"Щирий жрець спиртуозностей" Т. Шевченко на тлі "Товариства мочемордія"

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ЩИРИЙ ЖРЕЦЬ СПИРТУОЗНОСТЕЙ» ТАРАС ШЕВЧЕНКО НА ТЛІ «ТОВАРИСТВА МОЧЕМОРДІЯ»

Із зростанням зацікавлення історико-антропологічними підходами в українській історіографії відроджується інтерес до неординарних виявів буття індивіда, маргінальних соціальних груп, локальних феноменів, «неформального» у соціумі. Деякі оригінальні вияви цього цікавили дослідників і раніше. Вони частково висвітлювалися в гуманітаристиці, з огляду на причетність до них ключових постатей національної культури. Таким феноменом було альтернативне щодо суспільства «Товариство мочемордія», що діяло на Лівобережжі у 1840-х рр. Увагу істориків культури, літературознавців, істориків привабило те, що до цього утворення був причетний Тарас Шевченко.

Відомості про це товариство переважно висвітлювали за біографом Т. Шевченка О. Кониським [1], який, у свою чергу, переповідав їх із спогадів О. Афанасьєва-Чужбинського [2]. На цих же джерелах характеризував «Товариство мочемордія» М. Драгоманов [3], який першим побачив у ньому позитивне значення для формування особистості Т. Шевченка, його демократичних ідеалів. Саме ж товариство як предмет дослідження висвітлювалося у маловідомих розвідках шевченкознавця М. Новицького [4], літературознавця В. Щурата [5] та архівіста А. Козаченка [6]. Переважно увагу дослідників приваблював інцидент із тостом «за Французьку республіку» і слідча справа проти причетних до цього «мочеморд» братів В. і М. Закревських та Я. де Бальмена. У останні роки намагався по-новому висвітлити діяльність товариства автор цієї статті [7].

Гадаємо, проблема стосунків Т. Шевченка із «Товариством мочемордія» через свою невловимість (увага зосереджується або на ньому, або на «товаристві») ще не вповні досліджена. Не до кінця зрозумілими залишаються питання приналежності Т. Шевченка до «мочеморд», періоду активної участі Т. Шевченка у житті цього об'єднання, причини припинення його спілкування із цим гуртом, його ставлення до товариства та його окремих членів, впливу «мочеморд» на постать Кобзаря тощо. З'ясування цієї наукової проблеми дозволить по-іншому подивитися й на Т. Шевченка, освіжити і переосмислити його образ. Адже у його характеристиці в Україні є дві крайності: перша - зашкарублонародницька - як колишнього кріпака, народника, пророка, мученика; інша - як світського лева, франта, денді. Обидві оцінки мало грунтуються на живих свідченнях сучасників, аналізі його оточення. Переважно вони повторюють міф, сконструйований ним самим (поет-кобзар) і піднесений до рівня культу, або, з іншого боку, протистоять таким уявленням. Науковий погляд на його постать крізь призму стосунків із «Товариством мочемордія» дозволить більш адекватно реконструювати риси особистості Т. Шевченка, можливо пояснити окремі факти його інтелектуальної, творчої, ментальної біографії.

Причетність Т. Шевченка до «Товариства мочемордія» порятувало цей суспільний феномен від повного забуття: збираючи по крихтах факти життя найвідомішого національного поета і символа, дослідники накопичили й факти, пов'язані із «мочемордами» [8]. Усі вцілілі джерела про взаємостосунки Т. Шевченка із цим об'єднанням опубліковані, щоправда спеціально не систематизовані. Зокрема, вони містяться у повному зібранні творів Т. Шевченка, його листуванні або малюнках [9 - 11]. Також окремі листи, не адресовані безпосередньо йому, містять згадки про «мочемордіє» Тараса, наприклад стурбовані оцінки П. Куліша [8, 143]. Цей комплекс джерел варто зіставити з іншими, напряму не пов'язаними з поетом, джерелами про «мочеморд». Відбиток специфічної діяльності цього товариства містять деякі літературні тексти Т. Шевченка [11; 12], В. Забіли, М. Маркевича та ін. (Я. де Бальмена, Є. Гребінки).

На момент знайомства Т. Шевченка із «мочемордами», товариство вже існувало, тобто утворилося орієнтовно на початку 1840-х рр. Ядром товариства були українські ліберальні поміщики, що мали маєтки головно на Пирятинщині, а також Чернігівщині й Київщині, зокрема брати Закревські, історик, етнограф, поет і музикант М. Маркевич, художник і письменник, адресат поеми Т. Шевченка «Кавказ» граф Я. де Бальмен і його брат Сергій, а також поміщик І. Корбе, поет В. Забіла та ін. Як видно, значна частина цього ядра була людьми творчим та меценатами. Вони залучили до зібрань товариства поетів Є. Гребінку, О. Афанасьєва-Чужбинського. В гостях у них бували автор відомого словника В. Даль, композитор М. Глинка.

Привертає увагу пародійна основа товариства, яка обігравала чини й ранги у жартівливому стилі. Назва товариства походила від словосполучення «мочити морди», що означало - пити алкогольні напої, на противагу до «сухомордія» або «сухорылия» - не пити [3, 351]. Діяльність товариства полягала у зустрічах і пиятиках, забарвлених своєрідною обрядовістю. Також під час мочемордівських «возліяній» створювалися художні (літературні, мистецькі, музичні) твори, в тому числі й пародійні. Отже, Т. Шевченко одразу потрапляв у артистичне середовище.

Його знайомство із «мочемордами» сталося 29 червня 1843 р. на балу в поміщиці пирятинського повіту Т. Волховської в с. Мосівці (тепер Драбівського району, Черкаської області). Шевченко виконав акварельний малюнок цього балу, який до нашого часу не дійшов. Там він познайомився із О. Афанасьєвим-Чужбинським, Я. де Бальменом, С. Закревською, Г. Закревською, а також з іншими учасниками, за характеристикою П. Жура, гуртка молодих вільнодумців, що називали себе «мочемордами», та з колишнім декабристом А. Капністом [8, 93].

Головним виявом «мочемордія» було розгульне товариське життя з пиятиками. Однак традиційні для тогочасного дворянства зустрічі, зокрема бали у маєтках, окрім звичних атрибутів, були із власною «пияцькою» атрибутикою, обрядами, традиціями. «Мочеморди», як правило, відокремлювалися від загальної забави і провадили свої жартівливі обряди. Вони, відповідно до заслуг, носили титули «мочемордия, высокомочемордия, пьянейшества и высокопьянейшества». За ревність у них існували відзнаки: сивалдай у петлицю, келих на шию і великий штоф через плече. Визначалися й спеціальні дні для святкування на честь Бахуса: «В известные дни или просто при съездах они совершали празднества в честь Бахуса, и вот как сзывались мочеморды на эти празднества, бас гудел: «Ром! пунш! ром! пунш!», тенора подхватывали «Полпиво! полпиво!! глинтвейн!», а дисканты выкрикивали: «Бела, красна, сладка водка!» Великий магистр произносил приличную речь, и мочеморды предавались своим возлияниям. Все горячие напитки считались достойными, но существовало одно условие, вследствие которого истый мочеморда для поддержания чести общества не должен был употреблять простой водки, а непременно настойку, если не действительную, то хоть прикрытую этим названием. Так, напр., в случае сильного недостатка мочеморда пил гривенниковку, т. е. простую водку, в которую, за неимением под рукой никакой специи, вбрасывался гривенник. Старейшиной тогда был В. А. Закревский, носивший титул высокопьянейшества и получивший большой штоф через плечо. Умный и благородный человек, гусар в отставке З-ий целый день бывал душою общества, и все, кто слушал его рассказы о похождениях мочеморд в обоих полушариях, хватались за бока от смеха, и в те минуты от него нельзя было оторваться. С крестьянами он обходился необыкновенно кротко и иначе не отзывался к ним, как с какою-нибудь шуткой» [3, 350 - 351].

Чи не головним місцем зустрічей «Товариства мочемордія» був родовий маєток Закревських с. Березова Рудка (нині Пирятинського району, Полтавської обл.). Протягом 1843 - 1846 рр. Шевченко п'ять разів відвідав цей маєток. У грудні 1843 р. він виконав живописні портрети Платона та його дружини Ганни Закревських, а також графічний портрет його молодшого брата Платона, «всеп'янійшества» В. Закревського у манері шаржу. На малюнку олівцем, справа внизу нанесені дата і підпис автора: «1843. Декабря въ ночи // Т. Шевченко» [11, 86]. Вважаємо, що зображення В. Закревського із перебільшеним «пузом» на цьому портреті, мало уподібнити його до античного бога вина і веселощів Бахуса (Вакха), на славу якого «мочеморди» й чинили свої «возліянія». Протягом 1843 - 1844 рр. Т. Шевченко виконав 8 портретів учасників «Товариства мочемордія» [8, 93].

У листі до В. Закревського Т. Шевченко писав з Яготина 10 листопада 1843 р.: «Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно. (...) Намочи, серце, морду, та намочи не так чорт-знаяк, а так як треба. Та пом'яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка. (...) Прощай, голубчику, нехай тобі Бахус помага тричі по тричі морду намочить. Амінь» [9, 23 - 24,317]. Тут бачимо ознаки певного мовного коду - арґо, за яким ідентифікували один одного представники «товариства». Фактично у другій половині 1843 - 1844 рр. Шевченко пристав до «Товариства мочемордія», брав участь у його обрядах і особливо зблизився із В. Закревським: «Тарас Григорович розповів мені, що зблизився з Віктором Олексійовичем, який не склав ще з себе звання старшини товариства мочемордів і подвизався в ньому з успіхом на славу Бахуса. При цьому він розповів мені чимало анекдотів» [2, 92 - 93].

У той час з'явилися вияви своєрідної «мочемордівської» гумористичної творчості, в тому числі й колективної. В ній співтворцями бачимо М. Маркевича, В. Забілу, Я. де Бальмена, Т. Шевченка. Це може свідчити й про існування певних взаємовпливів у їх творчості. Так, колективний лист групи «мочеморд» від 22 січня 1844 р. до М. Маркевича пародіював стиль гетьманського універсалу. У листі Маркевича пойменовано «генеральним обозним», Я. де Бальмена - «військовий ієсаул Яків Дибайло», а німецьке походження і звання генерал- майора І. Корбе у листі обіграно як «полковник компанійський - Корба». Сам В. Закревський у листі іменувався «Генеральний старшина Вихтор Мочеморденко». Лист пропонував Маркевичу негайно прибути в «Безбухівку» (Вейсбахівку, тепер с. Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області) [9, 221,523]. Маркевич того ж дня віршем відповів на цей лист, звертаючись саме до «гетьмана» Тараса: «Не дуже гетьмануй,// А більше кабануй, // Мій навіжений чоловіче (...) // Горілочку лигай, // Да салом заїдай, // Да як нап'єшся - спать ложися» [10, 17].

У такому ж стилі було написано й віршоване «посланіє» поета В. Забіли до Т. Шевченка, коли той у лютому 1844 р., повертаючись до Петербурга, поїхав, не дочекавшись В. Забіли в Борзні: «Бодай тобі за сюю штуку // Послали відьми отцю муку, // Послухай, зараз іскажу: // Борщу, вареників, ковбас, литівки, // Сеньгі, чахоні і скумбрійки, // З півгоду щоб не коштував. // Щоб цілий день не пив горілки, // Не довелось щоб і наливки // Хоч раз один ковтнуть насміх (...) // Отії щі щоб їв ти руські! // Отії совуси хранцюзькі!!! // Що тільки в животі бурчать. // Лютую я на тебе дуже, // Тобі ж дак, може, і байдуже, // Мене ж за серце зачепив!!!» [10, 17 - 18].

Шевченко став й співтворцем своєрідної міфології товариства, про що свідчать два кумедно-драматичні епізоди за його участю. Перший - історія, коли, роз'їжджаючись від родичів, Марія, Софія і Віктор Закревські, разом з Т. Шевченком та О. Афанасьєвим-Чужбинським потрапили в хуртовину і Тарас у складній ситуації розважав дам піснею та навіть зімпровізував вірш «Хуртовина» [2, 93 - 95]. Другий епізод ілюструє як «моче- морди» допомогли у скрутному становищі своїй знайомій, небагатій вдові-дворянці О. Шостці. Щоб покрити розтрату «Шосточки», на її користь було влаштовано лотерею, для чого розігрувався її портрет роботи Т. Шевченка. Ідея портрета належала самому «всеп'янійшеству» В. Закревському, оскільки та мала характерну смішну зовнішність [14, 83].

Деякі друзі Т. Шевченка не поділяли його «моче- мордія» або цього оточення. Так, В. Рєпніна не сприймала спосіб життя «мочемордів», про що вона писала Т. Шевченку з докорами у серпні 1844 р.: «Ваше несчастье, что Вы связались с этими пустыми, полуобтесанными людьми. (...) Нельзя ли понять изречение: «вино веселит сердце человеческое» в духовном смысле?» [10, 26]. У листі від 2 травня 1846 р. до М. Костомарова П. Куліш непокоївся з приводу відносин Т. Шевченка з «мочемордами»: «Уведомите меня ради Бога о Шевченке. Неужели он в самом деле навеки умочил морду?» [8, 143]. Остання, мабуть, згадка у епістолярії про приналежність Т. Шевченка до «мочеморд» міститься у листі студента Петербурзького університету П. Сердюкова від 22 лютого 1847 р. все тому ж П. Кулішу: «Шевченко - его милость у Вас венця держав и так то, мабудь винця дмухнув... На те ж то він Мочеморда!» [8, 160].

Та все-таки «Товариство мочемордія» благотворно вплинуло на формування Т. Шевченка. За оцінкою М. Драгоманова, «Шевченко наслухавсь вільних, сміливих, європейських думок од таких людей далеко більш, ніж од своїх університетських київських приятелів.» [3, 352 - з5з].

У творчості Т. Шевченка є відгомони і суто «мочемордівських» тем. До них належить класичний вірш, який поет написав вуглем на стіні в шинку уже 1847 р.: «Вип'єш першу - стрепенешся, // Вип'єш другу - схаменешся, // Вип'єш третю - в очах сяє, // Думка думку поганяє» [12, 408,762]. Цей чотиривірш наштовхує на здогад, що алкоголь був потрібен Т. Шевченку для творчості. Завдяки «мочемордію» поет досягав змінених станів свідомості і вгамовував біль свого вразливого сприйняття дійсності [1, 16]. Згадки про «мочемордів» містить і вірш «Г З.» («Немає гірше, як в неволі»), присвячений дружині «мочеморди» П. Закревського Ганні, в яку був закоханий Т. Шевченко: «Чи збираються ще й досі // Веселії гості // Погуляти у старої, // Погуляти просто, // По-давньому, по-старому, // Од світу до світу?» [13, 98 - 99, 608 - 610].

Вважаємо, застосований у статті підхід не вичерпаним. Розгляд теми може бути продовжений, зокрема за рахунок дослідження життя інших «мочеморд». Плідним має бути просопографічний аналіз членів «Товариства мочемордія», їх своєрідний груповий портрет. Нові результати може дати й порівняльно-типологічне (компаративістське) дослідження творчості представників цього товариства.

Література

шевченко товариство мочеморда творчість

1. Кониський О.Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. -- К., 1991.

2. Афанасьєв-Чужбинський О.С. Спомини про Т.Г. Шев¬ченка // Спогади про Тараса Шевченка / Упор. В.С. Бородін, М.М. Павлюк. -- К., 1982.

3. Драгоманов М.П. Шевченко, українофіли й соціалізм // Вибране («...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні»). -- К., 1991.

4. Новицький М. М. «Мочиморди» перед судом сучасників і досліду // Життя і революція. -- 1930. -- Кн. Ш.

5. Щурат В. Тост за українську республіку (до характеристики «общества мочемордия») // З життя і творчості Тараса Шевченка. -- Львів, 1914.

6. Козаченко А. До історії ліберального руху 40-х рр. на Україні. «Діло поміщиків Закревських» // За сто літ: Матеріяли з громадського й літературного життя України ХІХ і початків ХХ ст. / За ред. акад. М. Грушевського. -- Кн. 2. -- К., 1928.

7. Окаринський В. «Товариствомочемордія»як контркультурне утворення і чинник українського національного відродження (1840-вірр.) //Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. -- Тернопіль, 2009. -- Вип. 2.

8. Жур П.В. Труды и дни Кобзаря. -- Люберцы, 1996.

9. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: У12 т. -- К., 2001. -- Т. 6: Листи. Дарчі та власницькі написи. Документи, складені Т. Шевченком або за його участю.

10. Листи до Тараса Шевченка. -- К., 1993.

11. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 10 т. -- К., 1961. -- Т. 7: Живопис, графіка 1830--1847. -- Кн. 1.

12. Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. -- К., 2003. -- Т. 1: Поезія 1837--1847.

13. Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. -- Т. 2.

14. Стороженко. Епізод із життя Т. Г Шевченка //Спогади про Тараса Шевченка...

Размещено на Allbest.ru