Улітку 1944 р. становище Німеччини стрімко погіршилося, адже 6 червня розпочалось англо-американське вторгнення в Нормандії. Від цього часу Гітлерові довелося вести війну на два фронти. Крім того, у червні - липні розгорнувся великий наступ радянських військ у Білорусії.

У цей час на території Західної України оборонялася група армій "Північна Україна", яка станом на 10 липня 1944 р. мала у своєму складі 37 дивізій (у тому числі 6 танкових і моторизованих), 3 піхотні бригади, 3 окремі танкові батальйони і 8 бригад штурмових гармат. Війська групи армій підтримувалися авіацією 4-го повітряного флоту. Це угруповання включало понад 600 тис. чол., 6300 гармат і мінометів, 900 танків, 1085 літаків. Німецьке командування, незважаючи на наступ радянських військ у Білорусії, продовжувало очікувати удару на львівському напрямі, не допускаючи ослаблення групи армій "Північна Україна" й тримаючи в її складі значні танкові сили.

1-й Український, на відміну від інших фронтів, уже у квітні 1944 р. мав у своєму складі 6 загальновійськових, 3 танкові і 1 повітряну армії, 3 окремих танкових і 2 кавалерійських корпуса. Ставка у травні - червні додатково підсилила його 5-ю гвардійською армією (9 дивізій), а також 10 авіаційними дивізіями. Крім того, в оперативному підпорядкуванні командування фронту перебував 1-й Чехословацький армійський корпус. Чисельність особового складу 1-го Українського фронту перевищувала 1 млн чол.1, до операції залучалося 1614 танків і САУ, 2806 літаків, майже 14 тис. гармат і мінометів. Майбутній наступ був добре підготовленим у плані матеріального забезпечення. До його початку війська фронту мали в наявності 3-5 боєкомплектів боєприпасів, 6-10 заправок паливо-мастильних матеріалів і 15-30 добових норм продовольства. У результаті вжитих заходів до початку операції була досягнута перевага над противником у 1,4-2,4 рази (за різними параметрами).

Задум Львівсько-Сандомирської стратегічної наступальної операції передбачав наступ військ 1-го Українського фронту з метою прориву оборони противника на двох ділянках, розсічення і розгром його угруповання частинами, вихід на рубіж Замостя - Яворів - Галич. Надалі планувався наступ військ фронту на Томашув і Краків (директива Ставки ВГК №220139 від 10.07.1944 р.; бойовий наказ командувача 1-м Українським фронтом). Виконання цього завдання повинно було збігтися за часом із виходом військ Білоруських фронтів на Віслу. Для забезпечення ударного угруповання фронту з півдня передбачалося завдання до поміжного удару на Станіслав силами однієї загальновійськової армії.

Операція розпочалася 13 липня. Наступу головних сил передувала розвідка боєм, у результаті якої було встановлено, що противник на рава-руському напрямі відвів свої війська на другу смугу оборони, а на львівському напрямі чинив завзятий опір, періодично контратакуючи. У відбитті контрударів активну участь брала авіація 2-ї повітряної армії. Тільки 15 липня проти танкового угруповання противника, що наступало на Золочів, було зроблено 3288 літако-вильотів. До кінця 18 липня радянські війська прорвали німецьку оборону на глибину 50-60 км і вийшли на підступи до Львова. У районі західніше Бродів у радянський "котел" потрапило близько 6 дивізій.

З уведенням у бій 3 танкових армій наступ військ фронту розвивався більш високими темпами порівняно з першими днями операції. До 27 липня було взято Раву-Руську, Львів, Перемишль, Станіслав та завершено розгром оточеного бродівського угруповання. Війська фронту вийшли до р. Сян і форсували її. Загальне просування від початку операції сягало понад 200 км.

Відповідно до уточнених завдань війська фронту повинні були головними силами розвивати наступ, і не пізніше 1-2 серпня форсувати р. Вісла та захопити плацдарм на її західному березі в районі Сандомира, а далі наступати на міста Краків і Ченстохова. Лівофланговим об'єднанням фронту ставилося завдання захопити й міцно утримувати перевали через Карпатський хребет на напрямах Ужгород - Мукачеве з метою наступного виходу у Закарпаття.

Отже, військам фронту ставилося завдання продовжувати наступ на двох напрямах - ченстоховському і мукачівському. Із метою кращого управління військами Ставка 30 липня утворила 4-й Український фронт, для чого було використане фронтове польове управління, що перебувало в резерві. До складу цього фронту ввійшли 1-а гвардійська і 18-а загальновійськові та 8-а повітряна армії 1-го Українського фронту. Створення 4-го Українського фронту дозволило командуванню 1-го Українського фронту зосередити увагу на ченстоховському напрямі. Натомість 4-й Український фронт діяв на мукачівському напрямі.

Для утримання оборони на Віслі німецьке командування перекинуло управління 17-ї армії, 2 танкові дивізії з групи армій "Південна Україна", 1 танковий корпус, 3 піхотні бригади і ряд інших частин і з'єднань із Німеччини.

Продовжуючи наступ, війська 1-го Українського фронту 29 липня вийшли до р. Вісла і з ходу форсували її. Бої за розширення плацдарму в районі Сандомира тривали близько місяця і мали запеклий характер. Наявність плацдарму радянських військ на р. Вісла позбавляла противника дуже вигідного оборонного рубежу, створюючи передумови для розвитку наступу в Південну Польщу. Тому частини вермахту завдали кілька сильних контрударів із метою ліквідації плацдарму. 29 серпня Ставка наказала військам фронту перейти до оборони.

У результаті успішного здійснення Львівсько-Сандо - мирської операції було досягнуто важливих стратегічних результатів - завдано важкої поразки групі армій "Північна Україна", частини вермахту були змушені відступити із Західної України та південно-східних районів Польщі. Наступ розгорнувся на фронті до 400 км (від Луцька до Чернівців) і на глибину 350 км. Радянські війська форсували р. Віслу і захопили великий плацдарм західніше Сандомира. У смугу наступу 1-го Українського фронту противник перекинув 17 дивізій (у тому числі 9 дивізій із Німеччини, Польщі, Чехословаччини й Угорщини), чим послабив свої угруповання на інших ділянках фронту. У результаті Львівсько-Сандомирської операції виникли сприятливі умови для проведення дальших наступальних операцій у Південній Польщі, Чехословаччині і Закарпатській Україні.

Яссько-Кишинівська стратегічна наступальна операція (20.08.44-29.08.44)

Більша частина Одеської області була звільнена у квітні 1944 р., а південні райони - у серпні, у ході Яссько-Кишинівської операції. На середину серпня лінія фронту проходила через Красноїльськ, Пашкани, на північ від Ясс, Дубоссари, далі по Дністру до Чорного моря. До операції залучалися війська 2-го і 3-го Українських фронтів у взаємодії із силами Чорноморського флоту та Дунайської військової флотилії, координував дії фронтів представник Ставки ВГК маршал С. Тимошенко. Радянське угруповання нараховувало близько 1,3 млн чол.,19 380 гармат і мінометів, 1820 танків і САУ, 2,2 тис. літаків (з урахуванням авіації Чорноморського флоту). Оборону тут тримала група армій "Південна Україна", яка складалася з німецьких 6-ї, 8-ї, 17-ї, а також румунських 3 - ї й 4-ї армій, усього 900 тис. чол., 7,6 тис. гармат і мінометів, 545 танків і штурмових гармат. Із повітря підтримку надавали частина сил 4-го повітряного флоту і румунські ВПС - усього 810 літаків.

За задумом Яссько-Кишинівської операції передбачалося ударами головних угруповань 2-го й 3-го Українських фронтів прорвати оборону противника на ділянках поблизу Ясс і Бендер та, розвиваючи зустрічні удари, оточити й знищити основні сили групи армій "Південна Україна" у районах Ясс і Кишинева, надалі перенісши бойові дії вглиб Румунії.

Ранком 20 серпня головні сили фронтів перейшли в наступ й до середини дня прорвали першу, а з'єднання 27-ї армії і другу смугу оборони противника. На ділянці прориву 27-ї армії у прорив увійшли підрозділи 6-ї танкової армії. До кінця дня 21 серпня війська 2-го Українського фронту розширили прорив до 65 км й до 40 км у глибину, оволоділи Яссами, а 22 серпня - містом Тирґу-Фрумос, вийшовши на оперативний простір. Ударне угруповання 3-го Українського фронту також успішно здійснило прорив оборони противника, відбиваючи його контрудари й увівши в битву 21 серпня 7-й та 4-й гвардійський мехкорпуси. Успіху наземних військ активно сприяли з'єднання 5-ї та 17-ї повітряних армій, які зробили близько 6350 літако-вильотів. У ніч на 22 серпня десантна група 46-ї армії при сприянні Дунайської військової флотилії форсувала Дністровський лиман та оволоділа Білгородом-Дністровським.

22 серпня німецьке командування під загрозою оточення своїх головних сил розпочало відведення військ із Кишинівського виступу за р. Прут. Проте шляхи відступу основних сил німецької 6-ї армії було перерізано, а наступного дня кільце довкола кишинівського угруповання (18 із 25 німецьких дивізій) замкнулося. До того часу, поки було створено стійкий фронт оточення (26 серпня), значному угрупованню військ противника з танками та артилерією вдалося прорватися через оперативні порядки 52-ї армії та форсувати р. Прут. З'єднання 46-ї армії у причорноморських степах оточили румунську 3-ю армію, яка 24 серпня склала зброю.

Оперативно-стратегічна обстановка у смугах 2-го й 3-го Українських фронтів стрімко змінювалася на користь радянських військ. 23 серпня почалося збройне повстання в Румунії. Наступного дня з'єднання 5-ї ударної армії звільнили Кишинів. До вечора 27 серпня було ліквідоване оточене угруповання противника на схід від р. Прут, а 29 серпня - поблизу м. Хуш частину тих німецьких військ, які зуміли прорватися через р. Прут. Інші підрозділи німецької 6-ї армії продовжували спробу прорватися. Їм удалося подолати ще близько 100 км у напрямі Карпат і переправитися через р. Сирет. Третє оточення та їх ліквідація тривали до 4 вересня.

У цей час війська 2-го Українського фронту розвивали наступ у бік Трансільванії й на фокшанському напрямі. 27 серпня вони оволоділи містом Фокшани, а за два дні вийшли до м. Плоєшті. Війська 3-го Українського фронту, наступаючи по обох берегах Дунаю, відрізали шляхи відходу розбитим з'єднанням противника до Бухареста. Чорноморський флот і Дунайська військова флотилія забезпечували переправи військ через Дунай, висаджували десанти. 29 серпня рухомий загін 46-ї армії вступив у Бухарест.

У результаті Яссько-Кишинівської операції радянські війська в короткий термін розгромили 22 німецькі дивізії та майже всі румунські, знищили й захопили 3,5 тис. гармат і мінометів., більше 550 танків і штурмових гармат, 18 тис. автомобілів, 338 літаків. Втрати противника вбитими та полоненими становили близько 256 тис. чол. Це спричинило крах німецької оборони на півдні та різку зміну воєнно-політичної обстановки на Балканах. Було завершене звільнення південних областей України та Молдавії. Румунія вийшла з німецького блоку й оголосила війну Третьому райху. Втрати радянських військ у ході операції: безповоротні - 13 тис. 197 чол., санітарні - 53 тис. 933 чол., середньодобові - 6713 чол. З'єднання 3-го й 2-го Українських фронтів втратили 75 танків і САУ, 108 гармат і мінометів, 111 бойових літаків.

Остаточне звільнення української території під час стратегічного наступу радянських військ на південно-західному напрямі у жовтні 1944 р.

Війська 4-го Українського фронту та 38-а армія 1-го Українського фронту після підготовчих заходів відповідно 9 та 8 вересня 1944 р. відновили активні наступальні дії, які у сучасній літературі прийнято називати Східно-Карпатською стратегічною наступальною операцією (8.09-28.10.44), що складалася з Карпатсько-Дуклінськоїта Карпатсько-Ужгородської фронтових наступальних операцій, у результаті яких радянські війська здолали Головний Карпатський хребет та оволоділи Закарпатською Україною.

На думку автора, така постановка питання не відповідає дійсному перебігу подій та служить міфологізованим "історичним стандартам" Другої світової війни. Звільнення Закарпаття безпосередньо пов'язане з діями 2-го Українського фронту на дебреценському напрямі та 4-го Українського фронту - на ужгородському, які відбувалися за єдиним планом Ставки ВГК у рамках стратегічного наступу радянських військ на південно-західному напрямі (Дебреценсько-Ужгородська операція), який розпочався у жовтні 1944 р.1 Слід підкреслити, що у зв'язку зі складною обстановкою завдання фронтів постійно змінювалися й уточнювалися Ставкою.

Завдання 4-му Українському фронту на оволодіння Закарпаттям були визначені директивою Ставки № 204670 ще 3.09.1944 р.1 Наступ розпочався 8 вересня, проте до середини жовтня подолати Карпатські перевали з'єднання фронту так і не змогли. На рубежі Головного Карпатського хребта противник збудував ешелоновану та добре обладнану в інженерному плані систему оборони, яка складалася з понад 300 довготривалих залізобетонних споруд та інженерних загороджень. Тільки 8 жовтня вдалося вибити німецькі війська з останнього населеного пункту в межах УРСР станом на 22 червня 1941 р. - станції Лавочне Дрогобицької області.

За задумом Ставки, що сформувався на кінець вересня, головна роль в операції відводилася 2-му Українському фронту, угруповання якого мало завдати удар з Орадеа-Маре в напрямі на Дебрецен - Ньїредьхаза - Чоп із метою оточити та знищити у взаємодії з 4-м Українським фронтом трансільванське угруповання противника. На підготовку операції були спрямовані значні резерви Ставки, запаси військ обох фронтів доведені до 3,5 боєкомплектів, 7 заправок пально-мастильних матеріалів, 29 добових пайків продовольства. Масовані нальоти в інтересах фронтів здійснювала авіація далекої дії.

Операція розпочалася 6 жовтня. За дві доби рухомі з'єднання 2-го Українського фронту вийшли на підступи до Дебрецена, створивши реальну загрозу оточення німецьких військ у Трансільванії. За цих умов командування вермахту було змушене розпочати (з 9 жовтня) відведення військ перед правим крилом 2-го Українського фронту, а з 15 жовтня - із Закарпаття. Того ж дня відновили наступ і почали переслідування противника з'єднання 4-го Українського фронту. 16 жовтня радянські війська оволоділи містом Раховом, 24 жовтня - Хустом і Свалявою, 26 жовтня - Мукачевим, а 27 жовтня - Ужгородом. 28 жовтня 1944 р. територія України у сучасних кордонах була повністю очищена від гітлерівських військ.

стратегічна наступальна операція українська територія

Підсумки