Що таке історія України?

Станові концепції, база для виникнення еліт, що могла зародитися тільки у непатримоніальній католицькій Західній Європі між 10 та 13 ст., почала доходити на Україну вже у другій половині 12 ст. через суміжні католицькі країни - Угорщину (до 1387 р.) та Польщу (1387-1795). Продуктом тієї культурної інтеграції з Заходу були -- Галицьке князівство, західноукраїнська «гербова» шляхта, козацька майже станова держава 17--18 ст. (своєрідна копія польської Речі Посполитої), та незалежна від даної держави греко- католицька структура -- унікальні явища у патримоніальній православній Східній Європі. Тут можна додати, що друга тодішня держава України, Кримський ханат, виробляв собі структуру, подібну до гетьманської держави Війська Запорозького. Цікаво, що рік 1783, це дата кінця обох структур -- козацької та кримської.

Тут можна на маргінесі вказати на цікавий історичний парадокс: у часах визвольних змагань 1917--1920 рр. виникли на Україні знов дві держави: одна Українська Народна Республіка зі столицею у Києві, друга -- Українська Радянська Республіка зі столицею в Харкові, цілком як за княжих часів: Рюриковичі (Київ), versus половці (Харків).

Як уже згадано -- лінеарний час є дуже важливий компонент історії, бо буття і дії людських спільнот типу homo politicus проходять у часі, що міряється ерою, яка постійно йде вперед, а не змінюється циклічно.

Свідомість часу є продуктом вищого, лінеарного мислення. Це твір міської культури, незалежний від природних циклів, бази сільського господарства.

Тому, як вище згадано, антропологи та міфологи розрізняють два типи мислення: так зване нижче (примітивне) -- циклічне та так зване вище (розвинуте) -- лінеарне. Культура, базована на циклічному думанні, є поза межами історичного досліду, бо в центрі уваги людини циклічного думання є лише проблеми несвідомої традиції своєї території -- громади (communitas), яка базує усе на міфічно-циклічній обрядовості без ніякого поступу (перспектива в минуле, замість вперед). Arnold Toynbee окреслює її як «arrested civilization» «Недорозвинена цивілізація» (англ.), себто цивілізація, котра «завмерла» у своєму русі. Історик А.Тойнбі нараховував п'ять таких цивілізацій: 1) спартанці; 2) кочівники Євразії часів середньовіччя; 3) османці (тюрки Османської імперії); 4) ескімоси; 5) полінезійці.. Вона неспроможна сприйняти лінеарного розвитку, а тим самим осягнути ступінь вищого розвитку здиференційованого свідомого себе суспільства, цебто суспільства із системою ясно окреслених структур.

Основна проблема історії України в тому, що велика (якщо не більша!) частина українського населення аж до наших часів, а то і в наші часи, усе ще живе у системі циклічного думання. Тому в нашому випадку ми маємо справу, властиво, не з однією, а з двома спільнотами, де обидві ці системи думання (циклічне та лінеарне) існують паралельно між собою і утруднюють нормальний перехід так званої «народної маси» (із циклічним думанням) до свідомої структурної суспільності (з лінеарним думанням), образно кажучи: перехід від антропології до історії.

До якої культури входить Україна? Звичайно приймається як аксіома, що це візантійсько-православна цивілізація. Але як з тим погодити український католицизм-унію, не говорячи вже про інші не християнські (наприклад, ісламська) цивілізації. Розв'язку подає саме наше національне ім'я -- гранична смуга - Україна. Якраз Україна являється цікавою для світового історика територією, яка була перехрестям багатьох культур і релігій, продуктом як циклічного, так і лінеарного думання, що, як сказано вище, по сьогоднішній день співіснують паралельно побіч себе, хоч часто на різних рівнях. Дослідження та аналіз взаємного проникнення отих вищих і нижчих цивілізацій - це завдання майбутнього. Але вже тепер можна бути певним, що такі дослідження дадуть дуже цікаві результати.

Назва Україна -- «пограниччя». Як кожне пограниччя, ця територія вагітна з одної сторони злиттям багатств різних міфічних та релігійно-культурних традицій, а з другого боку -- протиріччями, які оці різні складники приносять із собою: осіла і кочова державність, християнство та іслам, католицизм і православіє, патримоніальна і конституційна системи (наприклад, конституція Пилипа Орлика вже у 1710 p.), поруч патримоніального деспотизму Івана Мазепи.

Україна -- це східний форпост Європи, який можна порівняти із західним форпостом Європи -- Іспанією Подібні порівняння України з Іспанією побутують і в текстах Б.Крупницького (див., напр.: Крупницький Б. Історичні основи европеїзму України // Літературно-науковий вістник (Реґенсбурґ). - 1948. - №1. - С.130).. Назва Іспаніс (старого фінікійського походження) залишалася до походу Наполеона тільки географічною. Місцеві і чужі політичні та станові організми продовжували існувати паралельно до нових часів (Кастилія, Арагон, Каталонія, Наварра і т. д.). Немає і сьогодні однієї загальноіспанської мови і літератури. Є дві основні -- кастильська і каталонська. Як поняття «українець», так само поняття Espanol, «іспанець» (до речі, запозичене з провансальської мови) стало загальновживаним в Іспанії тільки після подій 1808--1814 pp.

А дуже плодотворна іспанська культура переосмислювалася із багатьох, дуже суперечливих елементів: карфагенських, римських, візиготських, арабських, єврейських, романо-християнських, а також цікавих мішаних культур: Mozarabes -- аріанські християни в арабському культурному крузі. Mudejares -- мусульмани в християнському культурному крузі, Muladies -- християни, що стали мусульманами (їх називали ще Renegados), Moriscos -- мусульмани, що стали християнами, Marranos -- євреї, що перейшли на християнство і т. д.

Тепер пора підсумувати.

Історія України -- це не історія української етнічної маси (етнізм не є об'єктом історії), а міряна лінеарним часом багатоперспективна об'єктивна візія минулого усіх типів держав і спільнот, що існували на теперішній українській території в минулому, і їх носіїв (еліт), політично свідомих («політичних українців»), та перейнятих ними розвинутих цивілізацій.

Цей досвід подається у структуральному трактуванні основних історичних циклів -- перспектив на базі встановлених дихотомним аналізом історичних фактів. Є шість таких основних історичних циклів: політичний, економічний, релігійний, суспільний, культурний та психологічний.

Деякі державні утворення України, їх носії та цивілізації зійшли зі сцени історії у різні часи. Одна із них, власне цивілізація українська par excellence стала протягом двох останніх століть головною, а то й панівною на всій теперішній українській території. Власне, безпристрасна візія історичних процесів, що довели з одного боку до занику цілої низки цивілізацій, а з другого - до їх інтеграції в українській національній спільнотній цивілізації-державі і є як предметом історії України, так і через неї підметом-предметом всесвітньої історії на даному ареалі.

Размещено на Allbest.ru