Млинарство як основний промисел у Ніжинському полку в середині ХVІІ-ХVІІІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Млинарство як основний промисел у Ніжинському полку в середині ХУІІ-ХУІІІ століття

Анотація

У статті висвітлено процес становлення та розвитку млинарського промислу та його економічна значимість на теренах Ніжинського полку у середині ХУІІ -- кінці ХУЛІ ст. Простежені масштаби виробництва та їх осередки як на середину ХУІІ ст., так і в кінці ХУІІІ ст. Проаналізовано стан розробки проблеми в історіографії.

Ключові слова: млинарство, млин, коло, Ніжинський полк, промисел.

Географічне розташування України як транзитної країни центрально-східного, переважно сільськогосподарського, регіону Європейського континенту та специфіка природно-кліматичних умов ще задовго до політичних подій 16481676 рр. визначили аграрний характер її економіки. Сільське господарство продовжувало превалювати в діяльності населення й у середині -- другій половині XVII ст. Однак до дії традиційних чинників, від яких залежали вибір роду занять та інтенсивність виробництва в різних місцевостях українських земель, в роки Національної революції додалися мілітарний і геополітичний фактори, посилення міграційних і колонізаційних процесів (основні їхні потоки спрямовувалися з півночі на південний схід, з Правобережжя на Лівобережжя, хоча мали місце і зворотні напрями руху) та докорінний злам традиційних форм власності, що змінювало саме ставлення широких мас поспільства до землі й праці на ній, а відповідно й усієї системи соціально-економічних відносин Економічна історія України : Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В.М. Литвин(голова),Г.В. Боряк,В.М.Геєць таін.;відп.ред.В. А.Смолій; авт.кол.:

Т.А. Балабушевич, В.Д. Баран, В.К. Баран та ін.]; НАН України, Ін-т історії України. -- К.: Ніка-Центр, 2011. -- Т. 1. -- С. 426..

Важливе місце в житті населення Гетьманщини займали різноманітні промисли, але особливо вирізнялися ті, що були пов'язані з галузями харчової промисловості. Одним з найголовніших та найбільш розповсюджених був млинарський промисел. На території України млинарство відоме ще з доби неоліту, коли люди розмелювали зерно на муку та крупи за допомогою кам'яної зернотерки. Пізніше зернотерки замінили ручні жорна. Потім на українських землях з'являються водяні млини та вітряки, які масово заполонили всю Україну, але повністю так і не змогли витіснити з вжитку ручні жорна (використовувалися до початку ХХ ст.). Не була винятком і територія Ніжинського полку.

Проблемою дослідження млинарство ставало досить часто у працях етнологів, етнографів, археологів та істориків. Джерельна база для розробки проблеми мукомельного промислу різноманітна. Вона поділяється на матеріальну та писемну. До матеріальних джерел відносяться самі млини, елементи їхніх конструкцій, предмети повсякденного вжитку та знаряддя праці мірошників та багато інших речей, які, завдяки зусиллям археологів, етнографів, фольклористів, архітекторів, реконструкторів та багатьох інших фахівців своєї справи, дійшли до наших часів. Писемні джерела середини ХУІІ-ХУІІІ ст. можна також поділити на декілька груп. Перша група насичена гетьманськими універсалами, скаргами, супліками, листами, та іншими документами Гетьманщини. В них відображені місця розташування млинів, права власності, їх відчуження, різноманітні судові спори, розміри вартості млинів, плата за помел і тому подібне. До другої групи можна віднести різноманітні «Описи», типу: «Переписні книги 1666 р.», «Генеральний опис Лівобережної України 1765-- 1769 рр.», який ще відомий під назвою «Рум'янцевський опис», «Чернигівського намісництва топографічний опис» О. Шафонського та інші.

В історичній науці млинарство в Україні розглядається авторами в контексті соціально-економічного розвитку певного регіону. На території Лівобережної України і безпосередньо Ніжинського полку дослідження мукомельного промислу присутні в працях таких істориків, як О. Шафонський, О. Лазаревський, П. Федоренко, О. Компан, Н. Полонська-Василенко, В. Борисенко, Г. Швидько, П. Пиріг, В. Масненко. Вони у своїх роботах так чи інакше зачіпають млинарську проблематику, але не розкривають її в повному обсязі.

Коротко охарактеризуємо види млинів, які побутували на Лівобережжі. Так, стаціонарні водяні млини на українських землях мали значно більше поширення. Початково відомі т.зв. нижньобійні млини, які встановлювалися прямо у річковому потоці. Колесо-привід оберталося під тиском течії і обслуговували лише жорна. Враховуючи низький коефіцієнт корисної дії, таке колесо намагалися виготовляти як найширше. Пізніше з'являються й інші більш досконалі типи. З ХУІІ ст. поряд з архаїчними нижньобійними колами (підсубійниками, підслідниками, підливними) були вже поширені верхньобійні -- наливні, коречні, корчаки. Коефіцієнт корисної дії цього кола був значно вищий, ніж попереднього. Колесо-привід тепер приводилося у дію водою, що жолобами подавалася зверху й спадала на лопаті-ковші. Далі принцип дії механізму однаковий для всіх типів водяних млинів. Закріплене на другому кінці вала палешне колесо, по ободу якого ритмічно розміщені кулачки (дерев'яні зуби), надає руху веретену, зачіпаючи кулачками цівки баклуші, закріпленої на вертикальному металевому стрижні. З рухом вертикального вала обертається верхнє жорно. Спідній камінь не рухається. Над жорнами був кіш для зерна, а борошно висипалося в спеціальний відсік. Конструктивно-технічне й архітектурне вирішення будівель водяних млинів відповідало тим традиційними способами народного будівництва, поширеним в тій чи іншій місцевості. Відповідно до них, корпус млина міг мати зрубну або каркасну конструкцію, значно рідше -- муровану.

Вітряки за конструктивно-технічними особливостями прийнято поділяти на стовпові (стрижневі) та шатрові (баштові). Перші переважали у всіх регіонах

України. Корпус стовпового вітряка разом з механізмом для обмолоту, валом і крилами встановлювався на нерухомій зрубній чи мурованій основі -- стільці й повертався навколо масивного стовпа, глибоко закопаного або закріпленого на стійкій хрестовині. На відміну од стовпових (німецьких) корпус шатрових (голландських) вітряків не рухався; повертався лише дах (шатро) споруди разом з крилами і валом. Корпус такого вітряка, восьмигранний або круглий у плані, звужувався догори, що надавало більшої стійкості млинарській споруді. На Поліссі в минулому були поширені й вежоподібні вітряки з вертикальними стінами. Частина дослідників вважає їх більш давнім видом вітряка шатрового типу -- кругляком. Досить своєрідним типом вітряків можна вважати механізми з внутрішніми крилами. Відповідно до будівельних матеріалів, у різних історико-етнографічних районах України стіни корпусу вітряка будувалися як зрубної, так і каркасної конструкції. В українському Степу їх нерідко мурували з каменю. Корпус вітряка був одночи двоповерховим. Дахи покривали соломою, ґонтом, драницею. Вітряки мали чотири, шість або й вісім крил, які від вітру обертали горизонтальний вал. На валу закріплювалося велике дерев'яне «палечне» колесо-шестерня з передачею на «баклушу» -- вертикальну шестерню, насаджену на веретено, яке закінчувалося роздвоєнням, що вставлялося в «портлицю» і обертало верхній камінь. Існували спеціальні просторої для регулювання швидкості обертання каменів (у межах 60-100 обертів на хвилину). Щілина між каменями, від якої залежала кондиція борошна, регулювалася важелем із гвинтом. Над жорнами встановлювали кіш, куди засипали зерно, під кошем -- лоток з «коником», який вібрував, ударяючись об грані веретена. З лотка зерно сипалося в отвір верхнього каменя. За допомогою підйому чи опускання лотка, регулювали кількість зерна, що сипалося в жорна. Для регулювання обертів крил використовували гальмо. «Робочим» для вітряка вважався вітер у діапазоні 3,6-8,5 м/с. Часто, крім жорен, у вітряках встановлювали ступи. Незважаючи на однотипність механізму й принципу його дії, у різних історико-етнографічних регіонах вітряки різнилися особливостями їхнього архітектурного вирішення. За спостереженням В. Масненка, найдавніші реліктові архітектурні форми вітряків були запозичені з чотириабо восьмикутних оборонних башт дерев'яних замків чи монастирів. Всього у своїй статті він охарактеризував п'ять регіональних типів вітряків. Сучасні дослідники значно розширюють цю класифікацію. Проте й на нинішній час, не маємо її більш-менш усталеного вигляду»Масненко В. Млинарство, млини, мельники у часопросторі української традиційної етнокультури // Український млинологічний журнал. Історія, етнографія, культура. Науковий ілюстрований журнал. -- Київ, 2011. -- Вип. 1. -- С. 15-17. Компан О.С. Міста України в другій половині XVII ст. / О.С. Компан. -- К.: Видво АН УРСР, 1963. -- С. 242..

Питання власності млинів, як і питання типології та класифікації, не можна залишити поза увагою. Належність млинів представникам козацтва та міщанства є звичайним явищем другої половини XVII ст. Так само, як це робила шляхта, міщани і козаки користувалися послугами орендарів .

Факт наявності великої кількості млинів після визвольної війни в руках міщан і козаків переконливо засвідчує перепис 1666 р. Описуючи економічний стан країни, переписувачі зареєстрували і всі млини в описуваних місцевостях. Згідно з цим переписом, на Лівобережжі виявилась величезна кількість млинів, що належали міщанам, козакам і навіть селянам. Часто це були великі і дорогі підприємства, цілі своєрідні комбінати з кількох відділень для помелу зерна, очистки і дроблення круп, фолювання сукна тощо. Зокрема, в Батурині і навколо міста зосередилося 13 міщанських і козацьких млинів на 32 кола хлібних, 7 ступ і 8 фолюш; на території Конотопа -- 11 млинів на 25 кіл хлібних, 1 ступне і 1 фолюшу; в м. Нові Млини -- 8 млинів на 22 кола, 2 ступні кола і 1 фолюшу; в Києві -- 18 млинів на 16 кіл хлібних; в м. Острі -- 19 млинів на 32 кола хлібних, 22 кола ступних, 42 ступи просяні, 21 ступу суконну; м. Козельці -- 8 млинів на 16 кіл хлібних, 6 кіл ступних, 22 просяні ступи, 6 ступ суконних; у м. Мені -- 11 млинів на 16 кіл хлібних, 5 кіл ступних, 20 кіл просяних,10 ступ суконних; в м. Сосниці -- 14 млинів на 26 кіл хлібних, 6 кіл ступних, 23 ступи просяні, 11 ступ суконних і т. д. Така густа зосередженість підприємств на тісному просторі свідчить, крім всього, про значну заселеність країни і наявність в ній великої кількості хліба як основного багатстваКомпан О.С. Міста України... -- С. 244..

Іншим підтвердженням наявності великої кількості млинів у власності козацької старшини є один із пунктів «Статей Богдана Хмельницького» від 21 березня 1654 р., де зазначається: «3. На писаря, и на судей войсковых на 1 человека, и на всякого полковника, и на ясаулов войскових и полковых чтоб по мельнице было для прикормления, что расход имеют великий.»Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах, т. 3. -- М., 1953, -- С. 561. Таким чином, козаки заздалегідь забезпечили себе правом на млин, який за будь яких умов давав прибуток. Існує і велика кількість універсалів гетьманів, зокрема, Б. Хмельницького, Ю. Хмельницького, І. Брюховецького, Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи, І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола, виданих козакам та монастирям про підтвердження права власності на млини. млинарський промисел економічний ніжинський

Скільки ж млинів було на території Ніжинського полку, адже підрахунки вчених з цього питання різняться.

Відповідаючи на це питання, процитуємо запис на переписних книгах 1666 р.: «І всіх мещанских к городу Батурину на рекі на Семи и на рекі на Шелковицы на 4 греблях 7 млиновъ, а в семи млинах 17 колес хлібомелньїх, 6 колес ступных і валюшных. Да казацких на той же рекі Семи 5 млинов, а в тіх 5 млинах 14 колес да 3 колеса ступных и валюшных і обоего мещанских и козацких 4 гребли, а на 4 греблях 12 млинов, а в 12 млинах 31 колесо хлібомелных да 8 колес ступных и валюшных, с которых млинов хліб в государевы житницы отбирают». Окрім того дописано: «Да на той же рекі Семи млин о трех колесах хлібомелних, а с того млина хліб розмірной идет на мещан на місто» Романовський В. О. Переписні книги 1666 року / Пригот. до вид. і зредагував В.О. Романовський. -- К.: УАН, 1933. -- С. 28.. Таким чином, відповідно до «Переписних книг» ми маємо в Батурині на 1666 рік 13 млинів, з яких 7 міщанських, 5 козацьких і один ратушний. Аналогічні дані присутні у «Статистичному описі м. Батурина та приписаних до нього Бахмача, Конотопа та Нових Млинів»Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України (далі ІР НБУВ), Ф. ІІ, спр. 1478. Статистичний опис м. Батурина та приписаних до нього Бахмача, Конотопа та Нових Млинів. 1666. Копія. Арк. 2, 5 зв..

У м. Конотоп відповідно до перепису 1666 р. є відомості про 2 млини: «Под городом Конотопом на рекі на Конотопке 2 гребли, 2 млына, 4 колеса хлібомелныхъ»Романовський В.О. Переписні книги 1666 року... -- С. 119.. В «Описі Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781)» у м. Конотоп також йдеться про 2 греблі, але зазначається, що «колъ на оныхъ 11» Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781) / [підготовка до друку та передмова П. Федоренка]. -- К., 1931. -- С. 487.. Окрім того навколо міста існувало багато водяних артерій, на яких переписні книги 1666 р. нараховують сім млинів. Перший розташований «К селу Поповки на рекі на Веревке (р. Куколка) млын о 4 колесах хлібомелньїх»Романовський В.О. Переписні книги 1666 року. -- С. 141., другий -- «К селу ж Сосновки на рекі на Веревке млын вешнякъ об одном колесе хлібомелном»Романовський В.О. Переписні книги 1666 року. -- С. 143., ще п'ять зустрічаємо «Да в монастырской же деревне Козаричах (Озаричах) на рекі на Семи і на перекопе Боровне одна гребля, а на той гребле 3 млына, а в них 9 колес хлібомелних», та «подлі села Черначов на річке на Конотопке, а на той гребле 2 млына, а в них 5 колес хлібомелних, одно колесо ступное і валюшное»Романовський В.О. Переписні книги 1666 року. -- С. 150..

Відповідно до опису 1781 р. у с. Підлипне на р. Липки був млин на три кола, з яких 2 належало «волости Батуринской», а 3-є було спільним козацьким. За цей млин тривалий спір між козаком П. Соненком і М. Тимченко тривав ще у 1732-1733 рр.Центральний державний історичний архів України в м. Києві (далі -- ЦДІАК України). -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 4310. -- Арк. 1-10.. На тій же річці Липці в хуторі почмейстера конотопського Степана Парпури стояв ще один млин на 2 кола. У с. Верьовки на р. Куколка зі сторони Конотопа «амбаровъ мельничныхъ два о 2 колахъ, Крупицкаго Батуринскаго монастыря и в. т. Іоасафа Костенецкаго, отъ Поповки мельница объ 1 колі бунч. тов. Григорія Костенецкаго, отъ ріки Сейма мельница о колахъ бунч. тов. Григорія Костенецкаго и войск. тов. Іоасафа Костенецкаго»Опис Новгород-Сіверського намісництва. -- С. 489.. Два млини на 4 кола стояло по обидві сторони р. Єзуч на хуторі при урочищі Сарнацьке. Стояв млинок на одне хлібне коло і на греблі, яка перекривала урочище СуровськеОпис Новгород-Сіверського намісництва... -- С. 488-491.. Одним з осередків млинарського промислу в Конотопській сотні було с. Старе. Назва села, на думку О. Лазаревського, пішла від поселень мельників, млини яких стояли на стариці р. Сейм. Це місце було найбільш придатним для будівництва водяних млинівЛазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. Материалы для истории заселения, землевладъния и управления. -- К., 1893. -- Т. 2. Полкъ Ніжинскій. -- С. 219.. У 1781 р. у с. Старе на лівому березі р. Сейм було 4 млини, які мали 11 кілОпис Новгород-Сіверського намісництва... -- С. 495..

У володіннях Крупицького Батуринського монастиря було село Озаричі, яке як і с. Старе мало надзвичайно вигідне розташування для будування водяних млинів. Судячи з переписних книг 1666 р. та матеріалів О. Лазаревського можна стверджувати, що це був насправді важливий осередок млинарського промислу. Утім О. Лазаревський зауважив, що млини не були у володінні монастиря, а всі 16 кіл належали переважно місцевим жителям та козацькій старшиніЛазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи... -- С. 225-226.. В універсалі Ю. Хмельницького від 1 січня 1660 р., яким підтверджувалися права Батуринського Крупицького Спаського монастиря на села з ґрунтами та млинами, млини с. Озаричі не вказані як власність монастиряУніверсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687) / Упорядники: Іван Бутич, Вячеслав Ринсевич, Ігор Тесленко. -- КиївЛьвів, 2004. -- С. 136., що може бути підтвердженням думки О. Лазаревського. Таким чином, переписні книги 1666 р. повністю підтверджують підрахунки Г. Швидько та частково співпадають з описом 1781 р., на якому здебільшого обґрунтовані матеріали О. Лазаревського.

Вивчаючи перепис полкового міста Ніжин та його округи 1666 р., ще на початку зустрічаємо млин на два хлібних кола та одно ступне, який знаходився біля міста на р. Остер. Володіли ним Іван Білявський та вдова ІлічихаРомановський В.О. Переписні книги 1666 року... -- С. 244, 250.. Можна побачити і двох ратушних мельників Гаврила та КлимаРомановський В.О. Переписні книги 1666 року... -- С. 247., але тяжко сказати чи працювали вони на одному ратушному млині, чи на різних. Г. Швидько у своїх дослідженнях говорить про два ратушні млини, то можна сміливо припустити, що саме ці два мельники на них і працювали. Було і ще два млини на р. Острі. Перший знаходився в Липовому Розі, належав Гаврилу Тоценкою та мав два камені, а другий -- під Ніжином на міській греблі, яким володіє вдова Міщиха з сином ПавломРомановський В.О. Переписні книги 1666 року. -- С. 245-246.. На річці Крапивна в селі Талалаївка існував ще один млин на одне коло, який належав ніжинському міщанинуРомановський В.О. Переписні книги 1666 року. -- С. 253.. У селі Берестовець Вертіївської сотні на річці Берестовець також стояв млин на одне коло селянина Савки СтепановаРомановський В.О. Переписні книги 1666 року. -- С. 267., який можна віднести до Ніжина. Таким чином, ми бачимо чотири міщанських млини, з яких два знаходилося вселах Талалаївка та Липів Ріг, два ратушних і один селянський млин у с. Берестовець. Загалом на 1666 р. маємо сім млинів у Ніжині і селах Ніжинської сотні.

Універсали І. Скоропадського та Д. Апостола на право володіння млином у 1715 р. козакам Іллі та Павлу Ярошенкам, а у 1729 р. козаку Михайлу Ярошенку у с. Вересоч 3-ї Ніжинської сотні говорять про існування млинаЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 3042. -- Арк. 3, 4.. О. Лазаревський згадує у Вересочі греблю з млинами-вишняками, але їх кількість не називає. В той же час, автор, спираючись на дані про м. Ніжин в 1740 р., зазначає, що «Мельницъ на р. Острі, а именно: полковника Полтавскаго Кочубея -- 1, бунч. товар. Якова и Василя Жураковскихъ и бывшаго писара полков. Ивана Кужчича -- 2, сотника Мринскаго -- 1, фельдмаршала графа фонъ Миниха -- 1, протопопы Ніжинскаго Волховскаго -- 1, райци магистрата Ніжинскаго Ивана Васильева мельница, съ которой по грамоті монаршой, дві части на ратушъ даются... Другая мельница, прозываемая Кресановская, съ которой по грамоті монаршой половинная часть дается»Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи... -- С. 65, 95..

Під час опису Ніжинського повіту 1779-1781 рр. у селах другої Ніжинської сотні зафіксовано ще декілька млинів. У с. Володькова Дівиця на р. Новий Потік був млин на три хлібних кола. На тій же річці в хуторі за 2 версти від с. Володькової Дівиці також стояв млин на 2 кола. На р. Крапивна у с. Пашківка -- млин на 1 коло. І згадується млин на 4 кола на хуторі І. Салецького за 2,5 версти від с. Дорогінки при р. УдайІР НБУВ. -- Ф. ІІ. -- Спр. 13697. Опис Чернігівського намісництва (1779-1781). -- Арк. 137-143..

Відомий історик О. Шафонський, складаючи «Черниговского намесничества топографическое описание», нарахував у м. Ніжині на р. Острі 7 водяних млинів на 18 колах та 15 вітряків.Шафонський А. Черниговского намесничества топографическое описание. -- К. -- 1851. -- С. 452, 454, 456, 465. О. азаревський станом на 1782 р. в м. Ніжині на р. Острі вказує на «дві плотины, на одной амбаровъ 4, о 10-ти, а на другой, 3 амбара, о 7 колахъ»Лазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. -- С. 65.. Саме, мабуть, О. Шафонський перший почав рахувати всі млини. Водяних млинарських постав (кіл) у ніжинському повіті автор нарахував 34, але 6 з них знаходилося у м. Носівка, яке до Ніжинського полку входило лише упродовж 1654-1663 рр. Не рахуючи їх, маємо 28 кіл у дев'яти населених пунктах. Кінних млинів було два: перший у Вертіївці на трьох поставах, а другий у Синяках на одному поставі. Вітряків у Ніжинському повіті О. Шафонський нарахував 308, але їх місце знаходження не локалізованеШафонський А. Черниговского намесничества. -- С. 431-432, 442-443.. Отже, на кінець XVIII ст. у Ніжині та селах ніжинської округи було що найменше 17 водяних млинів, два кінних та 308 вітряків.

Неподалік від Ніжина розташоване місто Борзна, у якому згідно переписів 1666 р. на р. Борзні знаходилося два млини. Вони мали чотири кола хлібних і одно ступне. Неподалік у с. Кунашівка на тій же річці Борзні була ще одна гребля, на якій стояло три млини. Два з них належали, як і попередні, міщанам Гаврилу Плющу та Якову Плющу і мали чотири колеса хлібних та одне ступнеРомановський В.О. Переписні книги 1666 року. -- С. 295.. Наявність цих млинів у 1673 р. підтверджує «Універсал Івана Самойловича про надання місту Борзні млинів на річці Борзні для компенсації міських витрат на потреби Війська»Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича... -- С. 669., в якому згадуються мельники «Гаврило і Яковъ Плющенкы, мещане борзенскіе», які змушені були віддавати уряду борзенькому «належитую повинось». Поряд їхніми млинами стояв ще один млин на одне коло хлібне і ступник кунашівського селянина ДанилкаРомановський В.О. Переписні книги 1666 року... -- С. 301.. У с. Миколаївка відповідно до перепису 1666 р. жив ще один мельник Андрюшка Іванов, який мав біля села млин на три кола хлібних і одне ступнеРомановський В. О. Переписні книги 1666. -- С. 303.. Підтвердженням тривалого існування млинів в с. Кунашівка та с. Миколаївка станом на 1720 р. є універсал гетьмана Івана Скоропадського від 23 вересня, який врегульовував суперечку між вдовою сотника Шаповалівського Ф. Небабиною, Т. Забілою і В. КочубеємІР НБУВ. -- Ф. ІІ. -- Спр. 18141. -- Арк. 5-6.. Отже, у м. Борзні та в його окрузі маємо 6 млинів, чотири з яких належали міщанам, а два -- селянам.

Окрім зазначених істориками О. Компан, Г. Швидько та В. Борисенком осередків млинарського промислу на території Ніжинського полку були й інші місця, які були сприятливі для будування гребель та млинів. Одним з таких привабливих місць можна назвати на р. Реті с. Обтов Коропської сотні. У 1727 р. було в селі п'ять млинів на 10 хлібних кіл. На цей час більшістю з них вже володів Петро Забіла , який з 1674 по 1684 рр. скупив у Обтові п'ять млинів на сім кілЛазаревский А. Иванъ Петровичъ Забіла, знатный войсковой товарищъ. (16651703), (отрывки Ьъ семейнаго архива) // Киевская старина. -- Т. VI. -- Іюль. -- 1883. -- С. 516-518.. Окрім того з універсалу Д. Апостола від 28 березня 1729 р відомо про ще один млин у м. Коропі, який належав Якову ДовченюЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 3206. -- Арк. 2..

Є згадки про спорудження млинів сотниками Вороніжської сотні, монастирем Гамаліївським та простими мельниками на річках Івоті, Шостці, Єсмані та

р. ОсотіЛазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи... -- С. 327-328, 334, 344, 347, 351352, 356, 361.. Один млин на одному колі був у с. Пирогівка на р. Шостці, збудований мельниками Савою та Яремою; на два кола млин фіксується при Гамаліївському жіночому монастирі; згадується по одному млинку в селах Маков та Чаплієвка; ще з середини XVII ст. існували млини козацької старшини на р. Османи поблизу хутора ПисаревичЛазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. -- С. 347-362.. З документів Генеральної Військової Канцелярії на початку XVII! ст. відомо про млин на р. Шостці поблизу

с.Локотки, що належав К. Бугаєнку з братами та був звільнений від військового податку ЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 1. -- Од. зб. 25. -- Арк. 1-2.. На цій же річці відомий млин поблизу с. БогданівкаЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп 3. -- Спр. 545. -- Арк. 1-3., і безпосередньо в самому м. Вороніж, але їх кількість встановити важко. Відомо лише про наявність ратушного млина ЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 4197. -- Арк. 1-3; Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 5052. -- Арк. 1-3.. Станом на 1781 р. у м. Вороніжі стояло чотири греблі, на яких було по млину на 2 хлібних кола. Загалом, територія Вороніжської сотні Ніжинського полку була дуже сприятлива для будування млинів і на кінець XVIII ст. тут функціонувало не менше 64 водяних млинів на 162 колаОпис Новгород-Сіверського намісництва... -- С. 367-394..

У Кролевецькій сотні також можна знайти не менше сіл, які козацька старшина ще в середини XVII ст. вподобала собі для того, щоб будувати там водяні млини. Села Андреевка, Бистрик, Добротов, Реутинци, Подолов та м. Кролевець були основними осередками млинарського промислу Кролевецькї сотні. У містечку на р. Свидні було два млини на 4 хібних кіл і одне ступне. В с. Подолові на р. Реті три млини на чотири хлібних і одне ступне коло, а в с. Бистрик два млини на чотири кола хлібних і одне ступнеЛазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. -- С. 363-411.. Два млини на чотири кола в с. Подолів належало А. Марковичу, якому І. Скоропадський у 1708 р. надав підтверджувальний універсалЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 9316. -- Арк. 6-6 зв..

У м. Глухові на р. Єсмані О. Лазаревський говорить про наявність дерев'яного млина на чотири кола. Жодних інших млинів у місті не згадує. Ймовірно, саме цей млин у 1688 р. належав самому гетьману І. СамойловичуЦДТАК України. -- Ф. 59. -- Оп. 1. -- Спр. 968. -- Арк. 11 зв, 13 зв.. З документів ГВК окрім м. Глухова є відомості про млини в селах КочергиЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 1692-а. -- Арк. 78., Камінь ЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 1, т. 3. -- Спр. 11. -- Арк. 1-2., КняжичіЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 14271. -- Арк. 18-19., БерезаЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 2468. -- Арк. 3., ЄсманьЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 2923. -- Арк. 6., СопичЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 4805. -- Арк. 1. та сл. СимонівкаЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 6773. -- Арк. 1-2.. На кінець XVIII ст. О. Лазаревський вказував на наявність млинів у селах Зазирки, Потапівка, Хохловка, Годуновка, Нова Гребля, Нарбутовка, Береза, хуторі Кубарові та при описі Петропавлівського чоловічого монастиряЛазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи. -- С. 427-499.. Але кількість млинів у цих селах достовірно не відома. Аналізуючи «Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781)» можна сказати, що на 1781 р. у Глухові на р. Єсмані був млин на 4 кола, який підпорядковувався малоросійському військовому скарбу. Млини у Глухівській сотні зосереджувалися переважно в хуторах на річках Єсмань, Вербовка, Ретика, Сливка, Понурка, Шостка, Локна, Береза, Клевень, Студенка, Калинівка та ін.Опис Новгород-Сіверського намісництва. -- С. 435-481.. Загальна кількість млинів на території сотні становила 65 млинів на 128 кіл (підрахунки наші -- Р. К.). Таким чином, О. Лазаревський в «Описаніи Старой Малороссіи» при описі Глухівської сотні згадує близько 10 водяних млинів. Але уважно читаючи «Опис НовгородСіверського намісництва (1779-1781)» можна твердо сказати, що їх набагато більше.

У Ямпільській сотні, за О. Лазаревським, основні осередки млинарства були на річках Кремлі, Івоті, Свесі, Білиці , де він згадує близько семи млинів у таких селах, як Грим'ячка, Паліївка, Білиця, ШалимівкаЛазаревский А. Описаніе Старой Малороссіи... -- С. 504-507.. В «Описі НовгородСіверського намісництва (1779-1781)» на р. Ловрі в с. Карпіковка стояв млин на два кола. На тій же річці у хуторах козака Мосінзового і в тов. Нарбута було теж по млинку на два кола кожний. Значна кількість млинів стояла на р. Усці: в с. Паліївка -- млин на 2 кола, х. Шкирманковський -- млин на 3 кола, х. Гутки -- млин на 2 кола, х. Трусівка -- млин на 2 кола, на р. Івоті в х. Холодовича -- млин на 4 кола. На р. Локні в с. Коренок -- млин на 2 кола, х. Старий Млин -- 2 млини на 4 кола. За 10 верст від м. Ямпіль у с. Шатрище на р. Ількуч стояв млин на 2 кола. Між селом Шатрище та м. Ямполем розташоване с. Білиця, яке стоїть на однойменній р. Білиця. В селі дві греблі, на яких по одному млинку на 2 кола. На тій же річці у пана таємного радника сенатора та кавалера Миколи Івановича Неплюєва було декілька хуторів з 2 млинами на одне і два кола. На південь від м. Ямполя у на р. Грем'ячці в с. Грем'ячка також стояло два млини по 1 колу в кожного. Розвивалося млинарство і у східній частині Ямпільської сотні. На р. Свесі в х. Протопопівка -- 1 млин на 2 кола, х. Захави -- 1 млин на 1 коло, х. Безбородівка -- 2 млини на 4 кола, х. Миронівка -- млин на 1 колоОпис Новгород-Сіверського намісництва. -- С. 442-485.. Загальна кількість млинів у Ямпільській сотні, що зустрічається у «Описі Новгород-Сіверського намісництва (1779-1781)» становить 23, і мали вони всі разом 44 кола (підрахунки наші -- Р. К).

Отже, аналізуючи історіографічну та джерельну базу питання млинарства на території Ніжинського полку, можна дійсно сказати, що цей промисел був досить поширений в регіоні та постійно зростав. Це насамперед було зумовлено наявністю величезної кількості зернових культур як сировини млинарського промислу. Станом на середину XVII ст. млинарство на території полку набуло значного розмаху та стрімко поширювалося по усіх водяних артеріях краю. Масштаби виробництва на цьому етапі розвитку найкраще можна простежити на сторінках «Переписних книг 1666 р.». Згідно їх даних основними осередками млинарства в цей час були сотенні містечка та подекуди наближені до них хутора та села. На початку другої половини XVII ст. в Батуринській сотні діяло близько 13 млинів на 42 кола, у Конотопській -- 9 млинів на 25 кіл, у Новомлинській -- 10 млинів на 29 кіл. Також з переписних книг можна побачити, що в м. Ніжин та Ніжинській сотні функціонувало 7 млинів, один млинок був у с. Берестовець Вертіївської сотні, 1 млин у Івангороді та 7 млинів знаходилося в межах м. Борзна та селищах сотні. Загалом у Ніжинському полку на сторінках «переписних книг 1666 р.» можна знайти щонайменше 48 млинів, 32 з яких у північно-східній частині полу. На початку XVIII ст., окрім вище зазначених, млини існували і в м. Коропі та селах Коропської сотні та в м. Вороніж і Вороніжській сотні.

На кінець XVIII ст. млинарський промисел набуває значного поширення на Лівобережжі і безпосередньо на території Ніжинського полку. Найбільшими осередками стають північно-східні сотні полку. У гетьманській столиці м. Батурині та селах сотні було 20 млинів на 60 кіл, у конотопській сотні зафіксовано 11 млинів на 26 кіл, у Новомлинській сотні -- 13 млинів на 41 коло, у Коропській сотні -- 5 млинів на 6 кіл, у Ніжинській -- 17 млинів на 28 кіл, у Борзнянській сотні -- 13 млинів на 51 коло, у Вороніжській сотні -- 64 млини на 162 кола, у Кролевецькій сотні -- 22 млини на 33 кола, у Глухівській сотні -- 65 млинів на 128 кіл, у Ямпільській сотні -- 23 млини на 44 кола, у Бахмацькій сотні -- 1 млин на 1 коло, у Шаповалівській сотні -- 7 млинів на 10 кіл. В підсумку на території полку станом на 1781 р. маємо 261 млин. В цих млинах було щонайменше 590 кіл. Маючи на кінець XVIII ст. 261 водяний млин на теренах Ніжинського полку та 811 вітряків лише у Ніжинському та Борзнянському повітах, можна ствердно сказати, що млинарство -- це основний промисел регіону.

Таким чином, за наявними джерелами можна припустити, що від середини XVII до кінця XVIII ст. кількість млинів на території Ніжинського полку зросла більше ніж у 5,5 рази. Це є свідченням того, що млинарство планомірно стало основним промислом регіону та здійснило великий вплив на економічний розвиток Ніжинського полку як аграрного, так і промислового краю. Питання права власності на млини, їх ринкової вартості та доходів від млинарства є проблемою окремого дослідження. Можна лише в загальних рисах зауважити, що млини приносили добрий прибуток і здебільшого зосереджувалися в руках козацької старшини, міщан та монастирів.

Размещено на Allbest.ru