Наполеонові "українці": Шляхта правобережжя у французьких планах воєнної кампанії 1812 р.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наполеонові "українці": Шляхта правобережжя у французьких планах воєнної кампанії 1812 р.

В.В. Ададуров

В статті розглянуто спроби Наполеона Бонапарта підкорити своєму впливові західну частину нинішньої України. Детально висвітлено кроки імператора французів в цьому напрямку, звернуто увагу на його спроби використати на власну користь у цій справі перш за все опозиційні до російського самодержавства елементи місцевої польської шляхти. Відмічається, що навіть після розгрому в Російській імперії та витіснення його військ за Німан, Наполеон не полишав надії взяти реванш над ворогом, спираючись саме на демографічно-економічний потенціал Півдня.

В статье рассматриваются попытки Наполеона Бонапарта подчинить своему влиянию западные регионы современной Украины. Подробно освещаются шаги императора французов в этом направлении, обращено внимание на его попытки использовать в этом деле для собственных целей прежде всего оппозиционные к русскому самодержавию элементы местной польской шляхты. Отмечено, что даже после разгрома в Российской империи и вытеснения его войск за Неман, Наполеон не оставлял надежды взять реванш над врагом, опираясь именно на демографический и экономический потенциал Юга.

Ключевые слова: геополитика, агенты влияния, Правобережная Украина, польская шляхта, украинство, освободительная борьба.

In the article attempts to Napoleon Bonaparte gain control over the western regions of present-day Ukraine. Expands upon the steps of the Emperor of the French in this regard, attention was paid to his attempts to use in this case for their own purposes primarily opposition to Russian autocracy elements of the local Polish gentry. It is noted that even after the defeat of the Russian Empire and the expulsion of its troops beyond the Niemen, Napoleon gave up hope to take revenge on the enemy, it is relying on the demographic and economic potential of the South.

Упродовж усієї кампанії 1812 р. три південні провінції колишньої Речі Посполитої - Волинь, Поділля й Україна - залишалися завдяки своєму стратегічному розташуванню між кордоном Варшавського герцогства, австрійською Галичиною та Дніпром об'єктом помітного, утім доволі двозначного, зацікавлення з боку Наполеона. З одного боку, імператор французів був не проти побачити ці розлогі, відносно залюднені та багаті на сільськогосподарську продукцію краї в числі своїх трофеїв російської кампанії. З іншого ж боку, він не завдав собі зайвого клопоту спрямувати достатні військові контингенти для опанування цих територій, воліючи натомість очікувати, що автохтонні мешканці наважаться самі повстати проти Росії на звістку про перемоги його армії.

У 1812 р. погляд Наполеона на тутешні землі не виходив поза межі їхнього трактування як царини, де суспільні відносини, а відтак і поведінкові стратегії загалу мешканців визначалися непохитним, попри поділи Речі Посполитої, домінуванням шляхетської верстви. Тож не дивно, що всі три (!) документально зафіксовані випадки вживання Наполеоном під час війни 1812 р. топоніма "Україна" не мали нічого спільного із сучасним розумінням України як державної нації, а стосувалися витягнутої вузькою смугою вздовж правого берега Дніпра від Києва до Черкас окраїни вже неіснуючої Речі Посполитої. Усі ці згадки були контекстно пов'язані з оцінкою імператором позиції шляхти так званої "Польської України" щодо воєнного конфлікту між Францією та Росією. Так, у своєму липневому зверненні до представників "Генеральної конфедерації Польського королівства", яку було створено з дозволу імператора у Варшаві, Наполеон висловив сподівання, що "Волинь, Поділля й Україна надихатимуться тим самим патріотичним духом, що й Великопольща"1 (тобто такою самою мірою, як і корінні польські землі). Але за п'ять місяців, виражаючи невдоволення бездіяльністю "Генеральної конфедерації Польського королівства", яка об'єднала у своїх лавах відносно незначну частину шляхетського стану, двічі наголосив, що "він був погано підтримуваний Литвою та Варшавським герцогством"2, які "не змогли здійснити навіть того, що зробили поляки Поділля, Волині й України для Росії, зібравши п'ять - шість тисяч козаків"3.

Відзначимо, що ще напередодні походу в Росію Наполеон, який був переконаний, що саме підтримка з боку шляхтичів надасть йому необмежений доступ до людських і матеріальних ресурсів західних окраїн Росії, висловив французькому резидентові у Варшаві Л.-П.-Е. Біньйону своє бажання "мати при своїй генеральній квартирі чотирьох чи п'ятьох високих за статусом поляків [...], яким були би знайомі місцеві особливості Литви, України, Поділля, Волині тощо, як з погляду топографії, так і з погляду речових і людських ресурсів [того чи іншого] краю". Ці особи мали негайно з'явитися до імператорської штаб-квартири 4. Незабаром французький дипломат вказав на трьох осіб, які, на його погляд, були гідними залучення на французьку службу як експерти щодо справ Волині та Поділля. Двоє з них - князь Є. Сангушко та граф Моравський - володіли значними маєтностями на Волині. Третьою особою був Т. Морський, подільські помістя якого були конфісковані російською владою після участі графа у повстанні під проводом Т. Костюшка 5. 20 червня Наполеон дав аудієнцію згаданим особам 6. Сформулювавши перед відібраними Біньйоном польськими діячами завдання організувати повстанський рух у Литві, Волині, Київщині та Поділлі, імператор водночас висловив своє негативне ставлення до будь-яких стихійних, "диких" повстанських рухів. Він хотів, аби таке повстання розгорталося за принципами великих шляхетських конфедерацій XVIII ст. - Барської і Тарговицької. наполеон шляхта польський

В укладеному через два дні, 22 червня, під враженням зустрічі з Наполеоном меморандумі "Ідеї щодо організації законного повстання у Волині, Поділлі й Україні", Т. Морський окреслив мету повстання, як "створення масової військової сили, пропорційної щодо ресурсів провінцій, підготування товарів і продуктів, необхідних для прохарчування армій Його Величності"7. Покровительство французького імператора називалося найголовнішою передумовою участі в повстанні шляхтичів, які боялися наразити на небезпеку своє життя та добробут без надійних гарантій з боку Наполеона. Не будучи професійним військовим, а відтак не заглиблюючись у питання військової стратегії, Т. Морський вважав, що безпосереднім поштовхом до повстання у Волині, Поділлі та Київщині стане наступ армії французького імператора, однак наголошував, що це мають бути виключно французькі та польські частини, але в жодному разі не залучені Наполеоном до походу супроти Росії австрійські та прусські, бо "антипатія поляків до німців зробить цю дію суперечною суспільному настроєві"8. Висловлюючи думку про те, що поширення повстанського руху залежатиме передусім від успіхів військових операцій, граф Т. Морський наголошував на "доконечній необхідності узгоджувати дії повстанських загонів з операціями регулярних військ"9. Успіх повстання граф Морський пов'язував також з особистим авторитетом осіб, які мали його очолити. Цими ватажками могли стати уродженці Волині, Поділля й Київщини, які, володіючи значними маєтками в цих землях, перебували водночас на службі в Наполеона і відзначалися своїми патріотичними переконаннями. Т. Морський навіть подав список осіб, які могли б відповідати за формування військових частин. Цей список очолив дивізійний генерал К. Князевич, а також бригадні генерали С. Потоцький та В. Красінь- ський 10. Органом тимчасового управління мала стати рада у складі комісара Генеральної конфедерації, військового командувача та маршалків місцевої конфедерації, а функції тимчасової адміністрації могли б виконувати командири військових підрозділів 11. Передбачалося, що ця рада отримає надзвичайні повноваженнями щодо управління шляхами, митницями, складами, а також право конфісковувати маєтки та застосовувати репресії щодо тих осіб, які спробували б ухилятися від виконання "патріотичного обов'язку"12. До списків майбутніх посадовців було включено князя Мошинського, графа Ю. Левицького, князя А. Жевуського, графа Ю. Тарновського й інших впливових у Волині та Поділлі землевласників. Місцем перебування Тимчасової центральної ради трьох провінцій Т. Морський пропонував обрати адміністративний центр Волинської губернії - Житомир 13.

Водночас Т. Морський уклав короткий перелік магнатів, які, на його погляд, були віддані Росії та вороже налаштовані щодо Франції. До цього списку потрапили князі С. Жевуський та К. Любомирський, сенатори Ворцель та Грайневський. Т. Морський пропонував конфіскувати маєтки прихильників Росії й розподілити їх між шляхтичами-патріотами. Окремо було подано список російських можновладців, яким царський уряд пожалував землі, що їх було 1794 р. конфісковано у польських повстанців. До цього переліку належали князі І.С. Кутузов, І.А. Безбородько, І.В. Лопухін й О.М. Голіцин, графи В.О. Пашков, Д.І. Бутурлін та С.А. Салтиков, генерал Є.І. Марков 14. Розлогі маєтності цих осіб Т. Морський розглядав як привабливу винагороду для магнатів, які виступили б на боці Наполеона. Правдоподібно, що таким чином Т. Морський хотів повернути і власні маєтки, що їх отримали російські царедворці15.

20 липня Т. Морського було призначено спеціальним "комісаром-організатором для провінцій Волинь, Поділля й Україна". Роз'яснюючи в листі до Д.-Ж.-Ф. Прадта від 21 липня логіку цього призначення, міністр зовнішніх відносин Ю.-Б. Маре звертав увагу французького посла у Варшаві на те, що "Польську Україну", Поділля та передусім Волинь "рано чи пізно буде визволено", а відтак вказував на потребу роздобути докладні дані про становище та ресурси згаданих провінцій, створити центр координації польського патріотичного руху, щоб швидко й ефективно поширити повстання, організувати тимчасову адміністрацію та збройні формування, забезпечити збір продовольства, коней та фуражу для потреб французької армії, донести дух і законодавчі акти Генеральної конфедерації до місцевого населення. Тоді ж вищий світ Варшави був збурений сенсаційною новиною про те, що "Його Величність Імператор визначив князя Євстахія Сангушка та генерала Князевича для організації уряду Волині"16.

Для того, щоб збагнути логіку цих призначень для ще не окупованих країв, мусимо дослідити тогочасне ставлення самого Наполеона до ймовірності розширення військової активності у південному напрямку. Наприкінці четвертого тижня військової кампанії 1812 р. Велика армія просунулася вглиб Росії щонайменше на двісті верст і вийшла на стратегічну лінію Західна Двіна - Дніпро. Утім, росіяни втримували фортецю Бобруйськ, зосереджували сили під командуванням генерала Ф.Ф. Ертеля у Мозирі, укріплювали Київ. Наполеона також турбувало те, що у західній частині Волині було зосереджено Третю російську армію під командуванням генерала О.П. Тормасова 17. Однак, виходячи з помилкових даних розвідки, він вважав цю армію вкрай нечисленною. Згідно з припущенням Наполеона, "там присутні тільки 9-та і 15-та дивізії супротивника, якими командує генерал Каменський, і є дуже вірогідним, що супротивник намагається їх стягнути для підкріплення корпусу Багратіона та прикриття Москви". Французький імператор вважав, що просуванню саксонців на Волинь "жодним чином не зможе перешкодити корпус Тормасова, який є всього лиш збиранкою з тринадцяти батальйонів рекрутів, яким не до снаги втримати край"18. Тому, як видно з оперативного листування французького Генерального штабу, в останній декаді липня Наполеон мав намір провести силами 19-тисячного саксонського корпусу, який прикривав підступи до Варшави, "гарну операцію" на Волині. 24 липня імператор доручив своєму Генеральному штабові повідомити командувача саксонського корпусу генерала Ш.-Л. Рейньє, що "призначив його сили для вступу до Волині і що той може самостійно визначити зручний момент для того, щоб увійти до Волині"19.

Під час свого перебування у Вітебську (28 липня - 12 серпня) Наполеон провів кілька важливих нарад щодо уточнення подальшого плану дій. Саме під час однієї з таких нарад Є. Сангушко, який перебував при імператорській штаб- квартирі, почув від імператора наступне: "Війну 1812 року закінчено, а справу завершить війна 1813 року". При цьому французький полководець висловив бажання "залишитися тут, вивчити ситуацію, зосередитися, дати військові відпочити, організувати Польщу"20. Прикметно, що саме у Вітебську Є. Сан- гушко став одним із постійних співрозмовників імператора, який згадав про цього волинянина в одному зі своїх листів до міністра зовнішніх відносин, що "князем Есташем (тобто Євстахієм. - В.А) надзвичайно задоволений"21.

Про предмет спілкування Наполеона із Сангушком можемо визначити з меморандуму князя на ім'я імператора від 30 липня. Цей невідомий дослідникам документ нам пощастило виявити в 2011 р. у Національному архіві Франції. Згаданий меморандум є доказом того, що південні провінції колишньої Речі Посполитої цікавили Наполеона, як, зрештою і в 1807 р.22, з точки зору розгортання у тилу російської армії повстання польської шляхти. Ініціатором розмови був сам імператор, адже Сангушко констатував як відправний пункт своїх роздумів те, що "одного разу Його Величність виявили мені честь, запитавши мене про те, чи на Волині може мати місце патріотичний рух". Є. Сангушко "вважав повстання неможливим, оскільки поблизу перебувають Багратіон і Платов". Натомість польський генерал вказував, що необхідною передумовою для розгортання такого руху може стати відправлення через Щепань і Домбровну котрогось армійського корпусу. Він переконував, що наближення цього корпусу мало б спонукати росіян до відступу до лінії ріки Случ - фортеці Кам'янець-Подільський. При цьому Сангушко вказав Наполеонові принаймні три важливих наслідки зайняття Волині протягом найближчого часу.

Перший із них полягав у сформуванні "в жовтні до восьми тисяч легкої кінноти, складеної з дрібної шляхти краю". Сангушко вказував, що позаяк кожен шляхтич мав власного коня і спис, то формування цього корпусу не потребувало б фінансування з боку Франції: "Якщо ж трапиться, що армія Його Величності проведе зиму у Росії, це військо принесе велику користь через знання російської мови і, навіть, письма, оскільки навіть поляки з Варшавського герцогства цієї мови зовсім не розуміють".

Другий наслідок полягав би у забезпеченні артилерії Великої армії достатньою кількістю коней, яких навряд би вдалося роздобути взимку у Росії, "населення якої, призвичаєне до кочового життя, здатне відігнати невибагливу до паші худобу аж до татарських пустель".

Третій наслідок полягав у спроможності скористатися плодами цьогорічного врожаю, але для цього слід було зайняти Волинь до закінчення жнив, оскільки росіяни могли знищити зібране збіжжя, як вони це зробили у Литві та Білорусії. Окрім того, опанування кордону з Галичиною надало б французам унікальну можливість купляти значну кількість худоби та збіжжя в цій австрійській провінції23.

Зауважимо, що напередодні походу в Росію із закликом скерувати Велику армію таким чином, аби зайняти "Україну, яка є підвалиною Росії"24, до Наполеона зверталися як французькі, так і польські автори 25. Але правдоподібно, такий намір визрів у самого Наполеона лише на зламі липня та серпня, коли французький полководець висловив бажання відправити через Мозир розташований на правому крилі його армії "значний польський корпус" під командуванням Ю. Понятовського, який мав допомогти захопити східну Волинь 26. Ще литовський історик Б. Дундуліс звернув увагу на те, що намагаючись поширити на Волині повстанський рух супроти росіян, Наполеон мав доволі нечіткі плани щодо політичного майбутнього цих земель. У разі відокремлення їх від Росії, імператор міг би, як показує загадкова карта (що її згодом захопили росіяни у його обозі), створити Волинське герцогство 27. З такої точки зору, оптимальним відображенням політичних планів Наполеона слід вважати проект утворення трьох Польських королівств, що його запропонував увазі французького уряду чиновник Роландр. Згаданий проект, не будучи плодом безпосереднього замовлення з боку французького уряду, ґрунтувався на тонкому аналізі засадничих принципів політики останнього, а відтак зумів зконцептуалізувати ще досить нечіткі наміри імператора. Меморандум Роландра, який писав про те, що, зважаючи на благо самих поляків та географічні відмінності, Наполеонові вигідно "розділити, відповідно до того, як того вимагають обставини, Польщу на дві, а можливо й на три частини" (а саме - Великопольське, Литовське та Волинське королівства 28), міг вразити імператора як геометричним проектом розбудови загальноєвропейського порядку, так і своєю квазісиметричною відповідністю його потаємним намірам щодо способу реституції польської державності. У захоплених 16 листопада 1812 р. документах французького Генерального штабу російський генерал О.Ф. Ланжерон натрапив на карту, де Наполеон власноруч позначив межі майбутніх державних утворень, які планував створити із західних провінцій Росії. Та обставина, що назви та розташування цих держав разюче збігаються з тими, які було визначено на карті, доданій до меморандуму Роландра, наштовхує нас на думку, що це могла бути карта Роландра, на якій французький імператор лише позначив, кому планував віддати згадані цим аналітиком королівства, а саме: Литовське - маршалові Л.-Н. Даву, Волинське - Ю. Понятовському 29.

Однак саме у цей, значною мірою вирішальний для розширення військових операцій у напрямку на південь момент, Наполеонові стало відомо, що 27 липня, швидко просуваючись вздовж Західного Бугу у напрямку на північ, російські дивізії з корпусу Тормасова досягнули містечка Кобрин, де оточили й змусили до капітуляції саксонську піхотну бригаду під командуванням генерал-майора Г.К. Кленґеля. Таким чином, створилася серйозна загроза для комунікацій Великої армії з Варшавським герцогством і всією імперією Наполеона. Ця раптова звістка змусила французького полководця відмовитися від дотихчасового плану розширення військових дій на Волинь та замислитися над засобами виправлення ситуації. Увечері того ж дня він ухвалив рішення значно зміцнити сили, які протистояли росіянам у районі Побужжя, спрямувавши на допомогу 7-му корпусові австрійський корпус під командуванням генерала від кавалерії К.Ф. Шварценберґа. Ще наприкінці липня французький імператор мав намір використати австрійський корпус для дій у складі центрального угруповання Великої армії. Втім, 2 серпня Наполеон скасував свій попередній наказ від 0 липня, згідно з яким К.Ф. Шварценберґ мусив привести корпус до Мінська 30. "Я бажаю, - писав французький імператор начальникові свого Генерального штабу, - щоб він (Шварценберґ) швидко просувався, атакував і погнав назад ворога, Каменського і Тормасова, та повів війну на Волині"31. У відповідному листі Л.-А. Бертьє австрійському воєначальнику було наказано "виступити супроти Тормасова і Каменського та дати їм бій". Імператор наголошував, що "Ви повинні переслідувати їх повсюди до того моменту, поки не досягнете [визначеної] мети"32. Згідно з тим же наказом Наполеона, під верховне командування К.Ф. Шварценберґа перейшов 7-й корпус. 12 серпня саксонці завдали поразки росіянам під Піддуб'єм 33, а 13 серпня влучним артилерійським ударом по бівуакові супротивника в селі Городечна австрійці рясно всіяли трупами російських вояків цей населений пункт. Зазнавши втрат, російські війська були змушені відступити. Розвиваючи цей тактичний успіх, корпуси К.Ф. Шварценберґа та Ш.-Л. Рейньє, які мали певну, хоч і не надто значну (бо заледве у десять тисяч вояків) чисельну перевагу над супротивником, вступили до західної окраїни Волині. 19 серпня австрійці зайняли Рудню, 22 - Ратно, 28 - Ковель 34. 21 серпня саксонці вступили до Шацька, 25 - Любомля, 26 - до Турийська 35.

Повідомлення про успішний наступ на Волині досягли французького імператора у Смоленську. 24 серпня, напередодні свого виступу до Москви, Наполеон визначив перед австрійським та саксонським корпусами наступне завдання, яке полягало у тому, щоб активніше переслідувати війська супротивника на Волині, які мали, згідно з припущенням французького полководця, вирушити на з'єднання з головними сили російської армії: "Ви повинні не допустити, щоб Тормасов і війська, які супротивник може мати на Волині, прибули супроти нас"36. Сподіваючись, що австрійський і саксонський корпуси ані на мить не припинять переслідування армії Тормасова, Наполеон писав 27 серпня до свого міністра зовнішніх відносин (цей лист було вперше оприлюднено у 2001 р. французьким істориком Ф. Бокуром), що "слід просуватися на Волинь, туди, де вже немає супротивника". У листі наголошувалося, що це завдання повинно стати для міністра, який перебував тоді у Вільні, предметом особливої турботи, втім турботи радше приємної, ніж обтяжливої, бо, як підкреслював імператор, "завжди приємно, коли здобуваєш [новий] край"37.

Прикметно, що саме в цей час Є. Сангушкові без жодних вагомих заслуг було надано звання офіцера французького Почесного легіону. Своїм наказом Наполеон доручив йому очолити спеціальну комісію, яка мусила організувати забезпечення французької армії харчами та засобами пересування. Одним із напрямків діяльності цього органу мали бути Волинь і Галичина 38. Здійснюючи призначення Сангушка, імператор вочевидь сподівався, що цьому волинському магнатові вдасться, завдяки своєму авторитетові та особистим зв'язкам, зібрати достатню кількість коней, худоби та зерна у Волині й суміжних із нею провінціях. У зв'язку з призначеннями Морського, Сангушка, Князевича вимальовуються наміри Наполеона створити за подобою Литви окреме державне утворення, кероване тріумвіратом польських шляхтичів, в якому можемо побачити обриси Роландрового Волинського королівства. На це вказує й укладена для Т. Морського інструкція, в якій вказувалося, що на Волині має бути встановлений подібний, до того що вже діяв у Литві, адміністративний устрій 39. Щодо постійно акцентованого у радянській історіографії твердження 40, що Наполеон хотів віддати Волинь Австрії, то воно не має під собою жодної документальної підстави 41, окрім факту вимушеного військовою ситуацію скерування австрійського корпусу Шварценберга супроти армії Тормасова. Оскільки Наполеон добре вмів застосовувати принцип "розділяй і володарюй", у Волині могла постати держава польських "українців", яка існувала б окремо від Варшавського герцогства та Литви.

Не гаючи часу, французьке керівництво поспішало скористатися хиткими плодами перших успіхів на Волині, здійснивши низку заходів щодо організації збройних загонів на окупованих територіях південно-західного пограниччя Росії. Не чекаючи від'їзду з Варшави до Волині спеціально призначеного для цієї мети французьким командуванням графа Т. Морського, у середині серпня військовий комендант Варшави А. Дютаї відправив до Ковельського і Володимирського повітів Волинської губернії "стільки [польських] офіцерів, скільки це було можливо, щоб сформувати [керівні] кадри та підтримати повстання на Волині"42. За рекомендацією самого Ю.-Б. Маре, цю групу офіцерів очолив уродженець Волині бригадний генерал Л. Кропіньський. Йому було наказано діяти у порозумінні з Т. Морським, аби "організувати збройну силу й активізувати повстання"43. Кропінський і його люди повинні були набирати на військову службу охочих молодих людей з-поміж місцевої шляхти та надавати їм звання не вище капітана. Повноваження Л. Кропіньського як призначеного французьким командуванням комісара щодо формування військ на Волині було підтверджено також військовим міністром Варшавського герцогства Ю. Вєль- горським, котрий звернувся до командувача австрійського корпусу з проханням уможливити діяльність новопризначеного комісара 44. Маючи на меті заохотити населення Волині до набору в військо, 5 вересня Ю.-Б. Маре надіслав у штаб корпусу К.Ф. Шварценберґа значну кількість друкованих агітаційних матеріалів зі звістками про перемоги Наполеона над росіянами 45. Із закликом до населення Волині "взятися до зброї і допомогти великому Героєві Наполеонові вибороти вашу незалежність у двобої з московськими варварами"46 звернувся до волинян також генерал Г. Косінський, окрема польська дивізія якого вступила 30 серпня у Володимир-Волинський. Втім через те, що війська Наполеона зайняли лише незначну ділянку південно-західного пограниччя Російської імперії, до того ж надзвичайно знелюднілу й спустошену військовими діями, через незначну тривалість окупації (заледве три тижні у Володимирському та чотири тижні у Ковельському повітах), через зневіру місцевої шляхти у можливість перемоги над Росією, страх перед австрійськими та саксонськими військами, які не гребували займатися мародерством, успіхи організаторів військових контингентів на Волині виявилися більш ніж скромними: своє бажання вступити до формованих частин висловили заледве кілька десятків осіб. Констатувавши як безперечний факт, що чисельність польських землевласників і шляхтичів-чиншовників із Волині, що вступали в армію Наполеона під час війни 1812 р. була значно меншою, ніж у Литві, французький історик Д. Бовуа тим не менше виявив безпорадність у оцінці масштабів цього явища, які насправді були істотно скромнішими, ніж він припускав 47. Попри намагання відобразити у своїх депешах докази відданості місцевих мешканців справі Наполеона, Л. Кропіньський був змушений визнати, що за три тижні перебування у Володимирі-Волинському до нього зголосилися лише двоє захоплених романтичними ідеями братів - Д. і М. Стецькі, які привели із собою сотню своїх озброєних та екіпірованих кріпаків. Відтак, щоб погамувати страхи місцевої шляхти, яка понад усе боялася помсти у разі цілком правдоподібного повернення росіян, Л. Кропіньський, немов визнавши поразку власної місії, запропонував тимчасово призупинити набір до війська 48.

Утім, прикметно, що інтерес французького керівництва до організації шляхетського повстання на Волині не згас повністю навіть після того, як сили Великої армії були витіснені росіянами в 20-х числах вересня з її західних повітів. Як Наполеон, так і Маре все ще плекали ілюзорну надію на можливість скористатися ресурсами півдня. У затвердженій 1 жовтня інструкції для Ф. Лоґоріса міністр зовнішніх відносин зазначав, що, займаючись у Бродах комерційними справами, цей агент мусив водночас присвятитися збиранню "докладної інформації про чисельність і розташування як російських, так і австрійських військ, сил польської конфедерації у Поділлі, Волині й Україні, а також військових дій, театром яких стане цей край"49.

Французькі очільники ретельно вишикували у ситуації на Волині та Поділлі навіть найменші ознаки антиросійської активності шляхетського прошарку. У цьому плані слід відзначити донесення французького резидента у Львові Ж.-В. д'Обернона про повстання дрібної шляхти та селян, яке буцімто мало місце під Кам'янцем 50, та інформаційні бюлетені посла у Варшаві Д.-Ж.-Ф. Прадта. В одному з них, поруч з новиною про визначення імператором французів кандидатур Сапєги та Князевича для організації Волині, згадувалося про сенсаційну появу у варшавському вищому світі "одної юної українки (une jeune ukrainienne), яка заявила про намір вирушити до війська та битися у польських лавах; два дні тому вона з'явилася в князя Чарторизького перевдягнута уланом, костюм настільки добре пасував до її віку, що її заява про те, що її звуть Haczwatska (правдоподібно йшлося про Ганську, бо французи до невпізнання спотворюють польські прізвища. - В.А.) (це знана в Україні родина) і що мешкає вона в околицях Житомира, викликала справжній шок; вона додала, що її чоловік віддавна перебуває у польському війську, що вона розділяє його почуття любові до колишньої батьківщини та ненависті до росіян, а відтак хоче розділити з ним небезпеки й успіхи, і якби вона заявила про свій намір відкрито, то близько 200 жінок засвідчили б, що вважають за щастя її супроводжувати, але воліючи відкритися лише вартим довіри особам, вона вважала за доцільне обмежитися на перший час товариством лише 15-х жінок, за яких може поручитися як за себе саму [...] Вона сказала, що має намір за кілька днів вирушити до польського війська, але їй та її супутницям бракує двох речей - зброї та коней - їх вони сподіваються роздобути у Варшаві"51.

Попри фантасмагоричний характер цієї згадки про польську "дівицю-кавалериста", яка красномовно демонструвала глибину відрази шляхти південних провінцій колишньої Речі Посполитої до росіян, а також попри засадничу нереальність здійснення наміру "української" патріотки (затверджений Наполеоном 8 червня 1812 р. регламент Великої армії своїм 33 пунктом суворо забороняв військовим чинам "мати їхніх жінок у армії"52), Прадтова оповідь вказує на важливий факт: у армії Варшавського герцогства, яка вирушила з Наполеоном у Росію, служили чимало вихідців із Волині, Поділля й України. Одним з них і був чоловік згаданої пані. Найбільш впливовим із цих осіб був бригадний генерал Є. Сангушко, якого відзначив своєю увагою сам Наполеон. Відсутність цих військовиків у рідних краях позбавила патріотично налаштовану частину тамтешньої шляхти найбільш пасіонарних індивідів, які могли б взяти участь у підготовці повстання у тилу російської армії. Цілком очевидно, що це завдання було не до снаги екзальтованим у дусі річпосполитського патріотизму, але тендітним амазонкам, однією з яких була згадана у французькому інформаційному бюлетені "юна українка" з-під Житомира.

Таким чином, ми охарактеризували плани Наполеона у 1812 р. у зв'язку з його уявленнями про тогочасні етно-соціальні відносини на Правобережжі. На основі низки нових документальних свідчень доведено, що Наполеонові було зовсім невідоме сучасне розуміння поняття "українець", а єдиною нацією, яка заселяла Волинь, Поділля й Україну, була в його уяві річпосполитська шляхта.

Список використаних джерел та літератури

1. AMAE, Correspondance politique (далі - CP), Pologne, vol. 330, f. 87; Lettre autographe de Hugues-Bernard Maret, duc de Bassano, au baron de Bignon en date du 30 mai 1812 de Dresde // Arts et autographes: Jean-Emmanuel Raux - expert, 9, rue d'Odйon - 75006 Paris // http://www.franceantiq.fr/raux/FR.asp.

2. HandelsmanM. Rezydenci napoleonscy w Warszawie 1807-1813. - Krakow, 1915. --S. 228.

3. Nawrot D. Napoleon i Litwa w 1812 roku. - Katowice, 2008. - S. 161.

4. Archives Nationales (далі - AN), AF IV, carton 1650, f. 522 [Idйes sur l'organisation d'une insurrection lйgale en Wolhynie, Podolie et Ukraine par le comte Thadй Morski]. Див.: Ададуров В. Вказ. пр. - С. 293-296.

5. Ibid., f. 523.

6. Ibid.

7. Ibid., f. 529.

8. Ibid., f. 530.

9. Ibid., f. 531.

10. Ibid., f. 561-562 [Tableau de l'йtat statistique des gouvernements de Wolhynie, Podolie et Ukraine]; Ibid., f. 600-604 [Organisation de la commission du gouvernement provisoire dans les provinces de Wolhynie, Podolie et Ukraine; Notes biographiques suivant les numйros].

11. Ibid., f. 608-609 [Particuliers Polonais riches d'un dйvouement connu de tout temps et constamment soutien а la cour de Russie; Particuliers Russes qui ont obtenus des terres dans ces trois provinces].

12. Ibid., f. 559 [Tableau de l'йtat statistique des gouvernements de Wolhynie, Podolie et Ukraine, avec un projet d'organisation provisoire pour ces provinces, par M. le comte de Morski].

13. AMAE, CP, Pologne, vol. 331, f. 120-122 [Bulletin particulier de l'ambassadeur а Varsovie, le 26 juillet 1812].

14. Свідченням цього слід вважати більш-менш регулярне нагадування імператора його підлеглим про необхідність роздобути достовірні дані щодо чисельності російських дивізій, розташованих на Волині (Campagne de Russie (1812) / Publ. par G. Fabry. T. 3. Paris, 1902. P. 1; Ibid. T. 3. P. 1; Ibid. T. 3. Annexes. P. 34). "Необхідно вжити всіх засобів, - наказував Наполеон командувачу австрійського корпусу К.Ф. Шварценберґу, - щоб докладно дізнатися про дивізії, які ворог має на Волині" (Correspondance de Napolйon Ier.

15. T. 24. Doc. № 19038. P. 137 [lettre de S. M. l'Empereur et Roi а S. A. M. le prince de Wagram et de Neuchвtel, le 2 aoыt 1812].). Не маючи таких даних, французький полководець не міг ухвалити відповідного до ситуації рішення про висилання військ у південному напрямкові.

16. Campagne de Russie (1812). T. 2. Paris, 1900. P. 73 [Napolйon а Berthier, le 22 juillet 1812]. Див.: Ададуров В. Вказ. пр. - С. 414-415.

17. AN, AF IV, carton 1648, f. 268 [lettre de S. A. M. le duc de Bassano а S. E. M. le gйnйral comte de Reynier, le 24 juillet 1812].

18. Sanguszko E. Pamiзtnik 1786-1815. - Krakow, 1876. - S. 79. Ададуров В. Вказ. пр. - С. 317.

19. Kriegsarchiv in Wien (далі - KA), Alte Feldakte (далі - AFA) 1812, karton 1514, s. 337-c.

20. Ознайомившись з проектом організації повстання у Волинській і Подільській губерніях, який було викладено у меморандумі від 18 лютого 1807 р. польського діяча А. Городиського, Наполеон писав: "Якщо тут можна створити конфедерацію, яка заволодіє краєм і захопить склади тощо, це буде сприятливою диверсією, і я міг би її навіть підтримати, але треба, щоб зібралося сім-вісім тисяч чоловік, здатних чинити опір загонам і командам рекрутів, яких росіяни могли залишити в тилу". Втім, формування польських збройних сил і здобуття важливих фортець та військових складів французький імператор розглядав лишень як тактичні наслідки згаданої диверсії. Її стратегічною метою він вважав те, що вона мала б змусити російський корпус під командуванням генерала П.К. Ессена, який протистояв французам на правому фланзі, відступити на придушення повстання, що зробило б можливим просування французької армії вглиб ворожої території. Єдиною умовою реалізації проекту, який представив його увазі А. Городиський, Наполеон вважав імовірність його швидкої реалізації. Він зазначав, що конче "потребує, щоб це сталося протягом одного місяця" (AMAE, MDD, France, vol. 1778, f. 55; Correspondance de Napolйon Ier. Paris, 1865. T. 14. Doc. № 11965. P. 500); Ададуров В. Вказ. пр. - С. 263-264.

21. AN, AF IV, carton 1646, f. 950-953 [Mйmoire par le prince Eustache Sanguszko, le 30 juillet 1812].

22. AN, AF IV, carton 1699, 8e dossier [Mйmoire sur la situation politique de la France en janvier 1812 par le comte D'Aubusson de la Feuilladez].

23. Див. огляд цих меморандумів: Ададуров В.В. Меморандуми польських авторів початку XIX століття як джерело уявлень уряду Наполеона I стосовно південно-західних окраїн Російської імперії // Український історичний журнал. - 2008. - № 2. - С. 55-57.

24. Service historique de la Dйfense (далі - SHD), Dйpartement de l'armйe de terre (далі - DAT), C2, carton 129, cahier du 3 aoыt 1812 [copie d'une lettre de S. M. l'Empereur et Roi au prince de Wagram et de Neuchвtel, le 3 aoыt 1812]; Опубліковано у виданні: Correspondance de Napolйon Ier. T. 24. Doc. № 19038. P. 137. Див.: Ададуров В. "Наполеоніда" на Сході Європи. - С. 318.

25. Dundulis B. Napolйon et la Lituanie en 1812. - Paris, 1940. - P. 160-161, 164-165.

26. Львівська національна бібліотека ім. В. Стефаника, Відділ рукописів, ф. 103 [князі Сапєги], спр. 140IId-1, арк. 22 ["Concordat europйen", joint а la lettre de M. de Rolandre а S. E. M. le prince Stanislas Zamoyski, le 18 octobre 1812]. Див.: Ададуров В.В. Концепція трьох Польських королівств Роландра та її співвідношення із зовнішньополітичною доктриною французького уряду під час війни 1812 року // Український історичний журнал. - 2007. - № 1. - С. 200-211.

27. Див.: Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 года на Юго-Западе России. - Волгоград, 1987. - С. 8.

28. У листі начальника Генерального штабу Л.-А. Бертьє К.Ф. Шварценберґу від 30 липня відзначалося, що імператор, після того як ознайомився з останньою депешею князя, порекомендував пришвидшити просування австрійського корпусу до Мінська (KA, AFA 1812, karton 1513, faszikel 8, f. 349 [lettre de S. A. M. le prince de Wagram et de Neuchвtel а S. A. M. le prince de Schwarzenberg, le 30 juillet 1812]). Див. текст наказу імператора: Correspondance de Napolйon Ier. T. 24. Doc. № 19021. P. 124 [lettre de S.M. l'Empereur et Roi а S.A. M. le prince de Wagram et de Neuchвtel, le 30 juillet 1812].

29. Ibid. Doc. № 19038. P. 137-138 [lettre de S.M. l'Empereur et Roi а S.A.M. le prince de Wagram et de Neuchвtel, le 2 aoыt 1812].

30. SHD, DAT, C2, carton 129, cahier du 2 aoыt 1812 [copie d'une lettre de S.A.M. le prince de Wagram et de Neuchвtel а S.A.M. le prince de Schwarzenberg]. Того ж дня наказ подібного змісту було відіслано з Генерального штабу до Ш.-Л. Рейньє (див.: Weiden L., von. Der Feldzug der Цsterreicher gegen Russland im Jahre 1812. Wien, 1870. S. 128). Див. текст наказу імператора: Correspondance de Napolйon Ier. T. 24. Doc. № 19035. P. 135 [lettre de S.M. l'Empereur et Roi а S.A.M. le prince de Wagram et de Neuchвtel, le 2 aoыt 1812]. Див.: АдадуровВ. "Наполеоніда" на Сході Європи. - С. 445.

31. AMAE, CP, Pologne, vol. 331, f. 404 [extrait du bulletin des sйances au conseil des ministres du Duchй, sйance du 17 aoыt 1812].

32. Ibid., f. 459 [lettre de S.E. Mr. l'archevкque de Malines а S.A.M. le duc de Bassano, le 22 aoыt 1812].

33. SHD, DAT, C2, carton 675 [Journal des marches et opйrations du gйnйral Reynier, commandant du 7e corps de la Grande Armйe (saxons)]; AMAE, CP, Pologne, vol. 331, f. 544 [lettre de S.E. Mr. l'archevкque de Malines а S.A.M. le duc de Bassano, le 2 septembre 1812].

34. KA, AFA 1812, karton 1514, f. 337-b [lettre de S.A.M. le prince de Wagram et de Neuchвtel а S.A.M. le prince de Schwarzenberg, le 24 aoыt 1812]; SHD, DAT, C2, carton 129, cahier du 24 aoыt 1812 [copie d'une lettre de S.A.M. le prince de Wagram et de Neuchвtel а S.A.M. le gйnйral le comte de Reynier]). Див.: Ададуров В. Вказ. пр. - С. 447.

35. Цит. за: Причины, заставившие Наполеона идти на Москву: Неопубликованное письмо Наполеона / Изд. Ф. Бокур // Отечественная война 1812 года: Источники. Памятники. Проблемы. Материалы X Всероссийской научной конференции, 3-5 сентября 2001 г. - Москва, 2002. - С. 42.

36. En marge de la correspondance de Napolйon Ier. Piиces inйdites concernant la Pologne / Publ. par A.M. Skalkowski. - Varsovie-Paris, 1911. - P. 62-63.

37. AN, AF IV, carton 1650/1, f. 702-709 [Instruction pour M. le comte Thadй Morski, commissaire impйrial organisateur pour les provinces de Podolie, Volhynie et Ukraine]. Див.: Ададуров В. Вказ. пр. - С. 325-328.

38. Звавич И.С. Меттерних и Отечественная война 1812 года // Исторические записки / Под. ред. Б.Д. Грекова. - Москва, 1945. - Т. 1. - С. 104; Абаліхін Б.С. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. - Київ, 1962. - С. 10; Бескровный Л.Г. Боевые действия русской армии и освобождение Германии в 1813 году // Поход русской армии против Наполеона в 1813 году и освобождение Германии. Сборник документов / Под ред. Л.Г. Бескровного. - Москва, 1964. - С. XV.

39. Чи не найефективніше спростовують цю вигадку протоколи французько-австрійських переговорів про укладення союзу, які збереглися в Архіві Міністерства закордонних справ Австрії: у жодному з цих документів не було зафіксовано пропозиції "ділити шкуру ще не вбитого ведмедя". В укладеному 19 лютого проекті таємних статей до договору йшлося лише про те, що "в разі щасливого завершення війни Його Величність імператор французів зобов'язується забезпечити Його Величності імператорові Австрії відшкодування та компенсації за втрати і збитки, яких він може зазнати через співпрацю під час війни" (Haus-, Hof- und Staats-Archiv (далі - HHStA), Staatskanzlei, Frankreich, karton 214, s. 87 [Projet des articles secrets du traitй d'alliance, le 19 fйvrier 1812]; AMAE, CP, Autriche, vol. 391, f. 31 [Articles secrets di traitй de l'alliance, janvier 1812]. Включено як восьму таємну статтю до французько-австрійського договору від 14 березня 1812 р.: Recueil des traitйs et conventions conclus par l'Autriche avec les puissances йtrangиres depuis 1763 jusqu'а nos jours / Publication par L. Neumann. Leipzig, 1856. T. 1. Doc. № 207. P. 360). Про які конкретні "відшкодування та компенсації" йшлося, вказує затверджений австрійським імператором Францом I перелік об'єктів, які зацікавили Австрію. Єдиною позицією в цьому переліку були вказані "турецькі князівства понад Дунаєм", окуповані на той момент Росією. Згідно з дипломатичним висловом австрійського міністра закордонних справ К.В. Л. Меттерніха, його уряд цілком погоджується з висловленою французьким імператором думкою про те, що "Дунай є внутрішньою рікою нашої імперії на протязі всієї її течії" (HHStA, SK, Frankreich, karton 216, s. 52-53 [lettre de S.E.M. le comte de Metternich а S. A. M. le prince de Schwarzenberg, le 24 janvier 1812]). Ададуров В. Вказ. пр. - С. 331.

40. SHD, DAT, C2, carton 129, cahier du 18 aoыt [lettre de S. E. M. le colonel Du Taillis а S.E.M. le gйnйral Reynier].

41. AMAE, CP, Pologne, vol. 331, f. 521 [lettre de S.A.M. le duc de Bassano а S.E.M. le gйnйral comte de Wielhorski, le 29 aoыt 1812]; Ададуров В.В. Наступательная операция 7-го корпуса Великой армии и австрийского вспомогательного корпуса на Волыни в стратегических планах французского командования (август-сентябрь 1812 года) // Бородино и наполеоновские войны: Битвы. Поля сражений. Мемориалы. Материалы 2-й международной конференции, посвященной 195-летию Бородинского сражения. Бородино, 3-5 сентября 2007 г. - Можайск, 2008. - С. 196-210.

42. KA, AFA 1812, karton 1514, f. 227 [lettre de S.E.M. le gйnйral comte Wielhorski а S.A.M. le prince de Schwarzenberg, le 23 septembre 1812].

43. Див.: Welden L., von. Op. cit. - S. 132.

44. KukielM. Wojna 1812 roku. - Krakow, 1937. - T. 2. - S. 89.

45. Beauvois D. Trojk^t ukrainski: Szlachta, carat i lud na Wolyniu, Podolu i Kijow- szczyznie. 1793-1914 / Przeklad z fr. Lublin, 2005. - S. 181.

46. AMAE, CP, Pologne, vol. 331, f. 692 [rapport du gйnйral de brigade Kropinski en date du 21 septembre 1812]; Ададуров В.В. Между шляхтой и крестьянством: отношение французских государственных и военных деятелей к крестьянскому вопросу в западных губерниях Российской империи во время войны 1812 года // Эпоха 1812 года. - Москва, 2010. - Вып. 9. - С. 133.

47. Ibid., CP. Supplйment, Pologne, vol. 17, f. 304 [Instruction pour M. Laugoris, approuvйe le 1er octobre 1812].

48. Ibid., CP, Pologne, vol. 331, f. 593 [rapport de M. d'Aubernon, le 5 septembre 1812]. Див.: Ададуров В. Вказ. пр. - С. 144; Ададуров В.В. Указ. соч. - С. 128-129.

49. Ibid., f. 121-122 [Bulletin particulier de l'ambassadeur а Varsovie, le 26 juillet 1812].

50. AN, AF IV, carton 1643, f. 132 [Rиglement pour la Grande Armйe, Posen, le 8 juin 1812].

Размещено на Allbest.ru