Ідейно-політичний характер селянського анархізму в Україні 1917-1921 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідейно-політичний характер селянського анархізму в Україні 1917-1921 рр.

О. М. Ситник

У статті розглядається ідейно-політичний характер і специфіка селянського анархізму в Україні періоду національно-визвольних змагань 1917--1921 рр. Значна увага приділена аналізу ідеології анархізму.

Ключові слова: український анархізм, ідеологія, ідеї комуністів, революція, селянське самоуправління

анархізм ідеологія повстанський визвольний

У наш час все виразнішою стає ідеалізація постаті Н. Махна й анархістського руху, котрий він очолював. Тому перед вченими-істориками постає завдання якомога об'єктивніше з'ясувати характер і сутність українського анархізму періоду національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Незважаючи на те, що анархізм, переважною мірою, формувався в Росії, все ж саме в Україні це явище знайшло втілення в консолідованій ідеології та політичній практиці. Метою цієї статті є висвітлення ідейно-політичного характеру та специфіки селянського анархізму в Україні 1917-1921 рр.

На думку П. Струве, своєрідний «український анархізм» відзначився досить значним виявом національної свідомості та своєрідною селянською специфікою [1, 226-232]. Найбільш одіозний лідер українського анархізму Н. Махно характеризувався як представник широких селянських мас, тієї третьої сили, яка в розбурханому морі революції та громадянської війни шукала власний шлях [2, 95,95].

На території України тривалий час були поширені переважно російські ідеологічні течії анархізму: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Жодна з них не мала українського характеру, залишаючись явищем, імпортованим із Росії [3, 42]. Лише на межі ХІХ-ХХ ст. почалося організаційне оформлення анархізму в Україні. Зокрема виникли організації, котрі поширювали ідеї анархізму, серед них «Союз бідних хліборобів» один із ідейних попередників махновського руху, адже ряд ідей «Союзу» ліг в основу його ідеології.

У період першої російської революції 1905-1907 рр., спостерігалася досить значна активізація анархістів в Україні. Однак, внаслідок культивування анархізму, переважно в зросійщених містах, його ідеологічний характер залишався проросійським. Відтак, він, по суті, був позбавлений належного зв'язку з українськими суспільно-політичними традиціями.

Захист сільської общини від столипінського реформування та відстоювання деяких інших архаїчних суспільно-політичних принципів українського селянства пов'язувався із закликами про необхідність негайного переходу до безвладного суспільства, через здійснення соціальної революції. При цьому окремі ідеологи українського анархізму спиралися на ототожненні себе з «правнуками запорожців» й борцями за справедливість [4, 10]. О. Атоян зауважила, що в далекому горизонті історичної пам'яті ідея безвладної організації селянського самоуправління та вільних рад здавалася продовженням справи запорізьких козаків, визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та селянських війн С. Разіна й О. Пугачова. Українська ідея набувала навіть не космополітичного, а відверто інтернаціонального характеру. Федерація комун й общин, вільних хліборобів уявлялася гігантською сільською соціальною утопією селянської війни та селянської революції [5, 63,64].

Для багатьох молодих революціонерів-екстремістів, серед яких був і Н. Махно, анархістська бурхлива енергія, безкомпромісність, готовність до жертовності, а зовсім не ідеологічні викладки кабінетних «анархо»-теоретиків були визначальними у симпатіях до анархізму. Бурхливій енергії юнацтва були близькими заперечення та руйнування старого, боротьба проти авторитетів і законів. Н. Махно найбільш повно уособлював саме цей бік бунтарського анархістського руху, що розповсюдився в Україні [6, 7]. Для нього був притаманний антиміський дух вольниці і, разом із тим, відчувався голос профспілкового агітатора. Він результат мутації народної свідомості й самосвідомості. У ньому злилися й інтелігентські розмови, і псевдомудрість брошур, і потаємна народна легенда про інше життя. Очоливши партизанську війну селян, Н. Махно сприяв творенню ідеї селянської республіки або вільного краю. Волін й інші провідні махновці стверджували, що навколо Гуляйполя утворилася чи не єдина звільнена територія поневоленого людства. У більшості селяни вце не вірили, але важливим був архетип, що інше життя в принципі можливе [5, 85,86,88].

Ідея свободи, задекларована ідеологами та агітаторами анархізму в Україні (серед них особливо виділялася М. Никифорова) знаходила широку підтримку й розуміння серед різних верств населення [7, 134,135]. Також значну підтримку махновський рух знайшов і серед представників різних національностей (за свідченням начальника штабу повстанської армії В. Білаша, влітку 1920 р. армія Махна на 45 % складалася з колишніх червоноармійців. У ній також воював батальйон, що був сформований із латвійців і китайців) [8, 24]. Організація «безвладної махновської республіки» мала відбуватися не за вказівкою вождів згори, а як творчість широких мас. Головні принципи створення «вільної самоврядної держави» були сформульовані у «Проекті Декларації Революційно-повстанської армії України», котрий був підготовлений Н. Махном, В. Воліним, П. Аршиновим, затверджений махновською Радою та прийнятий на з'їзді трудящих Півдня України та повстанців, що відбувся в Олександрівську наприкінці жовтня 1919 р. У «Декларації» вказувалося, що в Україні відбувається третя анархістська революція, що має знищити державу та приватну власність, революція, авангардом якої є махновці. Крім білогвардійців, у числі ворогів революції називалися й більшовики. «Декларацією» проголошувалася свобода слова, друку, совісті, зборів й організацій.

Н. Махном було висунуто ідею «вільного Радянського ладу», причому махновські «вільні Ради» виступали не як політичні, а як суспільно-економічні формування, що мало бути справою широких мас, без примусу й свавільного втручання політиків і властей [9, 152,153]. На думку В. Чопа, слід розрізняти реально існуючі органи самоврядування махновського району, котрі самоназивалися «вільними Радами» та ідеальні «вільні Ради» махновської ідеології. Останні були взірцем майбутнього самоврядування, до рівня котрого мали еволюціонувати всі наявні Ради, що на знак згоди з проектом вже почали називати себе «вільними». Одна з головних вимог до «вільної Ради» полягала в неможливості входу до їх складу представників політичних партій. Наявні ж ради, хоч, як правило, й вивішували над своїми приміщеннями чорні прапори, обмежували свої ідеологічні вимоги гаслом «Ради без комуністів» [10, 41]. Згідно твердження В. Савченка, будівництво махновського самоврядування розбилося об мур ворожості, насильства, нерозуміння. Махновське «ідеальне суспільство» будувалося селянами, розлюченими війнами, здирством, насильством, а жорстокий час диктував презирство до ідеалізму. Розвиток моралі та цивілізації ще не досяг «ідеальної людини», яка й мала б жити в «суспільстві анархії». Анархістське суспільство створювалося в епіцентрі пекла громадянської війни, де військове питання домінувало над усіма іншими сторонами життя «махновської держави» [9, 152,153]. Розвал суспільних структур привів до того, що набиті зброєю села жили самоврядними острівцями, породжуючи і примітивний порядок, і примітивний хаос. З цієї сільської анархії виростали й ідейно-анархістські армії, переважно на безлісому півдні України, виростали і різні «батьки», які йшли або до червоних, або до Петлюри, а найчастіше гуляли самі, грабуючи передусім своїх же селян. Ця обтяжлива для села бандитська стихія була усамостійненням і відчуженням безконтрольних сил, що спочатку просто охороняли існування закинутого й забутого в глибинці сільського життєвого вогнища [11, 568,569].

Космополітизм, запозичений Н. Махном з анархістського вчення, і «революційне» мислення, за якимлюди діляться за класовою, а не за національною ознакою, все це не дало йому змоги осягнути ідеї національного визволення. Його бунтарські якості працювали тільки на ідею соціальної революції за анархістським зразком. Будь-яка державна влада як російська, так і українська, на думку отамана, шкодила трудовому люду. Загалом, на думку А. Луценка, діяльність Махна для українських визвольних змагань була шкідливою. В силу своєї ідеологічної залежності від ефемерної теорії (котра на практиці набула спотворених форм) у вирішальний момент він став на боці одного з найлютіших ворогів українства більшовиків [12, 115, 116].

Досить виразно розкривають ідеологічні підвалини українського анархізму періоду національно-визвольних змагань документи, що зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України. Так, начальник штабу повстанської армії Н. Махна, В. Білаш (Громов) у праці «Шлях до всесвітнього радянського устрою» обґрунтовував думку, що єдиним шляхом до всесвітнього радянського ладу є революційна війна. Важливим, серед іншого, також є дух революційних військ. Саме особлива апеляція до розвитку духу серед повсталих революційних мас є наскрізним аспектом цього твору [13, 547-549]. У своєму оперативному наказі по армії, В. Білаш ставив наступні завдання: руйнувати тил Червоної Армії та її інститут насилля й свавілля, ні в якому разі не допускати в загони осіб, схильних до бандитизму, щоб не підривати авторитет Н. Махна тощо [13, 544]. На думку М. Ковалевського, програма махновського руху була складена російськими анархістами. Вона являла собою невиразну суміш анархо-синдикалістських ідей і прийнятних для розворушеного революцією селянства гасел (про народну волю, Ради без комуністів, розподіл землі місцевими органами влади тощо) скерованих проти комун, конфіскації хліба й терору ЧК [3, 43]. А. Каппелер зауважив, що радикальна аграрна політика більшовиків у 1918 і 1919 рр., їхнє безцеремонне втручання у традиційний світ села та їхні насильницькі методи вилучення зерна змусили багатьох селянських отаманів позбутися ілюзій щодо більшовицьких декларацій і програм. Все, що їм залишалося, зміцнювати традиційні захисні позиції проти зовнішнього оточення, проти всіх інтелігентів, проти міста. Впродовж цих років серед українських селян знову ожили давні козацькі та гайдамацькі ідеали. У деяких селянських вождів, зокрема і в русифікованого Н. Махна, цей козацький егалітаризм поєднувався з анархічними ідеями [14, 156]. Відтак, махновська ідеологія змушена була визнати існування окремої української нації й користуватися термінами «Україна» та «українці», а від 1919 р., махновці самоідентифікували себе як українці. Це відбилося у назві їх військової організації (Революційна повстанська армія України), що відверто називала себе українською. В ідеології руху існувала специфічна ідея української самостійності.

На думку С. Волка, ідеологія махновського руху являла собою тип повітового патріотизму, що породжувало ситуацію, коли махновці замикались у своєму районі від зовнішнього світу. Одночасно ідеологія махновців у певних питаннях збігалася з ідеями комуністів [15, 21]. Ю. Кульчицький вважає, що погляди Н. Махна поступово трансформувалися з банального бандитизму до самостійницько-українських ідей. Уже згодом у махновському таборі визначилися дві орієнтації націоналістична або українська та незалежна, яку не цікавило національне питання [16, 47]. Суттєвим аспектом ідеології анархістського руху в Україні було протиставлення села місту. Останнє трактувалося як головний чинник експлуатації селянської праці.

У цілому слід підсумувати, що ідейно-політичний характер і специфіка селянського анархістського руху в Україні періоду 1917-1921 рр. випливали з ідеології анархізму й ідеології махновського руху в Україні зокрема. Політична програма анархізму остаточно була оформлена в Декларації Революційної повстанської армії України (жовтень 1919 р.), де викладалася своєрідна програма перебудови українського суспільства. Вона передбачала втілення досить суперечливих ідеологічних концепцій анархізму, й махновщини зокрема, та являла собою альтернативу державницькій течії національного відродження. Своєрідність ідеології анархо-махновщини полягала в тому, що суспільнополітична модель, за всієї недосконалості, була єдиною, з-поміж анархістських систем, що заволоділа масами, вирвавшись зі звичної площини теоретизування. Концепція суспільно-політичного розвитку Н. Махна та інших ідеологів анархізму припускала існування потужних авторитарних інститутів, що відобразилося в політичній організації руху, котра надала махновському суспільству рис воєнізованої аграрної республіки. Сам же «батька» був не стільки анархістом, скільки отаманом диктаторського типу. Його метою була насамперед особиста влада на підконтрольній території. При цьому впродовж усього існування анархо-махновський рух знаходився під значним впливом російських ідеологів анархізму. Останні використовували сприятливий український ґрунт для реалізації власних планів і амбіцій. Відтак, ідеологія анархізму ставала джерелом деструкції та хаосу. Так, український народ вкотре став жертвою експансії та свого роду соціально-політичного експерименту. Особливою мірою значним революційним підйомом селянських народних мас скористалися більшовики. Вони спочатку використали армію Н. Махна у власних військово-тактичних цілях, а відтак, жорстоко розправилися з її залишками.

Слід наголосити, що своєрідний концепт махновської анархістської ідеології був чужим українському державотворенню й національній ідеології. Він не мав під собою значної, власне української традиції. Теза ж про те, що Н. Махно є «героєм України», оскільки «дав волю українським селянам», є, на наш погляд, безпідставною, оскільки ця «воля» ніде й ніяким чином не була підтверджена юридично, чи документально. Натомість схильність до союзу не з армією УНР, а з окупантами України більшовиками ставить під сумнів будь який патріотизм Махна.

Література

Струве П. Идеология махновщины // Русская мысль (София). 1921. № 1-2..

Верстюк В. Ф. Перший союз Н. Махна з Радянською владою //Минуле України: відновлені сторінки /За ред.

І. Хворостяного та ін. К., 1991.

Ковалевський М. Анархісти // Енциклопедія українознавства. Словникова частина [перевидання в Україні].

Л, 1993. Т. 1.

Волковинський В.М. Нестор Махно: легенди та реальність. К., 1994.

Атоян О.Н. Воля к праву. Исследования махновщины и народного правосознания. Луганск, 2003.

Савченко В.А. Махно. Х., 2005.

Махно Н. Воспоминания. Кн. 1 : Русская революция на Украине (от марта 1917 г. по апрель 1918 год). К., 1991.

Верстюк В. Ф. Махновщина: штрихи к истории движения // Нестор Иванович Махно. Воспоминания, материалы и документы. К., 1991.

Савченко В. А. Політичний проект махновського руху жовтня-грудня 1919р. //Матеріали ІМіжн. наук. конф.

О., 2005.

Чоп В.М. Проблема місцевого самоврядування в ідеології та політичній практиці махновського руху

Размещено на Allbest.ru