Археологічні культури періоду бронзи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура кулястих амфор

Інша культура, поховання якої здійснювали у мегалітичних (складених з великих брил) гробницях, досліджена на Заході України. З розпадом спільноти Кукутені-Трипілля терени Волині та Галичини знову стали відкритими для інтенсивних північно-західних впливів, що знайшли логічне втілення в міграції носіїв культури кулястих амфор. Вони заселили не лише згадані регіони, а й Правобережний Лісостеп та Полісся, вийшовши в районі Києва на лівий берег Дніпра. Окремі комплекси цієї культури виявлені в районі Чернігова (Гришівка) і навіть Смоленська. Матеріали поселення Гришівка засвідчують контакти мігрантів з неолітичним населенням ямково-гребінцевої кераміки. На півдні Лісостепу групи населення кулястих амфор увійшли в контакт із племенами ямної спільноти. Українські пам'ятки віднесено до східної групи культури кулястих амфор. З Верхньої Наддністрянщини вона поширилася на терени Молдови. Середня група охоплювала терени Польщі, а західна -- Північну Німеччину. Загалом же ареал цієї культури простяться від Ельби до Дніпра, поступаючись у першій половині III тис. до н. е. за площею лише ямній спільноті.

Перші згадки щодо кам'яних скринь із кулястими амфорами дійшли до нас від часів Хмельниччини, але наукове дослідження цих споруд розпочалося лише у другій половині XIX ст. польськими археологами (А. Кіркор, Г. Оссовський). Виділив культуру кулястих амфор німецький дослідник А. Гетце в 1900 р. У 20-ті роки XX ст. до вивчення пам'яток долучилися українські археологи (С. С. Гамченко, І. Ф. Левицький). У другій половині XX ст. найбільший внесок у вивчення східної групи культури кулястих амфор зробив львівський дослідник І.К. Свєшников, а нині їх системно вивчає Маржена Шмідт із Познані.

Свою назву культура дістала за характерними формами посуду -- кулястими амфорами з невеликими вушками на плічках. Походження цієї культури нині пов'язують з теренами Польщі, де її датують 2900--2000 pp. до н. е. Часовий діапазон східної групи обмежують серединою -- другою половиною III тис. до н. е. Вона змінює локальні групи пізнього Трипілля, передуючи культурам шнурової кераміки. Культура кулястих амфор репрезентована в Україні поселеннями, похованнями у скринях, окремими знахідками. Із семи поселень (переважно на Волині та Житомирщині) досліджувалося В. Коноплею та І. К. Свєшниковим Межиріччя в Рівненській області, розташоване на першій надзаплавній терасі правого берега р. Стир. На площі селища виявлено чотири напівземлянки овальної форми. Розміри найбільшої з них -- 4,7 х 2 4 м. В її заповненні знайдено фрагменти посуду, крем'яні знаряддя праці, кістки тварин та скупчення деревного вугілля.

Рис. 15. Матеріали культури кулястих амфор:

1 - кам'яна скриня із с. Колодяжне на Житомирщині; 2, 10. 14 - диск з піктограмою та посуд із кам'яної скрині поблизу с. Івання на Рівненщині; 3,4- платівка та вістря стріли з кам'яної скрині І в с. Хартонівці на Тернопіллі; 5, б, 15 - закінчення поясів та амфора з покришкою із кам'яної скрині II в с. Хартонівці; 7, 8, 11-13 - сокири та амфори із кам'яної скрині поблизу с. Межиричі на Рівненщині; 9-- сокира з Хоросткова на Тернопіллі, 16 - амфора з Вінниці (за І. К. Свєшниковим). 1 - план та розтин склепу; 2 - бурштин; 3, 7-9 - кремінь; 4 - ріг, 5,6- кістка; 10-16 - кераміка

Значно краще вивчені поховальні комплекси (59 могильників), що дали левову пайку наявного матеріалу. Для східної групи притаманні ґрунтові поховання (одиничні, парні, групові) в кам'яних гробницях. Небіжчика клали у скорченому стані на спину чи на бік, інколи посипали вохрою. Поруч зі скринями влаштовували офіри свійських тварин -- бика, свині (Колодяжне, Суємці, Увисла, Довге). Кістки свині виявлено також у скринях як рештки супровідної їжі. Відомі також окремі могильні насипи та декілька поховань, виконаних за ритуалом кремації.

У матеріалах культури показовими є артефакти з кераміки, кременю, кістки та бурштину (рис. 15). В керамічному комплексі переважають амфори трьох типів: двовухі; з роздутою верхньою частиною корпусу; з яйцеподібним тулубом. Амфори прикрашали вушками, шнуровим візерунком та орнаментом у техніці "риб'ячої луски". Серед інших типів посуду -- лійчасті миски, кубки, посудини з шийкою, що звужується. Амфори накривали пишно декорованими кришками. Серед крем'яних виробів переважають клинцеві сокири та дрібні знаряддя на платівках. Слід згадати також короткі черенкові вістря стріл з двобічними шипами, нуклеуси, товкачі, виготовлені з високоякісного чорного та сірого волинського кременю. Серед виробів із кістки та рогу -- рогові мотики, підвіски з ікол диких тварин, але визначальними ознаками культури були парні підковоподібні поясні пряжки з прорізами та отворами для кріплення з широким паском. Поверхня пряжок була вкрита вишуканим нарізним візерунком. Контроль над південним узбережжям Балтійського моря забезпечував постачання бурштину. В похованнях знайдено бурштинові диски та пронизки. На бурштиновому дискові з Івання продряпано епізод епосу за участі героя-лучника. Інший бік цього ж диску прикрашено великим хрестом. Його промені розходилися від невеликого центрального отвору.

Основу господарства населення культури кулястих амфор становило тваринництво м'ясо-молочного напряму (розведення свиней, великої та дрібної рогатої худоби, коней). Велика питома вага свинарства засвідчує осілий спосіб життя її носіїв. Ця обставина, а також наявність родючих фунтів указують на заняття землеробством. Є також знахідки рогових мотик та зернотерок. Численні зразки кам'яних сокир, вочевидь, пов'язані з практикою підсічного землеробства на вирубаних та випалених ділянках лісу.

Кам'яні скрині були сімейними склепами багаторазового використання. Основним осередком суспільства виступала мала патріархальна сім'я (5--7 осіб). Поховання чоловіків виділялися особливим ритуалом, розташуванням щодо інших членів сім'ї та речовим супроводом.

Культура Баден

На початку III тис. до н. е. на зміну культурі Полгар приходить культура Баден, що локалізується у Карпатському басейні. Вона сформувалася за Дунаєм, під впливом південно-східних імпульсів. Закарпаття є віддаленою периферією Бадену. Досі відомо лише вісім баденських селиш у південних передгір'ях Карпат (Великі Лази, Осой, Берегове, Мала Гора поблизу міста Мукачеве та ін.). Адекватне визначення їх здійснено М. Ф. Потушняк лише на початку 70-х років XX ст. Під час розкопок на поселеннях досліджено напівземлянки, розміром 11x7 м, та господарчі ями. Матеріальну культуру репрезентує, головним чином, посуд. Кераміка технологічно поділяється на дві групи: крихку, слабкого випалу, з домішками полови та шамоту в тісті, де нерівна поверхня вкрита тонким шаром рожевого ангобу, на зламі -- чорна; цупку, зліплену з ретельно відмуленої глини з домішками шамоту та піску в тісті, якісного випалу. Серед форм -- циліндрошийні амфорки на піддоні, ребристі горщики та кухлі з високою ручкою. Прокреслений візерунок заповнює геометричними композиціями більшу частину поверхні. Виявлено чимало керамічних прясел, що свідчить про наявність ткацтва. Серед знарядь праці, виготовлених із каменю: сокири-молоти з отвором, пласкі сокири, тесла, долота, трикутні вістря стріл із кременю та обсидіану, зернотерки великих розмірів. Господарство культури Баден мало скотарський напрям, є дані про землеробство, мисливство та рибальство.

Період середньої та перехід до пізньої бронзи

Катакомбна спільнота (XXV--XX ст. до н. е.) була поширена у степовій і лісостеповій смузі від Приуралля і Північного Кавказу до пониззя Дунаю іі репрезентована численними похованнями, десятками поселень та кількома скарбами бронзових речей. Період зміни археологічних культур, а тим більше -- спільнот, створює низку проблем, що утруднюють пошук спадковості між старою і новою культурами. Не є винятком ситуація зі зміною ямної спільноти низкою катакомбних культур. Розпорошення локальних груп ямної спільноти на величезних просторах від Уралу до Середнього Дунаю зробило їхню систему вразливою до зовнішніх впливів. Тому інтенсивний північнокавказький культурний імпульс, що припав на середину III тис. до н. е., виявився для неї фатальним. За спостереженнями С. Н. Братченка, поширення катакомбного ритуалу відбувалося віялом, від північного та східного берегів Азовського моря. У підсумку катакомбні культури виявилися яскравішими та строкатішими, аніж ямна спільнота. Катакомбний ареал, за всієї його вражаючої величини, ніколи не наближався до масштабів ямної спільноти. Осереддя катакомбної області локалізується у степах між Доном і Дніпром та на Північному Кавказі, де поширена ранньокатакомбна група пам'яток. На другому (пізньому) етапі розвитку утворюється низка локальних варіантів (культур), що об'єднуються у спільноту за способом поховання небіжчиків у катакомбах, але суттєво відрізняються одна від одної за показниками матеріальної культури та антропологічними типами населення. Серед катакомбних культур виділяють донецьку, середньодонську (харківсько-воронезьку), інгульську, передкавказьку.

Катакомбну культуру виділив на початку XX ст. В. О. Городцов, після згадуваних у попередній темі розкопок у середній течії Сіверського Дінця. Надалі у вивченні катакомбних старожитносте і велику роль відіграли російські науковці Б. О. Латинін, Т. Б. Попова, Л.С. Клейн, В. Я. Кияшко, О. В. Кияшко, 10. П. Матвєєв та ін. Українська школа фахівців із катакомбної проблематики сформувалася вже після Другої світової війни. Серед її представників -- О. Г. Шапошникова, С. Н. Братченко, І. Ф. Ковальова, С. Ж. Пустовалов, С.М. Санжаров, Г. М. Тошев, Л. А. Черних та ін.

Ранньокатакомбна культура -- поняття, що широко використовується дослідниками як робочий термін, але досі не набуло чітко сформульованого статусу. Між тим, ранні катакомби, за спостереженнями С. Н. Братченка, зосереджені довкола Азовського моря, де їхня концентрація сягала 30--40 %. Надалі обряд поховання у катакомбах поширювався в "ямному'1 середовищі уздовж течій великих і малих річок. Зміна культури попервах не супроводжувалася зміною населення. На це вказують спостереження антропологів (С. І. Круц) і характер матеріальної культури, насиченої ще "ямними" рисами. Просто "ямне" населення, через зміну ідеологічної (релігійної) парадигми, поступово переходило до ритуалу поховання в катакомбах. Цей період (середина -- третя чверть III тис. до н. е.) характеризується певним співіснуванням пізньоямної та ранньокатакомбної культур, але остання неухильно відтісняла першу на периферію "ямного" ареалу.

Ідея катакомби, найімовірніше, була привнесена у степове середовище уже в готовому вигляді, або ж як переоформлення ідеї мегалітичного дольмена, семантично тотожного катакомбі. І дольмен, і катакомба символізували утробу Матері-Землі (жінки), що приймала в себе небіжчиків. Підземну частину споруди не засипали землею. Вхідний отвір до такої камери закривали дерев'яними стовпчиками чи кам'яними брилами (стелами), а вхідну шахту засипали фунтом. Катакомби впускали до могил ямної спільноти, з наступною добудовою (досипкою) вже існуючого насипу. Ранні катакомби мали Т-подібну конструкцію (поховальна камера влаштовувалася упоперек видовженої вхідної ями). Небіжчиків укладали в скорченому стані, на спину чи на бік, з несталою орієнтацією. Останнє пояснюється планіграфією катакомб, розташованих на периферії кургану по колу, з камерою, спрямованою в бік умовного центру насипу. Голову та кінцівки небіжчиків фарбували вохрою. Серед речового супроводу -- круглодонні та зі сплощеним денцем горщики, декоровані розчесами зубчастого штампу чи відбитками шнура по тулубу та плічкам, бронзові бляхи, декоровані пуансоном, молоточкуваті шпильки, вкриті геометричним візерунком, бронзові та крем'яні ножі, бронзові тесла, черенкові долота, шила, різноманітні прикраси із бронзи, срібла, кості та рогу (рис. 16). Переважав тваринницький напрям господарства. Випасали велику та дрібну рогату худобу, коней під охороною собак. Розвивалося й землеробство. У катакомбі поблизу с. Болотне у Криму виявлено мішок із зернами пшениці. Поселення цієї культури відомі уздовж Дніпра, особливо на островах Надпоріжжя (Перун, Виноградний), де виявлено сліди виробництва кам'яних сокир та інших знарядь праці.

З розширенням ареалу культури місцеві особливості стали суперечити ранньокатакомбним стандартам. Ще більше ускладнили ситуацію локальні міграції різних груп населення на катакомбних теренах. Зрештою, на час пізнього періоду спостерігається розмаїття культур у межах ареалу. Існує низка три етапних періодизацій катакомбної спільноти, з поправками на локальну специфіку. Проте реально можна виділити два періоди -- ранній і пізній, що підтверджується вже сотнями стратиграфічних спостережень. Додаткові періоди базуються на комплексах перехідних типів від першого періоду до другого чи від катакомбних культур до бакинської.

Рис. 16. Матеріали ранньокатакомбної культури

Матеріали ранньокатакомбної культури:

1,2 - м. Кам'янка-Дніпровська, мог. II. пох. 9 (за Л. А. Черних); 3. 7. 24- Калинівка, мог. 2. пох. 6; 4, 50 -- Калинівка, мог. 1, пох. 8; 5. 26--33 - Огороднє. мог. 3. пох. 6; 6. 38-- Новоселівка, мог. 6, пох. 6; 8-16 - Куйбишеве. мог. І. пох. 22; 17- Новотроїцьке. гр. 3. мог. 3. пох. 9 (за С. М. Санжаровим); 18. 19. 21. 22. 35--37 -- Олександрівська могила № 9. пох. 25 (за С. П. Братченком. Ф. Р. Балоновим. Я. П. Гершковичем); 20, 25 -- Маріуполь, Виноградники, мог. 1. пох. 5; 34. 41 -- Маріуполь. Виноградники, мог. 1. пох. 8; 39. 42. 47- Шевченко, гр. 1. мог. 13, пох. 4; 40. 43 - Орловське, мог. І. пох. ІЗ; 44 -- Маріуполь. 1930 p.; 45 -- Новоселівка. мог. 3, пох. 2; 46 -- Миколаївка, мог. 2, пох. 2; 48 -- Волонтерівка, мог. 1, пох. 8; 49 - Огородив, мог. 1. пох. 9; 51 - Орловське, мог. І, пох. 3; 52 -- Огороднє. мог. З, пох. 2 (за С. А. Санжаровим).

1 - тин та перетини катакомби; 2 - дерево; 3-17. 19-25 - бронза; 18. 34 - кремінь; 26. 27 - зуби тварин; 28. 29 - морські мушлі; 30-33. 39. 40 - кістка, ріг; 42-52 -- кераміка

Донецька культура вважається класичною серед інших культур, оскільки саме її В. О. Городі іон виділив як катакомбну, з подальшим долученням визначення "донецька". її розвиток припадає на XXIII--XX ст. до н. е. Донецька культура посідає центральне місце в системі катакомбних старожитностей загалом, локалізуючись на Сході України (басейн Сіверського Дінця з виходом на Нижню Донщину). її пам'ятки найдокладніше вивчені на Луганщині (розкопки 70--80-х років XX ст. під керівництвом С. Н. Братченка, М. М. Бондаря, І. П. Післарія, М. М. Чередниченка). Нині досліджено більш як 1000 поховань донецької культури, переважно впущених до могил ямної спільноти. Поселення (Сердюк о не на Дінці, Миньївський Яр та Лівенцівка в пониззі Дону) вивчені недостатньо. На Сердюковому виявлено залишки напівземлянкового житла. Абсолютна більшість матеріалів отримана під час розкопок могил. Планіграфія поховань зберігає традиції ранньокатакомбної культури. Небіжчиків укладали скорченими, переважно на правому боці, обличчям до вхідного отвору. Кисті рук були простягнуті в напрямку підігнутих ніг (поза "вершника"). Переважала південна орієнтація тіл, з певними відхиленнями. На заключній фазі розвитку поширилася північна орієнтація. В ритуалі практикували посипання тіл вохрою. До камери помішали шматки фарби, а також шкури офірованих тварин (корови, вівці, кози) з черепом та кінцівками. Поховання донецької культури вирізнялися багатством і розмаїттям речового супроводу. Вражає строкатість керамічних форм: жаровні, курушки, горщики, кубки, чаші. Для жаровень брали стінки посуду, наповнені вугіллям. Курушки мали форму чаші на хрестоподібному піддоні з відділенням для олії на внутрішній стінці. Посуд був плоскодонний, середніх пропорцій, укритий по шийці та плічках складним візерунком, виконаним шнуром, тасьмою, гребінцем, наколами тощо. Особливо прикметні композиції з фестонів та концентричних кіл на тулубі. Донецька культура є найбагатшою з огляду на кількість бронзових речей, виявлених у катакомбах: набір ніж-шило, сокири з про вухом, тесла, долота, гаки, безліч дрібних прикрас (пронизки, підвіски, скроневі кільця, медальйони, намисто). Звужується коло крем'яних виробів (зникають ножі). Якісно виготовлені хіба що вістря стріл із глибокою виїмкою. Серед кам'яних знарядь -- навершя булав різної форми, випростувачі древків стріл із пісковику, пести, тертушки, ступки, сокири з отвором.

Основою господарства було скотарство. Розводили велику та дрібну рогату худобу. Землеробство мало допоміжний характер. Важливою галуззю економіки виступали металургія та металообробка. Висока концентрація знахідок бронзових речей у зоні Бахмутських родовищ мідної руди на Донецькому кряжі дає підстави припустити можливість їх розробки вже носіями донецької культури (Д. П. Кравець, Л. А. Черних та ін.). Висловлено думку щодо існування Донецького центру металообробки (А. Л. Нечитайло). Додатковим аргументом на користь таких припущень є поховальні комплекси майстрів-ливарників, що засвідчують їхню глибоку професійну спеціалізацію (Луганськ, Пришиб). Контролюючи розробку мідних руд, донецьке населення небезпідставно вважало себе елітою катакомбної спільноти. Свою відмінність місцева людність доводила болісним ритуалом деформації черепів ще в дитячому віці. Досягши зрілого віку, ці "баштоголові" справляли незабутнє враження на оточення.

Заключна фаза розвитку донецької культури позначена появою ріповидного посуду, декорованого кількома валиками, біконічних форм кераміки та інших ознак бабинської культури. Це пов'язувалося, зокрема, з просуванням на Сіверськодонеччину населення харківсько-воронезької та передкавказької культур. Як наслідок цих процесів на Сіверському Дінці та Нижньому Доні формуються пам'ятки бахмутського типу, виділені С. Н. Братченком у 1969 р. в ареалі донецької культури.

Харківсько-воронезька (середньодонська) культура заходить у межах України на Харківщину та Луганське Лівобережжя Сіверського Дінця. Ця група пам'яток була виділена ще в 30-ті роки XX ст. Г. В. Подгаєцьким як середньодонська. А в 50-ті роки Т. Б. Попова виділяє харківсько-воронезький локальний варіант катакомбної культури. Воронезькі археологи традиційно вживають термін "середньодонська культура", а українські -- "харківсько-воронезька". Харківський дослідник С. І. Берестнєв розглядає український сегмент цієї культури як пам'ятки осколо-донецького типу. На їх характеристиці ми й зосередимо увагу.

Харківсько-воронезька культура пов'язана своєю ґенезою з просуванням на північ носіїв ранньокатакомбної та донецької катакомбної культур. Вступивши в контакт із місцевою "ямною" людністю, катакомбники фактично створили нову яскраву культуру кінця ІІІ -- початку II тис. до н. е. Сформувалася вона в Лісостепу й налічує більш як 30 поселень (Проказине на р. Айдар, низка селищ на лівому березі Сіверського Дінця, поблизу райцентру Кремінна Луганської області та ін.). Будувалися наземні житла з дерева, хоча відомі й споруди напівземлянкового типу з системою підпорних стовпів. Проте виразніший матеріал походить із 200 поховань під могильними насипами. Частина з них здійснена за старою традицією в ямах, стільки ж у Т-подібних катакомбах, але переважна більшість у Н-подібних спорудах (85% вибірки), де поздовжні осі вхідної ями та камери проходили паралельно одна одній. Активізувалося спорудження нових могил (50) та досипок над упущеними катакомбами. Небіжчиків укладали на правому боці, обличчям до вхідного отвору, хоча орієнтація тіл була несталою, унаслідок радіальної план і графи катакомб. Дно камер посипали вохрою та крейдою, клали шматки вохри. Тіла жінок та дітей посипали червоною фарбою. Наявність шкур великої та дрібної рогатої худоби, офірованої у процесі поховального ритуалу, становила 36 %. Серед супроводу переважав керамічний посуд, що вирізнявся своєрідністю і мало чим нагадував донецький. Зникають пишно орнаментовані тасьмою кубки, з'являються високі горщики з тричленним ламаним профілем, суцільно вкриті орнаментом. Горщики середніх пропорцій ще виготовлялися, але з'являються також ріповидні посудини північнокавказького походження. Основним елементом орнаментації, поряд зі шнуром, тасьмою та гребінкою, стають наліпні валики. Декоративні композиції складалися із комбінацій горизонтальних і вертикальних ялинок із трикутниками та фестонами, спрямованими вгору. бронза культура баден катакомбний

Серед бронзових речей -- ножі двох типів (подум'яподібні та з паралельними лезами), сокири з отвором, шила з коротким черенком, втулчасті гаки, дрібні прикраси. Бронзові сокири походять зі скарбів (Колонтаїв, Скакун) та випадкових знахідок. Особливої уваги заслуговують найдавніші в Україні залізні речі (три випадки), зокрема залізний ножик із бронзовим держачком. Знайдено серію кам'яних шліфованих сокир з отвором, прив'язні сокири, крем'яні ножі та скребачки. Кістяні вироби репрезентовано мотиками, гарпуном, кільцями. Напрям господарювання визначається як скотарсько-землеробський.

Інгульська культура (остання чверть III -- початок II тис. до н. е.) виділена О. Г. Шапошниковою наприкінці 70-х років XX ст., після розкопок курганів уздовж річки Інгул у Миколаївській області. Осмислення її як окремого явища триває. Спочатку ареал інгульської культури обмежували Буго-Інгулецьким межиріччям, а ідентичні комплекси Наддніпрянщини відносили до дніпро-азовської катакомбної культури. Проте з часом став зрозумілим механістичний характер конструювання цієї культури, де ранній шар пам'яток належав до ранньокатакомбної, а пізній -- до інгульської культури. Остання не є продуктом розвитку ранньокатакомбної, оскільки утворилася внаслідок міграції однієї з груп катакомбного населення з Передкавказзя до степів Надчорномор'я. Місцеве ж ранньокатакомбне населення, навпаки, рушило на схід, до Калмицьких степів. Завдяки тривалим дослідженням удалося встановити, що "Інгульці" заселяли західний сегмент степової частини катакомбного ареалу, від Східного Надазов'я (р. Міус) до Нижнього Дунаю та Прута. Зі Степу Інгульці піднімалися вздовж Дніпра на північ аж до півдня Київщини.

Розкопано кілька поселень з овальними житлами на кам'яних фундаментах (Матвіївка на Миколаївщині), розвідано тимчасові стоянки. Поховання здійснювали в могилах. Відомі десятки основних поховань, але абсолютна більшість із них -- упускні. Для більш як 2000 виявлених поховань характерні катакомби з округлою шахтою, квасолеподібною у плані камерою та випростаною горілиць позицією небіжчика. Орієнтація похованих лишалася несталою, з переважанням південного вектора. Вхідний отвір до камери іноді перекривали частинами дерев'яного колеса й замащували глиняним розчином, а вхідну шахту забутовували материковою глиною (рис. 17). Поховання одиночні та парні, але трапляються й колективні (до шести небіжчиків на камеру). Практикувалися підпоховання до побудованих раніше катакомб. Такі споруди виконували функцію склепів. Серед речей супроводу -- кам'яні сокири та булави, наконечники стріл з глибокою виїмкою в основі, бронзові ножі та шила, металеві прикраси, а також ошатний посуд із глини, дерева та остеокерамічної маси. Останній виготовлявся для поховальних ритуалів, а тому не підлягав випалові й не міг використовуватися у побуті. Фактично тут ми маємо справу з обрядовою бутафорією.

Рис. 17. Матеріали інгульської катакомбної культури:

1,7 -- Антонівка; 2 -- Булгаківка; 3 -- Відрадне; 4, 12 -- Лиманні; 5 -- Баратівка; 6, 11 -- Привільне; 8 -- Старогорожене; 9 -- Старорозанівка; 10 -- Піски (за С. Н. Братченком, О. Г. Шапошниковою). 1 - план поховання; 2, 3, 7, 8, 10--12 -- кераміка; 4, 5 -- камінь; 6, 9 -- бронза

Господарство інгульців базувалося на рухливому скотарстві та землеробстві (в катакомбі Високої Могили поблизу с. Балки Запорізької області знайдено дерев'яне рало). Соціальна ієрархія була досить складною: знать (жерці, воїни, правителі), пастухи, ремісники, залежні особи. Один із центрів інгульського суспільства містився на р. Молочній. В ідеології носіїв інгульської культури простежуються близькосхідно-середземноморські впливи (моделювання черепів, культ стопи, святилища, зародки знакової системи, деякі форми посуду).

Феномен модельованих черепів відкрито як явище культури й мистецтва на межі 70-- 80-х років XX ст. розкопками Херсонської та Запорізької експедицій Інституту археології в басейні р. Молочної (А. І. Кубишев, С. І. Круц, В. В. Отрощенко, С. Ж. Пустовалов). їх знайдено в катакомбах інгульської культури, що й визначає ареал цього явища -- степове Надчорномор'я та Надазов'я. Йдеться про ритуал відтинання голови по смерті та мацерації (очищення) черепа чи усього кістяка від м'яких тканин. Зі спеціально виготовленої глиняної суміші моделювалось обличчя по черепу (рис. 18). За мацерації тіла небіжчика створювали ляльку пращура. Модельовані таким чином черепи та ляльки використовували певний час у ритуалах, пов'язаних із культом предків, а потім повертали до катакомби, де перебувало обезголовлене тіло небіжчика.

Рис. 18. Череп носія інгульської культури з рисами обличчя, модельованими глиняною сумішшю

З мог. 2 поблизу с. Жовтневе Запорізької обл. (розкопки В. В. Отрощенко)

Як уже зазначалося вище, пам'ятки раннього періоду засвідчують етнічну спадковість щодо пізнього періоду ямної спільноти, окрім принципової новації -- катакомби. Про спадковість свідчать також дані антропології. Культурне розмаїття другого періоду співвідноситься з наявністю кількох антропологічних типів населення. Реальні відмінності між культурами наочно демонструють штучна деформація черепів у населення донецької катакомбної культури та моделювання черепів небіжчиків інгульської катакомбної культури. Відчувається приплив населення з теренів Калмикії та Північного Кавказу до степів України. Згадані катакомбні культури вже суттєво відрізняються від ямної спільноти, що дає підстави нам припустити їхню етнічну неоднорідність. Схоже, що нащадки ямної спільноти (праіндоіранці) були відсунуті на периферію катакомбного ареалу -- до Західного Надчорномор'я, Лісостепу та за Волгу.

Размещено на Allbest.ru