Крим у складі УРСР: економічні та культурні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИМ У СКЛАДІ УРСР: ЕКОНОМІЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ АСПЕКТИ

Бажан Олег (м. Київ)

Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України

На підставі архівних джерел висвітлюється економічний стан і соціокультурна реальність Криму у післявоєнний період та соціально-економічні процеси на півострові після входження його до складу УкраїнськоїРСР.

Ключові слова: Крим, економічна історія України.

Передача Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р. викликала потребу у партійного керівництва України провести своєрідний аудит показників економічної діяльності та оцінити соціокультурний потенціал Кримського півострова. Як свідчать архівні документи, зацікавленість станом справ у Криму з боку ЦК КПУ простежується задовго до прийняття відповідних рішень на законодавчому рівні (отже, можна припустити, що задум керівництва СРСР про передачу Кримської області до складу України став реалізовуватися ще наприкінці 1953 р.). У другій декаді січня 1954 р. інспектором ЦК КПУ України О. Нікітіним була підготовлена «Довідка щодо деяких питань партійної роботи в Кримській обласній парторганізації». Судячи з підкреслень синім олівцем деяких речень у тексті документу, першого секретаря ЦК КПУ М. Кириченка цікавили перш за все якісний та кількісний склад колгоспних партійних організацій, недоліки у роботі бюро Кримського обкому партії в галузі сільськогосподарського виробництва¹. Для повноти картини в аграрному секторі економіки Кримського півострова на ім'я секретаря ЦК КПУ О. Кириченка 20 січня 1954 р. було підготовлено інформацію «Про стан сільського господарства Кримської області», в якій відверто йшлося про брак спеціалістів для роботи в колгоспах, вкрай незадовільне забезпечення водою степової частини Криму, значне відставання урожайності овочів, фруктів, картоплі, тютюну, кормів, сіна у порівнянні з довоєнним рівнем. Ретельне «знайомство» з реальним станом справ у Кримській області за допомогою «інформацій», «доповідних записок» з боку ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР тривало упродовж першого кварталу 1954 р.

Аналіз статистичних даних діяльності підприємств у сільському господарстві та в промисловості Криму на початок 1954 р. засвідчив складну економічну ситуацію на півострові, обумовлену перш за все наслідками

Другої світової війни. Як з'ясувалося, провідні галузі сільського господарства в Криму - садівництво та виноградарство - перебували у занепаді. На 1 січня 1954 р. в колгоспах Кримської області під садівництво використовувалося всього 10,6 тис. га (у довоєнний період - 12,3 тис. га); у радгоспах, відповідно 6,5 тис. га, що на 0,7 га менше у порівнянні з 1940 р. Не на багато ліпша ситуація склалася з вирощуванням винограду. Під виноградники на 1954 р. в колгоспах було задіяно 7 тис. га проти 8,9 тис. га в 1940 р. Крім того, 20% садів та виноградників в колгоспах та радгоспах Криму вважалися малопродуктивними та такими, які потребують оновлення. Недостатня механізованість трудоємких процесів, дефіцит робочих рук призводили до невиконання низки агротехнічних заходів. Ситуацію в садівництві та виноградарстві ускладнювала також відсутність мінеральних добрив.

Негаразди спостерігалися і в розвитку овочівництва. Незважаючи на зростання площ під вирощення овочів у порівнянні з 1940 р., забезпеченість населення овочами, а промисловості сировиною у зв'язку з низькою врожайністю була недостатньою. Для прикладу, урожай картоплі у післявоєнні роки не перевищував 32 ц. Середній врожай овочів у колгоспах в 1953 р. складав всього 57 ц, коли загальна потреба в овочах на 1954 р. міського населення, курортів, консервної та рибної промисловості, а також військових становила 114 тис. т.

Вкрай повільно у післявоєнні роки на півострові розвивалося тютюнництво. Низька врожайність тютюну пояснювалася відсутністю необхідної виробничо-технічної бази та нестачею робочих рук.

На початок 1950-х рр. низці галузей харчової промисловості Кримської області не вдалося досягти довоєнного рівня виробництва і, у порівнянні з 1940 р., його валовий показник складав: вилов риби - 88%; випуск консервів - 87%; цигарок - 58%; виробництво виноградного вина - 71%; макаронних виробів - 85%; хлібобулочних виробів - 73%, видобуток солі - 51%. Відсутність виробничих потужностей по переробці м' яса й молока та їх низька технологічна оснащеність були не спроможні задовольнити потреби населення та курортників у якісних м' ясо-молочних продуктах.

Гострою проблемою для Криму залишалися питання зрошення та водопостачання колгоспних селищ та тваринницьких ферм. На 1954 р. налічувалося багато колгоспів у Ленінському, Кіровському, Приморському, Чорноморському, Красноперекопському та інших районах Кримської області, які, позбавлені джерел водопостачання, змушені були підвозити воду для питних та господарських потреб на відстань 5-10 км.

Не мала успіху післявоєнна трудова міграція в Криму. Для виконання встановленого на 1954 р. плану сільськогосподарських робіт та догляду за худобою у колгоспах не вистачало понад 34 тис. працездатних колгоспників. У зв'язку з низькою ефективністю організації переселення в 1944-1953 рр., навантаження на одного працездатного в середньому по Кримській області на 1954 р. складало понад 9 га, а в Роздольненському, Чорноморському районах - 17, Ленінському - 19 га.

У скрутному становищі перебувало санаторно-курортне господарство Кримської області. На 1940 р. в області функціонувало 195 санаторно- курортних установ на 31035 ліжок, якими щорічно надавалися послуги 370 тис. особам. У період Другої світової війни з 195 санаторно-курортних установ 109 було зруйновано. У післявоєнні роки відновлення курортного господарства здійснювалося повільними темпами. На початок 1954 р. у Криму працювало 160 санаторіїв та будинків відпочинку на 26300 ліжок, які спроможні були надати послуги 250 тис. чол. Значна кількість здравниць розташовувалася у пристосованих приміщеннях, які не відповідали необхідним лікувальним вимогам. Повсюдно на півострові потребували відновлення загальнокурортні лікувальні установи: грязеводолікарні, поліклініки, дієтїдальні, пансіонати, пляжі та лікувально-спортивні споруди. Нерозв'язаними питаннями для курортних міст та селищ залишалися відсутність центральних каналізаційних мереж, споруд для утилізації відходів, погана забезпеченість водою.

Гальмувало будівництво та реконструкцію здравниць неефективне освоєння цільових коштів. Незадовільний стан виконання плану капітальних робіт у післявоєнний період пояснювався малопотужністю та слабкою технічною оснащеністю наявних в області будівельних організацій (всього в Криму налічувалося 3 трести Міністерства житлово-цивільного будівництва - «Севастопольміськбуд», «Кримбуд» та «Ялтаспецбуд»). Крім того, у Криму не було жодної підрядної організації, яка спеціалізувалася на будівництві та благоустрої курортів.

Труднощі спостерігалися і в системі охорони здоров'я. У післявоєнний період у Криму не було збудовано жодної лікувальної установи. Мережа лікувально-профілактичних та дитячих закладів виявилася нездатною забезпечувати потреби населення, яке щорічно збільшувалося за рахунок трудової міграції. У 9 районах Кримської області на 1954 р. були відсутні районні лікарні. При потребі в 7600 лікарняних ліжок, в області на цей рік функціонувало всього 6020 ліжок, у зв'язку з чим спостерігалася велика кількість відмов хворим у стаціонарному лікуванні².

Не чекаючи затвердження указу Президії Верховної Ради СРСР про передачу Криму до складу УРСР на сесії Верховної Ради СРСР (відповідна процедура відбулася лише 26 квітня 1954 р.), фахівці профільних відділів ЦК КПУ розпочали роботу щодо підготовки проекту постанови Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області». Вже 7 квітня 1954 р. спеціальна комісія ЦК КПУ у складі М. Підгорного, М. Гречухи, І. Сеніна та Д. Полянського надіслала першому секретарю ЦК КПУ О. Кириченку свій варіант правового акта, який мав би розв'язати найважливіші питання, пов'язані з відтворенням виробничих основних фондів та об' єктів соціальної інфраструктури Криму³. Текст постанови містив перелік запропонованих заходів, направлених на значне розширення посівів овочевих культур, закладку нових садів, виноградників та ягідників, різке збільшення урожайності всіх сільськогосподарських культур, підвищення продуктивності тваринництва, прискорене будівництво морських вокзалів, здравниць та житла в Криму.

На думку голови Ради Міністрів УРСР Н. Кальченка та першого секретаря ЦК КПУ О. Кириченка, пришвидшення економічного розвитку півострова можна було домогтися за допомогою значних капіталовкладень. У листі до ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 10 квітня 1954 р. керівники республіки виклали власне бачення планово-цільового характеру інвестиційної політики держави у вигляді «Довідки про об'єми капіталовкладень у Кримській області»⁴:

У результаті доопрацювання проекту документа 26 липня 1954 р. було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого розвитку сільського господарства, міст і курортів Кримської області Української РСР». Ухвалений найвищим органом виконавчої влади Радянського Союзу правовий акт являв собою масштабну програму дій керівництва України щодо забезпечення економічного зростання Криму. На виконання постанови РМ СРСР від 26 липня 1954 р. Рада Міністрів УРСР та ЦК КПУ 26 серпня 1954 р. ухвалили спільну постанову з аналогічною назвою. У розпорядчій частині документу йшлося про затвердження плану закладки садів, ягідників і виноградників на 1955-1958 рр. колгоспами та радгоспами у кількості: садів - 10960, ягідників - 890 і виноградників - 13230 га. З метою подальшого розвитку садівництва та виноградарства на півострові упродовж цих років планувалося: провести роботи щодо відновлення й реконструкції садів (в колгоспах - 1550 га, радгоспах - 50 га), відновлення плодових і виноградних насаджень, вирощування плодових саджанців в кількості 3890 тис. штук, виноградних - 53900 тис. штук і паростків полуниці - 42300 тис. штук; завершити проектні завдання на будівництво в Кримській області споруд, які б забезпечили регулювання русел і стоку рік Альми, Качі,

Бельбека, рік Алуштинського району; здійснити роботи щодо буріння 110 артезіанських свердловин; упродовж 1954-1956 рр. збільшити площі зрошувальних земель в колгоспах, радгоспах і підсобних господарствах (у порівнянні з 1953 р.) на 20 тис. га; підвищити матеріальну зацікавленість колгоспників у виробництві фруктів та винограду⁵. У 1955-1957 рр. були запроектовані також високі темпи зростання площ під посадку тютюну: 1955 р. - 6850 га; 1956 р. - 7260 га; 1957 р. - 7830 га⁶.

Для подолання відставання в механізації трудомістких робіт в садівництві, виноградарстві, тютюнництві, овочівництві, на тваринницьких фермах планувалося провести випробування в господарських умовах Криму машин для низання тютюну, завершити реконструкцію Джанкойського ремонтного заводу, будівництво у м. Феодосії міжрайонної майстерні капітального ремонту, додатково оснастити МТС Кримської області необхідною кількістю сільськогосподарських машин, в тому числі 1675 тракторами⁷.

Значні кошти із союзного та республіканського бюджету у 1955-1958 рр. передбачалося на будівництво об'єктів промислового, комунального, соціально-культурного призначення. Упродовж 1955-1957 рр. мали стати до ладу: пивоварний завод з цехом безалкогольних напоїв у м. Ялта; заводи первинного виноробства у Старому Криму, селищі Нижньогірський, рибза- води у селищах Єнікале, Камиш-Бурун, Ликовка, Чорноморка, Золотовка, містах Феодосія та Євпаторія, на косі Тузла. У середині 1950-х рр. планувалося відкрити будинки культури у м. Керчі, Білогірському, Нижнєгір- ському, Сімферопольському, Судакському районах; середні школи у Старому Криму, Бахчисараї, Джанкої, Феодосії, Кореїзі, а також пологові будинки у Керчі, Євпаторії, Феодосії, Судаку, інфекційну лікарню у м. Сімферополі.

По лінії Української спілки споживчих кооперативних організацій в Криму планувалося відкрити сільських крамниць - 96, продовольчих - 22, взуттєвих - 10, культтоварів - 14, магазинів-складів будматеріалів - 10, готового одягу - 10⁸.

Загальні затрати в 1954-1957 рр. на будівництво, реконструкцію здравниць та благоустрій курортів області становили по Міністерству охорони здоров'я СРСР - 209 млн крб., по лінії Всесоюзної центральної ради професійних спілок - 86 млн крб., іншим міністерствам та відомствам - 315 млн крб. Курортно-рекреаційне господарство Кримської області, згідно реалізації постанови уряду УРСР, мало поповнитися новими водолікарнями в Ялті, Сімеїзі, Євпаторії, курортними поліклініками в Алушті, Феодосії, сел. Місхор, новітніми санаторіями у Ялті, Місхорі, Лівадії, Форосі⁹.

Реалізацію цілей та завдань вищого керівництва СРСР та УРСР щодо зростання економіки півострова мав би забезпечити якісний склад керівних партійних і радянських кадрів Кримської області. Після передачі Криму зі складу РРФСР до УРСР в Кримську область неодноразово виїздили бригади та окремі працівники ЦК КПУ, Ради Міністрів, керівники міністерств та відомств для ознайомлення зі станом справ на місцях та наданню допомоги партійним, радянським господарським органам в їх практичній діяльності¹⁰. Вивчаючи влітку 1954 р. стан підприємств різних галузей промисловості, рівень лікувально-профілактичних закладів, масово-політичну та культурно- освітню роботу в Кримській області, працівники ЦК КПУ, Ради Міністрів УРСР зіткнулися з суттєвими недоліками в управлінні промисловими об'єктами, сільгосппідприємствами, освітніми закладами регіону. У ході перевірки аграрного сектору було встановлено, що у багатьох колгоспах допускаються великі втрати зерна, соломи та силосної маси. На думку завідувача сектором сільгоспвідділу ЦК КПУ М. Кубута, основна причина незадовільної роботи колгоспів, радгоспів, МТС крилася у слабкій професійній підготовці керівної ланки сільгосппідприємств¹¹.

У період роботи бригади відділом адміністративних та торгівельно- фінансових органів ЦК КПУ в Кримській області були виявлені значні недоліки в діяльності партійних та радянських органів щодо керівництва адміністративними, торгівельними, фінансовими установами та закладами охорони здоров'я. Кримському обкому партії, облвиконкому та місцевим партійним та радянським органам ЦК КПУ ставилося за провину небажання приділяти увагу проблемам санітарії у містах та населених пунктах області. Вивчення санітарного стану південного берега Чорного моря в зоні кримських курортів показало, що міста та селища при наявності каналізації не мають очисних споруд, а стічні води без очистки випускаються у море біля самісінького берега та поблизу лікувальних пляжів. У м. Євпаторія за відсутності каналізації забруднення зазнавали артезіанські колодязі. Згідно лабораторним даним Кримської обласної санітарно-епідемічної станції, морська вода Ялтинського узбережжя містила в одному літрі від одної тисячі до 50 тисяч кишкових паличок, а у воді Феодосійського узбережжя в одному літрі - від тисячі до 10 тисяч кишкових паличок, тоді як при нормальному санітарному показнику питної води в одному літрі сирої води не повинно бути більше трьох кишкових паличок. Незважаючи на складну екологічну ситуацію в регіоні, виділені урядом асигнування на будівництво каналізації та водопроводу використовувалися в Кримській області вкрай незадовільно. Для прикладу: з 2999 тис. крб., асигнованих на будівництво каналізації в 1953 р., освоєно лише 254 тис. крб., а з 900 тис крб., виділених на 1954 р., на 1 липня було залучено лише 25 тис крб.¹².

Про серйозні помилки у роботі партійних органів Кримської області йшлося в інформаційній довідці заступника завідувача відділом будівництва та міського господарства ЦК КПУ М. Сердюкова, датованій 3 серпня 1954 р.: «Багато міст області, особливо Сімферополь, Феодосія, Керч, а також міста Південного берегу Криму знаходяться в край занедбаному стані. План житлового, соціально-культурного стану та комунального будівництва систематично не виконується. Житловий фонд цих міст своєчасно не ремонтується, значна частина будинків знаходиться в аварійному стані... Із запланованого по області ремонту в поточному році 426 будинків за перше півріччя відремонтовано тільки 20 будинків, або 4,5%. По містах Сімферополю та Севастополю не відремонтовано жодного будинку... Не проводиться елементарний поточний ремонт дорожнього покриття, тротуарів. Вулиці знаходяться в антисанітарному стані, рідко прибираються - брудні та засмічені»¹³.

Претензії ЦК КПУ до керівників обласних та міських партійних органів стосувалися недостатнього контролю за виробничою діяльністю будівельних трестів Криму. Як з'ясували «ревізори» ЦК КПУ, в трестах «Севастополь- міськбуд», «Керчметалургбуд», «Кримбуд», «Кримсільбуд», «Ялтаспецбуд» будівництво велося кустарним способом, мали місце тривалі простої, масові прогули, велика текучість кадрів (за перше півріччя 1954 р. тільки по трестам «Севастопольміськбуд» та «Ялтаспецбуд» прогули склали по 10 тис. люди- ноднів, а з треста «Севастопольміськбуд» упродовж січня-липня 1954 р. звільнилося понад 1 тис. робітників)¹⁴.

Негативна оцінка дій обкому, міськкомів та райкомів у сфері освіти базувалася на аналізі численних показників. Як з'ясувалося, у 1953 р. багато дітей шкільного віку не було охоплено навчанням, упродовж 1953/1954 навчального року школу полишило понад 8 тисяч учнів, або 5,9%. Загальний показник успішності учнів складав 84,3% проти 89,6% по республіці. Органи народної освіти та школи в низці районів Кримської області укомплектовані недостатньо підготовленими кадрами (з 32 завідувачів райвно, 13 осіб мали вищу освіту за профілем, 3 - просто середню освіту)¹⁵.

Виявлення та усунення вад в роботі партійних та радянських органів Кримської області часто-густо наражалися на спротив першого секретаря обкому КПУ Дмитра Степановича Полянського¹⁶, якому, завдяки тісним стосункам з М. Хрущовим, вдалося зберегти за собою посаду керівника обласної партійної організації до грудня 1955 р.

Подоланню глибокої кризи в економічній та соціальній сфері півострова слугував «План заходів щодо господарської роботи в Кримській області», затверджений 16 липня 1954 р. на засіданні Президії ЦК КПУ. Згідно з останнім, Міністерству охорони здоров'я та соціального забезпечення УРСР доручалося вивчити становище, яке склалося в лікувальних закладах області, стан пенсіювання в міських та районних відділах соцзабезпечення; Міністерству торгівлі та Укоопспілці - надати допомогу населенню Криму в забезпеченні хлібобулочними виробами, заготівлі картоплі, овочів та фруктів, а Укрпромраді ставилося завдання розробити заходи щодо збільшення вилову риби та її переробки, розширення виробництва плодоягідних вин і плодопереробки в регіоні. Для надання практичної допомоги в забезпеченні підйому економіки й укомплектуванні підприємств керівними та інженерно- технічними кадрами ЦК КПУ прийняв рішення надіслати до Криму групу спеціалістів з різних галузей промисловості УРСР¹⁷.

Одночасно з виробленням дієвих заходів щодо забезпечення швидкого економічного піднесення всіх галузей виробництва Кримської області керівництво УРСР переймалося культурологічними аспектами входження півострова до України. Окрім ідеологічної підготовки кримчан до адміністративно-територіальних змін через лекційну пропаганду, публікацію української тематики на сторінках місцевої преси, численні зустрічі партактиву з колективами промислових підприємств, колгоспів та радгоспів, ЦК КПУ було розроблено «План заходів щодо масово-політичної і культурно-освітньої роботи в Кримській області». Упродовж липня-вересня 1954 р. передбачалося: наситити книготорговельну мережу Кримської області книжковою продукцією республіканських видавництв на 1 млн крб.; направити на гастролі Харківський театр опери і балету, Одеський театр музичної комедії, Державний Український хор, Державну капелу бандуристів УРСР, ансамбль танцю УРСР, Буковинський народний хор, Закарпатський хор, Квартет баяністів; провести екскурсії учителям Кримської області до столиці УРСР¹⁸. Відділ пропаганди та агітації ЦК КПУ опікувався проведенням передплати на українські періодичні видання, переймався добором редактора та диктора для Кримської обласної редакції радіоінформації, спроможних забезпечити дублювання «останніх новин» українською мовою¹⁹.

Упродовж 1955-1956 рр. на засіданнях Президії ЦК Компартії України неодноразово розглядалися питання, пов'язані з виданням українською мовою органу Кримського обкому КПУ газети «Радянський Крим»²⁰, переходом кримського обласного книжкового видавництва на випуск масової літератури українською мовою²¹, створенням у м. Сімферополі українського театру музичної комедії²², організацією відділення української мови та літератури в Кримському педагогічному інституті²³. Передача Криму Україні, на думку вищого політичного керівництва республіки, неодмінно повинна була позначитися і на топоніміці регіону. 5 вересня 1955 р. Президія ЦК Компартії України прийняла постанову «Про перейменування деяких населених пунктів Кримської області».

Рішення української партійної еліти було продиктоване тим, що «у Криму багато численних пунктів, географічних територій мають незрозумілі для більшості населення області назви». Першим на виправлення «незрозумілої» назви партійні бонзи обрали селище Алупка-Сара Ялтинської міської ради, яке повинно було перетворитися на селище Шевченкове²⁴. В такий спосіб, політична верхівка КПУ долучилася до цілеспрямованих дій союзного керівництва щодо детатаризації Криму, нищенню культурних цінностей кримськотатарського народу.

Часто-густо ініціативу в «українізації» регіону перебирав на себе Кримський обком КПУ. В серпні 1954 р. бюро обкому прийняло рішення про введення з 1955 р. викладання української мови та літератури в школах Кримської області. Насправді складена програма дій на 1955 р. щодо запровадження української мови в школах Криму стала реалізовуватися на півострові у листопаді 1954 р. Кримський обласний відділ народної освіти, за погодженням з Міністерством освіти УРСР, у другій чверті 1954/1955 навчального року організував у школах, де були відповідні кадри, вивчення української мови. Загалом таке нововведення було належно сприйнято як учнями, так і громадськістю, але носило вибірковий, експериментальний характер. Попри перші успіхи, давалися взнаки і певні труднощі. У школах Кримської області бракувало учителів початкових класів, які володіли українською. Середні навчальні заклади не були забезпечені спеціальними програмами та підручниками. Українська мова була запроваджена не у всіх класах, що давало привід деяким батькам писати заяви про перевід їхніх дітей у класи, де українська викладалася.

Для забезпечення викладання української мови в школах Кримської області у 1955/1956 навчальному році передбачалося підготувати на короткотермінових курсах 219 учителів молодших класів, призначити для роботи в У-УІІ класах 700 викладачів-філологів та забезпечити учнів відповідною методичною літературою²⁵.

Попри дискусії у владних кабінетах про темпи впровадження у шкільну освіту української мови в Криму, процес переведення шкіл області на навчальний план шкіл України мав позитивну динаміку. Якщо в 1955/1956 навчальному році українська мова вивчалася у 38 класах 24 шкіл 619 учнями (ІІ кл. - 406 учнів, ІІІ кл. - 94, XV кл. - 119), то в 1957 р. за навчальним планом шкіл УРСР працювало 115 класів 70 шкіл з кількістю 2383 учнів. З першого вересня 1957 р. вивчення української мови було запроваджено в усіх п'ятих класах середніх шкіл півострова. У 1957/1958 навчальному році українська мова вивчалася в 1704 класах, з кількістю 26787 учнів (1206 других, 94 третіх, 494 четвертих, 71 п'ятих, 23 шостих і сьомих класах).

В 1958/1959 навчальному році українська мова викладалася в усіх других, третіх та п'ятих класах. Мережа шкіл за мовами навчання в 1959/1960 навчальному році виглядала таким чином: з російською мовою навчання - 1086, з українською - 3 школи. Окремі класи з українською мовою навчання функціонували в 5 школах з російською мовою. Всього українською мовою було охоплено 0,4% дітей від загальної кількості учнів.

Поштовхом до згортання «м'якої українізації» в освітянській сфері послужило прийняття Верховною Радою УРСР у квітні 1959 р. закону «Про зміцнення зв'язку школи із життям і подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР», який надавав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання. За таких обставин кількість школярів, які вивчали українську мову почала зменшуватися. Вкрай негативно позначилися на процесі впровадження української мови в школах півострова пропозиції, викладені в доповідній записці секретаря ЦК КПУ А. Скаби та завідувачки відділом шкіл ЦК КПУ К. Колосової «Про стан вивчення російської та української мов в школах Кримської області», підтримані одностайно Президією ЦК КПУ 12 січня 1960 р. у вигляді спеціальної постанови: «1. Затвердити для шкіл Кримської області спеціальний навчальний план, в якому передбачити зменшення числа тижневих годин на українську мову, залишивши для її вивчення в П-ІУ класах по три, а в У-УІІ - по чотири години на тиждень, замість 5-4 годин за діючим навчальним планом для Кримської області. Разом з цим, відповідно, збільшити час на вивчення російської мови... 3. Встановити надалі порядок, при якому питання про вивчення української мови вирішується батьками при переводі учня з першого до другого класу. Виняток з цього може бути лише для дітей, які прибувають з інших союзних республік»²⁶. За таких обставин у 1970/1971 навчальному році у Криму залишилася лише одна українська школа у Сімферополі.

Прихована русифікація мала місце не лише в закладах освіти Кримської області. Звуження сфери вжитку української мови спостерігалося і у видавничій сфері. В середині грудня 1959 р. бюро Кримського обкому ліквідувало газету «Радянський Крим», мотивуючи своє рішення збитковістю видання. У той самий час було припинено дубляж українською мовою журналу «Блокнот агітатора», бюлетеня «Виноградарство і садівництво Криму»²⁷ .

Відмовившись бодай на дещицю «українізувати» суспільно-політичне та культурне життя на півострові (і це при тому, що в Криму на початку 1960-х рр. проживало 22,2% українців), вище політичне керівництво УРСР сконцентрувало свої зусилля на розвитку кримської промисловості. За короткий період часу вдалося вирішити гостру проблему постачання та зрошення в Криму. На початку 1956 р. здано в експлуатацію Солгірську зрошувальну систему, яка поліпшила водозабезпечення Сімферополя. У 1956 р. було завершено будівництво Чорноріченського водосховища у південно-західній частині Кримського півострова. У середині жовтня 1963 р. кримчани зустріли дніпровську воду, яка подавалася на півострів за допомогою Північно- кримського каналу. кримський аграрний промисловість

Введення в експлуатацію Сімферопольської ГРЕС в 1960 р. дозволило вдвічі збільшити енергетичні потужності Криму. З часу приєднання Криму до УРСР і до початку 1970-х рр. на півострові стали до ладу 160 нових великих підприємств: сірчанокислотний комплекс заводу двоокису титану в Армянську, Сімферопольський завод пластмас, Сімферопольський завод телевізорів, Севастопольський судноремонтний завод, Ялтинський рибокомбінат, Джанкойський консервний завод, Севастопольський рибоконсервний комбінат. За рахунок державних коштів із союзного і республіканських бюджетів (протягом 1952-1970 рр. на капітальне будівництво в Криму було виділено більше 5,5 млрд. крб.) вдавалося забезпечувати високі темпи розвитку промисловості. На 1970 р. обсяг валової продукції в Криму зріс з довоєнного рівня більш як у 10 разів. У 29 разів за 1952-1970 рр. збільшилася продукція хімічної промисловості. За рахунок зростання площ під виноградники у 1970 р. вина на території Криму було вироблено в 35 разів більше, ніж у 1952 р. За період з 1952 по 1970 рр. вантажообіг залізниць збільшився у 6 разів²⁸.

Таким чином, Кримська область, яка на початку 1950-х рр. переживала економічний занепад та стагнацію, після входження до складу УРСР за 15-річний термін змогла перетворитися на передовий регіон курортного господарства та масового туризму в СРСР. Відродження народного господарства, значні успіхи в аграрному секторі та в промисловості на півострові в другій половині 1950-1970-х рр. значною мірою забезпечувалися затраченими ресурсами України та її народу.

Размещено на Allbest.ru