Червоне козацтво та встановлення радянської влади в Україні

Огляд подій громадянської війни та створення більшовиками власних збройних сил на території України впродовж 1917-1930 років. Дослідження ролі Червоного козацтва у більшовицькій інтервенції на землі України. Аналіз його національного складу та функцій.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 10.08.2017
Размер файла 21,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРВОНЕ КОЗАЦТВО ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

О.В. Вільховик

Анотація

Стаття присвячена висвітленню ролі Червоного козацтва у більшовицькій інтервенції на землі України. Проаналізовано його національний склад та функції.

Ключові слова: Червоне козацтво, бригада, корпус, В. Примаков.

У сучасних умовах закономірним є зростання інтересу до історичних проблем, які не знайшли об'єктивного відображення в радянській історіографії. Особливе місце серед таких тем займають події громадянської війни та створення більшовиками власних збройних сил - Червоного козацтва на території України впродовж 1917 - 1930 рр. Створене в кінці 1917 р., Червоне козацтво виросло з невеликого загону у 12-полковий кінний корпус і відіграло помітну роль у процесі боротьби за встановлення і зміцнення радянської влади на землях України.

Історіографія теми не є численною. Здебільшого, вона представлена працями радянських істориків. Серед них І. Дубинський і Г. Шевчук, які докладно проаналізували створення Червоного козацтва, його чисельність, склад військових підрозділів, частин і з'єднань, акцентувавши, що червоні козаки завжди опинялися на передньому краї громадянської війни. Праця ґрунтується на спогадах І. Дубинського, який під час громадянської війни був командиром кавалерійської дивізії Червоного козацтва [9]. У контексті громадянської війни Червоне козацтво розглядав І. Рибалка, наголошуючи на провідній ролі більшовиків у його створенні [4].

Історіографія радянського періоду української еміграції представлена книгою З. Стефаніва. Він зазначає, що більшовицька влада була встановлена “силами московської регулярної армії в складі 30 тисяч добірного війська, набраного з колишньої гвардії, матросів і московського робітництва” [1]. Червоне козацтво, на його думку, відігравало допоміжну роль і складалося з неукраїнського населення великих міст України.

Сучасні дослідники фрагментарно звертаються до цієї теми, розглядаючи її у контексті української революції чи громадянської війни. Так, Я. Тинченко вважає, що війна Української Центральної Ради з більшовиками виникла через протистояння двох ідей: національної та соціалістичної. Він робить спробу визначити чисельність та склад військ УЦР та Радянської влади, зокрема і Червоного козацтва, на кожному етапі боротьби [15]. Помітне місце займають і праці В. Солдатенка, який наголошує на внутрішніх соціальних причинах падіння Центральної Ради та вказує на необґрунтованість тверджень про численні регулярні війська, в тому числі і Червоного козацтва, якими нібито Рада Народних Комісарів на початку 1918 р. завоювала Україну [13].

Належну оцінку радянським збройним силам періоду громадянської війни дав А. Здоров, провівши аналіз мемуарно-історичних праць учасників національно- визвольних змагань 1917 - 1918 рр., зокрема відзначив, що 25 грудня датується перша документальна згадка про Червоне козацтво - в документах штабу народного комісара щодо боротьби з контрреволюцією на півдні Росії головнокомандувача В. Антонова-Овсієнка [7]. Мета цієї статті полягає у синтезі висновків і положень науковців, які висвітлюють специфіку політичного і збройного конфлікту періоду Української революції та визначення специфічної ролі Червоного козацтва у встановленні радянської влади на території Україні.

Значну діяльність зі створення та зміцнення збройних сил органи радянської влади розгорнули в 1917 - 1920 рр. Армія та її позиція мали велике значення у політичному житті України, оскільки українська територія була театром воєнних дій Південно-Західного фронту, тут знаходилися і його, і Румунського фронту тили. Київський і Одеський військові округи були найбільшими в країні. Основна частина Чорноморського флоту, яка обслуговувала Румунський та Кавказький фронти, розташовувалася в Севастополі. Війська і флот у межах України включали майже половину особового складу діючої армії напередодні повалення царизму - 3250 тис. солдат і офіцерів та 40 тис. моряків. Крім того, в тилових гарнізонах України розміщувалися біля 400 тис. солдатів і офіцерів.

Більшовики, як відомо, 25 грудня 1917 р. у Харкові проголосили Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, що з юридичної точки зору, на думку дослідників, не мало легітимного характеру. В. Калініченко й І. Рибалка наводять слова В. Затонського, тодішнього “народного секретаря освіти”, який красномовно характеризує несамостійність, “кишеньковість” українського радянського уряду: “Називали себе урядом, та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й справді: який же з нас був уряд без армії, фактично без території, бо навіть Харківська рада нас не визнавала. Апарату жодного... Секретаріат був у кишені”. Політичної сили “кишеньковий” уряд не мав і був лише додатком до штабу російського більшовицького війська В. Антонова-Овсієнка. Формальним командувачем українських частин вважався Ю. Коцюбинський, син українського письменника М. Коцюбинсьського.

Навесні - влітку 1917 р. досить організовано та рішуче виступила в обороні української національної ідеї сільська молодь. Вже у березні зародилася і впродовж усього 1917 р. щораз більше зростала в Україні особлива народна воєнізована організація - Вільне козацтво. Так, вільнокозацький рух був започаткований спершу у Звенигородському повіті на Київщині, з ініціативи селянина с. Гусакове Смоктія, якому допомагали Ковтуненко і Пищаленко із Звенигородки [1, 35]. Членами загонів Вільного козацтва могли бути тільки добровольці у віці від 18 років, хоча були випадки, коли до їх лав вступали і сивочолі діди [1, 40]. Воно контролювало територію, що сягала Дніпра та охоплювала залізничні лінії: Знам'янка - Помічна - Христинівка - Канів. Виникненню цього руху сприяли антивоєнні настрої населення і війська, з одного боку, та негативне ставлення провідників української революції до організації української армії взагалі - з іншого. Вільно- козачий рух ставив за мету згуртувати національно творчі елементи сільського населення України у місцеві військові частини, які стали б рушіями відбудови української державності на селі [2, 6].

Радянські історики наголошували, що Вільне козацтво складалося з офіцерів царської армії, попівських синків, студентів і куркулів [3, 128]. Його звинувачували в тому, що козаки використовували історичну романтику козацької вольниці, романтику козацьких пісень і козацьких легенд [4, 18]. Ставлення більшовиків до Вільного козацтва яскраво висловив тодішній командир більшовицької армії в “Ізвєстіях Ц.В.К.”: “Революційна Російська армія пройшла Україну, змітаючи на своєму шляху все, що мало ознаки буржуазно-шовіністичного сепаратизму. На Україні зустріли ми оригінальну організацію буржуазної самооборони. Особливо дався взнаки Звенигородський повіт, де український шовіністичний націоналізм збудував собі фортецю у формі так званого “Вільного козацтва”. Ця організація не тільки не допустила нас в повіт, а навпаки, сама перейшла до наступу і цим заподіяла чимало шкоди нашим військам. Дуже прикро, що мені не довелося зруйнувати це кубло, потопити в калюжі крові тих, хто посмів підняти руку на Червону армію” [1, 40].

Враховуючи гостроту політичної боротьби в Україні, наявність українських військових формувань та потужного антибільшовицького повстанського руху, російські більшовики намагалися якомога швидше створити альтернативну збройну силу, що складалася б з українців, або, принаймні, декларувала захист їх інтересів. Тому більшовиками вже у грудні 1918 р., у Харкові було створене військове формування - “Червоне козацтво”. Цю назву більшовики намагалися максимально наблизити до звичного і глибоко шанованого в Україні військового стану. Загони Червоного козацтва підпорядковувались тільки Москві й використовувались у боротьбі з частинами Армії УНР та загонами українських повстанців, а також з військами А. Денікіна, П. Врангеля, збройними силами Польщі [5]. А. Здоров стверджує, що саме “об'єктивна необхідність збройної боротьби із Центральною Радою змусила український радянський уряд (Народний секретаріат) вже в перший (харківський) період свого існування утворити військове відомство як зародок власної армії - Червоне козацтво, забезпечити правові та матеріальні умови його формування” [6, 188].

Червоне козацтво структурно не відрізнялося від інших військових з'єднань більшовиків. При вступі до його лав бійці мали дати обіцянку не залишати його не менш як 6 місяців. Для цього декрет Народного Секретаріату встановив диференційовані норми оплати: солдати отримували - 25 руб., інструктор-командир взводу - 40 руб., командир роти - 50 руб., командир батальйону - 75 руб., полку - 100 руб., дивізії - 125 руб., корпусу - 150 руб., армії - 175 руб [7]. Командиром першого полку Червоного козацтва став В. Примаков

Біографія останнього мала чимало крутих поворотів. Він народився в родині сільського вчителя, що пишався своїм козацьким походженням. За допомогою батька, в дитинстві навчився добре їздити верхи та влучно стріляти. З 1909 р. навчався у Чернігівській гімназії. Жив у сім'ї Коцюбинських як прийомний син. Згодом одружився на доньці письменника Оксані. У 1912 р. вступив до студентського революційного гуртка, що перебував під впливом більшовиків. Досягнувши призовного віку, ухилився від служби, демонстративно поширюючи листівки антивоєнного змісту. За цю “більшовицьку агітацію” був засуджений на довічне заслання у Сибір. У квітні 1917 р. повернувся із заслання вже переконаним революціонером. Вів більшовицьку агітацію серед солдатів 13-го запасного полку в Чернігові. Був делегований на II Всеросійський з'їзд рад до Петрограду. Взяв участь у більшовицькому перевороті, на чолі загону Червоної гвардії бився з полками Краснова під Гатчиною. Як чекіст і більшовик-українець у грудні 1917 р., на прохання українського радянського уряду був командирований до Харкова, де у січні 1918 р. сформував із “прозрілих” солдатів 2-го полку петлюрівської армії курінь Червоного Козацтва, який згодом еволюціонував у полк, бригаду, дивізію, корпус [8].

За його спогадами, Червоне козацтво створювалося на противагу Вільному козацтву, заснованому С. Петлюрою і П. Скоропадським (останній тоді ще був генералом, а не гетьманом). У його складі китайців, латишів та росіян було набагато більше, ніж українців [9, 59-60]. Український дослідник Я. Тинченко стверджує, що “з українців вдалося навербувати лише одну сотню. Іншу довелося набирати з харківських червоногвардійців - латиських робітників, евакуйованих царським урядом у 1914 р., разом з особливо цінними верстатами з Риги. Улітку 1918 р. Червоне козацтво поповнилося таким новими придбанням, як сотня інгушів - із вершників інгуського кавалерійського полку ще старої російської армії, а також цілим інтернаціональним ескадроном з австрійських й угорських перебіжчиків” [10, 7].

Натомість В. Савченко стверджує, що основою для формування червонокозачого полку стали 300 бійців так званого 2-го українського запасного полку. Цей підрозділ було створено О. Волохом восени 1917 р. в Харкові внаслідок українізації 234-го запасного полку колишньої імперської армії. 10 січня 1918 р. підлеглі О. Волоха були раптово роззброєні червоногвардійцями під командуванням В. Примакова (сам О. Волох з півсотнею встиг виїхати в Полтаву, де ще зберігалася влада УНР, решта 700 вояків були розпущені по домівках) [11]. Однією з найпомітніших віх у діяльності Червоного козацтва стало взяття Києва у лютому 1918 р. У січні р. перший полк В. Примакова виступив з Харкова і спільно з іншими військовими силами, що прибули з Росії, розпочав похід на столицю. У січні-лютому 1918 р. полк ніс охоронну службу в Києві, використовувався більшовиками для масових розправ над населенням [12].

Частина українських дослідників відійшла від тверджень про те, що процес творення української державності був перерваний агресією радянської Росії. Так, І. Лисяк-Рудницький відзначав: “Легенда, що її треба здати до архіву, - це казка про “надчисленні полчища” ворогів, що під їх ударами буцімто завалилася українська державність. У дійсності інтервенційні московські армії під час першої та другої навали (зими 1917 - 18 рр. та 1918 - 19 рр.) були відносно малі. Кремль до літа р. не диспонував великою регулярною армією. Совєтська експансія була здатна поширюватися на ті країни, що їх їхнє власне безголів'я робило з них легку здобич. Якщо могли зберегти незалежність Фінляндія та мініатюрні балтицькі республіки, розташовані перед воротами Петрограда, то чи ж не повинна була встояти кілька десятимільйонна Україна з її велетенськими ресурсами? Також міжнародна кон'юнктура української справи була впродовж перших двох років революції сприятлива. Отже, причини невдачі треба шукати насамперед у внутрішньому стані самого громадянства на Україні” [13].

Після остаточного встановлення радянської влади українське Червоне козацтво зазнало численних реорганізацій. Я. Тинченко зазначає: “На початку 1919 р. 1-й полк Червоного козацтва розгорнувся удвічі, за рахунок мобілізованих українців і поповнення з Росії, потім став бригадою, а в серпні 1919 р. - 8-ю кавалерійською дивізією робітничо-селянської Червоної Армії. Входили до цієї дивізії московський, латиський і залишки кількох орловських кавалерійських полків, червоні кубанці, добровольці з Уралу. Всі вони звалися Червоними козаками” [14]. У березні - квітні 1919 р. червонокозаки перейшли до партизанської тактики рейдів у тилу військ УНР. У травні того ж року вони боролися з повстанцями отамана Григор'єва, а у липні - вересні - брали участь у боях проти Денікіна на Донбасі. Велику роль Червоне козацтво відіграло у збройній боротьбі з Н. Махном.

У листопаді 1919 р. на базі бригади (разом з 14-ю кубанською кавалерійською бригадою і латиським кавалерійським полком) сформовано 8-у Червону козачу дивізію, яка за наказом командування здійснила рейд по тилах денікінців. Після польсько-радянського перемир'я у жовтні 1920 р., залишки 8-ї дивізії ЧК об'єднали з 17-ю кавалерійською дивізією (в її складі на той час були переважно кубанці й башкири). У результаті було створено перший кінний корпус Червоного козацтва [15]. Проте, у 1930-х рр. Червоне козацтво розформували та перетворили на звичайний механізований корпус. У монолітну та уніфіковану Червону армію червоні козаки в старому вигляді вже не вписувалися. Командира В. Примакова репресували і засудили до розстрілу. Тривалий час (до середини 1950-х рр.) у СРСР взагалі були заборонені згадки про Червоне козацтво. Лише після смерті Й. Сталіна стосовно нього з'явилися перші публікації. Багатьох вихідців з Червоного козацтва було посмертно реабілітовано.

Таким чином, процес встановлення більшовицького режиму в Україні вівся псевдоукраїнським збройним формуванням - Червоним козацтвом. Воно було сформоване, озброєне й вишколене на території радянської Росії та складало невід'ємну частину її збройних сил, проводячи свої операції за єдиним загальноросійським планом. Цим московський уряд намагався всіляко приховати своє керівництво інтервенцією проти держави, яку він перед тим визнав незалежною, та зобов'язався перед міжнародними представниками не втручатися в її внутрішні справи.

червоний козацтво більшовицький інтервенція

Література

1 Стефанів З. Українські Збройні Сили 1917 -- 1921 рр. -- Ч. 1. -- Львів, 1947.

2. Химиця Н.О. Парамілітарні організації української молоді періоду Центральної Ради [Електронний ресурс].

Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/nat-ural/ Vnulp/Armia/2011_693/12.pdf

3. Незабутні роки. Спогади учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни на Україні. -- К., 1967. -- 602 с.

4. Громадянська війна на Україні, 1918 -- 1920 / Під ред.

І.Рибалки. -- Т. 1. -- Кн. I. -- К., 1967.

5. Довідник з історії України [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://vijsko.milua.org/v3.htm.

6. Здоров А. Український Жовтень. Робітничо-селянська революція в Україні (листопад 1917 -- лютий 1918р.). -- Одеса, 2007.

7. Здоров А. 1918 рік. Червоне козацтво з'явилося раніше Червоної армії // Історична правда. -- 23.02.2011. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// www.istpravda.com.ua/articles/2011/02/23/27111.

8. Українське військо ХХ -- ХХІ ст. [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://vijsko.milua.org/v3.htm.

9. Дубинський І., Шевчук Г Червоне козацтво. -- К., 1963.

10. Тинченко Я. Темна історія. Життя і смерть комкора Примакова //Новини тижня. -- 2007. -- № 33.

Савченко В.А. Авантюристы гражданской войны. -- Х., 2010.

12. Червоні аватари України: Забутий пасинок революції [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// joanerges.livejournal.com/477234.html.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Перші державні утворення на території України. Виникнення українського козацтва. Українські землі в складі Литви та Польщі. Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій. Суспільно-політичний та соціально-економічний розвиток України.

    курс лекций [278,0 K], добавлен 19.01.2012

  • Напад Німеччини на СРСР, воєнні дії на території України. Німецький окупаційний режим на території України. Національно-визвольний рух в умовах німецько-радянської війни. Створення Української повстанської армії. Витіснення з України німецьких військ.

    реферат [814,2 K], добавлен 17.09.2019

  • Історія козацтва, його роль в державотворенні України. Становлення Запорізької Січі, її військово-політичний та адміністративний устрій. Роль Козацтва у загальнонаціональному русі та Визвольній війні, встановлення контролю Росії над Запорозькою Січчю.

    контрольная работа [58,5 K], добавлен 21.11.2010

  • Проблема українського козацтва як етносоціального явища. Роль козацтва у етносоціальному розвитку України, етнічні теорії щодо джерел його формування: колонізація південних регіонів України, захист від татарських набігів на землі Середнього Подніпров'я.

    статья [22,4 K], добавлен 07.08.2017

  • Етапи відновлення радянської влади в західних областях України. Аналіз колгоспної системи загальнорадянського зразка. Характеристика форм радянської організаційної роботи. Особливості розвитку соціально-економічного життя західних областей України.

    дипломная работа [259,5 K], добавлен 12.09.2012

  • Перші писемні згадки про запорозьких козаків. Історія кочового порубіжжя до ХV ст. Теорії щодо походження козацтва: хозарська, черкаська, татарська, бродницька, уходницька, захисна. Причини посилення козацтва у ХVІ ст. та його роль в історії України.

    курсовая работа [86,6 K], добавлен 29.01.2014

  • Первіснообщинний лад на території України. Історичне значення хрещення Русі, період феодальної роздробленості. Виникнення українського козацтва. Берестейська церковна унія. Визвольна війна українського народу, гетьмани. Декабристський рух в Україні.

    шпаргалка [90,6 K], добавлен 21.03.2012

  • Початок війни, причини невдач, окупація України. Політика окупаційної влади. Партизанський рух і підпільна боротьба на території України. ОУН та УПА. Визволення та відбудова України. Етапи Другої світової війни.

    курсовая работа [41,8 K], добавлен 15.07.2007

  • Подорож сторінками одного з найславетніших періодів в історії України – Козацькою ерою. Перебування України під імперською владою. Боротьба української нації за своє самовизначення у XX столітті. Огляд основних подій після здобуття незалежності.

    практическая работа [78,4 K], добавлен 29.11.2015

  • Діяльність Гедиміна на території України. Похід великого литовського князя Гедиміна в українські землі та його наслідки. Українські землі в складі Великого князівства Литовського. Аналіз процесу і сутності входження до складу Литовської держави.

    реферат [49,7 K], добавлен 15.11.2022

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.