Польське етнографічне товариство у Львові: міжнародна співпраця за умов міжвоєнного часу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Польське етнографічне товариство у Львові: міжнародна співпраця за умов міжвоєнного часу

Т.А. Пацай

Етнографічне товариство (ЕТ, Towarzystwo ludoznawcze) - найбільше польське народознавче товариство, що діяло у Львові з 1895 р. (з 1945 р. - у Любліні, з 1954 р. - у Вроцлаві, офіційна назва «Polskie towarzys-two ludoznawcze»). Окремі аспекти його діяльності висвітлені у працях Р. Кирчіва, З. Клодницького, З. Ясевича та ін. [1-5]. Метою цієї статті є аналіз обставин діяльності Етнографічного товариства в 20-30-х рр. ХХ ст. та участі його представників у міжнародних наукових заходах.

Офіційно ЕТ було утворене на Установчих зборах, що відбулися в залі львівської ратуші 9 лютого 1895 р. [6, 29]. Учасники зборів оголосили про заснування Товариства, ухвалили його статут і обрали Правління, на чолі з видатним польським славістом, деканом філософського факультету Університету Яна Казимира (УЯК) професором А. Каліною.

Створенню організації передували наступні події: спершу, 22 серпня 1891 р. на з'їзді польських лікарів та природознавців у Кракові відомий етнограф С. Удзєля представив проект створення народознавчого товариства; вдруге питання етнографічного осередку у Львові порушив проф. Немілович 1893 р. [7, 320]. Останнім і вирішальним став виступ А. Каліни 22 липня 1894 р. на з'їзді польських літераторів і журналістів у Львові, де він закликав до заснування народознавчого об'єднання. Його пропозицію ухвалили одноголосно й одночасно сформували комісію для ведення підготовчих заходів щодо створення Товариства. До її складу увійшли такі відомі вчені, як А. Каліна, Я. Бодуен де Куртуне, Г Бегелейсен, І. Франко, Я. Карлович, Е. Кольбушовський, С. Рамулт і М. Рибовський. Комісія розробила статут, затверджений Намісництвом Галичини 19 серпня 1894 р. Зміни до нього були внесені на Загальних зборах 21 січня 1896 р. Цей статут діяв понад півстоліття - до 1947 р.

Згідно статуту, мета Товариства - «наукове вивчення польського і сусідніх народів та поширення зібраних відомостей» [8, 1]. Для систематичного та ґрунтовного дослідження народу було утворено різні наукові секції - географічну, антропологічну, музичну, мовну, літературну, народного мистецтва, згодом до них додалися ще археологічна, соціологічна і секція народного природознавства [9, 1]. Кожна секція, згідно ухваленої інструкції, працювала над збором та аналізом відомостей і матеріалів у своєму напрямі, задля поширення результатів досліджень друком або в інший спосіб. Одним з пріоритетних напрямків діяльності ЕТ оголошувалося вивчення польсько-українського погра- ниччя й особливостей компактного проживання поляків в українському середовищі та українців у польському. Друкованим органом Товариства став науковий журнал «Lud» («Народ»), заснування якого ухвалили на засіданні правління ЕТ 16 березня 1895 р. Часопис оголошувався як місячник, хоча фактично видавався як щоквартальник, а згодом - щорічник.

Вже через десятиліття діяльності, Товариство зіткнулося з матеріальними труднощами - відчувався постійний брак коштів, не вдалося значно підвищити інтерес населення та залучити до «Ludu» постійних співробітників, також не вистачало коштів на гонорари для науковців. Окрім цього, Товариству бракувало приміщень, зокрема для бібліотеки і музейних експонатів, через що воно звернулося до Ради міста Львова щодо виділення приміщення у Міському промисловому музеї, але запит залишився без відповіді, [10, 97]. Вже у 1908 р. постало питання про збереження «Ludu» як єдиного польського народознавчого видання, оскільки фінансове становище Товариства не покращилося. Того ж року, на ХІІІ Загальних зборах, під час звіту скарбника Товариства, заявлено, що членські внески понад 300 осіб не здатні повністю перекрити витрати на видання часопису, а виділення науковихстипендій і гонорарів взагалі неможливе [11, 195]. Вирішено вкотре звернутися до суспільства за матеріальною та моральною підтримкою. Такі настрої панували аж до початку Першої світової війни.

Звіт за 1911--1918 рр. тільки підкреслив скрутні умови, в яких діяло Товариство. Приміром, через брак коштів на оренду приміщення, у 1913 р. резиденцію тимчасово перенесено до приватного помешкання секретаря Товариства та редактора «Ludu» А. Фішера, а в кінці 1913 р., завдяки видатному антропологу, згодом голові ЕТ - Я. Чекановському, - на кафедру антропології Університету Яна Казимира [12, 312-313]. Винятково ентузіазм цих провідних членів ЕТ та їхня невтомна праця дозволили зберегти і організацію, і «Lud». Зважаючи на фінансову скруту та воєнні роки, річники «Ludu» виходили зі значним запізненням. Так, ХУЛІ том вийшов наприкінці 1913 р., а ХІХ - лише 1915 р., до того ж був значно менший традиційного обсягу та складався лише з наукових статей. З таких самих причин була перерва й у загальних зборах Товариства - з червня 1911 до червня 1917 рр. вони не скликалися. ЕТ зазнало і значних кадрових втрат, адже померли особи, які стояли біля його витоків - М. Рибовський, С. Баль, М. Ребчинський, В. Губринович, Б. Бара- новський, Ф. Крчек, С. Шнейдер та ін. [12, 313, 320-321].

Незважаючи на такі складні обставини, вже з середини 1917 р. відновилися наукові засідання Товариства, що вказувало на поступове повернення до систематичної наукової праці в його лавах. Звісно, труднощі повоєнних років, фінансова скрута і політична нестабільність вплинули як на суспільство загалом, так і на Товариство зокрема. У міжвоєнні десятиріччя формат наукової діяльності Етнографічного товариства дещо змінився. Передусім, це полягало в зменшенні кількості та нерегулярності наукових засідань, фактично відбувся перехід від колективно-планового до індивідуального виконання наукової роботи. Ще одним суттєвим фактором стала зміна керівного складу - Правління майже повністю склали фахові вчені, професори університетів. Як згадувалося, провідну роль у цей період відігравали завідувачі кафедр етнографії та антропології УЯК, професори А Фішер і Я. Чекановський. Як зазначає З. Клодницький, це був час «симбіозу Етнографічного товариства з Університетом Яна Казимира» [13, 35]. Дійсно, впродовж 1920-30-х рр. збори та засідання ЕТ відбувалися в приміщеннях університету, а його бібліотеку та колекції передано на збереження кафедри етнографії, тоді як його активними членами стали молоді співробітники цієї кафедри - А. Бахманн, Я. Фальковський, Ю. Гаєк.

Однією з найкраще розвинених стала зовнішня репрезентативна діяльність Товариства. В міжвоєнний період члени ЕТ брали участь у значній кількості міжнародних наукових з'їздів, конгресів, виставок. Цей час позначений також тісною співпрацею між слов'янськими народознавчими організаціями. Вчені ЕТ взяли участь у І Конгресі слов'янських географів і етнографів, який тривав 4-8 червня 1924 р. у Празі. До оргкомітету входив почесний член Товариства Л. Надерле, а також інші професори празького та белградського університетів. Робота відбувалася в шести секціях: 1) картографії, геофізики, геодезії, гідрографії, метеорології і кліматології; 2) геоморфології і геології; 3) геоботаніки; 4) антропогеографії і економічної географії; антропології, етнографії, демографії і соціології; географія в освіті. Організатори завданням з'їзду бачили порозуміння між вченими з сусідніх країн, вияв досягнень слов'янської географії та суміжних наук, сподівання щодо пожвавлення наукового руху у слов'янських країнах.

Останні два положення заохотили представників польської наукової еліти гідно представити країну і підкреслити її незалежність і велику культурну традицію. Представники ЕТ провели ґрунтовну підготовку до Конгресу. При кафедрі географії УЯК у Львові було створено місцевий підготовчий комітет, який очолив проф. Є. Ромер. Організаторами відділу місцевого осередку навколо секції «антропології, етнографії, демографії і соціології» стали Я. Чекановський, А. Фішер, Л. Козловський та Т. Лер-Сплавінський [14, 162]. У звіті про Конгрес, надрукованому в «Ludzie», вказано, що більшість виступів зробили поляки. Члени виголосили доповіді: «Розвиток етнографічних досліджень в Польщі», «Методи дослідження народних пісень» (Я. Бистронь), «Організація етнографічних досліджень», «Магічні ліки в обрядах польського народу», «Дерево в обрядах поляків» (Е. Франковський), «Сучасні погляди на антропологію м'яких частин» (Е. Лотх), «Основні антропологічні типи на території Польщі» (К. Столихво), «Проблема синтезу картограм і антропологічних типів» (Я. Чекановський), «Расове підґрунтя основних культур» (С. Понятовський), «Киянка на землях польських» та «Етнографічне дослідження Полісся» (К. Мошинський) [14, 163-164].

Згідно до ухвали І Конгресу слов'янських географів і етнографів, ІІ з'їзд відбувся 2-12 червня 1927 р. у Польщі. Особливістю конгресу було те, що він проходив у формі «наукової подорожі» містами Польщі. Для проведення цієї акції організатори орендували окремий залізничний вагон. Пленарні засідання Конгресу відбулися у Варшаві, Львові та Кракові, а секційні - Варшаві, Вільнюсі, Львові та Кракові. Наукові засідання пройшли у 8 секціях, з яких 6-та була присвячена антропології, етнографії й етнології [15, 126]. Важливо, що секція, своєю чергою, була поділена на три напрями: етнографії й етнології; міждисциплінарної етнології; антропології. Найширше був представлений перший напрям, доповіді в якому виголошували за такою тематикою: 1) загальні теоретичні та територіальні питання; 2) матеріальна культура; 3) громадська та 4) духовна культура.

Членами ЕТ також було підготовлено ряд виступів, зокрема - «Вплив географічних чинників на етнографічні явища», «Про єдність визначення етнографії і етнології і їх напрямків» (А. Фішер), «З досліджень над дахом у слов'ян» (А. Бахманн), «Чари в Польщі (правовий аспект)» (К. Кораний), «Розміщення населення на Поліссі» (Л. Гродицький), «Міжнаціональні взаємини у волинському воєводстві» (Й. Пятковський), «Картографічний метод і кількісний критерій» (Я. Чекановський), «Расова характеристика населення Північно-Східної Азії» (С. Клімек), «Антропологічні дослідження у Пултуському повіті» (Б. Росінський) [15, 126-129].

За три роки, в Югославії (м. Белград) 4 травня 1930 р. відкрився ІІІ Конгрес слов'янських географів і етнографів [16, 198]. Новизною цього з'їзду стало те, що, крім представників слов'янських країн, у ньому взяли участь вчені з Франції, Бельгії, Німеччини, натомість бойкотували захід Болгарія та СРСР [16, 200-201]. Як і 1927 р., з'їзд відбувався у формі наукової подорожі але, порівняно з попереднім, мав значно ширшу екскурсійну програму. Звіт щодо діяльності цього Конгресу, насамперед його етнографічної секції, підготував А. Фішер. Подорож відбулася за маршрутом: Белград - Прахов - Заєчар - Ніш - Скоп'є - Мітровіця - Рашка - Кралево - Чачак - Сараєво - Ілідж - Дубровник - Спліт - Сушак - Огулін - Любляна - Загреб [15, 199], тобто, вчені об'їхали майже всю країну. Наукові засідання чергувалися з екскурсіями, відвідинами етнографічних товариств, музеїв, зустрічами з громадами. З 200 учасників Конгресу, польську делегацію представляли 66 осіб, які виголосили 52 зі 124 доповідей. В етнографічній секції, серед запланованих 38 доповідей, були виступи Я. Чекановського на тему: «Стан сучасних досліджень над антропологічною картою Європи» й А. Фішера - «Етногеографічний метод у дослідженні духовної культури» [16, 200].

На IV Конгресі слов'янських географів і етнографів, що пройшов у Болгарії 16-21 серпня 1936 р., ЕТ представляв Я. Чекановський, який виступив з доповіддю щодо антропології болгар [17, 141]. У слові на заключному пленарному засіданні вчений підкреслив важливість систематичних слов'янських з'їздів, але обґрунтував необхідність вироблення такого графіку зібрань, який би не співпадав з іншими міжнародними науковими заходами [18, 76].

Регулярність всеслов'янських конгресів міжвоєнної доби, без сумніву, відіграла значну роль у розвитку слов'янської етнографії. Представники ЕТ, зокрема А. Фішер і Я. Чекановський вивели досягнення львівської етнографічної й антропологічної шкіл на всеєвропейський рівень, здобувши широке наукове визнання. Члени Товариства брали також участь і в інших міжнародних конгресах, конференціях, виставках народного мистецтва, що відбувалися у Празі, Римі, Антверпені, Берні тощо.

Відповідно до ухвали Комісії з інтелектуальної співпраці Ліги Націй, у жовтні 1928 р. було заплановано проведення Конгресу народного мистецтва. Для забезпечення участі в ньому представників Польщі, 11 листопада 1927 р. у Варшаві створено Загальний комітет польської секції, який очолив М. Третер. Львівський місцевий осередок Комітету почав роботу 20 грудня 1927 р. і вибрав своїми представниками А. Фішера й І. Свенціцького [19, 199]. Як і планувалося, Конгрес тривав протягом 7-13 жовтня 1928 р. Його провідною метою було дослідження всіх виявів народної культури, з'ясування спільних і відмінних рис, задля об'єднання крізь світове мистецтво. Цей з'їзд був доволі масштабним - у ньому взяли участь близько 300 представників 31 нації. Професори К. Тіхи та А. Фішер стали на ньому офіційними представниками Польської держави.

Перша конференція Комісії народного мистецтва відбулась у Римі 25-31 жовтня 1929 р. [20, 201]. На адміністративних засіданнях ухвалили рішення щодо координування Конгресу народного мистецтва через Бюро Міжнародної комісії народного мистецтва (Commission Internationale des Arts Populaires, CIAP), до складу якого увійшли президент і вісім членів. До першого складу Бюро увійшли представники Німеччини, Франції, Нідерландів, Швейцарії, Італії, Чехословаччини, Бельгії та Ліги Націй. Окрім цього, Міжнародну Комісію народного мистецтва проголосили окремою структурою у Лізі Націй та повідомили про її вихід з підпорядкування Комісії з інтелектуальної співпраці. На конференції було узгоджено черговість проведення майбутніх конгресів. Згідно з ухвалою, ІІ Конгрес народного мистецтва запланували на 1930 р. у Бельгії, ІІІ - 1932 р. у Нідерландах, IV-й, разом з міжнародною виставкою народного мистецтва, намітили провести у Швейцарії 1934 р [20, 202].

Провідною науковою темою конференції в Римі стала «Народна пісня, музика і танець у громадському житті». У зв'язку з цим, А. Фішер виголосив доповідь на тему: «Народна музика, пісня та танець у польському весільному обряді», яку відзначили як найактуальніший виступ [20, 203].

На ІІ Конгресі народного мистецтва, який відбувся 28 серпня - 7 вересня 1930 р. у Бельгії, представником ЕТ у польській делегації знову став А. Фішер. До делегації увійшли також Ф. Колесса як представник НТШ, Ц. Еренкреутц від Товариства народних ремесел та Є. Завєйський як представник Інституту народних театрів [21, 206]. А. Фішер виступив з рефератом: «Народне мистецтво у польських народних виставах», пов'язаним із задекларованою темою ІІ Конгресу - «Народне мистецтво в суспільних святах. Давні елементи і новотвори» [21, 207]. Вчений також виступив на пленарному засіданні. Під час вибору нових членів Президії Комісії народного мистецтва, представник Польщі увійшов до складу Бюро. Це було великою заслугою вчених, які впродовж тривалого часу брали участь у міжнародних наукових заходах, а їх делегації часто перевищували представництва більших країн.

Крім цього, представники ЕТ брали участь у З'їзді професорів етнографії й етнології у Варшаві (1926), І Конгресі слов'янських філологів у Празі (1929), засіданні Бюро Міжнародної Комісії Народного мистецтва в Парижі (1931) та відгукувалися на ювілеї провідних європейських етнографів.

Отже, Етнографічне товариство в міжвоєнні десятиліття було на межі виживання, через складні політичні й економічні обставини. Однак, завдяки науково-організаційній праці А. Фішера й Я. Чекановського, які залучили до наукової роботи також молодих дослідників (Я. Фальковський, С. Клімек, Ю. Гаєк), відбулося відновлення професійного народознавчого осередку. В 2030-х рр. ХХ ст. Товариство стало провідним польським етнографічним об'єднанням, яке успішно представляло країну на міжнародних наукових заходах.

Література

народознавчий етнографічний товариство

1. Кирчів Р. До ювілею «Towarzystwa Ludoznawczego» // Народознавчі зошити. -- 1995. -- № 3.

2. Klodnicki Z. Dzieje Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego (1895-1995) // Przyczynki do etnografii Zamojszczyzny. Materiafy ogolnopolskiej sesji popularne-naukowej. -- Zamosc, 1995.

3. Jasiewicz Z. Kilka uwag o przeszlosci i terazniejszosci etnologii polskiej. W stulecie Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego // Lud. -- 1996. -- T. 80.

4. Fornal Maria: 100 lat Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego // Zamojski Kwartalnik Kulturalny. -- 1995. -- №. 3.

5. Мовна У. Причинки до окреслення місця Юзефа Ґайка (1907--1987) у системі етнокультурних координат України та Польщі //Матеріали до української етнології. -- 2008. -- Вип. 7.

6. Sprawozdanie z pierwszego Walnego Zgromadzienia // Lud.-- 1895. -- T 1.

7. Rybowski M. Sprawozdanie z czynnosci dziesiecioletniej Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie //Lud. -- 1905. -- T. 11.

8. Statut Towarzystwa Ludoznawczego. -- Lwow, 1911.

9. Slowo wstзpne // Lud. -- 1895. -- T. 1.

10. Sprawy Towarzystwa // Lud. -- 1906. -- T. 12.

11. Sprawy Towarzystwa. Wystawa etnograficzna // Lud. -- 1908. -- T. 14.

12. Sprawy Towarzystwa // Lud. -- 1919. -- T. 20.

13. Kronika Polskiego Towarzystwa Ludoznawczego (1895-- 1995) /Red. Z. Klodnicki. -- Wroclaw, 1997.

14. I Kongres Geografow i Etnografow Slowianskich w Pradze // Lud. -- 1923. -- T. 22.

15. II Zjazd Slowianskich Geografow i Etnografow w Polsce //Lud. -- 1927. -- T. 26.

16. III Zjazd Slowianskich Geografow i Etnografow w Jugoslawji 1930 // Lud. -- 1930. -- T. 29.

17. Kondracki Jerzy. Czwarty Zjazd Slowianskich Geografow i Etnografow // Przeglqd geograficzny. -- 1936. -- T. 15.

18. Szaflarski J. Czwarty Zjazd Slowianskich Geografow і Etnografow w Sofii // Wiadomosci geograficzne. - 1936. - №. 8-10.

19. Bachmann A. Kongres sztuki ludowej w Pradze 1928 roku //Lud. - 1927. - T. 26

20. Fischer A. Mi^dzynarodowa Konferencja Komisji Sztuki ludowej // Lud. -- 1930. -- T. 29.

21. A.F II M^dzynarodowy Kongres Sztuki Ludowej // Lud. -- 1930. - T. 29.

Размещено на Allbest.ru