Селянка радянської України у системі сімейних взаємостосунків 1930-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Селянка радянської України у системі сімейних взаємостосунків

О.М. Новікова

У статті розглядається питання зміни ролі жінки у внутрішньо-сімейних стосунках сільської родини 1930-х рр. Залучення усних свідчень, архівних матеріалів та періодики дозволило висвітлити спроби впровадження новацій у традиційну подружню культуру, міжпоколінні відносини.

Ключові слова: сім'я, дружина, мати, чоловік, сімейний розподіл обов'язків

В історіографії сім'я радянського колгоспника 1930-х рр. не була предметом спеціальних досліджень. Водночас аналіз партійних документів, газетних, журнальних матеріалів і публікацій, спогади сучасників тих подій, дають змогу об'єктивно оцінити становище жінки у системі сімейних взаємостосунків. Відтак, ми поставили за мету, на основі аналізу матеріалів періодичних видань і спогадів сучасників, охарактеризувати становище жінки в селянській родині Радянської України 1930-х рр. Новизна дослідження полягає у залученні нового шару джерельної бази - свідчень очевидців подій, а також висвітленні раніше недостатньо розробленої в науковій літературі проблеми. сімейний сільський родина

Соціально-культурні, економічні зміни, що відбувалися в 1930-х рр., позначилися і на внутрішньо сімейних відносинах селянства. Започаткована у 20-х рр. ХХ ст. робота по "звільненню від домашнього рабства", "розкріпаченню" жінки, активно продовжувалася протягом перших п'ятирічок. Більшовицька політика у розв'язанні жіночого питання, визначенні місця жінки в сімейних взаємостосунках, однозначно, не була послідовною. Якщо ще наприкінці 1920 - на початку 30-х рр. ідеальна жінка мала формуватися в умовах рішучого розриву з традиційним розподілом суспільних ролей у сім'ї, то невдовзі на перший план було висунуто місію материнства як політичне покликання жіноцтва. Найважливішим обов'язком радянської сім'ї стало виховання дітей у дусі комунізму, а відносини чоловіка і дружини розглядалися не тільки як особиста справа.

Радянське суспільство було зацікавлене у зміцненні сім'ї, а шлюб мав відповідати сучасним, як на той час, вимогам, інтересам держави, мав представляти собою союз однодумців або взаємовідносини, де передовий та свідомий партнер зобов'язаний "підтягти" іншого до вищого рівня. Для зміцнення цих постулатів у свідомості людей, скажімо, на сторінках періодичних видань, спрямованих на цільову аудиторію села, часто з'являлися типові статті про селянські родини. Сюжетами цих матеріалів ставали історії про подружжя, які сприяють зростанню громадської значущості одне одного або, навпаки, де чоловік постає домашнім тираном, що обмежує заміжню жінку лише турботами колгоспу і хатньою роботою. Так, типовою щодо цього слід визнати статтю "Ой, вербо, вербо..." в журналі "Колбуд" за червень 1936 р. про подружжя колгоспників з селища Гостомель на Київщині. Ще не перебуваючи в офіційному шлюбі, і парубок, і дівчина були активними учасниками громадського життя села, але після одруження, народження дітей, чоловік заборонив дружині продовжувати навчання, брати участь в гуртковій роботі і культурному житті. Жінка була поставлена перед вибором: "навчання або я", при цьому чоловік вдавався до фізичних розправ та психологічного тиску: "...бив її. Бив вікна, трощив посуд, рубав сокирою одяг, черевики, і потім довго молодиці не було в чому показатися на люди". Чітко окреслювалося "несвідоме" розуміння чоловіком ролі і сфери діяльності заміжньої жінки: "Пора вже викинути дурощі з голови. Ти - не дівчина", - дорікав він. Редакція журналу з подивом і обуренням констатувала: "Аж не віриться, що в наші часи можуть бути такі Івани. А ще дивніше, що про це знають і сільрада, і партгрупа, і правління колгоспу" [1, 62-63].

Періодичні видання тієї пори намагалися показати подібні випадки за поодинокі і такі, що представляють собою скоріше виняток. Однак розповіді очевидців подій фіксують їх як типове явище, що спостерігалося майже скрізь. Коло інтересів жінки після заміжжя звужувалося до хатніх обов'язків і колгоспної роботи. Будь-яке заняття, що стосувалося суспільно-політичної, культурно-масової тощо сфер життя села вважалося, у більшості випадків, прерогативою незаміжніх дівчат. Дівчата, які одружувалися, ставали матерями, й їх часто автоматично виключали з комсомолу, аргументуючи це "відривом від роботи" [2, 6]. Жителька Житомирщини про ті часи згадує: "Як попоралась, хтіла йти з подружкою до клюбу співати. А Степан (чоловік) перестрів по дорозі, згріб за косу та потягнув додому" [3].

Існування таких патріархальних традицій, які зберігалися не лише в колі родини, але й в розумінні представників адміністрації села, його партійних осередків, ставали об'єктивними перешкодами в освоєнні жінкою високих статусних позицій. Яскравим свідченням цього виступала нетривала кар'єра жінок-трактористок, які після одруження нерідко або переходили на іншу роботу, або, захищаючи свій професійний вибір, свідомо йшли на сімейні сварки чи розлучалися. Так, у родині пізніше відомої на всю країну Паші Ангеліної, коли вона записалася на курси трактористів, вибухнув скандал. Батько, займаючи, до речі, посаду голови колгоспу, був переконаний, що місце жінки на кухні [4, 60].

Заміжні жінки, чоловіки яких мали високе посадове становище, подекуди навіть не виходили на колгоспні роботи. Водночас їхні трудодні числилися "на папері", але жодної участі в колгоспному виробництві не брали. "Моїй жінці й дома є робота", - говорили з цього приводу чоловіки таких жінок [5, 22-23].

Намагаючись контролювати ситуацію та впливати на неї відповідно до офіційних ідеологічних догм, місцеві партійні осередки, їх "прогресивні" представники робили спроби втручатися у побутові і внутрішньо-сімейні проблеми. Цьому присвячувалися збори сільських громад, сцени з сімейного життя окремих сільських родин ставали сюжетами колгоспних стінгазет. Так, на Полтавщині у с. Миновцях, делегатські збори, спираючись на радянські закони, навіть проголосили ухвалу про взяття "під свою охорону тих жінок, над якими знущаються чоловіки, б'ють їх, забороняють відвідувати збори тощо". В окремих випадках заборони батьків і чоловіків брати участь жінкам у громадській роботі та застосування методів фізичного впливу, зумовлювали притягнення винних до кримінальної відповідальності [6, 85].

При залученні молодих колгоспниць до освітньо-культурних, спортивних, громадсько-політичних програм, думка старшого покоління часто просто ігнорувалася. У випадках, коли необхідно було відправити на навчання молодих жінок, сільське керівництво, подекуди, не погоджувало це з їхніми батьками, чоловіками. Ось як про ті роки згадує мешканка з Черкащини: "Як відправляли на навчання, то ніхто не питав у твоїх батьків, чоловіків - сказали, то їдь!" [7].

Популяризуючи жінку як сумліннішу в роботі за чоловіка, місцеве керівництво вводило практику поєднання сімейного життя з виробничим. На дружин покладали відповідальність за якість і кількість роботи чоловіків. Висвітлюючи таку роботу на Харківщині, журнал "Колгоспниця України" в 1933 р. писав: "На Сахновщині підхопили вказівки, щоб жінки не тільки самі працювали добре, а й відповідали за роботу своїх чоловіків у колгоспі, контролювали їхню роботу. Жінка-ударниця обіцяє зробити ударником і свого чоловіка". Такі зобов'язання навіть оформлювалися документально спеціальними договорами [8, 11]. Нерідко такі "зобов'язання" доводилися до абсурду і, як результат, жінок виключали з колгоспів за невихід на роботу чоловіків [9, 100].

Однак часто такі рішення залишалися лише на папері. Хоча самі заміжні жінки не надто сприяли тому, щоб їхнє сімейне життя виставлялося на всезагальне обговорення. Залишаючи за чоловіком головну роль, вирішальний голос, жінки навіть на колгоспні роботи, які вимагали одночасно чоловічі і жіночі робочі руки, виходили тільки зі своїми чоловіками. Про це згадують деякі респонденти з Житомирщини: "Як, наприклад, чоловіки косять, і жінки йдуть в'яжуть снопи, то кожна ставала за своїм чоловіком. А, як навіть, заслабла вона, то йдуть за батьком старші діти" [3].

Сформувавши новий образ - трудівниці, громадянки соціалістичної держави, влада покладала на жінку неприпустимо велике навантаження. Соціальні функції включали трудову діяльність в колгоспі чи радгоспі, участь у суспільно-політичному житті, особистих підсобних господарствах, виконання домашньої роботи, догляд та виховання дітей. І якщо перше розумілось і виконувалося як обов'язкове, то для полегшення традиційних жіночих ролей мала застосовуватися соціально-культурна інфраструктура села.

Презентуючи модернізовану родину в періодичних виданнях, влада зміщувала традиційні ролі матері і господині дому на другий план, надаючи перевагу громадській роботі жінки. Типовим зразком осучасненої жінки стала героїня однієї зі статей журналу "Колгоспниця України" за 1935 р., яка сама про себе та свою родину говорила так: "Діти скучили за мною. Адже 10 день я не була вдома. Та, нічого, потерплять ще 8 день. Закінчу півторамісячні курси... Завідую усіма дитустановами нашого села. До того ж я ще й жіноргом у колгоспі. Відвідую партшколу, на курсах я старостою і допомагаю іншим вчитись. Вистачає часу й на книжки, газети, журнали" [10, 13].

Проте, недостатній рівень розвитку, а подекуди відсутність закладів, які б мали полегшити повсякденну роботу жінок (дитячих ясел, садків, закладів громадського харчування тощо), ненормований робочий день колгоспниці, який подекуди сягав 11-13 годин на добу, не сприяли зменшенню обсягу традиційних обов'язків матері, господині. Ця робота помножувала навантаження жінки або перекладалася на плечі дітей і старих батьків, які вже не могли фізично працювати в колгоспі. Ось як про це згадує сучасниця подій: "Робота (у полі) була аж під Лисянкою. А в обід же треба було бігти дитину кормить. Поки побіжать дитину покормить в садок, корову подоїти - уже й на поле ті йдуть, нема коли й сісти, поїсти" [11]. Жителька Черкащини Євгенія Ємець розповідала: "Мама зранку спішать наварить їсти, поночі встає. А ми звечора, як були дітьми, попасли корову. Накопаєм картоплі, закришки наробимо. Мати поночі приходить, до смерку. Попорались. І ляга оддихать. А поночі знову встає, дрова розпалює і готує. А снідать бува й не снідає. Та й побігла на роботу. А ложки ми миємо, діти. І пасемо ми. Пригоним худобу і їсти готовим, бо мати ще й пізніше прийде" [12]. "Ходили на роботу кожен день. - згадує мешканка с. Жур- жинці на Черкащині Ганна Бражник, - Вдома хазяйнували діти... Біля мене дід з бабою жили. Ото я їм дитину віддавала, а сама на роботу" [7]. "На роботу розходимся, а дома залишалась баба, мати старенька. - згадує мешканка с. Мліїв О. Кравченко, - Ото вона помаленьку їсти зварить, ложки помиє чи шо. А моя робота було - головне ходити на роботу. А ще підсобляла у городі, у господарстві убірать" [13].

Разом із тим у 30-х рр. ХХ ст. характер ставлення розподілу і виконання сімейних ролей і обов'язків у жіночому середовищі не був однорідним. Дистанція, яка спостерігалася не лише між дочками і їх матерями, свекрухами, але й між старшими і молодшими сестрами, обумовлювалася рівнем освіти, характером професійної зайнятості, громадським навантаження, ідеологічним впливом епохи. У подружжях молодшого покоління, у значній мірі, втрачали чіткість межі внутрішньо-сімейного розподілу обов'язків. Він уже ґрунтувався не стільки на статевовікових засадах, скільки на особистих якостях членів сім'ї і на мірі зайнятості їх у суспільному виробництві, навчанні, громадському житті тощо. Жінка, як і чоловік, працювала на виробництві, поповнюючи сімейний бюджет. Водночас вона переважно залишалася господинею дому. У зв'язку з цим і роль глави сім'ї, яка здебільшого традиційно зберігалася за чоловіками, часто була лише номінальна. Втім, жінки у багатьох випадках вже не володіли традиційно жіночими ремеслами - вишиванням, ткацтвом, прядінням, шиттям тощо. Ось як про це розповідають ті жінки, у яких на 1930-ті рр. припав юнацький вік: "Мати у нас вміла і прясти, і ткати. І нас вчила. Але я вміла тільки тоненькі рушники на два-три підмішки" [14], "Як старші дівчата, то гарно вишивали. І мама гарно вишивала. А я вже не дуже. Не було коли" [15].

Більшовицька політика, спрямована на досягнення статевої рівності, внесла відчутні зміни у внутрішньо-сімейні відносини сільської родини. Зберігаючи принципи колишнього патріархального стилю взаємин, сім'я стрімко осучаснювалася. Завдяки залученню жінок до колгоспного виробництва, а також освітнім програмам, засобам масової комунікації, законодавству, принцип чоловічої і жіночої рівності ставав реальністю. Разом з тим у середині родини статеві ролі, в основному, залишилися традиційними. У результаті нові трудові та громадські завдання жінок, у сумі з сімейними обов'язками, створили для них додатковий тягар у повсякденному житті.

Література

1. Минко В. "Ой, вербо, вербо..." //Колбуд. - 1936. - № 3.

2. Кравченко О. Вирощувати з жіночої молоді активних діячів соціалізму // Колгоспниця України. - 1935. - № 16.

3. Запис спогадів мешканки с. Некраші Черняхівського р-ну, Житомирськоїобл. Остапчук (Сич) НіниХарито- нівни, 1912 р. н., від 5 липня 1997 р.

4. Арутюнян Ю.В. Механизаторы сельского хозяйства СССР в 1929--1957гг. (Формирование кадров массовых квалификаций). - М., 1960.

5. Чирва Є. Чесно працювати в колгоспах // Колгоспниця України. - 1940. - № 23--24.

6. Жінки Радянської України - активні будівники комуністичного суспільства. - К., 1971.

7. Запис спогадів мешканки с. Журжинці Лисянського р-ну, Черкаської обл. Бражник Ганни Євсеївни, 1916 р.н., від 1--2 червня 2012 р.

8. Як ви перебудували роботу серед жінок // Колгоспниця України. - 1933. - № 15.

9. ЦДАГО України. - Ф.1. - Оп. 20. - Спр. 6693.

10. Криворукова Ф. Стираються межі // Колгоспниця України. - 1935. - № 16.

11. Запис спогадів мешканки с. Журжинці Лисянського р-ну, Черкаської обл. Бабенко Тетяни Тимофіївни, 1925 р. н., від 2 червня 2012 р.

12. Запис спогадів мешканки с. Петрівська Гута Лисянського р-ну, Черкаської обл. Ємець Євгенії Іллівни, р. н., від 19 серпня 2012 р.

13. Запис спогадів мешканки с. Мліїв Городищенського р-ну, Черкаської обл. Кравченко Оксани Яківни, 1919 р. н., від 21 липня 2012 р.

14. Запис спогадів мешканки с. Журжинці Лисянського р-ну, Черкаської обл. Гавриленко Анастасії Улянівни, р. н., від 2 червня 2012 р.

Размещено на Allbest.ru