Забезпеченість кадрами сільської медичної мережі (1946-1955 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпеченість кадрами сільської медичної мережі (1946-1955 рр.)

А.Г. Морозов, О.І. Гичка

Окремі аспекти медичного обслуговування сільського населення в 1943 - 1950 рр. висвітлено Т. Терещенко [3]. Однак тема не є завершеною, зокрема в площинні вивчення проблеми забезпечення лікувальних закладів повоєнного села медичними кадрами, що і визначило мету цієї статті.

Відновлення медичної мережі на території України розпочалося відразу після визволення. Відповідно розвитку мережі установ охорони здоров'я продовжувалося зростання кількості лікарських і посад середнього медперсоналу у всіх медичних установах системи охорони здоров'я УРСР. Так, якщо до кінця четвертої п'ятирічки в УРСР було 49505 лікарських посад, то до кінця п'ятої п'ятирічки їх збільшилося до 64750. Приріст за 5 років склав 15245 посад або 30,8%, відносно 1950 р. З них тільки 1033 посади стосувалися приросту посад у медичних установах на селі, тобто, лише 6,8% від загального приросту за п'яту п'ятирічку [4, 10]. Незважаючи на те, що в сільській місцевості спостерігалося зростання кількості медичних кадрів, воно все ж таки було досить незначним.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить, що за постійного зростання впродовж двох повоєнних п'ятирічок числа штатних лікарських посад з 6900 до 12311 у сільській місцевості, з 1948 р. простежується і серйозне відставання зайнятих посад, відповідно 6130 і 10909 [5, 103]. Тобто, укомплектованість лікарських посад за вказані роки, замість поліпшення, систематично знижувалася. За роки четвертої п'ятирічки лікарів збільшилося вдвічі як в міських поселеннях, так і в сільській місцевості. За п'яту п'ятирічку кількість лікарів, порівняно з 1950 р., у сільській місцевості збільшилася лише на 4,5%. Такий незначний відсоток був наслідком зменшення кількості лікарів у 1951 і 1952 рр. Зростання ж почалося тільки з 1954 р.

Зменшення числа лікарів у 1951 і 1952 рр. частково пояснюється тим, що медичні інститути з 1950 р. різко скоротили випуск молодих фахівців. До цього медичні інститути давали два потоки випускників - в лютому і в липні. З 1950 р. випуск проводився один раз на рік. З цієї причини число випускників скоротилося майже на 2000 чоловік або на 37,6%. Поступовий перехід медичних інститутів на шестирічний термін навчання, внаслідок чого деякі медичні інститути в рік переходу зовсім не дали випуску молодих лікарів, привів до подальшого скорочення кількості випускників. При цьому, в 1951 р. тільки половина випускників залишилася в межах Української РСР. Тим часом, органи охорони здоров'я щорічно направляли на село достатню кількість молодих лікарів з випускників медичних інститутів: 1951 р. направлено 498 молодих спеціалістів, в 1953 - 506, 1955 - 700 [2, 62].

Ще однією істотною причиною зменшення кількості лікарів у сільській місцевості був відтік кадрів із сіл до міст і передусім це було характерним у середовищі молодих лікарів. Спеціальною розробкою, проведеною українським науково-дослідним Бюро санітарної статистики, встановлено, що з числа лікарів випуску 1946 - 1949 рр., які працювали на селі, вибули за період з 1 січня 1950 до 1 квітня 1954 рр. 1257 осіб, тобто 43,3% [6, 4]. Крім цього, в якості експерименту Бюро провело також розробку звітів руху фахівців з вищою освітою в 9 областях за 1951 і 1952 рр., з метою виявлення розмірів і причин плинності медичних кадрів. Результати показали більш високий ступінь плинності саме у сільській місцевості, а її причини наведені у таблиці 1 як співвідношення до загальної кількості вибулих лікарів [7, 85].

Табл. 1

З наведених даних можна зробити висновок, що основною причиною для сільської місцевості було вибуття лікарів за сімейним станом. Слід також відмітити, що самовільний від'їзд лікарів з роботи являвся характерною причиною саме для сільської місцевості. Питома вага вибулих з цієї причини склала 7%.

У той же час далеко не останньою причиною плинності медичних кадрів була непродумана політика Міністерства охорони здоров'я УРСР та незадовільна робота місцевих керівників, про що говорять і архівні матеріали. Так, наприклад, у Волинській області на 1952 р. склалася наступна ситуація. Міністерство охорони здоров'я УРСР мало направити на роботу в область 31 молодого спеціаліста, з тих, хто закінчив 1952 р. медичні інститути. Крім того, за наказом Міністерства охорони здоров'я на Волинь мали направити з медичних шкіл інших областей 178 медичних працівників середньої кваліфікації. Незважаючи на закінчення строків відпусток, станом на 14 серпня 1952 р. в область прибули лише 15 випускників медінститутів (48 %) і 91 випускник середніх медичних шкіл (52 %). Причому, з таких спеціальностей, як фельдшера і акушерки, прибули лише 39 осіб з 78, зубних техніків - 1 з 15, а з 5 рентгенологів не прибуло жодного [8, 30]. Недовиконання планів розподілу молодих спеціалістів у галузі охорони здоров'я повторювалося з року в рік, набувши хронічного характеру, і не лише у Волинській області.

Серйозною причиною, що спонукала молодих спеціалістів уникати направлення на роботу до сільських лікарень чи за найменшої можливості переводитись на роботу до міста, був незадовільний рівень забезпечення їх житлово-побутовими умовами. Як було встановлено комісією, за участю представників Міністерства охорони здоров'я УРСР, Волинського обкому КП(б)У і представників районних партійних комітетів, у першій половині 1952 р. однією з причин відтоку лікарських кадрів у Волинській області була відсутність зі сторони місцевих органів влади достатньої турботи про матеріально-побутові умови медичних працівників [9, 69].

Так, на 1952 р. у Волинській області 702 медичних працівники (лікарі і середні медичні працівники) не були забезпечені комунальними квартирами, а знімаликімнати в приватних домоволодіннях, до того ж частина з них повністю оплачувала квартплату за свій рахунок, а іншим доводилось доплачувати значну суму до тих коштів, які видавалися місцевими органами влади. Особливо було погано з забезпеченням медичних працівників комунальними послугами, пальним і освітленням [8, 57].

Були випадки, коли в сільській місцевості медичним працівникам зарплата затримувалася на 2 - 3 місяці, а також було відсутнє регулярне забезпечення хлібом та іншими продуктами. Такі умови, безперечно, породжували бажання під будь-яким приводом виїхати з села. Така ж ситуація спостерігалася у Висоцькому, Млинівсь- кому, Демидівському та інших районах Рівненської області, де місцева влада не робила належних заходів для надання медпрацівникам безкоштовних комунальних послуг [9, 70]. медичний лікар сільський незадовільний

У подальші роки п'ятої п'ятирічки мало місце певне зростання кількості лікарів у сільській місцевості, але воно було ще досить незначним, щоб забезпечити сільське населення лікарською допомогою. Про це свідчить низький показник укомплектованості лікарських посад і високий коефіцієнт сумісництва. Коефіцієнт останнього був значно вищим і мав яскраво виражену тенденцію до збільшення, ніж в міських поселеннях. Так, протягом п'ятої п'ятирічки у міських поселеннях він зріс із 1,16 в 1950 - до 1,21 в І955 рр., тоді як у сільській місцевості - з 1,40 - до 1,52. Отже, в сільських медичних установах на одного лікаря припадало в середньому 1,5 ставки, що негативно впливало на якість виконання лікарями своєї роботи [10, 80].

Отже, можна констатувати зростання забезпеченості персоналом медичних установ, які знаходилися в сільській місцевості, але слід відзначити і ряд проблем, пов'язаних із цим. По-перше, в другій повоєнній п'ятирічці намітилася тенденція до зниження темпів приросту медичних кадрів у сільській місцевості, що було пов'язано зі змінами в системі підготовки медичних кадрів. По-друге, плинність медичних кадрів із сільської місцевості до міст, основною причиною чого була зміна сімейного стану. Далеко не останньою причиною плинності медичних кадрів була і недосконала програма Міністерства охорони здоров'я УРСР та незадовільна робота місцевих керівників у цій сфері. Все це не могло не позначитись на якості медичного обслуговування селян у повоєнному українському селі.

Размещено на Allbest.ru