Крадіжки, п’янство, бійки, розпуста: зворотна сторона повсякденного життя шевців Львова XVII- XVIII ст.

Бійки між майстрами зав'язувалися не тільки під час тривалих посиденьок по шинках, але й мали часом поважні матеріальні підстави. Так, у 1718 р. відбулася бійка у цеховій господі Ґловацької біля монастиря оо. францисканців, коли шевці після цехових зборів розходилися по домівках. Комажинський у сінях потиснув руки Росоловичу на прощання, а, повертаючись, випадково зачепив Пташкевича. Почалася бійка - обидва пустили в хід «ляски», які мали при собіТам само. С. 564.. У результаті виявилося двоє поранених, Іван Пташкевич та Константин Комажинський.

Інколи за допомогою кулаків молодь утверджувалася у шевському середовищі. Можна припустити, що саме це було причиною бійки восени 1690 р. молодого підмайстра Костянтина Братковського, що скоро мав вступати в цех, зі старим майстром Григорієм Яворовським, котрий мешкав на Сеняв- щині⁸⁸. Ця подія залишилася непоміченою для решти членів цеху, а точніше, його керівництва, і наступного 1691 р. Браткевич вступив без перешкод до львівського шевського цеху^{88 ЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 559, с. 479-480.}.

8. У ремісничому оточенні

Ремісники однієї спеціальності часто збиралися за чаркою у вільний час, тому й конфліктів між шевцями як найчисельнішою групою ремісників було найбільше. Проте до шинків вчащали і представники інших ремесел, які поводилися не завжди мирно, особливо коли голова була задурманена хмелем, медом або горілкою. Напевно, найконфліктніші взаємини у шевців склалися з кравцями - другою за чисельністю ремісничою групою у місті. Бійки між ними починалися вже на етапі підмайстрівства та участі у розвагах юнацьких ватаг. Інколи конфлікти траплялися і між майстрами у зрілому віці, коли шевці перетиналися в шинку з кравцями. Так, у 1683 р. два шевці Іван Городецький з юридики Сенявщина та Миколай Ясінський з Підзамчанської юридики засвідчили свої побої перед бурґрабським урядом, отримані у шинку єврея Ефраїма на передмісті від кравців Івана Шишолки, Івана Підкови, Стефана Зарицького, Василя кравця^{89 Оssol. 427, к. 15 V.}. 1723 р. Альберт Пищимонка позивав кравця Яцента про побиттяТам само. Спр. 563, с. 255..

З деякими іншими ремісниками у шевців також взаємини складалися вкрай непросто. У 1664 р. швець Іванко Ґроткевич протестував проти побиття його муляром Стефаном Венґжином у шинку в будинку війтової оле- ярки на юридиці ЗборівщиніЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 312.. У 1668 р. Ян швець був побитий Василем гаптарем та його челяддюТам само. С. 698.. А в 1686 р. швець Іван Стефанович скаржився на цимбаліста Станіслава Мазуркевича про образу та побиття у шинкуЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 248.. Через два роки інший швець Марко Деревінський був побитий «на громадській дорозі» пекарем Альбертом КосцерськимТам само. Спр. 559, с. 118..

У 1689 р. швець Якуб Ґомолінський (Ґомольський) позивав чинбаря- замшівника Григорія Шумського з Підзамча про побиття. Шумський заступився за хлопця-шевчика, якого, очевидно, покарав Ґомолінський. Чинбар не лише сам бив шевця, а й закликав до участі вояка-драгуна, що йшов дорогоюТам само. С. 317-318.. Суд ухвалив покарання для Шумського, який до хлопця-шевчика «не мав ніякого права та не опікувався ним», ув'язнивши його на три дні та зобов'язавши до сплати 3 гривень постраждалому шевцеві та на користь суду. Окремо чинбар мав перепросити Ґомолінського за образу честі.

Непросто складалися взаємини шевця Костянтина та його дружини з господарем будинку, де вони винаймали кімнату, котляром Войцехом, війтом на юридиці Лагодовщині. Наймачі потрощили вікна в будинку, а швець побив війтаЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 438.. Бурґрабський суд покарав Костянтина, а також наказав йому виселитися з війтівського будинку.

Справжній дебош вчинив швець Павло у 1668 р. на юридиці вірменського архієпископа («Біскупщині»), побивши Яцька Рейташевича у шинку будинку галицького підкоморіяГалицьким підкоморієм у той час був Миколай Трусколяський на Мартинові (Mi- kolaj Truskolaski na Martynowie), див.: Urz^dnicy wojewodztwa Ruskiego XIV-XVIII wieku (Ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka). Spisy / Opr. K. Przybos. Wroclaw; Warszawa; Krakow; Gdansk; Lodz, 1987. S. 57.. Сповнений п'яної енергії, він також вибив чотири шиби та повиривав віконні рами. Дісталося від нього і мало знайомому Карвацькому, а невідомого на прізвисько «Кролик» він погрожував позбавити життяЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 758-759..

З'ясування взаємин таким способом коштувала окремим шевцям круглої суми за сплату відшкодування постраждалій стороні. У 1690 р. аптекар Казимир Диноборський від імені хворого пряничника иісірапагії) Яна Орловського квитував шевця Анджея Тецнера щодо сплати 100 зл. відповідно до урядової ухвалиТам само. Спр. 89, с. 3.. А в 1705 р. Іван Пташкевич заплатив 9 гривень чинбарю Яценту Киселю з дружиною Анастасією за поранення зброєю, а окремо мали бути оцінені послуги цирульника, що займався лікуванням пораненогоТам само. Спр. 562, с. 67.. Цей Іван Пташкевич, імовірно, часто пускав у хід шевський ніж (гнип), бо і через 25 років, у 1730 р., його оскаржував Ян Прусіновський у ножовому пораненні. Він оповідав, що Пташкевич запросив його нібито на перепросини, а потім «штуркнув його гнипом під серце, але з Божою допомогою гнип зігнувся, не зашкодивши, проте залишився знак»Там само. Спр. 577, с. 518..

Іван Пташкевич мав суворий характер, який часто виявляв у стосунках з оточуючими. У 1719 р. він сильно побив свого учня; той довго лежав на землі, а потім знайшов прихисток у сусіда, різника Кшиштофа Чабана, де й провів наступну ніч. Пташкевич розцінив милосердну поведінку сусіда як образу, через що між ними виникла суперечкаТам само. Спр. 576, с. 367-369.. Цікаво, що суд став на бік Пташкевича, який, на їх думку, мав право так поводитися з учнем, «виховуючи та навчаючи» його. Тож Чабан апелював у цій справі до вищої судової інстанції.

П'яні львів'яни не були проти влаштування «дуелей» на киях, наслідком чого були численні побої та рани, як, наприклад, під час бійки шевця Томи Яновського з Яцентом Венгриновичем у 1703 р.Там само. Спр. 94, с. 698..

Після щедрого частування поважні майстри вдавалися до неабиякого «геройства». Так, Томаш Ожаровський отримав позов у 1695 р. до кримінального суду з боку міського інстигатора за вчинки, здійснені після перебування у шинку на середмісті до третьої години ночі. Перспектива очікувати ранку на львівському бруці не приваблювала Ожаровського і він попрямував по вул. Руській до Босацької хвіртки в надії потрапити додому на передмістя. Зрозуміло, що брама була замкнена, тож він, намагаючись її відкрити, вчинив бійку з нічним бурмистром Домініком Орлінським. А потім, не досягши бажаного, вискочив на вал, «перескочив паркан» та опинився на передмістіТам само. Спр. 90, с. 1001.. Випадковий свідок цієї картини, лучник Себастьян Вижбицький оповів, що Ожаровський лаявся в бік кам'яниці Бартоломея Зиморовича, де жив райця та колишній бурмистр Нущинський. Очевидно, така зневага до міських порядків та влади дорого коштувала шевцю-майстру. Втім, Ожаровський, що був також війтом юридики, міг собі дозволити витрати на правові сутички навіть з міськими урядниками.

Ремісничі конфлікти могли накладатися також і на родинні взаємини. Так сталося, наприклад, у 1740 р., коли коваль Шимон Івашкевич разом з удовою Анною Шемельовською скаржилися на шевського цехмістра Стефана Шемельовського, що напав на їхній будинок та побив коваляТам само. Спр. 578, с. 437-438.. Суперечка виникла через виконання заповіту померлої Анастасії Ґуцихи, свекрухи Анни Шемельовської, що не згадала у ньому Стефана Шемельовського.

9. Конфлікти з євреями

Взаємини між християнами та євреями у XVII ст. у Львові значно погіршилисяПро антиєврейські погроми та конфлікти на релігійному ґрунті у Львові у той час див. детальніше: Капраль М. Антиєврейські заворушення та погроми у Львові ХУП-ХУШ ст. // Соціум. К., 2003. Вип. 3. С. 89-100.. Однак така ситуація була характерна для багатьох міст та містечок Польсько-Литовської державиКонкретніше про цю ситуацію пишуть історики в останніх публікаціях: Krochmal J. Krzyz i menora. Zydzi i chrzescijanie w Przemyslu w latach 1559-1772. Przemysl, 1996; Tollet D. Historia Zydow w Polsce od XVI wieku do rozbiorow. Warszawa, 1999; Gqsiorowski S. Chrzescijanie i Zydzi w Zolkwie w XVII i XVIII wieku. Krakow, 2001.. На жаль, не залишалися осторонь міжрелігійних суперечок і шевці. Відомо, що деякі з них брали участь у великому погромі львівських євреїв у 1664 р.Швець Ляхович після погромів 1664 р. сидів у в'язниці під ратушею: ЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 558, с. 304. Загалом львівські шевці мало потрапляли в поле зору кримінального переслідування, що у Львові фіксувалися в цей час у так званих «чорних книгах». Шевці, як і багато інших ремісників, могли багато битися в шинках, господах та ятках, але вони рідко переступали ту межу, що відокремлювала їхні хуліганські дії від учинків, сьогодні ідентифікованих як кримінальні.. Однак насильство застосовувалося у цей важкий для всіх час з обох боків. Так, у 1679 р. організація всіх станів та націй міста скаржилася на львівських євреїв. Серед причин, що могли би бути приводом до антиєврейських заворушень, згадувалося про побиття мало не до смерті євреями з допомогою жовнірів (вони під орудою коменданта мали оберігати спокій у місті) шевця Мільхера (МіІЛег) у кам'яниці Кушевича на вул. Краківській. Бідного шевця майже до смерті потовклиЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 83, с. 1592..

З другої половини XVII ст. на побутовому рівні зростає число прикладів насильницьких дій з обох сторін. У 1685 р. швець Шимон Мочукевич з дружиною Ксенією, які мешкали на Підзамчі, скаржилися на єврея Іцка Левковича про побиття та відібрання двох пар черевиків, а ще дві пари зникли під час конфліктуТам само. Спр. 558, с. 16.. При цьому Мочукевич визнав свій борг перед Левковичем, але йшлося про досить незначну суму в 2 зл.

У 1703 р. єврей Гірш Солінович оскаржував свого сусіда на Підзамчі шевця Івана Сидоровича, що нібито кинув каменем йому в голову. Проте Солінович не міг це довести свідками, посилаючись тільки на той факт, що Сидорович є його близьким сусідомТам само. Спр. 561, с. 645..

Часто саме молодь була ініціатором різних антиєврейських витівок, як у випадку оскарження євреєм Левком Мошковичем хлопців-слуг вдови гаптяра Маріанни Кущаковичової у побитті та крадіжці речей 1725 р.Там само. Спр. 109, с. 1485-1486.. За вдову поручилися цехмістер шевського цеху Андрій Зєнкевич та її батько, швець Миколай Григорович, у тому, що вона стане до суду у призначений час як господиня обвинувачених.

10. Жінки та насильство

Жіноча половина шевського цеху часом виявляла дивовижну завзятість у суперечках не тільки з жінками, але й з чоловіками. Нерідко сварки не закінчувалися тільки словесною перепалкою, а в хід ішли «дієвіші» засоби переконання співрозмовника. У 1708 р. майстер Пьотр Журавський привселюдно, в цеху, звинуватив цехмістра Анджея Тецнера у крадіжці грошей з костельної скарбнички. Після словесних звинувачень він узявся до кия, але інші майстри розняли їх. Під час цієї сварки до цехової господи зайшла пані Тецнерова і, заступаючись за свого чоловіка, вдарила «в губи» ЖуравськогоТам само. Спр. 95, с. 159-164.. Уряд бурмистра ухвалив вирок - за недоведені звинувачення, що ображали Тецнера, ув'язнити Журавського на тиждень та зобов'язати його до сплати 12 гривень, а також він мав перепросити супротивника. Однак йому дозволялося позвати до уряду пані Тецнерову, що вдарила його «по губах». Серед судових актів відсутні подальші матеріали у цій справі, що означало, найімовірніше, що Журавський відмовився від своїх претензій.

В іншій судовій справі за участю жінки розбитою губою насильство не обмежилося. Дружина Івана Пташкевича у 1712 р. під час чергового візиту до шинку за «товариською» бесідою підбила око склянкою з медом своєму брату Івану Росоловичу. Пташкевич став на захист дружини, твердив, що Росолович її ображав, говорячи: «Як при хрещенні відрікся диявола, так і тебе відрікаюся»Там само. Спр. 562, с. 440..

Буденними були судові справи, де йшлося про участь дружин у бійках своїх чоловіків. У 1662 р. Валентин, швець з юридики монастиря оо. францисканців, засвідчив свої рани, завдані у бійці Якубом броварником та його дружиною. Наступного року у подібній історії постраждав інший швець, Ян коморник, від рук підзамчанського війта Блазія та його дружиниТам само. Спр. 556, с. 84, 141..

Зрозуміло, що часте відвідування шинків деякими жінками провокувало їх на неадекватні вчинки. Так, поважна матрона, дружина багатого майстра Каспара Павлікевича у 1719 р., повертаючись на передмістя через Краківську браму після візиту до «веселого закладу» в одній зі львівських середміських кам'яниць, зауважила, що з неї поривом вітру знесло капелюшок. П'яна Павлікевичова зчинила крик та почала вимагати, щоб його повернула інша шевчиха. У суперечку втрутилася Анна «з краківської будки» та інші жінки, в результаті розпочалася бійка між жінками, які тягали одна одну за волосся та чинили інші малоприємні речіТам само. Спр. 107, с. 649..

У 1718 р. у шинку виникла велика сварка між приятельками Євою Городецькою та Анною Ярославською. Розпочалася неприємна історія з того, що Городецька запросила кількох подруг піти покупатися на став. А дорогою вона несподівано запросила їх до «господи на кварту меду»Там само. С. 461.. Під час «медових» посиденьок Городецька погано відгукнулася як про свого чоловіка, так і про Василя Стефановича (Кропача), котрий був кумом Ярославської. Та спробувала щось заперечити, підкріпивши свої слова діями - вилила їй межи очі залишок меду з кварти. Тоді Городецька зняла свій черевик та почала її бити по обличчю.

1706 р. на Сенявщині розгорілися запеклі судові війни між родинами шевців, що жили по сусідству, де «головну роль» виконували жінки. Михайло Солонкевич з дружиною Тетяною оскаржували подружжя Василя і Анну Глинських у тому, що Анна починає сварки саме в той момент, коли покупець обирає взуття на ятці у Тетяни і тим самим перешкоджає торгівліЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 562, с. 34-35.. Вислухавши свідчення, бурґрабський суд прийшов до висновку, що обидві сторони «провинились, жахливо лаючись та закидаючи соромливі речі», проте Глинська давала більше приводів до суперечок, звинувачуючи суперницю у непристойних речах. Суд ув'язнив Глинську на тиждень за умови, що випустять її лише після сплати 6 гривень позивачці та стільки ж - суду. Після того мала засісти на вежі на такий же термін і на таких же умовах вже Солонкевичова, однак сума штрафу зменшувалася до 3 гривень Глинській та 3 - суду. Після цього вони мали публічно перепросити одна одну на тому місці (при ятках), де посварилися, кажучи, що «ті слова не з гніву, з неправди мовили». У випадку нехтування декретом покарання подвоювалося.

Галантне ставлення до жінки, вочевидь, не було притаманне шевському середовищу. Окремі епізоди жорстокого побиття жінок «в губу», києм, стусани вагітним тощо не залишають ілюзій щодо особливого ставлення до жінки у Львові ХУП-ХУШ ст. Так, 1714 р. перед бурґрабським судом скаржилася

Анна Наркевичовна, дружина шевця Івана Ярославського, на відомого скандаліста та забіяку Івана Гойдакевича (у 1710 р. був цехмістром), який побив її києм при ятках, волочив за волосся та вдарив об землюТам само. С. 567-568.. У 1719 р. швець Костянтин Комажинський після сварки дружини з сусідкою завів її в кімнату і «дав у губу» зі словами: «Тепер час сповіді, а ти сваришся»ЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 107, с. 665..

У 1689 р. п'яний Іван Стефанович побив вагітну дружину іншого шевця Томи Туркевича (Турека) та вирвав їй жмут волосся з голови. Претензії Стефановича були звернені загалом до подружжя Туркевичів, що мешкали в його будинку й не сплачували вчасно за оренду. «Ти у моїй хаті дармо мешкаєш», - заявляв Стефанович під час сварокТам само. Спр. 559, с. 294-295..

Інший подібний приклад побиття жінки зафіксований у 1729 р., коли Анна, дружина шевця Анджея Унички, оскаржила пекаря Яна Бочковського з юридики Белзеччина у побитті її «ляскою» під час сварки при купівлі хлібаЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 563, с. 710.. У 1731 р. дружина війта Івана Головецького Анна позивала шевця Деметрія Юрковича з дружиною Анною про побиттяТам само. С. 836-837..

Щоденне життя населення українського міста ранньомодерного часу часто залишається для дослідників маловивченою темою. Однією з головних причин такої ситуації є відсутність чи недостатність джерел, які могли б розкрити побутовий, щоденний плин міського життя. Тому історики часто вдаються до вивчення вторинних джерельних матеріалів, що непрямо можуть пролити світло на буденні, звичайні для того часу явища культури, права, ментальної поведінки людей тощо, на які не зверталося сучасниками практично жодної уваги.

Збережена документація дозволила поглянути переважно на «екстремальні» випадки з життя ремісників - суперечки, конфлікти, сварки перед судовими урядами.

Через низький соціальний статус львівські шевці ставали часто об'єктами звинувачень у крадіжках, розпусті, розповсюдженні чуток, які ображали честь тощо. Багато з цих звинувачень відпадали у ході судових процесів через дріб'язковий характер (крадіжка вудженини, пари чобіт і т. д.), засвідчуючи переважно некримінальний характер ремісничого середовища.

Окремі судові процеси демонструють традицію взаємин між, з одного боку, майстрами та, з другого боку, підмайстрами й учнями у львівському цеху. Ця традиція не була цілком однозначною. В одному випадку майстер- швець наполягав на своєму праві в будь-який момент «збити зухвальство» у свого підмайстра без видимої причини. А іншого разу майстер ставав на захист свого підмайстра, що вчинив незначне правопорушення, або й навіть заступався за нього у шинку, вступаючи в бійку з іншими майстрами. Очевидно, у цьому випадку відіграла роль імовірна надія залучити підмайстра до ґрона своєї сім'ї та виростити спадкоємця шевської майстерні та ятки. Однак суспільна дистанція між майстрами та підмайстрами була достатньо велика, адже останні не могли сісти в шинку при людях з майстром за один стіл.

Судові акти засвідчують часті звинувачення жінок у чарівництві, розпусті, а чоловіків - у пияцтві та бійках. На жаль, два останні, тісно пов'язані між собою явища були буденними у шевському середовищі. Важка багатогодинна щоденна фізична праця шевців часто закінчувалася увечері в шинку, де вони могли відпочити в колі колег, а навіть і родини.

У житті шевського цеху часто виникали нагоди для частування, такі як обрання влади цеху, проведення зборів, святкування релігійних свят та переведення учнів у статус підмайстрів. Ні цехових, ні приватних грошей не шкодувалося на пиятики, доходило до застави церковних апаратів та цехових привілеїв у єврейських лихварів, тож навіть раєцька колегія звернула увагу на неймовірно великі витрати коштів з цехової скарбниці з цією метою. Так, у 60-х роках XVII ст. половина й більше цехових коштів йшла на почастунки з будь-яких приводів. Постійне зловживання алкоголем призводило до сумних наслідків у вигляді бійок із сусідами, побиття дружин, врешті, до важких розладів психіки.

Традиція алкогольних посиденьок, що існувала у шевському середовищі, також затягувала жінок та молодь, насамперед підмайстрів, у товариське життя в шинках. Як показують джерела, дружини шевців часто відвідували шинки разом із чоловіками, могли влаштовувати сварки та бійки. При цьому чоловіча половина ремісничого середовища не соромилась уживати щодо них силу, скажімо, бити «в губу». Підмайстри, що переважно були неодруженими, гуртувалися у братства підмайстрів, часто проводили час у своїх господах за чаркою горілки, келихом вина чи гальбою пива. Після застіль частими ставали групові бійки шевчиків із кравчиками, ткачиками та іншими підмайстрами.

На жаль, відсутність джерел особистого походження - щоденників, листів, спогадів - не дозволяє ширше поглянути на щоденне побутове життя шевського цеху Львова ХУІІ-ХУІІІ ст., побачити в ньому не тільки негативні сторони, але й позитивні, які, безумовно, також були притаманні товариському та сімейному життю львівських шевців ранньомодерного періоду.

Размещено на Allbest.ru