"Преже сихъ 4 лётъ": 1096 р. в Бестужева-Рюміна, Шахматова та укладача Повісті временних літ

Размещено на http://www.Allbest.ru/

«Преже сихъ 4 лётъ»: 1096 р. в Бестужева- Рюміна, Шахматова та укладача Повісті временних літ

Константин Бестужев-Рюмін у своєму «Обозрении русских летописей» висловив здогад щодо того, що схожі риси мусимо спостерігати у двох статтях Повісті временних літ. Перша, 6604 р. від Т.С. / 1096 р. від Р.Хр., оповідає про лихі знамення та заклеплені Олександром Македонським «нечисті народи», про що літописець чув від новгородця Гюряти Роговича «преже сихъ 4 літь». Друга 6622 / 1114 р. згадує чудеса в Ладозі, в тому числі такі які літописець спостерігав на власні очі. Припущення Бестужева-Рюміна спиралося на те, що обидві річні статті Повісті временних літ сповіщають про північні краї, містять ремарки від першої особи, а також виписки з візантійців. Виходячи з цього, Олексій Шахматов пізніше припустив, що оповіді під 1096 р. та 1114 р. з'явилися після подорожі літописця на північ Русі у 1114 р. На підставі переміщення «преже сихъ 4 літь» у 1114 р. вчений запропонував датувати одну з редакцій Початкового літопису 1118 р. (1118 - 4 = 1114). Втім, детальний перегляд свідчень давньоруських історичних текстів та краще знання давньослов янських перекладів візантійських текстів нині підштовхують до перегляду схеми Шахматова. Потрібно взяти до уваги те, що подібності можуть бути ілюзорними. Ладога та Новгород знаходяться в різних місцях; ніде не пишеться про те, що відбулася подорож до Новгорода у 1096 р. (тоді як під 1114 р. літописець справді побував у Ладозі); в обох літописних статтях використано запозичення не з одних і тих самих, а з різних візантійських творів: Одкровення Мефодія Патарського, Хроніки Георгія Амартола та Хроніки Іоана Малали, тощо. Якщо порахувати 4 роки назад від 6604 / 1096 р., отримаємо тривожний «круглий» 6600 / 1092 р. Автор Повісті временних літ виказує апокаліптичні настрої, пов'язані зі сприйняттям «круглих років» у середньовіччі, вміщуючи під 6600 р. пожежі, смерть людей, нашестя степовиків та сонячне затемнення. Картина очевидно відрізняється від 6622 / 1114 р., що не належить до круглих чисел і не демонструє жодних апокаліптичних настроїв. Детальний аналіз обох літописних свідчень та ширшого контексту демонструє недостатність аргументації Бестужева-Рюміна та Шахматова. В нас немає підстав переміщувати «преже сихь 4 літь» з 1096 під 1114 р. та постулювати 1118 р. як дату укладення однієї з редакцій Повісті временних літ.

Ключові слова: Давня Русь; ХІ-ХІІ століття; середньовічні літописи; Повість временних літ.

Keywords: Old Rus; 11-12 century; Medieval Chronicles; the Primary Chronicle.

У літописознавстві вже майже 150 років функціонує ідея тісного взаємозв'язку статей Повісті временних літ (далі: ПВЛ) 6604/1096 р. та 6622/1114 рр. Вона виникла на, сказати б, недостатньо зрілій стадії систематичного вивчення літописання і хронографії, у третій чверті ХІХ ст., і спиралася на дещо приблизні уявлення про давньоруські історичні джерела раннього періоду. На сучасному етапі її можна було б вважати науковим кур'йозом, якби на неї не замкнули дату укладення Повісті временних літ 1118 р. (1114 - (- 4) = 1118, арифметичні дії пояснено нижче).

Зерно ідеї належить Костянтину Миколаєвичу Бестужеву-Рюміну Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей до конца XIV века. -- СПб., 1868. -- С. 5, 78-79.. Втім, як правило, про першого автора забувають й усю побудову приписують Олексію Олександровичу ШахматовуДив. тільки у нових працях: Данилевский И.Н. «Сии 4 літа»: когда они наступили? // КиШеиіса. -- Т. IX. -- К., 2010. -- С. 7-10; Гиппиус А.А. Гюрята Рогович и его роль в русской эсхатологии (к интерпретации летописной статьи 6604 г. // Академик А.А. Шах матов: жизнь, творчество, научное наследие. Сборник статей к 150-летию со дня рож дения ученого. -- СПб., 2015. -- С. 251.. Річ у тому, що, без сумніву, великий літописознавець Шахматов, котрому належать два об'ємні томи з історії давньоруської історичної книжності і великі серії статей, присвячені тій самій тематиці, згідно з традицією оформлення наукових робіт кінця ХІХ -- початку ХХ ст. надзвичайно мало покликався на праці своїх колег і попередників. «Підвали» його трудів майже пусті. Це не є його індивідуальною ознакою, такі точно «підвали» знаходимо в його опонента Василя Михайловича Істріна та багатьох і багатьох інших. Гуманітарії зламу ХІХ-ХХ ст. вважали, що ідеї і знахідки у сфері вивчення давньоруської книжності усім давно відомі й немає сенсу їх переказувати черговий раз, краще зосередитися на викладені власних комбінацій та ідей. Причина найбанальніша -- обсяг історичних знань з вітчизняної історії Російської імперії у ХІХ ст. був набагато меншим від того, що маємо зараз. Дослідникам справді вдавалося тримати в голові основні факти і гіпотези. Із спеціалізацією історичного знання таке володіння загальним тлом поволі щезає. Нині історик-фахівець з періоду XVI ст., наприклад, навряд чи пригадає «известный рассказ Гюряты Роговича» літопису початку ХІІ ст. З плином часу це призвело до того, що все, що дослідник міг розшукати у грубому томі «Разысканий о древнейших русских летописных сводах» (Шахматов, 1908) або в «Обозрении русских летописных сводов XIV-XVI вв.» (Шахматов, 1938), автоматично вважалося приналежним саме ШахматовуШахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. -- СПб., 1908. (перевидане: Шахматов А.А. История русского летописания. -- Т. 1. -- Кн. 1. -- СПб., 2002); Шахматов А.А. Обозрение русских летописных сводов ХІШ-ХШІ вв. -- М.- Л., 1938. Звичайно, справила свій вплив не тільки специфічна традиція покликів у наукових працях кінця ХІХ -- початку ХХ ст., а й економія дослідницьких зусиль у наступних поколінь учених, коли можливо знайти «усе потрібне» у кількох, хай і дуже об'ємних, томах. А також певна канонізація великого літописознавця Шахматова, зага лом типова для доби «розвинутого соціалізму» (Детальніше див., наприклад: Арістов В.Ю. Історія раннього літописання в дослідженнях ХІХ -- початку ХХ ст.: методологія, ідеї, традиці: Дисс.... канд. іст. наук. -- К., 2014).. Сучасне перечитування літератури ХVП-

ХІХ ст. доволі легко виявляє, що майже кожна знахідка або ідея Шахматова насправді вже висловлена кимось із попередників славетного літописо- знавця. Таке становище цілком зрозуміле, оскільки до появи його праць вивчення літописів тривало більше як півтора століття, і насправді він є переважно великим конструктором / комбінатором, радше ніж генератором ідей.

Отже, зерно центральної для нас ідеї виникло в К.М. Бестужева-Рюміна у низці спостережень. Він не був у них до кінця певний, але все-таки закинув їх напочатку свого системного огляду раннього давньоруського літописання [«О составе русских летописей», 1868]. Виписую просторі цитати з «О составе...» з необхідними поясненнями. Дослідники того часу не завжди роз'яснювали контекст своїх розмірковувань, виходячи з «хрестоматійно відомих» для наукової спільноти фактів. Тому надалі у цитатах у прямих дужках курсивом подані пояснення того «усім відомого», що зараз може бути відомим далеко не усім історикам.

«Известный рассказ Гюряты Роговича [у статті ПВЛ 6604/1096 р. після оповіді про битву Мстислава сина Володимира Мономаха з Олегом Святославичем вміщено серію зловісних чудес з «Одкровення» Мефодія Патар- ського, яка підкріплюється «вітчизняними» північними чудесами, про які літописцеві розповідає вітчизняний же свідок новгородець Гюрята Рогович -- Т.В.], начинающийся словами: «се же хощю сказати, яже слышахъ преже сихъ 4 літь, яже сказа ми» может быть тоже заимствован из писанного источника: мы не знаем, отчего же «ми» [`мені'] в этом месте должно непременно принадлежать составителю «Повести» [временних літ], когда достоверно известно, что другое «ми» принадлежит какому-то Василью. [Нижче у статті ПВЛ 1097 р. описується осліплення князя Василька Теребовльського й оповідь ведеться від імені «тезки» князя Василька, тобто, якогось іншого Василя -- Т.В.] Не забудем, что в южно-русском изводе в Ипатьевском списке и во всех списках, сходных с ним, где за первым сводом киевским следует второй свод тоже южно-русских летописей [тобто, за ПВЛ йде Київський літописний звід поч. ХІІІ ст. -- Т.В.], мы читаем рассказ о чудесах у югры, начинающийся словами: «пришедшю ми в Ладогу». Это «ми» очень может принадлежать не киевлянину, а вслед за этим рассказом, мы точно также, как и в рассказе Гюряты, встречаем выписки из византийцев». [У статті 1114 р. з ПВЛ Іпатіївської редакції звістка про чудесні знамення у Ладозі, про які літописця поінформували ладозький посадник та «ладожане», продовжена виписками про чудеса з візантійських перекладних хронік Георгія Амартола та Іоана Малали. У 1096 р. в Лаврентіївській та Іпатіївській редакціях ПВЛ маємо запозичення переважно з перекладного «Одкровення» Мефодія Патарського, посеред яких вміщено оповідь новгородця Гюряти Роговича -- ТВ.]Бестужев-Рюмин К.Н. О составе русских летописей... -- С. 5..

Дещо вище дослідник для підкріплення своєї думки посилається на М.М. Карамзіна та С.М. Соловйова, котрі досліджували записи про битву Мстислава з Олегом Святославичем на р. Колакші 1096 р. та пригадування цієї події у пізніші часи. С.М. Соловйов припустив, що запис мусить належати не киянину і не автору ПВЛ, а новгородцеві.

«Менее ясные, однако достаточно заметные, следы отдельности [включення у ПВЛ окремих від основного тексту її автора записів -- ТВ.] представляет рассказ о войне Мстислава Володимировича с Олегом Святославичем, оканчивающийся словами: «Мстиславъ же, възвративъся вспять Суждалю, оттуду поиде Новугороду въ свой градъ, молитвами преподобнаго епископа Никиты. Се же бысть исходящю літу 6604, индикта 4 наполы». Еще Карамзин заметил подробность этого известия, выказывающую очевидца, и указал на год и индикт, поставленные в конце. С.М. Соловьев останавливается на двух обстоятельствах: на том, что призываются молитвы епископа -- обычай новгородской летописи, и на том, что событие, столь важное, как битва на Кулакше, о которой, как известно, новгородцы вспомнили в Липецкой битве 1216 г. [згадані події описуються у новгородському та суздальському зводах за ХІІІ ст. -- Т.В.] не могло не быть записано в Новгороде»Там же. -- С. 4-5..

Загально кажучи, Бєстужєву-Рюміну йшлося про «следы отдельности» у ПВЛ, тобто винайдення у літописному зводі включень, які не належали його автору чи укладачеві. Не наполягаючи на одно-однозначному вирішенні складних проблем включення фрагментів з усних та книжних джерел в авторський текст літописного зводу, він вальяжно наводив аргументи прибічників протилежних гіпотез. Майже мимохідь дослідник висловив дотичні до нашої теми міркування. Він співставив записи 1096 р. з викладом повідомлень новгородця Гюряти Роговича про дивні північні народи та повідомлення 1114 р. з викладом слів ладозького посадника та ладожан про чудеса в їхній землі. Зв'язок записів зазначався, так би мовити, потрійний.

1) Обидва блоки мають зворот зі словом `мені' («сказа ми», «пришедшю ми»), причому це «ми» може не належати південно-руському автору ПВЛ.

2) У них йдеться про некиївські північні події (зокрема, згадано племена югру та самоядь) й інформанти або автори також є північними, новгородськими та ладозькими. 3) «Руські» записи і під 1096 р., і під 1114 р. пов'язані з «выписками из византийцев».

При цьому Бестужев-Рюмін був свідомий хиткості наведених ним спостережень: «Во всяком случае ни то, ни другое не дают права ни на какие выводы; даже прием сближения русских известий с византийскими -- по нашему мнению -- не облегчает дела: из того самого, что эти сближения равно встречаются и в «Повести» [временных літ] и в ее продолжениях, можно уже вывести, что подобный обычай не был достоянием одного лица или определенной местности. Вообще все непрямые доказательства сильны только при прямых, а без них представляют лишь большую или меньшую степень вероятности, да и самые прямые доказательства важны только для того места, где встречаются, а то ни указание летописца на самого себя, ни указание на место, где он жил, ни известный литературный прием (пользование византийцами, употребление того или другого слова), ничего не говорят о целости всего произведения»Там же. -- С. 5-6..

Що зробив з цієї ідеї О.О. Шахматов? Він перепідпорядкував усю побудову ідеї датування редакцій ПВЛ і додав три дослідницькі кроки.

1) Одно-однозначне пов'язання сюжетів 1096 та 1114 р. без нових доказів окрім тих, що вже наводилися (і спростовувалися) Бестужевим-Рюміним.

2) Виведення з цього «пункту» 1118 р. як дати укладення ПВЛ чи однієї з редакцій ПВЛ. Логіка пропонувалася наступна. Ремарки від першої особи є автобіографічними. «Преже» 4-х років від 1118 р., у 1114 р., літописець нібито здійснив подорож на північ Руси, сліди поїздки позначилися на обох статтях ПВЛ, 1096 р. та 1114 р. Сказане дослідник зазначив вже у своїй першій вступній лекції у якості приват-доцента Московського університету 1890 р.«Этот сводчик 1118 г.... за четыре года до составления свода он ездил в Новгород и в Ладогу и наслышался там чудесных рассказов о югре, самояди и других северных народах, которые он внес в свой свод, подтверждая подлинность рассказов ссылкой на новгородца Гюряту Роговича, на ладожского посадника Павла и на всех ладожан» (Шахматов А.А. О сочинениях преподобного Нестора (первая пробная лекция на засе дании историко-филологического факультета Московского университета 1 марта 1890 г.) // Шахматов А.А. История русского летописания. -- Т. 1. -- Кн. 2. -- СПб., 2003. -- С. 471)., повторюючи з варіаціями аж до студій ПВЛ 1920 р. Останні залишилися у стані чернетково-білових записів й опубліковані посмертно у 1940 р. Розробляючи ідею, він дозволив собі невиправдано відступити від джерела: додумав те, що згадки Гюряти Роговича в ПВЛ пов'язані з Ладогою. Відбулося це лише в уяві дослідника Див., зокрема, у праці 1904 р.: «Во-первых, под 1096 г. находим. рассказ лето писца о беседе его с новгородцем Гюрятой Роговичем... Связь этого рассказа с беседой летописца с посадником ладожским и ладожанами... под 1114 г. очевидна: сходны самые предметы бесед и самые приемы их изложения (диалог, заканчивающийся ссылкой на византийские литературные памятники). Из летописной статьи 1114 г. видно, что летописец -- южанин по происхождению -- поместил Ладогу в год обновления ее укреплений... следовательно, имеем основание относить беседу того же летописца с новгородцем Роговичем к тому же 1114 г. /курсив мій -- Т.В./ А отсюда заключаем, что летописец составил свой труд в 1117 или 1118 г., ибо летописная статья о Роговиче начинается словами: «се же хощю сказати, яже слышахъ преже сихъ 4 лЬтъ, яже сказа ми Гюрята Роговичь новгородець» (Шахматов А.А. Сказание о призвании варягов // Шахматов А. А. История русского летописания. -- Т. 1. -- Кн. 2. -- С. 200). У ПВЛ під 1096 р. не згадується Ладога. Ні звідки не випливає, що новгородець Гюрята Рогович оповідав літописцеві у Ладозі (а не, припустимо, у Києві чи Переяславі), і що взагалі здійснювалася якась подорож на північ. Тексти див. нижче у таб. № 2. Поза цим додумуванням, за підставу об'єднати статті 1096 та 1114 рр. слугують ті самі речі, що в Бестужева-Рюміна: діалоги літописця, згадки югри та самояді, а також звернення до «візантійських пам'яток» як цілісної маси. До речі, якщо в часи Бестужева-Рюміна теза про «выписки из византийцев» (без розрізнення, звідки саме) є цілком ординарною, то в часи Шахматова ця сфера була набагато краще розробленою, і в його роботах виглядає вже бідно. Слід також додати, відповідні місця більшої кількості праць Шахматова наведені докладніше у праці І.М. Данилевського, яка доступна на Інтернет-ресурсах.. 3) Нарешті, запропонував «двох авторів» для одного фрагменту статті 1096 р. Один ніби-то працював в 1110 р., а другий -- в 1118 р. Це твердження було компонентом складної шахматовської конструкції взаємин «3-х редакцій» ПВЛ. На відміну від перших двох дослідницьких кроків, третій таки супроводжувався новою аргументацією. Докази для виведення «авторів двох уривків» найкраще простежити за останніми записами Шахматова 1920 р.: «... второй отрывок внесен редактором, работавшим в 1118 г., между тем как основной текст «Повести временных лет» составлен в 1110. Здесь укажу и на другие соображения: в первом отрывке автор Откровения назван просто Мефодием, между тем во втором Мефодием Патарским; если бы оба отрывка были внесены в летопись одним лицом, то естественно было бы ожидать определения «Патарский» в первом отрывке. Первый отрывок говорит, что из Етривской пустыни вышло 4 колена; второй говорит (в начале) о 8 коленах, вышедших из пустыни, а ниже (в конце) о восьми коленах, имеющих выйти из пустыни. В этой несогласованности обоих отрывков вижу указание на то, что они внесены в летопись разными лицами»Шахматов А.А. Повесть временных лет и ее источники // ТОДРЛ. -- Т. IV. -- М.; Л., 1940. -- С. 103. Слід додати, що через кодикологічну плутанину в старшому списку ПВЛ, Лаврентіївському (Л), перша половина повідомлення про «нечисті північні» народи відокремлена від другої. Переплутанка Л пов'язана з введенням «Повчання» Мономаха, яке розриває оповідь і міститься тільки в цьому рукописі. За першою половиною повідомлення про «нечисті» північні племена (арк. 77 зв.-78, у таб. № 2 нижче це фр. а в) вміщене «Пооученье» (продовження арк. 78 -- початок арк. 85), далі йде друга половина повідомлення про «нечисті» племена (середина арк. 85-85 зв.) і закінчення статті 1096 р. У виданні ПСРЛ Повчання Мономаха для зручності перенесене видавцями на завершення статті 1096 р., і вже після нього слідує стаття 1097 р. (Див.: ПСРЛ. -- Т. 1. -- Стп. 234-236, 236-240, 240-256). Однак визначені Шахматовим «уривки» з цитатами з Мефодія Патарського не збігаються з кодикологічним розривом Л. «Перший» «короткий уривок» співпадає з тим, що нижче в таб. № 2 позначено як фр. а, «просторий» або «другий» уривок обіймає фр. в у 5 є З..

Перший аргумент, що різниця у позначенні авторів «Мефодий» та «Мефодий Патариискыи»Так у Радзивілівському, Московсько-Академічному, Іпатіївському та Хлєбніков- ському списках (скорочено: РАІХ), у Л помилково «Мефодии папа Римскыи». мусить свідчити на користь гіпотези про двох авторів -- не підтверджується джерелами. (Взагалі кажучи, на доведення своїх схем Шахматов досить часто наводить настільки «чудесно наївно дитячі» аргументи, що на нинішньому етапі розвитку науки вони виглядають навіть своєрідно). Це добре унаочнюють перекладні твори, де подібних позначень найбільше. Наведу лише один приклад з Хроніки Малали, яка, зокрема, містить варіації у позначеннях «Евсевии», «Евсевии Памфилов», «Евсевии Панфилиискыи», що абсолютно не свідчать про зміну руки перекладача. Друге твердження про неузгодження між «першим» та «другим» уривками у цифрах «колін» не коректно відповідає джерелам. У «першому уривку» наведено обидві цифри -- як «4», так і «8» Див. нижче, таб. № 2, фр. а, де двічі згадано «.д.» (4) коліна i двічі -- «.и.» (8) колін.. Що стосується тієї уявної суперечності, що коліна в одному разі «(уже) вышедшие», а в іншому тільки «(еще) имеющие выйти», у своїх лекціях 1913/1914 р. великий літописознавець висловлювався категоричніше Шахматов відзначав цю рису, як недвозначне протиріччя. «В обоих отрывках повторяются одинаковые фразы, доказывающие пользование Откровением Мефодия Патарского, но в первом отрывке народы, «заклепанные» Александром Македонским, представлены уже вышедшими из заточения, это -- торкмены, печенеги, торки и по ловцы, между тем как во втором отрывке югра рассказывает о каком-то народе, зато ченном в горах, откуда он не может высвободиться, -- этот народ и отождествляется с «заклепанными» Александром Македонским народами, но они еще не высвободились из заточения» (Шахматов А.А. Несторова летопись: Материалы к лекциям, читанные на историко-филологическом факультете Санкт-Петербургского университета в 1913/14 учебном году // Шахматов А.А. История русского летописания. -- Т. 1. -- Кн. 2. -- С. 510. Обговорюється у: Данилевский И.Н. «Сии 4 літа». -- С. 12-13; Гиппиус А.А. Гюрята Рогович. -- С. 254, 257. Див. також у даній статті прим. 14).. У 1920 р. ж він, очевидно, зрозумів, що протиріччя потрапляє не між «першим» та «другим» його уривками, а всередину позначеного ним «второго отрывка». Отже, ця пропозиція великого літописознавця помилкова Те, що Шахматов невірно розбив текст на вказані «перший» та «другий» уривки, слід відзначити ще й тому, що ця операція некритично сприймається наступними дослідниками, як реальний розподіл тексту (Див.: Ostrowski Donald, The «Unclean People” of the Revelations of Pseudo-Methodios of Patara in the Povest' vremennykh let // Philology Broad and Deep: In Memoriam Horace G. Lunt. -- Bloomington, 2014. -- P. 4-5, 8-9).. Слід враховувати, що опис ПВЛ збудований великою мірою на перекладних джерелах. На початку оповіді про «нечисті племена» Шахматов відзначав контамінацію «Одкровення» Мефодія Патарського з Хронікою Амартола (див. нижче). Що природньо, автор ПВЛ намагався використати книжні авторитети у тій тематиці, яка цікавила його самого. Вже у творі Мефодія йшлося переважно про північ, а разом з тим і про «плем'я Ізмаїлево»Вважається, що твір Мефодія написано сирійською у VII ст. під час арабських нашесть, він був до кінця VIII ст. перекладений на грецьку та латину, давньосло- в'янський переклад здійснений з грецької. Твір був покликаний, зокрема, нагадати, що «ізмаїліти» -- це ще не ті справжні вороги, яких називає Одкровення Іоана, а найгірші нашестя будуть пов'язані із замкненими Олександром Македонським північними пле менами та Гогом і Магогом: Garstad Benjamin, Alexander's Gate and the Unclean Nations: Translation, Textual Appropiation, and the Construction of Barriers // TransCulturAl. -- Vol. 8.1. -- 2016. -- P. 5-16, esp. р. 6. . Для укладача ж ПВЛ найважливішою темою була тема степовиків, що приходили на Русь з півдня, хоча він намагався зберегти і північну локалізацію. Тобто, в даному разі йдеться про пристосування книжного джерела, а точніше, джерел. Виникнення розбіжностей під час подібних операцій -- явище абсолютно нормальне і навіть типове для середньовічних авторів. Відтак, додане додумування про оповідь Гюряти Роговича в Ладозі та розбиття однієї оповіді 1096 р. на «перший» та «другий уривки» не мають доказової сили. Решту складають думки Бес- тужева-Рюміна. На жаль, на цьому недоведеному і базується гіпотеза Шахматова.

У недавній роботі І.М. Данилевського (2009) вказані полемічні висловлювання В.М. Істріна та інших вчених щодо цих темпоральних та логічних (не)узгоджень ШахматоваВ Істріна: «Против этого можно сделать такие возражения: 1) Внутренней связи между упомянутыми известиями нет никакой; единственная связь -- это упоминание в том и другом югры и самояди, что нисколько не удивительно: и в Ладоге и в Новгороде одинаково хорошо знали и югру и самоядь. Самые же рассказы совершенно различны: один говорит о каменном дожде, другой -- о народах.... 2) Ниоткуда не следует, чтобы летописец 1096 г. был в Новгороде: он слышал рассказ новгородца Гюряты, но он мог его слышать и в Киеве.» (Истрин В.М. Замечания о начале русского летописания // ИОРЯС. -- Т. XXVIII. -- Л., 1925. -- С. 225-226. Ці та інші заперечення наведені у: Данилевский И.Н. «Сии 4 літа». -- С. 10-11).. Як ми бачили, вже Бестужев-Рюмін наводив справедливі спростування власних міркувань щодо пропонованого зв'язку 1096 та 1114 рр. До цього можна додати, що «выписки из византийцев» давно не зливаются в уяві дослідників в один масив. Вказівки на першу персону в оповіді не обов'язково ведуть до автора чи укладача. Давні книжники цілком спроможні були до подібних інтервенцій, аби додати авторитетності оповіді. Завдяки цьому оповідь набувала статусу повідомлення «самовидьця»Як показано вище, Бестужев-Рюмін припускав, що ремарки від першої особи в обох випадках вказують не на літописця-автора ПВЛ, а на інших осіб. Шахматов натомість вважав їх строго автобіографічними. Теоретично вони можуть належати різним особам (обидві), літописцеві (обидві), одна з них літописцеві, а друга іншій особі або взагалі не мати біографічного смислу. Як буде показано нижче, принаймні перша з ремарок 6604 р., скоріше за все, має символічне значення. Що для давніх творів це абсолютно не рідкісна річ -- існують доволі яскраві приклади. Пригадаємо хоча б Хроніку Амартола з описом полеміки ап. Петра та волхва Симона та ремаркою від імені спостерігачів дійства «всТмъ намъ зрящемъ» (Ам.258). Або Хроніку Іоана Малали з псевдо-нараторськими ремарками, від імені Одисея та ін. персонажів Троянської війни чи автора, котрий нібито «чув» своїх героїв (працюючи по слідах навіть не Гомера, а Дігеніса Критського).. Поклики на джерело запозичень у давні часи в жодному разі не були уніфікованими, зміни назви чи імені письменника далеко не завжди свідчать про зміну руки, і т.д.

Що вкрай важливо, І.М. Данилевський слушно запропонував символічну інтерпретацію записів 1096 р. та низки попередніх років, акцентуючи апокаліптичні ноти у кількох статтях цього періоду. Це був значний прорив у полеміці, яка має тенденцію обертатися навколо одних і тих самих речей. Дослідник ще раз запропонував прийняти пропозицію опонентів Шахматова не нав'язувати повідомлення 1090-х рр. до 1110-х рр. і не намагатися зі згадки «преже сих 4 літ» виводити дату ПВЛ.

О.П. Толочко у своїй замітці (2010) навів аналогічні до «преже сих 4 літ» вирази: повний аналог до ПВЛ з Житія Феодосія, «преже трии літь» із записів за 2-у половині ХІІ ст. Київського зводу та Лаврентіївського літопису та ін.Толочко А.П. Слышахомъ преже трехъ літа // Ruthenica. -- Т. 10. -- К., 2011. -- С. 224-228. Виходячи з наведених паралелей, вчений вважає, що 4 роки слід вираховувати власне від 1096 р., а не від постульованого закінчення літопису 1118 р., «виведеного» непростим чином із дати 1114 р.

2015 року з'явилася стаття О.О. Гіппіуса із захистом шахматовської трактовки сюжетів про Гюряту Роговича 1096 р. та статті 1114 р. Вчений вніс окремі уточнення (зокрема, визначив нові ймовірні паралелі до Мефодія Патарського під 1093 р. Втім, додаткові запозичення з «Одкровення» у ПВЛ 1093 р. визначено (в англ. перекладі) у: Isoaho Mari, The Last Emperor in the Primary Chronicle // Past and Present in Medieval Chronicles. Collegium. Studies across Disciplines in the Humanities and Social Sciences. -- 17. -- Helsinki, 2014. -- Р. 58-59, 61, -- що в роботі О.О. Гіппіуса не позначене. Із матеріалу, наведеного в О.О. Гіппіуса, впадають в око неточності. Наприклад, у свій список він включив біблійну цитату, яка відсутня в «Одкровенні» і присутня виключно в ПВЛ. У таблиці (Гиппиус А.А. Гюрята Рогович. -- С. 252-253) вміщено зворот «яко злато искоушено въ горниле». Це Прем.3.6 (імовірно, у паримійній редакції, пор. Поримійник НБУ XV ст., арк. 89в «яко злато в горнилі искоусилъ я ес»; Григоровичев арк. 102 зв. «іко злато въ гръныли. искоу іко бъ искоуси я», 1 вересня на пам'ять Симеона Столпника). Втім, відповідна цитата присутня в обох старших Ізбор- ніках та у багатьох інших творах. У Мефодія Патарського натомість інакше: «...огнь искушение врім то.».; зазначив, що вираз «преже сих 4 літ» складений з двох: «преже сихъ» `до этого' та «преже 4 літь» `за 4 года'). Гиппиус А.А. Гюрята Рогович. -- С. 259. Пор. переклад О.П. Толочка: «за 4 года до этого», та О.О. Гіппіуса: «четыре года назад». Проте доказів щодо того, що поєднувати статті 1096 та 1114 рр. припустимо, він навести не спромігся.

«Таким образом, «югра и самоядь» в рассказе Гюряты еще раз появляются в рассказах ладожан, приводимых летописцем в статье 1114 г.» (Там же. -- С. 262), подане в такому ключі, ніби власне від повторення недостатній аргумент стає достатнім. Після наголошення, що переклад виразу «преже сих 4 літ» мусить бути «четыре года назад» дослідник переходить до твердження, що тлумачення точно таке саме, яке пропонував Шахматов, а звідти перестрибує до «4 года назад від 1114 р.». Проте саме останню тезу йому і потрібно було довести (Там же. -- С. 259-260). Далі, прикметно, що коли йому потрібно, О.О. Гіппіус наголошує на тому, що у ПВЛ використані давні переклади «Одкровення» Мефодія Патарського, а не пізня інтерпольована редакція, а в разі іншої потреби швидко змінює оцінку можливості/неможливості використання цієї версії («... невозможно пройти мимо того обстоятельства, что в интерполированной редакции «Откровения Мефодия Патарского” легендарный греческий царь... носит имя Михаил» (Там же. -- С. 260-261). Дослідник «розшаровує» статтю 1096 р. на шари Початкового зводу 1090-х рр., редакції ПВЛ 1113-1116 рр. та ПВЛ 1118 р. Таким чином, «вміщує» у Лаврентіївський список (Л) та Лаврентіївську редакцію «текст 1118 р.». При цьому припускає контамінацію не у ЛРАІХ, як то робив Шахматов, а лише РАІХ.

Тут доведеться зробити відступ. Шахматов визначав 3 (часом 2, залежно від перспективи досліджень та віку виходу його праць) редакції ПВЛ. Це: 1110 або 1111 р., 1113 р. чи 1116 та 1118 р. При цьому, вважав, що у Лаврентіївському, Радзивілівському та Московському-Академічному списках (ЛРА) відбилася раніша стадія (1-а та 2-а редакції ПВЛ), а в Іпатіївському та Хлєбніковському (ІХ) пізніша (3-а редакція). Фрагменти тексту, які «не мусили» знаходитися в ранніх редакціях, пояснювалися за рахунок контамінації, що захопила усі списки, ЛРАІХ. Мовляв, завдяки цьому в ЛРА і «з'явилися» «фрагменти 3-ї редакції». О.О. Гіппіус пише, що йому вдалося підтвердити шахматовську концепцію шляхом доведення контамінації Радзивілівської гілки з Іпатіївською (РАІХ) в оповіді про заснування Ладоги, й бідкається, що опонування його теоріям не висловлено. Не враховані, наприклад, моя стаття, де аналізується той самий сюжет (Вилкул Т. Ладога или Новгород? // Palaeoslavica. -- Т. XVI. -- no. 2. -- Massachusetts, 2005. -- Р. 272-280), а також рецензія на працю Дональда Островського (Вилкул Т. Текстология и textkritik. Идеальный проект. По поводу: «Повість временних літ: Міжрядкове співставлення і парадосис. Склав і відредагував Доналд Островскі, Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts: Vol. Х. Р. 1-3 (2003) // Palaeoslavica. -- Т. XII. -- №1. -- Cambridge, Massachusetts, 2004. -- Р. 177205). В останній поданий текстуальний матеріал, який демонструє, що мусимо говорити про контамінацію тільки у Радзивілівській гілці та власне Іпатіївському списку (РАІ), тоді як Хлєбніковський список (Х) часто зберігає початкові читання ПВЛ. Це принципово інша річ, ніж контамінування РАІХ, адже в такому разі контамінація охоплює не протографи раннього часу, а наявні в нас списки ХV ст. Річ не тільки в тім, що пояснення появи «шару 1117 р.» у статті 1096 р. через «контамінацію» у статті 862 р. виглядає своєрідно. Головне -- оскільки контамінація настільки пізня і часткова, це виключає, що фрагменти тексту могли потрапити у Л, який зроблений наприкінці Х^ ст., через контамінацію ХV ст. Відповідно, нерелевантне припущення О.О. Гіппіуса про копіювання у Сильвестрівській редакції «контамінованих фрагментів», оскільки вони тоді ще не з' явилися. Власне, Шахматов недарма постулював контамінування усіх списків (ЛРАІХ). Тільки така операція могла б пояснити появу «незручних» фрагментів Лаврентіївського списку. Втім, якщо допустити шахматовський хід, стикаємося вже із серйозною методичною помилкою, оскільки тотальна контамінація не надається на верифікацію.

Слід відзначити також статтю Марі Ісоахо, тема якої набагато ширша за сюжет «преже сих 4 літ». Праця містить вартісні дотичні спостереження.Isoaho M. The Last Emperor in the Primary Chronicle. -- Р. 43-81. Дослідниця торкається теми обрахунків «тривожних» цілих років (6600 та под.) і апокаліптичних очікувань у ПВЛ, впливу твору Мефодія Патарського на літописця, ідеї останнього імператора Михаїла, ролі архангела Михаїла в апокаліптичних очікуваннях та ін.

Ніхто з дослідників власне нашого сюжету не звернув увагу на те, що існує додаткова підстава облишити карколомні темпоральні кульбіти і шукати «преже 4 літ» за 4 роки раніше саме від 1096 р. Варто застосувати відлік літ від Творення Світу, а не Різдва Христового. Тобто, зазначати не 1096 від Р.Х., а 6604 від Т. С. Обидві дати, звісно, тотожні, але саме відлік років від Творення Світу був природним для літописця та його читачів. Відтак одразу відшукується просте економне рішення. Якщо відрахувати 4 роки «преже» 6604 р., перед нами постане 6600 рік від Творення Світу: 6604 - 4 = 6600.Про важливість круглих дат і цієї дати зокрема, див.: Isoaho M. The Last Emperor in the Primary Chronicle. -- Р. 59-60. Проте, як відзначалося, дослідницю цікавила масштабніша тема. Йдеться про «круглу» дату, яка у ПВЛ відзначена недобрими знаменнями.Isoaho M. The Last Emperor in the Primary Chronicle. -- Р. 60-61; Данилевский И.Н. «Сии 4 літа»... -- С. 15. Найзловіснішим для людини середньовіччя був рубіж 7000 р. (1492 від Р.Х.), якого чекали з жахом і перед яким надзвичайно посилилися апокаліптичні настрої. Проте і цілі сотні років між 5500 та «виповненням віку» людської історії 7000 також мали для давніх книжників велике значення. хронографічний літописний бестужев шахматов

Отже, існують вагомі підстави ще раз детально розглянути сюжет і розібрати джерела укладача ПВЛ. Загалом не дивно, що русисти так довго тримаються цієї застарілої шахматовської ідеї. Вона дає ілюзію точного датування ПВЛ. Не приблизного визначення `від такого року до сякого'На середині статті 1110 р. переривається спільний текст ПВЛ в Іпатіївській та Лаврентіївській групі списків, після чого у київській Іпатіївській традиції просторі статті продовжені до 1117 р., а у Лаврентіївській розпочинаються короткі записи. Отже, текстуальні свідчення дозволяють спиратися на період між 1110 та 1117 рр. або дещо пізніший. Кінцевий термін, як правило, нарощують за рахунок наступних двох років, 1118 та 1119., а точного -- хоча роки вказують при цьому різноманітні: 1118, або 1117, або 1119... Як відомо, історики схильні опиратися зменшенню обсягів точного знання. Однак опоненти Шахматова вже продемонстрували до мене, а я спробую розширити й уточнити аргументацію, що з традицією Шахматова в даному разі насправді пов'язані не точні знання, а конструкти.

Починаючи від В.М. Істріна, у полеміці з Шахматовим дослідники уже відзначали, що як «руські», так і «візантійські» хронографічні пасажі продовження ПВЛ під 6622/1114 р. не мають жодного стосунку до статті 6604/1096 р.Див. вище прим. 15. Справді, під 1114 р. не простежується впливу «Одкровення» Мефодія Патарського й не зринає тема апокаліптичних передречень чи зловісних знамень взагалі. Оскільки захисники теорій Шахматова доволі часто припускають апокаліптичні очікування для 1114 р., постулюючи також «подібність тем» літопису під 1096 та 1114 рр., доведеться детально зупинитися на цьому пункті й навести уривок з Іпатіївського зводу. У місцях з книжними інтерполяціями паралельно подані джерела запозичення. Отже, після звістки про спорудження Ладоги «камениемъ» під 6622/1114 р. прочитуємо доволі просторий пасаж. Див. таб. 1 (поділ на ділянки тексту тут і далі мій):

Як бачимо з таб. 1, у «руському» повідомленні напочатку оповіді (фр. а) йдеться про чудесні речі, винесені водою власне у Ладозі («глазкы стекляныи»). Записи продовжено звісткою про чудесні речі у північніших землях, що падають з неба із хмари (і значить опосередковано пов'язані з водою: «віверица млада» та «оленци мали»). Дива цілком доброзичливі. Це сполучається з переконаннями автора ПВЛ, котрий запевняв своїх читачів, що певні знамення бувають «на зло», а певні «на добро». Підкріплює «вітчизняні» записи подвійне підкріплення авторитетом (фр. Ь). Вміщено посилання на місцеве свідчення ладозьких послухів та на «закордонний» книжний авторитет «хронографа»Судячи з усього, мається на увазі не «хронограф» в сучасному значенні слова. Проявився вплив Хроніки Малали, де маса згадок «істориків» та «хронографів» (Див.: Вілкул Т.Л. Літопис і хронограф. -- С. 172-173).. Далі виписано два книжні повідомлення з Хроніки Амартола (фр. с₁, с₂). Йдеться, знову ж таки, про випадання з неба чудесних речей: пшениці, срібної крихти та трьох каменів (вірогідно, метеоритів). За цим увага літописця перескакує. Він робить зауваження, що пов'язує його сентенції з початком ПВЛ (фр.ё), і копіює довжелезну цитату з кількох місць Хроніки Малали стосовно початкової дикості людського племені та цивілізаційних заходів легендарних стародавніх царів -- Гефеста / Феоста та ін. (фр. є)Ці останні цитати з Малали тут за браком місця наведені не повністю. Повне співставленая текстів див.: Вілкул Т.Л. Літопис і хронограф. -- С. 143-145.. Не виключено, таку вставку спровокувало повідомлення Хроніки Малали, що ковальські інструменти («кліщи») впали людям знов-таки з неба. Однак воно складає лише один епізод у просторій інтерполяції, і виклад таким чином не відначається «залізною послідовністю». Втім, це явище типове для середньовічних авторів та компіляторів. Головне для нас: тематичної чи джерельної близькості до повідомлення 1096 р. у статті 1114 р. насправді немає. Жодного натяку на апокаліптичні мотиви немає. Усі знамення та виписки із хронографа можна кваліфікувати як «добрі», або просто цікаві.

Як відзначалося в літературі, апокаліптична тема присутня у статтях початку 1110-х рр., повністю збережених в Іпатіївській редакції ПВЛ та частково -- у ЛаврентіївськійIsoaho M. The Last Emperor in the Primary Chronicle. -- Р. 61-73. Прикметно, що на відміну від попередніх записів 1090-х рр. з масою відповідників до твору Мефодія, дослідниця змогла навести лише паралелі до ПВЛ з інтерпольованої пізньої редакції «Одкровення» та ідею «останнього імператора Михаїла».. Зокрема, згадано «ангела» (архангела) Михаїла Пор. Одкр.9.13-16 «.реі. Сия.д. англы етери. михаила и гаврила. оурила и рафаила. иже соуть привязани въ веселии бжия видіння. послании же боудоуть на соудныи днь. съ бещисльными англы»; Одкр. 12.7-8 «.рмs. И быс брань на нбси. михаилъ и англи его. брань створиша съ змиемь. и змии бра ся и англи его». Oller, Thomas Hilary, The Nikol'skij Apocalypse Codex and its Place in the Textual History of Medieval Slavic Apocalypse Manuscripts. Ph.D. -- Brown University, 1993. -- Р. 162, 182. та «князя Михаїла». Акцентація теми, імовірно, пов'язана з київським князем 1093-1113 рр. Михаїлом-Святополком. Він згадується в тому числі у першій датованій статті ПВЛ, поряд з візантійським імператором Михаїлом Ш, і в останніх статтях, тобто оповідь закільцевана «від Михаїла до Михаїла»Isoaho M. The Last Emperor in the Primary Chronicle. -- Р. 61-73.. Однак, судячи з усього, ПВЛ написано після 1114 р.: тематично і джерельно пов'язані Введення та стаття 6622/1114 р., у першій датованій статті 6360/852 р. у переліку значимих дат відзначена смерть Святополка (1113)... Літописець не міг не знати, що настало князювання Володимира Мономаха, життя не припиняється, хоча християни мусять бути готовими до Другого пришестя в будь-який час. Для нас важливо, що в цій частині ПВЛ немає слідів використання «Одкровення» Мефодія Патарського Під 1110-1111 рр. залучаються Хроніка Амартола, одне зі слів Епіфанія Кипрського, видіння прор. Даниїла з тлумаченнями Іполита Римського та ін.. Загалом наратив доволі оптимістичний. Описуються добрі чудеса та перемога 1111 р. над половцями. Хоча висловлювалися думки, що мовляв переможні походи та їх плоди виглядають «особенно зловеще» (гірше ніж маса смертей, полон, голод та знущання 6661-6604/1093-1096 рр.), слід зауважити, у 1110-1111 рр. розвивається тема спонукання на добрі діла ангелами, особливо у військових заходахАвтор ПВЛ вибирає уривки з книжних творів й супроводжує їх авторськими пасажами, що пасують до тематики «вождения» янгелом. Копіюю кілька ключових цитат з цих оповідей про вітчизняні та іноземні чудеса та похід руських князів на половців 1111 р. (читачі можуть легко продовжити, застосовуючі паперові чи доступні в Інтернеті видання ПВЛ). 261І: «се же бяше не огнь. но видъ англьскыи. англъ бо сице являеть тя. ово столпомъ огненомъ. ово же пламеномь. якоже рче Двдъ творя англы своя дхы...»; 262І «якоже пишеть премудрыи Епифании. къ коеиже твари англъ приставленъ. англъ облакомъ и мъгламъ. и снігу и граду.»; 263І «аще ли кто речеть яко аньела ність оу поганыхъ. да слышить яко Олександру Макидоньскому. ополчившю на Дарья... и рече ему англъ посла мя бъ оуимати цсрі великии предъ тобою»; 264І «оубо не англъ ли вожаше Олексаньдра. не поганъ ли побіжаше. и вси елини кумирослужебници... оумилосердися бъ. и посла англы в помощь русьскимъ княземъ на поганыя»; 266І «поидоша возложивше надежю на ба. и на пречистую матерь его. и на стыя англы его»; 267І «послагь бъ англа в помощь русьскымъ княземъ. и поидоша...»; 268І «а друзии іздяху верху васъ въ оружьи світлі. и страшни иже помагаху вамъ. токмо се суть. (не) англи от ба послани помогатъ хрестьяномъ. се бо англъ вложи въ срдце Володимеру Манамаху. пооустити братью свою на ино- племенникы»; 269І «англы бо глю наша поборникы. на противныя силы воюющимъ. имьже есть арх англъ Михаилъ. ибо со дьяволомъ тіла ради Моисиева противяся на князь же перьскии свободы ради людьския противяся...», 271І «слышалъ еси Данила. како вовъди архангла Михаила. персемь. в часъ прогніванья нашея ради свободы. се бо людемъ работати персямъ нужаше. якоже речено быс. се же раздришити пленьныя тщашеся. и одалаеть Михаилъ противнику»; 272І «и списанье бо к Данилу гла англъ. и властеля елиномъ. и Михаила властеля июдмъ»; 273І «кто есть Михаилъ разві аньгла. пріданаго людемъ».