Джерела дослідження політики земельних надань Ягеллонів на українських землях Великого князівства Литовського

²⁵ Дубоніс А. Найважнейшыя працы даследчыкау Літвьі па Літоускай Метрыцы: Бібліяграфія // Metriciana: Даследаванні і матэрыялы Метрьікі Вялікага Княства Літоус-кага. -- Мн., 2001. -- Т. І. -- С. 152-156; DubonisA. The Lithuanian Metrica // Lithuanian Historical Studies. -- 2001. -- № 7. -- Р. 113-118; Дубоніс А. Праблемы Літоускай Метрьікі: погляд з Вільнюса // Metriciana: Даследаванні і матэрыялы Метрьікі Вялікага Княства Літоускага. -- Мн., 2003. -- Т. ІІ. -- С. 16-32.

²⁶ Дячок О. Митні відносини на українських землях в документах Литовської метрики // Історіографічні та джерелознавчі проблеми історії України: Міжпредметний простір історії ідей у вітчизняній науці. -- Дніпропетровськ, 2004. -- С. 154-170; Його ж. Методологічні та джерелознавчі аспекти історії митних відносин на українських землях середини XVI-XVII ст. // Митна політика в Україні: Історичні та правові аспекти проблеми: Збірник наукових праць пам'яті професора Йосипа Леонідовича Рисіча. -- Дніпропетровськ, 2004. -- С. 64-78;

²⁷ Жеребцова Л. Класифікація джерел з історії митної організації на українських землях доби Великого князівства Литовського та Речі Посполитої // Український істо-ричний збірник. -- 2004. -- Вип. 7. -- С. 416-434; Её же. Литовская метрика как источник изучения таможенной системы Великого княжества Литовского // Metriciana: Даследаванні і матэрыялы Метрьікі Вялікага Княства Літоускага. -- Мн., 2010. -- Т. PV. -- С. 31-48.

²⁸ Менжинский В. Из истории оформления прав на землю в Великом княжестве Литовском (по материалам книг записей Литовской метрики) // Советское государство и право. -- Вып. 10. -- М., 1987. -- С. 110-140.

²⁹ Полищук В. Ревизия волынских мыт и особенности документального состава книг Литовской метрики № 22 (1547 г.) // Istorijos saltinip tyrimi. -- T. 2. -- Vilnius, 2010. -- P. 129-160.

Більш вузькі публікації з проблем історії ЛМ в основному виходять у спеціалізованих виданнях: «Новости Литовской Метрики» (Вильнюс), «METRICIANA: Даследаванні і матэрыялы Метрикі Вялікага Княства Літояскага» (Минск) та «Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського» (Київ), а також в інших журналах та збірниках наукових праць, що стало результатом активного зростання з середини 90-х роках XX ст. серед литовських, білоруських, польських, російських та українських істориків інтересу до ЛМ як джерела для вивчення різноманітних аспектів історії ВКЛ. Так, дослідженням ЛМ у 80-90-х роках XX ст. займалися С. Абросимова , М. Спиридонов , Г. Боряк , а на сьогодні заслуговують на увагу роботи сучасних вчених Д. Ващука, О. Дзярновича, А. Дубоніса, О. Дячка, Л. Жеребцово, В. Менжинського, В. Поліщука та ін.

Джерелознавчі напрацювання та розробки указаних авторів дозволяють широко та всебічно застосовувати документальний потенціал ЛМ у вивченні різних аспектів історії ВКЛ. Утім, незважаючи на солідний доробок у дослідженні архіву великокнязівської канцелярії, у сучасній історіографії та джерелознавстві відсутні спеціальні праці з теми джерельного забезпечення дослідження земельних надань/пожалувань Ягеллонів на українських землях ВКЛ.

Типи документів

Згідно зі спеціальними дослідженнями, джерела ЛМ поділяються на три великі групи: публічно-правового (сюди відносяться й документи судочинства), приватно-правового характеру та облікові документи. Найбільш репрезентативною є група джерел публічно-правового характеру. Вона, своєю чергою, поділяється на кілька типів. Сюди відносяться листи або грамоти, привілеї, підтвердження, вольності (відпущення), оренди, дипломатичні акти та окрема група судових джерел. Проаналізуємо ті типи джерел ЛМ публічно-правового характеру, які представляють цінність у вивченні питань політики земельних надань/пожалувань великих князів литовських.

Листи або грамоти. Для позначення документів надавчого характеру писарі ВКЛ найчастіше використовували термін «лист». Видавцем листів був великий князь литовський спільно з представниками центральної влади -- пани-радами. Листи адресувалися місцевим урядникам і містили розпорядження про надання шляхті земельних володінь та підданих. Наприклад, у листі від 1 липня 1501 р. Олександр Ягеллончик наказував овруцькому наміснику князеві Григорію Борисовичу Глинському проконтролювати надання київському боярину Яцьку Мезю на людей Лавріна і Янка Давидо- вичів з їхніми братами та братаничами в Овруцькому повіті до живота РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 6. -- Л. 390.. Листом від 20 жовтня 1508 р. Сигізмунд І Старий повідомляв «воеводе киевъскому тому, которому дамо от насъ Киев держати», про надання київському зем'янину Васку Жеребятичу села Опачичина у Київському повіті ЬМ 8. -- № 376. -- Р. 286..

Листами також оформлювалися розпорядження місцевій адміністрації щодо здійснення різних процедур, пов'язаних з великокнязівськими наданнями шляхті земельних володінь. Однією із таких найбільш поширених процедур було ув'язання у надану маєтність або ж контроль над таким ув'язан- ням. Олександр Ягеллончик своїм листом, датованим 18 березня 1500 р., інформував київського воєводу Дмитра Путятича про надання місцевому шляхтичу Данилу Дєдковичу села Трипілля в Київському повіті, де «в томъ селе толко сем ч(о)л(о)в(е)ков служебных а не данныхъ..., дей, тыи люди толко тобе, воеводе нашому киевъскому, на год по две лисицы а по п' яти возъ сена косять». Великий князь також наказував воєводі здійснити ув'язання у надане село РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 6. -- Л. 322.. Листом від 2 квітня 1511 р. Сигізмунд І Старий, зважаючи на чолобитну господарського дворянина Івашка Івановича Дани- левича, наказував марковському наміснику Мордасу Мишковичу надати прохачу дві запустілі землі у Марковському повіті «в Шоловичох на имя Нежиловы а Тешыловы», а також проконтролювати ув'язання в них -- «и ты бы (марковський намісник. -- А.Б.) ему в то увезанье дал» ЬМ 8. -- № 604. -- Р. 442. . 23 серпня 1514 р. Сигізмунд І Старий адресував свого листа мозирському державці Івану Якубовичу Щитовичу з наказом надати та ув'язати київського зем'янина Івону Болакиревича -- двох людей -- Микиту Ляшутича та Ходора -- з їх «данми, поплатки» та землями у Мозирській волості «межи Бабич и Седелникович» ЬМ 9. -- № 419. -- Р. 254..

Листами великі князі литовські регулювали умови, на яких шляхтичі володіли певними маєтностями. Так, листом від 5 березня 1509 р. Сигізмунд І Старий на звернення київського боярина Івашка Полозовича звільнив його самого «отъ служъбы киевское с тыхъ именеи, которыи он в Киеве мает..., а самъ он головою своею мает службу нашу и земъскую зъ ыменеи с пинскихъ заступовати, а с киевъскихъ именеи казали есмо ему слугами своими службу служити подълугъ н(ы)нешнее ухвалы земъское», і дав відносно цього розпорядження київському воєводі Юрію Александровичу Гольшанському, щоб «в тои служъбе киевъское и его самог(о) не нагабалъ» ЬМ 8. -- № 421. -- Р. 314..

Широкого поширення набули «листи продажні». Вони одночасно можуть відноситися і до групи приватно-правового характеру. У публічно- правовому відношенні такі листи набували значення для шляхти шляхом пред'явлення їх перед великим князем литовським для відповідного затвердження ним і запису до книг ЛМ. Як правило, такі документи мають розлогу наративну частину. Наприклад, до Сигізмунда ІІ Августа з чолобитною звернувся полоцький зем'янин Артем Іванович і просив підтвердити куплені ним землі у полоцьких бояр та господарських путних слуг: Бориса Івановича Шиловича; Микити Ялоновича Лапши; Пилипа Івановича Божковича; Санка, Мишука та Никипора Опанасовичів Божкевичів; Малашка, Ортема, Кумина, Опанаса, Максима, Гридка, Уляна, Ониска, Савки, Івана Пралника і дітей його Ходора, Петра, Герасима, Курила Никипоровича, Харитона і брата його Кузьми Псорців; Орехви Петровича і його дружини Матруни; Костка, Пантелея, Пилипа, Данила Гридкових, дітей Махоневих; Ігната Гридковича Тетеринича з дружиною Хонею і сином Мойсеєм. Як результат -- великий князь литовський видав на указану купівлю підтверджувальний лист під датою 1 квітня 1558 р., занесений до однієї із канцелярських книг ЬМ 37. -- № 126. -- Р. 200-203. (за сучасною нумерацією даній книзі ЛМ присвоєно інвентарний номер 37).

Землі і маєтності продавалися із приватного земельного фонду великих князів литовських. Зокрема, велика княгиня й королева Бона своїм привілеєм від 29 грудня 1548 р. оформила продаж маєтку Красноє, Ставров, Галичани з половиною села Зборошева у Луцькому повіті володимирському владиці Івану Яцковичу Борзобагатому РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 32. -- Л. 41 об.-43..

Привілеї. Такими актами, що виходили з-під пера великого князя литовського, фіксувалися пожалування шляхті ВКЛ на нерухоме майно, людей та інші об'єкти, пов'язані із земельними володіннями та умовами тримання чи володіння ними. Такий тип документів набув широкого поширення за часів правління усіх представників династії Ягеллонів. Наведемо по кілька прикладів по кожному правителю.

Так, Казимир Ягеллончик своїм привілеєм від 3 січня 1452 р. пожалував пану Петру Мищичу маєтки Хулев, Холюневець, Селищове Городище та Бєче з усіма прилеглими до них землями у Перемильському (Луцькому) повіті вічним правом РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 22. -- Л. 5 об.-6.. У серпні 1465 р., перебуваючи у Волковичах, великий князь видав серію привілеїв, якими жалував кременецьких зем' ян неос- воєними землями. Зокрема, пусті землі у Кременецькому повіті отримали шляхтичі Кузьма і Данко Волошини, Костя Тилянка, Сидор ЬМ 3. -- Р. 41..

За привілеєм Олександра Ягеллончика від 26 жовтня 1493 р. київський ключник Сенько Полозович отримав у вічне володіння маєток Хабну з десятьма потужниками у Завшській волості Київського повіту ЬМ 3. -- № 27. -- Р. 80.. На прохання волинського зем'янина Юхна Зеньковича, великий князь своїм привілеєм від 27 квітня 1501 р. надав йому у Луцькому повіті село Волковичі з людьми Зенцем і Богданцев та їх братами, а також пусте дворище Підгаєцьке під Луцьким ключем РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 6. -- Л. 381..

Сигізмунд І Старий за період свого правління видав низку привілеїв, якими жалувалися шляхті землі та маєтності. Наприклад, 19 листопада 1516 р. великий князь своїм привілеєм пожалував господарського маршалка, писаря і довговського намісника Богуша Боговитиновича двором Жуковим з присілками Бєлєвим, Новим Ставом і Гумениками у Луцькому повіті вічним правом РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 7. -- Л. 1175-1175 а.. Власником села Шпиколоси і пустих селищ Колосів та Дворець у Кременецькому повіті став господарський дворянин Яцько Єскович Жабо- крицький за привілеєм великого князя від 19 грудня 1514 р. ЬМ 25. -- № 59. -- Р. 122., а привілеєм від 12 січня 1525 р. київський зем'янин Долмат Єремеєвич отримав у володіння на умовах земської служби пусту Чигирівську землю в Овруцькому повіті ЬМ 14. -- № 684. -- Р. 283..

Листи-привілеї виходили з-під пера і великої княгині Бони -- вони стосувалися шляхетського землеволодіння на підпорядкованих їй землях. Наприклад, своїм привілеєм від 29 червня 1548 р. Бона пожалувала підданого кременецького замка Сенька Стародубця селищем Молодковим на Жерді до волі і ласки господарської РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 32. -- Л. 4.. Іншим привілеєм (Варшава, перша половина 1549 р.) велика княгиня надала клецькому боярину 5 пустих земель у Клецькій волості на умовах доживотного володіння РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 32. -- Л. 74 об.-75..

Масового характеру набув процес видачі привілеїв Сигізмундом ІІ Августом. Наприклад, привілеєм від 13 вересня 1560 р. великий князь литовський надав до волі і ласки господарської селища Бодинці та Ісвань, а також землю за вінницьким лісом на Звенигородщині у Вінницькому та Брацлавському повітах господарському дворянину Григорію Кайдашу РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 41. -- Л. 171 об.-172.. На таких же умовах великий князь видав привілей (Книшин, 24.01.1567 р.) брацлавському зем'янину Кіндрату Козарину на пусте селище Харпані над р. Бугом та Горбанівську пасіку РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 48. -- Л. 95 об.-96 об..

Підтвердження -- грамоти, яким великий князь литовський від свого імені підтверджував шляхті ВКЛ земельні надання, у тому числі своїх попередників. Наприклад, підтверджувальним листом від 25 липня 1484 р. Казимир Ягеллончик підтвердив путивльському боярину Демиду право на володіння селом Чаплища і землею Терн, що в Путивлі, які були раніше пожалувані йому київським князем Семеном Олександровичем ЬМ 4. -- № 89. -- Р. 120.. Підтверд- жувальним листом від 19 березня 1501 р. Олександр Ягеллончк підтвердив луцькому городничому Петру Мушатичу право на володіння вічним правом селом Свинарино, частини якого територіально знаходилися у Луцькому та Володимирському повітах РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 22. -- Л. 4..

У відповідь на чолобитну київського зем'янина Івашка Андрійовича Фурса, Сигізмунд І Старий видав підтверджувальний лист (Вільнюс, 20.09.1513 р.), за яким підтвердив шляхтичу свою попередню данину на маєток Разничі над р. Стир у Луцькому повіті РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 7. -- Л. 1147-1148..

Низку підтверджувальних листів видав Сигізмунд ІІ Август. Зокрема, одним із таких листів (Люблін, 02.03.1569 р.) великий князь підтвердив київському зем'янину Бенедикту Шкаровському попередню данину до волі і ласки господарської київського воєводи князя Костянтина Костянтиновича Острозького на володіння селищем Желяни у Київському повіті РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 50. -- Л. 326-326 об..

До книги записів ЛМ № 37 записано підтверджувальний лист Сигіз- мунда ІІ Августа (11.09.1558 р. -- Варшава) ЬМ 37. -- № 182. -- Р. 233-235., яким він підтвердив дубен- ському боярину Миколаю Вербицькому привілей великої княгині й королеви Бони (07.07.1540 р. -- Вільнюс), яким вона пожалувала боярина маєтком Лебединим і трьома сіножатями, вислуженими у підляського воєводи Мико- лая Паца. Привілей Бони, як і більшість подібних документів, повністю вписаний до підтверджувального листа великого князя литовського ЬМ 37. -- № 182. -- Р. 233-234.. Господарем постійно підтверджувалися і пожалування місцевих урядників -- старост, державців, намісників. Так, у диспозиційній частині підтверджу- вального листа Сигізмунда ІІ Августа пану Олександру Богдановичу Се- машку від 8 лютого 1569 р. підтверджувався попередній запис намісника київського воєводи К.К. Острозького пана Єсифа Івановича Немирича на володіння маєтками Гоща та Улевщина у Київському повіті РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 48. -- Л. 297-300 об..

Вольності (відпущення). Такими актами шляхта ВКЛ звільнялася від сплати мит та окремих зборів на певний термін. У документах надавчого характеру такі вольності в основному стосувалися пожалувань неосвоєних чи спустошених земель або ж у винагороду за службу.

Певною пільгою можна вважати і дозвіл великого князя стягувати на користь власника маєтку певні платежі. Наприклад, 4 вересня 1528 р. Сигізмунд І Старий, вислухавши чолобитну князів Василя і Богдана Віди- ницьких, дозволив їм у їхньому маєтку Любчі торг, ярмарок і корчми мати, а також «мостового на томъ мосту дозволили есмо имъ брати отъ кожъдого воза купецкого по грошу, а отъ коня по п(е)н(я)зю для отправы того мосту вечъно» ЬМ 22. -- № 9.16 -- Р. 90.. князівство литовський привілей відпущення

Часто шляхтичі у своїх чолобитних просили литовських правителів скасувати певні види платежів, якими були обкладені їхні земельні володіння. Так, 4 квітня 1558 р. Сигізмунд ІІ Август у листі, адресованому справці Городенського староства Себастияну Дибовському і всім наступним старостам, наказував звільнити Шимка Кисловського від «плата», що йшов з його двох волок землі, вислужених у королеви Бони ЬМ 37. -- № 121. -- Р. 197..

Оренди -- документи-угоди, які жалувалися великим князем литовським конкретним особам на утримання прибуткових нерухомих об'єктів або видів промислів.

Особливого значення в економіці ВКЛ набувало корчемне господарство, від якого йшли постійні чималі прибутки. Тому господарі для поповнення державної казни здавали в оренду корчми, які належали до великокнязівського домену. Наприклад, 5 травня 1500 р. Олександр Ягеллончик «продал есми корчму пивную в месте Кричовъском мети боярину кричовъскому Иеву Кучуковичу на годъ за десять копъ грошеи» ЬМ 6. -- № 411. -- Р. 251., а 9 грудня 1518 р. Сигізмунд І Старий віддав в оренду на два роки Богданові Орменчику могилевські корчми за двісті кіп грошів литовських і куничну шубу, а також наказував могилевському державці пану Янові Якубовичу Щитовичу слідкувати за умовами тримання корчем, чітко регламентованими у самому тексті орендного договору.

Листом від 8 листопада 1548 р. велика княгиня й королева Бона здала в оренду пінським євреям Ізраїлю та Нахиму Песаховичам, а також Юшку Мошеєвичу пінські мита терміном на один рік РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 32. -- Л. 22-23.. 26 вересня 1561 р. Сигіз- мундом ІІ Августом оформлено орендний лист городенському наміснику Льву Михайловичу на держання оренди моста на р. Немні на один рік у сумі 70 кіп грошів литовських LM 37. -- № 598. -- P. 475-476.. У Мозирі, як свідчить орендний договір Сигіз- мунда ІІ Августа з мозирськими міщанами Павлом Пархимовичем та Радком Єрмановичем від 22 серпня 1567 р., прибутковим вважалося корчемне господарство і рибне мито. Згідно договору, мозирські міщани орендували на три роки міські корчми із щорічною виплатою по «польсемаста копь грошем» та рибне мито, за що повинні були давати «десятую рыбу» РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 267. -- Л. 166-167 об..

В окрему групу публічно-правових документів дослідники виокремлюють судові джерела. До них належать справа, оповідання/пильність, вирок/ декрет/ухвала.

Справа -- документ, в якому зазначалася сутність судового документа. У питаннях про земельні володіння справи в основному стосувалися зловживань у цій сфері. Наприклад, у справі волковийських шляхтичів Офанаса Васильовича Тризни зі зведеним братом Андрієм Васильовичем Тризною, що розглядалася 9 січня 1566 р. на вальному сеймі у Вільнюсі під головуванням Сигізмунда ІІ Августа, піднімалося питання про незаконне заво- лодіння маєтком Світицею одним із спадкоємців. Із справи дізнаємося, що після смерті мачухи Офанаса Тризни Феді Тимофіївни та його братів Василя та Івана Тризн його зведений брат Андрій Тризна насильно захопив спільний успадкований маєток Світицю. Вивчивши документальні та усні свідчення братів, суд присудив дві треті маєтку Офанасу Тризні, а третину -- Андрію

Тризні ЬМ 264. -- № 13. -- Р. 32-35..

На цьому ж сеймі 10 січня 1566 р. розглядалася справа господарського дворянина Кіндрата Семеновича Жаби і його дружини Ганни Лукомської Болинського з Яном Миколайовичем Кибортом про Следневський дворець маєтку Болинське. Перші скаржилися, що Я.М. Киборт ґвалтовним наїздом захопив Седлевський дворець і заволодів ним. На противагу звинуваченню Я.М. Киборт представив як доказ листи полоцького воєводи Станіслава Станіславовича Довойни, які доводили право на володіння спірним След- невським дворцем. Таким чином, вирок у справі, винесений судом, виправдав дії Я.М. Киборта, які кваліфікувалися не наїздом, а ув'язанням у володіння ЬМ 264. -- № 15. -- Р. 38-40..

У травні 1566 р. на судових роках у Петрикові Сигізмунд ІІ Август розглядав кілька справ, що стосувалися земельних спорів. Зокрема, це справа зем'ян Київського повіту Івана і Федора Олехновичів, а також Григорія Масла з підданими Поленицькими про острів землі Ласковський РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 266. -- Л. 175-177.. Того ж дня розглядалася справа господарських підданих Овруцького замку Тимошка, Тита та Васка Данильєвичів Колодчичів із овруцьким державцею Єсифом Михайловичем Халецьким про їх отчизну, землі Митковська та Колодчицька, відібрані у них останнім РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 266. -- Л. 177-178..

Оповідання/пильність -- запис скарги позивача, запис свідчень та запис щодо проведених судових засідань. У січні 1566 р. до книги великокнязівської канцелярії було внесене «оповеданье» Михайлової Богови- тинової Шумбарської, пані Ганни Борзобагатої проти Григоревої Толмачової Борковського Богдани Семенівни і її зятя Рая з дружиною Любкою Тол- мачовною «о многие въ суседстве з обу сторонъ розницы и зайшстья ихъ» володінь у Луцькому повіті ЬМ 264. -- № 11. -- Р. 29..

Під датою 10 січня 1566 р. до однієї із книг великокнязівської канцелярії внесено «оповеданье» пані Двида Єсмана та Станіслава Скопа про маєтність небіжчика Яна Закревського, дисненського ротмістра, на яку перші претендували за правом близькості, описану у тестаменті Я. Закревського ЬМ 264. -- № 17. -- Р. 41-44.. У цій же книзі зберігся запис від 7 лютого 1566 р. «оповеданья» пана Дмитра Федоровича Сапіги через його служебника Каспора Рахольського проти пана Юрія Остика про маєток Жировичі, який начебто насильно був відібраний ним. Умоцований Д. Сапіги К. Рахольський отримав відповідний випис «с книгъ его королевское м(и)л(о)сти канцлеремских» ЬМ 264. -- № 57. -- Р. 151..

Під час розгляду судових справ у січні 1567 р. до канцелярських книг було внесено «оповеданье» господарського зем'яникна Луцького повіту

Дениса Богушевича Несвецького. З його змісту дізнаємося про передачу у заставу частини отчизного маєтку Несвеч Д.Б. Несвецього підканцлеру ВКЛ, двірному маршалку, берестейському і кобринському старості пану Остафію Воловичу у сумі 400 кіп грошів литовських. Причому це була перезастава, так як господарський зем'янин «за недостатком своим не могучи с тое части своее у брата своего (Ільяша Несвецького. -- Авт.) высвободити» (віддану під заставу у сумі 200 кіп грошів), потребував «еще на выправу военную двесте кон грошей» РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 268. -- Л. 149-150..

Вирок/декрет/ухвала -- рішення, винесене великим князем литовським або від його імені, панів-рад, урядників або вищих судових інстанцій у справі.

У червні 1559 р. у Кракові великий князь Сигізмунд ІІ Август виніс «вирок» у справі князя Івана Федоровича Чорторийського з волинською зем'янкою Жданою Федорівною Михайловою Войсецього про маєток Вой- сеч на користь князя. Як виявилося, волинська зем'янка спершу продала третину Войсеча князеві, а лиш потім записала королеві Боні, а дві третини маєтності князь викупив у пана Михайла Михайловича Свинюського. Повноправним власником Войсецького маєтку великий князь визнав кн. І.Ф. Чорторийського ЬМ 37. -- № 268. -- Р. 278-279..

У січні 1566 р. на вальному сеймі у Вільнюсі Сигізмунд ІІ Август розглянув «справу» бояр Більського повіту Дениса, Леха, Івана і Маниха Баньковських з Іваном, Васьком Климовичами і з Васьком Лук' яновичом про землю Карповщизну. Останні пред'явили як доказ свого права на володіння спірною землею судовий лист більського намісника Матея Левицького (від 09.03.1542 р.) та підтверджувальний лист королеви Бони (від 09.03.1548 р.). Це дало підстави великокнязівському суду винести вирок на їх користь: «Мають они сами, жоны, дети и потомъки ихъ тую землю Карповщизну водле листу судового наместника бывшого бельского Матея Левицкого и водле листу потверженья королевое, ее м(и)л(о)сти, пани матъки нашое, в томъ листе нашомъ веръху меновите описаныхъ, со всимъ на себе держати и того вживати вечъными часы» ЬМ 264. -- № 41. -- Р. 95-97..

Тоді ж під датою 2 лютого 1566 р. був винесений «вирок» великим князем спільно з пани-радою у справі володимирського городничого пана Михайла Тихновича Козинського, його дружини із сином та його пасинком Яном Монтовичем з ковенською старостиною пані Яновою Юрійовича Комаєвською про маєтки Свинець та Жирмуни. У справі вирішального значення набули докази ковенської старостини, що підтвердилися нормами ІІ Литовського Статуту. У результаті пані Комаєвській було підтвердженоправо на володіння частиною указаних маєтків, викуплених у законний спосіб у МонтовтовичівЬМ 264. -- № 48. -- Р. 113-121..

На цьому ж вальному сеймі у Вільнюсі Сигізмунд ІІ Август виніс «вирок» від 4 березня у справі Станіславової Медведєвої Богумили Глуської із волинським зем'янином Федором Петровичем Турчиновича Шумятою і його невісткою Михайловою Шавулиною про половину маєтку Глухова. Причому на суді інтереси першої представляв її умоцований Матис Богу- матчич. Вирок був сформульований наступним чином: «Ино его кролевская м(и)л(о)сть... в той речы Станиславовую Медведевую Богумилу Глускую напротивко Март Ивановой Туртыновичъ и мужу ее Михайлу Шавуле зоставити и дворанина своего г(о)с(по)д(а)рьского на увезенье и поданье ей в держанье четьвертое части того именья Глуховъ казати дати рачылъ»ЬМ 264. -- № 88. -- Р. 194-196..

10 лютого 1567 р. Сигізмунд ІІ Август спільно з пани-радою ухвалив «декрет» чорнобильським боярам Богдану і Ондрею Круневичам з чорнобильським державцею Філоном Кмітою про начебто заподіяні боярам шкоди і кривди. Розгляд справи показав, що «тые бояре на довод Филоновъ слатися не хотели, аже бы Филонъ з оселостей ихъ выгналъ, а сами того ничимъ не довели»РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 266. -- Л. 96 об.-98 об., й тому виправдав дії чорнобильського державці.

Великий князь Сигізмунд ІІ Август на судових роках влітку 1568 р. виніс «вирок» від 5 серпня у справі господарського дворянина Балтазара Гнєвоша з дружиною княжною Федорою Федорівною Чорторийського із луцьким і сторозьким владикою Марком Жоравницьким та його синами Олександром, Михайлом, Яном і Василем про приєднання ґрунтів Свинюського маєтку до маєтку Блудів Жоравницьких. Документальні свідчення про право Б. Гнєвоша на маєток Свинюхи стали вирішальними у винесені вироку на його користьРГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 269. -- Л. 49 об.-52 об..

На судових роках влітку 1570 р. Сигізмунд ІІ Август ухвалив «декрет» від 30 липня, яким присудив князеві Михайлові Оболенському п' ять волок «застенку лесного в державе Обельской»РГАДА. -- Ф. 389. -- Оп. 1. -- Ед. хр. 269. -- Л. 64 об.-65 об.

Варто звернути увагу на документи періоду кінця XV -- середини XVI ст., які частково ввійшли до ЛМ, а більшість з них не ввійшли до неї або були пов'язані з великокнязівським архівом опосередковано. Це більшою мірою стосується джерел приватно-правового характеру. До таких документів відносяться дарчі, купчі/продажні грамоти, менові листи (угоди обміну), духовні (тестаменти), вінові записи, реєстри, заруки та застави. Серед них у контексті дослідження шляхетського землеволодіння особливого значення набувають документи дару, купівлі-продажу, застави, оренди та обміну -- т. зв. транзакційні договори.

Дарчі -- дарування об'єкту нерухомості, маєтку чи земельної ділянки. Наприклад, у листі великого князя литовського Сигізмунда І Старого від 20 серпня 1516 р., яким він підтвердив усі маєткові надбання троцького воєводи дворного маршалка пана Григорія Станіславовича Остиковича, зустрічається угода дару, якою Г.С. Остикович отримав у дар від княгині Петкової Іриковича Олени Довгирдівни 50 данників із їхніми землями у Спяглі і на Лучеї і Кривому ЬМ 9. -- № 554 (16). -- Р. 306-307. ЬМ 22. -- № 5.3- Р. 18-19..

У достатутовий період часто у спосіб дару двох третин нерухомості шляхта продавала свою маєтність повністю. У такому разі лист оформлювався як дарування частини маєтку, а інша -- як продаж. Наприклад, 29 вересня 1524 р. волинський шляхтич Степан Кунахович Гуща своїм листом оформив князеві Федору Михайловичу Чорторийському маєток Кол-нятичі у спосіб дару його третьої частини, а дві третіх -- як продаж .

Із листа королеви Бони від кінця 1548 р. дізнаємося, що красносільський і галичанський намісник Василь Юнкевич подарував їй третину своїх волинських маєтків -- двір Колмов і село Зборошів, що мали відійти у власність королеви по його смерті ЬМ 32. -- № 42. -- Р. 51. У цьому ж листі В. Юнкевич прохав королеву про скасування дарчого договору, на що отримав позитивну відповідь, якою Бона «его есмо выпустили, и симъ листомъ нашимъ выпускаемъ и вольнымъ делаемъ, и оные листы его намъ, на то отъ него даные, в нивошто оборочаемъ, казимъ и вморяемъ» (Р. 51)..

Акти купівлі-продажу нерухомого майна шляхти відносяться до групи транзакційних договорів, за якими відбувався перехід маєтків та земель від одного власника до іншого. Такого типу договорів увійшло багато до книги записів ЛМ № 22, яка сформувалася за результатами підтвердження своїх прав на володіння землями і маєтками волинськими землевласниками на вимогу великого князя литовського Сигізмунда ІІ Августа у 1547 р. Так, до цієї книги увійшли документи, у тому числі і низка договорів купівлі- продажу волинських князівських (Пронських, Порицьких, Чорторийських, Сангушків) та шляхетських (Мишки-Варковських, Свинюських, Єньковичів, Козинських) родів ЬМ 22. -- Вступ. -- Р. XI..

Також низка актів купівлі-продажу увійшла до групи пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві. Це, наприклад, лист продажний (1.07.1520 р.) Богдана Львовича Боговитиновича князеві Василю Михайловичу Сангушковичу Ковельському маєтку Сомин у Володимир- ському повіті за 450 кіп грошів; лист продажний (8.04.1532 р. -- Луцьк) Тихна та Олехна Гриньковичів Козинських віленському біскупу Яну з князів литовських на дворище Ісаєвське разом із сіножатями Хотенове, Ловче та

Гремяче у Кременецькому повіті за 60 кіп грошів; лист продажний (5.01.1535. -- Миляновичі) волинського зем'янина Левка Ласковича Задиб- ського князеві В.М. Сангушковичу Ковельському отчинного маєтку Задиби у Володимирському повіті за 500 кіп грошів Акти Волинського воєводства кінця ХУ-ХУІ ст. (із зібрання Пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві) / Підготовка до друку А. Блануци, Д. Ващука, Д. Вирського (латиномовні документи). -- К., 2014 (далі -- АВВ). -- № 6. -- С. 63-64, № 10. -- С. 71-72; № 20. -- С. 98-99. АВВ. -- № 1. -- С. 55-56. та ін.

Застава (заклад) -- документ, яким від імені власника маєтку чи землі повідомлялося, кому, на який термін і на яку суму закладався маєток, а також на яких умовах його можна було тримати та повернути. Наприклад, 10 липня 1492 р. у Дорогичині дорогичинський шляхтич Койця Ярославич Строчевич оформив договір застави із дорогичинським старостою паном Якубом Довойновичем, яким перший заклав двір Липу, частину у Дідко- вичах та Кожі з людьми та землями у сумі 545 золотих і 10 грошів широких на невизначений термін .

Волинський шляхтич Іван Васкович Бєліковича Свищовський своїм листом від 30 червня 1538 р. заставив пану Михайлу Васильовичу (Свиню- ському) дві частини свого маєтку Кокоровщини у сумі півтораста кіп грошів, а третю частину оформив як продаж ЬМ 22. -- № 6.9. -- Р. 37-38.. Згодом, через два роки, Михайло Васильович виклопотав у великого князя литовського підтверджувальний лист на здійснену ним транзакцію ЬМ 22. -- № 6.10. -- Р. 38-40..

Оренда. Орендні договори укладалися у випадку надання однією особою частини маєтності або землі іншій особі на умовах користування на певний обумовлений термін і за певну суму. Орендні договори були дуже подібні до договорів застав із держанням маєтностей, а поширення набули у 60-х роках XVI ст. Наприклад, у цей час луцький шляхтич Андрій Дахнович за договором орендував у Кирила Терлецького село Липняни з хутором, а також поле Сопалаєвщину і дім у Луцьку терміном на три роки із щорічною виплатою орендодавцю 20 кіп грошів Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі -- ЦДІАК України). -- Ф. 25. -- Оп. 1. -- Спр. 12. -- Арк. 345-348 зв., а шляхтич Пилип Бокій Печихвост- ський відразу отримав 240 кіп грошів за відданий в оренду терміном на два роки луцькому повітнику Олехнові Мощеницькому свій маєток Печихвости ЦДІАК України. -- Ф. 25. -- Оп. 1. -- Спр. 19. -- Арк. 220 зв.-222 зв..

Менові листи (угоди обміну) -- договори обміну між окремими землевласниками. Обмін маєтностями здійснювався як між представниками великокнязівської влади з її підлеглими, так і між князями і шляхтою усередині своєї корпорації. Наприклад, 12 жовтня 1536 р. у Вільнюсі маршалок

Волинської землі, володимирський староста князь Федір Андрійович Сан- гушкович Кошерський оформив меновий лист з королевою Боною маєтку Ставрів біля Луцька на маєток Лепесовку Кременецького повіту АВВ. -- № 19. -- С. 96-98.. Інший князів Сангушковичів, Василь Михайлович Сангушкович Ковельський, березня 1543 р. уклав з королевою Боною договір обміну замку Ковель з усіма прилеглими до нього населеними пунктами та землями на волость Горвол і двори Соляни і Обольці АВВ. -- № 22. -- С. 102-105..

У березні 1509 р. у Володимирі була укладена менова угода Івашка Сеньковича Русиновича з паном Левом Боговитиновичем маєтку Сомин у Володимирському повіті з фільварком Хмельником і палацом у Володимирі на маєток Берестечко у Луцькому повіті, Ляшки у Перемильському повіті і фільварок у Луцьку в Гнідаві АВВ. -- № 4. -- С. 60-61.. Із менового листа від 6 листопада 1542 р. у Кракові дізнаємося, що подружжя волинських шляхтичів Михайло і Ждана Федорівни Бубновські обміняли господарському писареві пану Михайлу Васильовичу (Свинюському) свій маєток Бубново на маєток Вєчини ЬМ 22. -- № 6.19 -- Р. 49-50. ЬМ 4. -- № 16.2 -- Р. 54..

Реєстри або записи. Це списки різних документів, які систематизувались відповідно до тематики змісту. Найбільш часто складалися реєстри великокнязівських пожалувань, які мають неабияку цінність для вивчення питань шляхетського землеволодіння. Так, книга данин Казимира Ягеллон- чика, яка, власне, є реєстром пожалувань великого князя литовського, лягла в основу дослідження його політики земельних надань. Наприклад, у записі про роздачу волостей Казимиром Ягеллончиком близько 1488 р. міститься інформація про надання на один рік київському боярину Пирхайлу Олевської волості .

Висновки

Хоча шляхта й намагалася представити свої договори перед великокнязівською канцелярією для занесення до метричних книг, утім, як показує практика суцільного опрацювання книг ЛМ періоду Ягеллонів, дуже малий відсоток таких документів внесений до канцелярських книг. Такий стан можна частково пояснити й втратою частини книг ЛМ, до яких гіпотетично могли бути внесені такі акти. Водночас в архівних установах України, Польщі, Литви, Білорусі, Росії та інших країн можна віднайти чимало оригінальних документів, із яких, власне, робились метричні копії. Знаходяться й такі документи, які стали результатом діяльності великокнязівської канцелярії. Це копії листів із метричних книг, видані шляхті для її потреб.

Комплекси таких документів зберігаються у різних архівосховищах та рукописних відділах бібліотек низки держав сучасної Європи. Наприклад, чимало транзакційних договорів та документів судового характеру міститься у фонді Пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie. Zbior Dokumentow Pergaminowych («Tak zwana Metryka Litewska)».. Частину з них (ті, що стосуються українських земель ВКЛ) введено до наукового обігу АВВ. і 154 с..