Створення торгівельної інфраструктури на південно- західному порубіжжі Російської імперії в середині XVШ ст. (до історії Новослобідського козацького полку)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

торгівельний новослобідський козацький полк

Створення торгівельної інфраструктури на південно- західному порубіжжі Російської імперії в середині XVШ ст. (до історії Новослобідського козацького полку)

С. С. Дідик

Стаття розглядає проблему розвитку торгівельної інфраструктури Російської імперії в контексті історії Новослобідського козацького полку. Новослобідський козацький полк був військовим формуванням, організованим російською владою на південно-західному порубіжжі імперії. Створюючи полк, уряд намагався поставити під свій контроль маси українського населення і залучити його до військової служби. Згодом уряд вирішив використати полк для всебічного освоєння краю, в тому числі і для розбудови торгівельної інфраструктури на південному заході.

Ключові слова: торгівельна інфраструктура, Російська імперія, Новослобідський козацький полк.

У XVIII ст. Російська імперія перетворилася на могутню державу. Вона просунулася на південь, до Чорного моря, поступово підкорюючи і колонізуючи Дике поле. Одним з важливих елементів господарського освоєння було запровадження торгівельних відносин і розвиток торгівельної інфраструктури на порожніх територіях. Одним з таких форпостів та інструментів розширення російської торгівельної експансії на південно- західному порубіжжі російської імперії виступили Новослобідський козацький полк і його столиця-фортеця Св. Єлизавети.

Новослобідський козацький полк був військовим формуванням, організованим російською владою на частині територій “Задніпровських місць” - на Правобережжі України між ріками Дніпро і Південний Буг. Створюючи полк, уряд намагався поставити під свій контроль маси українського населення “Задніпровських місць”, які після утворення Нової Сербії починають втечі за кордон - на турецько-татарські та підпольські українські території [1, 351-352] (Див. Карту 1). Спочатку це населення було залучене до військової служби, а саме - до охорони південно-західного кордону. Згодом, коли кількість населення почала зростати, уряд вирішив використати полк для всебічного освоєння краю, в тому числі і для розбудови торгівельної інфраструктури на південному заході.

Висвітлюючи історію Новослобідського полку, історики приділяли недостатню увагу внеску новослобідського населення в розвиток торгівельної інфраструктури південно-західного порубіжжя Російської імперії. В різні часи цією проблемою цікавилось небагато дослідників. Серед них можна назвати В. Ястребова, Д. Яворницько- го, М. Тищенка, С. Шамрая. Проте, вони не вживали поняття “інфраструктура” і не розглядали розбудову торгівельної інфраструктури в контексті історії Новослобідського полку. Саме це і визначило мету нашої статті. Досліджуючи місце Новослобідського полку в торгі- вельній інфраструктурі того часу, нами залучено широке коло джерел. Серед опублікованих - “Полное собрание законов Российской империи” та “Сенатский Архив”. Неопубліковані - це матеріали: Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (фонди “Архів фортеці Св. Єлизавети” та “ЗООИД”); Центрального державного історичного архіву України, м. Київ (фонди “Генеральна військова канцелярія”, “Київська губернська канцелярія” та “Канцелярія гетьмана К. Розумовського”).

Виникнення Новослобідського полку і Нової Сербії сприяло розвитку торгівельної інфраструктури на південно-західному порубіжні імперії. Оселення людності на неосвоєних і диких землях поставило перед

російським урядом проблему виживання цього населення в сурових умовах степового простору, не кажучи вже про його забезпечення певним необхідним мінімумом товарів і речей. Для вирішення цієї проблеми, уряд обрав два варіанти. По-перше, надав козацтву і деяким іншим категоріям населення податкові пільги і торгі- вельні привілеї. Поступово частина людності втягнулася в торгівлю, купувала все необхідне за кордоном, приво- зячи в Новослобідський полк і Нову Сербію, забезпечуючи населення необхідним мінімумом продуктів і товарів. По-друге, звернув увагу на можливості розвитку інфраструктури в цьому регіоні, що сприяло залученню до торгівлі не тільки місцевих мешканців, а й купців з-за кордону.

До торгівельної інфраструктури ХУЛІ ст. можна віднести: географічне положення; шляхи сполучення і комунікації, броди, переправи, мости; певний укріплений пункт і системи форпостів, митниць, карантинів і застав; складські приміщення і мережа установ, які забезпечували купівлю-збут товарів. Всі ці компоненти були наявні в Новослобідському формуванні, що дозволило йому зайняти чільне місце в торгівельній інфраструктурі Півдня України. Новослобідський полк займав вигідне географічне положення. Він межував на сході з Гетьманщиною, на півночі - з Новою Сербією, на півдні - з Запоріжжям, на заході - з Польщею, а на південному заході - з турецько-татарськими володіннями. Окрім того, володіння Новослобідського полку перетинали важливі шляхи сполучень. Через територію полку проходив відомий Чорний шлях і його відгалуження - Кучманський шлях. Чорний шлях (Польський, Шпаків; у турків - Чорна Іслах) починався з Перекопського перешийка і доходив до Варшави. Він йшов уздовж Інгульця, перетинавкордони Новослобдіського полку, доходив до Інгулу, Тясмину, Росі [1, 558-559]. Після цього повертав на захід і розходився на три відгалуження. Одне з них - Кучманський шлях, проходило по території новослобожан (Див. карту 1).

Штаб-квартира полку - фортеця Св. Єлизавети - знаходилася на перехресті торгівельних шляхів з Чорноморського узбережжя в глиб Росії і була добре укріпленим форпостом, який зміг би контролювати ці шляхи. В середині ХУЛІ ст. Єлизаветинська фортеця була чи не єдиним торгівельним пунктом на півдні України [2, 83]. Усвідомлюючи важливість фортеці Св. Єлизавети і території Новослобідського поселення взагалі, в 1762 р. на рівні Сенату розглядався проект надвірного радника Ло- дигіна, який запропонував розширити обсяги торгівлі з Туреччиною, Німеччиною і навіть Італією не через посередника - Польщу, а напряму - через територію Новослобідського полку. Торгівля через землі полку дозволила б російському купецтву не сплачувати мита полякам [3, 135-137].

На території Новослобідського полку були і шляхи місцевого значення. В діловодних документах Новосло- бідської канцелярії ми зустрічаємо термін “тракт” [4, 18]. Під цим терміном мався на увазі добре відомий всім мешканцям шлях. Посланців з листами відправляли саме такими “трактами”. Слободи сполучалися через ці “тракти” (Див. карту 1). Найбільш вагомі шляхи: 1) з фортеці Св. Єлизавети на Кременчуг; 2) з фортеці Св. Єлизавети на Новомиргород (резиденція Новосерб- ського корпусу); 3) з Новомиргорода до Архангельська; 4) з Архангельська до Орла; 5) з фортеці Св. Єлизавети до Орла; 6) з фортеці Св. Єлизавети до фортеці Перево-лочної. Хоча ці шляхи існували в першу чергу для поштової комунікації, ними ж перевозили свої товари місцеві та іноземні купці [5, 49-49зв.].

Оцінивши вигідність географічного положення і наявність крупних шляхів сполучень на території Новослобідського поселення, уряд відкрив митниці і побудував застави, форпости, мости, переправи. Тим більше, що частину цих турбот уряду можна було перекласти на плечі козацтва. На території полку здавна існували переправи, перевози, мости і греблі. Неподалік від Дніпра функціонували греблі Боравизного і Стрілецька [6, 38]. Мішуринорізька переправа була відома ще з кінця XVII ст. На ній переправлялися з Переволочної через Дніпро до Мишуриного Рогу. Романківська переправа існувала напроти о-ва Великого і с. Романкового [7, 230]. Досить відомим був перевіз в слободі Орел. Його навіть планували використати для розширення торгівлі з закордоном [5, 49-49зв.; 3, 135-137]. Переправа через р. Інгул була у с. Лелеківка, а у с. Інгульська Кам'янка функціонувала переправа через р. Кам'янку [8, 16-17]. Було і кілька відомих бродів, якими переходили ріки. Так, на Бузі був здавна відомий Вітовтів брід - нижче гирла Синюхи. Вище Південного Бугу йшов Синюшин брід - через р. Синюху. Притоки Інгульця - Кам'янка, Бешка були досить мілкі, тому теж мали броди [5, 49-49зв.; 7, 235-237].

Козацька старшина була зацікавлена в розвитку інфраструктури, отримуючи від цього певний економічний зиск. Старшина і заможні козаки полку самотужки будували переправи, греблі, мости і збирали з проїжджих людей податок - “мостовщину”. Так, на р. Зеленій міст збудував сотник П. Кот, на р. Інгул - сотник Овнянки М. Авраменко, на р. Аджамці - сотник Ф. Вовк, а під- прапорний слободи Мурзинки Г. Скепа збудував греблю на р. Мурзинці [10, 34; 11, 264].

Намагаючись поставити під контроль торгівлю, на території Новослобідського поселення уряд відкривав митниці, зокрема 1755 р. у слободах Добрянці і Злинці. Безпосередньо у фортеці Св. Єлизавети також функціонувала митниця [12, 45; 13, 1-2а; 14, 481-482; 15, 52,5759]. Для боротьби з небезпечними хворобами за кожною митницею закріплювався один лікар. У ХУЛІ ст. різні епідемії і важкі хвороби були поширеним явищем. Тому невдовзі споруджено карантинний будинок у м. Архангельську (територія Нової Сербії), а 1764 р. організований додатковий карантинний будинок у слободі Добрянці [5, 49-49зв.; 12, 1-5; 13, 1-2а; 14, 317-318,481482; 15, 52-53,54-59]. Пізніше для зручності купців, які просувалися територією Новослобідського поселення були розглянуті пропозиції щодо відкриття додаткових митниць. 1763 р. Сенат наказав відкрити митниці в Орлі, Комісарівці, Юхівці. Так, слобода Орел була обрана не випадково. Вона розташовувалася на південно-західному кордоні Новослобідського полку і межувала з польськими і турецько-татарськими територіями. Митниця в Орлі дозволяла контролювати товарообіг і стягувати значні мита. У слободі також функціонував перевіз через р. Південний Буг, що було зручно для переправи купецтва [15, 52-53].

Для охорони купців з товарами і запобіганню провозу контрабандного товару в 1754 р. на території Ново- слобідського поселення були утворені форпости і застави, які простяглися через всю територію полку від слободи Пушкарівки - до слободи Орел. Ці застави і форпости мали затримувати купців-контрабандистів і боротися з ватагами гайдамаків, які часто здійснювали напади на козацькі слободи і купців. На території Новослобідсь- кого полку існували близько 15 таких форпостів, хоча роботи зі спорудження форпостів і застав йшли мляво.

Було погано організоване постачання робітників усім необхідним. Не було можливості будувати міцні військові споруди, тому обмежилися копанням вогких землянок. Не всі форпости мали належні укріплення [16, 1-2а; 17, 1-7].

Найміцнішою була фортеця Св. Єлизавети, хоча будували її досить повільно і кілька разів роботи згорталися через дипломатичні ускладнення з Туреччиною. В 1769 р. татари здійснили зухвалий рейд колишньою територією Новослобідського полку і Нової Сербії. Вони грабували села і слободи, а коли підійшли під мури Єлизаве- тинської фортеці, то не наважилися брати її штурмом [18, 581-585; 19, 64-65,450-451,552,585-586; 20, 168-174,188]. У фортеці населення могло почувати себе більш-менш безпечно. Купці також могли бути спокійні за свої товари. Крім того, в фортеці Св. Єлизавети були збудовані великі складські приміщення, без яких ніяк не могла обійтися жодна фортеця. На цих складах купці могли накопичувати і зберігати свої товари. Поступово фортеця перетворилася на значний торгівельний пункт південно-східного регіону, де можна було купити або продати хліб, худобу, тканини та інші товари [21, 1].

Наявність регулярно функціонуючих ярмарків і постійно діючих крамниць і лавок забезпечували активний товарообмін між місцевими і прибулими купцями. 1754 р. Сенат дозволив ярмарки на території фортеці Св. Єлизавети в такі дні: 1) 5 вересня - день Св. Пророка Захара і Св. Єлизавети; 2) 1 січня - тобто, після Нового року; 3) 23 квітня - день Св. Георгія Переможця; 4) 28 (29) червня - день Св. Петра і Павла [22, 3-6]. На ці ярмарки прибували купці з Росії, Польщі, Молдавії, Криму, Туреччини. На ярмарку торгували продуктами землеробства і тваринництва, полотном, парусиною, вовною, вином [2, 82-83; 14, 233]. Поступово кількість ярмарків зростала, в тому числі й у козацьких слободах [5, 49- 49зв.; 23, 77] . Так, 1765 р. на території колишнього Новослобідського полку нараховувалося вже 12 ярмарків. Указом від 18 лютого 1765 р. зафіксовано, що ярмарки відбувалися щороку у фортеці Св. Єлизавети - 4; слободах Орел - 2, Мурзинка - 3, Мішурин Ріг - 3 [5, 49- 49зв.; 11, 290]. Ми припускаємо, що 1764 р. на території Новослобідського формування функціонували близько 10 ярмарків.

Окрім ярмаркової, мала місце і стаціонарна торгівля. При фортеці, а пізніше в Єлисаветграді функціонували крамниці і лавки. Так, лавки при фортеці тримали греки, які торгували в основному бакалією, хлібом, тютюном, горілкою і волоським вином [24, 673-674]. Свої лавки і крамниці при фортеці Св. Єлизавети мали росіяни- розкольники. В 1757 р. бургомістр Г. Звенигородський звітував про кількість населення, яке мешкало навколо фортеці Св. Єлизавети, згадавши 14 “торгов и построек” - лавки і крамниці, з яких - 5 належало російським старовірам [25, 1-1зв; 26, 11].

Слід окремо зупинитися на організації збуту спиртних напоїв. На ярмарках і базарах при фортеці Св. Єлизавети активно торгували “гарячим вином” [27, 15-15зв.]. Для реалізації горілчаних виробів на території полку функціонувала мережа шинків і інших “питейных” закладів. Шинки будували і утримували заможне козацтво і старшина. Указом від 14 серпня 1761 р. полковій старшині і сотникам було офіційно дозволено мати млини, хутори, винокурні і шинки. Для утримання полку в кожній козацькій слободі наказувалося мати шинок [28, 33]. З цих шинків збирали гроші на поточні витрати полку і на утримання полкової адміністрації [29, 81]. Якщо врахувати, що в полку було 20 сотень і близько 40 поселень, можна уявити доволі розгалужену мережу з купівлі-продажу спиртного.

Враховуючи наявність усіх компонентів, притаманних торгівельній інфраструктурі середини XVIII ст., а також можливість залучити людські ресурси для розбудови і обслуговування інфраструктури, можна сказати, що Новослобідському полку належало вагоме місце в планах уряду щодо розширення торгівельної експансії. За наказом уряду, населення полку активно використовувалося в процесі розбудови торгівельної інфраструктури. І хоча населення було змушене виконувати розпорядження уряду, в деяких випадках окремі категорії населення навіть намагалися отримати з цього зиск.

Література

Українське козацтво: Мала енциклопедія/ Ф.Г. Турченко та ін. - К.; Запоріжжя, 2002.

Історія міст і сіл Української РСР: У 26 т. - Кіровоградська обл. - К., 1972.

Сенатский Архив. - Т. 12. - СПб., 1907.

Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі - ІР НБУ). - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 325.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 1951.

Пивовар А.В. Поселення задніпрськихмісць доутворення Нової Сербії в документах середини ХУЛІ ст. - К., 2003.

Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків. - Дніпропетровськ, 2002.

ІР НБУ. - Ф. Х. - Оп. 1. - Спр. 15325.

ІР НБУ. - Ф. Х. - Оп. 1. - Спр. 15326.

ІР НБУ. - Ф. ІХ. - Оп. 1. - Спр. 2108.

Шамрай С. До історії залюднення Степової України в XVIII ст. (Крилівщина и Лизаветчина) //Записи історично-філологічного відділу ВУАН. - 1929. - Кн. XXIV

Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі - ЦДІАУ). - Ф. 51. - Оп. 1. - Спр. 2546.

ЦДІАУ. - Ф. 59. - Оп. 1. - Спр. 2692.

Полное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗРИ). - Т XIV - СПб., 1830.

ТищенкоМ. Форпости, митниці та карантини на західному пограниччю, в зв 'язку з зовнішньою торгівлею України в XVIII в. // Історико-географічний збірник. - Т. 4. - Б. м, 1931.

Размещено на Allbest.ru