Міське самоврядування і козацька адміністрація у гетьманщині наприкінці XVII — початку XVІІІ ст.: джерела, історіографія, міждисциплінарні перспективи дослідження

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Міське самоврядування і козацька адміністрація у гетьманщині наприкінці XVII -- початку XVІІІ ст.: джерела. Історіографія, міждисциплінарні перспективи дослідження

Василь Кононенко

У статті представлено взаємовідносини між міським самоврядування та козацькою адміністрацією у Гетьманщині кінця XVII -- початку XVIII ст. Проаналізовано джерелознавчі та історіографічні аспекти дослідження й описано міждисциплінарні перспективи студій над даною темою.

Ключові слова: Гетьманщина, міське самоврядування, козацька адміністрація, міждисциплінарне дослідження.

Municipal government and Cossack administration in the Hetmanate in the late 17th -- the early 18th senturies: historical sourses, historiography, and perspectives on interdisciplinary research

Vasyl Kononenko

The article presents the relationship between the municipal government and cossack administration in the hetmanate in the late 17th -- the early 18th senturies. The analysis of sources and historiographical aspects of research and interdisciplinary perspectives of studies are described.

Keywords: Hetmanate, Municipal Government, Cossack Administration, Interdisciplinary Research.

Лівобережжя як регіон у 1648 р. назавжди вийшло зі сфери політичного впливу Речі Посполитої, втім залишилося залежним від того культурного та інтелектуального простору, який створила і розвинула ця мультикультурна й багатоетнічна держава, складовими частинами котрої були й українські ранньомодерні спільноти та інституції. Остаточне оформлення Лівобережної Гетьманщини сталося внаслідок Андрусівського перемир'я 1667 р. та Вічного миру 1686 р. (хоча українські гетьмани завжди прагнули зберегти і поширити свою владу у західному напрямі). На час гетьманування І. Самойловича та І. Мазепи українська автономія з центром у Батурині настільки зміцніла, що за деякими критеріями перетворилася на «малу», а то й «середню» державу Центрально-Східної Європи. Хоча зростання політичної могутності новонароджуваної Російської імперії перекреслило усі плани еліти Гетьманщини, а також центральної адміністрації цієї автономії та гетьманського двору (котрі виражали інтереси козацької верхівки), перспективи української держави не можна оминути прискіпливою увагою.

У чому ж полягала сила Гетьманщини, яка хоч і програла у XVIII ст. битву за політичне виживання, втім її еліта, бюрократи та нерівнодушні обивателі створили державну ідеологію, сприятливу для себе візію минулого, політико-правові проекти з елементами модернізаційних змін, художню літературу, самобутню теологію, ікону, церковний спів, переклади на тодішню українську мову, оригінальні пам'ятки архітектури, відкрили нові навчальні заклади та підтримували Києво-Могилянську Академію? Хто і як впроваджував зміни та чинив опір потужній російській автократичній владі?

Відповіді на ці питання неодноразово давалися істориками, втім їх недостатньо для цілісного розуміння даної проблематики. Одним з багатьох сюжетів, який потрібно детально дослідити для відповіді на вказані питання, є тема відносин між міським самоврядуванням та козацькою адміністрацією у Гетьманщині.

Робоча гіпотеза наших студій полягає у тому, що розвиток міського самоврядування в контексті його співіснування з козацькою адміністрацією залежав від двох основних факторів: від внутрішнього (від попередньої культурної та інтелектуальної спадщини) та від зовнішнього (від впливів сусідніх країн та регіонів, у тому числі з Великого князівства Литовського, тобто теперішньої території Білорусі). Ці дві тези-гіпотези будуть перевірятися у ході цього та інших досліджень.

Як вже зазначалося, на володарювання І. Мазепи припало посилення української автономії. Успіхи центральної адміністрації та двору правителя дають підстави назвати цей період «мазепинською поміркованою модернізацією». Саме тому надзвичайно важливо спеціально дослідити цей період в історії відносин між міськими самоврядними інституціями та козацькою адміністрацією. Запропонована нами тема є надзвичайно актуальна й тому, що вона є безперечним «європейським» сегментом в історії Гетьманщини. Важлива роль урбаністичного фактору в західноєвропейській та центральноєвропейській історії неодноразово підкреслювалася істориками, водночас ролі осередків міськогосамоврядування у козацькій політичній системі не було присвячено спеціальних студій.

Вважається, що минуле Гетьманщини з кінця XVII -- початку XVIII ст. не дуже добре представлено в історичних свідченнях: в українській автономії лише за К. Розумовського була впорядкована архівна служба. Також у XVIII-ХХ ст. через пожежі, використання документів для побутових потреб, військові дії втрачалися цілі архіви. У збереженні історичних свідчень істотним стало й те, що українські землі перебували у складі різних країн, архівні інституції яких не завжди переймалися документацією адміністративних установ Гетьманщини. Це значить, що історики мають у своєму розпорядженні лише частину свідчень, створених у державі зі столицею у Батурині/Глухові.

Яке місце серед історичних свідчень про Гетьманщину займають джерела про відносини між міським самоврядуванням та козацькою адміністрацією? Насамперед це значний обсяг вже опублікованих текстів у ХІХ-ХХІ ст.: актові документи, які було створено у російських, козацьких та міських установах (грамоти і укази царів, універсали гетьманів, полковників та Генеральної військової канцелярії), меншою мірою -- свідчення іноземного походження про Гетьманщину та про реформи у сусідніх країнах; епістолярний матеріал представників українських установ. Саме у такому порядку оглядатимемо видані й архівні джерела.

Хоча багато архівних джерел було опубліковано протягом ХІХ-ХХ ст., низка документів, дотичних теми нашого дослідження, побачила світ лише після 1991 р. чи їх повторне видання було здійснено з оригіналу. Скажімо, «Московські статті» 1689 р., котрі містили деякі модернізаційні пункти, лише нещодавно уведено до наукового обігу. Цілий корпус універсалів І. Мазепи з'явився впродовж 1990-х -- 2000-х рр. завдяки зусиллям І. Бутича, Ю. Мицика, С. Павленка, В. Ринсевича, І. Ситого та інших дослідників. Уже сьогодні можна досліджувати універсали цього гетьмана як корпус документів, який дає змогу реконструювати масштаб мазепинської модернізації. Щодо актового матеріалу, який вийшов з канцелярій за інших гетьманів, то найбільш повно представлено універсали П. Полуботка. Документи за І. Скоропадського лише частково побачили світ. Вище названі неопубліковані історичні свідчення зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві, Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського НАН України, Російському архіві давніх актів, Архіві Санкт-Петербурзького філіалу Інституту російської історії РАН.

«Договори та постанови» 1710 р. відомі ще з ХІХ ст., було републіковано. Староукраїнський оригінальний текст «Договорів та постанов» віднайдено восени 2008 р. та поміщено в «Архівах України» і спеціальному археографічному виданні «Пакти і конституції Української козацької держави». Ці публікаціївідкрили перспективу для глибшого дослідження тексту з залученням різних міждисциплінарних методик, що дають краще розуміння місця цих документів в інтелектуальній та політичній історії Гетьманщини.

Листування видатних осіб Гетьманщини публікувалося як у ХІХ, так і в наступних століттях. Особливо цінним для дослідження стало видання В. Станіс- лавським листів І. Мазепи. Важливою є переписка українського гетьмана, опублікована Т. Таїровою-Яковлєвою. Іншу групу текстів становлять неопубліковані епістолярні джерела, котрі опосередковано стосуються нашої теми і представлені передусім листуванням П. Орлика, І. Скоропадского.

Отже, вивчення відносин між міським самоврядуванням у Гетьманщині та козацькою адміністрацією забезпечене значною кількістю джерел. Оскільки всі основні тексти, які представляють новації у Гетьманщині, опрацьовуються уже третє століття, то, на нашу думку, вказаних джерел достатньо для вірогідної інтерпретації запропонованої нами теми. Звичайно, необхідність пошуку нових архівних документів як в українських архівосховищах, так і за кордоном (передусім Росії, Польщі, Німеччини, Білорусі та Швеції) продовжує залишатися актуальною.

На жаль, у сфері спеціального фокусу вітчизняних дослідників (при узагальненому аналізі) не перебували відносини між осередками міського самоврядування та козацькою адміністрацією. Українську історичну літературу, дотичну до представленої теми, умовно можна поділити на дві частини:

1) присвячену змінам політичних структур та свідомості еліти Гетьманщини та

2) містам української автономії кінця ХУП-ХУШ ст., зокрема самоврядуванню у них за німецьким правом. Ці праці є стартовим майданчиком для проведення пропонованих студій.

Огляд історіографії у контексті висвітлення змін, які відбувалися у політичних структурах Гетьманщини та свідомості її еліти кінця XVII -- початку XVIII ст. варто розпочати з народницького історіописання. У центрі уваги тієї історіографії потрапила соціальна тема -- боротьба нижчих верств (народу) проти польських, російських та своїх представників нобілітету (панів) за свободу й справедливість. Найбільший знавець Гетьманщини О. Лазаревський, за О. Оглоблиним, показово засудив «людей Старої Малоросії» за їхню соціальну неправду. Втім Гетьманщина для істориків-народників існувала не лише в якості історії соціальної несправедливості -- вони вбачали у житті суспільства також фрагменти «новизни». Для них це була еволюція освіти еліти, новаторські заходи української адміністрації, частково функціонування самоврядування у містах, зародження і розвиток протонаціональної свідомості тощо.

У вперше виданій в 1911 р. М. Грушевським «Ілюстрованій історії України» у представленні історії Гетьманщини кінця XVІІ-XVІІІ ст. неодноразово відмічалися нововведення у гетьмануванні І. Мазепи та О. Орлика, зокрема й ті, що стосувалися міст:

«За недостачею власних збірників законів, які б нормували новий лад, вони (представники української адміністрації -- В.К.) по судах і урядах міських і козацьких уживають старі збірники законів -- Литовський статут і Магдебурзьке німецьке право міське, і з них старі поняття про права панські, властительські починають всякати в нові відносини, точать самі підстави нового ладу [...] По довгих переговорах на місце Мазепи вибрано гетьманом Орлика (в квітні 1710 р.). При тім списано інтересні постанови, яке має бути правління. Хоч сі постанови не були здійснені, бо взяти Україну в свої руки сим людям не удалося ніколи, але вони цікаві як вираз поглядів і бажань сих людей, що зв'язали свою долю з визволенням України. В постановах сих багато нового, що могло б бути важним кроком наперед. Єсть тут і замітні початки чисто парламентського устрою».

Постійна увага М. Грушевського, яку він приділяв українській державності, у висвітленні історії значить, що він належав не тільки до народницької історіографії. На початку ХХ ст. молоде покоління істориків, у тому числі й учні та послідовники М. Грушевського, наполегливо відшуковували у минулому острівці державності українського народу. Як відзначив О. Струкевич, І. Крип'якевич уже в 1910 р. розумів завдання дослідника історії Гетьманщини як державник. Все-таки свідомим переломом у вивченні української еліти стали праці В. Липинського про тяглість української історії у ранній новий час. Надалі наукові зацікавлення державників зосереджувалися на тому, як еліта боронила автономію Гетьманщини в політичному та, меншою мірою, ідеологіч-ному контекстах. Більше того, багато істориків, які працювали в межах народ-ницької історіографії, поступово перейшли на позиції державництва. У 1920-х рр. державницька історіографія стала панівною в Західній Україні (остання входила до Другої Речі Посполитої), українській діаспорі й навіть УСРР. Стосовно нашої теми, то історики-державники вивчали не лише опозицію щодо інтеграції української автономії з Російською імперією, але й еволюцію політичних структур і новації, які впроваджувалися українською адміністрацією Гетьманщини. У 1920 -- на початку 1930-х рр. було проведено низку дослід¬жень, які прямо чи опосередковано стосувалися української адміністрації Гетьманщини та її спроби реформ. Серед дослідників цієї доби в української історіографії Гетьманщини не можна не назвати М. Василенка, П. Клименка, Л. Окиншевича, І. Черкаського, О. Оглоблина, П. Нечипоренка, В. Романовського, М. Слабченка, М. Тищенка. Приміром, у книзі О. Оглоблина «Люди Старої України», яка вперше побачила світ у 1960 р., поміщено розділ про Семена Тищенко- Лашкевич, в якому представлено відстоювання інтересів міщан за допомогою співпраці з козацькою адміністрацією.

Історіографія УРСР, яка розвивалася у складних умовах, не була статичною та мала різні періоди у своєму розвитку. У межах української радянської історіографії було написано багато праць, що відображали певні аспекти змін у Гетьманщині, її адміністрації, міському самоврядуванню.

Протягом 1990-х рр. та початку ХХІ ст. українські історики в першу чергу заповнювали «білі плями» минулого. Багато нововведень, які впроваджувалися українською адміністрацією репрезентовано у працях В. Горобця, О. Гуржія,

О. Струкевича та ін.. Для прикладу новації, що запроваджувалися українською адміністрацією за І. Скоропадського, представлено у монографіях О. Гуржія. О. Струкевич, використовуючи методологію постструктуралізму, проаналізував політичну культуру еліти Гетьманщини. У своїх студіях цей історик неодноразово розглядав явище співвідношення та протистояння «старизни» і «новизни» в політичній культурі Гетьманщини.

Таким чином, з схематичного опису українського національного наративу випливає, що взаємовідносини між міським самоврядуванням та козацькою адміністрацією на рубежі XVІІ-XVІІІ ст. не перебували у сфері спеціального вивчення.

Якщо в Україні цій тематиці не приділяли спеціальної уваги, то чи кращою є ситуація в іноземних історіографіях? Щодо домінуючого у світі англомовного історіописання, то дотичними до представленої теми є праці північноамериканських дослідників українського походження З. Когута, С. Плохія, О. Субтельного та ін. Також слід згадати розвідки написані українськими істориками емігрантами і видані спочатку українською, а потім англійською. Приміром, канадський історик українського походження О. Субтельний здійснив вагому роботу по вміщенню історії Гетьманщини часів І. Мазепи, П. Орлика в історичний контекст Центрально-Східної Європи. У його працях розвиток української еліти, адміністрації Гетьманщини (у тому числі спроби поміркованих реформ) постає закономірним та подібним до того, що відбувалося у Речі Посполитій, Лівонії та інших країнах. Щодо козацької старшини, то вона у ході перетворення на територіальну еліту сприймала ідеї та уявлення подібні до польській політичній організації суспільства -- сарматизму -- відповідно до яких міщанимали підпорядковуватися політичним інституціям нобілітету.

За О. Субтельним, «імітація міфу польського сарматизму, очевидно, вказує, що українська старшина була схильною до досягнення подібного становища, яким задовольнялася польська шляхта», тобто домінувати над містами. Однак синтетичні англомовні праці з європейської історії присвячені урбаністичним студіям, на жаль, оминають минуле Гетьманщини кінця XVII -- початку XVIII ст. або використовують його вкрай спорадично.

У російській історіографії дана тема висвітлювалася лише частково у контексті особливостей історії Гетьманщини як автономії у складі Російської імперії. На початку 2000-х рр. спеціально життям та діяльністю українського гетьмана І. Мазепи зайнялася Т. Таїрова-Яковлєва. У 2007 р. вийшла книга «Мазепа» у серії «Життя видатних людей» (Жизнь замечательных людей), в якій у цікавій формі представила біографію українського гетьмана, звернувши при цьому увагу на нововведення у його внутрішній політиці. У 2011 р. вона видала книгу «Іван Мазепа та Російська імперія», де більше зосередила увагу на відносинах українського гетьмана з новонародженою Російською імперією.

Класичною працею польськомовної історіографії, в якій розглянуто «культуру громадян» не лише надвіслянських міст, але й забузьких і навіть наддніпрянських, є книжка А.С. Камінського. Проте у цій праці територія лівого берега Дніпра, що була під річпосполитськими впливами до і після 1648 р., є terra incognita (як і в усій польській історіографії).

Історіографія, присвячена суто міському самоврядуванню й магдебурзькому праву у Гетьманщині є значною, хоча у ній присутня низка малодосліджених тем у цій сфері. Вивчення функціонування магдебурзького права на Лівобережжі почалося ще у ХІХ ст. Велике значення для розробки цієї теми мала плідна робота «Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права». Також побачили світ актуальні для нашого дослідження статті в «Історико-географічному збірнику». Містам української автономії кінця XVІІ-XVІІІ ст., зокрема проблемам функціонування самоврядування у них, присвячено певну увагу в сучасній українській історіографії.

Зокрема у кандидатській дисертації Г. Доманової «Чернігівський магістрат: структура та основні напрями діяльності (друга половина XVІІ-XVІІІ ст.)» представлено еволюцію відносин між міським самоврядуванням та козацькою адміністрацією. Дослідниця у своїй дисертації презентувала конфлікти між міськими інституціями та чернігівським міським самоврядуванням:

«Привілей на маґдебурзьке право заохочував магістрат до створення ремісничих об'єднань, втім у другій половині ХVІІ-ХVІІІ ст. звичайний порядок затвердження цехових статутів досить часто порушувався козацькими урядовцями, які санкціонували створення нових цехів і надавали конфірмаційні та оборонніуніверсали вже існуючим. [...] «Чернігівський магістрат був безпосередньо підпорядкований гетьманському уряду, який неодноразово підтверджував чинність привілеїв на маґдебурзьке право та надавав місту оборонні універсали. Цілком реальне двовладдя призводило до конфліктних ситуацій, причому магістрату доводилося постійно захищати свої права від наступу на них козацької старшини. Протистояння між органами міщанської та козацької влади було зумовлено постійними порушеннями монопольних прав міщанства в економічній сфері, непорозуміннями з приводу розміщення на постій та забезпечення підводами військовослужбовців. Постійну напругу у взаєминах породжували також протекціоністська політика козацького уряду і протиправне заволодінням магістратською земельною власністю»

Таким чином, дана тематика розроблялася фрагментарно, а її всебічне вивчення є надзвичайно актуальним та корисним для української історіографії. міський самоврядування козацький адміністрація гетьманщина

Дані студії передбачають вивчення відносин міських самоврядних інституцій Лівобережної Гетьманщини з козацькою адміністрацією. До питань, які ставляться до джерел, належать такі: як сприймали свої права та обов'язки обивателі українських міст? які були регіональні відмінності у полках автономії з центром у місті Батурин? як бачили міщани свої перспективи у Гетьманщині? як впливала козацька адміністрація на міські самоврядні інституції і чи були зворотні впливи? Відповіді на ці та інші питання сприятимуть розвитку студій над задекларованою у назві статті темою. Дослідження взаємовідносин між самоврядуванням у містах та козацькою владою у Гетьманщини має міждисциплінарний характер. У дослідженні будуть використовуватися як традиційні для історичної науки методи (аналіз, порівняння, синтез), так і методи корпусної лінгвістики, етнологічні, соціологічні, картографічні та текстологічні методи. Ключове місце в методології проекту займатиме лабораторія наукового дослідження історичних джерел.

У вивченні культурних основ, в межах яких співіснували козацька адміністрація та міське самоврядування Гетьманщини, будуть використовуватися як традиційні історичні, так і соціологічні статистичні методи. Статистичний матеріал дозволить вирішити низку малозрозумілих проблем, які стосуються поширення використання Саксонського зерцала та Литовського статуту у Гетьманщині. Також статистичні методи допоможуть визначити відсоток власне міщан у містах та встановити відсоток іммігрантів у різних соціальних групах міського населення Гетьманщини. Картографічні методи та методики дозволять зібраний статистичний матеріал перенести на мапу Гетьманщини. За допомогою комп'ютерної програми (Geographic Information System) буде нанесено на картах статистичний матеріал. Створення історичних мап стане надзвичайно корисним в узагальненні опрацьованого матеріалу, оскільки дозволить перетворити статистичні відомості на нову інформацію.

Таким чином, усі наведені методи дадуть можливість перевірити наукову гіпотезу виключно за точно верифікованими даними історичних джерел та фактів, здобутих у ході застосування, лінгвістичних, книгознавчих та соціологічних методів. Поєднання вище названих методів стане методологічною новацією, яка може бути використана у подальших дослідженнях.

Висновки

Проведене дослідження дає можливість ствердити, що козацька адміністрація намагалася контролювати міські осередки самоврядування у Гетьманщині. Подібна тенденція спостерігалася не лише у Гетьманщині, але й сусідніх країнах -- Московії/Російській імперії та Речі Посполитій. Втім «Договори та постанови» 1710 р. та оборона Батурина засвідчують й іншу тенденцію -- центральна влада з повагою ставилася до міст, а міщани бути вірними обивателями.

References

1. Andrievskij, A. (1884) Predlozhenie getmana Mazepy Kievskomu vojtu i magistratu, Kievskaja starina, 9, 132-136 [in Ukrainian].

2. Bagalej, D. (1899). Magdeburgskoe pravo v gorodah Levoberezhnoj Malorossii. Trudy Desjatogo arheologicheskogo sezda v Rige (Vol. 1., pp. 245-255). Moskva [in Russian].

3. Bagalej, D. (1904). Magdeburs'ke pravo na Livobichnij Ukraini, Rozvidki pro mista i mishhanstvo na Ukraini-Rusi v HV-HVIII v. (Vol. 2., pp. 387-442) L'viv [in Ukrainian].

4. Bagalej, D. (1917). Sud'ba magistratskogo samoupravlenija XVII-XVIII vv., Sbornik statej v chest' M.K. Ljubavskogo (pp. 627-636). Petrograd [in Russian].

5. Bilas, L.R. (1991). V'jacheslav Lipins'kij jak istorik krizovoi dobi, Lipins'kij V. Tvori. Arhiv. Studii, Za zag. red. Ja. Pelens'kij (Vol. 3, pp.). Filadel'fija: Shidno- Gvropejs'kij doslidnij institut im. V.K. Lipins'kogo [in Ukrainian].

6. Djadichenko, V. (1959). Narisi suspil'no-politichnogo ustroju Livoberezhnoi Ukraini kincja XVII -- pochatku XVIII st. Kiiv: Vidavnictvo AN URSR [in Ukrainian].

7. Domanova, G. (2007). Chernigivs'kij magistrat: struktura ta osnovni naprjami dijal'nos- ti (druga polovina XVII-XVIII st.). Avtoref. na zdobuttja nauk. stup. kandidata istorich- nih nauk. Chernigiv [in Ukrainian].

8. Galushko, O. (1995). Magdeburz'ke pravo v Chernigovi, Siverjans'kij litopis. 6. 98-99 [in Ukrainian].

9. Gorobec', V. (2007). «Volimo carja shidnogo» Ukrains'kij get'manat ta rosijs'ka dinas- tija do i pislja Perejaslava. Kijv: Kritika [in Ukrainian].

10. Gorobec', V. (2009). Vlada ta socium Get'manatu. Doslidzhennja z politichnoi ta social'noj istorii rann'omodernoi Ukraini. Kiiv [in Ukrainian].

11. Goshko, T. (2002). Narisi z istorii magdeburz'kogo prava v Ukraini XIV-XVII st. L'viv [in Ukrainian].Goshko, T. (2011). Do istoriografii nimec'kogo prava v Ukraini. Ukraпna v Central'no- Shidnij Gvropi. 11. 347-377 [in Ukrainian].

12. Grushevs'kij, M. (1992). Iljustrovana istorija Ukraini. Kiiv [in Ukrainian].

13. Gurzhij, O. (1996). Ukrains'ka kozac'ka derzhava v drugij polovini XVII-XVIII st.: kordoni, naselennja, pravo. Kiiv: Osnovi [in Ukrainian].

14. Gurzhij, O. (1998). Get'man Ivan Skoropads'kij. Kijv: Institut istorii Ukraini NAN Ukraini [in Ukrainian].

15. Jevarnickij, D. (1903). Istochniki dlja istorii zaporozhskih kazakov. (Vol. 1-3). Vladimir [in Russian].

16. Kamanin, I. (1888). Poslednie gody samoupravlenija Kieva po magdeburgskomu pravu. Kievskaja starina. XXI. 140-168; XXII. 157-195, 597-621 [in Russian].

17. Kamanin, I. (1890). Iz istorii gorodskogo samoupravlenija po magdeburgskomu pravu, Sbornik istoricheskih materialov izvlechennyh iz drevnih aktovyh knig Kievskogo Central'nogo arhiva pri universitete Sv. Vladimira (Vol. 1., pp. 52-64). Kiev [in Russian].

18. Kaminski, A. (1993) Republic vs. Autocracy. Poland-Lithuania and Russia, 1686-1697. Cambridge, Mass. [in English].

19. Kaminski, A. (2000) Historia Rzeczypospolitej wielu narodow 1505-1797. Obywatele, ich panstwa spoleczenstwo, kultura. Lublin [in Polish].

20. Klimenko, P. (1926). Mista i teritorija na Ukraini za Get'manshhini 1654-1765. Zapiski istorichno-filologichnogo viddilu VUAN (Vol. 7-8. pp. 1-36). Kiiv [in Ukrainian].

21. Kobilec'kij, M. (2008). Mafdeburz'ke pravo v Ukraini (XIV -- persha polovina XIX st.). L'viv [in Ukrainian].

22. Kogut Z. (2004). Korinnja identichnosti: Studii z rann'omodernoi ta modernoi istorii Ukraini. Kiiv: Kritika [in Ukrainian].

23. Kohut, Z.E. (1988). Russian centralism and Ukrainian autonomy: Imperial absorption of the Hetmanate: 1760s-1830s. Cambrige [in English].

24. Kompan, O. (1963). Mista Ukraini v drugij polovini XVII st. Kiiv: Vidavnictvo AN URSR [in Ukrainian].

25. Kononenko, V. (2014). Modernizacijni proekti ukrains'koi central'noi administracii za dobi I. Mazepi. Naukovi praci Kam'janec'-Podil's'kogo nacional'nogo universitetu imeni Ivana Ogienka: Istorichni nauki (Vol. 24, pp. 211-231). Kamjanec'-Podil's'kij: PP «Medobori-2006» [in Ukrainian].

26. Kononenko, V. (2015). [Recenzija] Maslijchuk V. Ivan Mazepa i Slobids'ka Ukraina. -- Harkiv: Harkivs'kij privatnij muzej mis'koi sadibi, 2014. -- 152 s. Ukraпns'kij istorichnij zhurnal 2. 206-212 [in Ukrainian].

27. Kononenko, W. (2016). [Review] Katarzyna Losson, “Komu mila calosc Ojczyzny" Swiadomosc i aspiracje polityczne kancelistow kozackich (1670-1720). -- Warszawa: Neriton, 2013. -- 228 s., KwartalnikHistoryczny, (1), 158-163 [in Polish].

28. Kordt, V. (1930). Materiali iz Stokgol'ms'kogo derzhavnogo arhivu do istorii Ukraini drugoi polovini XVII -- pochatku XVIII vv. Ukraпns'kij arheografichnij zbirnik (Vol. 3. pp. 38-41). Kiiv [in Ukrainian].

29. Kovalenko, O. (2009). Poltava XVII-XVIII st.: rozvitok mis'koi teritorii: prostorova struktura ta mis'ka zabudova. Kiiv [in Ukrainian].

30. Lazarevskij, A. (1898) Sudy v staroj Malorossii. Zamechanie na monografiju D. P. Millera “Sudy zemskie, grodskie i podkomorskie v XVIII veke". Kievskaja starina. 11. 75-115 [in Russian].

31. Levickij, O. (1900). Ob aktovyh knigah, otnosjashhihsja k istorii Jugo-Zapadnogo kraja i Malorossii. Moskva [in Russian].

32. Levickij, O. (1902). Ocherk narodnoj zhizni v Malorossii vo vtoroj polovine XVII v. -- Kiev [in Russian].

33. Lipins'kij, V. (1991). Ukraпna na perelomi 1657-1659. Zamitki do istorii' derzhavnogo budivnictva v XVII-im stolitti. Lipins'kij V. Tvori. Arhiv. Studii. Za zag. red. Ja. Pelens'kij. (Vol. 3.) Filadel'fija: Shidno-Gvropejs'kij doslidnij institut im. V.K. Lipins'kogo [in Ukrainian].

34. Lipinski, W. (1980) Stanislaw Michal Krzyczewski. Z dziejow walki szlachty ukrainskiej w szeregach powstanczych pod wodzq Bochdana Chmielnickiego, Lipins'kij V. Tvori. Arhiv. Studii] (Vol. 2, pp. 247-431). Filadel'fija [in Polish].

35. Miller, D. (1896). Ocherki iz istorii i juridicheskogo byta staroj Malorossii. Sudy zem¬skie, grodskie i podkomorskie v HVIII v. Sbornik Har'kovskogo istoriko-filologicheskogo obshhestva. 8. 63-244 [in Russian].

36. Ogloblin O. (2001). Get'man I. Mazepa ta jogo doba. N'ju-Jork; K; L; Parizh; Toronto [in Ukrainian].

37. Ogloblin, O. (2000). Ljudi Staroп Ukraпni ta inshi praci. Ostrog-N'ju-Jork, 2000 [in Ukrainian].

38. Okinshevich L. (1926). General'na starshina na Livoberezhnij Ukraпni XVII-XVIII st. Prad komоsiп dlja viuchuvannja istoriп zahidno-rus'kogo ta vkrains'kogo prava. (Vol. 2. pp. 84-171). Kiпv: Z drukarni Ukraпns'koп Akademiп Nauk [in Ukrainian].

39. Okinshevich, L. (1929). General'na rada na Ukraпni-Get'manshhini XVII-XVIII st. -- Kiпv: Vseukraпns'ka Akademija nauk [in Ukrainian].

40. Pashuk, A. (1961). Organizacija sudiv na Ukraпni v drugij polovini XVII stolittja. Harkiv [in Ukrainian].

41. Pashuk, A. (1967). Sud i sudochinstvo na Livoberezhnij Ukraпni v XVII-XVIII st. (1648-1782). L'viv [in Ukrainian].

42. Pavlenko, S. (2006). Vzaemodija get'mans'koп vladi z magistratami u drugij polovini HVII-HVIII st. Siverjans'kij litopis. 5. 33-34 [in Ukrainian].

43. Plokhy, S. (2002). Tsars and Cossacks: A study of Iconography. Cambrige university press. [in English]

44. Putro, A. (1988). Levoberezhnaja Ukraina v sostave Rossijskogo gosudarstva vo vtoroj polovine HVIII veka [in Russian].

45. Romanovs'kij, V. (1966). Ukraпns'ki gorodjani i politika cars'kogo urjadu v drugij polovini XVII st. Ukraпns'kij istorichnij zhurnal. 2. 22-29 [in Ukrainian].

46. Shamraj G. Chernigivs'ki ratushni skargi. Istoriko-geografichnij zbirnik. 1. 40-52 [in Ukrainian].

47. Shamraj G. Do istoriп livoberezhnih mist u polovini XVIII v. Istoriko-geografichnij zbirnik. 2. 159-168 [in Ukrainian].

48. Shamraj S. Do istoriп m. Barishpolja u XVIII st. Istoriko-geografichnij zbirnik. 1. 93-120 [in Ukrainian].

49. Shamraj S. Misto Barishpol' u XVIII v. Istoriko-geografichnij zbirnik 2. 35-85 [in Ukrainian].

50. Strukevich, O. (2002). Politiko-kul'turni orientaciп eliti Ukraini-Get'manshhini (integral'nij pogljad na pitannja). Kiпv: Institut istoriп Ukraпni NAN Ukraпni [in Ukrainian].Subtelny, O. (1981). The Mazepists. Ukrainian Separatism in the Early Eighteenth Century. New York [in English].

51. Subtelny, O. (1986). Domination of Eastern Europe. Native nobilities and foreign Absolutism, 1500-1715. Kingston and Montreal [in English]

52. Tairova-Jakovleva, T. (2007). Mazepa. Moskva: «Molodaja gvardija» [in Russian].

53. Tairova-Jakovleva T. (2013). Ivan Mazepa i Rosijs'ka imperija. Istorija "zradi". Per. z rosijs'koi Ju. Micika. Kijv [in Ukrainian].

54. Tishhenko M. (1926). Borot'ba kiivs'kih kozakiv z magistratom za pravo shinkuvati gorilkoju. Praci Komisii dlja viuchuvannja istorii zahidn'o-rus'kogo ta vkrai'ns'kogo prava (Vol. 2. pp. 198-217). Kijv [in Ukrainian].

55. Virs'kij, D. (2011). «Ukrainne misto»: Kremenchuk vid zasnuvannja do roku 1764-go. -- Kijv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru