Гончарні горни для випалювання іграшки Опішненського гончарного району ХХ – початку ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гончарні горни для випалювання іграшки Опішненського гончарного району ХХ-початку ХХІ ст.

В.І. Троцька

Гончарні горни - двокамерні теплотехнічні споруди для випалювання глиняних виробів. На території України вперше були виявлені на місцях поселень трипільців (ІV-III тис. до н.е.) лісостепового Правобережжя й Прикарпаття. Наступний період їх використання припадає на першу половину І тис. н. е., оскільки довгий час гончарні горни не застосовувалися давнім населенням, зокрема широке їх використання відмічено в племен черняхівської культури (ІІ-V ст. н. е.) [1, 3,134188]. Щодо наступних епох, то дослідники фіксують гончарні горни носіїв так званої салтівської культури (VІІІ-Х ст.) [2, 418], доби Русі (ІХ-ХІІІ ст.) [3, 111- І12; 4, 40-43], козацького періоду (ХУ-ХVШ ст.), у гончарних осередках Середнього Подніпров'я, Лівобережжя Східного Полісся і Східного Поділля [5, 250253; 6, 86-94; 7, 182-186; 8, 89-96; 9, 23-24; 10, 8992; 11, 119-123; 12, 75-83; 13, 68-72; 14, 195-234; 15, 57-63]. Наукове дослідження гончарних горнів почалося в 1880-х рр. Зокрема у другій половині ХІХ-на початку ХХ ст. у періодиці, виданнях губернських і повітових земств, статистичних комітетів з'явилися окремі статті, замітки, повідомлення про гончарство, в яких були згадки про випалювальні споруди. Найбільше відомостей про гончарні горни походять з території Гетьманщини. Вони досліджені як археологами, так і етнологами [16, 87-90; 17, 172-180; 18, 53-67; 19, 115,116,152,158,170; 20, 111-116; 21, 41-59; 22, 152; 23, 55-59; 24, 40-43; 25, 180-184; 26, 122-127].

Дані про горни з інших територій розпорошені та потребують додаткового пошуку, адже випалювальні споруди зазначеного періоду спеціально ніхто не досліджував, а їхнє вивчення відбувалося, разом з дослідженням гончарного промислу в цілому. Найповніші відомості про гончарні горни кінця ХІХ ст. були зібрані І. Зарецьким 1893 р. на території Лівобережної України, у Полтавській губ. Тому цінними дотепер є відомості, зафіксовані вченим про наявність в гончарних осередках Полтавської губ. гончарних горнів для випалювання глиняних виробів. Дослідником виявлено два їх типи - «горщечні» та «мисочні». Перші мали в плані округлу або овальну випалювальну камеру, були характерні для всієї території України, призначалися для випалювання різноманітного посуду, цегли та кахель, були відкритого, напіввідкритого та закритого типів. У «мисочних» випалювальна камера квадратної у плані форми. Такі теплотехнічні споруди призначалися винятково для випалювання мисок, були відкритого типу, над ними завжди будували навіс, який захищав горно від опадів (рідко такий навіс будували над «горщечним» горном. Відомі лише в Зіньківському повіті Полтавської губ. [27, 18,19]. Горнів для випалювання іграшок в гончарних осередках дослідником не виявлено, оскільки за етнографічними матеріали відомо, що гончарі ХІХ-початку ХХ ст. випалювали глиняну іграшку разом з посудом.

У літературі на сьогодні існує незначна кількість праць, присвячених введенню в науковий обіг даних про горни кінця ХІХ-початку ХХ ст. на Лівобережжі України [16, 87-90; 17, 172-176; 18, 53-67; 19, 115,116,152,158,170; 20, 111-116; 21, 41-59; 22, 1-52; 23, 55-59; 24, 40-43; 25, 180-184] і майже немає згадок про горни для випалювання іграшок [26, 122-127]. Адже такі споруди почали будувати значно пізніше, оскільки на Полтавщині, на межі між селами Малі Будища та Попівка, співробітниками Інституту керамології відділення Інституту народознавства НАН України та Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному у жовтні 2003 р. виявлено гончарне горно невеликих розмірів початку 1920-х рр. збудоване спеціально для випалювання глиняних іграшок. Випалювальна камера горна не збереглася, але, наймовірніше, вона була округлої в плані форми. Від топкової камери її розділяв «черінь», який спирався на залізні прути та фрагменти від верхніх частин макітер. Поверхня «череня» зруйнована, вціліла лише одна «дучка» діаметром 0,04 м. Топкова камера не мала опорної перегородки «козла». В ній знайдено уламки глиняних зооморфних і антропоморфних фігурок, виготовлених у формах. Всього у горні було знайдено більше, ніж 250 теракотових фігурок різних розмірів (цілих і фрагментованих) [26, 122-127].

Гончарні горни для випалювання іграшки зафіксовані й на території стародавнього козацького містечка Опішні, під час керамологічної експедиції [28]. Зокрема на садибі Опішненського майстра В. Омеляненка (1925 р. н.) знаходиться гончарне горно для випалювання іграшки та декоративного посуду. Заглиблене в ґрунт, збудоване майстром в 1970-х рр. За конструкцією горно подібне до «горщечного» - двокамерне з опорною перегородкою «козлом», діаметр випалювальної камери становить 0,83х1,19 м. Такі розміри випалювальної камери дозволяли помістити в ній не лише монетку, але й козаків, баринів, декоративний посуд. По всій площині «череня», який відділяє випалювальну камеру від топкової, рівномірно розміщено 20 «дучок», діаметром приблизно 0,03-0,04 м. Топкова камера висотою 0,60 м переділена «козлом», шириною 0,27 м, довжиною 0,77 м, висотою 0,6 м. Довжина топкових камер - 0,9 м, ширина - 0,54 м. Довжина пічки - 2,1 м, ширина - 0,4 м, висота - 0,5 м. Пригребиця горна цегляна, розмірами 1,50х1,65х1,78 м. Горно знаходиться в сараї, який оберігає його від опадів. Майстер користувався ним до 1990-х рр., а сьогодні випалює вироби в муфельній печі.

З 1998 р. традиційну глиняну іграшку випалює у горні й Г. Діденко (1944 р. н.). Виготовляє майстриня переважно іграшки-свистунці найрізноманітніших форм, а також барині, сюжетні скульптурні композиції. Горно майстриня збудувала сама. Викладене воно з цегли, обмазане глиною. Посудна камера чотирикутної форми, діаметром 0,4х0, 35х0,5 м. Черінь, «застелений» череп'ям, тримається на залізних прутах. У «черінь» вмазана труба, довжиною 0,45 м, діаметром 0,05 м, в якій з чотирьох сторін проколото отвори діаметром 1 см. Топкова камера, розмірами 0,35х0,3х0,35 м, без «козла». Пригребиця 0,9х0,8х0,5 м. В горні випалює одночасно 250-300 виробів, залежно від розміру.

Гончарне горно для випалювання іграшки виявлено й на садибі Н. Радченко (1934-2012). Асортимент продукції, яку вона випалювала в горні з 1990 до 2012 рр., становлять переважно півники-свистунці. Горно побудоване з цегли, випалювальна камера в плані чотирикутної форми, розмірами 0,56х0,46х0,55 м (розміри цеглин 0,19х0,1х0,025 м). Черінь викладений з цегли, яку покладено на залізні прути, не обмазаний глиною. Між цеглинами є невеликі отвори, які виконують функцію «дучок». Висота топкової камери - 0,4 м, довжина 0,7 м, ширина - 0,49 м. «Козел» відсутній. Пригребиця, розмірами 0,82x0,62x0,96 м, земляна. В горні приблизно випалювала за один раз до 500 свистунців.

Залишки горна для випалювання іграшки знаходяться також на колишніх садибах гончарів І. Порохівника та П. Омеляненка. Випалювальна камера горна першого чотирикутної в плані форми, розмірами 0,62х 0,63х0,49 м, «черінь» викладений із залізних прутів, «застелений» череп'ям, не обмазаний глиною. Топкова камера та пригребиця закидані сміттям і цеглою. Вдалося встановити розміри лише «пригребиці», довжиною 1,2 м, шириною 1,23 м. Залишки цегляного горна, в якому випалював іграшки П. Омеляненко (193 02010), мають діаметр посудної камери 0,76х0,99 м, округлої в плані форми, в її стінки вмуровані фрагменти «квітників». «Черінь»зруйнований. Топкова камера розмірами 0,55х0,49х0,32 м. Від опорної перегородки «козла», який переділяв топкову камеру на дві частини, залишився лише ряд цегли, довжиною 0,59 м, шириною 0,12 м. Пригребиця земляна, розмірами 1,08х1,47х1,2 м.

Горно для випалювання іграшок, знаходиться на території музею-садиби гончарки О. Селюченко Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, де майстриня лише один раз випалила свої вироби. Збудоване влітку 1984 р. (за 3 роки до смерті майстрині) художниками-монументалістами з Києва О. Фесуном і М. Малишком. До того року О. Селюченко не мала власного горна, тому іграшки доводилося випалювати в пічці власної хати, іноді іграшку допомагали випалювати опішненські гончарі. Горно, не традиційне для Опішного, збудоване на поверхні землі, викладене з цегли, висота до рівня землі - 1,2 м. Посудна камера куполоподібної форми, найвужча частина - 0,29х0,22 м, найширша - 0,66х0,68х1,14м. Отвір для закладання виробів - 0,4х0,21м. « Черінь» побудований з цегли, розмірами 0,25х0,12 м, між цеглинами зроблені отвори, які виконують роль «дучок». Топкову камеру на дві частини переділяють цеглини (2,5 штуки) поставлені «наребро». Довжина топкової камери - 1,4 м, ширина - 0,49х0,27 м, щелепи топкової камери - 0,27х0,27 м. Пригребиця розмірами 0,58х0,39х0,1 м. Гончар В. Омеляненко стверджував, що «таке горно не справжнє, бо в ньому незручно випалювати, тому що дуже мала пічка, потрібно палити лише тоненькими дровами» [28]. Та й сам О. Фесун у книзі «Жива глина» згадував: «Ми звели сякий-такий горн на садибі Селюченко, але й тому Олександра Федорівна була рада» [29, 82].

Горно Ю. Пошивайла, збудоване майстром 2009 р. Його загальна довжина - 1,67 м, ширина - 0,88 м, висота - 1,2 м. Посудна камера довжиною - 0,75 м, шириною - 0,49, висотою - 0,75 м. У камері 2 канали, розмірами 0,14х0,14 м, які виходять у димар. Отвір для закладання виробів - 0,52х0,34 м. Черінь замінює карбурундна плита, виготовлена з високотемпературного матеріалу. В горні майстер переважно випалює монетку маленький дитячий посуд, що відтворює всі традиційні форми глиняних виробів. За конструкцією, горно не традиційне для Опішного, нагадує випалювальні споруди, які використовують на керамічних заводах.

Таким чином, в Опішному, під час керамологічних експедицій, зафіксовано 7 гончарних горнів для випалювання іграшки, але лише у двох майстри випалюють іграшку. Варто також сказати, що подібних горнів кінця ХІХ-початку ХХ ст. дослідникам Опішного не вдалося зафіксувати, окрім горна для випалювання пластики малих форм початку 20-х рр. ХХ ст. Наявність горнів для випалювання іграшки, на вказаній території, дає можливість прослідкувати не тільки їх конструктивні особливості, але й поповнити інформацію щодо побутування спеціальних споруд для випалювання іграшки в ХХ-на початку ХХІ ст.

Література

горн глиняний фігурка випалювання

1. Бобринский А.А. Гончарные мастерские и горны (по материалам ІІ--V вв. н. э.). -- М., 1991.

2. Винокур І.С., Телегін Д.Я. Археологія України: Підручник. -- Тернопіль, 2004.

3. Петрашенко В.О. Кераміка і гончарна справа // Село Київської Русі. -- К., 2003.

4. Південноруське село ІХ--ХІІІ ст. (Нові пам 'ятки матеріальної культури). -- К., 1997.

5. Буйлук М.М. Гончарний комплекс кінця ХVII--початку ХVІІІ ст. із Переяслава // Українське гончарство: Національний культурологічний щорічник / Упор. О. Пошивайло. -- К.; Опішне, 1993. -- Кн. 1.

6. Виногродська Л. Колекція керамічних виробів ХVІІ--ст. з розкопок у Чернігові // Нові дослідження пам 'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. -- Вип. 14. -- К, 2005.

7. Виногродская Л.И. Материалы по керамическому производству ХVІІ--ХVIII вв. на Полтавщине // Охорона і дослідження пам 'яток археології Полтавщини: Третій обласний науково-практичний семінар: Тези доповідей. Полтава, 1990.

8. Коваленко О. Матеріали до історії гончарства Полтави ХVІІІ ст. // Український керамологічний журнал. -- 2004. -- № 1.

9. Колибенко О. Гончарна піч другої половини ХVІІ ст. з Переяслава // Переяславська земля і світ людини. -- К.; Переяслав-Хмельницький, 1998.

10. Луговий Р. Гончарні горни доби пізнього середньовіччя з Решетилівки // Українська керамологія: Національний науковий щорічник -- 2007: Українське гончарство доби козацтва / За ред. О. Пошивайла. -- Опішне, 2011. -- Кн. ІІІ. -- Т. 1.

11. Луговий Р., Коваленко О., Яремченко В., Верещака В. Гончарні горни ХVIII ст. з Решетилівки // Нові дослідження пам 'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. Вип. 17. -- К., 2008.

12. Супруненко О.Б. та ін. Дослідження посаду літописної Лтави. Інститутська гора. -- К.; Полтава, 2009. -- Ч. 2.

13. Ханко О. Пізньосередньовічне горно з Полтави // Полтавський археологічний збірник. -- Полтава, 1999.

14. Чміль Л. Гончарні осередки Середнього Подніпров'я ХVІ--ХVIII ст. // Українська керамологія: Національний науковий щорічник -- 2007.

15. Яремченко В., Ткаченко О. Гончарні горни кінця ХVІІ -- початку ХVIII ст. з Полтави // Нові дослідження пам 'яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. -- Вип. 18. -- К., 2009.

16. Маевский Н. Горшечный промысел в с. Шатрищах // Памятная книга Черниговской губернии. -- Чернигов, 1862.

17. Міщанин В.Д. Північна група малих осередків гончарства Опішненського гончарного району (друга половина ХІХ--ХХ ст.). -- Опішне, 2005.

18. Могильченко М. Гончарство в с. Олешні у Чернігівщини // Матеріали до українсько-руської етнології. -- 1899. -- Т. 1.

19. Пошивайло О. Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна. -- К., 1993.

20. Пошивайло О. Ілюстрований словник гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина). -- Опішне, 1993.

21. Русов М. Гончарство у селі Опошні, у Полтавщині // Матеріали до української етнології. -- 1905. -- Т. VІ.

22. Твердохлебов А.Д. Гончарный промысел в Ахтырском уезде в 1881 году //Труды комисии по исследованию кустарных промыслов Харковской губернии. -- Х., 1885.

23. Троцька В. Гончарні горна середини ХVІІІ--початку ст. з Опішного та околиць (стан їх вивчення) // Жовківські читання -- 2011: Зб. ст. Першої наук. конф. «Музей в сучасному світі» / Упор. С. Каську. -- Львів, 2011.

24. Троцька В.І. Дослідження гончарних горнів у Опішному // Український керамологічний журнал. -- 2001. -- № 2.

25. Троцька В.І. Дослідження гончарних горнів кінця ХVIII початку ХХ століття на території Опішного та його околиць на Полтавщині // Интеграция археологических и этнографических исследований: Сб. науч. тр. -- Одесса; Омск, 2007.

26. Троцька В., Щербань А. Горно 1920-х років з околиць Опішного для випалювання іграшок // Етнічна історія народів Європи. -- К., 2007.

27. Зарецький И.А. Гончарный промысел в Полтавской губернии. -- Полтава, 1894.

28. Польові матеріали автора.

29. Качкан В.А. Жива глина: Мандрівка в минуле та сьогоднішнє Опішного. -- Опішне, 1994.

Размещено на Allbest.ru