Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ

Інфляція як специфічна властивість економіки відома вже декілька століть. Однак, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища.

Якщо розглядати зазначену проблему із суто монетарних позицій, то інфляція може бути представлена як процес знецінення грошей. Проте це досить складне економічне, суспільне і психологічне явище, тому його необхідно розглядати у більш широкому аспекті.

Інфляція - це знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті, що виявляє себе через зростання цін. Термін інфляція (inflatio) перекладається з латинської мови як "вздуття".

Дійсно, фінансування державних видатків за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей.

Уперше термін "інфляція" почав уживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися під час громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон.

Інфляція виникає раптово, а розвивається поступово, як тривалий економічний процес. Необхідно зважити на наявність певної циклічної закономірності в розвитку інфляційної О процесу. Йдеться про визначення закономірності цінових коливань, які розвиваються не під впливом виробничого циклу, а викликані суто монетарними чинниками.

У розвитку інфляційного циклу виділяють три етапи, які відрізняються співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей і темпів їх знецінення [7, с.211; 8, с.217; 2, с.238]:

На першому етапі темпи зростання цін відстають від темпів збільшення грошової маси в обігу. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються впливом емісійного процесу на розвиток виробництва та випереджальним зростанням у зв'язку із цим пропозиції товарів і послуг, а з іншого боку - скороченням швидкості обертання грошей, оскільки суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони певний час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей.

На другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу. Збудником цього процесу стає прискорення обертання грошей, яке випереджає темпи збільшення їх кількості й обігу. Це виникає внаслідок впливу таких чинників, як: виникнення недовіри у суб'єктів ринку до грошей і намагання як найшвидше позбутися їх; швидке поширення бартерних операцій, а отже, звуження товарної основи грошової маси в обігу; знецінення грошей - призводить до зниження виробництва, обсягу товарообороту, безробіття, через що знижується попит на гроші.

На третьому етапі зростання цін набув нерівномірного стрибкоподібного характеру. Коли темпи зростання цін випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них. Це пов'язано, з одного боку, із впливом факторів інфляції, які так і не вдалося подолати, з іншого - з "грошовим голодом", з кризою неплатежів, яка погашається імпульсивною емісією. На цьому етапі виникає дилема: чи утримувати рівень цін і не випускати в обіг додаткових грошей, тим самим пригнічувати виробництво, чи робити чергову емісію і прискорювати інфляцію? Розв'язання зазначених проблем і забезпечує "рвану" тенденцію до збудження, до згасання інфляційних процесів, що в кінцевому підсумку призводить до виникнення інфляційної спіралі. інфляція грошовий реформа

Інфляція є важливим чинником, який визначає внутрішню фінансову рівновагу в соціально-економічній системі й рівень життя населення. По-перше, вона враховується під час складання економічних програм на мікро- та макрорівнях. По-друге, з нею пов'язані соціальні питання та індексація пенсій та допомог, зростання заробітної плати, стипендій. По-третє, інфляція впливає на визначення процентних ставок, облікової ставки НБУ. По-четверте, вона впливає на взаємовідносини з міжнародними фінансовими організаціями, які надають великого значення рівню інфляції та виконанню зобов'язань щодо його зниження.

У сучасних умовах інфляція в усьому світі має хронічний, всеохопний характер, зумовлений не тільки грошовими, але й не грошовими факторами. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, причинах та наслідках. Повністю виключати інфляцію у ринкових умовах господарювання неможливо, мова може йти про керовану, регульовану інфляцію, що реальна лише за умови системного, точного прогнозування інфляційних процесів. Як зазначає академік В. Геєць, "коригувати рівень інфляції треба відповідно до конкретної ситуації, узгоджуючи його з усіма іншими складовими, спрямованими на стимулювання економічного піднесення..." [6].

У західних країнах інфляція стала практично невід'ємною частиною ринкової системи господарювання. Світова економічна практика свідчить, що певний рівень інфляції може виконувати стимулюючу функцію щодо економічного зростання. Приклади інвестиційного буму в таких країнах, як Німеччина, Японія, Чилі, Південка Корея, Чехія та інші, свідчать, що необхідна інвестиційна активність і супутнє їх економічне зростання були максимальними, коли темпи зростання цін коливались в інтервалі від 1,1% до 4,7% на рік. Коли темпи інфляції переходили межу 47%, то темпи економічного зростання починали знижуватися. Коли ж інфляція сягала 25-45%, то економічне зростання припинялося. На зміну йому приходили стагнація та спад виробництва, які поглиблювались у міру зростання темпів відкритої інфляції. На сьогодні за нормами ЄС рівень інфляції має становити 1,5%.

Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним. Це можна пояснити не тільки значною можливістю чинників, що спричиняють тиск на ціни, а й досить складними і рівно скерованими соціально-економічними й політичними наслідками інфляції. Для одних економічних та соціальних груп інфляція може виявитися дуже "дохідною справою", а для інших - надто збитковою. Тому захисники інтересів перших шукають об'єктивні причини інфляції, щоб виправдати інфляційну політику, а виразники інтересів других звинувачуватимуть у свідомому розкручуванні інфляції у фіскальних цінах [7].

Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної антиінфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин інфляції.

Причини інфляції різноманітні, вони виникають як у процесі виробництва, реалізації товарів, так і в разі зміни маси й швидкості обороту грошей. Як правило, в основі інфляції лежить невідповідність грошового попиту й товарної маси. Диспропорції між попитом і пропозицією, перевищення доходів над споживчими витратами можуть зумовлюватись дефіцитом державного бюджету, надмірним інвестуванням ( обсяг інвестицій перевищує можливості економіки), випереджальним підвищенням заробітної плати порівняно із зростанням виробництва й продуктивності праці тощо.

Отже, інфляція як багатофакторний процес - це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що обумовлено порушенням закону грошового обігу. Таким чином, глибинні причини інфляції криються як у сфері обігу, так і у сфері виробництва і дуже часто обумовлюються економічними й політичними відносинами у країні.

У випадку інфляції капітал переміщується із сфери виробництва в сферу обігу, тому що там швидкість оборотності є значно вищою, що приносить великі прибутки, але одночасно й посилює інфляційні процеси.

Отже, взаємодія причинних і функціонально-послідовних елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись, притушковуватись засобами державної політики (вибірковими регулюваннями ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивної цього процесу не втрачаються.

У сучасній економічній літературі зустрічається велика кількість класифікацій видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду, не завжди виділяють загальну ознаку, за якою об'єднуються в єдину групу види інфляції, або роблять це без наукового обґрунтування, В таких випадках інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш науково обґрунтованою та оптимальною на наш погляд, є класифікація видів інфляції за чотирма ознаками:

- залежно від можливості передбачити зростання цін;

- залежно від типу економічної системи;

- за темпами знецінення грошей;

за чинниками, що спричиняють інфляційний процес.

Залежно від можливості передбачення зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.

Очікувана інфляція спричиняється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому учасники ринкового процесу її очікували і захистилися від її згубного впливу.

Неочікувана інфляція несподівана для економічних суб'єктів тобто є результатом непередбачених змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Для неочікуваної інфляції характерне різке підвищення цін що негативно впливає на грошовий обіг та податкову систему. За такої ситуації населення побоюється знецінення своїх доходів, а тому значно збільшуються витрати на придбання товарів і послуг. Це створює додаткові труднощі в економіці та призводить до подальшого зростання цін.

Прихована інфляція має місце, якщо загальна економічна нерівновага між грошовим попитом та пропозицією виникає в економічній системі, де існує загальний державний контроль за виробництвом, цінами та всім суспільним відтворенням. Це неминуче супроводжується не просто деформаціями ринкових механізмів, а їх руйнацією, глибина якої залежить від форм та методів регулювання.

Для такої економічної системи характерне не підвищення цін, а зростання дефіциту товарів, підвищення витрат на пошуки та втрати часу на вимушене очікування у чергах, що веде до появи "прихованої інфляції".

Такий стан відомий населенню постсоціалістичних країн. У 1980-х роках у колишньому СРСР за відносно стабільної динаміки цін товарне забезпечення кожного карбованця отриманої платні коливалося в межах 40-60 копійок, а 1991р. товарна конвертованість грошової одиниці знизилася до 28% [5, с.233].

Прихована інфляція позбавляє виробників економічних стимулів, вимагає державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує "тіньову" економіку, спекуляцію, хабарництво. Зрештою, все зводиться до того, що спрямовані на офіційно-регульованому рівні ціни стрімко зростають на так званому "чорному" ринку. Власне, динаміка таких цін і є відносним вираженням прихованої інфляції.

Відкритою називають інфляцію, якщо загальна економічна нерівновага між суспільним попитом та пропозицією виявляється у підвищенні цін. Така інфляція заснована на дії ринкового механізму в економічній системі. Хоча вона і деформує його, але не руйнує остаточно, оскільки механізм ринку продовжує працювати і надсилає його суб'єктам цінові сигнали для відповідної реакції.

У процесі розгляду інфляції як системного утворення, окрім такого напрямку її дослідження, як аналіз форм вияву, важливим є і вивчення такої характеристики інфляції, як її інтенсивність, яка визначається темпами втрати грішми своєї купівельної спроможності. Залежно від рівня інтенсивності знецінення грошей відкрита інфляція поділяється на: - повзучу, - галопуючу, - гіперінфляцію.

Повзуча інфляція спостерігається тоді коли, темпи зростання цін не перевищують 10% на рік.

Вона характеризується надмірною емісією і прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення цін. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Тобто така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Вона не тільки спричиняє в собі серйозних негативних наслідків, а й виступає стимулом економічного розвитку та пожвавлення ділової активності. Інфляція на такому рівні досить легко контролюється державою, тому суспільство не тільки легко пристосовується до неї, а й намагається скористатися нею для досягнення своїх поточних цілей. Економіці більшості індустріальних країн нині притаманна повзуча інфляція.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. Вона спричиняє випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до стрімкого зростання цін. За такої інтенсивності інфляційного процесу значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві, що різко негативно впливає на всі сфери економічного й соціального життя країни, оскільки інфляція починає виходити з-під контролю та стає важко передбачуваною.

Суб'єкти економічних відносин втрачають бажання реалізовувати товари за національну валюту, яка поступово втрачає свою купівельну спроможність, а стараються переходити на бартерні операції або на продаж товарів за іноземну валюту. Тобто в умовах галопуючої інфляції гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково перестають виконувати одну з основних функцій - засіб обігу.

Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, оскільки економічна та фінансова криза ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, і як результат цього економічного процесу настають "емісійні шоки". Це призводить до того, що галопуюча інфляція перетворюється у гіперінфляцію.

Гіперінфляція - характерними для неї є надзвичайно високі темпи зростання цін - більш як 100% на рік. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття - суперінфляція, за якої темпи зростання цін становлять 1000 і більше процентів за рік.

Найчастіше гіперінфляція виникає у країнах, де спостерігається політичний хаос, соціальні революції або диспропорції в економіці, викликані наслідками війн.

На стадії гіперінфляції спостерігається нестабільність цін у всіх секторах економіки, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводить до зростання загальної економічної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші знижується, виникає різновид "гарячих" грошей - грошей, що втрачають свої основні функції (функцію обігу, нагромадження) і не затримуються довго у своїх власників. У такий період економічної диспропорції особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів грошового обігу. Через це держава випускає в обіг купюри все вищих номіналів.

Через високі темпи росту інфляції реальна вартість доходів бюджету постійно знижується у зв'язку зі швидким знеціненням податків та інших надходжень до державної скарбниці, а також одночасним зростанням видаткової частини. Тому держава змушена весь час проводити все нову і нову емісію, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зводити до мінімуму свої витрати, передусім на соціальні потреби, що у свою чергу загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На останній стадії інфляції (гіперінфляції) зростання емісії стає вже не тільки фінансово невигідним, а й соціально небезпечним.

Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіперінфляції зазнала, наприклад, Німеччина, де 1922 р. ціни зросли на 5470%, а 1923 р. - в 1 300 000 000 000 разів. У 1950-1970 роки гіперінфляцію пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і роки - Югославія та Ізраїль. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну.

Залежно від причин, що спричиняють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці причини часто діють одночасно, накладаючись одна на одну. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо або їх можна перерахувати безліч (наприклад, інфляція попиту, податкова інфляція, імпортована інфляція тощо). В теорії грошей допускається вужча класифікація причин, які викликають інфляцію. Мається на увазі інфляція попиту, яка викликана в переважно монетарними чинниками, та інфляція витрат, що розвивається під впливом зазвичай немонетарних чинників. За такого підходу і перший, і другий різновиди виступають як об'єднувальні чинникові види інфляції. Слід зважити й на те, що в умовах повномасштабного інфляційного зростання названі форми тісно переплітаються між собою.

Інфляція попиту характеризується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією, якщо при цьому не відбувається підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін, а отже, зростає і рівень інфляції. У зв'язку з тим, що визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, її ще називають монетарною інфляцією. Йдеться передусім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг. За цих умов виникає економічна ситуація, що характеризується дефіцитом товарів та послуг. Це явище було притаманне адміністративній економіці колишніх соціалістичних країн, населення яких протягом десятків років терпіло тотальний товарний дефіцит. За умов ринкової економіки "інфляція попиту" відбувається за екстремальних умов, а саме: за умов воєн та соціальних революцій, природних катаклізмів. Як стверджує видатний економіст XX ст. Джон Мейнард Кейнс, основоположник теорії "інфляції попиту", цей вид інфляції розвивається тоді, коли сукупний попит перевищує межі максимального використання виробничих потужностей. А така ситуація в "зрілій" ринковій економіці може виникнути лише за надзвичайних обставин. Головною проблемою нормально функціонуючої економіки, навпаки, є проблема збуту виготовленої продукції.

Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників. Йдеться про інфляцію витрат, що спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, її Ще називають інфляцією пропозиції. Це передусім зростання заробітної Плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також зниження продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання у структурі виробництва галузей із сповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад послуг).

В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшити грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже, і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва і пропозиції, що за попереднього попиту теж підштовхуватиме ціни вгору.

Одним з різновидів інфляції витрат є інфляція, викликана зростанням заробітної плати. Якщо підвищення останньої випереджає зростання продуктивності праці і не супроводжується збільшенням випуску продукції, то зростають витрати виробництва на одиницю продукції і підвищуються ціни. Якщо спостерігається підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Для того, щоб зберегти їх рівень, необхідно у виробничій сфері підвищувати грошові доходи працівників, або у бюджетній сфері - підвищувати надходження з бюджету. Як наслідок - зростає собівартість продукції підприємств, що знову призводить до підвищення цін на товари і послуги, тобто поступово розкручується інфляційна спіраль "зарплата-ціни".

Наведений приклад демонструє тісний взаємозв'язок чинників інфляції попиту і витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати приводить до надлишкової грошової маси в економіці, а це в свою чергу завжди породжує підвищений попит, з іншого - підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, що сприяє зростанню товарних цін [7].

По суті, інфляція попиту та інфляція витрат є двома проявами одного й того ж явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Тому поділ інфляції на два види, це скоріше прояв наукового аналізу, ніж реальність.

Яскравий приклад - інфляційне зростання цін в Україні, де в один клубок переплелися майже всі різновиди інфляції. Спостерігається ціла низка чинників, які виключають один одного, надаючи інфляційному розвиткові особливої складності.

Размещено на Allbest.ru