Опубліковані документи і матеріали з історії відносин між УСРР та РСФРР у 1917-1923 рр.: джерелознавчий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Опубліковані документи і матеріали з історії відносин між УСРР та РСФРР у 1917-1923 рр.: джерелознавчий аналіз

Аналізуються друковані джерела з історії відносин між УСРР та РСФРР у 1917-1923 рр. Окремо звертається увага на доступність документів в електронних бібліотеках, розглядаються можливості з пошуку необхідних матеріалів в електронних каталогах низки відомих бібліотек України та Росії.

Ключові слова: національна політика, відносини між УСРР та РСФРР, документи; матеріали; публікація; збірник; видання.

усрр друкований бібліотека каталог

Джерельна база з теми відносин між УСРР та РСФРР у 1917-1923 рр. складається з широкого кола опублікованих та архівних матеріалів. Обидва типи джерел містять у собі законодавчі акти, постанови компартійних органів обох республік, промови та аналітичні записки партійно-радянських діячів, оглядові статті у пресі, телеграми, листи та звернення, листівки, стенограми або протоколи засідань партійних та радянських органів влади, статистичні й довідкові видання, публіцистику, автобіографії, спогади.

Майже весь перелічений різновид джерел є в опублікованих джерелах. Щоправда, стосовно надрукованого у радянський період є чимало зауваг. Враховуючи ідеологічну заангажованість цих джерел, що найяскравіше проявилася у збірниках документів, автор доклав чимало зусиль для їхньої верифікації. Для цього потрібно було зробити якомога ширшим коло джерел, здійснити їх порівняльний аналіз. Успіхові цих намірів сприяли нові технічні можливості доступу до документальних публікацій різних років. Доречно зупинитися на цих можливостях детальніше.

Важливі джерела з обраної тематики можна знайти на сайтах Національної бібліотеки України імені В.Вернадського (НБУВ)1, Державної публічної історичної бібліотеки Росії (абревіатура російькою мовою -- ГПИБ), Національної історичної бібліотеки України2, Харківської державної наукової бібліотеки імені

В.Короленка (ХДНБ ім. В. Короленка). Там розміщена низка видань, які є в цих установах у «фізичному» вигляді, а після оцифрування вони стали доступними всім користувачам. Зокрема, на сайті ХДНБ ім. В.Короленка розміщено пдф- копії газети «Вісті ВУЦВК» з 1921 року3, а на сайті НБУВ у флеш-перегляді -- щорічні (починаючи з 1919 р.) збірники законів УСРР. На сайті ГПИБ є навіть спеціальна колекція «Официальные источники», де розміщено чимало цікавих документальних видань, значна частина яких стала доступною лише у 2014 р.4 Цінність київських бібліотек підсилюється доступністю в інтернет-мережі генеральних алфавітних імідж-каталогів книг, що є у цих книгозбірнях.

Чимало опублікованих джерел можна знайти в електронних бібліотеках чи на сайтах наукових установ. Найзручніше працювати із матеріалами, розміщеними у відповідному підрозділі сайту Інституту історії України НАН України: вони добре структуровані і подані у зручних для читання та скачування, а також подальшого цитування електронних форматах5. Наявні на сайті першоджерела мають різне технологічне походження, однак варто підкреслити, що вагому їх частину оцифрували співробітники відділу спеціальних галузей історичної науки та електронних інформаційних ресурсів Інституту історії України6.

Чимало важливих і загалом доступних у «звичайних» центральних бібліотеках першоджерел, насамперед протоколів та стенограм з'їздів та конференцій РКП(б), міститься у зручних для дослідника pdf та djvu форматах на сайті «Военная литература»7. Те, що вдалося роздобути і опублікувати у період існування СРСР представникам української діаспори, постійно поповнює матеріали електронної бібліотеки «Diasporiana»8.

Окремо слід зупинитися на двох російських джерельних ресурсах, обставини виникнення та засади функціонування яких мають притаманні лише їм особливості. Обидва ресурси безпосереднім чином стосуються історії перших років радянської влади і тому є дуже важливими для дослідника. Першим із них охарактеризуємо сайт «Документы советской эпохи», який постав в результаті реалізації унікального проекту, ініційованого Єльським університетом і здійснений за його кошти. Ймовірно, цей проект був задуманий як такий, що мав розширюватися і надалі, оскільки на сайті він означається як «міжархівний», тоді як у ньому представлені матеріали лише одного -- Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ, рос. мовою -- РГАСПИ).

Наразі дослідники мають змогу ознайомитися із протоколами засідань політбюро ЦК РКП(б) (фонд 17, оп. 1, оп. 162, оп. 163) та матеріалами з особистого фонду Сталіна (фонд 558, оп. 1, оп. 2, оп. 3, оп. 4, оп. 11), серед яких, окрім архівних документів, є ще й деякі книги, на яких робив помітки Й. Сталін9. Саме у матеріалах оп.1. цього фонду вдалося відшукати повний зміст опублікованої наприкінці 1920 або на початку 1921 рр. брошури «Тезисы по национальному вопросу» авторства В. Затонського -- головного опонента Сталіна з національного питання на Х з'їзді РКП(б). Матеріали опису 3 складаються зі сталінської бібліотеки, щоправда, лише частина наявних книг доступна для перегляду на сайті. З часу відкриття у червні 2013 р. і до 1 січня 2014 р. цей сайт був доступним усім дослідникам. Тепер же -- лише тим, хто мешкає в Росії та Білорусії.

Другим нестандартним джерельним ресурсом стали книги з колишньої книгозбірні Інституту марксизму-ленінізму у Москві, яка в 1992-2014 рр. існувала під назвою «Государственная общественно-политическая библиотека России» (ГОПБ). З огляду на специфіку цієї книгозбірні зрозуміло, що видання з радянської тематики тут займають вагоме місце. Співробітники бібліотеки склали та виклали в мережу інтернет електронний каталог наявних книг, де, окрім детального опису цих видань, містяться і зображення першої сторінки кожного з них. Майже два роки дослідники мали можливість, і автор цих рядків її регулярно використовував, замовити безоплатне сканування різних, в тому числі й рідкісних книг, які наявні у сховищах цієї книгозбірні. Оцифровано більше 2000 книг, переважно з радянської тематики, в тому числі і різного роду джерел (збірники документів, спогади, відкриті листи, стенограми компартійно-радянських зібрань, тексти промов та аналітика тогочасних керманичів). На жаль, після реорганізації бібліотеки (тепер це «Центр социально-политической истории при Государственной публичной библиотеке России») з травня 2014 р. оцифровування було припинене10.

Для систематизації опублікованих джерел ми умовно поділили їх на сім груп. Першу групу визначено як державні (радянські) акти та публічні рішення компартійних органів. Специфіка досліджуваної теми передбачає посилену увагу до формалізованих рішень різного роду органів влади. Насамперед це стосується ухвал радянських органів влади, які, зрозуміло, були оприлюднені в урядовій пресі та у спеціальних збірниках. І якщо зміст документів у таких збірниках як правило залишався тим же незалежно від часу публікацій, то вибір матеріалів для оприлюднення диктувався наявними у той чи інший період ідеологічними пріоритетами. Рішенням по «радянській» лінії як правило передували «партійні» ухвали, тому їх розглядаємо також. Вони класифіковані за хронологічно-проблемним принципом на три підгрупи.

До першої підгрупи віднесені опубліковані за свіжим слідом подій рішення владних органів. Їхня цінність полягає насамперед у тому, що на них не позначилося ідеологічне цензурування більш пізнього періоду. І хоча говорити про відсутність цензури як такої недоречно, ці документи досить ґрунтовно відбивають певні зрізи характерного для того часу бачення відносин між УСРР та РСФРР та державного статусу радянської України.

Кістяком цієї частини джерельної бази стали документи законодавства радянської України. Найкомпактніше такі джерела відображені у тих виданнях, які можна охарактеризувати загальною назвою «Збірник законів та розпоряджень уряду УСРР» або просто «Збірник законів» (ЗЗ) за 1919-1923 рр. Починаючи з грудня 1919 р. (тоді це був «Збірник Узаконень та Роспоряджень Всеукраїнського Революційного Комітету»), ці збірники одразу друкувалися двома мовами -- або окремими виданнями, або виклад йшов двома мовами паралельно. У 1920 р. це був «Збірник Законів і Роспоряджень Робітниче-Селянського Уряду України та Уповноважених РСФРР», у 1921 «Збірник Законів і Роспоряджень Робітниче-Селянського Уряду України», у 1922 «Збірник Постанов та Роспоряджень Робітниче-Селянського Уряду України та Уповноважених РСФРР, а в 1923 «Збірник Узаконень та Роспоряджень Робітниче-Селянського Уряду України». При цитуванні автор цих рядків використовував україномовний варіант. Щоправда, деякі примірники українською мовою відшукати не вдалося, у таких випадках використовувалися російськомовні.

На відміну від збірників законів після грудня 1919 р., і перше, і друге видання збірника законів 1919 р. було винятково російськомовним. Ймовірно, у той час працівники відповідального за публікації Наркомату юстиції УСРР керувалися логікою його керівника, О. Хмельницького, який у березні на ІІІ Всеукраїнському з'їзді рад назвав заклик сприяти національно-культурному розвитку українців «нездоровою національною відрижкою»11. Цей недолік було ліквідовано у 1925 р., коли під редакцією Ю. Мазуренка було опубліковано «Збірник Узаконень та Роспоряджень Робітниче-Селянського уряду України за 1919 р.». У ньому, окрім перекладу видання зразка 1919 р., де останніми були постанови від 27 квітня, було додано законодавчі акти, що публікувалися в газеті «Киевские известия» у травні-червні 1919 р. Знайти цей збірник вдалося завдяки генеральному алфавітному імідж-каталогу Національної бібліотеки ім. В. Вернадського.

Важливим джерелом для дослідження формальних аспектів відносин між УСРР та РСФРР та статусу радянської України є збірники постанов та розпоряджень ВУЦВК. На відміну від ЗЗ України, у цих виданнях, які охоплювали значні проміжки часу, постанови розміщувалися не в хронологічному, а в тематично-хронологічному порядку. Тому пошук необхідних відомостей займає набагато менше часу. Доступними досліднику є збірники за 1921 та 1922 рр.12, аналогічних видань за інші роки знайти не вдалося.

Найважливіші юридичні ухвали Кремля стосовно України можна аналізувати за матеріалами «Собрания узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства» (РСФРР) за 1918-1923 рр. та опублікованих у 1920 р. під патронатом Наркомату національностей РСФРР збірках документів «Национальный вопрос и Советская Россия» та «Политика Советской власти по национальным делам за три года»13. Вказані збірники, як і усі згадувані у цій статті тематичні збірки документів, не мають характеру суто офіційного. Окрім декретів та постанов у них містяться різного роду відозви, звернення, протоколи тощо.

В окремих випадках, насамперед тоді, коли виникали сумніви в усталених в історіографії твердженнях та схемах, частина з яких була згодом визначена автором як міфологеми, якомога ретельніше аналізувалися публікації рішень влади в газетах, серед яких «Вістник УНР» (Харків, Київ, Катеринослав, Таганрог), «Вісті ВУЦВК», «Правда» (Москва), «Коммунист» (Харків) «Коммунист» (Київ -- певний період газети з такою назвою існували паралельно як у Харкові, так і в Києві), «Известия ВЦИК».

Другу підгрупу оприлюднених рішень компартійно-радянської влади становлять публікації періоду від створення СРСР до початку «перебудови» (19231987), документи у яких упорядковували за хронологічним або тематичним принципом. Їх характерною рисою була наявність ідеологічної цензури, загалом потужної, але менш помітної у 1920-ті рр. та дещо послабленої в добу «хру- щовської відлиги». Перш за все слід відзначити загальні збірники резолюцій вищих компартійних14 та радянських російських15 і українських16 органів влади, що упорядковувалися за хронологічним принципом. Хоч із назви цих збірників випливає висновок про те, що там зазначено усі важливі рішення владних органів, однак це не так. Частина ухвал, які здавалися на час публікації ідеологічно шкідливими, була прихована, тому їх довелося відшукувати в архівах. Однак ті рішення, на публікацію яких влада дала згоду, не фальсифіковані.

Окремо слід виділити опублікований у 1932 р. збірник резолюцій Всеукраїнських з'їздів рад. У цьому виданні зібрані не лише резолюції цих зібрань, але й вміщено низку постанов, які їм передували та вказано на склад депутатів за партійною, гендерною, географічною належністю, названо членів ВУЦВК, що їх обирали на кожному з'їзді. Окрім того, видання має супутній науковий апарат у вигляді приміток, де пояснюються вживані на тому чи іншому з'їзді терміни, розтлумачуються особливості тієї чи іншої партії, подаються короткі відомості про маловідомих діячів17.

Перевагою так і не закінченого видання «Декреты Советской власти» (ДСВ), опубліковані у 1957-1989 рр. 1-13 томи якого охоплюють період з листопада 1917 р. по березень 1921 р., тобто до часу впровадження нової економічної політики, є матеріали про передісторію ухвалення того чи іншого рішення. Як і у випадку з рішеннями компартійних органів влади, не усі документи, що стосувалися України, знайшли у ньому відображення. Однак навіть у таких виданнях часом траплялися матеріали, які суперечили існуючому історіографічному канону. Так, у збірнику рішень ЦК КПУ наводиться резолюція І Всеукраїнської наради з національного питання (травень 1921 р.), у якій, зокрема, визначається відмінна від сталінської схема розвитку взаємин між радянськими республіками: «В історії радянської української державності бували моменти повної незалежності й самостійності УСРР (перший Секретаріат, Радянський уряд другого періоду), моменти федеративного зв'язку (IV Всеукраїнський з'їзд рад), політичної самостійності на основі воєнного і економічного об'єднання з РСФРР (нинішній status quo)»18.

Інші збірники документів періоду 1923-1987 рр. складалися за тематичною ознакою і включали в себе рішення як партійних, так і радянських органів влади. Таких видань надруковано чимало. Виділимо ті з них, які, на погляд автора, вирізняються з поміж інших своєю повнотою, новизною та близькістю до досліджуваної нами теми. Першою слід назвати опубліковану ще у 1934 р. книгу «Історія КП(б)У в матеріалах і документах (хрестоматія). -- Вип. 2. 19171920 рр.». Повнота та тематична широчінь викладених там документів у ній перевищувала більшість виданих пізніше збірників. Приміром, там було наведено документи, обізнаність з якими допомогла б і сучасним історикам більш достовірно висвітлювати ситуацію кінця 1919-1920 рр.: надрукований в пресі ще в 1920 р. «Лист до партії» Мануїльського, оприлюднене в газеті «Коммунист» ще 13 липня 1920 р. рішення ЦК КП(б)У «Латинського, Криворотченка і Єрського з партії виключити» тощо.

Значний інтерес для науковців становлять документи, які друкувалися в «Летописи революции»/«Літописі революції». Власне, у цьому журналі було започатковано публікацію документів як історичного джерела. Низка важливих документів з історії першого періоду радянської влади в Україні наводилася і в одному з перших книжкових видань архівних матеріалів19.

Засадничим, тобто таким, на який посилалися фактично усі дослідники взаємовідносин між радянськими республіками до утворення СРСР, став упорядкований Е. Генкіною та надрукований у 1949 р. збірник документів20.

Наведені у ньому джерела мають загальний характер, особливості взаємин між УСРР та РСФРР розкривають мало. Однак основні формальні рішення там наведені Це був перший загальносоюзний систематизований збірник документів, присвячений тематиці взаємин між республіками.

Серед чисельних збірників документів, виданих у наступні роки, велику увагу дослідників традиційно привертає упорядковане І. Ганжею і опубліковане в 1957 р. видання «Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1919-1920)»21. Однак оприлюднені там документи центральних органів влади на той час вже були відомі дослідникам.

Найціннішим для дослідження теми відносин між УСРР та РСФРР із повоєнних видань став упорядкований авторським колективом на чолі з П. Бачинським і опублікований у 1963 р. збірник документів з «ідеологічно правильною» назвою «Комуністична партія -- натхненник і організатор об'єднавчого руху українського народу за утворення СРСР»22. У ньому міститься чимало матеріалів, уважний аналіз яких дає вагомі підстави для сумнівів у правомірності сталінської схеми утворення СРСР.

Найоб'ємнішим джерелом такого характеру слід визнати тритомник (1 том -- у двох книгах) «Гражданская война на Украине. 1918-1920. Сборник документов и материалов»23. Одним із упорядників цього видання була Євгенія Шаталіна, яка пізніше тривалий час працювала в Інституті історії України у відділі історії України 20-3 0-х рр. ХХ ст. Лише мала частка розміщених там документів є рішеннями компартійно-радянських органів влади, оскільки увага у ньому приділена насамперед військовим справам. Однак саме владні рішення є об'єктом нашої уваги, тому він і згаданий в першій групі опублікованих джерел. Для цього видання, як і для усіх інших видань радянського періоду, характерним є табу на певні прізвища, насамперед -- Л. Троцького. Так, приміром, зміст датованого 2-м грудня 1919 р. наказу військам Червоної армії, що вступають на територію України передано правильно, а от про те, що цей наказ був відданий (як довів аналіз архівних джерел -- і написаний) Троцьким, упорядники були змушені промовчати24.

Нашої тематики стосується й низка документів з багатотомного збірника «Документы внешней политики СССР», томи 1-6 якого охоплюють досліджуваний нами період25. Слід підкреслити, що упорядники цих збірників дотримувалися того правила, що СРСР -- це саме союз республік. Тому зовнішня політика до формального утворення СРСР розглядалася як сукупність рішень зовнішньополітичних відомств різних республік. Відповідно, у збірниках є чимало рішень ВУЦВК (та його попередника -- ЦВК рад України), РНК УСРР тощо, серед яких і ті, що стосуються російсько-українських відносин. Так само серед наведених рішень органів влади РСФРР є ті, що стосуються радянської України та інших радянських республік. Зокрема, датовані груднем 1918 -- січнем 1919 рр. акти про визнання незалежності радянських Естонії, Литви, Латвії, Білорусі. Щодо радянської України такого документу не було ухвалено і, відповідно, його не наведено.

Третю підгрупу оприлюднених рішень компартійно-радянської влади становлять документи, які побачили світ в останні роки існування СРСР та у пострадянський період. Основною її прикметною рисою стала відсутність директивних цензурних обмежень. Розподіляємо їх за тим же принципом, що і попередню підгрупу. З одного боку, це ухвали вищих органів влади, основним принципом відбору яких був хронологічно-відомчий (рішення якого органу влади публікуються в хронологічному порядку) принцип, а з іншого -- тематичний (якій темі присвячені зібрані документи).

Щодо «хронологічно-відомчої» частини цієї підгрупи документів, то варто зазначити, що частина публікацій своїм корінням «проростала» з попереднього періоду. Так, у 1997 р. поновилася публікація серії «Декреты Советской власти» (ДСВ). Було опубліковано 5 томів (ХІУ-ХУІІІ томи), але тепер вже у кожному томі наводилися рішення, ухвалені за один календарний місяць. Останній том цієї серії охоплює серпень 1921 р.26

Однак основна маса джерельних публікацій не пов'язувалася із продовженням традицій попереднього періоду. У 1989 р. О. Божко та Л. Яковлєва оприлюднили 12 протоколів перших ЦВК рад України за період з 26(13) грудня 1917 р. по 29 березня 1918 р.27 У 2006 р. вийшли друком аналогічні згаданим українським «Протоколы заседаний Совета Народных Комиссаров РСФСР. Ноябрь 1917 -- март 1918 гг.». Аналіз цих джерел сприяє розумінню статусу радянської України та її відносини з радянською Росією у перший період існування радянської влади в Україні.

З кінця 1980-х стали доступними і нові обрії у публікаціях рішень компартійних органів влади періоду 1917-1923 рр. Піонером таких публікацій став журнал «Известия ЦК КПСС», видання якого почалося, чи, точніше, поновилося у 1989 р. і символізувало гласність доби «перебудови». За період видання журналу (до № 8 у 1991 р.) у рубриці «Деятельность Центрального Комитета партии в документах» була простежена діяльність ЦК РКП(б) і опубліковано (насамперед витяги з протоколів засідань політбюро та пленумів ЦК РКП(б)) основні ухвали за період з жовтня 1917 по 6 грудня 1920 р. Значна частка ухвалених рішень стосувалася «українських» питань. Перелік усіх питань порядку денного, які розглядало політбюро ЦК РКП(б) у 1919-1923 рр., став доступним широкому колу дослідників у відповідному виданні, яке було опубліковано у 2000 р.28.

Важливе місце в джерельній базі посідають збірники протоколів засідань Президії ВРНГ РСФРР за 1919 та 1920 рр.29. Аналіз викладених у цих виданнях документів дозволяє краще зрозуміти економічну складову відносин між УСРР і РСФРР та бачення більшовицьким керівництвом значення української економіки і України загалом для Росії. Хоча в цих збірниках вже немає ідеологічної цензури, але сухий виклад матеріалу, без обґрунтування того чи іншого рішення, залишає ще багато питань.

Складність роботи із «хронологічно-відомчими» збірниками документів полягає у тому, що актуальні для дослідження відносин між УСРР та РСФРР документи потрібно вишукувати серед великої кількості різноманітних матеріалів. Інший підхід до публікацій рішень компартійно-радянської влади застосовано у тематичних збірках документів.

Найближчою до обраної нами теми є складена на основі матеріалів Російського державного архіву економіки (російськомовна абревіатура -- РГАЭ) збірка «Экономические отношения советской России с будущими союзными республиками 1917-1922: Документы и материалы»30. На сьогодні ця збірка залишається єдиним документальним виданням пострадянського періоду, присвяченим безпосередньо взаємовідносинам між радянськими республіками. Втім, її назва не зовсім відповідає змісту. Адже термін «отношения» передбачає наявність у збірці документів різних суб'єктів відносин. Тоді як тут характеризується винятково ставлення «центру», навіть коли це були випадки не рішень центральних органів РСФРР як таких, а доповідних записок чи листів представників Кремля у республіках. До того ж термінологію на кшталт «фінансування республік» упорядники нерідко сприймають в прямому розумінні цього слова, тобто надсилання паперових грошових знаків у республіки вважають економічною допомогою. Про це, зокрема, свідчать такі слова упорядників: «Фактично з часу виникнення «незалежних» радянських республік їхня промисловість фінансувалася безпосередньо ВРНГ РСФРР. Лише на фінансування української промисловості до кінця березня 1919 р. було витрачено 125 млн. руб.»31. Логічним наслідком такої позиції стало залишення поза змістом збірника тих документів, що свідчили про економічний визиск радянської України з боку Кремля. А таких матеріалів у РГАЭ цілком достатньо.

Характерною особливістю більшості тематичних збірок документів є те, що в них в містяться не лише рішення різного роду органів влади, а і їх неза- тверджені проекти-пропозиції, відозви, звернення, листи, витяги із стенограм всіляких владних засідань, газетні статті, промови, тобто документи, які, згідно нашої класифікації, входять до інших груп джерел. Однак кістяком таких збірок були все-таки рішення радянських та компартійних органів влади, тому ми їх розглядаємо у першій групі опублікованих джерел.

В Україні було видано декілька збірників документів із залученням матеріалів, аналіз яких сприяє розумінню відносин між УСРР та РСФРР в 19171923 рр.

Першою ластівкою стали датовані 1990 р. публікації документів за темою національних відносин в «Українському історичному журналі»32. Там було оприлюднено низку владних рішень, які стосувалися відносин між УСРР та РСФРР.

Безпосередньо стосуються цієї теми і дві ґрунтовні збірки документів з теми національних відносин та національної політики, що побачили світ у середні 1990-х рр.33. Однак, з огляду на великий хронологічний відрізок, який вони охоплюють, питання, що стосувалися статусу УСРР та її відносин з РСФРР у

1923 рр. там висвітлені недостатньо. Слід також зауважити, що, як правило, знакові з визначеної нами теми документи оприлюднювалися у цьому збірнику не вперше.

Більше потрібних нам матеріалів є у виданому в 1999 р. збірнику документів «Документи трагічної історії України» за ред. П.Бачинського34. Втім, вони мають переважно дотичний характер, оскільки провідною тематикою цього видання стало висвітлення національно-визвольного руху, а керівництво УСРР як суб'єкт такого руху не розглядалося.

В російській історіографії увага взаєминам Росії з радянськими республіками приділялася в основному наприкінці 1980-х -- на початку 1990-х років. Одним із наслідків такого інтересу стали публікації документів. Але й тоді йшлося не стільки про «взаємини», скільки про «національні відносини» або «об'єднання республік в СРСР», а тому основна увага приділялася 1922-1923 рр. У той період було оприлюднено чимало документів, які раніше не публікувалися.

Початок поклали тематичні публікації невідомих раніше джерел у вже згаданому раніше журналі «Известия ЦК КПСС» під рубриками «Вокруг статьи В.И. Ленина «К вопросу о национальностях или об «автономизации»«35 та «Из истории образования СССР»36. В останній публікації уводилися до наукового обігу матеріали комісії оргбюро ЦК РКП(б) з питань про відносини РСФРР з незалежними радянськими республіками, створеної згідно рішення ЦК РКП(б) від 11 серпня 1922 р., та супутні документи, що характеризують ситуацію у зв'язку з підготовкою цього питання до пленуму ЦК РКП(б) від 6 жовтня. Щоправда, найрезонансніші для дослідників документи, які вводилися до наукового обігу саме цією публікацією (лист Д. Мануїльського Й. Сталіну від 4 вересня, лист Й. Сталіна В. Леніну від 22 вересня, лист Х. Раковського В. Леніну від 28 вересня), не були, власне кажучи, рішеннями компартійно- радянської влади і у застосованій нами класифікації відносяться до четвертої групи друкованих джерел. Однак кістяком вказаної публікації були таки рішення компартійних органів влади -- оргбюро та пленуму ЦК РКП(б).

Хронологічним і тематичним продовженням вказаної підбірки документів з «Известий ЦК КПСС» стала оприлюднена в «Отечественной истории» публікація документів пленумів та спеціально створеної комісії ЦК РКП(б) для на- працювання основ і тексту Конституції майбутнього союзу та визначення порядку його оформлення через республіканські органи влади37. Мусимо констатувати, що цим документам уваги приділялося куди менше, аніж оприлюдненим в «Известиях ЦК КПСС». Тоді як саме в них відображене рішення ЦК РКП(б) «визнати, що Декларація і Договір про Союз РСР становлять єдиний Основний закон Союзу» (підтверджене ще раз у лютому 1923 р.) та розписано механізм введення у дію Конституції СРСР, тобто Декларації та Договору про створення СРСР.

Ширше коло питань відносин Кремля з республіками і, зокрема, з Україною, було розглянуто в документах упорядкованого авторським колективом на чолі з Альбертом Ненароковим збірника документів «Несостоявшийся юбилей. Почему СССР не отпраздновал своего 70-летия?»38. У цей збірник були включені як вже опубліковані у вищезгаданих журнальних публікаціях документи, так і нові матеріали. Як зазначається в анотації видання, більше третини документів публікувалося вперше. Зокрема, рішення перших двох засідань створеної 11 травня 1922 р. комісії ЦК РКП(б) з урегулювання відносин між УСРР та РСФРР. В історичній науці до цього часу приділяється недостатньо уваги причинам утворення та результатам діяльності цієї комісії, тоді як детальний аналіз цього питання проливає світло на сутність посталих у 1922 р. проблем у відносинах Кремля з Україною та сприяє кращому розуміння обставин створення СРСР.

В Російській Федерації на початку 1990-х рр. побачили світ й інші збірки документів на тему національної політики, кістяком яких вже не були рішення компартійно-радянських органів влади, і тому ми згадаємо про них пізніше. Але з середини 1990-х рр. інтерес до цієї теми спав. Ймовірно, однією з основних причин цього стала та обставина, що союзні республіки, яким раніше приділялася левова частка уваги в таких виданнях, стали окремим державами, дослідження історії яких не було актуальним. Щоправда, час від часу певні збірки документів, де можна віднайти відомості і про відносини між УСРР та РСФРР в 1917-1923 рр., все-таки виходять, але невідомих раніше документів з визначеної нами теми там немає.39,

Для розуміння причин, передумов та обставин ухвалення тих чи інших рішень влади потрібно дослідити ті суспільно-політичні умови, в яких вони ухвалювалися. Тому другою групою опублікованих джерел ми визначили стенограми вищих компартійних та радянських органів влади, де обговорювалися і затверджувалися найважливіші політичні рішення. Аналіз стенограм дозволяє краще зрозуміти основні завдання найважливіших владних рішень, з'ясувати мотиви та чинники впливу, що були рушійною силою при їх ухваленні. Звичайно, увага приділялася тій частині цих документів, де йшлося про відносини між УСРР та РСФРР або про державний статус УСРР.

Мова йде про стенограми (або протоколи) з'їздів РКП(б), КП(б)У, Всеукраїнських та Всеросійських з'їздів рад. Частина таких партійних видань у вигляді окремої книги побачила світ значно пізніше від самої події. Однак, як правило, основу таких публікацій становили бюлетені цих з'їздів/конференцій або газетні звіти про них. Винесення стенограм/протоколів у другу групу опублікованих джерел зумовила та обставина, що основним предметом аналізу таких видань були промови державних діячів та їх обговорення з питань, що нас цікавлять. Тоді як ухвалені на з'їдах та конференціях рішення наявні і в першій групі опублікованих джерел, склад якої ми охарактеризували вище.

Що стосується РКП(б), то національному питанню і, відповідно статусу України, приділялося чимало уваги на низці конференцій та з'їздів. На VII конференції РДСРП(б) у квітні 1917 р. в результаті бурхливого обговорення було закріплено як програмове гасло про «право націй на самовизначення»40. Зауважимо, що найактивнішим противником такого права був представник Київської організації РСДРП(б) Георгій П'ятаков. «Українське» питання розглядалося і, відповідно, обговорювалося на VII (у зв'язку з Брестським миром), VIII (ухвалення програми РКП(б), в тому числі і царині національних відносин), Х та ХІІ (національні питання виносились на розгляд окремими пунктами порядку денного) з' їздах РКП(б)41.

Єдиним вищим компартійним зібранням, де «українське» питання розглядалося окремо, а не в комплексі національної проблематики, стала VIII Всеросійська конференція РКП(б)42. Зрозуміло, що формальним результатом цієї постанови стала резолюція «Про Радянську владу на Україні», але нас у стенограмі конференції цікавили насамперед обставини затвердження цього документу, головні аргументи його прихильників та супротивників. І хоча, як вже зауважувалося вище, центрального документу -- промови В. Леніна з українського питання -- так і не знайшлося, але аналіз її обговорення дає змогу зрозуміти як сказане В. Леніним, так і обставини, що змусили більшовиків до вагомих поступок в «українському питанні».

На з'їздах та Всеукраїнських з'їздах та конференціях КП(б)У (після затвердження у грудні 1919 р. нового статуту РКП(б) її обласні організації, в тому числі і КП(б)У, були позбавлені права називати свої зібрання «з'їздами»), на відміну від всеросійських, питання відносин УСРР та РСФРР та статусу УСРР у 1917-1923 рр. було актуальним на кожному зібранні. Аналіз матеріалів І-ІІІ з'їздів та ГУ-УП Всеукраїнських конференцій КП(б)У дає змогу зрозуміти, як змінювалося ставлення до цієї проблеми в самій КП(б)У.

Матеріали цих зібрань представлені по-різному. Найбільше дослідникам поталанило з матеріалами І та ІІ з'їздів КП(б)У, які були видані окремими виданнями як за свіжим слідом подій, так і у перевиданнях 1920-х та кінця 1980-х -- поч. 1990 рр.43, 44 Стенограми ІІІ з'їзду45 та IV конференції КП(б)У46 тривалий час залишалися лише в архівах і вперше були опубліковані на початку 2000-х років.

П'ята, шоста та сьома Всеукраїнські конференції КП(б)У, що відбулися відповідно в листопаді 1920, грудні 1921 та квітні 1923 рр. знайшли своє відображення у вигляді бюлетенів. Матеріали V конференції КП(б)У побачили світ лише у вигляді окремих брошур, нумерація у кожній з яких починалися спочатку47. Тоді як промови, обговорення та резолюції VI та VII конференцій КП(б)У були опубліковані у формі бюлетенів як окремі видання із суцільною нумерацією48. За своїм змістом це ті ж стенограми/протоколи, як і у випадку І- ІІІ з'їздів та IV Всеукраїнської конференції КП(б)У, але без вступу, супровідного тексту та висновків упорядників.

Ще з початку 1918 р. з більшовиками тісно співпрацювало ліве крило Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), яке з ухваленням нової партійної платформи на початку червня 1918 р. оформило свій переважаючий вплив у цій партії. На початку березня 1919 р. відбувся V з'їзд УПСР, який, з огляду на перехід до комуністичних засад та перейменування партії на УПСР(комуністів), позначався також як І з'їзд УПСР(комуністів). Представники цієї партії за результатами ІІІ Всеукраїнського з'їзду рад увійшли до ВУЦВК, а у квітні-равні -- і до Президії ВУЦВК та уряду УСРР, тобто теж мали владні повноваження. Тому серед джерел вказуємо матеріали цього з'їзду, які дають можливість зрозуміти мотивацію керівництва українських есерів-комуністів, яке теж займало посади у владі.

Поряд з партійними зібраннями вагоме значення мають стенограми з'їздів рад, адже там поряд з комуністами можна було почути представників інших політичних сил або безпартійних. На жаль, матеріали І та ІІ Всеукраїнських з'їздів рад не збереглися у більш-менш повному вигляді і, відповідно, не були опубліковані. Натомість є стенограми ІІІ Всеукраїнського з'їзду рад, що відбувся у березні 1919 р. Тут були ухвалені основні положення Конституції УСРР та підтверджено рішення про те, що столицею радянської України є Київ. Стенограму було надруковано як за свіжим слідом подій у 1919 р.50, так і в 1932 р.51 Опублікована у 1932 р. стенограма має солідний науковий апарат у вигляді написаного В.Затонським вступу та численних приміток. З'їзд цікавий ще й тим, що на ньому точилися запеклі дискусії між провладними представниками -- делегатами від КП(б)У та УПСР(к) з одного боку, та критично налаштованими до уряду УСРР делегатами від Української партії лівих соціалістів-революціонерів (УПЛСР) та Української соціал-демократичної робітничої партії (незалежних) (УСДРП(незалежні)). Зауважимо, однак, що усі названі політичні сили були прихильниками радянської форми влади.

Стенограми IV Всеукраїнського з'їзду рад нам відшукати не вдалося. У друкованому вигляді існує опублікований у 1920 р. звіт очолюваного Х. Раковським уряду УСРР з'їзду рад, у якому важливе місце займала проблема відносин між УСРР та РСФРР52. У вигляді окремих бюлетенів із суцільною нумерацією існує зроблена за свіжим слідом події стенограма V Всеукраїнського з'їзду рад. Одним із пунктів порядку денного цього з' їзду була ратифікація союзного договору з Росією від 28 грудня 1920 р. У звіті уряду проблемі відносини з Росією теж приділялося чимало уваги53. З цієї стенограми добре видно, що саме влада дозволяла виносити на публічне обговорення, а що ні. Негаразди у відносинах з Росією у промовах урядовців не згадувалися. Слід також відзначити, що саме на цьому з'їзді чи не в останнє пролунала жорстка критика дій влади з боку представників інших партій, зокрема -- від Брауна, який представляв об'єднану партію лівих есерів України (не плутати з борбистами, які від часу свого інституювання навесні 1919 р. були союзниками більшовиків, а в 1920 р. «злились» з ними).

Важливі штрихи до розуміння проблеми додає аналіз матеріалів стенограм ІІІ (23-31 (10-18) січня 1918 р.), VII (5-9 грудня 1919 р.) та VIII (22-29 грудня 1920 р.) Всеросійських з'їздів рад54. На ІІІ з'їзді з промовою від радянської України виступав В. Затонський. Цікавими є доповіді та обговорення питань про зовнішню політику радянської Росії, національне питання та державний устрій. Щоправда, незважаючи на назву, це видання не можна назвати стенограмою, адже пряму мову в ньому важко відокремити від коментарів упорядників. До того ж коментарі не нейтральні, а оцінювальні, і їх значно більше вміщено в тексті стенограми у тому випадку, коли лунали критичні щодо дій органів влади слова.

На VII Всеросійському з'їзді рад, який відбувся через кілька днів після ухвалення VIII Всеросійською конференцією РКП(б) резолюції «Про Радянську владі на Україні», чимало уваги приділяли «українському питанню» як в резолюції про гноблені раніше нації, де було відзначено, що радянська Україна перебуває у федеративному зв'язку з РСФРР, так і в обговореннях.

На VIII Всеросійському з'їзді рад обговорювався й був ратифікований союзний договір між РСФРР та УСРР. Тобто проблема відносин між УСРР і РСФРР та статусу УСРР була, по суті, окремим пунктом порядку денного, а тому й предметом обговорення.

До цієї ж групи джерел відносимо стенограму партійної наради з питань національної політики, яка відбулася у червні 1923 р. Там обговорювалися питання, пов'язані із втіленням в життя рішень ХІІ з'їзду РКП(б) та з формуванням тексту Договору про створення СРСР -- складової частини ухваленої та введеної в дію 6 липня 1923 р. Конституції СРСР55.

УСРР свою згоду на Договір про створення СРСР офіційно оформила на сесії ВУЦВК 1-2 липня 1923 р. Про особливості українського погляду на створення СРСР та перспективи його розвитку можна дізнатися зі стенограми цього засідання, зокрема, з промов доповідача Х. Раковського та учасників обговорення56.

Третьої групою опублікованих джерел варто визначити публічні відозви, промови, оглядові статті провідних діячів, написані ними до 1923 р. включно, тобто такі, що були безпосередньою реакцією на сучасні їм виклики. По суті ця група джерел була невід'ємною складовою публічного політичного дискурсу у 1917-1923 рр. Зрозуміло, що частина подібних документів є у стенограмах компартійних та радянських з'їздів, однак поле діяльності таких діячів було значно ширше.

У першу чергу мова йде про праці В. Леніна та Й. Сталіна. Їхня діяльність найкраще представлена в опублікованих джерелах, зокрема, концентровано -- у збірках їхніх творів. І якщо в загальних збірках відомості про ставлення до України треба відшукувати, то у спеціально присвячених Україні57 вони є головною засадою формування публікацій.

Особливої ваги праці Леніна набувають при аналізі передумов більшовицької національної політики. Адже, за слушною заувагою М. Равича-Черкаського, «говорити про національне питання серед марксистів вважалося ознакою поганого тону, «вузькістю», «дрібнобуржуазністю» і піднімати такі питання вважалося негожою справою»58. І саме В. Ленін, усвідомивши потенційну силу національно-визвольного руху і не бажаючи лобового зіткнення з ним, почав приділяти національному питанню чимало уваги. Написані ним до Жовтневого перевороту праці зіграли вирішальну роль не лише при формуванні національної політики після захоплення влади більшовиками, а й створили у багатьох представників національно-визвольного руху стійку ілюзію того, що більшовики є їхніми союзниками. Без аналізу цих праць неможливо зрозуміти еволюцію національної політики Кремля і, зокрема, ставлення до проблеми української державності. Вперше серед більшовиків найважливіші з праць В. Леніна з національної тематики переклав українською Василь Шахрай59.

Різноманітні документи про пошук шляхів розв' язання національного питання в Росії у період від лютого до жовтня 1917 р. оприлюднено у документальному збірнику за редакцією С. Диманштейна60. У цьому виданні відображене публічне ставлення (газетні статті, промови на публічних зібраннях тощо) до національного питання різних політичних сил тодішньої Росії, що брали активну участь у політичному житті -- від більшовиків до кадетів.

Подібних до ленінських та сталінських тематичних («про Україну») збірок праць, написаних діячами КП(б)У, не існує. Зрештою, переважна більшість їхніх творів, написаних під час роботи в УСРР -- «про Україну», а, отже, нема потреби виокремлення такої тематики. Але і «загальні» збірки їхніх творів в радянський час теж не публікувалися, бо фактично кожен із відомих діячів КП(б)У періоду 1917-1923 рр. або був оголошений «ворогом народу» в 1930-ті , або, у кращому випадку, як це сталося з Г. Петровським, був дуже близьким до цього. До того ж промови та статті керманичів УСРР того періоду часом не вписувалися у «єдино правильне» вчення «марксизму-ленінізму», за канонами якого не лише писалися історичні праці, а й планувалося оприлюднення джерел. Якщо справа таки доходила до публікацій, то мова йшла лише про «вибрані» твори, у яких чогось особливого на тему відносин між УСРР та РСФРР знайти неможливо61.

Винятком з цього правила є хіба що праці М. Скрипника. Декілька томів його творів, вагома частина яких стосувалася національно-державної проблематики, було опубліковано ще у 1929-1931 рр.62 У 1974 р. за межами СРСР побачило світ упорядковане І. Кошелівцем видання «Скрипник Микола. Статті і промови з національного питання»63. Та й при публікації «Вибраних творів» М. Скрипника в 1991 р. суворі ідеологічні критерії попередніх років вже не застосовувалися64.

Нещодавно з'явилася невелика за обсягом збірка праць Л. Троцького про Україну в перекладі українською мовою65. В радянський період такої публікації не могло бути, адже ще за часів Й. Сталіна Л. Троцького було демонізовано комуністичною ідеологією. Ситуація не змінилася після смерті «батька народів». Зауважимо, що вказане видання творів Л.Троцького створювалося прихильниками цього діяча на волонтерських засадах. Воно далеко не повне, у вступних статтях є низка фактологічних помилок, причому одна із них -- навіть в анотації, та й упорядковано збірник лише з оприлюднених раніше документів. Однак це не знижує цінності самого факту публікації розміщених там документів. В даному разі важливий сам почин, тим більше, що подібних збірок промов та статей інших російських компартійних діячів, в тому числі і тих, хто чимало попрацював в Україні, наразі не існує.

Різного роду публічні промови та оглядові статті на національну тематику інших провідних партійно-радянських діячів доступні насамперед зі шпальт газетних видань. З огляду на характер поставленої проблеми та великий масив різноманітних джерел, ми обмежилися вибірковим аналізом центральних українських та російських видань -- «Вісті ВУЦВК», «Коммунист» (Харків, Київ), «Правда» (Москва), «Известия ВЦИК».

Близькими за характером до газетних є публікації на шпальтах «Комуністичного Інтернаціоналу». Цей журнал був призначений для міжнародної комуністичної аудиторії, щоправда, тексти у ньому подавалися лише російською мовою. В одному з номерів за 1920 р. було розміщено дві статті, що безпосередньо стосувалися проблем відносин між УСРР та РСФРР і міжнародного статусу радянської України66. У більшості інших статей, де згадувалася радянська Україна, автори торкалися розглядуваної нами проблематики лише побічно.

Чимало цікавих для дослідника відносин між УСРР та РСФРР проблем піднімалося у збірниках статей, написаних провідними державними діячами радянської України до IV Всеукраїнського з'їзду рад з характерною назвою «Комуністичне будівництво» (про те, що це «воєнний комунізм», у той час ще ніхто не здогадувався)67 та до п'ятиріччя Жовтневого перевороту68. Низка важливих документів березня-червня 1923 р., серед яких «Лист Х. Раковського до робітників Донбасу» та промова Л. Троцького з національного питання на VII конференції КП(б)У, розміщено у збірнику документів «Національна політика Радянської влади», що був опублікований у 1923 р.69 Повний виклад промови Троцького разом зі статтею «Мысли о партии», де теж чимало уваги приділяється національному питанню, опубліковано в окремому виданні70.

Протягом 1918-1919 рр. побачила світ низка праць, які можна назвати програмовими для українського націонал-комунізму. Самою своєю появою вони впливали на формування відносин між УСРР та РСФРР. Насамперед мова йде про праці Василя Шахрая -- народного секретаря у справах військових періоду першої каденції радянської влади в Україні. Влітку 1918 р. він під псевдонімом «В. Скоровстанський» написав, а на початку 1919 р. вдруге російською мовою перевидав працю «Революция на Украйне», в якій жорстко розкритикував політику Кремля щодо радянської України71. Він же першим серед більшовиків України переклав і видав низку праць В. Леніна з національного питання та написав до цього перекладу докладну передмову, де схвально відгукнувшись про теорію, засудив практику розв'язання більшовиками національного питання в Україні72.

Найбільшого резонансу набула спільна книга Василя Шахрая та Сергія Мазлаха (основним її автором був саме В. Шахрай) «До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною?)»73, яку Іван Лисяк-Рудницький образно означив як «Український комуністичний маніфест»74. Саме за цю працю обох авторів виключили з лав КП(б)У, а книгу вилучили з обігу. І недарма, оскільки публічно дати відповідь на поставлені питання чи заперечити зазначені у тексті книги суперечності у ставленні керівників більшовизму до «українського питання» було неможливо. Такі праці були вкрай небезпечними для цілісності комуністичної ідеології.

Не менш жорстку реакцію Кремля викликала публікація на початку грудня 1919 р. брошури «Наша сучасна політика»75. Видання складалося з двох різних як за мовою, так і за авторством та змістовним наповненням частин. Авторство написаного українською мовою вступу (і підписаного від імені «Бюро групи федералістів, КП(Б)У») до цього часу нез'ясоване. Але саме там проголошувалися радикальні антицентралістські заклики, а з підпису випливав висновок про наявність в лавах КП(б)У нелегальної партійної групи.

Основним текстом брошури стала написана Павлом Поповим та затверджена Українською комуністичною організацією при Московському комітеті РКП(б) доповідна записка до ЦК РКП(б). Цей документ був відомий партійним керманичам, оскільки розглядався 20 листопада на розширеному засіданні політбюро ЦК РКП(б), скликаному спеціально для вирішення «українського питання». У вказаній записці теж містилося чимало неприйнятних для Кремля пропозицій, але вона була написана під іншим кутом зору. Зокрема, заявлена у ній потреба господарської децентралізації обумовлювалася практичною доцільністю та обґрунтовувалася ідеологічно як важлива передумова успішності комуністичного будівництва, здійснюваного керівництвом РКП(б).

Величезне незадоволення більшовицького керівництва викликав сам факт оприлюднення цієї праці, тобто надання їй публічного характеру. Додамо, що складена П. Поповим записка від імені редакції і під заголовком «Історичний документ» була надрукована у Житомирі у газеті боротьбистів76. Питання про публікацію цього по суті внутрішньопартійного документу двічі розглядалося на політбюро ЦК РКП(б). Але провина П. Попова доведена не була (він на той час перебував у Москві). Зауважимо, що записку Попова у дещо ширшому ніж у брошурі вигляді (з економічними аргументами у вигляді таблиць) автор цих рядків опублікував у додатку до монографії 2008 р.77

Важливим ресурсом, на якому його редактори не лише розміщують, а й переводять в електронний формат та перекладають на українську мову як джерела, так і історичні праці, є електронний журнал «Вперед»78. Відомості про цей ресурс ми розмістили в цьому місці, оскільки увагу звертаємо саме на публічні відозви, промови та статті, які, як правило, оприлюднювалися ще в період свого виникнення.

Редактори журналу дотримуються позицій, близьких до націонал-комуністичних, які аналізувалися в попередніх абзацах. Зокрема, тут опубліковано текст із згаданого вище твору В. Шахрая та С. Мазлаха, декілька знакових статей М. Скрипника. Оприлюднені також датовані кінцем 1919 -- початком 1921 рр. газетні статті одного з керівників УКП Андрія Річицького, в яких аналізувалися російсько-українські відносини. Наведені в цих публікаціях аргументи відбивали поширені в українському суспільстві настрої, а тому більшовицькі керманичі не залишали їх поза увагою. З низки розміщених на цьому ресурсів текстів Володимира Винниченка найцікавіші ті, що були написані наприкінці та у 1920 р. У цей час Винниченко був союзником більшовиків, а у вересні р. навіть був призначений заступником голови РНК УСРР та наркомом закордонних справ УСРР. Щоправда, те призначення чинності не набуло. Окрім вказаних, в електронному журналі «Вперед» розміщена низка текстів, що їх можна використати як історичне джерело при вивченні відносин між УСРР та РСФРР в 1917-1923 рр.

Завдяки доступу до нових електронних ресурсів вдалося відшукати дві написані на злобу дня брошури Володимира Затонського. Цей діяч у 19171923 рр. постійно перебував у верхніх ешелонах влади радянської України, а в р. навіть став опонентом Й. Сталіна з національного питання на Х з'їзді РКП(б). Одна з брошур, «Тезисы по национальному вопросу», становила платформу, з якої В. Затонський опонував Й. Сталіну. Поміж іншого, у цих тезах йшлося і про відносини між УСРР та РСФРР79. Текст брошури містить, хоча значно меншою мірою, ніж у працях В. Шахрая та П. Попова, опозиційні кремлівському баченню програмні засади національної політики. Зокрема, саме у цьому тексті В. Затонський висловив категорично неприйнятну на той час для В. Леніна тезу про необхідність вилучити слово «Російська» із назви радянської федерації, рівноправною складовою частиною якої мала стати і УСРР.

Друга віднайдена брошура -- це датований 27-м грудня 1919 р. відкритий лист В. Затонського до ЦК УКП(б)80. Вона мало суто тактичні завдання -- знівелювати вплив боротьбистів і перетягнути їх симпатиків на бік більшовиків. Для нас цей текст важливий насамперед з огляду на те, що боротьбисти на той час затято відстоювали організаційну, військову та господарську самобутність УСРР.

До третьої групи джерел слід віднести також опубліковані свіжим слідом подій праці таких знакових фігур, як Євгенія Бош81, Микола Подвойський82, в яких розкривається їхнє ставлення до державного статусу УСРР. Написана влітку 1918 р. праця Є. Бош яскраво характеризує позицію прихильників національного нігілізму, які переважали серед більшовиків в Україні в 1918 р.

Значна кількість промов та оглядових статей опублікована в згаданих вище тематичних збірниках документів, основу яких становили рішення компартійно-радянських органів влади. Серед незгаданих, кістяк яких формують саме окремі промови та статті в пресі впливових компартійно-радянських діячів, слід назвати опублікований збірник документів «Национальный вопрос на перекрёстке мнений»83.