ХІХ ст., і в цей же час відбувається набуття нею культурно-історичного статусу. Разом із збільшенням кількості мемуарів, спогадів покращується їх якість, і саме в цей час починають складатися цілі комплекси мемуарних творів з чітко окресленою проблематикою63. На сучасному етапі розвитку історичної науки джерела особового походження вважаються рівноцінними поряд з іншими видами.

При дослідженні питань підготовки кадрів російської армії за основу були взяті наративні джерела. Оскільки, на наш погляд, саме вони дозволяють більш глибоко “зсередини” дослідити процес підготовки військових кадрів Російської імперії у другій чверті ХІХ ст., з'ясувати ставлення сучасників до цього процесу, а також ці джерела сприяють формуванню цілісного уявлення про стан російської армії в зазначений період. Також значення наративних джерел визначається: по-перше, наявністю в них багатого фактичного матеріалу, який може бути відсутнім в інших видах джерел; по-друге, джерела особового походження насичені враженнями та спостереженнями, роздумами авторів про описувані події; по-третє, відображають пафос, колорит, дух часу, настрої та поведінку людей, їх ставлення до політики уряду. Зокрема, наративні джерела дають можливість з'ясувати роль суб'єктивного чинника у проведенні військових реформ другої чверті ХІХ ст., “розповідають”, як події відбувались насправді і сприймались сучасниками. Будь-яке інше джерело може висвітлити окремі сторони процесу підготовки військових кадрів, але, як правило, такі джерела не дають можливості реконструкції загальної обстановки, в якій відбувався цей процес. Мемуари мають виняткову цінність для вивчення рис характеру та психології монархів, видатних воєначальників, роль яких у процесі підготовки військових кадрів Російської імперії досить вагома. Таким чином, простежити взаємовплив та взаємозв'язок суспільства з таким важливим соціальним інститутом, як армія, значною мірою допомагають джерела особового походження.

Кожен з видів джерел, які відносяться до джерел особового походження, мають не тільки переваги, але й недоліки. Їх специфікою є крайня суб'єктивність, тому в роботі з ними від дослідника вимагається дуже обережне і критичне ставлення до інформації, яку вони містять. Потрібно відмітити, що цей суб'єктивізм обумовлений природою самого джерела. Адже спогади, мемуари - це опис фактів, подій, що відтворюються на основі особистих вражень автора, тому має місце і відношення автора до них. Отже, цілком закономірно, що в наративних джерелах можуть бути неточності та превалювати емоційність. Певний вплив на достовірність змісту джерела має час, що віддаляє подію від часу написання спогадів. Адже мемуари, спогади пишуться через певний час, у зв'язку з цим деякі деталі можуть бути забутими, події переплутаними, неточно згаданими внаслідок особливостей пам'яті, інколи автори з часом змінюють свої погляди, що, безумовно, позначається на відтворенні подій минулого. Точність відтворення значною мірою залежить і від особи автора, його інтелекту, поглядів, характеру, симпатій, антипатій, політичної орієнтації та ідеологічних установок. Проте, у спогадах події висвітлюються більш систематично порівняно з іншими видами джерел особового походження, наприклад, зі щоденниками. На відміну від мемуарів, щоденники є більш точним джерелом, оскільки записи робляться по гарячих слідах, і тому для них властивий більш достовірний опис подій. Нами було опрацьовано близько ста джерел особового походження. Це щоденники, спогади, автобіографії колишніх вихованців, викладачів та вихователів військових навчальних закладів, сучасників.

Спогади вихованців дають яскраве уявлення про військові навчальні заклади другої чверті XIX ст., їх місце і роль у суспільному житті країни. Основною темою спогадів, щоденників є внутрішній світ, атмосфера, побут у військових навчальних закладах, звичаї, поняття товариськості та військової гідності. Йдеться також про особливості виховання та освіти, про тих, з ким навчалися разом.

Потрібно підкреслити, що значна кількість спогадів, щоденників, автобіографій була опублікована, але, за винятком деяких робіт, практично не залучалися до аналізу системи підготовки військових кадрів та військової освіти. Також у нашому розпорядженні є джерела особового походження, які вперше були запроваджені нами до наукового обігу. Це щоденники Ф.В. Чижова (ВР РДБ, ф.332), невстановленої особи (ВПД ДІМ, ф.174), В.Д. Олсуф'єва (ДА РФ, ф.1019), мемуари та спогади Шипова (ВПД ДІМ, ф.450), О.Г. Щербатова (РДАДА, ф.1289), К.М. Добровольського (ВР РНБ, ф.874). Також нами були виявлені в Архіві СПб. ІРІ РАН в особовому фонді Балашових64 спогади П.О. Балашова, який за родом своє служби був присутнім при проведенні рекрутських наборів у Пермській, Київській, Оренбурзькій губерніях у другій чверті ХІХ ст.

Основна проблематика джерел особового походження включає такі сюжети: спогади про минуле життя. Як правило, це мемуари загального характеру, які характеризують розвиток російської армії в цілому, її окремих частин, військових навчальних закладів тощо; . порівняння основних рис військової політики другої чверті XIX ст. з основними рисами військової політики 1880-х рр., тобто з тим часом, коли була написана та опублікована переважна більшість спогадів; . порівняння “колишніх” кадетських корпусів (які існували до реформи Д.О.Мілютіна) з військовими гімназіями.

Авторів цього виду джерел можна класифікувати у такий спосіб: . колишні випускники військових навчальних закладів; . офіцери-викладачі, педагоги, вихователі закладів військової освіти; . сучасники, військові та державні діячі.

Якщо взяти до уваги останній класифікаційний підхід, тобто на перше місце поставити пряме відношення автора до військових навчальних закладів, армії взагалі, то перша підгрупа джерел буде найчисельнішою. Серед спогадів колишніх вихованців військових навчальних закладів можна виділити спогади М.К.Імеретинського65, який навчався у Пажеському корпусі. Це джерело дає змогу дізнатися про побут, життя, особливості виховання та освіти пажів другої чверті XIX ст. Його записки були надруковані наприкінці XIX ст., а рукопис зберігається у ВПД ДІМ м. Москви66.

Викликають інтерес спогади Д. Дарагана, рукопис яких зберігається в Центральному державному історичному архіві України в м. Києві67. Автор спогадів навчався в Пажеському корпусі наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. XIX ст., і його згадки про ті часи дають уявлення не тільки про зміни, які відбувалися в корпусі на межі 20-30-х рр. XIX ст. у рамках загальнодержавної політики імператора Миколи І, але й про ставлення до них пажів та їхніх вихователів.

У нашому розпорядженні є також спогади слухачів Імператорської Військової академії, юнкерів Михайлівського Артилерійського училища, вихованців кадетських корпусів як столичних, так і губернських. Зокрема, це спогади Л.Л. Драке, П.А. Крижанівського, Л.О. Ушакова, О.М. Корсакова, Д.А. Скалона, М.І. Воронова, М.О. Крилова, О.Д. Бутовського68 та багатьох інших.

Найбільш цікавими серед спогадів офіцерів-викладачів, військових педагогів можна виділити спогади Д.О. Мілютіна, М.С. Голицина, К.В. Зайковського, І.Р. Тимченко-Рубана69. Спогади педагогів, вихователів допомагають подивитись на життя та побут вихованців військових навчальних закладів з іншого боку, із середини, оцінити перетворення, які відбувались у сфері військової освіти, з точки зору професіоналів.

Окрему підгрупу мемуарів складають спогади сучасників як підданих Російської імперії, так і іноземців, а також військових та державних діячів, які за родом своєї служби не мали професійного відношення до військових навчальних закладів, але висловлювали свої думки з приводу політики, яка проводилась у другій чверті XIX століття у цій галузі. Це, зокрема, спогади Л.В. Дубельта, О.Х. Бенкендорфа70, які мали неабиякі військові чини, але служили у ІІІ відділенні ВЙІВК. Спогади та щоденники іноземців є різноманітними за проблематикою, манерою викладення матеріалу. У них зафіксовані ті сторони російського життя, які піддані Російської імперії не помічали в силу специфіки своєї ментальності. Цей факт потребує дуже уважного і ретельного аналізу подібних джерел. Найбільш відомими є записки прусського полковника Ф.Б. Гагерна та французького письменника маркіза А. де Кюстіна71.

Особливе місце у багатьох спогадах належить імператору Миколі І. Надзвичайно теплими є спогади тих сучасників, які писали свої записки у 80-х рр. XIX ст. Саме тоді система військової освіти, запроваджена Д.О. Мілютіним, зазнає значних змін, відбувається повернення до кадетських корпусів та тієї системи військових навчальних закладів, яка існувала у першій половині XIX ст. Це дало змогу авторам не тільки описати роки своєї молодості, але й порівняти колишню систему військової освіти з тією, що була започаткована в другій половині XIX ст. Звісно, не всі сучасники схвалювали систему виховання та освіти, яка існувала в другій чверті XIX ст. Були й такі, хто негативно ставився до всіх сторін корпусного життя, системи військової освіти взагалі. Співставлення різних точок зору допомагає знайти більш об'єктивні концептуальні рішення проблеми, що досліджується, зануритися в епоху, відчути її особливості і колорит.

Таким чином, вивчення та аналіз джерел особового походження дозволяє значною мірою реконструювати суспільну думку щодо оцінки політики уряду в галузі військової освіти, реформи комплектування збройних сил за часів правління імператора Миколи І, подивитись на проблему під різними кутами зору. Джерела цього виду містять відомості про спосіб життя у військових навчальних закладах, армійських частинах, зв'язок армії з суспільством, військовий побут та вдачу російського офіцерського корпусу.

Наступний вид наративних джерел, які були нами залучені - це публіцистика. На сторінках періодичних видань, як військових, так і суспільно-політичних, деякою мірою були відображені життя та служба офіцерів, проблеми військової освіти та комплектування армії.

Найпопулярнішим серед військових видань другої половини XIX ст. був часопис “Военный сборник”, на сторінках якого друкували матеріали, які не тільки містили інформацію про реальний стан армії, але й формували уявлення про її минуле.

Так, до сторіччя з дня народження імператора Миколи І на сторінках “Военного сборника” побачила світ стаття, автор якої був військовим і служив за часів правління імператора Миколи І, але для читачів побажав залишитись невідомим72. Робота присвячена розгляду загального стану армії другої чверті XIX ст., важливою частиною якої були військові навчальні заклади. На думку автора, Микола І, виявляючи особливу турботу про кадетські корпуси, їх вихованців, опосередковано впливав на формування особистості останніх. Після кожного приїзду Миколи І до того чи іншого кадетського корпусу і спілкування з його вихованцями вони “не підозрювали самі, що залишають у своєму серці гарячу юнацьку любов та безмірну відданість Монарху, повну готовність охороняти його славу та жертвувати життям на користь Вітчизни. З такими почуттями та моральними основами залишали вони шкільну лаву та вступали в ряди армії”73. Саме наявність такої безмежної відданості, переконлива віра у правильність того, що було зроблено імператором та урядом у галузі військової освіти, дали змогу називати усіх, хто закінчив військові навчальні заклади у другій чверті XIX ст., “миколаївськими кадетами”, “миколаївськими офіцерами”.

Важливе значення та велику інформативність у висвітленні питань військової освіти мав часопис “Педагогический сборник”, який видавався з 1864 до 1917 рр. Тут регулярно друкувалися статті, в яких мова йшла про зміни, перетворення у військових навчальних закладах, а також матеріали, присвячені ювілеям різних закладів військової освіти. Існує систематичний покажчик статей, які були видані у даному часопису74.

Для вивчення питань підготовки офіцерських кадрів особливе значення мають звіти та нариси з історії конкретних військових навчальних закладів, які видавалися до ювілейних дат. До нарисів можна віднести роботи О.П. Карабанова, М.Л. Ломана, П.П. Карцова, О.М. Поліванова75. У цих працях відображена фактична історія кадетських корпусів та інших військових навчальних закладів від часу їх заснування до початку XX ст. Як правило, провідною темою таких видань була роль імператорського дому в історії того чи іншого закладу. У більшості зазначених робіт відсутній аналіз стану навчально-виховного процесу. Велика увага в них приділялася характеристиці тієї ролі, яку відігравали ці заклади в забезпеченні російської армії освіченими офіцерами, серед яких з часом сформувалося немало видатних воєначальників. Усі автори можуть бути віднесені до “миколаївських кадетів”.

Таким чином, аналіз джерельної бази дозволяє зробити висновок про те, що наявні джерела з проблематики, що вивчається, є досить різноманітними і репрезентабельними, що дозволяє реконструювати політику уряду в галузі підготовки військових кадрів у другій чверті ХІХ ст. та з'ясувати ставлення сучасників до цього процесу, а також сприяє досягненню основної мети дисертаційного дослідження, а саме: комплексному розгляду основних аспектів військової політики уряду Миколи І у галузі підготовки військових кадрів та комплектування армії.

Размещено на Allbest.ru