Допоміжна служба Новослобідського козацького полку (1753–1764 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

ДОПОМІЖНА СЛУЖБА НОВОСЛОБІДСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ПОЛКУ (1753-1764 рр.)

Стаття розкриває аспекти допоміжної служби Новослобідського полку. Новослобідський козацький полк (1753--1764 рр.) -- військове формування на території Павобережної України, було створене за ініціативи російського Сенату. Окрім традиційної служби, на новослобідських козаків були покладені допоміжні функції і обов'язки: розшук і конвоювання утікачів-арештантів, боротьба з поширенням небезпечних хвороб, участь у роботі прикордонної російсько-польської комісії, охорона і доставка артилерії у фортецю Св. Єлизавети, супровід і утримання турецько-татарських посланців.

Ключові слова: Новослобідський козацький полк, новослобідське козацтво, козацька служба, фортеця Св. Єлизавети, «Задніпровські місця», допоміжна служба.

Опинившись під владою Російської держави, українське козацтво продовжувало нести традиційну козацьку військову службу: охороняло кордони, вело розвідку, на першу вимогу вирушало у похід і брало участь у воєнних діях. Несло козацтво і, так би мовити, допоміжну службу. Одним із козацьких формувань на службі Російської імперії був і Новослобідський козацький полк, утворений за наказом російського Сенату 1753 р. На відміну від традиційних козацьких полків Гетьманщини, він був цілком підпорядкований російському військовому командуванню. Для поселення полку була відведена територія так званих «задніпровських місць», на правому березі Дніпра. Нині це частина сучасних Кіровоградської, Дніпропетровської та Миколаївської обл. Штаб-квартира полку впродовж його існування в 1753-1764 рр. дислокувалась у фортеці Св. Єлизавети (нині м. Кіровоград). козацький формування служба допоміжний

В історіографії приділено недостатньо уваги історії новослобідського козацтва, але ще менше уваги дослідники звертали на службу новослобідських козаків. Так, А. Скальковський [1, 361-363,377], С. Шамрай [2, 242,278-284], В. Голобуцький [3, 513; 4, 378] лише окреслили основні аспекти військової служби новослобідського козацтва, такі як охорона кордонів, варта на форпостах, роз'їзди, ведення розвідки і боротьби з гайдамаками. Інші аспекти служби Новослобідського формування залишилися майже недослідженими, зокрема розшук і конвоювання утікачів-арештантів і поселян, боротьба з поширенням небезпечних хвороб, участь у роботі прикордонної російсько-польської комісії, охорона і доставка артилерії у фортецю Св. Єлизавети, супровід і утримання турецько-татарських посланців тощо. У цій статті ми зупинимося саме на допоміжній службі.

Новослобідським козакам доводилося нести суто поліцейську службу: розшук, арешт, охорона і конвоювання арештантів та поселян, які втекли з території полку чи з Нової Сербії. Так, у червні 1758 р. до сотників і старшин звернулася Полкова слобідська канцелярія, з наказом розшукати і затримати утікача-українця з Нової Сербії. Безпосередньо шеф Нової Сербії, генерал-лейтенант І. Хорват писав про це в Полкову слобідську канцелярію і просив сприяти розшуку. Пізніше канцелярія інформувала сотників і старшин про «обивателей»-утікачів з слободи Новоархангельської. Вони були причетні до гайдамацтва. Сотенним правлінням наказувалося спіймати втікачів і з доповідним рапортом відправити у Слобідську канцелярію [5, 18]. Того ж року до Слобідської канцелярії писав комендант фортеці Ф. Юст, наказуючи розшукати «денщика» (робітника), який утік від капітана Пермського драгунського полку. Канцелярія розіслала відповідний ордер до сотників і старшин, з наказом спіймати «денщика» і відправити до згаданого капітана. Надавалися і прикмети втікача [6, 13].

В 1758 р. з-під караулу втекли двоє арештантів. Слобідська канцелярія передала їх прикмети і наказала сотникам їх спіймати, забити в колодки і під конвоєм при рапорті доставити в Слобідську канцелярію [7, 14]. У червні з в'язниці фортеці Св. Єлизавети втекли ще двоє арештантів, уродженців «польської області». Слобідська канцелярія наказувала спіймати їх, забити в колодки і під конвоєм відправити до коменданта Ф. Юста [8, 3].

Небезпечні хвороби, особливо чума і холера, були поширеним явищем в південноукраїнських степах, особливо в спекотну пору року. Боротьба з поширенням цих захворювань була важливою справою в Новослобідськомиу полку. Частими були випадки занесення небезпечних хвороб з-за кордону, іноді з території Запорізької Січі. В 1758 р. Київський обер-комендант Лопухін інформував коменданта Ф. Юста про можливість занесення епідемії з-за кордону. Йому в свою чергу повідомив про це резидент при султанському дворі Обрєзков [9, 34]. Взимку 1760 р. у рапорті новослобідського сотника А. Гегели згадується «моровая язва», яка була виявлена на Січі [10, 28].

Керівництвом полку вживалися заходи із зупинки поширення інфекційних хвороб. В ордері до сотників

і старшин Слобідська канцелярія наказувала: вдень і вночі «разъезды иметь», тобто патрулювати прикордонні території. Осіб, які приходили з-за кордону, разом з їх майном наказувалося утримувати певний строк у карантині; затримувати і допитувати всіх, хто перетинав кордон без належних документів. За невиконання цих наказів передбачувалися військовий суд або штраф [11, 34]. У зв'язку з появою небезпечної хвороби на Запорізькій Січі, Полкова канцелярія наказувала на кордонах з Запоріжжям й у самих слободах розставити караули і організувати роз'їзди [12, 13; 13, 48; 14, 53]. Якщо ж якимось чином на територію полку потрапляли люди з «неблагополучных мест», то сотенним урядам наказувалося не допускати цих осіб у населенні пункти, а про їхню появу інформувати полкову адміністрацію [15, 23].

Траплялися випадки епізоотії. Так, на початку літа 1758 р. епізоотія рогатої худоби почалась у слободі Пушкарівка. Полкова канцелярія повідомляла сотникам, що в Пушкарівці вже померло 6 і захворіли ще до 30 голів рогатої худоби. Було наказано до закінчення епізоотії нікому ні в яких справах не їздити в цю слободу на волах і іншій худобі, і щоб нікого з Пушкарівки не пропускали на волах до власних слобод [16, 2; 17, 4; 18, 12].

На прикордонних територіях між російськими і польськими підданими досить часто виникали зіткнення і непорозуміння. Для врегулювання цих суперечок російським і польським урядами була створена прикордонна комісія, яка розташовувалася в Брацлавському воєводстві. На допомогу комісії російський Сенат призначив новослобідських козаків. У листопаді 1762 р. до Полкової канцелярії надійшла промеморія прикордонної комісії, що вимагала, посилаючись на указ Сенату, прислати козаків для «асистенции» і «караулов» [19, 1]. Під «асистенцией» треба розуміти виконання новослобідськими козаками певних доручень: як кур'єрів, провідників, перекладачів. Так, 1762 р. при Брацлавській комісії «в должности переводчика» працював військовий канцелярист Ястребинський [20, 23- 23зв.].

У квітні 1760 р. виникла потреба перевезти гармати з Переволочанської до фортеці Св. Єлизавети. До супроводу і перевезення артилерії були залучені козаки новослобідського полку. До новослобідського полковника М. Адабаша звернувся комендант Єлизаветинської фортеці М. Муравйов, наказавши відрядити до поселення Мишурин Ріг 7 волових підвод для перевезення гармат і 20 озброєних кінних козаків при старшині. Остання мала отримати «прогонные деньги», які передбачалося роздати власникам підвід, козакам-підпомічникам і підсусідкам [21, 1]. Командиром конвою призначено сотенного отамана Авраменка. Гармати планували доставити в два етапи: перша партія озброєних козаків мала супроводжувати підводи з гарматами з Мишурного Рогу до слободи Овнянки, інша - охороняла гармати на шляху від Овнянки до фортеці [22, 2; 23, 6; 24, 7].

На козацтво полку покладалися також обов'язки із забезпечення супроводу й охорони турецько-татарських посланців, у тому числі прогодування їх і коней у козацьких слободах. Коменданту Єлизаветинської фортеці були надані широкі повноваження, зокрема він міг листуватися з закордонням, і приймав у себе зарубіжних посланців. Для більш безпечного та зручного пересування іноземців супроводжували новослобідські козаки. Оскільки дорога була довгою, а місія посланцівмогла затягнутися не на один день, то поставала проблема прогодування іноземних посланців і їхніх коней. Так, в лютому 1759 р. у слободі Орел утримувалися певний час в карантині турецький посланець і його 30 татар з кіньми [25, 22; 26, 23]. Іноземні емісари зупинялися на ніч в козацьких слободах або мешкали певний час при фортеці Св. Єлизавети, як було в серпні 1760 р. Весь цей час їх мали утримувати козаки-підпомічники і підсусідки [27, 22]. Витрати на утримання посланців відшкодовувалися з «Новосербської суми», хоча це відшкодування відбувалося зі значними затримками через брак коштів [28, 13; 29, 20; 30, 21]. Козаки-провідники мали провести іноземних гостей до кордону і отримати від них розписку, в тому що їх (посланців) благополучно проведено до татарських меж. Так, у травні 1759 р. сотник С. Звенигородський звітував Полковій канцелярії, що він благополучно провів турецького посланця до кордонів його держави і з нього взяв розписку [31, 28; 32, 29].

Восени 1762 р. передбачалося відведення Пермського драгунського полку на зимові квартири. Драгунський полк мав пройти через всю територію Новослобідського формування, із заходу - від слободи Тернівки - на схід - до Мишуринорізького ретрашменту. Комендант М. Муравйов наказав Слобідській канцелярії призначити комісара для супроводу драгун полку. На цю посаду обрано сотника Делятинського, а на допомогу йому надавалися підпрапорні. Він мав провести полк Новослобідською територією, скласти розклад руху, визначити місця зупинок на відпочинок і на ночівлю, слідкувати за порядком під час руху, щоб драгуни не кривдили новослобожан, а якщо такі інциденти трапляться, вимагати «сатисфакции». Шлях був довгим і коні потребували фуражу, який драгунські командири мали купувати у новослобідських мешканців. Комісар Делятинський мав слідкувати, щоб драгунські офіцери розраховувалися за куплений овес і сіно за визначеними цінами. Якщо ж вони відмовляться платити, то Делятинський повинен вимагати квитанції. З цими квитанціями Полкова слобідська канцелярія могла звернутися до коменданта фортеці Св. Єлизавети, з вимогою сплати за наданий фураж. Фураж мали надавати підсусідки і підпомічники [33, 49-49зв.; 34, 52; 35, 54-55зв.].

На новослобідських козаків було покладено також виконання поштової служби. Восени 1763 р. козацтво було залучене до організації поштового зв'язку між Новою Сербією, фортецею Переволочною і містом Кременчуком [36, 3]. Питання організації мережі пошт піднімалося тричі - в 1759, 1760 і 1762 рр., оскільки вона мала забезпечити пересилку кореспонденції між Нової Сербією, Гетьманщиною та Слобожанщиною [37, 1-3, 10-11; 38, 1-5; 39, 1-4]. Для несення поштової служби був складений розклад, за яким кожна сотня мала виставити певну кількість козаків. Загалом, до цієї служби планували залучити 400 козаків, які мали перевозити й охороняти кореспонденцію на території полку[40, 15; 41, 49-49зв.].

На козаків-підпомічників і підсусідків був покладений і ряд повинностей, не пов'язаних з утриманням виборного козацтва. Так, вони постачали фураж для коней армійських формувань російської армії. Хоча за цю службу з ними розраховувалися грошима, були значні затримки за ці постачання. Скажімо, в травні 1764 р. до Гарнізонної канцелярії звернувся обозний Новослобідського полку В. Михалча. Він просив розрахуватися з «обывателями» за косіння та постачання сіна для армійських коней за 1762 і 1763 рр. Сіно постачали Пермському драгунському і Брянському ландміліційному полкам обивателі слобід Мурзинки, Тишківки, Красної, Висі, Плетеного Ташлику, Грузької, Аджамки, Зеленої, Жовтої, Омельницької, Кам'янки, Інгульської, Бешки [42, 11-12].

Таким чином, можна констатувати, що, крім традиційної козацької служби, на новослобідське козацтво покладалося також чимало допоміжних функцій і обов'язків.

Література

1. Скальковський А.О. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорізького. -- Дніпропетровськ, 1994.

2. Шамрай С. До історії залюднення Степової України в XVIII ст. (Крилівщина и Лизаветчина) // Записи історично-філологічного відділу ВУАН. -- 1929. -- Кн. XXIV

3. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. -- К., 1994.

4. Голобуцький В. Запорізька Січ в останні часи свого існування. -- К., 2004.

5. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі -- ІР НБУВ). -- Ф. ІХ. Архів фортеці Св. Єлизавети.