Німецька історіографія колоніальної політики Отто фон Бісмарка

Размещено на http://www.allbest.ru/

НІМЕЦЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ КОЛОНІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ОТТО фон БІСМАРКА

У статті аналізується стан вивчення німецькими науковцями колоніальної політики Німеччини часів правління О. Бісмарка. Надається інформаційне забезпечення для подальших розробок німецького колоніалізму. Визначені існуючі позиції та оцінки дослідників колоніальної політики Німеччини часів правління О. Бісмарка. Ключові слова: Німеччина, колоніальна політика, Отто фон Біс- марк, канцлер, історіографія

Історія колоніалізму належить до вельми актуальних тем, що розробляються у світовій історіографії. Незважаючи на те, що, з розпадом колоніальної системи, це питання, здавалося б, утратило «прикладне» значення, інтерес до нього не згасає. Щорічно виходить чимало статей і монографій, присвячених цій проблематиці. Цьому сприяє відкриття доступу до раніше секретних архівних матеріалів, а також публікація нових документів особистого характеру, що висвітлюють події, які впливали на становлення сучасної політичної мапи світу. Тільки останніми роками, за умов значних змін у світі та через привернення уваги міжнародної співтовариства до поняття «глобалізму», стала зрозумілою необхідність зміни підходів до вивчення історії міжнародних відносин. Отже, виникає необхідність знову повернутися до вивчення явища колоніалізму, в тому числі й німецького. колоніальний політика німеччина бісмарк

Одним із аспектів, що заслуговує на особливу увагу вчених, є роль видатних особистостей у розбудові світової колоніальної системи. До них безперечно належить і Отто фон Бісмарк. Історичний шлях, який Німеччина пройшла під його керівництвом, може слугувати взірцем для будь-якої держави, а з його ім'ям неподільно пов'язані важливі німецькі та загальноєвропейські події кінця ХІХ ст. Одним із таких явищ була колоніальна експансія Німеччини в 1880-х рр. Необхідність же наукового дослідження впливу О. Бісмарка на колоніальну політику Німеччини в 80-х рр. ХІХ ст. зумовлена тим, що це питання недостатньо досліджене у світовій і вітчизняній історичній науці.

Німецька історіографія колоніальної політики Берліну численна та ґрунтовна, а діяльність О. Бісмарка на різних етапах розвитку імперії постійно привертала увагу дослідників. Хоча до початку Першої світової війни німецькі історики зверталися до її вивчення, в основному, з метою популяризації ідеї «розширення життєвого простору». У цей час єдиною серйозною працею стала «Історія німецької колоніальної політики» А. Циммермана, опублікована 1914 р., автор якої прагнув виправдати колоніальну експансію Другого Рейху [1]. 920 - на початку 30-х рр. стабільність інтересу до колоніалізму зумовлювалася реваншистськими настроями, що панували після підписання Версальського мирного договору 1919 р., який німці розцінювали як «версальський диктат», що призвів до занепаду імперії.

На це впливало і важке становище німців у колишніх колоніях, а також поява в Англії та Франції документальних видань викривального характеру. Такі публікації були засновані на реальних фактах, хоч іноді й на вигадках. Розкриваючи найбільш негативні сторони німецького колоніалізму й епатуючи читача реаліями колоніального побуту, автори таких робіт переслідували цілком зрозумілу мету - сприяти легітимації колоніальних надбань країн Антанти, зроблених за рахунок Німеччини. У цих обставинах подолання «почуття провини» німецької нації перетворилося на професійне завдання істориків та письменників. Історична наука і публіцистика поєдналися: історики зверталися до актуальної теми, а публіцисти шукали в історії минулого аргументи для пропаганди ідеї колоніального реваншу. Зокрема це відобразилося в працях Ф. Валентина, В. Він- дельбанда, Г. Шпельмейєра, М. Хагена, Г. Хальгартена, Г. Янцена та ін. [2-7].

Характерною для цього періоду була і фундаментальна монографія М. Хагена «Колоніальна політика Бісмарка» (1923 р.), в якій висвітлені мотиви, рушійні сили та суперечливість політики Другого Рейху, розглянуті розбіжності колоніальних теорій і практичних результатів, їхнє втілення в життя. Співвідношення європейської і колоніальної політики М. Хаген трактував у контексті вибору Німеччиною зовнішньополітичних пріоритетів. Дослідник також стисло проаналізував еволюцію поглядів канцлера у колоніальному питанні. Треба зазначити, що робота була не позбавлена упередженості, а її автор залишав поза увагою проблемні моменти, намагаючись показати політику О. Бісмарка винятково в позитивному ракурсі.

Ще одним прикладом робіт тих часів, що заслуговують на особливу увагу, є книга Г. Хальгартена «Імперіалізм до 1914 року. Соціологічне дослідження німецької зовнішньої політики до Першої світової війни» [6]. Він значно розширив теоретичний і конкретно- історичний аналіз, за рахунок ретельного розгляду діяльності фінансових та промислових угруповань, їх зв'язків з урядом О. Бісмарка. Ця робота виявилася корисною для розуміння контексту, в якому розгорталася діяльність рейхсканцлера. Г. Хальгартен всебічно досліджував проблеми, пов'язані з місцем колоніальної політики у зовнішньополітичному курсі Німеччини, а результати проектував на підсумки Першої світової війни. Серед інших праць, варта також уваги студія Г Янцена «Східна Африка в англо-німецькій політиці 18841890 рр.», де розглядаються переважно дипломатичні аспекти діяльності уряду О. Бісмарка і його взаємини з Англією у колоніальних питаннях [7].

Зусилля німецьких авторів щодо доведення необхідності перегляду умов Версальського мирного договору і повернення Німеччині її колишніх колоній досягло помітної активності в період панування нацизму. З авторів, які писали на цю тему в роки нацистської диктатури, необхідно відзначити насамперед В. Він- дельбанда [3]. Зрозуміло, що він позитивно оцінював колоніальну політику рейхсканцлера, доводячи його суто миролюбні цілі у проведенні цієї політики.

Закінчення Другої світової війни, яке, здавалося, мало відкрити нові перспективи для об'єктивного вивчення цієї проблематики, не позбавило світову історіографію політико-ідеологічного забарвлення. У ній і надалі зберігалися тенденційні підходи, які потрібно враховувати під час її опрацювання. Західнонімецька історіографія продовжувала або схвалювати колоніальну експансію (у рамках поширених упродовж 1950-х рр. робіт істориків «консервативного» напряму, наприклад, В. Ріхтера), або ухилятися від її оцінки, як це найчастіше робилося представниками «ліберального» кола (М. Герінг, С. Цехлін, Х. Кобер, Г.-У Велер та ін.) [812]. Деякі з них намагалися розробляти «особливі» підходи, що загалом применшували місце та значення колоніальної політики. Так, представник ліберального напряму В. Ріхтер у праці «Бісмарк», опублікованій 1962 р., підкреслював, що колоніальна політика була для рейхсканцлера лише інструментом [8]. У дослідженні Г-У Велера «Бісмарк і імперіалізм» [12] доводилася теза, що колоніальна експансія проводилася з метою виведення промисловості з глибокої депресії 80-х рр. XIX ст. Крім того, на думку О. Бісмарка, колоніальний ажіотаж повинен був відвернути населення від внутрішньополітичних проблем в країні.

Щоправда до істориків ліберального напряму, зазвичай, зараховують Ф. Фішера [13] та ін. дослідників, які намагалися давати об'єктивну оцінку колоніальної політики і ролі О. Бісмарка в її формуванні та здійсненні. Однак можна погодитися з оцінкою провідного українського дослідника німецького колоніалізму С. Трояна [14, 20], що в цьому вони мало відійшли від підходу, розробленого Г. Хальгартеном, згадуваним уже вище. Деякі мотиви, зокрема елементи теорії імперіалізму, свідчать про схожість думок цих учених і висновків, які робилися в рамках марксистської історіографії, оцінки котрої загалом відповідали духу робіт, опублікованих радянськими, а пізніше - російськими та українськими вченими. З них можна виокремити праці Ю. Кучинського, М. Нуссбаума та Г Штоккера, які мали вплив не тільки на німецьку, а й на російську радянську історіографію [15-19]. Зокрема вони підтримали, розпочату істориками ліберального напряму, дискусію навколо питання категоріального визначення політики, започаткованої в часи Другого Рейху. Теоретичні дослідження стосувалися вивчення базисних проблем історії німецького капіталізму, що допомогло встановити закономірність і особливість процесу становлення німецької колоніальної ідеї. Водночас ці студії підготували основу для написання історії окремих німецьких колоній - Східної та Південно-Західної Африки, Камеруну, Того.

Видання у 1977 р. колективної праці «Натиск на Африку» стало значною подією наукового життя [265]. У науковий обіг були введені нові історичні джерела, традиційне суспільство континенту піддалося, хоч і недостатньо повному, але все-таки досить докладному вивченню. Німецькі історики розробили періодизацію німецької колоніальної політики в Африці, всебічно проаналізували колоніальну економіку, зокрема регіональні особливості та вплив на відносини з традиційним суспільством. Сутність колоніальної політики розглядалася через конфлікт між колонізаторами-німцями і традиційним суспільством Африки. Хоча у цій роботі враховувалися результати дослідження німецького колоніалізму, зроблені в 1940-70-х рр. радянською історіографією, а отже, вона певною мірою має похідний від неї характер.

Останнім часом з'явилися нові роботи, які мають неабияку наукову цінність. Серед них слід згадати праці Х. Грюндера («Історія європейської експансії. Від дослідників та конкістадорів до колоніалізму» й «Історія німецьких колоній»), Ю. Цімеррера («Геноцид в Німецькій Південно-Східній Африці і наслідки колоніальної війни в Намібії (1904-1908)»), Й. Шілдкнехта («Бісмарк. Південно-Західна Африка та конференція з Конго») та ін. [21-24]. Згадані праці свідчать про поступове звільнення німецької історичної науки від ідеологічної упередженості та виступають ознакою збереження наукового інтересу до цієї проблематики.

Таким чином, аналіз німецької історіографії колоніальної політики О. Бісмарка доводить, що, незважаючи на активне вивчення питань колоніалізму, ще досі лишаються малодослідженими деякі «білі плями» історії колоніальної політики Другого Рейху, що, відповідно, вимагає подальшого комплексного студіювання цієї тематики. Одним із таких аспектів є з'ясування безпосередньої ролі О. Бісмарка в колоніальній політиці Німеччини впродовж 1884-1890 рр.

Література

1. Zimmermann A. Geschichte der deutschen Kolonialpolitik. Berlin, 1914.

2. Valentin V. Deutschlands AuЯenpolitik von Bismarcks Abgang bis zum Weltkriege. Berlin, 1921.

3. Windelband W. Bismarck und die europдischen GroЯmдchte 1879-1885. Essen, 1940.

4. Spellmayer H. Deutsche Kolonialpolitik im Reichstage. Stuttgart, 1931.

5. Hagen M. Bismarcks Kolonialpolitik. Stuttgart, 1923.

6. Хальгартен Г. Империализм до 1914 г. Социологическое исследование германской внешней политики до первой мировой войны /Пер. с нем. М., 1961.

7. Jantzen G. Ostafrika in der deutschen-englischen Politik. 1884--1890. Hamburg, 1934.

8. Richter W. Bismarck. Frankfurt a Main, 1962.

9. Gцhring M. Bismarcks Erben 1890--1945. Deutschlands Weg von Wilhelm II bis Adolf Hitler. Wiesbaden, 1959.

10. Zechlin E. Bismarck und die Grundlegung der deutschen GroЯmach. Stuttgart, 1960.

11. Kober H. Studien zur Rechtsanschauung Bismarck. Tьbingen, 1961.

12. Wehler H.-U. Bismarck und der Imperialismus. Kцln; Berlin, 1969.

13. Fischer F. Griff nach der Weltmacht Die Kriegszielpolitik des kaiserlichen Deutschland. Dьsseldorf, 1967.

14. Троян С.С., Троян П.С. Отто фон Бісмарк і колоніальне питання в Німеччині (1840--1890 рр.). Рівне, 2011.

15. Kuczynski J. Die Geschichte der Lage der Arbeiter unter dem Kapitalismus. Berlin, 1962. Bd. 3: Darstellung der Lage der Arbeiter in Deutschland von 1871 bis 1900.

16. Kuszynski J. Studien zur Geschichte des deutschen Imperialismus: 3n 2 Bde. Berlin, 1950. Bd. I: Monopole und Unternehmerverbдnde.

17. Kuszynski J. Studien zur Geschichte... Bd. II: Propagandaorganisationen des Monopolkapitals.

18. Nussbaum M. Vom «Kolonialenthusiasmus» zur Kolonialpolitik der Monopole. Zur deutschen Kolonialpolitik unter Bismarck, Gaprivi, Hohenloe. Berlin, 1962.

19. Stoecker H. Deutschland und China im XIX Jahrhundert. Berlin, 1958.

20. Drang nach Afrika. Die koloniale Expansionspolitik und Herrschaft des deutschen Imperialismus in Afrika von den Anfangen bis zum Ende des zweiten Weltkrieges. Berlin, 1977.

21. Grьnder H. Eine Geschichte der europдischen Expansion. Von Entdeckern und Eroberern zum Kolonialismus. Stuttgart, 2003.

22. Grьnder H. Geschichte der deutschen Kolonien. Paderborn; Mьnchen; Wien; Zьrich, 2004.

23. Zimmerer J. Vцlkermord in Deutsch-Sьdwestafrika. Der Kolonialkrieg (1904--1908) in Namibia und seine Folgen.

24. Berlin, 2003.

25. Schildknecht J. Bismarck, Sьdwestafrika und die Kongokonferenz. Hamburg, 1999.

Размещено на Allbest.ru