Виховні та сирітські будинки Приказів громадської опіки в Україні (ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИХОВНІ ТА СИРІТСЬКІ БУДИНКИ ПРИКАЗІВ ГРОМАДСЬКОЇ ОПІКИ В УКРАЇНІ (ХІХ початок ХХ ст.)

Проблема державного та суспільного піклування над сиротами та покинутими дітьми набула за останні двадцять років в Україні неабиякої актуальності. Це було зумовлено погіршенням соціально-економічної ситуації, деградацією інституту сім'ї та необхідністю відродження забутих форм допомоги неповнолітнім. Важливе значення у вирішенні цієї проблеми має вивчення історичного досвіду діяльності Приказів громадської опіки, що утворювались у Російській імперії з 1775 р., згідно з Законом «Учреждения для управления губерний Всероссийской империи».

Діяльність Приказів громадської опіки (далі ПГО) досліджували дореволюційні російські та українські науковці, зокрема Є. Максимов, Г Ульянова, О. Соколов, О. Дуплій, Ф. Ступак, Л. Махорін, В. Шпак та ін. [1 8]. Проте, історія створення та діяльності навчально-виховних закладів ПГО, за винятком публікацій відомого київського дослідника Ф. Ступака [9], залишається малодослідженою, що пояснюється відсутністю джерел (наприклад, фонд Харківського ПГО загинув під час Другої Світової війни). Метою статті є аналіз процесу створення та функціонування сирітських та виховних будинків ПГО в українських губерніях у ХІХ на початку ХХ ст.

До обов'язків ПГО належало влаштування та утримування «народних шкіл, сирітських домів, лікарень, аптек, будинків для невиліковних хворих, робітних та упокорювальних будинків» [1, 539]. Метою створення сирітських будинків у віданні ПГО була опіка над малолітніми сиротами обох статей та влаштування їх після досягнення певного віку до навчальних закладів, на службу, на фабрики й заводи, до приватних осіб для навчання ремеслам, залежно від соціального стану сиріт. До сирітських будинків приймали сиріт місцевих купців, міщан, цехових, людей вільного стану, чиновників та дітей канцелярських службовців, які перебували в бідності й не мали засобів для їхнього виховання й навчання в інших закладах [10, 37].

Згідно зі Статутом суспільної опіки, у сирітських будинках вихованці опікувались до 12 років. Потім діти, залежно від статі, походження, здібностей та схильностей, закінчивши гімназію, могли з розглядом приказів, вступати до університетів (штатними студентами або за кошт приказів), до громадянської служби, до стану купецького або міщанського (за бажанням).

Інші випускники розподілялись наступним чином: сироти чиновників та канцелярських службовців віддавались до канцелярських училищ або до приватних благодійників. Сироти купецького стану, залежно від здібностей, відправлялись до фельдшерських шкіл при богоугодних закладах приказів; в державні школи садівництва, виноробства, землеробства; до приватних осіб за платню чи безоплатно для навчання мистецтву, ремеслам, торгівлі та ін.

Дівчата, найкращі за здібностями, розподілялися до виховних казенних закладів училищ та інститутів, до приватних пансіонів, до приватних осіб для навчання ремеслам та рукоділлю [10, 259]. сирота приказ громадський опіка

З 1864 р. виховні будинки при губернських ПГО засновувались для опіки над незаконнонародженими дітьми [11, 116]. Малолітніх дітей, здатних до навчання ремеслам і здорових, ПГО мали право відправляти до імператорських виховних будинків Москви та СанктПетербурга або до порядних приватних осіб [12, 107 108].

У 1816 р. виховні будинки при ПГО існували лише у Києві (з пологовим будинком) та Харкові СлобідськоУкраїнський (40 сиріт опікувались поза ПГО на його кошти) [13]. 1852 р. у Росії, в 7 виховних будинках та 12 відділеннях опікувались на кошти ПГО 3309 дітей. З них 524 були розподілені за різними місцями, 773 померли, на 1853 р. залишились 2012 вихованців. Утримання кожної дитини обходилось в 10 руб. 49,25 коп. на рік або 3 коп. на добу [10, 259].

В Одесі створення сирітського будинку ПГО розпочалося 1809 р., коли була заснована співоча школа при Одеській соборній церкві, перейменована у сирітський дім [14, 18]. У 1821 р., за розпорядженням Одеського градоначальника М. Трегубова, сирітський будинок став співочою школою з навчанням вокалу та інструментальній музиці з найменуванням «сиропитательный дом» [15, 709].

Завідування сирітським будинком здійснювала спеціальна комісія. Фінансував заклад Одеський будівельний комітет, який щомісяця виділяв 2 2,5 тис. руб. на його утримання [16, 1,54]. На січень 1822 р. у сиротинці виховувалась 51 дитина, а також було 9 співаків, 1 наглядач, 15 службовців [16, 23]. Діти вивчали початкові правила граматики, арифметику, чистописання, священну історію, катехізис. Найкращі вихованці потім вступали до Рішельєвського ліцею [16, 18 18зв., 50].

Положення про заснування ПГО в Одесі було затверджено Олександром І 25 липня 1823 р. Згідно з ним, існуючий в Одесі сирітський дім передавався до ПГО [17, 72] і його розмістили в найманому приміщенні. Приказ розпочав свою діяльність 29 липня 1824 р. [17, 143зв.]. Одеському приказу виділявся капітал в 100 тис. руб. з Херсонського ПГО протягом двох років [17, 73]. Першими опікунами сирітського дому та жіночого училища Одеського ПГО стали протоієрей П. Куницький та купець 1-ї гільдії К. Папудоглу [17, 107,139 зв.]. В Одеському сирітському будинку ПГО у 1823 р. повнолітні вихованці писали рапорт на звільнення з видачею атестату [18, 4]. Після випуску з сирітського будинку вступали на імператорську службу.

За розпорядженням Новоросійського та Бессарабського губернатора від 7 грудня 1842 р., для сирітського закладу був куплений дім за 7600 руб. сріблом у спадкоємців графа Булгарі [19, 3]. 15 липня 1847 р. заклад був переведений у новозбудоване приміщення [19, 48а]. У 1860 1861 рр. в Одеському сирітському будинку ПГО перебували 175 підкидьків [20, 36зв.].

Підкидьки та малолітні сироти, які не мали ані батьків, ані родичів, доставлялись у поліцію. Їх відправляли до ПГО. Ті ПГО, які не мали виховних чи сирітських будинків, мусили розподіляти дітей між благодійниками, але часто діти залишались при богоугодних закладах [21, 5]. Останні не були пристосовані для виховання дітей, немовлята часто гинули від недбалого догляду, поганого харчування. Старші діти звикали до байдикування й ледарства. Тому міністр внутрішніх справ циркуляром від 28 березня 1867 р. доручав: «1. Приказам не залишати на виховання в богоугодних закладах підкидьків і сиріт.

Негайно віддавати таких дітей благодійникам без плати або за плату за рахунок сум громадського піклування.

Дітей, які залишилися сиротами в певному віці, розподіляти безкоштовно або за плату в навчальні, ремісничі або інші заклади. 4. При наявності в губернії приватного доброчинного товариства співпрацювати з ним на предмет опіки дітей» [21, 6 6зв.].

У Подільському ПГО сирітського будинку не існувало, сироти віддавались на виховання до благодійників. На 1855 р. опікувались 13 сиріт та 3 покинутих дітей, вибуло 2 сиріт та 1 покинута дитина, померли 2 сироти, залишилось 9 сиріт і 2 покинуті дитини. На їх утримання було витрачено 146 руб. 50 коп., а на добу 4,33 коп. [22, 70]. Вихованці Подільського ПГО навчались у різних навчальних закладах: у 1-й Санкт-Петербурзькій гімназії син титулярного радника В. Порай-Кошиц, 7 вихованців у 1-й Київській гімназії (О. Коробкін, син колезького регістратора, М. Левашов син колишнього екзекутора Київського університету, К. Александров син капітана корпусу топографів, М. Долженко син померлого відставного поручика, сини губернських секретарів М. Сваричевський, О. Колянковський та В. Бржезинський) та 3 дітей в університеті Св. Володимира в Києві (П. Куклярський син відставного підпоручика, В. Станіславський син колезького регістратора та Я. Дольц син підпоручика) [22, 76].

У віданні Волинського ПГО перебував сирітський дім, відкритий 1856 р., розрахований за штатом на 90 осіб [23, 73]. Вихованці проживали там постійно, а дітейпідкидьків відправляли в навколишні села до годувальниць. 1860 р. в Житомирському сирітському домі проживали 23 хлопці та 54 дівчини, 19 хлопчиківпідкидьків та 10 дівчаток перебували у годувальниць [24, 26]. У 1892 р. його почесними опікунами були дружина губернатора Н. Янковська та дійсний статський радник М. Барський. Наглядачем дому був колезький асесор Я. Кулик [25, 36]. Знаходився сирітській дім на вулиці Синельниковській. На цій дільниці в 1897 1898 рр. були збудовані двоповерховий кам'яний будинок, два одноповерхових дерев'яних, обкладених цеглою флігеля (для дівчат і хлопчиків), загальна вартість яких становила близько 60 тис. руб. У кам'яному будинку розміщувались церква, школа (в якій навчались за програмою однокласних училищ МНП), кухня, помешкання службовців та інші господарські приміщення [26, 11 12].

Поставку продовольства до Житомирського сирітського дому здійснювало Житомирське благодійне товариство [27, 43 44]. На 1 січня 1900 р. у закладі нараховувалось 105 дітей-підкидьків 63 хлопчики та 42 дівчинки. Протягом року прибули 85 осіб (46 хлопчиків та 39 дівчаток). На 1 січня 1901 р. залишилось живими 120 дітей (72 хлопчиків та 48 дівчаток) [28, 3]. На кошти Волинського ПГО навчались 2 дітей [28, 5]. 1903 р. у домі опікувались 42 хлопчики та 24 дівчинки, підкидьки 90 хлопчиків та 85 дівчаток. На утримання підкидьків було витрачено 4890 руб. [29, 41]. За кожну дитину годувальниця отримувала 2 руб. 50 коп. на місяць [23, 73]. Діти сирітського дому навчались грамоті за курсом парафіяльних училищ, а також співу та рукоділлю. У 1904 р. сирітський будинок був переданий у відання Волинського земства [7, 183].

Випускники сирітських та виховних будинків ПГО направлялись для подальшого навчання у різні освітні заклади. 1842 р. у Києві була заснована фельдшерська школа на 30 вихованців у віданні Київського ПГО [30, 1], до якої направлялись кандидати з Віленського, Мінського, Гродненського, Могилевського, Волинського, Подільського, Рівненського та Бессарабського ПГО [30, 100 зв.]. До фельдшерської школи були відправлені 3 вихованці Житомирського сирітського дому, які навчались за рахунок Волинського ПГО [30, 99; 175].

Крім названих сирітських будинків ПГО, як зазначає Ф. Ступак, такі ж заклади функціонували у Києві, Херсоні, Чернігові та Сімферополі [5, 22 23]. Хоча, вірогідніше, вже 1816 р. у Полтаві та Чернігові функціонували будинки виховання бідних дворян ПГО на кошти, що надходили з міських прибутків, а вихованці навчались у гімназіях [12, 63; 13]. Чернігівський будинок виховання бідних дворян 10 січня 1840 р. був реорганізований у Чернігівський сирітський будинок і поступово до нього почали прийматися сироти інших станів купців, міщан та збіднілих чиновників [31, 49].

Сімферопольський сирітський будинок, заснований таємним радником А. Фабром, з 1864 до 1873 р. перебував під опікунством Таврійського ПГО, а потім перейшов до Відомства установ імператриці Марії [5, 94].

1852 р. у Російській імперії, в 22 сирітських будинках ПГО опікувались 1824 дитини, з них були розподілені поза приказами до різних закладів і приватних осіб 272, померли 564, залишились у будинках на 1853 р. 988 вихованців. На кожного сироту витрачалось на рік 50 руб. 30,25 коп., на добу 13,75 коп. [10, 259].

Отже, відкриття в українських губерніях сирітських та виховних будинків припало на початок ХІХ ст. До запровадження земств 1864 р., турбота про незаконнонароджених і підкинутих дітей покладалась цілковито на прикази громадської опіки (у Чернігівській, Харківській, Херсонській губерніях). У неземських губерніях сирітські будинки були передані у відання земств лише на початку ХХ ст. (у Київській та Волинській). Головним недоліком виховних закладів ПГО була висока смертність серед вихованців. Призначенням сиротинців було виховання, навчання та подальше влаштування покинутих дітей і сиріт. Історичний досвід діяльності ПГО у цьому напрямі заслуговує на подальше вивчення та узагальнення для використання у сучасних умовах.

Література

1. Благотворительность /Сост. А. С. Бориневич //Одесса. 1794 1894. Издание городского общественного управления к столетию города. Одесса, 1895.

2. ДАОО. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 221.

3. ДАОО. Ф. 1. Оп. 221. Спр. 5.

4. ДАОО. Ф. 59. Оп. 1. Спр. 255.

5. ДАОО. Ф. 362. Оп. 2.Спр. 6.

6. ДАОО. Ф. 362. Оп. 2.Спр. 10.

7. ДАОО. Ф. 1. Оп. 85. Спр. 109.

8. Державний архів Хмельницької області Ф. 232. Оп. 1 Спр. 1800.

9. Обзор Волынской губернии за 1902 год. -Житомир, 1903.

10. Державний архів Житомирської області (далі ДАЖО). Ф. 160. Оп. 1. Спр. 175.

11. Адрес-календарь чинов всех ведомств, служащих в Волынской губернии. Б. м. и г.

12. Хроника земских повинностей и учреждений общественного призрения Волынской губернии. Житомир, 1910.

13. ДАЖО. Ф. 160. Оп. 1. Спр. 537.

14. ДАЖО. Ф. 160. Оп. 1 дод. Спр. 15.

15. ДАЖО. Ф. 160. Оп. 1. Спр. 55.

16. ДАЖО. Ф. 160. Оп. 1. Спр. 33.

17. Морозова А. З історії Чернігівського сирітського будинку // Сіверянський літопис. 2008. № 1.

Размещено на Allbest.ru