Суспільно-політична діяльність вищого греко-католицького духовенства на початку XX ст.
Аналіз участі вищого греко-католицького духовенства, зокрема митрополита А. Шептицького, єпископів К. Чеховича і Г. Хомишина, у суспільно-політичному житті Галичини на початку ХХ ст. Дослідження їх роль у боротьбі за реформування виборчого законодавства.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.08.2017 |
| Размер файла | 28,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Суспільно-політична діяльність вищого греко- католицького духовенства на початку XX ст.
Кліш А. Б.
У Східній Галичині, де більшість населення була греко-католиками відбулася адаптація соціальної доктрини Католицької церкви до місцевих умов. На початку ХХ ст. греко-католицька верхівка загострювала увагу на національних та соціальних питаннях, а священики активно брали участь у суспільно-політичному житті громад через діяльність культурно-просвітніх та економічних товариств.
Метою цієї публікації є з'ясування ролі греко- католицького вищого духовенства у суспільно- політичному житті Східної Галичини на початку ХХ ст. католицький духовенство політичний реформування
Незважаючи на певні здобутки науковців у дослідженні суспільно-політичної діяльності греко-католицького духовенства, поза межами наукових досліджень залишається чимало важливих нерозв'язаних проблем.
Науковий доробок дослідників із задекларованої проблематики обмежується публікаціями Е. Бистрицької , Я. Біласа [2], О. Волинець [3], О. Єгрешія [4], Л. Крупи , Н. Колб [6], У Кошетар [7] та інших дослідників.
Зазначені автори в основному звертають увагу на аналіз діяльності окремо взятих греко-католицьких єпископів, зокрема, А. Шептицького, узагальнено аналізують їх суспільно-політичну інституції або ж характеризують окремі аспекти тієї чи іншої проблематики. Однак окреслена нами проблема не знайшла ґрунтовного висвітлення у наукових публікаціях, тому аналіз історіографії проблеми дає змогу зробити висновок про те, що на сьогодні у науковій літературі відсутні праці, що ґрунтуються на дослідженні зазначеної проблеми, у яких було б з'ясовано роль вищого греко-католицького духовенства у суспільно-політичному житті Галичини на початку ХХ ст.
Основою джерельної бази слугують пастирські послання владик, видані упродовж 1900-1914 рр. Кожне пастирське послання скероване до духовенства та мирян піднімало низку суспільно-політичних питань.
На початку ХХ ст. перед галицькими українцями постала низка важливих питань, які потребували негайного вирішення. Це, насамперед, питання заснування українського університету, реформування виборчого законодавства до Віденського парламенту та Галицького сейму та соціальної консолідації. Греко-католицький єпископат не залишився осторонь цих проблем.
Криза в економіці, загострення політичної боротьби, високі податки, низька освіченість населення призвели до посилення між класових конфліктів [8, с. 369-371]. Завдяки позиції Греко-католицької церкви (ГКЦ) послаблено соціальну напругу під час селянських страйків 1902 р. [9, с. 7]. Соціальна доктрина Церкви скеровувалася на захист найбідніших прошарків населення шляхом забезпечення їм гарантованого права на працю та її гідної оплати [9, с. 20-23].
Слід зазначити, що зазначені питання знайшли підтримку у широкого загалу. Зокрема, І. Франко опублікував у «Літературно-науковому віснику» рецензію на послання митрополита п. з. «Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм», у якій відзначив новаторство послання, оскільки попередники А. Шептицького видавали такі звернення шаблонною, запліснявілою лексикою, а це - написане живою народною мовою, на конкретних прикладах, «річ, - як зазначав І. Франко, - нечувана у наших церковних достойників...». Проте І. Франко доповнив та поглибив послання А. Шептицького, критикував, особливо трактування проблем приватної власності, сім'ї та соціальної справедливості [10, с. 1-23].
Вище греко-католицьке духовенство виступало виключно за законні методи політичної боротьби. Зокрема, під час селянського страйку 1902 р. А. Шептицький звернувся до духовенства Львівської Архієпархії з вимогою утримувати селян від насильницьких дій [11, с. 576]. 12 квітня 1908 р. український студент М. Січинський застрелив галицького намісника А. Полоцького. Цю подію засудило вище греко-католицьке духовенство, видавши спеціальне пастирське послання до духовенства та вірних [12, с. 74-75]. Владики вважали, що шляхом екстремізму, заперечуючи християнські засади, не можливо досягти вагомих політичних результатів, а лише ускладнити етнополітичну ситуацію в Галичині. У посланні наголошувалося, що будь-який злочин у політичній площині «шкодить справі народній, бо понижає чесноту любові вітчини, підкопує моральні підвалини народної роботи, - згіршенєм псує людей, псує їх совість, псує їх душу» [13, с. 424]. Це послання мало продемонструвати солідарність священиків у духовних справах, виконання християнських законів та обов'язок стримувати парафіян від радикальних методів боротьби.
А. Шептицький закликав галичан до солідарності. ГКЦ повинна їй сприяти шляхом допомоги мирянам у створенні християнських крамниць, кооперативних установ тощо [14, с. 6]. Соціальна доктрина ГКЦ мала забезпечити добробут всіх прошарків населення.
У цьому контексті А. Шептицький звертався до різних прошарків галицького суспільства. Багатих закликав до ощадності та допомоги біднішим, як матеріально так і порадами. Незаможним надавав моральну підтримку, зазначаючи на необхідності усвідомлення тимчасовості земного буття [14, с. 9].
Важливе значення у соціальні доктрині ГКЦ займала інтелігенція. А. Шептицький поділяв її на три групи (беручи за основу виконання законів Божих): 1) займається просвітництвом серед народу, співпрацюючи з Церквою; 2) має віру, проте байдужа до практичного виконання Божих заповідей та церковних канонів; 3) стоїть на атеїстичних принципах [14, с. 12-13]. Поділяючи інтелігенцію на певні групи та підготувавши для кожної з них окремі поради, А. Шептицький розробив основу для консолідації українського суспільства.
А. Шептицький зазначав, що греко-католицькі священики своєю самопожертвою та працею для українського народу мають бути прикладом патріотизму. Окрім того, він закликав їх не створювати значної кількості політичних партій, оскільки це спричинить до розколу та знищення нації [14, с. 15].
Участь у суспільно-політичному житті, на думку владик, вимагала виключення ненависті, помсти, несправедливого використання авторитету. Натомість запровадження християнських засад щодо політичних опонентів надасть можливість галицьким українцям захищати свої права та свідомо відноситися до обрання депутатів [15, с. 406].
Слід зазначити, що зазначені пастирські послання позитивно сприйнялися у галицькій суспільності та покращили політичне становище Митрополита. Зокрема, відомий письменник А. Чайковський у листі до А. Шептицького від 30 травня 1901 р. зазначав, що «... листами сими з'єднали собі Високопреосвященний руский народ, котрий Вашу номінацію, як і кождий факт загального значення, приняв недовірливо... Ваші листи мусіли розвіяти ті сумніви і спричинити для Вас щиру симпатію. Такі патріотичні заяви Владики в листах пастирських успокоюють і будять довріє, а се підстава до порозуміння і дальшої праці» [16, с. 572].
Слід зазначити, що парафіяльне духовенство було неоднорідним у своїх політичних поглядах. Частина священиків підтримувало народовську течію, інші - москвофільську, а були й такі, яким були близькі соціалістичні та радикальні ідеї.
Це, на думку вищого греко-католицького духовенства, шкодило не лише Церкві, але й національній ідеї. Єпископи намагалися об'єднати священиків навколо спільної мети. Зокрема, у спільному посланні «О солідарності», вони відзначали, що солідарність священиків на християнських засадах сприятиме авторитету Церкви у суспільстві [17, с. 338-339].
У наступному єпископському посланні «Про солідарність у громадському житті» акцентовано увагу на участі духовенства у суспільно-політичному житті. Зокрема, зазначалося, що «тут не може бути і бесіди о політиці» [18, с. 349]. Також у посланні чітко розмежовуються громадянські та душпастирські обов'язки священика, зазначається, що він лише за межами Церкви може брати участь у суспільно-політичному житті та категорично забороняється нав'язувати власні політичні переконання у проповідях та під час сповідей [18, с. 349-350].
На знак підтримки української освіти А. Шептицький у 1901 р. вирішив закрити семінарію у Львові та за власні кошти направити студентів-богословів навчатися за кордон [8, с. 368]. Ця подія стала першим політичним виступом митрополита.
У 1902 р. українські депутати внесли подання щодо заснування української гімназії у Станіславові. Шептицький підтримав цю ідею, проте польська більшість провалила голосування з цього питання. Українські депутати на знак протесту оголосили про сецесію, яку підтримало вище греко-католицьке духовенство [1, с. 67].
Слід зазначити, що проти заснування українського університету у Львові виступали польські викладачі, студенти та влада. Згідно зі спогадами М. Бобжинського, поляки вимагали надати Львівському університету виключно польського характеру, а їх фракція у Віденському парламенті прийняла постанову, що заблокувала відкриття двох нових українських кафедр. Також припинялися габілітації українських доцентів через погляди польської молоді [19, s. 308-309].
28 червня 1910 р. А. Шептицький виступив у Віденському парламенті з вимогою відкриття українського університету. Зокрема, він зазначав: «Задоволення всіх культурних потреб націй, що належать до зв'язку монархії, має для них велику важливість, однак воно є ще важливіше для самої монархії в її цілості так, що той, хто заступається в того роду справі,... виступає як громадянин, який турбується добром Австрії» [20]. Окрім того у зверненні наголошувалося на тому, що «що нарід з кількістю три і пів міліона - отже займає четверте місце серед націй імперії, нарід, що його національний і культурний розвиток вимагає річно цілих рядів священиків, учителів середніх шкіл, урядовців суддів та інших академічно образованих фахівців, не може довший час обійтися без університету й мусить відчувати це, як пекучу потребу, щоб такий університет був заснований» [20].
Врешті-решт цісар у 1913 р. видав декрет, згідно з яким український університет у Львові мав відкритися 1 вересня 1916 р. Це рішення набуло значного міжнародного резонансу. Російський посол у Відні висловив протест щодо прийняття цього декрету, як «неприязного акту проти Росії» [21, с. 57].
Важливою для утвердження прав галицьких українців стала боротьба за реформування виборчої системи, що дозволило б їм до законодавчих органів влади більшу кількість своїх представників. Адже куріальна система виборів у значно обмежувала українську репрезентацію в Віденському парламенті, українські депутати не могли впливати на політичну ситуацію в імперії загалом і місцеве законодавство та організаційну діяльність зокрема, тим більше, що постійно відчували спротив численнішої польської репрезентації.
Не стало осторонь цього процесу і вище греко- католицьке духовенство. Зокрема, вирішено, що митрополит та єпископи візьмуть участь у делегації, що мала зустрітися з імператором та урядовцями у Відні з метою справедливого розподілу депутатських мандатів у парламенті [22, с. 15].
11 січня 1906 р. на конференції єпископату в Перемишлі прийнято рішення відрядити митрополита А. Шептицького та єпископів Г Хомишина та К. Чеховича у Відень до імператора щодо запровадження загального виборчого права до австрійського парламенту та справедливого розподілу мандатів у ньому [23, арк. 6].
22 січня 1906 р. А. Шептицький як очільник делегації виголосив промову, аргументуючи право галицьких українців на рівні з іншими народами імперії виборчі права. До складу делегації увійшли також єпископи Г. Хомишин та К. Чехович. Вони, на тлі революції 1905 р. у Російській імперії, намагалися показати українців законослухняними громадянами [2, с. 69]. Імператор Франц-Йосиф запевнив делегацію у лояльності до українців.
На підтримку вимог цієї делегації Народна Рада 2 лю того 1906 р. скликала віче у Львові, участь у якому взяло близько 50 тисяч українців, переважно селян. Це свідчить про високу політичну активність населення [24, с. 53, 59].
Результатом таких дій став закон про запровадження загального виборчого права під час виборів до Віденського парламенту, прийнятий 27 січня 1907 р., який вцілому задовільняв українців.
У травні 1907 р. відбулися перші вибори до австрійського парламенту на основі загального виборчого права, за результатами яких українці отримали 27 мандатів. Членами палати панів у Відні на правах вірилістів стали митрополит А. Шептицький, єпископи Г. Хомишин і К. Чехович [4].
Актуальним залишалося реформування виборчого законодавства до Галицького сейму. Вибори до сейму 1908 р. супроводжувалися численними зловживаннями та репресіями. Українські депутати вдалися до обструкції та на певний час паралізували роботу парламенту у 1909 1910 рр.
2 лютого 1910 р. під головуванням А. Шептицького та за участі К. Чеховича та Г. Хомишина відбулася спільна нарада українських парламентарів Галичини та Буковини. На ній ухвалено програму дій українських політиків, згідно з якою проголошувалася необхідність національно- територіальної автономії Східної Галичини та Північної Буковини. Пріоритетними завданнями визнавалися реформа шкільної освіти, протидія москвофільській пропаганді, розширення участі українців у владних інституціях [8, с. 536].
Реформування виборчого законодавства до Г алицького сейму стало предметом розгляду конференцій греко- католицьких єпископів у 1911 та 1913 рр. У спільному посланні «О виборчій реформі» вони закликали «обдумати таке сформульованє виборчих прав, такий поділ мандатів чи округів, щоби по змозі було виключене і перекупство» [25, с. 434].
Проте, попри домагання вищого греко-католицького духовенства, українських парламентарів у 1913 р. проект реформування виборчого законодавства до Галицького сейму зазнав краху. Однією із причин цього стала, за словами М. Бобжинського, глибока ненависть польського архієпископа до греко-католицьких владик [19, s. 369 370].
Справа реформування виборчої системи знову загострилася на межі 1913-1914 рр. Посередниками у розв'язанні спірних питань між українцями та поляками були А. Шептицький та К. Чехович, яких очільник австрійського уряду Штюрк неодноразово запрошував до Відня.
У січні 1914 р. А. Шептицький виголосив промову на польській та українській мовах, у якій запропонував компромісний проект. 28 січня 1914 р. підписано документ, згідно з яким поляки погодилися на негайне відкриття українського університету, а згодом ухвалити зміни до виборчого законодавства. Вирішальну роль у досягненні порозуміння відіграв А. Шептицький [8, с. 652, 685-689].
Вище греко-католицьке духовенство високо оцінювало значення парламентаризму та напередодні виборів зверталося до віруючих, наголошуючи на пріоритеті християнського морального критерію при виборі депутатів. Зокрема, у посланні «О виборах до парляменту» наголошувалося на тому, що хорошим представником народу стане людина, яка буде одночасно патріотом та християнином: «Патріот, котрий не єсть християнином, єсть злим патріотом... Русин не віруючий, безбожний шкодить народові і міг би. зробити нам і встид перед цілим християнським світом, і страту, і шкоду не до обчислення» [26, с. 407].
Також зазначало ся, що атеїстична риторика й войовнича передвиборча агітація соціалістів та радикалів не сприяли суспільній консолідації. Одночасно заборонялася передвиборча політична агітація священиком у межах Церкви [26, с. 409-410].
Парламент розглядав важливі питання суспільно- політичного життя. Зокрема, владики навели приклад обговорення у законодавчому органі проблеми запровадження цивільних розлучень, т.зв. «вільної» школи на противагу християнській. Вони, на прикладі Франції, доводять, що такі нововведення призвели до того, що «молодіж взростає дико, що люди так виховані не суть вже християнами, не мають ніякої релігії, ніякої віри, ніякої совісті» [26, с. 406].
Виходячи з важливості парламентської діяльності, єпископи вважали за необхідне сформулювати певні вимоги до кандидатів у депутати. Насамперед це мали бути національно-свідомі українці, патріоти, практикуючі греко-католики.
Єпископат вважав, що громадяни мали самостійно пропонувати кандидатів, а вже під час виборів приймати рішення спільно з священиками. Радикали та соціалісти, на думку владик, проводи передвиборчу агітацію за допомогою атеїстичної літератури, пропагуванні віронетерпимості та алкоголізму, поширенні думок, що греко-католицьке духовенство не відстоювало інтереси народу.
Натомість А. Шептицький та єпископи зазначали, що практично усі крамниці, каси ощадності, читальні засновані за безпосередньої участі священослужителів [26, с. 409].
Участь у суспільно-політичному житті, на думку владик, вимагала виключення ненависті, помсти, несправедливого використання авторитету. Натомість запровадження християнських засад щодо політичних опонентів надасть можливість галицьким українцям захищати свої права та свідомо відноситися до обрання депутатів [26, с. 406].
Констатовано факт, що частина греко-католицьких священиків виступила проти більшості духовенства з іншою політичною орієнтацією [27, с. 411].
Частина священнослужителів фінансувала часописи, які пропагували соціалістичні ідеї. На думку вищого греко-католицького духовенства, це свідчило про партійну за ангажованість, нехтування церковної єдності та душпастирської роботи священиками [27, с. 412]. У посланні засуджувалися ті священнослужителі, які покликання змінили на партійну політичну діяльність.
При цьому зазначалося, що духовенство не мало наміру очолювати політичний провід, залишаючи це світським лідерам.
Вище духовенство вбачало греко-католицизм єдиним шляхом для об'єднання українства, а священик повинен створити такі умови, за якими галицькі українці стануть свідомим греко-католиками у приватному та суспільно- політичному житті [27, с. 419]. Водночас, А. Шептицький не вважав за потрібне утворювати окрему клерикальну партію, що могло б розглядатися як противага вже існуючим політичним силам.
Єпископи закликали реалізовувати суспільно- політичні права згідно зі християнськими засадами, священики мали вчити парафіян свідомо відноситися до голосування, не спокушатися фінансовою винагородою та голосувати лише за українських кандидатів клерикального скерування. Водночас, нанесену депутатом шкоду Церкві чи українському народу відповідальність мала ділитися між обраним кандидатом, його виборцями та душпастирем [28, с. 431-432].
Слід зазначити, що греко-католицькі єпископи достатньо сильно впливали на тогочасну суспільно- політичну ситуацію в краї. Зокрема, у листі К. Че- ховича до А. Шептицького від 19 листопада 1913 р. обговорювалася інформація щодо підготовки українських партій до виборів, яку черемиський єпископ отримав від К. Левицького. Також у листі зазначалося, що партії мали порозумітися щодо реформ виборчого законодавства, яке регулювало співвідношення українців та поляків у Галицькому сеймі [29, с. 604].
Врешті-решт, 14 лютого 1914 р. Галицький сейм затвердив нове виборче законодавство, згідно з яким українцям надавалося 27,5% місць у сеймі, що становило 62 депутатські мандати із 288. у Трьох куріях зберігався принцип куріальності, проте у сільській місцевості передбачалося проведення загальних, рівних, безпосередніх та таємних виборів, що давало можливість для українців у перспективі добитися політичної автономії. Незаперечною у прийнятті цього закону була заслуга А. Шептицького [1, с. 73].
К. Левицький, оцінюючи роль А. Шептицького у реформуванні виборчого законодавства, зазначав: «Митрополит граф Шептицький вступив був на владичий престол в часі заострення відносин між Українцями і Поляками в краю, та хоча безпосередно не занимався політикою, та почував у собі післанництво до наближення обох народів. Колиж прийшла нагода стати миротворцем, він радо піднявся сего завдання як священик і український громадянин...» [30, с. 25].
Таким чином, вище греко-католицьке духовенство на початку ХХ ст. намагалося покращити життя галицьких українців. Діючи виключно мирними методами святі отці ставили за мету заснувати український університет у Львові та реформувати виборче законодавство. Варто зауважити, що не зважаючи на активну протидію польської влади краю, владикам вдалося домогтися певних поступок українцями.
Список використаних джерел
1. Білас Я. Парламентська діяльність митрополита А. Шептицького / Я. Білас // Українське релігієзнавство. - 2002. - №23. - С.66-73.
2. Бистрицька Е. Участь митрополита А. Шептицького у суспільно-політичному житті Галичини початку ХХ ст. / Е. Бистрицька // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. - 2005. - Вип.1. - С.68-74.
3. Волинець О. О. Митрополит Андрей Шептицький про участь духовенства у суспільно-політичному житті / О. О. Волинець // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В. М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2012. - Вип.65 (№10). - С.5-9.
4. Єгрешій О. Єпископ Григорій Хомишин: портрет релігійно- церковного і громадсько-політичного діяча / О. Єгрешій. - Івано- Франківськ: Нова Зоря, 2006. - 168 с.
5. Крупа Л. Вплив митрополита Андрея Шептицького на суспільне і культурно-просвітницьке життя в Галичині кінця ХІХ - першої половини XX століття / Любомир Крупа // Українська історична біографістика: забуте і невідоме / За ред. М. М. Алексієвця. - Тернопіль: Лілея, 2005. - Ч.1. - С.101-116.
6. Колб Н. Чи повинне греко-католицьке духовенство бути учасником суспільно-політичного руху: бачення українських світських і духовних кіл Галичини кінця ХІХ ст. / Н. Колб // Сторінки історії: збірник наукових праць. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка»», 2012. - Вип.33. - С.68-79.
7. Кошетар У П. Соціальні аспекти діяльності Української греко-католицької церкви в контексті сприяння розвитку галицького консерватизму (кінець XIX - перша третина XX ст.) / У П. Кошетар // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2003. - Вип.XVI. - С.69-75.
8. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 р.: На підставі споминів / К. Левицький. - Львів: з друкарні ОО Василіан у Жовкві, 1926. - 736 с.
9. Шептицький А. О квестії соціальній / А. Шептицький. - Жовква, 1904. - 69 с.
10. Франко І. Соціальна акція, соціальне питання і соціалізм / Іван Франко // Літературно-науковий вісник. - 1904. - Т.28, Кн.10. - С.1-23.
11. 1902 р., липня 28, Львів. - Розпорядження митр. Андрея Шептицького до духовенства Львівської Архієпархії з вимогою утримувати селян від насильницьких дій під час загального страйку // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність: Документи і матеріали 1899-1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн.2: Листування. - Львів: Місіонер, 1999. - С.576.
12. Красівський О. Галичина у першій чверті XX ст. Проблема польсько-українських стосунків / О. Красівський. - Львів, 2000. - 416 с.
13. Спільне Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до народу з приводу вбивства ц.-к. Намісника А. Потоцького з долученою інструкцією до духовенства // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998. Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.427.
14. Пастирське послання Станіславівського єп. Андрея Шептицького до вірних Християнська Робота. 1899 р., серпня 2, Станіславів // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998. Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.4-12.
15. Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до народу О виборах до парламенту 1907 р., січень, Львів // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук ; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998 . Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.402-411.
16. 1901 р., травня 30, Бережани. - Лист письменника Чайковського Андрія до митр. Андрея Шептицького про оцінку інтелігенцією Пастирських послань митрополита до народу та про потребу перекладу Святого письма // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність: Документи і матеріали 1899 1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн.2: Листування. - Львів: Місіонер, 1999. - С.571-574.
17. Спільне Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до духовенства О Солідарности // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998. Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.334-348.
18. Спільне Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до духовенства про солідарність у громадському житті // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998. Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.349-357.
19. Bobrzynski M. Z Moich pamietnikow / M. Bobrzynski. - Wroclaw-Krakow, 1957. - 405 s.
20. 1910 р., червня 28 (ст. ст.: червня 15), Відень. Промова Митрополита Андрея в австрійській Палаті Панів про потребу українського університету у Львові // Шептицький А. Пастирські послання 1899-1914 рр., Т.1 / Шептицький Андрей. - Львів: Видавництво «АРТОС» 2007. - С.718-721.
21. Ленцик В. Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький патріот і державний діяч / д-р Василь Ленцик // Метрополія Нью- Йорку слузі Божому Андреєві у п'ятидесятиріччя його смерти / [Зредагував Микола Голів]. - Нью-Йорк, 1996. - С.54-65.
22. Протокол Конференції єпископату дня 11-го січня 1906 в Перемишлі // Конференції Архиєреїв Української Греко- Католицької Церкви (1902-1937). - Львів, 1997. - 106 с.
23. Львівська національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника, відділ рукописів. - Ф.9. - Спр.1069.
24. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії / Т. Гунчак. - К.: Либідь, 1993. - 288 с.
25. 1913 р., травня 29, Львів. - Спільне Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. Єпископів до духовенства й вірних О виборчій реформі // Документи і матеріали 1899-1944. Том ІІ: Церква і суспільне питання. Кн.1. - Львів, 1999. - С.434.
26. Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до народу О виборах до парляменту // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998. Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.402-410.
27. Спільне Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до духовенства про їхню участь у суспільно- політичному житті // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998. Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.411-421.
28. Спільне Пастирське послання митр. Андрея Шептицького та ін. єпископів до духовенства про вибори до парламенту 1911 р., травня 10, Львів // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899-1944 / упоряд. О. Гайова, А. Кравчук; ред. А. Кравчук; Центральний держ. історичний архів України, Львів, Львівська богословська академія. - Л.: Місіонер, 1998. Т.2, Кн.1: Церква і суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність (Кн.1). - [Б. м.]: [б.в.], 1998. - С.431.
29. 1913 р., листопада 19, Перемишль - Лист Перемишського єпископа Костянтина Чеховича до митр. Андрея Шептицького про підготовку галицьких партій до виборчої реформи // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність: Документи і матеріали 1899-1944. - Т. ІІ: Церква і суспільне питання; Кн.2: Листування / За ред. А. Кравчук. - Львів: Місіонер, 1999. - С.604-605.
30. Левицький К. Українські політики. Сильвети наших давніх послів і політичних діячів 1907-1914 рр. - Львів: Діло, 1936. - 139 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Характеристика діяльності митрополита Шептицького, як реформатора української греко-католицької церкви. Розгляд результатів його праці над консолідацією та одностайністю священнослужителів. Аналіз причин непорозуміння між владою Польщі та А. Шептицьким.
статья [23,0 K], добавлен 07.08.2017Діяльність нелегальних греко-католицьких священиків, що свідчила про несприйняття радянського ладу і становища УГКЦ. Опис підпільних греко-католицьких обрядів і богослужінь, заходів конспірації, відношення частини духовенства до російського православ’я.
статья [23,2 K], добавлен 14.08.2017Місце і роль політичних партій у політичній системі суспільства України на початку 90-х років ХХ сторіччя. Характеристика напрямів та ліній розміжування суспільно-політичних рухів. Особливості та шляхи формування багатопартійної системи в Україні.
реферат [26,8 K], добавлен 08.03.2015Місце театру у громадсько-політичному житті Галичини ХIХ ст. Наддніпрянська драматургія в театрі "Руська Бесіда". Наддніпрянські режисери й актори в складі галицьких груп. Міжособистісні контакти театральних митців Галичини і Наддніпрянської України.
курсовая работа [81,6 K], добавлен 22.11.2013Значення в суспільно-політичному житті Росії ХІХ століття та причини виїзду дружин за декабристами, яких засудили до вислання, вивчення основних етапів життя найвидатніших із них від початку вислання на Сибір, хід та перепетії їхнього подальшого життя.
курсовая работа [54,7 K], добавлен 13.06.2010Формування Міхновським нової суспільно-політичної ідеології, яка ставила за мету створення незалежної Української держави. Аналіз і особливості маловідомого конституційного проекту Української народної партії, що був розроблений на початку XX ст.
контрольная работа [20,7 K], добавлен 20.02.2011Дослідження впливу французького еміграційного чинника на розвиток російської імперської ідеології наприкінці XVIII – початку ХІХ століття. Визначення важливості освітянської концепції Ж. де Местра для вирішення кадрової проблеми російського уряду.
статья [49,0 K], добавлен 11.09.2017Аналіз процесів розвитку мистецтва, театру, освіти, літератури, краєзнавства і світогляду мешканців Волинської губернії. Релігійно-культурне життя волинян: діяльність Православної і Української греко-католицьких церков і протестантських громад на Волині.
дипломная работа [166,4 K], добавлен 12.03.2012Культурно-просвітницька діяльність "Руської трійці". Роль греко-католицької церкви і громадсько-політичної діяльності політичних партій у відродженні Західної України. Основні етапи, особливості, передумови і рушійні сили західноукраїнського відродження.
курсовая работа [100,2 K], добавлен 18.09.2010Розкриття високого ступеню суспільно-політичної активності українського селянства на початку 1920-х рр. Перегляд більшовиками доктринальних засад марксизму, зокрема соціально-економічного складника. Перехід до нової економічної політики суспільства.
статья [21,0 K], добавлен 14.08.2017
