Формування правової культури Великого князівства Литовського у другій половині XV - першій третині XVI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування правової культури Великого князівства Литовського у другій половині XV - першій третині XVI ст.

Д.П. Ващук

Aнотація

середньовічний литва правовий юридичний

Ключові слова: Велике князівство Литовське, правовідносини, правова культура, судочинство.

У другій половині XV ст. правовідносини у Великому князівстві Литовському набули особливого розвитку. У цей час, а саме впродовж 1440--1441 рр., з'являються перші судові збірники (привілеї Новогрудській 1440 та Жмудській 1441 рр. землям), відомі в історіографії як уставні земські грамоти або обласні привілеї. Це були офіційні законодавчі акти судово-адміністративного, публічно-правового, приватно-правового й соціально-економічного характеру, які надавалися верховною владою держави областям/землям для законодавчого забезпечення внутрішніх правовідносин. Вони жалувалися від імені великого князя литовського з метою визначення відношення області/землі до держави й реґламентації взаємних стосунків між місцевим населенням та урядовими органами, а приводом для надання була необхідність затвердження влади господаря у приєднаних регіонах. Ефективне використання норм уставних земських грамот в юриспруденції достатутового періоду поклало початок формуванню правової культури як держави у цілому, так і окремих категорій населення, у першу чергу князів, панів і зем'ян У цій статті ми не розглядаємо загальноземські привілеї. Це пов'язано з тим, що їх норми були радше декларативного характеру, оскільки в кожній землі до видання I Литовського статуту існувало своє законодавство.. Такі грамоти мали чинність на території Київщини та Волині. Стосовно інших українських земель, наявність відповідних привілеїв поки що документально не підтверджено.

Окремі питання правової культури Великого князівства Литовського неодноразово перебували у центрі уваги істориків права. Праці Ю.БардахаBardach J. Statuty Wielkiego Ksi^stwa Litewskiego -- pomniki prawa doby odrodzenia // Kwartalnik Historyczny. - Warszawa, 1974. - R.LXXXI. - №3. - S.750-780; Idem. Sok, soczenie, prosoka // Idem. O dawnej i niedawnej Litwie. - Poznan, 1988. - S.140-187; Idem. Statuty Litewskie a prawo Rzymskie. - Warszawa, 1999. - 160 s., І.ВаліконітеВаликоните И.М. Социально-экономическое и правовое положение женщины в Великом княжестве Литовском (конец XV-- первая половина XVI вв.) и его отражение в Первом Литовском статуте: Автореф. дисс. ... канд. ист. наук. -- Вильнюс, 1978. -- 26 с., М.Владимирського-БудановаВладимирский-Буданов М. Хрестоматия по истории русского права. -- Вып.2. -- Санкт- Петербург, 1901. - 262 с., А.ГурбикаГурбик А. Правові уявлення та народна правосвідомість // Українське суспільство на зламі середньовіччя^ нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. -- К., 2001. -- С.58--70; Його ж. Про общинне судочинство на Україні доби феодалізму // Проблеми української історичної медієвістики. -- К., 1990. -- С.61--64; Його ж. Трактування «судових околиць» в громадському судочинстві на українських землях Великого князівства Литовського // Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. -- Т.І. -- К., 2009. -- С.11--33., А.Закшевського Zakrzewski A. O kulturze prawnej Wielkiego Ks^stwa Litewskiego XVI--XVin wieku -- uwagi wst^pne // Kultura i j^zyki Wielkiego Ks^stwa Litewskiego. -- Krakow, 2005. -- S.33--63; Idem. Wielkie Ks^stwo Litewskie (XVI--XVIII w.): Prawo -- ustroj -- spoleczenstwo. -- Warszawa, 2013., Ст.КутшебиKutrzeba S. Historya ustroju Polski w zarysie. -- Cz.2: Litwa. -- Lwow, 1914. -- 241 s., С.ЛазуткиЛазутка С., Валиконитэ И. Имущественное положение женщины (матери, жены, дочери, сестры) привилегированного сословия по I Литовскому статуту // Научные труды высших учебных заведений Литовской ССР: История. -- XVI (2). -- Вильнюс, 1976. -- С.74--103; Лазутка С., Валиконитэ И., Гудавичюс Э. Первый Литовский статут (1529 г.). -- Вильнюс, 2004. -- 522 с., Р.ЛащенкаЛащенко Р. Лекції по історії українського права. -- Ч.2: Литовсько-польська доба. -- Вип.1: Пам'ятники права. -- Прага, 1924. -- 78 с., Ф.ЛеонтовичаЛеонтович Ф. Очерки по истории литовско-русского права: Образование Литовского государства. -- Санкт-Петербург, 1894. -- 393 с., М.МаксимейкаМаксимейко Н. Сеймы Литовско-русского государства до Люблинской унии 1569 г. -- Х., 1902 . -- 205 с., В.ПоліщукаПоліщук В. Свідки у русько-литовському праві до судово-адміністративної реформи 1564-- 1566 рр. // Молода нація. -- К., 2000. -- С.123--163., І.СтаростіноїСтаростина И. Некоторые особенности развития права восточнославянских земель в Великом княжестве Литовском // Россия, Польша и Причерноморье в XV--XVIII вв. -- Москва, 1979. -- С.118--134; Её же. Право Великого княжества Литовского XV в. в контексте культурноисторических связей Польши, Литвы и Руси // Восточная Европа в исторической ретроспективе: К 80-летию В.Т.Пашуто. -- Москва, 1999. -- С.237--244., А.ХорошкевичХорошкевич А. Некоторые социально-политические предпосылки формирования правовой культуры литовских городов конца XV -- начала XVI вв. // Studia Maritima. -- T.I. -- Gdansk; Krakow; Warszawa; Wroclaw, 1978. -- S.50--51., А.ЯковлеваЯковлів А. Впливи старочеського права на право українське литовської доби XV--XVI ст. -- Прага, 1929. -- 81 с., І.ЯкубовскогоЯкубовский И. Земские привилеи Великого княжества Литовского // Журнал министерства народного просвещения. -- 1903. -- №6. -- С.245--303., М.Ясин- скогоЯсинский М. Очерки по истории судоустройства в Литовско-русском государстве: Главный литовский трибунал, его происхождение, организация и компетенция. -- Вып.1: Происхождение Главного литовского трибунала. -- К., 1901. -- 253 с.; Его же. Уставные земские грамоты Литовскорусского государства. -- К., 1889. -- 210 с. та інших дослідників склали солідну методологічну базу для подальших наукових студій із цієї проблематики. Водночас слід зазначити, що монографічні публікації на цю тему відсутні.

Спершу розглянемо правову культуру середньовічної Литви, яка характеризувалася «рівнем правосвідомості і правової активності суспільства»Большая юридическая энциклопедия. -- Москва, 2006. -- С.3868., звернувши увагу на такі структурні елементи, як культура свідомості та правосвідомості, юридичної практики, правової поведінки. Визначальною частиною культури свідомості є оцінка закону з позицій справедливості. Крім цього, правосвідомість характеризується також сукупністю уявлень, поглядів, оцінок та емоцій, через які проявляється ставлення особи й організацій до права. Скажімо, у Київському привілеї 1507 р. всі артикули названо як «право доброволноє хрестиянскоє»Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли» (Населення Київщини та Волині і великокнязівська влада в XV--XVI ст.). -- К., 2009. -- С.278., що підкреслювало важливість ухвалених законів. Власне «справедливість» часто була тією категорією, яка означала, що судова справа має розглядатися згідно з чинним законодавством. Зокрема, у переважній більшості судових вироків зустрічається наказ великого князя литовського суддям «справедливость вчинити»Lietuvos Metrika (далі - LM). - Knyga №224 (1522-1530): 4-oji Teismq. bylq. knyga / S.Lazutka, I.Valikonyte. - Vilnius, 1997. - P.42-43.. Відповідно до однієї зі статей Київського привілею місцевий воєвода мав право «справедливост(ь) тому вчинить на обе стороне»Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли»... - С.282.. «Справедливими» мали бути й показання свідківLM. - Knyga №225 (1528-1547): 6-oji Teismq. bylq. knyga / S.Lazutka, I.Valikonyte ir kt. - Vilnius, 1995. - Р.89-90..

При підтверджені попередніх привілеїв великий князь литовський обов'язково згадував давні пожалування, а артикули переписувались, як правило, практично слово у слово. Цим самим господар підкреслював своє ставлення до чіткої фіксації норм писаного законодавства. Зокрема, у Волинському привілеї 1508 р. читаємо: «Тых прав, которыи ж они мають какъ было за отца и брата нашого (Казимира Яґеллончика та Александра Яґеллончика -- Д.В.), имъ не рушаемъ»Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли»... - С.273.. Більш цікавою є промульґація Київської уставної грамоти 1529 р.: «Тые права водле первое данины славъное памяти отъца и брата нашого, королей ихъ м(и)л(о)сти, имъ всим знову даемъ и даруемъ, духовънымъ и светскимъ»Там само. - С.285..

Великокнязівський уряд також усвідомлював важливість прийняття уніфікованого збірника законів для всієї держави, що вперше було зафіксовано в уставній земській грамоті Волині 1501 р.:

«А то имъ маемъ все держати тые члонъки, што в семъ нашомъ листе верху стоить выписаный, до тыхъ часов, поки права, Статуты всей земли, отчизне нашой Великому Князству Литовъско- му, вставимъ, а коли права, Статута у в отчизне нашой уста- вимъ, тогды вси земли наши одного ся права держати мают и однымъ правом сужоны будуть подле Статуту»Там само. - С.271..

Культура юридичної практики характеризується ефективною діяльністю законодавчих і судових органів. Функції законодавчого органу Великого князівства Литовського в достатутовий період виконували великий князь і пани-рада. До складу останньої входили відомі державні діячі, котрі обіймали ключові урядницькі посади. Проте головну роль, звичайно, відігравав господар, від імені якого й жалувалися всі обласні привілеї. У ранніх списках привілеїв, зокрема Новогрудському 1440 р. і Жмудському 1441 р., в інтитуляції вказувалося лише ім'я великого князя: «Милостью Божьею, мьі Казимир, королевич, велики князь Литовски, Жомоитски, Руски и иных»Жемайтис С. Привилей Новогрудской земле 1440 г. // Рукописные памятники: Публикации и исследования. -- Вып.4. -- Санкт-Петербург, 1997. -- С.221. та «My wielkie xi^ze Kazimierz krolewic litewski, zmodzkie, ruskie y innych»Jablonskis K. Archyvines smulkmenos // Praeitis. -- T.II. -- Kaunas, 1933. -- P.423. відповідно. Водночас у короборації відсутній поіменний список членів панів- ради. В останньому документі лише вказано: «A na prawd^ ten list im dali y nasi panowie»Ibid. - P.424.. Імена та прізвища, а також урядницькі посади записувалися в підтвердних привілеях наступників Казимира Яґеллончика. Одним із перших таких документів була уставна грамота Жмудській землі 1492 р., підтверджена Александром Яґеллончиком, де вказано: «Пры чом же были вельможныи, уроженыи, шляхетныи панове [...] (усього зазначено 11 осіб -- Д.В.) и инъшых пры том томъ было много»LM. - Knyga №15 (1528-1538): Uzrasymq. knyga 15 / Parenge A.Dubonis. - Vilnius, 2002. - P.183. Цікаво, що в підтверджені 1529 р. список панів-ради відсутній (див.: Valikonyte I., Lazutka S. Lietuvos didziojo kunigaikscio 1529 metq. Nuostatai Zemaitijos zemei // Lietuvos Metrikos studijos: Mokymo priemone. - Vilnius, 1998. - P.45).. Поіменний список членів панів-ради зустрічаємо й в інших грамотах: Волинській 1501 р.Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». - С.272., Вітебській 1503 р.Актві, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею (далі - АЗР) - Т.І. - Санкт-Петербург, 1846. - С.353., Полоцькій 1511 р.LM. - Knyga №8 (1499-1514): Uzrasymq. knyga 8 / Parenge A.Baliulis, R.Firkovicius, D.Antanavicius. - Vilnius, 1995. - P.454., Смоленській 1505 р.АЗР. - Т.І. - С. 363., Київській 1507 і 1529 рр.Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». - С.282, 290-291. та Більського повіту 1501 р.LM. - Knyga №25 (1387-1546): Uzrasymq. knyga 25 / Parenge D.Antanavicius ir A.Baliulis. - Vilnius, 1998. - P.60-61. Проте не в кожній грамоті є власне термін «пани-рада». Приміром, у Жмудській 1441, 1492 і 1529 рр., Вітебській 1503 р. і Волинській 1508 р. грамотах він відсутнійВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». - С.276..

На сьогодні залишається невідомим процес написання текстів обласних привілеїв і роль у ньому членів панів-ради. Переважна більшість дослідників указували на безпосередній зв'язок із «Правдою руською»Любавский М. Областное деление и местное управление Литовско-русского государства ко времени издания Первого Литовского статута. - Москва, 1892. - С.659, 684; Его же. Очерк истории Литовско-русского государства до Люблинской унии включительно. - Москва, 1910. - С.143, 150; Довнар-Запольский М. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах. - Т.І. - К., 1901. - С.27, 84; Ясинский М. Уставные земские грамоты Литовскорусского государства. - С.75-76; Его же. «Село» и «вервь» Русской правды. - К., 1906. - 23 с.; Максимейко Н. Русская правда и литовско-русское право. - [Б.м., б.р.] - С.14; Леонтович Ф. Очерки по истории Литовско-русского права. - С.190; Его же. Русская правда и Литовский статут // Университетские известия (Киев). - 1865. - №2. - С.1-25; Лащенко Р. Лекції по історії українського права. - С.37-38; Kutrzeba S. Historya ustroju Polski w zarysie. - S.41., а звідси і відповідну рецепцію. Проте порівняльний аналіз норм цієї пам'ятки з обласними привілеями Новогрудській, Жмудській, Волинській та Київській землям не дає підстав переконливо говорити про домінування давньоруської «старовини» в литовському праві другої половини XV ст. Рецепція норм «Правди руської», на наш погляд, проявилася тільки в ряді положень. По-перше, це стосується прав удів і дітей. Лише у збірнику норм руського права їх представлено у ширшій редакції, а лаконічність обласних привілеїв пояснюється, на наш погляд, існуванням норм звичаєвого права, які, вочевидь, не потребували письмового декларування. По-друге, в обмеженні відповідальності членів сім'ї злодія (у «Правді руській» ця стаття застосовувалася тільки до «холопів», а в Київському привілеї -- до представників шляхти). По-третє, у забороні залежним особам виступати свідками. Водночас система судочинства та статті «про татьбу» уставних земських грамот не мають нічого спільного з руським правомВащук Д. Рецепція норм «Руської правди» в пам'ятках права Великого князівства Литовського (на матеріалах обласних привілеїв другої половини XV ст.) // II Міжнародний науковий конґрес українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку», Кам'янець-Подільський, 17--18 вересня 2003 р. -- Т.І. -- Кам'янець-Подільський; К.; Нью-Йорк; Острог, 2005. - С.136-142..

Упровадження писаного законодавства значно підвищило ефективність діяльності судових органів. Саме у суді вирішувалися всі спірні питання. Наприклад, на території Київщини заборонялося без суду («права») саджати у в'язницю, страчувати, конфісковувати маєтки; міру покарання встановлював суд і вона залежала від ступеня провини обвинуваченого; особу, котру таємно або публічно звинуватили у злочині, заборонялося ув'язнювати та карати, а обидві сторони зобов'язувалися з'явитися до суду й саме тут вирішити всі питання; покаранню підлягав винятково злочинець відповідно до скоєного злочинуВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли»... -- С.81--111.. Практично аналогічні норми були чинними також на території Полоцької земліLM. -- Knyga №8. -- Р.452..

Окрім сторін процесу та суддів, під час судових засідань були присутніми свідки. У Київському привілеї 1507 р. зазначалося, що в разі доносу («кто иметь на кого сочыти»Підтримуємо думку М.Ясинського про те, що слово «сочить» означає не лише відшукувати, розшукувати, відстежувати, але й порушувати справу доносом, звинуваченням, виступати проти кого-небудь приватним обвинувачем (див.: Ясинский М. Уставные земские грамоты. -- С.190 (прим.376)).) ця особа («сок») зобов'язана була підтвердити свої слова у суді. Якщо встановлювалася неправдивість свідчень, такого свідка карали «как потварцу». Також заборонялося залежним людям («чоловекъ или холопъ, или раба») виступати свідками у судових справах проти своїх господарів -- порушників видавали власниковіВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». -- С.101.. Схожий принцип діяв і в інших областях Великого князівства Литовського, зокрема у Вітебській і Полоцькій. «А холопу и робе веры не няти», -- читаємо в уставних грамотах цих реґіонівВітебський привілей 1503 р. (див.: АЗР. -- Т.І. -- С.352.); Полоцький привілей 1511 р. (див.: LM. -- Knyga №8. -- Р.452).. Окрім цього, у Полоцькій землі заборонялося використовувати тортури у процесі дізнання: «А по муце веры не иняти»LM. -- Knyga №8. -- Р.452..

Попри те, що на території кожної землі відповідно до норм обласних привілеїв діяла своя система судочинства, верховною судовою інстанцією залишався великий князь литовський. Шляхта в установленому порядку мала право перевести судове засідання до великокнязівської канцелярії, на так зване «вище право»Україна і Литва в ХГУ--ХУГ ст.: Політико-правові та соціально-економічні аспекти / В.Г.Берковський, А.В.Блануца, Д.П.Ващук, А.О.Гурбик, Б.В.Черкас. -- Луцьк, 2010. -- С.102--104.. Правда, великий князь спочатку вимагав вирішення справи безпосередньо на місці.

Приміром, у листі Сиіізмунда I Старого суддям володимирського старости, князя Андрія Олександровича Сангушка, чітко вказувалося: разом із суддями луцького старости Федора Михайловича Чарторийського розв'язати суперечку між двома князями, «не откладаючи того до нас господаря» (25 вересня 1526 р.)Archiwum ksiqz^t Lubartowiczow Sanguszkow w Siawucie wydane przez Bronisiawa Gorczaka, konserwatora tegoz archiwum. - T.III (1432-1534). - Lwow, 1890. - S.294-295.. Проте судовий процес затягнувся настільки, що 28 січня 1530 р. на прохання А.Сангушка король написав листа Ф.Чарторийському, в якому повідомляв, що той із сином Федором «хотят с тобою очивисто мовити перед паны радами нашими Великого князьства Литовского и о том есмо и первый наш лист позовный им до тебе дали». І далі наказував: «Приказуем тобе, абы еси перед Паны Радами нашими, как их милость будут на сойме, стал и в том ся ними росправил на тот рок, на который они тебе перед их милость позовут сим нашим листом». У разі неприбуття Федора справа вирішувалася без нього «яко в правех будет стоять выписано»Ibid. - S.359-360.. Тільки тепер суд повинен був відбутися не у великокнязівській канцелярії, а на сеймі. Проте розгляд судових справ на сеймах часто був дуже обтяжливим, особливо через затягування часу, який необхідно було використовувати для вирішення державних питань, власне тих, заради яких і скликався сейм. Показовим тут є свідчення очевидця Віленського сейму 1528 р.:

«До вчорашнього дня, крім розгляду безкінечних скарг, обвинувачень і доносів, нічого більше не зроблено; я чув, як сам король декілька разів скаржився на те, що він пригнічений цими справами. Сейм, давно вже призначений, а потім повторно обнародуваний, до цього часу ще не почався, говорять, що він повинен початися в перший день молодика; між тим, на сейм приїхала велика кількість провінціалів, і вони витрачають час не без досади»Цит. за: Максимейко Н. Сеймы Литовско-русского государства... - С.124..

У I Литовському статуті переведення справи на «вище право» вже заборонялося, окрім деяких винятків:

«В суде нихто ся не маеть отозвати перед правом ни до нас, го- сподара, ни до сойму, для того, абы в том волокиты не было, але повинен будет кождый один другому достояти права аж до конца. А естли бы ся видело водле сказаня которой стороне кривда, а бачила бы сторона, иж ей не подле права писаного всказано, тогды маеть листа просити в суде сказаня своего, которым обычаем сказали на нем. А судьи повинни будуть ему дати лист под печатью своею, а он маеть з оными судьями перед нами або на первом сойме говорити и лист тых судей вказати»Pirmasis Lietuvos Statutas: Tekstai senqja baltaruiq., lotynq ir senqja lenkq kalbomis. - T.II. - Pirma dalis. - Vilnius, 1991. - P.162. Див. також: Ващук Д. Вплив обласних привілеїв Київщини та Волині на формування Першого Литовського статуту // Pirmasis Lietuvos Statutas: straipsniq rinkinys. - Vilnius, 2005. - P.84-98..

Ефективність правосуддя багато у чому залежала від діяльності «головного» судді в реііоні - старости та воєводи. Наприклад, до судової компетенції першого на Волині входило відправлення судових виконавців -- «децких», які повинні були «доставляти обвинувачених, коли необхідно й силоміць, до суду виконувати вирок»Krasauskaite M. Die Litauische Adelsprivilegien bis zum Ende des XV.Jahrhunderts. -- Leipzig, 1927. -- S.45.. Староста та його намісники спершу повинні були двічі надіслати листи до позовної сторони з вимогою з'явитися до суду. І тільки після того, коли останні не реагували, направлявся децькийВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли»... -- С.269.. Крім того, за редакцією 1508 р. у разі невиконання вимог децького сплачувався штраф («децъковане»), а справу вирішували староста або намісникиТам само. -- С.273. Докл. про децьких див.: Поліщук В. Свідки у русько-литовському праві до судово-адміністративної реформи 1564--1566 рр. -- С.123--163..

Водночас волинська шляхта отримала правовий захист від можливого свавілля урядників. По-перше, староста не мав права самовільно проводити судове засідання й виносити вирок: у разі отримання скарги на князя, пана або зем'янина він зобов'язувався повідомити про її зміст великому князеві литовськомуГрушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. -- Т^: Соціально-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV--XVII вв. -- К., 1998. -- С.54.. Останній надсилав листа з «наукою», відповідно до якого урядник і вершив правосуддяВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». -- С.270.. По-друге, на судовому засіданні, окрім старости й намісників, обов'язково були присутні князі, пани, зем'яни -- це було необхідною складовою процесу, а не примхою шляхтиТам само. -- С.271.. Оскільки, як справедливо зауважував М.Максимейко, «литовський уряд не володів необхідними відомостями про право, чинне в окремих областях [...], часто лише вони (князі, пани, зем'яни -- Д.В.) могли засвідчити, яку правову норму слід використовувати в конкретній справі, які повинності лежали на тій чи іншій землі, тій чи іншій особі»Максимейко Н. Сеймы Литовско-русского государства. -- С.122..

Також відомі випадки, коли староста самостійно чинив правосуддя між шляхетськими підданими, отримуючи за це окрему платуДовнар-Запольский М. Украинские староства в первой половине XVI в. -- К., 1908. -- С.115.. Норма торкалася карних злочинів чотирьох типів: наїзд, зґвалтування, завдання тілесних ушкоджень шляхтичеві, підпалВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». -- С.270.. На думку М.Владимирського-Буданова, вона стала «винятком із загального правила про підсудність землевласницьких судів»Владимирский-Буданов М. Хрестоматия по истории русского права. -- С.64.. На наш погляд, причиною появи такого артикулу було недопущення поширення вказаних карних злочинів серед шляхетських підданих. Проте така норма не стала суто волинською. Аналогічні повноваження отримав більський староста за привілеєм 1501 р.:

«Наш староста, ено, только чтеры артыкулы на замку ма судить: первшы артыкул, о розбитье альбо о злупенье на добровольной дорозе, альбо о крадеж; другий артыкул, коли хто кгвалтом на чый дом найдеть; третый, о девичьем альбо невестьем кгвалте; червертый, о пожогу»АЗР. -- Т.1. -- С.224; LM. -- Knyga №25. -- P.58--59..

Окрім цього, староста, суддя й підсудок вирішували судові позови між православними та католиками. До інших справ староста не мав жодного стосункуАЗР. - Т.1. - С.224; LM. - Knyga №25. - P.58-59.. Значно лаконічніше визначалися повноваження жмудського старости за привілеєм 1529 р.:

«[... ] земли Жомоитское дали есмо от нас держати в моц и в подаванье старосте жомоитскому, пану Станиславу Станиславовичу, водлуг первого давного обычая, яко ся он маеть там справовати и рядити, то есмо у привильи нашом ему описали; теж с послушенства пана старостина тых всих тивунов и всее шляхты земли Жомоитское не выймаем, але хочем, абы во всяких речах пана старосты во всем были послушны, яко рады и местца нашого»Valikonyte I., Lazutka S. Lietuvos didziojo kunigaikscio 1529 metq. Nuostatai Zemaitijos zemei... - Р.30; 43. Відзначимо також, що в ранніх списках Жмудського привілею 1441 і 1492 рр. судові повноваження старости відсутні..

У тих землях, де головним урядником був воєвода, він ставав і головним суддею. Приміром, у перший же день свого правління вітебський воєвода повинен був присягнути «витбляном на том, штож без права их не казнити по вадам ни в чом»АЗР. - Т.1. - C.352.. Аналогічно чинив і полоцький воєвода: «А приехавши воеводе нашому к Полоцку, первого дня ему крест целовати к полочаном на том, штож без их справы полочанина не казничи ни в чом»LM. - Knyga №8. - P.454.. Окрім цього, у грамоті вказувалося місце проведення судових засідань: «Судити воеводе на городе»Ibid..

Основні судові функції на Київщині також виконував воєводаВащук Д. Судова діяльність «старости» на Волині та «воєводи» на Київщині в кінці XV - першій третині XVI ст. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Вип.5. - К., 2005. - С.165-169.. По-перше, йому дозволялося ще до винесення вироку відпустити підсудного «на поруку» й повідомити про це великому князеві; а вже від останнього залежало -- присуджувати штраф або ніВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». - С.280, 286.. По-друге, у кримінальних справах стосовно «наїздів»Докл. див.: Блануца А. Соціально-станова зумовленість шляхетських наїздів на Волині у другій половині XVI ст. // Український історичний журнал. - 2003. - №4. - С.103-111; Його ж. Документація Литовської метрики про шляхетські наїзди на українських землях Великого князівства Литовського в 20-х рр. XVI ст. (за матеріалами^Книги записів №14) // Український історичний збірник. - Вип.10. - К., 2007. - С.392-398; Його ж. Шляхетські наїзди у Великому князівстві Литовському за матеріалами Литовської метрики 1-ї третини XVI ст. // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету: Історичні науки. - Т.18: На пошану професора В.С.Степанкова. - Кам'янець-Подільський, 2008. - С.76-84; Гулевич В. «Наїзди» у русько-литовському праві XV - кінця XVI ст. (Розвиток і еволюція права на прикладі наїздів) // Просемінарій: Медієвістика: Історія церкви, науки і культури. - Вип.5. - К., 2003. - С.33-63; Мальченко О. Шляхетські наїзди у світлі маєткових актів кінця XVI - першої половини XVII ст.: військовий аспект // Київська старовина. - 1997. - №3/4. - С.94-113; Старченко Н. Дещо про спокусу джерел та пастки інтерпретацій (на прикладі справ про шляхетські наїзди на Волині наприкінці XVI ст.) // Український історичний журнал. - 2009. - №6. - С.165-182; Gqsiorowski A. Dobrzy i podlejsi: Pryczynek do dziejow kary w poznosredniowiecznej Polsce // Czasopismo Prawno- Historyczne. - 1985. - T.XXXVII. - Zesz.2. - S.89-99. урядник своїм листом зобов'язував обвинуваченого з'явитися до суду (у редакції 1529 р. кількість таких листів дорівнювала двом). У разі невиконання вимог надсилався децький. На суді разом із воєводою були присутні представники київської шляхти («князи и паны, и бояры киевъские»)Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли»... -- С.282, 288., головна роль яких полягала у визначенні та тлумаченні норм звичаєвого права у складних випадкахМаксимейко М. Сеймы Литовско-русского государства. -- С.123.. По-третє, право шляхти на переведення судової справи безпосередньо до великого князя литовського (так зване «вище право») певною мірою обмежувало компетенцію воєводиЛюбавский М. Областное деление. -- С.810.. Урядник у своїй резиденції особисто встановлював кожній зі сторін термін («рок подобный») для прибуття до великого князя. У разі, якщо якась зі сторін не змогла вчасно приїхати (за винятком земської служби або хвороби при письмовому повідомленні), тоді справу остаточно вирішував особисто воєводаВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». -- С.282, 288.. Як свідчать джерела, цей самий урядник був головною особою судочинства Троцького воєводстваLM. - Knyga №225. - P.87..

Культура правової поведінки характеризується правовою активністю громадян і їх правомірним поводженням. Джерела другої половини XV -- першої третини XVI ст. свідчать про те, що обивателі земель Великого князівства Литовського активно користувалися нормами уставних грамот для захисту своїх прав у повсякденній судовій практиці. Наведемо декілька яскравих прикладів. Відповідно до скарги путивльського намісника Богдана Федоровича на черкаського намісника Кмиту Олександровича великий князь литовський Александр Яґеллончик 27 липня 1495 р. наказав останньому «ажбы еси слуг и людей его ни судил, ни радил, и вин и пересудов на них не брал подлуг права вашого, што есмо вам дали всеи земли Киевской»Ibid. -- Knyga №6 (1494-1506): Uzrasymq. knyga 6 / Parenge A.Baliulis. -- Vilnius, 1995. -- P.114.. Документ засвідчує не лише використання норм Київської уставної грамоти, але й зловживання окремим положенням, зокрема підсудності слуг своїм власникамВащук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». -- С.91..

Залучення свідків і їх діяльність у судових справах стала звичним явищем. Справа між «жидом берестейским» Дуцком Михелевичем і кобринським архімандритом монастиря Св. Спаса Йосипом вирішилася на користь першого, оскільки «архимандрит никоторого иньшого на то доводу не мел, також хотел того на него доводити слугою ж его, што ж ест реч неслушная, абы мел слуга на пана своего светчити» (17 грудня 1528 р.)LM. -- Knyga №224. -- P.276.. Проте, були випадки, коли одна зі сторін процесу порушувала норми, або намагалася змусити свідків надати недостовірну інформацію. Приміром, при опитуванні очевидців у справі між боярином ейшиської волості Петром Сумороком і «чоловіком» Сеньком Івашкевичем, перший «почал имъ говорити по-литовъски передо мною (децьким Василем -- Д.В.) и просилъ их:“Для Бога не выдайте мя, а што есьми вамъ обецалъ, то дам, а вас в том не выдамъ”»Ibid. -- Knyga №225. -- P.89--90.. Проте, як виявилось, децький розумів або знав литовську мову й, зрештою, Петро програв справу через спробу підкупу свідків, яких він змушував надавати неправдиві свідчення.

Отже, активне впровадження норм писаного законодавства стало головною причиною формування правової культури Великого князівства Литовського. Поступово на рівні правосвідомості закріплювалася думка про те, що закон і право -- невід'ємні частини не лише щоденної юридичної практики, а й правової системи загалом. Діяльність законодавчих та судових органів впливала на зростання культури юридичної практики. Знання чинного законодавства, особливо тими особами, які залучалися до судових засідань, підвищувало рівень правової поведінки.

Правова культура держави тісно пов'язана з правовою культурою особи. Згідно з теорією права, остання характеризується кількома ознаками: 1) знання законодавства; 2) переконаність у необхідності та соціальній користі законів; 3) уміння користуватися правовим інструментарієм (наприклад, законами) у практичній діяльностіБольшая юридическая энциклопедия. -- С.3868--3869.. Ґрунтовне знання чинного законодавства, у даному випадку норм уставних земських грамот, було необхідною умовою як для урядників, які представляли виконавчу (а дехто й судову, як ми бачили вище) структури влади, так і для обивателів. Перші зобов'язувалися здійснювати правосуддя відповідно до норм, а другі повинні були їх знати, щоб не допустити порушення законності у суді. Джерела фіксують різноманітну кількість справ, які підтверджують цей висновок.

У пожалуваній Сиґізмундом I Старим Мозирській волості уставі вказувалося на присутність у суді обох сторін: «Смотрели есмо того дела. Стояли перед нами очевисто, жаловали намъ люди нашы мещане и вся волость Мозырская на наместника мозырского пана Андрее Немировича, штожъ бы им кривды делалъ и новины уводилъ»Акты Литовско-русского государства / Изд. М.Довнар-Запольский. -- Вып.1 (1390--1529 гг.). -- Москва, 1899. - С.144.. Аналогічний запис було зроблено 9 травня 1528 р. у вироку Федору Мамчичу з київським воєводою Андрієм Немировичем стосовно палацу Каспаришки з людьми та землями в Контяжинському повіті: «Смотрели есмо того дела с паны радами нашыми, стояли перед нами очевисто, жаловал нам дворянин наш Федор Демидовичъ Мамчыча на воеводу киевъского, державцу свислоцкого, пана Андрея Якубовича Немировича»LM. - Knyga №224. - Р.224-225..

Знання чинного законодавства допомогло київським міщанам у справі з місцевим воєводою Андрієм Немировичем. Зокрема, уставна грамота суворо забороняла урядникам запроваджувати нові мита: «А о мыта новые так вставляем: где бы здавна не бывали за предковъ наших [...] тут и тепер непотреб воеводам нашым мыт новых вставляти, нижли старые звечные мыта мають браны быти по давному»Ващук Д. «Абыхмо держали ихъ подле права их земли». -- С.125.. При порушенні «митного артикулу» у великокнязівську канцелярію подавалися скарги, на які господар відповідно реагував. Приміром, 18 червня 1522 р. у листі Сиґізмунда I Старого київському воєводі Андрієві Немировичу йшлося про одну зі скарг міщан і містилася така резолюція: «А што жаловали нам на твою милость о мыто дровяное, и о сено, и о колеса, и о сани, ижъ кажешъ то в них моцно брати [...] ино мы и в томъ тобе очевисте росказали, ажбы ты мыта от дров, и сена, и колес, и санеи в нихъ брати не казал». Окрім цього, спеціальним розпорядженням сплата рибного й соляного мит повинна була відбуватися в Київському замкуLM. - Knyga №10 (1440-1523): Uzrasymq. knyga 10 / Parenge E.Banionis ir A.Baliulis. - Vilnius, 1997. -- P.98; Дячок О. Митні відносини на українських землях у документах Литовської метрики // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Міжпредметний простір історії ідей у вітчизняній науці. -- Дніпропетровськ, 2004. -- С.166..

У цьому питанні не була винятком і Волинська земля. Зокрема, 2 серпня 1478 р. Казимир Яґеллончик повідомляв луцькому старості, маршалкові, панові Іванові Ходкевичу та іншим панам про скаргу панни Васильєвої Копачевича на панну Михайлову Нацевича та Василя Павловича, «штожъ дей делают ей кривды в земли, и в сеножатех, и в ловех, и у в ынших речах». Господар наказував: «Ино штобы есте рок им положили и тамбы есте выехали, и о всих тых речах абых есте межи ними досмотрели, и справедливост абы есте учинили». Водночас Казимир направив листа й до обвинувачуваних: «[...] какъ вы рокъ положите и там выедете, абы перед вами ку праву стали и права- бы послушны были» Archiwum ksiqz^t Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie... -- T.III. -- S.16.; Поліщук В. Луцький замковий уряд в адміністративній системі Великого князівства Литовського до реформ 1564--1566 рр. // Український історичний журнал. -- 2003. -- №2. -- С.6.. 2 вересня 1491 р. «приказанем господаря нашого короля его милости» луцький староста Семен Юрійович та намісник кременецький Андрій Михайлович разом із князями та панами волинськими винесли вирок у справі кременецьких зем'ян Андрія Німцевича, Василя Ігнатовича Цеценівських з князем Олександром Сангушком щодо маєтку Новосільце. «Приказ» було написано так, «абыхмо того досмотрели и справедливость тому вчинили»Archiwum ksi^zqt Lubartowiczow Sanguszkow w Slawucie... -- T.I (1366--1506). -- Lwow, 1887. -- S.94.. Відповідно до наказу короля Александра Яґеллончика 10 вересня 1506 р. судді, яких узяли собі князь Андрій Олександрович (Сангушко) і князь Іван Юрійович Жеславський, князь Петро Михайлович, пан Микита Чаплич, городничий луцький, пан Петро Мушатич та пан Митко Вабинський розмежували маєтки острозькі від Заславських у БілотиніIbid. -- T.III. -- S.38--39.. Аналогічні приклади були й за часів Сиґізмунда I СтарогоIbid. -- S.152--153..

Ці справи демонструють функціонування норми про присутність у суді, окрім старости, князів, панів і зем'ян, які, безперечно, не могли не знати існуючих правил. Більше того, підсудному, наприклад, дозволялося обрати собі додатково суддів із категорії зем'ян. У листі Сиґізмунда I Старого від 5 лютого 1524 р. князеві Василеві Четвертинському та князеві Олександрові Буремському йшлося про скаргу князя Івана Козеки на маршалка князя Андрія Михайловича Сангушка, і «и на то князь Иван в нас (Сиґізмунда -- Д.В.) съ свое руки судями взял вас (В.Четвертинського й О.Буремського -- Д.В.), а князь Андрей инших судей на то съ свое руки в нас побрал»Ibid. -- S.259.. Значно більша кількість суддів була у справі між державцею слонимським і кам'янецьким паном Богушем Боговитиновичем і старостою луцьким князем Федором Михайловичем Чарторийським стосовно будівництва замку в урочищі Білеве

Луцького повіту, яке нібито належало першому (4 березня 1528 р.). Зі сторони Богуша виступили князі Юрій Іванович Дубровицький, Василь Федорович Четвертинський, Іван Андрійович Полубенський, пан Боговитин Петрович, писар господарський пан Михайло Васильович, пан Андрій Лозка і Федір Гулевич. Князя Ф.Чарторийського повинні були представляти маршалок господарський князь Андрій Михайлович Сангушко, підскарбій двірний пан Іван Андрійович, городничий троцький Петро Михайлович, намісник перелаїський Юхно Волчкович, зем'яни волинські Михайло Семашкович і Тихно Козинський. На них покладався обов'язок розв'язати суперечку «водле обычая права земскаго» (малася на увазі Волинської землі -- Д.В.)Российская национальная библиотека (Санкт-Петербург). -- Отдел рукописей. -- Ф.293. -- Оп.1. -- Ед.хр.35. -- Л.1. Цей документ уміщено наприкінці статті.. Указані особи володіли всіма необхідними правовими знаннями для успішного вирішення спірних питань. Ураховуючи той факт, що вони брали участь у судовому процесі як судді, можемо стверджувати про досить високий рівень розвитку правової культури.

Головним досягненням законодавчої діяльності у Великому князівстві Литовському стало запровадження I Литовського статут у вересні 1529 р. Не вдаючись до докладної характеристики кодексу, відзначимо лише, що саме цим документом завершується епоха уставних земських грамот, а його норми стали обов'язковими у судочинстві цілої держави: «Теж хочем и вставляем, и вечными часы маеть быти ховано, иж вси подданные наши, так вбогие, яко и богатые, которого раду колве або стану были бы, ровно а одностайным тым правом мають сужоны быти»Pirmasis Lietuvos Statutas... -- P.70.. Водночас законодавець зауважував, що за потреби дозволялося використовувати «старые привилеи земские»Ibid. - P.110.. Проте, на нашу думку, по-перше, ішлося про загальноземські привілеї, а по-друге -- це положення, очевидно, мало формальний характерВащук Д. Вплив обласних привілеїв Київщини та Волині на формування Першого Литовського статуту. -- С.84.. На відміну від обласних привілеїв відомо, що над текстом статуту 1529 р. працювала комісія на чолі з канцлером А.Ґаштольдом. Також до неї міг бути залучений Ф.СкоринаВялікае княства Літоускае: Энцыклапедыя: У 2 т. -- Т.2: Кадэцш корпус -- Яцкевіч. -- Мінск, 2006. -- С.630.. Норми статуту ввібрали у себе найкращі положення писаних правових пам'яток як окремих земель, так і Великого князівства Литовського у цілому.

Отже, джерела засвідчують, що знання норм законодавства поступово ставало визначальним чинником у судочинстві. Причому воно було конче необхідним обом сторонам процесу. У князів, панів та зем'ян формувалася переконаність у тому, що саме письмове законодавство слугує ґарантією захисту особистих та майнових прав у суді. Відповідно, у суспільстві з'являлись особи зі значно вищим рівнем правової культури. Вочевидь, саме тоді почав формуватися той стан, який згодом виконуватиме функції професійних адвокатів у сучасному значенні цього слова.

1528 р., 4 березня, Вільно. Нагадувальний лист Сиґізмунда I Старого про створення комісії у складі князів Юрія Івановича Дубровицького, Василя Федоровича Четвертинського, Івана Андрійовича Полубенського та інших для розгляду суперечки між луцьким старостою Чарторийським і паном Богушем Боговитиновичем із приводу будівництва замку в урочищі БілевеДокумент публікується згідно з дипломатично-критичним методом (див.: Німчук В. Правила видання пам'яток, писаних українською мовою та церковнослов'янською української редакції. -- К., 1995. -- С.15--18 (проект)). Збережено літери кирилиці, які не використовуються у сучасному правописі (Є, и, а, У, ю та ін.). Кінець рядка позначено вертикальною рискою, кінець аркуша -- двома вертикальними рисками. Паєрик уніфіковано передано літерою й. [Арк.1]

Жикгимокт Бо^ю м(и)л(о)стью корол полский великий кн(я)зь лит(о)|вский рУский прУский жомоитский мазовецкий и иных | Кн(я)зю Юрю ИвановичУ ДУбровицкомУ, а кн(я)зю Василю Федоровичу ЧетвертенскомУ, кн(я)зю Ивану Андре |євичУ Полубенскому, а пану БоговитинУ ПетровичУ, а писарю н(а)шомУ пану Михайлу ВасилєвичУ, | а пану Андрію Лозце, а ФедорУ ГулевичУ.

Што тых часов будУчи к нам У Вилни жаловал нам подскар |бий земский, маршалок и писар нашъ, державца слонимский и каменецкий, пан Б(о)гуш Б(о)говитинович | на старостУ луцкого, кн(я)зд Федора Михайловича Черторыйского иж бы юн на городищича | Белеве нижей ставу и села его Белева замок собЄ збудовал, которое ж городищо Белово | с тым селом Беловом з давна служила к дворУ н(а)шомУ ЖУковскому как ют нас держано | к дворУ н(а)шому Луцку, которыи ж двор на йми ЖУков ємУ єсмо дали зо всимъ тымъ. И кн(я)з | Федор перед нами поводил, иж то єсть городище влостное его монастырское, а не Белево, | и ни кды за нас к дворУ ЖуковскомУ с тым селом недерживано. И широко юни ю том | межи собою перед нами мовили и на то з обУ сторон в нас собЄ судей побрали. Пан Б(о)гуш | исвоеи рУки на то взал в нас сУдими собЄ вас, а кн(я)зь староста на то сУдими | собЄ взал маршалка н(а)шого кн(я)за Андреи Михайловича Сенкгушковича, а подскарбего | н(а)шого дворного, пана Ивана Андреевича, а городничого троцкого, кн(я)за Петра Михайловича, | а наместника перелаиского Юхна Волчковича, а земдн волынских Михайла Семаш |ковича, а Тихна Козинского и рок єсмо томУ праву положили на ден с(вя)того Михайла рУского | свдта приидУчого индикта треитего под страченемъ права, кроме того єсли быхмо мы | кого з нихъ ют себе нею тпустили дла потреб н(а)ших або бы служба н(а)ша земскаи зошла, | або теж немоц справедливаи. И так єсмо межи ними постановили єсли бы хто з них |тамнатотрок невыехал ис Удей своих не вывел, тогды ты есуди котораи сторона их | выведет, мают там на тот рок выехавши, справедливость наконець вчинити | водле юбычаи права земскаго. А про то ажбы єсли с тыми з судими их згодилиси поспол | там на тот рок положеный к томУ правУ выехали и ю том бы єсте межи ними досмо|трЄли и справедливость вчинили. А мы до них писали, как вы там на тот рок вьі|єдете ажбы юни перед вами кУ праву стали и права бы были послушны во всемъ. |

П(и)сан У Вил(ни) пой лет Бож(его) нарож(енья) 15[28] м(е)с(я)ца [марта] дек [4] Точна дата не прочитується. индик(т) 2 Помилка писаря. Має бути 1. |

Копоть писарь Підпис праворуч під текстом. Посередині аркуша залишки печатки червоного кольору. ||

[Арк.1 зв.] Пізніший археографічний напис польською мовою згори поперек аркуша.

List krola Zygmonta | na komiszya miedzy Panem | Boguszem Bohowtynowiczem | a x^cem Fedorem Michailo | wiczem o postawenu zamku na Horodyszczu Bielowe ni | zey sta- wu y siola Bielowa kto | re Horodyszcze z siolem Bielo | wem zdawna nalezalo do Zu | kowa, Zukow do dwora | krolewskiego Luckiego nale | zywal a krol P. Bohuwityno | wiczowi nadal, a xqze staro | sta udae ze Horodyszcze do monastera nalezy. |

Ad 1528 4 Mar | w Wilnie Дописано чорним чорнилом значно пізніше. |

Листы што с кн(я)зеж старо|стою луцкиж ю горойкще |

Ad 1528 4 мар(та) Напис рукою Копотя посередині звороту. |

List upominalny od krola |

Zygmonta do xna Wasila Написано під закресленим ім'ям Jerzego.|

Fedorowicza Пізніший археографічний напис під попереднім польською мовою Czetwertynskiego Дописано чорним чорнилом значно пізніше ||

Оригінал: Российская национальная библиотека (Санкт-Петербург). - Отдел рукописей. - Ф.293. - Оп.1. - Ед.хр.35. - Л.1-1 об.

Папір. Водяний знак - тіара Філіґрань ідентифіковано за: Laucevicius E. Popierius Lietuvoje XV--XVIII a. -- T.2. -- Vilnius, 1967. - №1577.. Загальні розміри 32,5x21 см. Кількість рядків - 29. Стан збереження - задовільний. Чорнило світло-коричневе. Скоропис. Почерк писаря виразний. Натиск слабкий. У багатьох місцях текст затертий. Збереглися залишки від печатки червоного кольору.

Размещено на Allbest.ru