Духовно-культурне життя українського села за умов становлення радянської влади в Україні (1920-1921 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовно-культурне життя українського села за умов становлення радянської влади в Україні (1920-1921 рр.)

О.О. Артеменко

Анотація

Статтю присвячено маловивченим аспектам духовно-культурного життя українського села за умов становлення в 1920--1921 рр. радянської влади. На підставі аналізу джерел, розкрито ставлення українського селянства до радянської влади. З'ясовано, що політика «воєнного комунізму», зокрема продрозкладка, була однією з основних причин конфронтації між владою та селянством. Обґрунтовано, що під час становлення радянської влади в Україні протягом 1920--1921 рр. широкого розмаху набув наступ більшовиків на культурно-духовне життя українського селянства. Основне завдання радянської духовно-культурної політики полягало у формуванні нового радянського світогляду українського селянства.

Ключові слова: українське селянство, духовно-культурне життя, радянська влада, духовно-культурна політика

Однобічне та багато в чому спотворене висвітлення радянською історіографією теми пропонованого дослідження, разом із актуальною потребою пошуку оптимального шляху розбудови сучасної Української держави, зумовлюють її своєчасність. На сучасному етапі розвитку вітчизняної історичної науки дослідники у більшості випадків аналізують становлення радянської влади в Україні, згідно політичних, економічних подій та збройної боротьби. Тоді як фактично тотальний наступ більшовиків на духовно-культурне життя українського селянства, за винятком окремих праць, залишається малодослідженим. Зважаючи на це та враховуючи актуальність теми, автор статті ставить за мету дослідити духовно-культурне життя українського села за умов становлення радянської влади в Україні впродовж 1920-1921 рр.

Поширення радянської влади в Україні від кінця 1919 і протягом першої половини 1921 рр. відбувалося за умов різкого опору частини українського суспільства, насамперед селянства, радянській моделі державності. Основна причина несприйняття селянами влади рад полягала у тому, що більшовики відновили власну попередню практику безкоштовного, а загалом примусового вилучення продуктів сільськогосподарської праці. До того ж, за продрозверсткою, знову запровадженою більшовиками, значно розширився перелік сільськогосподарських продуктів, що вилучалися у селян. Так, у 1920 р., окрім зернових культур, обов'язковій здачі державі підлягали м'ясо, яйця, овочі [1, 164].

Безумовно, про добровільну здачу у повному обсязі продукції селянами не могло бути й мови. У відповідь на це, влада вживала силові методи. Так, у сільській місцевості Мелітопольського повіту продрозкладка здійснювалася досить специфічно. Спочатку її виконавцями, підсиленими військовим загоном, відбувався арешт частини селян (с. Ігнатівка - 231, з яких - 17 розстріляно, с. Сретенка - 11, с. Апостолівка - 30), а вже потім, зламавши у такий спосіб волю решти, починалося вилучення продукції [1, 165].

Проте, доволі швидко подібна політика більшовиків призвела до розгортання селянського антикомуністичного руху значного масштабу. Лише влітку 1920 р. на території України функціонували біля 250 повстанських загонів [2, 435]. Загалом, протягом року в трьох губерніях Лівобережжя (Харківський, Полтавській, Чернігівській) діяли 248 загонів [3, 67]. Як стверджує О. Ганжа, на кінець цього ж таки року «застосовуючи тактику партизанської боротьби, повстанці тримали під своїм контролем практично всю сільську місцевість» [4, 11]. Про розмах повстанського руху селян красномовно свідчить кількість спрямованих на їхнє придушення більшовицьких військ: 18 піхотних бригад, 1 кавалерійська дивізія, 6 батарей [1, 166]. На початку літа в Україну були направлені Башкирська дивізія, 25-а Чапаєвська дивізія, 1-а кінна армія Будьонного [5, 114]. Значний потенціал селянського повстанського руху спостерігався і протягом першої половини 1921 р. За визнанням командуючого радянськими військами в Україні М. Фрунзе, кількість повстанців дорівнювала 40 тис. осіб [6, 585].

Селянський опір більшовикам позначився на культурно-духовному житті українського селянства. У цей час відбувався наступ радянської влади на всі ті його підвалини, що у той чи інший спосіб підтримували національну свідомість селянства. Провідну роль у духовно-культурному житті селян відігравали товариства «Просвіта». У зв'язку з цим, їхня ліквідація ставала одним із головних завдань більшовиків. Протягом першої половини 1920 р. ними це здійснювалося поступово. Перше втручання влади до діяльності «Просвіт» відбулося в середині лютого. Культурно-просвітні організації, на основі яких були організовані театральні відділи, повинні були протягом п'яти днів, під загрозою закриття, пройти перереєстрацію у повітових підвідділах мистецтв. Однак вже у липні 1920 р. політика більшовиків стосовно товариств набула ще більшого силового характеру.

Саме з цього часу радянська влада, під приводом прийняття нового статуту для них, вживала адміністративні методи перетворення «Просвіт» із громадських організацій на державні. Головною метою оновлених більшовиками товариств, було «поширення соціалістичної культури в масах» [7, 127]. Враховуючи таке завдання, більшовики втручалися у безпосередню роботу товариств, змушуючи їх членів працювати на популяризацію нової радянської ідеології. Так, значних змін зазнав репертуар театральних гуртків «Просвіт». Дозволялися вистави, які були затверджені повітполітпросвітою [8, 123]. З травня 1921 р. від просвітян вимагалося повідомляти відповідні органи про заплановані вистави за три дні до їх показу. За недотримання цього правила, «порушники» підлягали кримінальній відповідальності [7, 131].

Також у розпорядження держави переходили просвітянські бібліотеки, дитячі садки, книгарні. Щодо останніх, то, за припущенням І. Романько, «туди потрапляла лише ретельно підібрана література, яка допомагала впровадженню політики нової держави» [9, 137]. Разом із тим, ліквідовувалася фінансова самостійність «Просвіт». По-перше, зазнавши утисків з боку влади припиняли свою діяльність громадські організації, що традиційно надавали їм матеріальну допомогу, зокрема земства, кооперативи тощо. По-друге, частину своїх прибутків товариства змушені були віддавати на потреби держави. До того ж варто враховувати і зростання інфляційних тенденцій у тогочасній Україні.

З метою послаблення діяльності «Просвіт», їхнього впливу на селянські маси, більшовики у 1920 р. розпочали утворення, цілковито підпорядкованих владі, нових культурно-освітніх організацій, зокрема селянських будинків (сельбудів). У Постанові РНК УСРР від 19 квітня 1921 р. Наркомосвіті доручалося залучати їх для «утворення єдиного центра політосвітньої праці на селі» [10, 114]. Всіляко сприяти цьому процесу мало Всеукраїнське управління селянськими будинками [11, 133]. Поряд із сельбудами, закладалися хати-читальні. Їхнє головне завдання полягало у «поширенні комуністичної освіти серед сільського населення» [12, 600].

Про наміри радянської влади найближчим часом цілком ліквідувати просвітні товариства засвідчила поява «Червоних просвіт». Досліднику В. Зеленому вдалося з'ясувати, що цей процес почався на Харківщині у с. Стратилатівка [7, 128]. Окрім адміністративного, фінансового тиску, утворення нових культурно-освітніх організацій, реорганізацій старих «Просвіт», більшовики вдавались і до арештів та фізичного знищення активних членів останніх. Незважаючи на все це, ліквідувати у 1920-1921 рр. «Просвіти» більшовикам не вдалося. Вони і надалі продовжували відігравати «роль провідника українського національно-культурного відродження» [13, 89].

Невід'ємним атрибутом радянської духовно-культурної політики у сільській місцевості протягом 1920-1921 рр., що мав унеможливити вільний розвиток особистості, була боротьба за відсторонення впливу Церкви на селянство. Більшовики, намагаючись розбудувати світську державу, усвідомлювали, що без звільнення народних мас від «духовного гноблення релігії», зробити це буде якщо неможливо, то складно. У 1920-1921 рр. більшовики у релігійній сфері продовжували політику попередніх років. 3 серпня 1920 р. РНК УСРР своєю постановою підтвердила намір подальшого відокремлення держави і школи від Церкви [10, 67].

Провідна роль в антирелігійній політиці більшовиками відводилась агітаційно-пропагандистській роботі. Одним з її напрямів була атеїстична або антирелігійна пропаганда. У конкретних умовах українського села вона зводилась до спроби замінити селянське релігійне світосприйняття комуністичною науковою системою, що мала надавати селянам відповіді на питання, пошук яких вони традиційно шукали в релігії [14, 445]. Агітаційно-пропагандистська робота у сільській місцевості проводилась як усна пропаганда. Так, мали місце мітинги, зібрання, політичні диспути, вечори запитань і відповідей. Наскрізною ідеєю цих заходів була дискредитація Церкви. До речі, у такий же спосіб радянська влада боролася й з «Просвітами» [15, 275].

Іншим різновидом агітаційної діяльності на селі було друковане слово. 1920 р. в Україні виходили друком понад 360 радянських газет. Партійно-державне керівництво всіляко намагалося охопити, підконтрольними йому періодичними виданнями, якомога більше селянства. Згідно з Постановою Президії ВУЦВК від 25 березня 1920 р., передбачалося на кожних 100-200 сільських мешканців розповсюджувати не менше однієї газети [10, 64].

Таким чином, під час становлення радянської влади в Україні протягом 1920-1921 рр. широкого розмаху набув наступ на культурно-духовне життя українського селянства. Основне завдання більшовиків у духовно- культурній політиці полягало у формуванні нового радянського світогляду українського селянства.

комунізм селянство просвіта релігійній

Список літератури

1. Історія України: нове бачення: У 2 т. / Під ред. В.А. Смолія. -- Т. 2. -- К., 1996.

2. Литвин В.М. Україна: доба війн і революцій (1914-- 1920рр). -- К., 2003.

3. Ісаков П. Повстанський антикомуністичний рух на Лівобережній Україні (березень 1919 -- листопад 1921 рр.): географія поширення, динаміка кількісних змін, ідеологія //Молода нація. -- 2000. -- № 1.

4. Ганжа О.І. Селянський повстанський рух // Історія українського селянства. -- Т. 2 /Відп. ред. В.А. Смолій. К, 2006.

5. Щербатюк В.М. Боротьба селян України проти більшовицької агресії та режиму 1917--1923 років (За матеріалами Державного архіву Київської області і Галузевого архіву Міністерства оборони України) // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. -- Вип. 133--134. -- Черкаси, 2008.

6. Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине 1918--1921: Док. и мат. / Под ред. В. Данилова и Т. Шанина. -- М., 2006.

7. Зелений В.М. Становлення та діяльність товариств «Просвіта» Катеринославської губернії у 1905-- 1906 рр.: Дис. ... канд. іст. наук. -- Х., 2005.

8. Кучеров Г.Г. Становлення і діяльність сільських товариств «Просвіта» Правобережної країни (1905-- 1906 рр.): Дис. ... канд. іст. наук. -- Кам'янець- Подільський, 2007.

9. Романько І. «Просвіти» й державні утворення 1917-- 1939 рр. // Наукові записки. Серія: Історичні науки. -- Вип. 12. -- Кіровоград, 2009.

10. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливі рішення Комуністичної партії і Радянського уряду 1917--1959рр.: Зб. док. -- Т. 1. (1917 -- червень 1941 рр.) /Ред. кол.: О. Євсєєв та ін. -- К., 1959.

11. Центральний державний архів громадських об'єднань України. -- Ф. 1. -- Оп. 20. -- Спр. 631.

12. История Украинской ССР / Редкол.: Н. Супруненко и др. -- Т. 6. -- К., 1984.

13. Баженов Л.В., Кучеров Г.Г. Основні етапи діяльності подільських «Просвіт»у 1906--1923рр. //Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. пр. -- Кам 'янець- Подільський, 2009. -- Т. 13.

14. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК (1898--1986): В 14 т. -- Т. 2: 1917--1923. -- М., 1983.

15. Марчуков А. Украинское национальное движение: УССР. 1920--1930-е годы: цели, методы, результаты. М., 2006.

Размещено на Allbest.ru