Нова буржуазія в умовах непу

В одеському відділенні Укрдержпосередника (грудень 1923 р.) було виявлено групу посадовців, пов'язану з великими приватними заготівельниками. Угоди, що не могли бути виконані, складалися у такий спосіб, що контора Укрдержпосередника у випадку несвоєчасної оплати представленого до здачі заготівельниками збіжжя змушена була сплачувати до 25% штрафу від суми замовлення. Внаслідок цього державі було завдано великих матеріальних збитків. Навесні 1924 р. у Верховному суді УСРР слухалась справа інженера Дубицького -- колишнього директора Луганської державної текстильної фабрики. Він створив торгове товариство "Горзавпром", до числа членів якого увійшли представники адміністрації Луганської державної текстильної фабрики. За їх допомогою розпочався продаж майна фабрики "Горзавпрому" під виглядом "фабричного брухту", тобто "розбазарювання" державного майна. Верховний суд засудив за ці "діяння" Дубицького до 10 років ув'язнення.

Ще більш гучною виявилася справа працівників Українського борошномельного тресту (1926 р.). Приватні заготівельники від імені цього тресту здійснювали до 80% всіх хлібозаготівель. У Київському відділенні тресту мала місце "подвійна" бухгалтерія: одна для контролюючих органів, а справжня -- для себе. "У фальшиву офіційну звітність вносились фіктивні результати аналізу збіжжя, що визнавалося начебто засміченим, щоб "негідне" збіжжя не було взято на експорт". У Кременчуцькому відділенні цього тресту приватним заготівельником видавалися великі авансові суми без усілякого контролю. Одному із заготівельників було видано 133 тис. руб. авансів. Сума завданих державі збитків досягла 180 тис. руб. Продаж заготовленого зерна також здійснювався через підприємців, які від імені тресту збільшували ціну зерна на 100% та більше. Не існувало обліку заготовленого зерна та виходу готової продукції. Ревізією не було знайдено жодного документа на угоди з приватними підприємцями. Завідувач Кременчуцького відділення Баскаков заявив, що він "вірив їм на слово". Суд засудив його на 6 років ув'язнення".

Відомий український діяч, академік ВУАН С.Єфремов, реагуючи на черговий антикорупційний судовий процес, занотував 6 серпня 1925 року у своєму щоденнику: "Гіршої гидоти, справді, навіть при старому режимі не було. Хабарництво в десятки разів виросло і дореформені Сквозняки-Дмухановські і Держиморди із заздрістю б говорили про своїх червоних послідовників, "хлопчиськами і щенятами" себе перед ними відчуваючи. І треба думати, що це тільки початок". Всі потуги влади зупинити процес зрощування представників нової буржуазії з чиновниками радянсько-партійного апарату та викорінити корупцію залишалися марними.

Радянські умови сприяли прояву тенденцій до універсалізації приватнопідприємницької діяльності. Якщо в дореволюційний період підприємці були розділені на відносно розмежовані між собою групи, кожна з яких спеціалізувалася на певному виді діяльності: банківській, виробничій, торгівельній, посередницькій тощо, то в роки непу з'явився новий тип підприємця, що нерідко поєднував одразу декілька видів діяльності, будучи одночасно і фінансистом, і оптовим торговцем, і явним або прихованим організатором виробництва, займався таємною скупівлею золота та інвалюти, дисконтерством і т.д.

Нелегальними золотовалютними операціями займалося чимало непманів з числа функціонуючих підприємців. Не довіряючи радянській валюті, непмани намагалися уберегти свої накопичення, конвертувавши їх у золотовалютні цінності. Серед арештованих у квітні 1924 р. київським окрвідділом ДПУ 22 валютників було 6 підприємців, що поєднували комерційну діяльність з нелегальними валютними операціями. Так, валютник М. Бердичевський, походив з міщан Єлизаветграда, займався маклерством, а перед тим торгівлею хлібом і рибою, був двічі засуджений. Ще один валютник Н. Грушко, 49 років (з міщан Мінська) був співвласником ниткової фабрики у Києві, до 1921 р. служив в радянських установах, був агентом з доставки вантажів. С. Олін, з мішан м. Сквіри Київської губернії, 28 років, вже був в Одесі засуджений (у 1923р.) за спекуляцію валютою. Серед заарештованих валютників було два викладачі, кустарі, інженери, годинникарі, два бухгалтери, особи без певних занять. Як бачимо, за своїм соціально- професійним складом контингент валютників був строкатим.

У Харкові великим підпільним валютником був власник свічкового заводу С. Дзюба. Він почав займатися скупкою валюти ще до 1917 року. За валютні спекуляції був під арештом, і навіть ДПУ планувало вислати його за межі УСРР та РРФСР. Дзюбі в його діяльності допомагали брат, дружина, годинникар та власник магазину церковного начиння М. Михайлов. Це було свого роду підпільне і майже "сімейне" підприємство. У Старобільському окрузі місцевий відділ ДПУ викрив цілу групу нелегальних валютників на чолі з власником ковбасної фабрики Г. Рупелем. У справі йому теж допомагала дружина, кілька колишніх контрабандистів, а також місцеві крамарі.

За своєю фінансово-економічною потужністю нова буржуазія не могла зрівнятися з дореволюційною. Загальний розмір приватного капіталу, за даними І. Трифонова, був у 1924 р. нижче рівня 1913 р. приблизно в 14 разів. При цьому в промисловості України загальний розмір приватного капіталу в 1923-1927 рр. був у порівнянні з дореволюційним періодом менше пересічно в 8,1 рази. У національному доході питома вага нової буржуазії в 1924 р. досягла тільки 5%, а в 1928 р. -- лише 3,6%.

Загальне уявлення про чисельний склад нової буржуазії України дає таблиця 1.

приватнопідприємницький нова буржуазія неп

Таблиця 1*

Динаміка чисельності нової буржуазії України

*Див.: Волосник Ю. П. Зародження нової буржуазії та розвиток приватнопідприємницької діяльності в Україні в 1920-ті -- на початку 1930-х років.: Дис... д.і.н. -- Харків, 2004. -- С.595-596

Матеріал таблиці, складеної на підставі даних податкової статистики, показує, що чисельний склад нової буржуазії України не був постійною величиною. Зростання або, навпаки, скорочення лав нової буржуазії зумовлювалося дією багатьох чинників, домінуючу роль серед яких відігравали чинники політико -- ідеологічного, правового і економічного порядку. Найбільш сприятливим періодом для зростання нової буржуазії були ранні роки непу (1921 -- початок 1924 рр.). Це був час, коли держава, легалізувавши приватну ініціативу, ще не спромоглася виробити дійових методів його регулювання та контролю, що і обумовило зростання чисельності нової буржуазії. Але, починаючи вже з 1924 р., держава значно посилює важелі впливу на приватний капітал і, здійснюючи періодично наступ на непманську верству, суттєво (особливо з 1926 р., коли розпочинається індустріалізація країни) обмежує та всіляко гальмує її розвиток. З цього часу починається процес скорочення чисельності нової буржуазії. Після переходу до політики надзвичайних методів управління (на межі 1927/28 рр.) в умовах згортання непу та руйнації ринкових відносин відбувається процес ліквідації приватногосподарського сектору в економіці та експропріації нової буржуазії внаслідок якого непманська верства на початку 1930-х рр. практично зникає з історичної арени.

За своєю структурою нова буржуазія України мала досить строкатий вигляд. Найбільшу за чисельністю групу в її складі представляли власники (і співвласники) торгових підприємств. Маклери і комісіонери становили 1,6-3%. Група підприємців -- власників промислових підприємств значно поступалася за своїми розмірами торговій буржуазії. Питома вага промисловців, у загальній масі -- підприємців, зазнала найбільшої амплітуди коливань. Досить мізерною була частка представників непманської буржуазії, що отримували прибутки від володіння грошовими капіталами та цінними паперами. Частка осіб підприємницького типу, які отримували прибуток від експлуатації (або оренди) домоволодінь і нерухомого майна, становила 1,2-4,5%. Значний відсоток -- від 3,8 до 8% -- серед представників нової буржуазії складала група "інших" (сюди з середини 20-х рр. в основному включалися різні категорії посередників і рантьє).

Від своєї підприємницької діяльності представники нової буржуазії отримували прибуток, який був винагородою за їх підприємницькі здібності, завдяки чому ставало можливим поєднання трьох інших чинників виробництва -- праці, капіталу та природних ресурсів. "Без нього [тобто підприємця -- Ю.В.] нічого не відбувається, -- писав відомий німецький історик економіки Вернер Зомбарт. -- Але тому -- то він є і єдиною "продуктивною", тобто творчою силою. Це безпосередньо випливає з його функцій. Усі інші чинники виробництва -- праця і капітал -- знаходяться у залежності від нього і лише завдяки його творчій діяльності пробуджується до життя". Розмір цієї винагороди підприємця залежав від багатьох чинників і не мав чітко окресленого (або встановленого) кількісного виміру. Різні соціально-професійні групи підприємців мали різні за своїм рівнем доходи. Це залежало від сфери їхньої діяльності, швидкості обороту капіталів, мінімізації витрат, коливань ринкової кон'юнктури, стану підприємницького середовища тощо.

Окремі підприємці отримували великі прибутки. Так, наприклад, прибуток К. Попова, що орендував свій колишній трубопрокатний завод у Луганську, за 6 місяців 1926 р. становив майже 121 тис. руб. Орендарі "Южно-Русского пивоварного завода" (Сталінський округ) І. Ревільон та І. Берковський отримали у 1926 р. прибутку у сумі 80,1 тис. руб. Великий києво-астраханський (мав підприємства в Києві та Астрахані) купець-рибопромисловець Файман мав мільйонні прибутки.

Уявлення про етнонаціональний склад підприємців України в роки непу дають матеріали Всесоюзного перепису населення, проведеного 17 грудня 1926 р., тобто в самий "розпал" непу. Згідно з даними перепису, в складі 381 "заводчика і фабриканта", що представляли промислову верхівку нової буржуазії, українці становили всього 6,3%, росіяни -- 7,1%, євреї -- 78,5%, інших було 8,1%. У приватній дрібній і кустарно-ремісничій промисловості серед 19231 власника підприємств капіталістичного типу, що застосовували найману працю, частка українців становила 36,2%, росіян -- 7,9%, євреїв -- 49,2%, інших -- 6,6%. У складі 3776 представників торгової буржуазії, що використовували найману працю, а також комісіонерів, експедиторів і комерційних агентів українці складали 20,4%, росіяни -- 10,1%, євреї -- 64,1%, інші -- 5,4%. Усього серед 24 403 підприємців України ("господарів з найманими робітниками" за термінологією перепису), що використовували найману працю (без сільського господарства), 32,4% складали українці, 53% -- євреї, 8% -- росіяни, 6,6% -- представники інших національних груп. Серед 82166 віднесених до категорії "господарів, що працювали тільки з членами сім'ї та "господарів -- членів артілі" (в даній групі були об'єднані як дрібні підприємці, так і напівпідприємці) досить значного поширення набуло таємне використання найманої праці під виглядом родичів і учнів, а також під маркою членів артілі або товариства) українців нараховувалося 37,1%, росіян -- 10,8%, євреїв -- 46,1%, інших -- 6%. У сфері торгівлі осіб даної категорії нараховувалося 22920 чол., з яких українців -- 21,1%, росіян -- 7,3%, евреїв -- 66,7%, інших -- 4,9%. Для порівняння: серед 75748 "господарів-одинаків", зайнятих у торгівлі (абсолютна маса з яких належала до напівпідприємців і самостійних працівників), українців було 20,1%, росіян -- 10,4%, євреїв -- 64,5%, інших -- 5%. Серед громадян, що жили на нетрудові прибутки, (рантьє і власники нерухомого майна, що здавалося ними в найми) українці становили 55,8%, росіяни -- 17,8%, євреї -- 20%, інші -- 6,4%.

Таким чином, в роки непу нова буржуазія України формувалася як багатонаціональна за своїм складом. Різна питома вага різних етнонаціональних груп у складі підприємців значною мірою відображала рівень розвитку підприємницької (і загалом економічної) активності серед названих національних груп, на стан якої в кінцевому рахунку величезний відбиток наклали культурно-історичні умови розвитку підприємництва в епоху, яка аналізується.

Значна питома вага євреїв у складі торгової буржуазії (як дорадянської, так і нової "радянської") пояснюється передусім тим, що підприємництво в сфері торгівлі та посередницька діяльність були традиційно поширеними заняттями серед єврейського населення України внаслідок дії дискримінаційних законів царського уряду ("смуги осілості", яка існувала з кінця XVIII ст. і до 1917 р. тощо), що обмежувала (або забороняла зовсім) для євреїв багато видів діяльності (перебування на цивільній та військовій службі, педагогічну та наукову діяльність, придбання землі тощо). Після 1917 р., коли "смугу осілості", а також інші дискримінаційні закони царизму було скасовано, ця обставина позитивно позначилася на розвитку підприємницької ініціативи серед єврейського населення. Однак такий сплеск підприємницької активності євреїв у різних сферах підприємницької діяльності і викликав неадекватну негативну реакцію тих соціальних груп і прошарків (і передусім колишніх підприємців, "вибитих" у роки воєнного комунізму з цих же сфер), що не змогли успішно конкурувати з вихідцями з колишньої "смуги осілості". Це було однією з важливих причин для прояву і зростання антисемітських настроїв у радянському суспільстві 20-х рр.

В умовах непу більше ніж удвічі, порівняно з дореволюційними часами, збільшилася питома вага українців у складі торгової групи підприємців. Однак і в цей період спостерігається загалом досить стримане ставлення українців до торгово-підприємницької діяльності, незважаючи на наявність значного дореволюційного досвіду і традицій вітчизняного підприємництва. Жорстокі методи репресивної боротьби проти приватного ринку, приватної власності і приватнопідприємницької ініціативи в роки воєнного комунізму, а також жорсткі заходи регулювання та обмеження приватного капіталу в роки непу не тільки гальмували зростання нової буржуазії, але, безумовно, повинні були негативно відбитися на національній психології, оскільки навіть невеликий період розвитку суспільства при зміні форм власності та економічних відносин істотно впливає на його менталітет Свій ефект приносила пропаганда, яка не припинялася навіть у роки непу, агресивна за тоном, -- антинепманська ("антикапіталістична") за суттю, що зображувала представників нової буржуазії як осіб морально неповноцінних і політично небезпечних.

Безумовно, позначалися і дії цілого ряду історично зумовлених чинників. Передусім, виявилися особливості національного менталітету, що в кінцевому рахунку входять глибоким корінням у православну культуру з її аскетичним соціальним ідеалом (який не "вітав" накопичення багатств і користування матеріальними благами, особливо без відповідного високого соціального статусу). Прояв особистого матеріального інтересу, на відміну від західних (особливо протестантських) країн, не був освячений православною етикою.

Стримане виважене та моральне ставлення українців до підприємницької та, зокрема, до торгової діяльності, звичайно, відбилось в українському фольклорі. "Бариш -- поганому товариш". "Шукай собі прибилі, а іншому не бажай погибелі". "Ліпше стратити, ніж другого ошукати". "Бог дає купця, а чорт баришівника". "Купець,що стрілець, необачного жде". "Крамар, як комар, де сяде, там і п'є". "Торгувати -- не вареники їсти"¹¹⁸. "Срібло-золото тягне чоловіка в болото". "Гроші -- набута річ"¹¹⁹. "Торгуй правдою, більше баришів буде". "Обманом баришів не наживеш". "Купити, що вошу вбити, а продати, що блоху піймати" тощо.

У свідомості українців (9/10 з яких ще залишалися зайнятими в сільському господарстві) продовжували домінувати традиційні погляди на землю як на головну цінність, володіння якою перетворювало її власника на " справжнього" господаря, хазяїна, давало можливість незалежного економічного існування та відчуття духовної сили. Інші ж заняття, в їх числі також різна "комерція", як і раніше, не розглядалася як престижні або досить шановані (деякі з українських дослідників у 20-ті рр. змушені були навіть писати про стійку "моральну облогу" українською громадською думкою всіх питань, пов'язаних з комерційною діяльністю), а тим більше не асоціювалися у суспільній свідомості зі "справжньою" трудовою діяльністю (як не парадоксально, але в цьому відношенні традиційна суспільна свідомість фактично "солідаризувалася" з практикою радянського законодавства, що обмежувало права підприємців як "нетрудящих").

Матеріали демографічного перепису 1926 р. надають також можливість скласти уявлення про такі важливі соціально-демографічні характеристики підприємницького контингенту України, як його вікова і статева структура та рівень грамотності (освіченості). Серед представників підприємницького корпусу абсолютно переважали особи чоловічої статі. Їх питома вага становила 87,4%, тоді як представниць "прекрасної половини людства" нараховувалося лише 12,6% (про цьому серед групи "господарів з найманими робітниками" їх питома вага становила всього 9,4%). Серед торгової буржуазії жінки становили 18,1% (При цьому в групі "господарів з найманими робітниками" їх було тільки 13,4%. Для порівняння: серед "господарів-одинаків", зайнятих у торгівлі, жінки становили 1/3 (33,8%).

Але серед осіб, що жили на нетрудові прибутки (групи рантьє і власників нерухомості), жінки явно переважали, становлячи 2/3 (67,4%).

У роки непу підприємницькою діяльністю займалися в основному люди молодого і середнього віку -- найбільш працездатна та економічно активна частина населення. Серед представників підприємницького корпусу осіб, що досягли 19-річного віку, нараховувалося всього 1,5% (в тому числі серед групи "господарів з найманими робітниками" -- 0,9%), контингент осіб віком від 20 до 39 років становив 47,3% (а серед "господарів з найманими робітниками" -- навіть 55,8%), питома вага осіб від 40 до 49 років досягла 25,3% (у групі "господарів з найманими робітниками" -- 23,9%), нарешті, частина осіб у віці від 50 років і старше становила всього 31,9% (тоді як у групі "господарів з найманими робітниками -- лише 19,4%). У той же час серед осіб, які жили на нетрудові прибутки, частка людей немолодого віку (за мірками того часу), тобто старше 50 років, становила 61,7%. Таким чином, незважаючи на те, що серед представників нової буржуазії в основному переважали особи молодого віку та середніх літ, значне місце також посідала і група осіб старшого віку.

Що стосується виявлення рівня освіченості представників корпусу підприємців, та на жаль, інформація перепису про це обмежується лише елементарними відомостями про наявність грамотних (або неграмотних) у складі різних соціально -- професійних груп непманів. 84,4% загального складу нової буржуазії були грамотними (тобто вміли писати і читати). Зокрема в таких її групах, як "заводчики і фабриканти" частка грамотних становила навіть 98,4%, серед власників великих торгових закладів, де застосовувалася праця найманих робітників -- 94,2%, серед великих підрядчиків -- 82% тощо. Загалом у групі "господарів з найманими робітниками" -- 87,2% (в тому числі серед жінок -- 82,3%, а серед чоловіків -- 87,7%) осіб були грамотними. Серед "господарів, працюючих тільки з членами сім'ї", грамотні становили 84,1% (в тому числі серед жінок -- 59,4%, а серед "сильної половини людства" -- 89,9%). У групі осіб, що жили на нетрудові прибутки, грамотними були 56,3% (серед жінок -- 48,6% і 72,3% -- серед чоловіків). Таким чином, частка грамотних у складі підприємницького контингенту України була досить високою (значно вищою, ніж серед інших верств і прошарків населення республіки, де відповідний показник становив 44,9%, в тому числі 57% -- серед самодіяльної людності України), що було пов'язано з характером приватнопідприємницької діяльності, яка вимагала певної професійної підготовки, рівня знань і навичок.

З 1928 р. починається останній етап короткої історії нової буржуазії. В умовах зламу непу і ринкових структур досить швидкими темпами відбуваються процеси ліквідації непманської буржуазії та її експропріації.

Ці процеси супроводжувалися масовим застосуванням адміністративно-репресивних методів.

Гостра хлібозаготівельна криза, що виникла восени 1927 р., як наслідок нееквівалентного обміну між держпромисловістю і сільським господарством,була результатом курсу на форсовану індустріалізацію, що здійснювався вищим політичним керівництвом країни, і наслідком відмови від курсу на економічну рівновагу, що лежав в основі непу. Кризу, що виникла, Сталін та його прибічники з ЦК ВКП(б) оголосили результатом підступів класового ворога -- непманів-підприємців і куркулів -- і використали обстановку, що створилася, для докорінної зміни політичного курсу та відмови від непу. Надзвичайні заходи, вжиті для ліквідації кризи, були спрямовані насамперед проти приватного сектора економіки і в кінцевому результаті були розраховані на його експропріацію, оскільки саме в ньому Сталін та його оточення вбачали головне зло.

В країні швидко відбувалися процеси екстремалізації суспільного життя, нагнітання атмосфери ненависті і злоби в суспільстві, класової нетерпимості і агресивності. Серед членів ВКП(б) і частини міських робітників значно посилюються "експропріаторські" настрої. Вже наприкінці лютого 1928 р. голова ДПУ УСРР В. Балицький був змушений повідомити секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, що "в міській організації" [КП(б)У -- Ю. В.] і серед окремих верств робітників чекають міського "розкуркулення", виступають з вимогами ліквідації непу, необхідності висилки буржуазії і т.д." З лютого 1928 р. політбюро ЦК КП(б)У постановило посилити політичні репресії проти "контрреволюційних елементів".

Сприяючи нагнітанню атмосфери підозрілості та класової нетерпимості в країні, В. Маяковський, виконуючи соціальне замовлення більшовицького керівництва, вже навесні 1928 р. закликав широкі пролетарські маси до посилення "класової пильності" та пошуку "класового ворога" -- "нового буржуя":

"Хотя буржуй и лицо перекрасил

и пузо не выглядит грузно

-- он волк, он враг рабочего класса,

І далі:

"Не тешься, товарищ, мирными днями.

В обстановці зламу непу і становлення швидкими темпами наприкінці 20-х рр. радянської моделі тоталітарної держави з її жорсткою директивною планово-розподільною економікою, що функціонувала за допомогою позаекономічного примусу, практично не залишалося реальних можливостей для вияву приватнопідприємницької ініціативи. За умов обраного ВКП(б) курсу на ліквідацію ринкових відносин та одержавлення всіх форм власності для існування нової буржуазії вже не було вільної ніші в економічній і соціально-політичній структурі радянського суспільства. Тим самим кінець існування приватного підприємництва, а також нової буржуазії як соціальної верстви, були визначені. Головну роль в процесі ліквідації приватнокапіталістичного сектору відіграли адміністративно-репресивні заходи, що активно доповнювалися економічними методами удушення.

Разом з тим потрібно зазначити, що важливу роль в процесі усунення нової буржуазії з історичної арени зіграв соціально-психологічний чинник. Вище вже зазначалося, що підприємницький дух нової буржуазії, її меркантильний індивідуалізм були глибоко чужими та ворожими більшовицьким догматам та уявленням про соціалізм і тим настроям та очікуванням, які в 20-ті рр. домінували в радянському суспільстві. Не тільки підприємницька економічна функція нової буржуазії, але й самий тип непмана-підприємця -- носія підприємницького ("непманського") духу, самостійного господарюючого суб'єкта, відносно автономного у своїй повсякденній економічній діяльності від радянсько-партійної номенклатури -- були не тільки не потрібні, але й стали серйозною перешкодою на шляху остаточного утвердження тоталітарної держави радянського типу. Навпаки, тоталітарному суспільству був необхідний інший тип "людського матеріалу" -- слухняний виконавець, що проявляє ініціативу та енергію дії тільки за наказом "згори". Названий тип особистості більш за все підходив на роль "гвинтиків" в тоталітарному механізмі управління суспільством. Навпаки, представники нової буржуазії як носії такого ненависного більшовикам "духу капіталізму" та індивідуалістичних тенденцій, як тип самостійної і діяльної особистості були приречені на експропріацію і, в кінцевому рахунку, на викорінювання. Здійснюючи соціальну селекцію на класово-ідеологічній основі, тоталітарний сталінський режим намагався у такий спосіб "розчистити і підготувати" ґрунт для формування "нової людини" -- "homo soveticus" -- носія принципово іншого типу менталітету, менталітету "гвинтика", з притаманною йому психологією виконавця, здатного без жодних міркувань виконати будь-який наказ "згори".

До сказаного треба додати, що вже за перше десятиріччя радянської влади в умовах дискримінації інституту приватної власності, що підігрівалася неслабнучою антикапіталістичною пропагандою, у свідомості широких верств населення не могли не посилитися антивласницькі та антипідприємницькі настрої, зросла ворожість до "приватновласницького інстинкту". Цей чинник істотно полегшив державній партії експропріацію власності не тільки нової буржуазії, але й усіх інших недержавних форм власності.

Це був час важких випробувань для непманів та їхніх родин. Податкові органи, ДПУ, а також надзвичайні органи -- т.зв. "робітничі бригади" під видом ліквідації податкової заборгованості непманів (нерідко надуманої або штучно нарахованої податківцями) взимку 1929-1930 рр. фактично провели конфіскацію їхніх накопичень. В цей час масовим явищем стали обшуки в будинках непманів, арешти боржників, засудження останніх на різні терміни ув'язнення. Так, у Сталінському окрузі 16 грудня 1929 р. у непманів було проведено 280 обшуків, під час яких арештовано в Сталіно та Чистяківці 41 підприємця, ув'язнено 9 осіб. Деяких з арештованих було засуджено до позбавлення волі або виселено в Наримський край. Ці репресивні заходи справили значний психологічний ефект. "Ця міра [тобто арешти і засудження. -- Ю.В.], -- повідомлялося із Сталінського окрфінвідділу, -- мала такий великий вплив на непманів, що в інші дні... з'явилися навіть і ті, що відмовлялися та раніше не платили і вносили значні суми грошей, ліквідували свою заборгованість і просили не передавати їх до суду". В Одесі проти непманів було порушено 38 кримінальних справ за несплату податків, у 13 осіб конфісковано все майно, а самі боржники позбавлені волі на 1-2 роки. У деяких непманів були вилучені чималі суми. У підприємця Есмонда, що мав податковий борг на 250 руб., було конфісковано цінностей на 38 тис. руб., у Голікова вилучено цінностей на 12 тис. руб. (його борг складав 800 руб.), у Осипова -- 11 тис. (борг -- 2 тис. руб.) У Кременчуцькому окрузі податківці в процесі ліквідації заборгованості масово допускали такі дії, коли з боржників знімали навіть верхній одяг, залишаючи людину в самій білизні! Вилучене майно продавали за безцінь.

Під час т.зв. "золотої кампанії" (1930 р.) ДПУ УСРР вилучало у колишніх непманів інколи великі накопичення в золотій та іноземній валюті. Так, у торгівця-інваліда Голтовського з Харкова було виявлено золотих монет на суму 8 тис. руб., захованих у салі! У іншого харків'янина Л. Аронова (колишній голова комерційного ТВК) при обшуку було знайдено 1800 доларів США, 3 тис. золотих рублів і на 15 тис. руб. діамантів і золотих речей. У одеського підприємця Ткачука було вилучено 4,6 тис. руб., закопаних у землю. Одночасно колишні непмани позбавлялися своїх житлових будинків або квартир, що націоналізувались місцевими радами.

В умовах зламу непу і руйнації ринкових інститутів відбувалися процеси розпаду та розпорошення нової буржуазії як певної соціальної страти. Під ударами радянської тоталітарної держави представники непманської буржуазії були змушені припиняти свою діяльність та переходити до інших видів занять. В середовищі колишніх підприємців відбувалися процеси зворотньої соціальної мобільності, що знаменували пониження їхнього статусу. За даними вибіркового обстеження 1928/29 рр., 7,1% непманів (з числа крамарів) перейшли на службу в усуспільнену торгівлю, 1% -- на транспорт, 14,3% -- у промисловість, 5,1% займалися посередництвом, 0,6% -- у сільське господарство, 12,9% вибули за межі округів, 6,8% отримували дохід від домоволодінь. Найбільшу групу (52,2%) становили особи, що приховали свої нові заняття. Значна частина непманів повернулася до своєї колишньої професії, що передувала заняттю підприємництвом. До 70% осіб, що поступили на службу, розорилися, втративши свій капітал. В деяких районах УСРР підприємці змінювали рід своєї діяльності: торгівці мануфактурою та готовим одягом стали кравцями, м'ясоторгівці переходили на виробництво ковбас, торгівці шкірою та взуттям стали займатися відповідним ремеслом. В районах Полісся колишні крамарі купували коней і займалися перевезенням лісу та земляними роботами. Колишні власники млинів переходили на виробництво крохмалю і патоки тощо. У Харкові колишня крамарка З. Надьожкіна (1930 р.) стала рахівником чавунно-ливарного заводу. Чимало непманів змінили свої професії і стали займатися фізичною працею, набувши соціально більш привабливого в СРСР статусу трудящого. Колишній власник харківської фабрики В. Азімов став робітником заводу "Серп і молот". Крамар Л. Берман "перетворився" на робітника державного велосипедного заводу. Крамар А. Кузбальян, 1903 р. народження, став чистильщиком взуття. Крамар 2 розряду В. Черарін, 1891 р. народження, став працювати чорноробом Харківського Тракторобуду. Власник заводу С. Малкін, 1880 р. народження, змінив професію і став працювати вантажником на залізничній станції, маклер М. Губенко, 1906 р. народження, також перейшов працювати на Тракторобуд і т.д. Певна частина колишніх непманів перейшла на утримання своїх родичів. Так, крамар Я. Терещенко, 1870 року народження (Харків), перейшов на утримання своїх синів. Крамар Ф. Боглянко, 1858 р. народження, став утриманцем сина. У Києві (1929/30 р.) серед колишніх крамарів таких осіб було 7%, у Полтавському окрузі -- понад 5%, у Глухівському окрузі -- 6,4%.

Значна кількість підприємців (Миколаїв, Харків, Конотоп та ін.) змогла влаштуватися у різні громадські організації -- "Друзі дітей", " Геть неписьменність", "Червоний хрест" тощо, передавши їм власні підприємства, а самі стали службовцями на колишніх своїх закладах. Однак незабаром розпочалися масштабні чистки цих організацій від непманів. При цьому кошти, внесені підприємцями до цих організацій, їм не поверталися.

В умовах сталінського "великого перелому" колишні непмани та їх діти повсякденно зазнавали різних утисків, були об'єктом класової дискримінації з боку державних органів, а на побутовому рівні -- з боку представників пролетарських верств та люмпен -- пролетарських прошарків. Одним з важких випробувань було позбавлення колишніх підприємців виборчих прав, що автоматично перетворювало непманів на ізгоїв суспільства. Місцеві ради (що мали право позбавляти або поновлювати громадян у виборчих правах) часто позбавляли колишніх торговців права голосу. Ось лише декілька прикладів із практики президії Київського окрвиконкому. 7 вересня 1929 р. президія окрвиконкому ухвалила наступне рішення: "на підставі даних, які доводять, що вони [тобто непмани -- Ю.В.] систематично займаються або займалися баришництвом..." визнати занесення їх до списків позбавлених виборчого права за правильне". Далі йде список з 66 осіб. За баришництво 28 вересня 1929 р. було позбавлено виборчих прав ще 13 осіб. Одночасно президія Київського окрвиконкому, розглянувши клопотання 154 громадян ухвалила рішення "вважати на те, що [ці] громадяни раніше займалися торгівлею та лояльності до радянської влади не довели" і відмовила повернути колишнім крамарям виборчі права. Раніше, 18 вересня, президія окрвиконкому за тією ж формулою відмовила у поновленні виборчих прав ще 45 колишнім крамарям, а ще 98 громадян за вживання у своєму господарстві праці найманих працівників були позбавлені права голосу. В ті роки це була звичайна і повсякденна практика місцевих органів влади, що калічила долі багатьом колишнім непманам.

Нелегка доля чекала і дітей непманів, яких офіційна влада вважала прихованим "контрреволюційним резервом". Діти батьків, позбавлених виборчих прав, не мали легальної можливості вступати до середніх і вищих навчальних закладів, поступати на державну службу в держустанови, підприємства і т.д. В цілому в УСРР кількість членів сімей, позбавлених виборчих прав, зросла з 333,7 тис у 1926/27 рр. до 350,4 тис. у 1928/29 р. Тих же дітей непманів, що зуміли обійти класові обмеження та вступити до технікумів та вузів, підстерігали нові випробування. Функціонери партійних, комсомольських і профспілкових організацій, окремі студенти (часто за власною ініціативою) енергійно вишукували вихідців з "соціально-чужих" верств, що були змушені приховуватися під маскою осіб "пролетарського походження". На початку 1929 р. у вузах країни почалася масштабна чистка лав студентства від " соціально-чужих" та ворожих елементів, що пробралися до вишів. Так, в Одесі, в ІНО (інституті народної освіти) був викритий "цілий букет" дітей приватних торговців, куркулів, духівництва, що проникли до вузу під виглядом робітників і батраків. Вони були виключені з інституту.

У період чисток радапарату у першу чергу також вичищалися "соціально-чужі елементи". Це стосувалось осіб, що приховали своє справжнє соціальне походження. Було чимало випадків, коли молодих людей, що приховали, що їх батьки (або вони самі) були в роки непу приватними підприємцями, звільняли з роботи.

Прикладів можна навести безліч, оскільки кількість вичищених з радапарату службовців за класовими ознаками обчислювалась десятками тисяч осіб. На них чекала нелегка доля, оскільки у відповідності до постанови Наркомпраці СРСР (грудень 1930 р.) управління кадрів (що діяли замість ліквідованих бірж праці) повинні були брати таких осіб на особливий облік. Їх заборонялося приймати на роботу в державні або кооперативні установи. "Вичищених" дозволялося використовувати виключно на масових фізичних роботах: на лісорозробках, лісозаготівлях, сплаві лісу, торфорозробках, вантажно-розвантажувальних роботах, на розчистці заметів тощо.

Чимала частина колишніх підприємців, не бажаючи подальшого "випробування долі" (за неповними даними таких нараховувалося до 24,5% усього контингенту нової буржуазії), виїхала до інших місцевостей України та СРСР. Ще одна порівняно невелика група колишніх підприємців виїхала з УСРР за кордон, переважно в Америку -- США, Канаду, Аргентину, Бразилію і Мексику.

В період "великого перелому", втрачаючи нажите майно, капітали і житло, піддаючись жорстокій соціальній та правовій дискримінації від радянської держави та цькуванню з боку люмпен-пролетарських (і не тільки) верств суспільства, будучи поставлені нерідко на межу виживання, представники нової буржуазії опинились у ситуації, до якої найбільше підходять слова із Святого Письма: "...і тільки марнота сама -- кожна людина жива! У темноті лиш ходить людина, клопочеться тільки про марне: громадить вона, та не знає, хто звозити буде оте!" (Пс. 38(39).6,7). В умовах жорстокого натиску радянської тоталітарної держави, руйнації ринкових відносин, нова буржуазія швидко сходила з історичної арени. Питома вага непманської буржуазії у складі населення України скоротилася з 0,7% у 1926/27 рр. до 0,03% у 1931 р. У той же час катастрофічно впала її частка у національному доході. Якщо у 1928 р. на частку капіталістичних елементів міста доводилося 4,5% (по країні -- 3,6%) національного прибутку, то у 1932 р. -- тільки 0,1%. У тому ж трагічному для України 1932 р. приватнопідприємницька діяльність була у законодавчому порядку заборонена під страхом застосування репресивних методів. З цього часу саме поняття приватного підприємництва стало набувати у суспільній свідомості переважно рис нігілістичного сприйняття та стійкого негативного відтінку і асоціюватися лише зі спекулятивною діяльністю, прагненням до нестримної наживи.

Отже, наведений матеріал показує, що верства підприємців, процес зародження та становлення якої відбувався упродовж непу, являла собою буржуазію, що якісно відрізнялася від старої дорадянської буржуазії умовами і середовищем свого існування, джерелами комплектування, соціально-професійним складом, суспільно-правовим статусом, менталітетом і соціокультурними нормами підприємницької діяльності та ціннісними орієнтаціями. Зародившись ще в надрах воєнного комунізму, нова буржуазія і в роки непу зберігала на собі глибокий відбиток тієї епохи. В її складі виявилося чимало представників старої буржуазії (переважно з її нижчих шарів), які утворили свого роду соціальне ядро непманської буржуазії. Однак ця ситуація не надто сприяла поліпшенню якісного складу нової буржуазії, підвищенню рівня її цивілізованості та культури підприємницької діяльності й не змогла запобігти процесу депрофесіоналізації підприємницького корпусу, оскільки мав місце розпад "зв'язку часів", урвалися культурно-етичні традиції та не з'явилися "містки" спадкоємності між старою дореволюційною, яка пішла з історичної арени, і новою "непівською", що виникла у 20-ті рр., генераціями буржуазії.

Відродження та розвиток підприємництва нової буржуазії відбувалося в нетипових (у порівнянні із "звичайною" (цивілізованою) ринковою економікою) специфічних умовах радянського режиму, що з самого початку визначило прояв його нецивілізованих форм. У повсякденному житті постійно непманам доводилося стикатися з різного роду проявами дискримінації (особливо на етапі зламу непу), не лише в процесі професійної діяльності, але й на побутовому рівні. У суспільстві до кінця 1920-х рр. так і не утвердилось домінуючого образу непмана, попри всі старання радянсько-партійної пропаганди нав'язати негативний його варіант.

Непманська буржуазія 1920-х -- початку 1930-х рр. за своїм кількісним складом була відносно невеликою верствою, найбільш активної в економічному відношенні людності, представники якої, будучи відносно самостійними суб'єктами господарювання, займалися підприємницькою діяльністю в різних сферах і галузях народного господарства України. В економіці непманам належали досить міцні позиції, особливо у сфері торгівлі і посередництва. Представники нової буржуазії були позбавлені політичних прав, що перетворювало їх на людей другого сорту в радянському суспільстві.

Нова буржуазія була багатонаціональною за своїм складом, але українці становили меншість серед її представників. Помітну роль у цьому відігравали специфіка національного менталітету та певні соціокультурні традиції, на формування яких, у кінцевому рахунку, вплинули несприятливі умови розвитку української нації впродовж надто тривалого історичного періоду.

Бібліографічні джерела

1. ЗУ УСРР. -- 1921. -- №7. -- Ст. 193; №14. -- Ст. 389; №15. -- Ст. 425; №23. -- Ст. 650.

2. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). -- К., 1996. -- С. 211.

3. Ларин Ю. Частный капитал в СССР. -- М.-Л., 1927. -- С. 121.

4. Мингулин И. Пути развития частного капитала. -- М-Л. 1927. -- С. 127.

5. Там само. -- С. 140. Див. також: Сокольский Л. Рец. на книгу И. Мигулина. Пути развития частного капитала // Вопросы торговли. -- 1928. -- № 6. -- С. 117-119.

6. Див.: Демчик Е.В. История частного предпринимательства в России в 1920-е годы: от возрождения к ликвидации// Очерки истории бизнеса: Сб. ст. -- СПб., 2001. -- С. 88.

7. ЦДАВО України. -- Ф. 423. -- Оп. 1. -- Спр. 229. -- Арк. 472.

8. Стариков А.И. К вопросу о социально-экономической характеристике частника // Вопросы торговли. -- 1929. -- №5. -- С. 61.

9. Державний архів Харківської області (ДАХО) -- Ф. Р-871. -- Оп. 11. -- Спр. 1867. -- Арк. 75, 111, 175, 310.

10. ДАХО. -- Ф. Р-1179. -- Оп. 19. -- Спр. 53. -- Арк. 54; Справочная книга "Весь Харьков" на 1917 г. -- Х., 1917. -- Стб. 299.

11. ДАХО. -- Ф. Р-1381. -- Оп. 2. -- Спр. 26. -- Арк. 184.

12. ДАХО. -- Ф. Р-1381. -- Оп. 2. -- Спр. 26. -- Арк. 241.

13. Стариков А. И. К социально-экономической характеристике частника // Вопросы торговли. -- 1929. -- № 15. -- С. 61.

14. ЦДАВО України. -- Ф 34. -- Оп. 4. -- Спр. 1023. -- Арк. 84.

15. Ямковий А. А. До питання про боротьбу з капіталістичними елементами в промисловості (1921-1925 рр.) // Український історичний журнал. -- 1963. -- №5. -- С. 96; ЦДАВО України. -- Ф. 34. -- Оп. 4. -- Спр. 1008. -- Арк. 1; Оп. 5. -- Спр. 1007. -- Арк. 109. Дані по Волинській та Харківській губерніях підраховані автором

16. Орлов И.Б. Восстановление промышленности // Россия нэповская. -- Москва, 2002. -- С. 126; Конюс А.А. Аренда национализированных предприятий. Предварительные итоги // Известия ВСНХ РСФСР. -- 1922. -- №4. -- 12 января. -- С. 12.

17. Державний архів Луганської області (ДАЛО). -- Ф. Р-614. -- Оп. 1. -- Спр. 11. -- Арк. 1; Ф. Р.-608. -- Оп. 1. -- Спр. 520. -- Арк. 11, 12, 83.

18. Адресно-справочная книга "Вся Украина" на 1926/27 год. -- Ч. 3. -- Х., 1927. -- Стб. 72; 202-204.

19. Сенченко І.Ю. Оповідання. Повісті. Спогади. -- К., 1990. -- С. 587.

20. Крон Ц. Частная торговля в СССР. -- Москва, 1926. -- С. 14.

21. Меркис. Как нэпманы используют НЭП // Известия рабоче-крестьянской инспекции. -- Москва, 1923. -- №6-7. -- С. 85, 90.

22. Див.: Сорокин П. Современное состояние России// Новый мир. -- 1992. -- №4. -- С. 188.

23. Шульгин В.В. Три столицы. -- Москва, 1991. -- С. 208-209.

24. Сорокин П. Современное состояние России// Новый мир. -- 1992. -- №4. -- С. 197.

25. Кон И. Опыт советской национализации// НЭП: взгляд со стороны: СПб.-Москва, 1991. -- С. 100.

26. Лежнев И. Катушка разматывается// Россия. -- 1923. -- №6. -- С. 12.

27. Кон И. Опыт советской национализации// НЭП: взгляд со стороны: Сб. -- Москва, 1991. -- С. 99.

28. Булдаков В.П. Культурные парадоксы постреволюционного времени// Россия нэповская. -- Москва, 2002. -- С. 267.

29. Орлов И. Б., Лившин А. Я. Социологический анализ "писем во власть" (1917-- 1927 гг.) // Социологические исследования. -- 1999. -- №2. -- С. 84.

30. Див.: Тринадцатый съезд РКП(б), 23-31 мая 1924 г.: Стеногр. отчет. -- Москва, 1924. -- С. 106.

31. Лежнев И. Записи современника. Т. 1. Истоки. -- Л., 1934; Шагинян М. В стране коньяка и хлопка// Россия. -- 1923. -- №6. -- С. 17-18.

32. Письма во власть 1917-1927. Заявления, жалобы, доносы, письма в государственные структуры и большевистским вождям. -- Т. 1. -- Москва, 1998. -- С. 491.

33. Див.: ЦДАГО України. -- Ф1. -- Оп. 20. -- Спр. 2314. -- Арк. 126.

34. Письма во власть 1917-1927. -- Т.1. -- С. 572.

35. Ленін В.І. Повне зібрання творів. -- Т.44. -- К., 1974. -- С. 381.

36. Гимпельсон Е.Г. Политическая система и НЭП: неадекватность реформы // Отечественная история. -- 1993. -- №2. -- С. 30.

37. Ленін В.І. Повне зібрання творів. -- Т. 44. -- К., 1974. -- С. 382.

38. Там само. -- Т. 45. -- С. 89.

39. Гражданский кодекс УССР. -- Харьков, 1925. -- С. 7.

40. Там само. -- С. 5.

41. Ленін В.І. Повне зібрання творів. -- Т. 44. -- К., 1974. -- С. 398.

42. Гражданский кодекс УССР. -- Харьков, 1925. -- Ст. 20, 54, 53, 58, 416.

43. ЗУ УСРР. -- 1921. -- №22. -- Ст. 621.

44. Бруцкус Б. О новой экономической политике// ЭКО. -- 1989. -- №10. -- С. 86; Югов А. Народное хозяйство Советской России и его проблемы// НЭП. Взгляд со стороны: СПб.-Москва, 1991. -- С. 301; Кон И. Опыт советской национализации// НЭП. Взгляд со стороны. -- С. 99-100.

45. Кейнс Джон. М. Из России с надеждой// Новое время. -- 1990. -- №33. -- С. 41.

46. Керстен Курт. Обновление// Глазами иностранцев. 1917-1932. -- Москва, 1932. -- С. 198.

47. Шумпетер И. Теория экономического развития// Исследование предпринимательской прибыли, процента и цикла конъюнктуры. -- Москва, 1982. -- С. 192.

48. Правда. -- 1921. -- 30 сентября.

49. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. -- 1994. -- №1. -- С. 46.

50. ДАХО. -- Ф. П.-1. -- Оп. 1. -- Спр. 771. -- Арк. 22; Известия Одесского губиспол- кома и губкома КП(б)У. -- 1922. -- 5 марта.

51. Д. Меллори. Очерки "нового быта"// Известия Одесского губисполкома и губкома КП(б)У. -- 1922. -- 5 марта.

52. Адресно-справочная книга "Вся Украина" на 1926/27. -- Х., 1927. -- Ч. 3. -- Стб. 416; Коммунист. -- 1922. -- 22 июля.

53. Коммунист. -- 1922. -- 22 июля.

54. ДАХО. -- Ф. П-10147. -- Оп. 4. -- Спр. 219. -- Арк. 19.; Трифонов И.Я. Классы и классовая борьба в начале НЭПа (1921-1925). -- Ч. 2. -- С. 198.

55. Гусаров І. Роль приватного капіталу в промисловості України// Більшовик України. -- 1927. -- №7-8. -- С. 9.

56. Волосник Ю. П. Зародження нової буржуазії...Дис. д.і.н. -- С. 226.

57. ДАХО. -- Ф. П.1. -- Оп. 1. -- Спр. 521. -- Арк. 2.

58. ЦДАВО України. -- Ф. 2 -- Оп. 2. -- Спр. 316. -- Арк. 51.

59. ДАПО. -- Ф. Р-3872. -- Оп. 1. -- Спр. 321. -- Арк. 22-23, 36.

60. Коммунист. -- 1921. -- 5 июля.

61. Коммунист. -- 1921. -- 5 июля.

62. Коммунист. -- 1921. -- 16 июля.

63. ДАХО. -- Ф. Р.-194. -- Оп. 1. -- Спр. 22. -- Арк. 7, 11.

64. ДАХО. -- Ф. Р.-203. -- Оп. 1. -- Спр. 2341. -- Арк. 94.

65. ЦДАГО України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 1803. -- Арк. 38.

66. Кононенко К.С. Україна і Росія. Соціально-економічні підстави української національної ідеї. 1917-1960. -- Мюнхен, 1960. -- С. 128.

67. Сенченко І.Ю. Оповідання. Повісті. Спогади. -- К., 1990. -- С. 29.

68. Торгово-промышленная газета. -- 1928. -- 16 ноября.

69. Торгово-промышленная газета. -- 1928. -- 16 ноября.

70. Мемуары Никиты Сергеевича Хрущева// Вопросы истории. -- 1990. № 2. -- С. 85.

71. Кутлер П. Опыт обследования частного капитала// Финансы и народное хозяйство. -- 1926. -- №5. -- С. 8.

72. ДАХО. -- Ф. Р.-194. -- Оп. 1. -- Спр. 22. -- Арк. 7, 11.

73. Вестник профдвижения Украины. -- 1926. -- №21-22. -- С. 86.

74. Кучер А.Е. Ограничение и вытеснение нэпманской буржуазии из промышленности и торговли Украинской ССР// Вопросы истории СССР. -- 1987. -- Вып. 32. -- С. 71.

75. Див.: Брон С.Г. Частный капитал и товарооборот// Хозяйство Украины. 1925. -- №1-2. -- С. 7.; ДАХО. -- Ф. Р-194. -- Оп. 1. -- Спр. 22. -- Арк. 7, 11.

76. Коммунист. -- 1924. -- 3 июня.

77. Вісті ВУЦВК. -- 1928. -- 17 березня.

78. Пролетарська правда. -- 1929. -- 1 жовтня.

79. Вестник финансов. -- 1926. -- №12. -- С. 74.

80. Частная торговля, промышленнось и личные промысловые занятия на Украине по данным налогового управления НКФ УССР за 1926/27 год. -- Харьков, 1929. -- С. 73-74.

81. Хорькова Е.П. История предпринимательства и меценатства в России. -- Москва, 1998. -- С. 416.

82. Михельс В. Нэпманы и взяточничество// Известия ВЦИК. -- 1922. -- 30 сентября.

83. Кондурушкин И.С. Частный капитал перед советским судом. Пути и методы накопления по судебным и ревизионным делам 1918-1926 гг. -- Москва, Л., 1927. -- С. 127.

84. ДАХО. -- Оп. 18. -- Спр. 56. -- Арк. 2, 4; ЦДАВО України. -- Ф. 30. -- Оп. 1. -- Спр. 1207. -- Арк. 116, 117.

85. ДАХО. -- Ф. Р-1179. -- Оп. 18. -- Спр. 170. -- Арк. 4, 16, 18, 27.

86. ДАЛО. -- Ф. Р-1162. -- Оп. 1. -- Спр. 587. -- Арк. 23-31, 46, 97.

87. Вестник советской юстиции. -- 1925. -- №22. -- С. 900.

88. Вісті ВУЦВК. -- 1929. -- 21 червня.

89. Вісті ВУЦВК. -- 1926. -- 3 лютого.

90. Вісті ВУЦВК. -- 1930. -- 18 липня.

91. ЦДАВО України. -- Ф. 539. -- Оп. 5. -- Спр. 1295. -- Арк. 165.

92. Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). -- К., 1996. -- С. 218.

93. Известия ВЦИК. -- 1922. -- 30 сентября.

94. Суд и преступность на Украине в 1921/1922 гг.// Статистика Украины №29. -- Х., 1923. -- С. 4-6.

95. РДАСПІ. -- Ф. 17. -- Оп. 60. -- Спр. 122. -- Арк. 14.

96. Коммунист. -- 1923. -- 13 декабря.

97. Пролетарий. -- 1924. -- 8 апр.; 15 апреля.

98. Кондурушкин И.С. Частный капитал перед советским судом. -- Москва, Л., 1927. -- С. 116.

99. Пролетарий. -- 1926. -- 27 апреля.

100. Єфремов С.О. Щоденники, 1923-1929. -- К., 1997. -- С. 264.

101. Ларин Ю. Частный капитал в СССР. -- С. 238; ДАХО. -- Ф. Р-1179. -- Оп. 19. -- Спр. 95. -- Арк. 61, 185.

102. ДАКО. -- Ф.Р-631. -- Оп. 6. -- Спр. 44. -- Арк. 8-14.

103. ДАХО. -- Ф.Р-1179.-- Оп.19. -- Спр. 95. -- Арк.185.

104. ДАХО. -- Ф.Р-1179.-- Оп.19. -- Спр. 95. -- Арк.61.

105. ДАЛО. -- Ф.Р-1162.-- Оп.1. -- Спр. 700. -- Арк.1, 6, 7, 35, 77, 78.

106. Трифонов И.Я. Ликвидация эксплуататорских классов в СССР. -- Москва, 1975. -- С. 192.