Літописний матеріал чернігівського змісту ХІІ — середини ХІІІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛІТОПИСНИЙ МАТЕРІАЛ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ЗМІСТУ ХІІ -- СЕРЕДИНИ ХІІІ ст. У НОВГОРОДСЬКОМУ ПЕРШОМУ ЛІТОПИСІ

Ще Д. С. Лихачов кваліфікував його як виключно князівський літопис до 1136 р. -- року створення «Софійського временника», а після цього літописання в Новгороді було архієпископським . Літописання в Новгороді після 1132 р. було владичним і поповнювалося регулярно з ХІІ ст. порічними записами, тому його інформація є детальною та репрезентативною . Утім, новгородські літописці користувалися не лише місцевими новгородськими, але й іншими за походженням писемними та усними, завдяки чому опис цілої низки подій Південної Русі потрапив на сторінки НПЛ. Як помітив П. П. Толочко, південноруські за змістом звістки НПЛ є переважно хронікальними і записаними по свіжих слідах подій .

На текст НПЛ молодшого ізводу, за О. О. Шахматовим, вплинули Софійський временник і Новгородсько-Софійський звід 1430-х рр., який походив із загальногоруського зводу 1423 р., які реконструюються за спільним текстом Софійського Першого літопису (далі -- СІ) та Новгородського Четвертого літопису (далі -- НІУ⁾⁴. Натомість Я. С. Лур'є вважав джерелом НПЛ молодшого ізводу саме спільний протограф СІ та НІУ . На основі збігу текстів СІ та НІУ, а також частково НПЛ молодшого ізводу в історіографії виникла думка про існування їхнього спільного протографа загальноруського походження -- Новгородсько-Софійського зводу 1448 р.

М. Х. Алешковський зазначав, що джерелом південноруських повідомлень початку ХІІІ ст. в НПЛ були усні інформатори, тобто новгородці -- учасники походів або посли у Південну Русь. Він згадував ім'я одного з них -- новгородського архієпископа Антонія . З ним погодився О. О. Гіппіус, котрий заперечує існування особливого письмового неновгородського за походженням джерела відомостей про Південну Русь, аргументуючи цю тезу лише відсутністю «прямих текстологічних паралелей» . Натомість Т. Л. Вілкул за допомогою аналізу фраз-кліше дійшла висновку про вплив південноруських текстів ХІІІ ст. на НПЛ .

Отже, серед дослідників немає єдиної думки про походження південно- руських літописних фрагментів НПЛ за ХІІ -- середину ХІІІ ст. Утім, частина південноруських звісток НПЛ є унікальними, оскільки вони містять інформацію про Чернігово-Сіверщину, що відсутня в Лаврентіївському літописному зводі (далі -- Лавр.) та Іпатіївському літописному зводі (далі -- Іп.). Тож, яка південноруська літописна традиція відобразилася в літописних статтях НПЛ як старшого, так і молодшого ізводів? Для з'ясування цього зупинимося докладніше на літописних статтях НПЛ, що містять додатковий у порівнянні з інформацію Лавр. та Іп. чернігівський літописний матеріал.

Першою є літописна звістка під 6614 р. (1107 р.): «Пострижеся Святоша князь, сынъ Давыдовъ, в Черниговё тёсть Всеволожь» . Вона наявна і в Лавр., однак там немає згадки ні про Чернігів, ні про Всеволода, але додається, що Микола Святоша -- онук Святослава (пор.: «Пострижеся Стославъ снъ Двдовъ внукъ Стославъ,..»^п), оскільки в Лавр., як здається, вона була у первинному вигляді. Потрапивши до Новгорода, в ньому з'явилося уточнення місця постригу князя, бо для новгородця ця подія була незрозуміла і не локалізована.

Наступний літописний фрагмент, насичений чернігівським літописним матеріалом, -- це літописна розповідь 6643 (1135) р. про спробу примирення новгородцями киян з чернігівцями, перемогу в битві між якими отримали чернігівські Ольговичі: «Ходи Мирославъ посадникъ из Новагорода мирить кы(и)ян съ ц(ч)ерниговьци...» до «...и многы кыяны(ё) (овы) и(з)се(ё)це, а другыя из(и)ма(ша) руками (мёсяца августа) » . Упадає у вічі початковий пункт маршруту Мирослава -- Новгород, однак немає пункту призначення в Київській або Чернігівській землі. Можливо, автор джерела цієї звістки був саме цього «пункту призначення», куди ходив новгородець Мирослав, тому, природно, що про нього і не згадав. Схвальний акцент на адресу Ольговичів (мався на увазі Всеволод Ольгович) відчувається і у фразі-кліше «и поможи Богъ Олговичю с ц(ч)ерниговч(ц)и».

Характерною особливістю цього літописного фрагменту є також згадка «вся земля Русская» (у значенні Південна Русь), що протиставляє Новгород «земле Руской» у вузькому змісті. У Комісійному списку НПЛ відображена і приблизна дата події -- серпень, що може вказувати на ступінь значущості її для фіксації або вказувати на особисту манеру літописця. Те, що цієї інформації в описі боротьби між Всеволодом Ольговичем та Ярополком Володимировичем не містить Іп., свідчить на користь відображення у НПЛ якогось додаткового південноруського джерела, ймовірно, чернігівського походження. літопис звід лаврентіївський іпатіївський

За змістом і манерою фіксації унікальним є чернігівське за змістом повідомлення під 6644 (1136) р.: «Въ то же лёто приде Новугороду князь Святослав Олговиць ис Ц(Ч)ернигова, от брата Всеволодка, мёсяца июля въ 19, преже каланда августа, в нёделю, на соборъ святыя Еуфимие, въ 3 часа дне, а луне небеснёи въ 19 день (в НПЛ молодшого ізводу дата скорочена до 19 липня, дня собора Св. Євфимія -- І. Ч.)» . Така максимально точна денна дата події є великої рідкістю; вона абсолютно унікальна серед конкретно датованих звісток НПЛ, що й підкреслюється літописцем. Дійсно, цей рік позначився у свідомості новгородців переворотом -- вигнанням «свого» князя Всеволода Мстиславича і запрошенням «іншого», із конкуруючого табору Ольговичів -- Святослава

Ольговича. Воно написано з позиції новгородця, за часів єпископства новгородського владики Нифонта -- опонента Святослава Ольговича.

Наступний літописний фрагмент під 6644 (1136) р. продовжує тематику правління князя Святослава в Новгороді: «В то же лето оженися Святослав Ольгович Новегороде и вёньцяся своими попы у святого Николы; а Нифонт его не вёнця ни попомъ на сватбу ни церенцемъ (чернцемъ) дасть (не да на сватбу идти), глаголя: «не достоить (ти) ея пояти» . Ця інформація відсутня в Лавр. та Іп.

З першого погляду неприязне ставлення до Святослава з боку єпископа Нифонта вказує, ймовірно, на руку противника цього князя, наближеної до новгородського архієпископа особи, що укладала НПЛ у цей час. Відсутність денної дати такої резонансної для життя Новгорода події може означати запис «заднім числом». Згадані ж «свои попы» (духовний клір з оточення Святослава Ольговича, можливо, чернігівці -- І. Ч.) могли стати інформаторами (або навіть авторами) цієї звістки.

Унікальною є і літописна звістка про війну 6703 (1195) р. чернігівського князя Ярослава Всеволодича із Всеволодом Юрійовичем та Давидом Рос- тиславичем Смоленським: «Той же зимё бишася смолняне съ черниговьцы и поможе Богъ ц(ч)ь(е)рниговьц(ч)емъ» до «...и не бяше мира межи(дю) ими, нъ рать большю(ю) воздвигну(о)ша» . Цей фрагмент не повторюється ні в Лавр., ані в Іп. У НПЛ детально розповідається про конфлікт чернігівського князя із смоленським за землю В'ятичів. Літописець ніби підкреслює, що чернігівці та смольняни постійно конфліктували, повторюючи літописний зворот «не бяше мира межи(дю) ими» двічі. Характерно, що названі по іменах новгородці, чернігово-сіверські князі -- Ярослав Всеволодич та Ігор Святославич, а також смоленський князь Давид і Всеволод Юрійович. Фраза-кліше новгородських літописців -- «и поможи Бог церниговцем» вкотре видає автора, котрий був на боці чернігівців, що виправдовував позицію Ольговичів стосовно землі В' ятичів та їхні права на неї.

Безперечно, до південноруських фрагментів можна зарахувати і яскраве повідомлення про захоплення Києва під 6711 (1203) р. спільними військами: «Рюрикъ съ Ольговици и съ погаными половци Концакъ и Данила Бяковицъ, възяша град Кыев на щитъ в 1 день, генваря, на святого Василия.» до «... а град пожгоша» . Як помітив М.Х. Алешковський, у тексті НПЛ молодшого ізводу вона відокремлена від наступної літописної звістки південноруського (може, й навіть чернігівського походження) вставкою тексту Повісті про взяття Царгороду 1212 р. Саме тому під 30-х рр. ХІІІ ст., на його думку, і вставлені літописні повідомлення про справи у Києві, Чернігові та Галичі, що напряму не пов'язані із Новгородом .

Звідки детальна інформація про битву за Київ стала відомою у Новгороді? Це не міг бути усний інформатор-новгородець, адже новгородці у ній не брали участі. Кліше «възяша град Кыев на щитъ», що повторює із зміною назви міста стійкий зворот Іп. під 6655 р. , імена половецьких ханів (згадування їхніх імен фіксується, за нашими спостереженнями, і на чернігівських фрагментах Іп.), а також наявність повної денної дати події переконливо вказує на очевидця, який міг бути чернігівцем. Втім, О.Л. Конявська аргументовано виводить статтю про взяття Києва НПЛ від усних розповідей свідків подій -- торговців з Новгороду. Розвиваючи тезу О.О. Гіппіуса про вплив гіпотетичного володимиро-суздаль- ського зводу Всеволода Юрійовича на текст південноруських статей початку ХІІІ ст. НПЛ, дослідниця відмічає два джерела інформації -- те, що відображає північно-східне джерело Короткого літописця та суздальське -- звід Всеволода «Велике Гніздо» (для НПЛ молодшого ізводу) .

Після цієї звістки у НПЛ Синодального списку під 6711 (1203) р. йде своєрідне продовження: «Въ то же літо победиша Олговица Литву: избиша ихъ 7 сот и 1000» -- не що інше, як продовження опису активної діяльності Ольговичів. Це логічно випливає з їхніх амбітних задумів. Згадування точного числа жертв противника звеличує чернігівську династію. Ідентична за текстом звістка міститься і у СІ та НІУ , оскільки вона походить із самого НПЛ. У скороченому варіанті ця інформація збереглася і у складі Рогозького літописцю . Мусимо припустити, що вищезазначені звістки мали південноруське походження, а інформація про перемогу Ольговичів над Литвою є чернігівською.

Літописний фрагмент 6717 (1209) р. про похід Костянтина Всеволодича на Чернігів; опис обіду великого князя Всеволода Святославича Чермного та рязанських князів на р. Ока; похід Всеволода Чермного на Пронськ до Рязанської землі та повернення новгородців до Новгорода, а Костянтина -- до батька . Вказівка на новгородців -- учасників походу, а також деталі конфлікту Всеволода із рязанцями та його прихід до Пронська із використанням прямої мови князя «предаите ми ся», «кто вы добръ того любите, злых казьните» (у звертанні до новгородців) видає свідка подій, можливо, із табору самого

Всеволода. Події у Рязанській землі навряд чи знав новгородець, тоді як чернігівець -- прибічник Всеволода Чермного -- ніяк не міг оминути їх своєю увагою і, ймовірно, приніс цю звістку до Південної Русі, до двору Всеволода Чермного.

Наступний літописний текст під 6722 (1214) р. повідомляє про конфлікт Всеволода Чермного із Ростиславичами та про похід Мстислава Мстиславича на Чернігів. Слова «...и тако поидоша и-Смольньска, и постигъше князя и начаша воевати по Днёпрю городё Черниговскёе и взяша Рёчицё на щитъ и иные городё мнозё чьрниговьскыя» , можна припустити, були отримані з вуст учасників цього походу, хоча і увесь фрагмент зосереджений навколо Києва і Чернігова. Головними героями в усій літописній статті є новгородці на чолі з Мстиславом. Та й відчувається невидима присутність літописця-новгородця, котрий радіє успіхам свого князя у Південній Русі: «...възяша миръ и въземъше дары, придоба Новгороду вси сдрави». Тому робимо висновок про новгородське походження запису, можливо, зі слів учасників цього походу або з уточненням від інформаторів-чернігівців. Утім, саме в НПЛ міститься єдина згадка в давньоруських літописах про літописне місто Чернігово-Сіверщини -- Речицю, що може вказувати на контамінований літописцем текст з двох джерел.

Не зупиняючись на княжінні Михайла Всеволодича Чернігівського у Новгороді, наголосимо, що літописні статті під 6733 (1225) та 6737 (1229) рр., безперечно, відносяться до новгородського порічного літопису (можливо, тому насичені яскравою прямою мовою цього князя, а також містять денну дату другого приходу Михайла на князівський стіл до Новгороду). Всі звертання князя до новгородців передані літописцем прямою мовою, причому ім'я князя написано по-батькові та навіть із вказівкою на далекі коріння (Михайло, син Всеволода, онука Олега); розповідається про те, що новгородці не захотіли відпускати до Чернігова Михайла, просили його залишитися . Сама літописна стаття 6733 (1225) р. написана з позиції Михайла Всеволодича, явним його прихильником-новгородцем. Літописець поважає князя і цінує його рішення, ба навіть намагається виправдати князя через його відмову від Новгороду і повернення до своєї вотчини -- Чернігова. Можливо, саме з 1225 р. між Новгородом та Черніговом встановився зв'язок, завдяки чому інформація про Чернігово-Сіверську землю потрапила до НПЛ.

Вже 1229 р. Михайло Всеволодич вдруге їде до Новгорода. Новгородці знову раді, що їхнє бажання здійснилося: «и ради быша новгородци своему хотению» . Це для новгородського літописання формула. Там він активно вирішує спірні справи. Літописець радіє з цього. Видно, що князь оточений прихильними до нього новгородцями. При цьому розмови князя з новгородцями передані детально і тут знову використана пряма мова. Літописець позитивно ставиться до князя Михайла, що, можливо, вказувало на певний зв'язок

Новгорода з Черніговом, ще й тому Михайло міг завоювати цю прихильність з боку літописця-новгородця.

Літописна стаття під 6739 (1231) р.: «Той же осени ходи Ярославъ ратию на Цьрнигов,скую волость с новгородци и с всёю властью своею на Михаила, и пожьже Шереньскъ; и стоя под Мосальскомъ, и всъпятися всъпять истративъ обилья мъного. Ту же подъ городомъ застрёлише Олдана подвойскаго и без мира отъидоша» . Згадування на території Чернігово-Сіверщини не тільки літописних міст, але й чернігівського князя, а також іншого чернігівця по імені -- Олдана подвойського, невідомого за іншими літописними джерелами, ставить питання про відображення якогось додаткового джерела. Однак вказівка на новгородців як учасників походу вказує на їхню можливість передачі цієї інформації з вуст очевидців новгородському літописцеві. Із НПЛ перейшла ця звістка і до СІ та НІУ, тільки у скороченому вигляді, без другої частини .

Наступна коротка літописна звістка із чіткою локалізацією слідує відразу за попереднім повідомленням і є ніби його продовженням: «Того же лета пре- ставися Водовик (и) Внезд, посадникъ новгородчскый, в Ц(Ч)ерниговё» 6739 (1231) р. . Таке уточнення соціальної позиції Внєзда Водовика записане, ймовірно, не у Новгороді, де літописець це знав, а в іншому місці, можливо, в Чернігові, адже Чернігів згаданий як місце смерті. Ця інформація є доволі рідкісною. Зазвичай для НПЛ не є характерним вказівка на місце смерті ні посадників, ані архієпископів, утім, майже завжди позначена точна денна дата їхньої смерті.

Звістка про похід двох князів проти Михайла Всеволодича 6743 (1235) р., починаючи від слів «Поиде князь Владимиръ Рюриковичъ съ киянами и Данило Романовичъ с галичаны на Михаила Всеволодича Чермного...» до «...и на Нёмцыхъ имаше искупъ князи» . М. Х. Алешковський бачив тут руку новгородця, котрий зафіксував це зі слів очевидців . На нашу думку, така літописна звістка не містить рис усного повідомлення, тим паче переданого з уст очевидців, оскільки немає яскравих деталей, лише чіткий, послідовний перерахунок бойових дій (характерною особливістю цього опису є згадка топографічної частини Чернігова -- посаду, а також особлива увага до околиці Чернігова і його князя Михайла) та заміщення князівських столів у Києві та Галичі. Отже, мусимо припустити південноруську фіксацію цієї події, можливо, в Києві, ретроспективно, в період правління Михайла Всеволодича Чернігівського.

Повість про вбивство Михайла Всеволодича Чернігівського та його боярина Федора в Орді, що у НПЛ молодшого ізводу датована 20 вересня 6753 (1245) р. , у СІ помилково віднесена до 23 вересня 6753 (1245) р. , а у НІУ до 6755 (1247) р.³⁴ (відображає лише факт вбивства), хоча насправді подія мала місце за вересневим стилем -- 20 вересня 1246 р. Як зазначав Я. С. Лур'є, несхожість варіанту тексту Повісті у НІУ з НПЛ та СІ означає відображення поширеної розповіді спільного протографу у двох останніх літописах .

В тексті Повісті НПЛ Михайло названий «преподобним», «святим і великим князем», що вказує на те, що вона була написана/редагована у тому вигляді, який вона має вже після його канонізації, що, ймовірно, відбулася ще у ХІІІ ст. . У НПЛ відобразився поширений варіант цієї повісті житійного характеру, але інший, не такий, як у СІ, оскільки тут немає пояснення причини поїздки князя Михайла Чернігівського в ставку Батия і не названий по імені духівник князя. В цій літописній повісті слова князя та боярина Федора, як і духівника, передані прямою мовою, опис насичений яскравими деталями, а Повість містить багато релігійних зворотів, звертань до Бога, закінчується традиційним для молитви зворотом «от господа нашего Исуса Христа в нынешнии веке и в будущии, вкупе Отца и Сына и святого Духа, ныне и присно и в векы веков. Аминь» . Це дає можливість припустити, що Повість складена наближеною до князя церковною особою, можливо, саме духівником Іоанном. Записана і дійшла у редакції, яка була після канонізації Михайла та Федора православною церквою десь у 60-х рр. -- 70-х рр. ХІІІ ст.

Аналізуючи усю сукупність південноруських літописних звісток НПЛ та фрагментів, пов'язаних із Черніговом, відразу видно найменшу частотність згадування чернігівських топонімів (хоча деякі з них згадуються у НПЛ вперше), що також вказує на місце, де велася порічна місцева новгородська хроніка подій із включенням інших, неновгородських літописних джерел -- володи- миро-суздальського та південноруського змісту.

За нашими підрахунками, на початку -- в середині ХІІІ ст. Чернігів згадується 14 разів (16 -- лише в Московському літописному зводі кінця XV ст.), в Іп. -- лише 6, а також згадуються по одному разу Речиця та Чернігівська волость на відміну від Іп. та Лавр. Для порівняння, всього в ХІІ -- середині ХІІІ ст. у НПЛ Чернігів згаданий лише 21 раз [Таблиця 1]. Можливо, через те, що в давньоруський час контакти Чернігів-Новгород не були розвинуті, не враховуючи невдалої спроби Святослава Ольговича утвердитися на новгородського столі та мрію Михайла Чернігівського встановити зв'язок із своєю вотчину та Новгородською землею. Це ставить питання про відображення південноруського джерела у частині звісток НПЛ початку -- середини ХІІІ ст. Серед згадок про чернігівських князів виділяється лише інформація про тих, хто князював у Новгороді, або якимось чином був пов' язаний із Новгородом -- про Святослава Ольговича, Всеволода Святославича Чермного та його сина Михайла

Всеволодича. Усі ці три князі представниками династії Ольговичів, двоє з яких мали надзвичайно амбітні плани щодо об'єднання Південної Русі.

Отже, в тексті НПЛ нами виділено 13 великих, розлогих літописних фрагментів і лапідарних звісток південноруського походження, що містять чернігівську інформацію. До південоруських повідомлень про політичні події належать: походи новгородських князів (новгородців) у Південну Русь (здебільшого на Чернігів) -- 4 звістки; виправи та битви Ольговичів -- 4; початок князювання у Новгороді чернігівських князів -- 1. Агіографічні сюжети представленні звістками про постриг Миколи Святоші та вбивством в Орді Михайла Всеволодовича. Повідомлення про одруження Святослава Ольговича; смерть новгородського посадника Внезда Водовика -- це блок сімейно-родинних звісток. Помічаємо нерівномірне розподілення у тексті НПЛ південноруських літописних фрагментів, що містять чернігівську інформацію: в ХІІ ст. фіксується 5 повідомлень, а на початку -- в середині ХІІІ ст. -- 7 і літописна Повість про вбивство в Орді Михайла Чернігівського та його боярина Федора.

Таким чином, на нашу думку, з чернігівського літописного джерела походять: звістка про постриг Миколи Святоші 1107 р., про примирення киян із чернігівцями завдяки новгородському посадникові Мирославу 1135 р., про вінчання Святослава Ольговича у Новгороді, про конфлікт між Ярославом Чернігівським та Всеволодом Юрійовичем з Давидом Ростиславичем 1195 р., про перемогу Ольговичів над Литвою 1203 р. та про смерть Внєзда Водовика 1231 р. Ця інформація потрапила до Новгорода, вірогідно, через чернігівських і тимчасово новгородських князів -- Святослава Ольговича та Михайла Все- володича.

Размещено на Allbest.ru