Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555-1595 рр.)

Дослідження історії формування Вишневеччини — комплексу маєтностей князів Вишневецьких на Лівобережжі Дніпра. Аналіз недатованих подій 1555-1584рр., описаних в "Епіцедіоні" (Краків, 1585) — віршованій хроніці-панегірику на смерть князя М.О. Вишневецького.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 28.08.2017
Размер файла 28,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Вишневеччина: перші перемоги і перші соратники (1555-1595 рр.)

Дмитро Вирський

Стаття про початки формування Вишневеччини -- комплексу маєтностей кн. Вишневецьких на Лівобережжі Дніпра, який часто порівнюють з удільним князівством-королівством. Здійснена спроба «прив'язки» недатованих подій 1555-1584рр., описаних в «Епіцедіоні» (Краків,1585) -- віршованій хроніці-панегірику на смерть кн. М.О. Вишневецького, до реальних історичних фактів. А крізь призму королівських надань на уход Кременчук 1589 і 1595рр. аналізується коло перших соратників-співробітників кн. М. О. і О. М. Вишневецьких.

Ключові слова: князі Вишневецькі, Лівобережжя Дніпра, Кременчук.

Історія Вишневеччини -- одного з показних колонізаційних проектів другої половини ХУІ -- першої половини XVII ст. на Наддніпрянщині -- здавна приваблювала українських науковців. Утім, багатообіцяючі напрацювання О. Лазаревського та Ф. Николайчика так і не були доведені до «академічного» рівня вичерпності.

Свіжий імпульс широкоформатним дослідженням діяльності роду князів Вишневецьких нещодавно подала книжка польської дослідниці І. Чаманської. Відтак, гадаємо, переформатовані сюжети активності перших Вишневецьких на Наддніпрянщині, а також креслення абрисів їх шляхетської клієнтели, замальовки персон примітних «васалів» цих українських «королев'ят» здатні зацікавити досить широке коло фахівців з історії ранньо-модерної України. історія князь вишневецький

Почнемо з незадовільного стану джерелознавчого відпрацювання такої знаної (щоправда, переважно на рівні назви) віршованої пам'ятки, як «EPICEDION, себто вірш жалобний про благородного й вічної пам'яті гідного князя Михайла Вишневецького» (Краків, 1585). Як не дивно, з'ясування обставин описаних у цьому видатному історичному творі подій (рік, місце, персоналії причетних) досі не відбігли від першопублікації А. Стороженка 1904 р. (а за понад сотню років пізніших дослідів тут, справді, є чого додати). А український переклад фрагментів полономовного оригіналу, здійснений В. Пепою 1987 р., взагалі наробив чимало шкоди, бо, власне, є не перекладом, а дуже вільним переспівом, що суттєво спотворює фактографію.

Отже, текст «Епіцедіону» описує події з 1555 по 1584 р. (від першого бою героя твору до його смерті). І саме ці «військові» історії, гадаємо, потребують докладнішого коментаря.

Ось, власне, перший епізод із боєм молодого князя Михайла Олександровича Вишневецького (1529-1584) при Кильдишевій могилі-кургані (що над р. Хорол) влітку 1555 р. (дату 1554 р., прийняту А. Стороженком, поправила ще І. Чаманська, джерелу це не суперечить -- оскільки день народження М. Вишневецького невідомий і влітку 1555 р. йому могло бути ще 25 -- як сказано оповідачем). Досі цей історичний топонім залишався нерозгаданим. Вважаємо, йдеться про сучасний Кильдиш (Килдиш) -- донині знану височину-лісове урочище біля с. Білики, що під самим Миргородом. Цікаво, що у ХІХ ст. тут ще переказували байки-страшилки про давнього розбійника на ім'я Килдиш, а для тогочасної фольклорної традиції заміна «татарина» на «розбійника» не дивина. До речі, не варто спішити записувати того Кильдиша в ординці -- у реєстрах литовських татар (причому у категорії татар-козаків) з 1520 і 1528 рр. маємо і Кильдиша (Кілдиш/ Келдиш).

До опису битви при Кильдишевій могилі варто додати, що йшлося, очевидно, про напад на двір кримського хана Девлет-Гірея, який тоді повертався з важкого походу на московські володіння (кримці дійшли майже до Тули). Загадкою є особа вождя татар -- «Сат-Гірея» -- мужа серця великого». Може бути, це якесь прізвисько самого Девлет-Гірея. В іншому місці «Епіцедіону» цього хана названо Сатман-Гірей. Саат -- татарською «година, час», отже, можливо, слід читати «тогочасний Гірей»? Хоча, інший опис походу кримців 1555 р. свідчить, що при хані, як останній аргумент, була гвардія з 1 тис. яничар з рушницями та кілька гармат, але нічого цього не бачимо під Кильдишевою. Отже, Сат-Гірей -- це таки не хан, а просто татарський вельможа?

Далі йде цікавий опис практик військового навчання, які освоював-тренував молодий князь. Це -- 1) відпрацювання погоні верхи на конях за ворогом (з обстрілом втікачів) та інших прийомів «татарського» бою, тренування у стрільбі з вогнепальної зброї у піхотних шиках, а також бій з відносно коротким списом-рогатиною (ощепом).

Задля наближення «до бойових умов» молодим лицарям організовувалися вилазки в степ. Такою «спортивною» вилазкою й була наступна виправа під Білгород-Дністровський, де М. Вишневецькому довелося зіткнуться з турками. Її варто датувати 1556 р. (1555 р. відбулася битва при Кильдишевій могилі, а наступний після білгородського епізод оповідає про похід до Лівонії влітку 1557 р.). Дружині Вишневецького тут товаришив «двір» юного князя Романа Сангушка (бл. 1537-1571), а старшим над об'єднаним військом обрали вони кн. Остафія Ружинського (?--1587) -- ватажка «дільного», «як вроди, так і серця великого». Цікаво, що якщо з татарами під Кильдишевою українські вояки б'ються шаблями і списами (проти ворожих стріл і шабель), то під Білгородом турки мають перевагу у списах (проти їх «довгих списів» українці спочатку б'ються стрілами з луків і кулями з рушниць, а потім дійшло і до шабель).

Розгромленим туркам швидко надійшла допомога у вигляді загону татар -- і тут новий бій описується як перестрілка -- татари цілять стрілами з луків, українці -- кулями з рушниць. Князі-козаки з втратами тоді відступили і битву визнали за нещасливу.

Наступний епізод, як уже йшлося, оповідає про прибуття М. Вишневецького на чолі «коштовного почту» до війська, зібраного на чолі із самим польським королем проти Лівонського Ордену влітку 1557 р., та про подальшу участь князя у Лівонській війні. За «лівонські» заслуги йому у грудні 1559 р. надане Черкаське староство (його князь тримав до 1580 р., а тоді формально передав синові у спадок, але до своєї смерті 1584 р. фактично контролював це володіння).

Практично відразу -- за хронологією «Епіцедіону» це між 1560 і 1562 рр. -- «на зуб» нового старосту спробували татари. Їх 3-сотенний загін на чолі з «гетьманом» Сохором/Согором («Sochor»), спочатку розташувався над Пслом, а далі рушив у бік українських коронних володінь. Свіжопризначений староста з 1,5 сотнями вояків переправився на Лівобережжя, вийшов назустріч нападникам і погромив їх.

Навесні 1563 р. М. Вишневецький своїм коштом найняв 800 білгородських татар на чолі з Сіхозою і Бакаєм, а також спорядив 400 власних вояків. З цим військом він рушив на підмосковську Сіверщину, зокрема, взяв і спалив місто Радогощ (його після того стали звати Погар).

Наступний епізод з битвою при Пивських горах датується за згадкою, що татари йшли після нападу на Поділля, та тим, що після битви князь відправив бранців королю до Гродна. А саме у грудні 1566 р. маємо таке співпадіння -- кримці з білгородцями на чолі з ханом Девлет-Гіреєм здійснили тоді напад на Поділля і навіть облягали коронного гетьмана і руського воєводу Миколая Сенявського (1489-1569) з синами Миколаєм і Рафалом у їх резиденції в Меджибожі, а король доволі довго -- принаймні, весь грудень -- перебував у білоруському Гродно, де на католицьке Різдво відкривався сейм Великого князівства Литовського.

Місцем битви була не сама гора Пивиха, розташована на лівому березі Дніпра, а місцевість напроти неї (гирло Цибульнику, де за часів Козацької революції середини XVII ст. не раз бував татарський табір? А вірогідніше -- район майбутнього Крилова, що виросте, за записом локаційного привілею 1615 р., на «татарському шляху»). Адже атака на правобережні Черкаси з лівого берега навряд чи когось заскочила б та й відступ на Білгород на Дністрі з Лівобережжя Дніпра був би занадто складним. Очолював татар ближче незнаний «Рудаш Білгородський» з неназваними на ім'я «іншими агами» -- усіх їх знали за «добрих вождів». У цій битві взяв участь також і Олександр Вишневецький -- молодший брат М.О. Вишневецького, на той час 23-річний юнак. За описом, знову цей бій з татарами вівся переважно стрілами і кулями, хоча сам князь розпочав зіткнення ударом своєї рогатини.

Наступний бій знову звів М.Вишневецького зі старим знайомцем -- Бакаєм, якому товаришили ватажки Телес і Сивербас (Сівер-Баша?). Підозрюємо, що йдеться про події кінця жовтня 1570 р., коли «Бакай з товариши» з 2,5 тис. татар фіксується у межиріччі Псла і Ворскли з наміром нападу на московську Сіверщину (Почеп і Стародуб). Ймовірно, це була розвідка шляхів для славнозвісного ханського походу на Москву 1571 р. На зворотній дорозі Бакаєві татари могли й «завернути» до Черкас. Ймовірно, саме така поведінка білгородців мотивувала коронного гетьмана Ю. Язловецького влітку 1571 р. висунутись на Черкащину, аби громити ворога, який вертався з московського походу.

М. Вишневецький наздогнав Бакаєві загони «на Чигирині» і припер їх до «річки» (очевидно, Тясмин). Здається, якщо це таки подія 1570 р., той рік має бути названий першою датою в історії Чигирина (в описі походу Язловецького 1571 р. Чигирин також фігурує).

Далі маємо напад на Черкаси 5-сотенного загону татар Рараджи. Прив'язка його до «осені» схиляє до думки, що йдеться або про осінній набіг 1574 р. (про який, на жаль, бракує докладних інформацій), або про один з епізодів великого набігу на Правобережну Україну та Галичину у вересні-жовтні 1575 р. До такої ідентифікації схиляє надмірна «самопевність» татар, що після першого невдалого нічного нападу вернулися і вдруге. Та й те, що, після перемоги в полі під містом князь не кинувся переслідувати відступаючих, також промовисте -- черкасці могли тоді побоюватися більшого війська. А те, що татарський напад восени 1575 р. не обійшов Черкаси, може свідчити згадка 1576 р. королівської винагороди Кшиштофу Врон- ському, «слузі» черкаського старости М. Вишневецького, який був у полоні в татар.

Неясно, як тлумачити й нову нічну атаку Бакая, описану далі. Чи це ще один епізод набігу 1575 р., у якому Бакай брав участь (див. «Історію жалісну» Б. Папроцького), чи це вже пізніша акція -- епізод набігу 1577 р. (нам більше пасує дата 1577 р., оскільки 1575 р. Бакай явно був преважно зайнятий Поділлям).

Останній «бойовий» епізод пов'язаний з відбиттям набігу бєлгородського аги Януша, який з трьома сотнями татар пограбував-спустошив містечко Трипілля (нині село Обухівського р-ну Київської обл.). Його М. Вишне- вецький з двома сотнями кінних наздогнав аж на р. Чорний Ташлик (ліва притока р. Синюха, лівої притоки Південного Бугу). У запеклій битві князь здобув перемогу і повернув полонених на їх рідні місця.

Сталася ця подія до літа 1581 р., оскільки далі йдеться саме про епізод з червня 1581 р. із захопленими запорожцями і переданими М. Вишневецькому татарськими «цариками» (калгою-султаном Алп-Гіреєм і його молодшим братом Селамет-Гіреєм), які, до речі, за твердженням козацького гетьмана Я. Оришовського, збиралися до білгородців, аби разом здійснити набіг на Черкаси. Також пізніше описані події кампанії на Сіверщині проти Москви 1579 р., коли 300 бєлгородських татар на чолі з агою Кошкільдеєм були союзниками князя (і взагалі-то 1578-1579 рр. кримці були зайняті персидськими походами, а 1578 р. польський уряд ще й здійснив низку антикозацьких заходів, які мали подобатися татарам). 1580 р. черкаський староста знову ходив з союзними татарами-білгородцями на Сіверщину.

Отже, погоня за Януш-агою -- це або епізод великого татарського набігу на Київщину і Волинь у лютому-березні 1577 р., або це та перемога над татарами М. Вишневецького (за допомогою ще князя Острозького), яка, за згадкою сучасника -- Лаврентія Мюлера, сталася на Трійцю (14 травня) 1581 р. (тоді татарську активність можна пояснити політичною нестабільністю в Криму, через яку не бачимо татар і в поході князя на Сіверщину 1581 р.).

Тему захисту кордону від татар завершує опис заснування нового прикордонного міста-замку -- Корсуні. Ймовірно, цю подію варто датувати 1583 р. (королівський локаційний привілей Корсуню датований 8 лютого 1583 р.).

Останні два великі епізоди пов'язані з наступальними (баторіанськими) військовими кампаніями проти Росії 1579, 1580, 1581 рр. Князь М. Вишневецький з союзниками тоді діяв на підросійській Сіверщині.

Перший епізод оповідає про похід восени 1579 р. на Чернігів. Очолив його князь В.-К. Острозький. З ним були його син Януш, М. Вишневецький, згадані 300 білгородських татар Кошкільдея-аги та ополчення шляхти київської, овруцької, остерської і гомельської. Вони під самим Черніговом заклали свій кіш-табір, але добре укріплений замок взяти не змогли. Відтак спалили місто (посад) і відступили додому. М. Вишневецький, аби не радів ворог, з 7 сотнями «люду рицерського» (запорожців було обмаль, лише кількадесятковий почет Я. Оришовського, бо вони тоді спокусилися походом на Молдову з Самійлом Зборовським) й 3 сотнями білгородських татар тоді від'єднався від загального війська і зайнявся пустошенням чернігівських околиць. З Вишневецьким пішов і молодий Януш Острозький. Їх летючі загони доходили тоді аж до Стародуба. Спустошені були околиці Чернігова, Путивля, Рильська, Почепа, Брянська, Радогоща (Погара), Орла і Карачева (можливо, тут перелік постраждалих від дій князя підмосковських міст за усю війну, а не лише за час походу восени 1579 р.).

Для нового походу під Карачев влітку 1580 р. князь найняв 1200 татар. Вони разом з власними вояками Вишневецького та запорожцями мали продовжити пустошення московських прикордонних волостей. У цьому карачевському поході до князя приєднався і остерський староста Лаврін Ратомський. Спочатку магнатське військо підійшло до Карачева, де заклали кіш. Звідси розпустили загони по карачевських волостях. Відходячи, спалили і саме місто (мабуть, без замку). Далі пішли під Рильськ, Брянськ і Орел, де також пустошили сільські околиці.

У серпні 1581 р. М. Вишневецький, як вже мовилося, пішов у похід на Сіверщину без татар. Основною ціллю виправи був Трубецьк (Трубчевськ). Товаришили Вишневецькому в поході річицький староста князь Ярош Жижемський (загін з 200 вояків), овруцький староста Аврам Мишка , київський чашник і ротмістр королівський Киріян Лятошинський .

З переліку «Епіцедіону» випали інші учасники походу, знані за реляцією М. Вишневецького з 8 жовтня 1581 р. Це запорожці Я. Оришовського (530 знаних за реєстром 1581 р. та якась частина нереєстрових, а всього з вояками М. Вишневецького їх у похід вийшло 1580 осіб). На додачу ще люди старости пропойського і чечерського Юрія Зеновича (тестя М. Вишневець- кого) на чолі з його підстаростою, а також загін сина гомельського старости Богдана Сапеги (за віком підходить лише його старший 23-річний син Миколай). Стартував похід 15 серпня з білоруського Чечерська, куди річкою доправились запорожці та вояки М. Вишневецького (сам він з кіннотою йшов суходолом).

Йшли, маючи праворуч Стародуб, переправились через р. Судость (десь нижче Почепа), перейшли Почепівську волость і прибули під Трубчевськ. Трубчевський гарнізон тоді очолював («старший воєвода») князь Радилів. Замок був свіжозбудований і непогано споряджений.

Вояки Вишневецького (з запорозької піхоти?) підвели окопи-шанці під стіни Трубчевська, незважаючи на артилерійський обстріл московітів. Звідси розпочався штурм -- частину укріплень підпалювали, частину підрубали сокирами. Князь-командувач підбадьорював своїх вояків добрим словом (нагадуючи, що бити росіян їм не вперше). Штурмуючі увірвалися до замку, роззброїли гарнізон і захопили самого воєводу Радилова, передавши його Вишневецькому як знак перемоги.

Здобичі було багато, відтак рушили додому -- спаливши місто і замок (як римляни Сципіона Карфаген). По дорозі ще й розпускали загони, які пустошили околиці.

Росіяни спромоглися на організацію погоні. Зібрали 3 тисячі вояків, над якими, за «Епіцедіоном», старшим був стародубський воєвода князь Іван Мчецький (Мезецький?). Йому товаришили новгород-сіверський воєвода князь Осип, путивльський -- князь Василь Хілков (Василь Дмитрович Хілков), брянський -- князь Федір Ликов-Оболенський (за розрядними записами мав би бути князь Іван Іванович Ликов), чернігівський -- князь Іван Долгорукий (Іван Андрійович Долгорукий), почепівський -- Василь, з «боярських синів» Яків Прончищєв, Андрій Семенович Селіхов (князь Селеховський), Стефан Мозирянин, Федір і Василін (Вашилін), Богдан Олександрович («осадний голова» в Путивлі?) і Іван Мордвинін.

Реляція Вишневецького подавала трохи інакший перелік російських командирів. З Путивля -- князь Василь Хілков; з Новгород-Сіверська -- князь Василь Щербатий (Василь Григорович Щербатий); зі Стародуба -- князь Михайло Мезецький (Михайло Васильович Мезецький); Яків Прончищєв, якого названо як призначеного царем організатора («справцю») оборони того прикордоння; отаман донських козаків Стефан Модиванін (отже, чи то Молдованин, чи -- як в «Епіцедіоні» -- Мозирянин); й люди з інших замків -- Рильська, Брянська, Почепа, Орла.

Військо Вишневецького (1400 вояків) вони наздогнали на переправі через р. Судость (права притока Десни), ймовірно, десь нижче Почепа. Частина магнатського війська вже переправилася і з князем була лише третина його сил. Отже, росіяни розраховували на несподіванку і швидкий успіх. Але магнатські вояки билися затято, ті, які вже були за річкою, швидко повернулися, а вожді були тверді і мужні. Особливо відзначився в битві князь Жижемський, сам М. Вишневецький був тоді поранений ворожим пострілом, геройські бився і його молодий син і спадкоємець -- Олександр Вишневецький. Московіти не витримали напору і були розгромлені.

Реляція Вишневецького додає деякі деталі -- за нею, це магнатські почти вже переправилися за Судость перед битвою, а козаки не встигли і заночували на іншому березі. Московіти напали на них з двох боків -- з одного піхота, з другого -- кіннота. У результаті бою полягло до 1,5 тисячі московітів.

На останок хотілося б ще раз акцентувати на вазі «Епіцедіону» як першокласного історичного джерела (за період 1555-1584 рр.). Сподіваємося, що сучасний історичний коментар для багатьох відкриє нові виміри його фахового застосування.

1589 р., в літературі писалося неодноразово. Але хотілося б звернути увагу, що той випадок був зовсім не унікальний, і існують й інші подібні надання клієнтам М.О. і О.М. Вишневецьких. Мова піде про дніпровський уход Кременчук («Кременчик»).

Трохи передісторії. Кременчук, за ревізією 1552 р. замку в Черкасах -- центру прикордонного Черкаського староства Київського повіту Київського воєводства , згаданий як уход місцевих міщан. Утім, із зростанням прибутковості уходів, на них усе частіше претендують старости, які здають їх в оренду «чужегородцям».

Зокрема, про канівські уходи, «где Хорол речка у Псел упала», говориться 1552 р., що вони «там вси тепер на замок, але тепер пусты, половинники [себто арендарі за половину здобичі] не ходят, а мещаном ходити там староста не дозволяет». Про початок процесу «приватизації» місцевих угідь у Черкаському старостві може свідчити і згадка з 1552 р. про те, що «на Псле уходы вси боярин Драб [Щасний Драб?] занял».

У цей самий час (1550 р.) чи не найпомітніший політичний мислитель Великого князівства Литовського Михалон Литвин закликав поставити охорону від татар біля Кременчуцького броду. Тоді ж згадуються і зародки сталого населення на теренах уходів -- «козаков, которые уставичъне там живуть на мясе, на рыбе, на меду, з пасек, з свепетов , и сытять там собе мед яко дома».

Отже, на момент надання (бл. 1580 р.) Я. Ближинському уход Кременчик належить черкаському старості («с котрого он пожитек свой старостинский мел»). За його посередністю відбулася остаточна «приватизація» і Кременчуцького уходу.

За королівським привілеєм від 14 квітня 1589 р. (даний у Варшаві, на сеймі вальному) бачимо маєтність вже в руках окремого власника -- шляхтича з Київщини Яна (Івана) Ближинського (герба Корчак) та його дружини Федори Красниківни. Володіння надане «доживотно», себто до смерті під умовою несення військової служби («с того входу службу воинскую яко и иная шляхта на той Украйне мешкаючие служити повинен»). Причому, король тут лише стверджує лист-надання черкаського старости Михайла Вишневецького (оскільки в акті М. Вишневецький титулується брацлавським каштеляном, то датувати першонадання треба періодом між літом-осінню 1579 р., коли князь отримав цей ранг, і березнем 1581 р., коли змінив його на київське каштелянство, а скоріше воно сталося не пізніше 15 вересня 1580 р., коли М. Вишневецький, за згодою короля, відступив канівське і черкаське староства синові Олександру).

Загалом, не затримався Кременчуцький уход безпосередньо в руках замкової адміністрації, мабуть, через свою відносну віддаленість. Адже, «старостинські» уходи знаходились або поблизу самих Черкас, або в районі порогів (експлуатувались, напевно, «сторожами», що їх висилали старости). І навіть коли 1589-1591 рр. дійшло до закладання Лубен, уход Кременчик залишився далекою периферією цього колонізаційного проекту.

Оскільки підставою першонадання бл. 1580 р. названі «годность в речах рицерских» і «заслуги, которие он на Украйне при нем [кн. М. Вишневецькому] в многих потребах и битвах з неприятелы речипосполитое коронное бываючи з себе мужне показовал горла [життя] и кровопролитя своего не литуючи [не жаліючи]», можливо, перед нами герой чернігівського походу восени 1579 р.

Уход Кременчик Ближинський з дружиною отримав «в держание и ужи- вание их спокойное доживотное зо всим на все -- з озеры, з ловы рыбными, з запесочами, з езищами , з бобровыми гоны, з ловы звериными и пташими, с пчол хованьем, и зо всими иными пожитки». Як бачимо, це класичний для Подніпров'я майновий комплекс.

18 березня 1595 р. (акт підписаний на сеймі вальному в Кракові) Бли- жинський з дружиною поступився своїми правами пожиттєвого-«доживотного» володіння на уход Кременчик-Кременчук іншому васалу Вишневецьких -- князю Михайлу Лику (з роду князів Оболенських, гілки чернігівських Ольговичів) та його не названій на ім'я дружині. Запис, що князь М. Лико здавна ніс службу королівську «з немалым небезпеченством здровя своего и утратою маетности», можливо, натякає на його статус політемігранта (жертву московської опричнини).

Ймовірно, згодом цей маєток перейшов до рук сина цього «служебного князя» -- князя Семена Михайловича Лика -- також примітного слуги Вишневецьких, лицаря-погромця росіян і татар, добре відомого завдяки віршам на його смерть у 1621 р., вміщених до знаного Київського літопису (1241-1621). Оскільки приватна резиденція С.М. Лика фіксується в Лю-

Такую моцъ тотъ зацный мужъ въ словехъ у силе Мевъ вдячный рицерству и отчизне миле;

Кгды се съ послугою своею где поспешилъ,

Великою учинивши корысть всихъ тешилъ,

Або военымъ способомъ векъ свой увесь травилъ,

Въ поляхъ дикихъ коло шляховъ Муравскихъ татаръ длавилъ.

Часомъ отъ зною, то отъ горачности Опрочъ хлеба потравъ и безводной млости Тымъ способомъ веку онъ молодого зажилъ И рицерской дельности такъ набылъ

Самъ тежъ щасливе въ Олександрове [=Лубни] премешкивалъ,

Потехъ своихъ зъ великою радостю зажив

Егды за его приводомъ замокъ Московскій Белгородъ добывали,

Кгды презъ штурмъ и бой добылъ места и замку, где войско здобывало.

Скарбу немало; потомъ збурилъ Рылскъ, Путивль Съ подивенемъ всихъ, яко оный князь былъ такимъ рыцеремъ,

Кгды се тежъ на Муравскихъ шляхахъ съ татарами потыкалъ:

Такъ, яко се биютъ воды о скалы

Такъ се князя Лыки войско съ татарскимъ зошло,

Не великостю але моцю его прошло;

А самъ межный князь почалъ своимъ продвовати,

Побивши татаръ, почалъ щасливе триумфовати:

Зачимъ отъ москвы и отъ татаръ упокоилъ Украину; тымъ Здорове людей и местъ Украинныхъ обваровалъ своимъ.

Такую моцъ тотъ зацный мужъ въ словехъ у силе Мевъ вдячный рицерству и отчизне миле;

Кгды се съ послугою своею где поспешилъ,

Великою учинивши корысть всихъ тешилъ,

Або военымъ способомъ векъ свой увесь травилъ,

Въ поляхъ дикихъ коло шляховъ Муравскихъ татаръ длавилъ.

Часомъ отъ зною, то отъ горачности

Опрочъ хлеба потравъ и безводной млости

Тымъ способомъ веку онъ молодого зажилъ

И рицерской дельности такъ набылъ

Самъ тежъ щасливе въ Олександрове премешкивалъ,

Потехъ своихъ зъ великою радостю заживалъ».

Існує і ще одна віршована полономовна епітафія кн. С. Лико з його гробниці у Києво-Печерській лаврі, передрукована у «Тератургімі» А. Кальнофойським 1638 р. (С. 43-44), російський переклад див.: Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. -- К., 1874. -- С. 39. Там він також зображений, як «син Польщі і Роксоланії», богатир і стовп віри.

Основні маєтності князя знаходилися у Любецькому старостві -- під Києвом. Першою його дружиною була місцева шляхтянка Катерина Каменська (згадка 1614 р., померла 1619 р.); другою -- Луція (Люція) Миткевич, донька київського бургомістра Федора Миткевича, вона пережила чоловіка (Див.: КондратьєвІ.В. Любецьке староство (XVI -- середина XVII ст.). -- Чернігів, 2014. -- С. 151-152).

Про С.М. Лика існує і ще одна колоритна історія з 1620 р., коли цей герой образився на польського короля за те, що той, знаючи, що князь русин, написав до нього лист-позов польською мовою. Возного-посланця, який привіз того папірця, дратівливий бецькому старостві, то, ймовірно, саме князі Лики відповідальні за появу на Кременчуччині першої половини XVII ст. вихідців з остерських бояр -- Пальчик (в Омельнику), Острянин (під Говтвою), Гиря (у Жовнині) і Ріпка (у Кременчуці).

Таким чином, привілеї 1589 і 1595 рр. на уход Кременчик-Кременчук дозволяють докладніше представити соратників перших Вишневецьких на Подніпров'ї та колонізаційні зусилля українських магнатів і шляхти на степовому кордоні. Відомості про шляхетних слуг князів М.О. і О.М. Вишневецьких (Михайло Байбуза з синами Семеном і Тихоном, Ян Ближинський, князь Михайло Лико, Ілляш Боруховський, Яновський, Ян Чирський , Кшиштоф Вронський, Федір Загоровський, Павло Островський) дають змогу історику писати не лише про «великих панів», які широко креслили колонізаційні плани на Україні, але й про конкретних виконавців тих задумів (підважуючи задавнений міф про те, що на степовому кордоні зустрічаємо самих магнатів і козаків).

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Проблема розвитку промислового комплексу Донбасу у перші повоєнні роки. На основі опублікованої літератури і архівних джерел проаналізовані процеси, які відбувалися у металургійній галузі.

    статья [14,5 K], добавлен 15.07.2007

  • Діяльність підпілля та партизанський рух. Створення перших підпільних груп в Нікопольському районі. Об’єднання партизанських груп в загін. Перші бойові операції загону, втрати та перемоги. Перші німецькі операції по придушенню руху, наступ на плавні.

    дипломная работа [8,8 M], добавлен 27.01.2013

  • Біографія Дмитра "Байда" Івановича Вишневецького - козацького ватажка, гетьмана. Фортеця на Низу Дніпра — прообраз майбутньої Січі. Перебування в Османській імперії. Власність, торгова справа Дмитра Вишневецького, історичне значення його діяльності.

    реферат [869,1 K], добавлен 26.02.2017

  • Перші писемні згадки про запорозьких козаків. Історія кочового порубіжжя до ХV ст. Теорії щодо походження козацтва: хозарська, черкаська, татарська, бродницька, уходницька, захисна. Причини посилення козацтва у ХVІ ст. та його роль в історії України.

    курсовая работа [86,6 K], добавлен 29.01.2014

  • Формування нової політико-економічної структури Афганістану. Іран на початку новітніх часів. Демократичний і національно-визвольний рух у 1920-1922 pp. Крах Османської імперії. Національно-патріотичний рух в Туреччині. Перші заходи кемалістського уряду.

    реферат [30,7 K], добавлен 28.02.2011

  • Розробка історії голодоморів. Головні особливості зародження і формування наукового дискурсу з історії голоду 1932-1933 рр. на першому історіографічному етапі, уточнення його хронологічних меж. Аналіз публікацій з історії українського голодомору.

    статья [22,4 K], добавлен 10.08.2017

  • Перші кроки людей у створенні прообразу суспільства – праобщин. "Людина випрямлена": розвиток в напрямку створення знарядь праці та мисливства. Неандерталець (людина розумна): вдосконалення знарядь праці та перші обряди. Виникнення людського суспільства.

    реферат [39,2 K], добавлен 10.02.2011

  • Примирительный характер религиозных переговоров между католиками и протестантами в 1540-1541 годов: сближение в богословских вопросах, церковном устройстве и папском авторитете. Законность существования Аугсбургского религиозного мира 1555 года.

    контрольная работа [25,8 K], добавлен 02.03.2011

  • Богдан Хмельницький як гетьман війська запорізького. Головні причини початку Національно-визвольної війни, її цілі. Бойові дії у 1648 році. Битва під Пилявцями. Похід українського війська в Галичину. Наслідки перших битв в Національно-визвольній війні.

    презентация [1,1 M], добавлен 26.11.2014

  • Дослідження процесу розробки ідеї сполучення Балтійського і Чорного морів на базі русла Дніпра шляхом реалізації гігантських гідробудівних проектів у СРСР в 1950-1954 рр. Значення геополітичної ролі Дніпра й Сиваша, як стратегічно пов’язаних об’єктів.

    статья [20,7 K], добавлен 11.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.