Чи був Р. Лодброк на руських землях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

Леонтій Войтович

У статті на підставі давніх скандинавських саг, співставлених з іншими джерелами, розглядається суперечлива інформація про діяльність Рагнара Лодброка та його сина Гвітсеркра. Автор вказує на вражливі сторони гіпотези О. Пріцака стосовно геллеспонтиків та трьох руських каганатів, а також спроб інших авторів пов'язати появу руського посольства в Інгельгеймі у 839 р. та похід на Константинополь у 860 р. з Альдейгюборгом-Ладогою. Життя і діяльність Рагнара Лодброка в статті відноситься до 806-864 рр. Автор відстоює думку щодо ототожнення сина Рагнара Гвітсеркра з літописним Аскольдом. У землях пізнішої дніпровської Русі Рагнар Лодброк не був. Всі його східні походи обмежувалися побережжям Балтики і нижньою течією Даугави.

Ключові слова: Рагнар Лодброк, Гвітсеркр, Аскольд, геллеспонтики, Дніпровська Русь, вікінги.

Annotation

In the article the data of the old Scandinavian sagas juxtaposed with other sources. The contradiction information about the activity of Ragnar Lodbrok and his son Hvitserkr is examined. Author considers the mishaps of hypothesis of Omeljan Pritsak concerning hellespontiks and three Rus'kahanats, and also the attempts of other authors to establish the link between the appearance of the Rus' embassy in Ingelgeim in 839 and the campaign on Constantinople in 860 with Aldehjuborg-Ladoga. The article examines the life and activity of Ragnar Lodbrok in 806-864. The author expresses an idea, that Hvitserkr, a son of Ragnar Lodbrok, could be identified as annalistic Askold. Ragnar Lodbrok had never visited Dnieper Rus'. All his East campaigns were limited to the coast of Baltic and low flow of Daugava.

Keyword: Ragnar Lodbrok, Hvitserkr, Askold, hellespontiks, Dnieper Rus', vikings.

Епоха вікінгів продовжує залишатися в центрі уваги сучасних дослідників. Початки цієї епохи, з огляду на успіхи археології останніх років, потрібно перенести в глибину щонайменше на півтора століття Мельникова Е.А. Варяжская доля. Скандинавы в Восточной Европе: хронологические и региональные особенности // Родина. -- Москва, 2002. -- № 11. -- С. 30-33; Войтович Л. Князь Рюрик. -- Біла Церква, 2014. -- С. 9-19.. Серед низки найважливіших проблем, які стоять перед дослідниками цього періоду, однією з пріоритетних є роль вікінгів у становленні і розвитку європейського суспільства в цілому та окремих регіонів зокрема Див.: Зимек Р. Викинги: миф и эпоха. Средневековая концепция эпохи викингов // Древнейшие государства Восточной Европы. Восточная и Северная Европа в средневековье. -- М., 2001. -- С. 9-25; Диллон М., Чедвик Н. Кельтские королевства. -- СПб., 2002. -- 512 с.; Джаксон Т.Н. Русь глазами средневековых скандинавов // Мир истории. -- 2002. -- № 4-5. -- С. 48-58; Hudson B.T. Viking Pirates and Christian Princes: Dynasty, religion and Empire in the North Atlantic. -- Oxford, 2005. -- 278 p.; Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси. -- СПб., 2005. -- 640 с.; Wiechmann R. Hedeby and Its Hinterland: A Local Numismatic Region // Silver Economy in the Viking age. -- Walnut Greek, 2007. -- Р. 29-48; Hardh B. Oriental-scandinavia Contacts on the Volga, as Manifested by Silver Rings and Weight Systems // Ibidem. -- P. 135-148; Downham C. Viking Kings of Britain and Ireland: The dynasty of Ivarr to A.D. 1014. -- Edinburg-London, 2008. -- 338 p.; Idem. «Hiberno-Norwegians» and «Anglo-Danes»: anachronistic ethnicities and Viking-Age England // Medieval Scandinavia. -- 2009. -- Vol. 19. -- P. 139-169; Мельникова Е.А. Древняя Русь и Скандинавия. Избранные труды. -- М., 2011. -- 476 с.; Holman K. The Northern Conquest: Vikings in Britain and Ireland. -- Oxford, 2012. -- 288 p.; Somerville A., McDonald R.A. The viking Age: A Readings in Medieval civilization and culture. -- Toronto, 2014. -- 528 p.; Лисин Д.С. Образ викингов в ирландской литературе IX-XI вв. // Rossica antiqua. -- СПб., 2014. -- № 2 (8). -- С. 3-22; Его же. Вопрос религии во взаимоотношениях викингов и ирландцев в конце VIII -- начале XI века // Вестник Удмуртского университета. -- Ижевск, 2015. -- Вып. 1. -- С. 126-133; Его же. К вопросу о влиянии викингов на литературную традицию Ирландии в конце VIII-XI вв. // Европа в Средние века и раннее Новое время: общество, власть, культура. -- Ижевск, 2015. -- С. 115-120; Його ж. Сліди впливу вікінгів на ірландську культуру // Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. -- 2015. -- № 27. -- С. 78-84; Гаврилишин М. Древняя Русь и Англия в ІХ-Х вв.: от торговых контактов до политических отношений // Вестник Удмуртского университета. -- Ижевск, 2015. -- Вып. 4. -- С. 146-151; Carroll J., Harrison S.H., Williams G. The Vikings in Britain and Ireland. -- London, 2014. -- 144 p.; Viking Worlds: Things, spaces and movement. -- Oxford, 2014. -- 557 p.. Одна з найбільш легендарних особистостей -- вікінг Рагнар Лодброк (Шкіряні Штани) вже більше століття привертає увагу не тільки дослідників, але й ширшого загалу. Постать «морського конунга», який здійснив низку вдалих походів від Англії до Мармурового моря, що, зокрема, супроводжувалися здобуттям Парижа, поступово отримує контури реальної історичної особи, з якою окремі дослідники пов'язують початки Русі.

Складність виокремлення реальних подій, відбитих у найдавніших скандинавських джерелах, полягає в тому, що найбільш інформативні з них -- саги були записані через 2-3 століття після побутування в усному вигляді, і їх редактори не завжди могли розібратися у складному матеріалі і відділити пізніші напластування від первинної основи. Зокрема, це стосується родинної генеалогії героїв саг, яких часто намагалися пов'язати з Одином -- верховним божеством давньогерманського пантеону, або ж із знаменитими героями інших популярних саг. Вікінги звично давали синам імена дідів. Повторення імен, які відрізнялися прізвиськами, часом схожими, призвело до плутанини у пізніших переписувачів та редакторів саг, таттрів і епосу скальдів, тим більше, що всі ці пам'ятки не датовані.

Основне джерело -- «Сага про Рагнара Лодброка» («Ragnars saga loSbrokar») Volsunga saga ok Ragnars saga loцbrokar // Samfund til udgivelse аі gammel nordisk literatur. -- T. 36. -- penhagen, 1906-1908. -- S. 111-222; Volsunga saga ok Ragnars saga loцbrokar // Fornaldar sцgur Norцurlanda. -- T. 1. -- Akureyri, 1959. -- S. 219-275. Німецький переклад: Thule. Altnordische Dichtung und Prosa. -- T. 21. Islдndische Heldenromane. -- Dьsseldorf-Kцln, 1966. -- S. 173-195. була записана наприкінці ХІІІ ст. і збереглася у пергаменному рукописі бл. 1400 р.Smith A.H. The Sons of Ragnar lothbrok // Saga-Book of the Viking Society. -- T. 11. -- London, 1935. -- P. 173-191; McTurk R. An Irish Analogue to the Kraka episode of Ragnars saga loцbrokar // A Journal of irish Studies. -- T. 17. -- 1978. -- P. 277-296; Idem. Studies in Ragnar saga loцbrokar and its Major Scandinavian Analogues // Medium Aevum Monographs. New Series. -- T. 15. -- Oxford, 1991; Idem. Ragnars saga loцbrokar // Medieval Scandinavia. An Encyclopedia. -- New York, 1993. -- P. 519-520. Відправними точками для датування життя Рагнара Лодброка можуть служити здобуття Парижа 28 березня 845 р.McTurk R. W. Ragnar Loцbrok in the Irish annals // Proceeding of the Viking Congress Dublin 15-21 August 1973. -- Dundalk, 1976. -- P. 93-124. та дата загибелі 865 р., яка, втім, залишається дискусійною. Тобто активна діяльність Рагнара мала б припадати на 840-865 рр. Jan de Vries. Die historischen Grundlagen der Ragnassaga loцbrokar // Archiv fцr nordisk Oldkyndighed of Historie. -- T. 39. -- Copenhagen, 1923. -- S. 244-274; McTurk R.W. Ragnarr Loцbrok in the Irish annals // Procceeding of the Viking Congress Dublin 15-21 August 1973. -- Dundalk, 1976. -- P. 93-124. Всі інші події, які не вписуються в цей проміжок часу, напевно, до нього відношення не мали. Виходячи з цього, можна припускати, що Рагнар Лодброк народився не пізніше 810 р., за останніми дослідженнями Трольса Брандта -- у 806 р.Brandt Troels. Danernes Sagnhistorie. Saxos sagn i sagaernes kronologi. -- Copenhagen, 2004. -- 330 s.; Udgave 2. -- 2015. -- S. 324.

Найдавніше джерело про данських конунгів -- «Сага про Скьольдунгів» («Skjoldunga saga») не збереглася. Маємо тільки фрагментиDanakonunga sogur // Islenzk Fornrit. -- T. 35. -- Rejkjavik, 1982. -- S. XIX-LXX (вступ), 1-90 (текст)., використані ісландськими авторами ХШ-ХУІ ст. В основу цієї саги була покладена генеалогія данської династії Скьольдунгів, укладена Семундом Мудрим (+ 1133)Gudnason B. Um Skjoldungasogu. -- Rejkjavik, 1963. -- 328 s.; Kirsten W. Skjoldunga saga // Medieval Scandinavia. An Encyclopedia. -- New York, 1993. -- P. 597-598; Simek R., PMsson H. Lexikon der altnordischen literatur. -- Stuttgart, 1987. -- S. 322-323.. Спираючись на ці фрагменти, а також більш пізню працю данського хроніста Саксона Граматика (бл. 1140 -- бл. 1216) «Gesta Danorum»Saxonis Gesta Danorum. -- Copenhagen, 1931; Saxo Grammaticus. The History of the Danes. Book I-IX / Transl. Peter Fischer. Ed. Hilda Ellis Davidson. -- Cambridge: D.S. Bremer, 1979., спробуємо реконструювати походження Рагнара Лодброка. Легендарний родоначальник династії, якого пізніша традиція, зафіксована ісландським хроністом Сноррі Стурлусоном (1178-1241), зробила сином Одина, -- Скьольд (Skjцld) Скевінг -- був сином Хльодра. За Саксоном Граматиком, вже з 15 років він став знаменитим вікінгом, розбивши вождя алеманів, який був його суперником за руку Альвхільди, дочки конунга саксів. Реальний Скьольд, схоже, жив у VI ст. і був конунгом одного з данських «королівств» -- королівства Лер у Північній Зеландії.

У хронології його нащадків можна орієнтуватися, починаючи з конунга Рюрика Метателя Кілець (Rjarik Slyngebond), який підпорядкував Леру всю Зеландію та інші данські землі і обложив даниною куронів, вендів та південну частину Швеції. Про нього, крім Gesta Danorum, збереглися відомості у Лундських анналах, сазі про Ньялу та книзі про заселення Ісландії. Рюрик домагався руки Ауди Багатої, єдиної дочки Івара Широкі Обійми, на той час найпотужнішого шведського конунга, який тримав столицю у СконеNerman B. Det svenska rikets uppkoms. -- Stockholm, 1925. -- S. 231.. Під тиском майбутнього тестя Рюрик вбив свого брата Хельгі (Олега), який також претендував на руку Ауди. Але згодом посилення зятя не влаштувало Івара, він напав на Рюрика, який у цій битві загинув. Але Ауда Багата втекла перед батьком з двома синами Рюрика Гаральдом і Сігіфрідом спочатку на Готланд, а потім до Радбоуда, конунга Гардаріки (!), який походив з династії шведських Інглінгів. За сагою про Хервер, Івар вирушив з флотом проти нового зятя і, будучи старим, випав з лоді і втопився у затоці на схід від Кірьялаботнара, де починалося королівство РадбоудаКірьялаботнар локалізували десь в районі Корели поблизу Фінської затоки, пізніше у землі балтського племені куршів-куронів (Курземе), тобто королівство Гардаріки мало б знаходитися десь на східному балтійському побережжі між гирлами Венти і Даугави. На цих теренах були вже ранні факторії готландських та шведських вікінгів.

Але ці землі контролював Івар Широкі Обійми. Існування тут окремого королівства в цей період виглядає сумнівним. Більш переконливою видається версія, за якою первинна Гардаріки (країна міст) була у Фризії в районі дельти Рейну, де знаходився Дорестад, який у VII-VIII ст. переживав період розквіту, а у ІХ ст. став центром графства Руст- рінгії, яке тримав Рюрик, пізніший конунг Ладоги і засновник династії Рюриковичів. Не виключено, що саме з Рюриком назви Гардаріки та Русь (як похідна від Рустрінгія, яка також споріднена з Roots, Ruotsi і походить від шведських Інглінгів) були перенесені на східноєвропейські землі. Схоже також, що сам Івар не загинув у битві з Радбоудом, а скоріше навпаки. Конунгу Радбоуду було десь 54 роки; в такому віці, випавши з корабля у воду в кольчузі, було мало шансів врятуватися. Можливо, що саме після цієї битви Івар повністю опанував східне побережжя Балтики, про що знаємо з інших саг.. В Ютландії Рюрик поставив конунгами хевдінгів братів Хорвенділя та Фенге, видавши свою дочку Геруту чи Грюди за старшого Хорвенділя. Від цього шлюбу народився Гамлет (Амлет), історія якого, описана у Сазі про Хрольва Кракі, була використана Шекспіром як сюжет до своєї знаменитої трагедії. За сагою, Фенге вбив старшого брата і одружився з його вдовою, а Гамлет помстився обом.

Хронологія життя конунга Івара Широкі Обійми доволі дискусійна. Але саме відомості про цього конунга можна вважати перехідним моментом від епічної до історичної генеалогіїЛебедевГ.С. Эпоха викингов в Северной Европе. -- Л., 1985. -- С. 95.. Вважають, що він став конунгом близько 680 р. і загинув між 700-717 рр.Див.: Ohlmarks Ake. Skanes дldsta hдvder. -- Mдlmц, 1963; EngelhardtPoul. Danerne fra fodsel tit dab. -- Copenhagen, 1980; Engholm Carl. Danske kongeslжgter i det 8 & 9 arhundrede. -- Copenhagen, 1994; Lagerquist Lars O. Sveriges Regenter, frдn forntid till nutid. -- Stockholm, 1997; Markvad Jorgen. Danske konger -- for Gorm den Gamle. -- Copenhagen, 2004. Найбільш переконливою виглядає остання версія Трольса Брандта (2015), за якою Івар Широкі Обійми жив між 678731 рр.Brandt T. Danernes Sagnhistorie. Saxos sagn i sagaernes kronologi. -- Copenhagen, 2004. ! 330 s.; Udgave 2. ! 2015. ! S. 214-219. Виходячи з тих же розрахунків, можна віднести життя Рюрика Метателя Кілець до 680-715 рр., а Ауди відповідно до 697-742 рр.Ibidem. | S. 324.

Після загибелі Гамлета старшими конунгами Данії, які тепер орієнтувалися більше на Ютландію, стали син конунга Хельгі (Олега) Хрольв Кракі [Рольф Жердинка]Ibidem. | S. 166-181. та його родич Х'ярвард. Далі до 731 р. Данія знаходилася під зверхністю Івара Широкі Обійми. Ауди допомогла молодшому синові від Радбоуда Рандверу (719-764) опанувати батьківський престол. У 753 р. Рандвер надав допомогу зведенему братові Гаральду на прізвисько Гільгетан (Бойовий зуб) (714-770/775) для відвоювання данського престолу. Але, скоріше, що обидва перетворилися у т. з. «морських конунгів», тобто фактично піратів, які базуючись на окремі порти-факторії, грабували прибережні християнські володіння, періодично воюючи з родичами за окремі престоли. Бо не випадково Хроніка королівства Лер повідомляє, що Гаральд Гільгетан розширив володіння данців до Середземного моряДив.: СЬгопісоп Lethrense // Scriptores Minores Historiae Daniae. -- Vol. 1. -- Copenhagen, 1917; The Chronicie of the Kings of Lejre / Transl. Peter Tunstall. -- Oxford, 2003.. Син Рандвера Сігурд Рінг (Сігурд Кільце)(+ після 805/до 810?), який став конунгом шведської Упсали, розгромив Гаральда Гільгетана у знаменитій битві при Браваллі (Бгауаііа) чи Бравеллірі у Естергеталанді на півдні нинішньої Швеції бл. 770-775 рр. Крім Саксона Граматика та Саги про Хервера, про цю битву згадує також напис рунами на камені з Кокепеп та пізніші джерелаNordйn A. Nagra bidrag till Bravallaslagetsbygdegeografi. -- Norrkoping, 1918. -- S. 4-27; Baranauskas T. Saxo Grammaticus on the Balts // Saxo and the Baltic Region. A Symposium / Ed. Tore Nyberg. -- Odense, 2004. -- P. 63-79.. Саги подають, що знаменитий переможець правив в Данії до смерті, але, схоже, що Сігіфрід (715- 782/798?), брат Гаральда Гільгетана, повернув престол старій династії у 777 р.Brandt Troels. Danernes Sagnhistorie. -- S. 227-254. А Сігурд Рінг навіть втратив Упсалу і загинув як «морський конунг». Саги пов'язують його загибель з останньою дружиною, яка і була матір'ю Рагнара ЛодброкаSmith A.H. The Sons of Ragnar Lothbrok // Saga book of the Viking Club. -- Vol. 11. -- 1936. -- P. 173-196; McTurk R.W. Studies in Ragnars Saga Loфbrokar and its Major Scan- dinaviam Analoques. -- Oxford, 1979. -- P. 275..

Походи Рагнара Лодброка, відбиті у скандинавських джерелах, містять нерідко суперечливу інформацію. Здобуття Парижа 845 р., походи у Британію та Ірландію підтверджені іншими європейськими джерелами. Загибель Рагнара (в ямі зі зміями, куди його кинули з наказу короля Нортумбії Елли ІІ, чи страченого в полоні, куди він потрапив після того, як його дракар сів на мілину) можна вважати встановленим епізодом його біографіїRowe E.A. Vikings in the West. The Legend of Ragnarr Loфbrok and His Sons. -- Wien, 2012. -- 316 p..

Складніше з іншими походами цього вікінга. За Саксоном Граматиком, Рагнар пішов походом проти геллеспонтиків і вбив їх короля Діана І. Сини останнього Діан ІІ і Дансон, зяті короля рутенів, виступили проти нього. Але Рагнар винайшов машину, яка розігнала гелеспонтиків і їх союзників скіфів. Завойовану країну він віддав синові ГвітсеркруSaxonis Gesta Danorum. -- Р. 233-235.. Але Дансон переміг Гвіт- серкра, і той обрав смерть, відмовившись йому служитиIbidem. -- P. 259.. Після цього Рагнар зібрав новий ледунг, поплив до Русції (Кшсіа), взяв в полон Дансона, але погодився на данину з цього краю. Повернувшись з Русції, він відновив порядок у Швеції, Норвегії та Оркнейських островах, а потім рушив до Англії відновити іншого сина Івара, почав війну в Ірландії, звідки рушив у Середземне море, дійшов до Геллеспонту і повернув назад у ДаніюIbidem. -- P. 257, 260-261..

Дискусія навколо цих походів Рагнара триває давноДив.: Smyth P.A. Scandinavian Kings of the British Isles 850-880. -- Oxford, 1977. --

307 p.. Значну увагу цій проблемі приділив О. Пріцак, який вважав, що після Рагнара Лодброка данці взагалі перестали цікавитись Східною Європою (!) Пріцак О. Походження Русі. -- Т. 2: Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія. -- К., 2003. -- С. 417.. Будучи орієнталістом, дослідник намагався узгодити свої орієнтальні погляди з скандинавськими джерелами, доволі часто підганяючи останні під свої концепції або ж фантазії. Так, етимологію назви вікінг він пов'язував з уїк (у значенні постійного місця для мандрівних купців поруч з городищем-резиденцією єпископа), а варяг з уаг (ніби перським відповідником уїк), і прийшов до висновку, що вікінгами називали скандинавів на захід, а варягами -- на схід від ЕльбиPritsak O. Ded the Arabs call the Vikings Marians? // Atti del 12 Congress Internationale de studi sull'alto mediaevo. The Seventh International Saga Conference. -- Spoleto, 1990. -- P. 463-473; Idem. At the Dawn of Chrstinnity in Rus // Harvaed Ukrainian Studies. -- Vol. 12-13. -- Cambridge, Massachusett, 1990. -- P. 87-113; Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг). -- Т. 1. -- К., 1997. -- С. 8991.. За його концепцією, існували три руські каганати: Волзький (839-930), Дніпровський (930-1036) та Київський (1036-1169)Пріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 96-100.. Гіпотетичне існування Волзького каганату було запозичене з версії П. Смірнова (1882-1947)Смірнов П. Волзький шлях і стародавні руси // Всеукраїнська Академія Наук: Збірник історико-філологічного відділу. -- № 75. -- К., 1928. -- 229 с., яку О. Пріцак підкріпив гіпотезою про втечу хозарського кагана у варязькі факторії на Волзі після поразки в боротьбі з шадом під час прийняття юдаїзмуПріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 96.. Таким чином, виходило, що посольство кагана Русі до візантійського василевса Феофіла, яке складалося з шведських вікінгів і у 839 р. опинилося в Інгельгеймі при дворі франкського імператора Людовика Благочестивого, бо їх шлях назад пролягав серед варварів, дуже жорстоких і страшних народівS. Prudentii annals sive Annalium Bertiniarum pars secunda. Ad anno 835 usque ad 861 PL. -- T. CXV. -- Parisii, 1852. -- Col. 1385-1386; KunikE. Die Berufung der schwedischen Rodsen durch die Finnen und Slaven. -- V. 1-2. -- Sankt-Petersburg, 1844-1845. -- S. 198; Boba I. Nomads, Northmen and Slavs. Eastern Europae in the ninth centery // Slavio- Orientalia. -- T. 2. -- Wiesbaden, 1967. -- P. 23; Bowmianski H. Poczqtki Polski. -- T. 5. -- Warszawa, 1973. -- S. 130., було послано хозарським каганом, який знайшов пристанище на Волзі. В угоду своїй версії вчений навіть не звернув увагу на те, що з Інгельгейму на середньому Рейні у першій половині ІХ ст. не було безпечного прямого шляху на Волгу.

За версією О. Пріцака, каган-вигнанець на східних кордонах Хозарії контролював шлях колишнього Боспорського царства, що поєднував Азовське море з басейном Волги через Дон та ДонецьПріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 225.. Розвиваючи далі ці фантастичні ідеї, О. Пріцак вирішив, що шлях з Азовського моря до Дону і Дінця Саксон Граматик прийняв за Неііа, а звідси і другий Геллеспонт, відповідно до двох Боспорів і двох ВізантійТам само. -- С. 226..

На цій підставі О. Пріцак локалізував геллеспонтиків, з якими воювали Рагнар та його син Гвітсеркр, в Приазов'ї. Їх першим царем мав бути ГандванSaxonis Gesta Danorum. -- Р. 24, 38-39., або ДіанIbidem. -- P. 257.. Етимологію цього імені вчений виводив з алтайського хаЬ -- duwan (король, правитель)Пріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 225.. Рагнар Лодброк, таким чином, за О. Пріцаком, здійснив три походи на Геллеспонт. Перші два були проти царя Діана і його синів Діана ІІ та Даксона (мати якого була скіфського походження), одружених з дочками конунга рутенів, тобто волзьких русів з династії Інглінгів, спадкоємцем яких був літописний князь Ігор СтарийТам само. -- С. 236.. Повернувшись з походу у Бярмію, Рагнар виступив проти Даксона у Русцію (Кшсіа)Ruscia -- це каганат Русі у Середньому Подніпров'ї, який утворився до 839 р. За «Сагою про Хальвдана, сина Ейстейна», купці з Ruscu, які прибули до Ейстейна у Альдейгюборг (Ладогу), просили дозволу перезимувати (Глазырина Г.В. Исландские викингские саги о Северной Руси. -- М., 1996. -- С. 61). Тобто Русь знаходилася достатньо далеко від Ладозького королівства, і добиратися туди було не так легко. Те, що Ейстейн був ладозьким конунгом бл. 789-790 рр., тобто до появи каганату Русі, є звичним для пізніше записаних саг хронологічним зміщенням., звідки привів короля геллеспонтиків у ланцюгах. Третій похід було здійснено з Ірландії після облоги Дубліна. Під час цього походу він морем дійшов до Геллеспонту, звідки вернувся у ДаніюПріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 226-227.. Не дивно, що у світлі цих побудов сина Рагнара Лодброка Бйорна Залізнобокого вчений вважав літописним ДіромТам само. -- С. 200, а його соратника вікінга Гастінга АскольдомТам само. -- С. 231-237..

Важко відшукати у цих побудовах джерельні підстави. Висуваючи наступну гіпотезу, вчений спирається на попередню, не потурбувавшись навіть її якось аргументувати. Все це робилося виключно заради підкріплення попередніх хозарських версій, в т. ч. і про заснування хозарами КиєваДив.: Голб Н., Прицак О. Хазарско-еврейские документы Х в. / Научная редакция, послесловие и комментарии В.Я. Петрухина. -- Москва-Иерусалим, 1997; Толочко П.П. К вопросу о хазаро-иудейском происхождении Киева // Хазарский альманах. -- Т. 2. -- Киев-Харьков-Москва, 2004. -- С. 98-108; Войтович Л. Київський каганат? До полеміки П. Толочка з О. Пріцаком // Хазарський альманах. -- Т. 4. -- Київ-Харків, 2006. --

С. 109-117; Його ж. Чи володіла Хозарія Середнім Подніпров'ям у 839-860 рр.? // Хазарский альманах. -- Т. 11. -- Киев-Харьков, 2012-2013. -- С. 70-95.. При цьому О. Пріцак дозволяв собі надто довільно обходитися з джерелами. Так, виступаючи проти Даксона, Рагнар ніби-то вирушив до Азовського моряПріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 226., тоді як -- за Саксоном Граматиком -- він вторгнувся у землі Курі (Сигі) та СембіSaxonis Gesta Danorum. -- Р. 259-260.. Очевидно, мова йшла про землі куронів (куршів) та сусідніх селонів (селів) чи земгалів, тобто балтійське побережжя між Німаном і Західною Двиною (Даугавою) з басейнами нижніх течій Венти і Даугави.

Прийняти конструкції О. Пріцака, на жаль, неможливо. Скандинавська етимологія імен князів Аскольда (А8киМг) та Діра (Бігг, Бугг) не викликає жодних запереченьТомсен В. Начало русского государства // Чтения в Московском обществе истории и древностей российских. -- 1891. -- Кн. 1. -- С. 65; Рыдзевская Е.А. Древняя Русь и Скандинавия IX-XIV вв. -- М., 1978. -- С. 77, 174; Ловмянский Х Русь и норманны. -- М., 1985. -- С. 143-144, 271; Мельникова Е.А. Скандинавские антропонимы в Древней Руси // Восточная Европа в древности и средневековье. -- М., 1984. -- С. 23.. Спроби зв'язати їх з легендарною династією КияШахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. -- СПб., 1908. -- С. 289; Приселков М.Д. История русского летописания ХI-XV вв. -- Л., 1940. -- С. 40; Брайчевский М.Ю. Когда и как возник Киев. -- К., 1964. -- С. 160-164; Його ж. Утвердження християнства на Русі. -- К., 1988. -- С. 37-76; Рыбаков Б.А. Мир истории. -- М., 1987. -- С. 33, 59-60; Котляр Н.Ф. Древняя Русь и Киев в летописных преданиях и легендах. -- К., 1986. -- С. 51-53. не витримують критики. Інформація найдавнішого літопису про поховання обох князів в різних місцях («а Дірова могила за святою Ориною»), а також розповідь арабського енциклопедиста ал-Масуді (кінець ІХ ст. -- 956/957) про слов'янського царя ал-Діра дозволяють зробити висновок про різ- ночасовість правління Діра та АскольдаРапов О.М. Русская церковь в IX -- первой трети XII в.: принятие христианства. -- М., 1988. -- С. 120.. М. Грушевський висловив здогадку, що Дір був князем після Аскольда і навіть ОлегаГрушевський М. Історія України-Руси. -- Т. 1. -- Львів, 1898. -- С. 408-409.. І хоча до подібних висновків схилялися і інші дослідникиФризе Х.Ф. фон. История польской церкви от начала християнства в Польше до нашего времени. -- Т. 1. -- Варшава, 1895. -- С. 61; Taube M. de. Rome et la Russie avant l'invasion des Tatares. -- Paris, 1947. -- P. 133; Натаєвський О.І. Кирило-Методіївське християнство в Русі-Україні. -- Рим, 1954. -- С. 54., вони нічим не підкріплені, а також суперечать інформації джерел, де ці князі згадуються.

Скоріше, Дір був попередником Аскольда, якого літописці, знайомі з недатованим епосом, «приладнали» до Аскольда «не з того боку». Цю появу шведських вікінгів у Києві відомий дослідник скандинавських давностей на Русі київський археолог Володимир Зоценко (1953-2009) обґрунтовано пов'язував з антискандинавським повстанням куршів у ПрибалтиціЗоценко В.Н. Пути проникновения скандинавов в Среднее Поднепровье в ІХ- Х вв. // Тезисы докладов на V Международном конгрессе славянской археологии. -- М., 1985. -- С. 126-127.. Шведські вікінги з Готланду проникли до Києва через Ризьку Затоку, Західну Двину, Каспль та ДніпроTaube M. de. Rome et la Russie. -- Р. 61-63., відступаючи в глибину континенту, після того як, курші відрізали їм шляхи відступу до Швеції. Збереження імені Діра у місцевій традиції, імовірно, пов'язане з його допомогою полянам у звільненні від хозарської залежностіВойтович Л.В. Київський каганат?...; Його ж. Чи володіла Хозарія Середнім Подніпров'ям у 839-860 рр.? (відбитою у Найдавнішому літописі передачею легенди про полянську данину хозарам мечами -- зброєю вікінгів, якої раніше слов'яни не мали). Схоже, що Дір з готландськими вікінгами з' явився у Києві, пройшовши по Західній Двині, Касплі в Дніпро після повстання куршів, незадовго до 838 р., коли було відправлено посольство, яке з'явилося у Інгельгеймі у 839 р. Саме в цей час склалися добрі умови для звільнення від хозарської залежності. Допомігши полянам звільнитися від цієї залежності і ставши їх князем, Дір поспішив прийняти титул кагана, декларуючи свою рівність з правителем хозар Артамонов М.И. История хазар. -- Л., 1962. -- С. 366; Новосельцев А.П. К вопросу об одном из древнейших титулов русского князя // История СССР. -- 1982. -- № 4. -- С. 157-159.. Зрозуміло, що версія про запозичення цього титулу русами-вікінгами від гунів, не витримує жодної критики, бо з реальними гунами вікінги ніяк не могли зустрітисяTogan Z.V. Die Schwerter der Germanen nach arabichen Berichten des 9-11. Jahrhunders // Mitteilungen der Deutschen Morgenlandischen Gesellshaft. -- Bd. 90. -- Bonn, 1936. -- S. 32.. Крім того, як справедливо відзначив ще М. Артамонов, титул «кагана» на півночі був незнанимАртамонов М. И. История хазар. -- С. 366., і ладозькі чи інші прибалтійські конунги його б не прийняли. Зрозуміло також, що саме київському кагану в цих умовах потрібно було визнання та підтримка візантійського василевса. Цим і була зумовлена відправка посольства до василевса Феофіла десь невдовзі після опанування Діром київського престолу в результаті звільнення від хозарської зверхності.

За цей час змінилася ситуація у Північному Причорномор'ї. Угри, які контролювали Нижнє Подніпров'я, стали союзниками Хозарії. Цей союз був скріплений шлюбом угорського правителя Лебедії із знатною хозаркою. Через це і посольство кагана Русі Діра не змогло повернутися назад звичним шляхомТам же. -- С. 344..

Знаковою подією цього часу було спорудження фортеці Саркел у 834 р.Попов Х.И. Где находилась хазарская крепость Саркел // Труды К Археологического съезда. -- Т. 1. -- М., 1895. -- С. 265-277; Артамонов М. И. Саркел и некоторые другие укрепления Северо-Западной Хазарии // Советская Археология. -- Т. 6. -- 1940; Его же. Саркел -- Белая Вежа // Труды Волго-Донской археологической экспедиции. -- Т. 1: Материалы и исследования по археологии. -- № 62. -- М., 1958. -- С. 11-25; Плетнева С.А. Саркел и «шелковый путь». -- Воронеж, 1996. К. Цукерман вважає, що Саркел був збудований для контролю над уграмиЦукерман К. Венгры в стране Леведии: новая держава на границах Византии и Хазарии ок. 836-889 гг. // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. -- Вып. 6. -- Симферополь, 1998. -- С. 663-688.. До цієї думки і раніше схилялася більшість дослідниківConstantine Porphirogenitus. De administrando imperio. -- Vol. 2. -- London, 1962. -- P. 154-155; Плетнева С.А. Хазары. -- М., 1978. -- С. 65.. Фортеця збудована явно для захисту сухопутних торгових шляхів від противника з заходуАртамонов М.И. История хазар. -- С. 299-300.. Але з уграми, які відійшли за Дніпро, швидко було налагоджено стосунки, тоді як в Причорномор'я стали активно вриватися, витісняючи хозар з Подніпров'я, нові небезпечні противники -- руси-вікінги Артамонов М.И. История хазар. -- С. 297; Кестлер А. Тринадцатое колено. Крушение империи хазар и ее наследие. -- СПб., 2008. -- С. 87.. Хозари явно укріпляли свій північно-західний кордон, переселяючи насильно на Дон залежних від них аланівПлетнева С.А. На славяно-хазарском пограничье. Дмитриевский археологический комплекс. -М., 1989. -- С. 268..

Активність вікінгів у Причорномор'ї засвідчена арабським істориком та географом Ахмедом ал-Я'Кубі (+ 897), який подав інформацію, що у 854 р. санари Верхньої Кахеті, яких тіснив арабський полководець Буга, звернулися за допомогою до Візантії, Хозарії і слов'ян (в котрих Й. Маркварт не без підстав вбачав Дніпровську РусьMarquart J. Osteruropaische und Ostasiatische Streifruge. -- Leipzig, 1903. -- S. 200., з чим погоджувався і М. АртамоновАртамонов М.И. История хазар. -- С. 366.). У самій Хозарії релігійне протистояння не вщухало. В тому ж 854-855 р. той же Буга дозволив переселитися у Закавказзя 300 сім'ям хозар-мусульманMarquart J. Osteruropaische und Ostasiatische Streifruge. -- S. 412..

Інформація Ахмеда ал-Я'Кубі дозволяє стверджувати, що активність Руського каганату у Причорномор'ї у другій чверті ІХ ст. була настільки високою, що про нього добре знали навіть у Закавказзі. Зрозуміло, що це не могла бути інформація про далеких ладозьких конунгів, які не могли в будь- якому випадку дозволити собі таку активність, озираючись як на власні ресурси, так і на віддаль. Крім того, сподіватися на допомогу звідти в Закавказзі не було жодного сенсу.

Ще одним свідченням існування руського каганату в цей період саме в Середньому Подніпров'ї є інформація Баварського Географа -- пам'ятки, створеної не пізніше початку 70-х років Войтович Л. «Баварський Географ»: спроба етнолокалізації населення Центрально-Східної Європи в ІХ столітті // Укр. іст. журн. -- 2009. -- № 5. -- С. 12-34., де ruzzi (русиХеррманн Й. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti. К вопросу об исторических и этнографических основах «Баварского географа» (первая половина IX в.) // Древности славян и Руси. -- М., 1988. -- С. 162-169.) розміщені поряд з forsderen liudi (forst -- ліс, буквально лісові люди -- древляниZeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstдmme. -- 2 Aufl. -- Heidelberg, 1925. -- S. 625.) та fresiti (freisassen -- люди, які живуть на власній землі, тобто поляни, які звільнилися від хозарської залежностіХеррманн Й. Ruzzi. Forsderen Liudi. Fresiti. -- S. 168.).

Таким чином, конунг Дір не міг бути тотожним Бйорну, синові Рагнара Лодброка. Крім всього іншого, Dyrr -- олень Jahannesson A. Islдndisches etymologisches Wцrterbuch. -- Bern, 1956. -- P. 507508., а Bjorn -- ведмідь.

Ким же був конунг Аскольд, і яке він мав відношення до Діра?

Hoskuldr (hosskollr) -- сіроголовийIdem. -- P. 507-508.. У Рагнара Лодброка був син Гвітсеркр (Hvitserkr -- одягнений у білеHermann P. Die Heldensagen des Saxo Grammaticus. -- Teil II: Erlдuterungen zu den ersten neun Bьchern der danischen Geschichte des Saxo Grammaticus. -- Leipzig, 1922. -- S. 624.). Крім Gesta Dano rum Саксона Граматика, «Саги про Рагнара» та «Пасма про синів Рагнара», цей конунг згадується також у «Сазі про конунга Гейдрека»The Saga of King Heidrek the Wise. Both in Old-Ice and English texts / Transl. by Chistopher Tolkien. -- London, 1960. -- P. 60. та «Сазі про Стурлауга Працьовитого»The first nine books of the Danish history of Saxo Grammaticus / Transl. by Oliver Elton. -- London, 1984. -- P. 376-377.. Саме Гвітсеркр отримав від Рагнара завойовані у геллес- понтиків землі.

За «Сагою про Рагнара», «одного разу її (Рандалін. -- Л.В.) син Гвітсерк вирушив воювати до Аустрвегу («Східний шлях” -- тобто шлях з Балтики до Чорного моря. -- Л.В.) і зустрівся з такою потужною збройною силою, що він не зміг проти неї встояти і потрапив у полон. Він обрав собі таку смерть, щоб його спалили на купі людських черепів. І саме так він помер»Volsunga saga ok Ragnars saga loцbrokar. -- S. 136, 168.. Рандалін цієї саги ніби тотожня другій дружині Рагнара, яку звали Крака з Спангарейду (Південна Норвегія). Крака була дочкою Сігурда Сігмундар- сона і Брунгільд БудладоттірMcTurk R. An Irish Analogue to the Kraka episode of Ragnars saga loцbrokar // A Journal of irish Studies. -- T. 17. -- 1978. -- P. 277-296.. Але це просто герої епосу про Нібелунгів, до яких пізніші редактори намагалися приладнати Рагнара. За Gesta Danorum Саксона Граматика, Гвітсеркр був сином третьої дружини Рагнара на ім'я

СуанлоггаSaxonis Gesta Danorum. -- Copenhagen, 1911. -- P. 255; Пріцак О. Походження Русі. і Т. 2. і С. 1021.. Саме вона ніби-то і змусила Рагнара помститися за загибель свого синаRagnarssona pвttr // Islenzk Fornrit . -- T. 35. -- Rejkjavik, 1982. -- S. 79..

Але «Пасмо про синів Рагнара» Ragnarssona ^вttr // Fornaldar sцgur Norцurlanda. -- T.1. -- Akureyri, 1959. -- S. 287-303; Ragnarssona ^дttr. -- T. 35. -- S. XLIV-XLVIII (вступ), 78-83 (текст);, записане теж наприкінці ХІІІ ст.SimekR., Pвlsson H. Lexikon der altnordischen literatur. -- Stuttgart, 1987. -- S. 286287., повідомляє, що вже по смерті Рагнара Гвітсеркр отримав Редготаланд і ВінландRagnarssona ^вttr. -- T. 1. -- S. 299.. За О. Пріцаком, Рейд-Готланд -- це держава готів з центром «на берегах Дніпра», названим в епосі Батра8їабіг / Батр8їабіг («поселення на Дніпрі») у граді АргеймарПріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 259-262.. Віндланд знаходився між Ліфляндом і Куландом (землею куронів?)Див.: Antiquitйs Russes. -- T. 1. -- Kebenhavn, 1850. -- S. 106.. За О. Пріцаком -- по дорозі з Ауствегу до Східного ГаутландуПріцак О. Походження Русі. -- Т. 2. -- С. 348.. «Сага про Гавтрека») повідомляє про зв'язки між династіями Віндланду і Гаутланду«Giafa-Refs Saga» // Die Gautrekssaga in zwei Fassungen // Palaestra. -- T. 11. -- Berlin, 1910. ! S. 34. ^. Все це вказує на балтійське побережжя між гирлами Німану і Даугави.

Коли і де загинув Гвітсеркр Рагнарсон?

За «Пасмо про Норну-Геста», у 998 р. при дворі Олафа Трюгвасона з'явився вікінг Норна-Гест Тордарсон, якому було 300 років, і він розповідав про свою участь у походах синів Рагнара у італійських моряхFlateyjarbok [Olвf saga Tryggvasonas en mesta] / Antiquitйs Russes. -- T. 1. -- Kebenhavn, 1850. -- S. 346; Snorra-Edda. -- Poderborn, 1912. -- P. 236.. Сини Рагнара у середині ІХ ст. справді займалися піратством у Середземному морі. З 844 р. кордовські еміри, відбивши спустошливі напади флотилій вікінгівКрузе Ф. Об отношениях руссов, вторгшихся в 844 г. в Испанию и опустошивших Севилью, и о связях их с Россией // Журнал Министерства народного просвещения. -- 1839. -- Ч. 21. -- Отд. 2. -- С. 159-170; Мишин Д. Е. Викинги в мусульманской Испании // Восток. Афро-азиатские общества: история и современность. -- М., 2003. -- № 5. -- С. 32-41., почали брати їх загони до себе на службу. Є версія, збудована на арабських джерелах, що Гвітсеркр був одним з командирів таких найманців на службі у кордовського еміра Див.: Сяков Ю. Тайны Старой Ладоги. Факты, гипотезы, измышления. -- СПб., 2004.. У 858 р. Бйорн, старший брат Гвітсеркра, присягнув королю Франції Карлові ЛисомуAnnales Bertiniani // Monumenta Germaniae Historica. Scriptores. -- T. 1. -- Hanno- verae, 1883. -- P. 49.. У наступному 859 р. вікінги взагалі розгулялися у Середземному морі, напавши на Мурсію, Балеарські острови і Камаргу у дельті Рони, звідки здійснили наскоки на Луну і Пізу в апенінських земляхVasiliev A.A. The Russian Attack on Constantinople in 860. -- Cambridge, Massa- chusett, 1946. -- P. 17-34..

Можливо, що незадовго до цього, покинувши королівську службу, Гвітсеркр опинився у Константинополі (звідси і геллеспонтики), звідки по Дніпру добрався до Києва, де змістив Діра або його наступників з готландської династіїВойтович Л. Чи володіла Хозарія Середнім Подніпров'ям у 839-860 рр.? // Хазарский альманах. -- Т. 11. -- Киев-Харьков, 2013. -- С. 70-95.. Саксон Граматик подав, що місцевий геллеспонтський князь пробрався у столицю Гвітсеркра під виглядом купцівSaxonis Grammatici Gesta Danorum. -- Strassburg, 1886. -- S. 211.. Напевно, насправді все відбулося зовсім навпаки. Виходячи з більш пізньої інформації польського хроніста Яна Длугоша (1415-1480), джерело якої невідоме, можна зробити висновок, що Аскольд спочатку перебував у Діра на службі, а потім захопив владу, змістивши попередникаДив.: Королев А. С. Загадки первых русских князей. -- М., 2002. -- 482 с..

А 18 червня 860 р. столиця Візантії зазнала нападу русівКузенков П.В. Поход 860 г. на Константинополь и первое крещение Руси в средневековых письменных источниках // Древнейшие государства Восточной Европы. 2000 г. -- М., 2003. -- С. 3-172.. На думку О. Васильєва, мали місце два координовані напади, здійснені з Чорного та Середземного морів, які перетнулися під стінами візантійської столиціVasiliev A.A. The Russian Attack on Constantinople in 860. -- Р. 236-237.. О. Пріцак вважав, що вікінги, вийшовши з Ютландії, через Балтику, Ризьку затоку і Західну Двину добралися до Волзького шляху і ввійшли в Чорне море через Азовське море та Керченську протоку, бо Київ тоді належав хозарам (!)Пріцак О. Походження Русі. -- Т. 1. -- С. 234.. Зрозумілі причини таких побудов, як і спроба довести, що похід 860 р. був організований з Альдейгюборгу (Ладоги)Shepard J. The Rhos guests of Louis the Pious: whence and wherefore? // Early Medieval Europe. 1995. -- Vol. 4. -- P. 41-60; Мачинский Д.А. Эпоха викингов в «Скандинавском Средиземноморье» и «русо-варяжский период» на «восточных путях» (Austrvegir) // Ладога и эпоха викингов. Староладожский историко-архитектурный и археологический музей-заповедник. -- СПб., 1998. -- С. 130-139; Галкина Е.С. Тайны русского каганата. -- М., 2002. -- 432 с.; Duczko W. Rus wikingow. -- Warszawa, 2007. -- S. 69-73..

В Чорне море флот вікінгів потрапив через гирло Дніпра, вийшовши з КиєваVasiliev A.A. The Russian Attack on Constantinople in 860. -- Р. 148-149, 174-175, 217-218; Левченко М.В. Очерки по истории русско-византийских отношений. -- М.,

1956. -- C 60-65; Obolensky D. Byzantium and Its Neighbours // Cambridge Medieval History. -- T. 4. -- Cambridge, 1966. -- P. 495-496.. І очолював його каган Русі Гвітсеркр-Аскольд -- сіроголовий, рівно ж як Hvitserkr -- одягнений у біле: у сагах, записаних через кілька століть після їх створення, такі неспівпадіння цілком допустимі). А сам Рагнар Лодброк цілком міг очолити той ледунг вікінгів, який напав на Константинополь через Геллеспонт. Ці вікінги, як свідчить венеціанська традиція, зафіксована пізнішими хроністами Іоаном Дияконом (бл. 1008 р.), Андреа Дандоло (бл. 1348-1354) і Флавієм Блондом (бл. 13821453), повернулися до Британського моря («in Britannicum mare sunt reversi»Vasiliev A.A. The Russian Attack on Constantinople in 860. -- Р. 28-32.), де невдовзі Рагнар Лодброк знайшов свою загибель.

Проведений аналіз дозволяє стверджувати, що у землях пізнішої дніпровської Русі Рагнар Лодброк не був. Пізніші редактори чи впорядники саг приписали йому завоювання цих земель для сина Гвітсеркра, а потім, знаючи про загибель Гвітсеркра-Аскольда у боротьбі з Олегом, -- ще й обов'язкову для героя-вікінга помсту за смерть сина. При цьому реальна інформація виявилася перемішана з фантазіями як у просторі, так і у часі. Всі східні походи Рагнара Лодброка обмежувалися побережжям Балтики і нижньою течією Даугави. А його можливий середземноморський вояж сягнув Геллеспонту, звідки він повернув назад через Середземне море. Зрозуміло, що ця проблема в цілому залишається дискусійною.