Вирощування цукрового буряку в господарстві графів Бобринських

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вирощування цукрового буряку в господарстві графів Бобринських

К. О. Єлесіна

Культура цукрового буряку займала центральне місце в сільськогосподарській системі українських маєтностей дворянської родини Бобринських, оскільки саме буряк являв собою основну сировину для мережі цукрових заводів, розташованих у графських володіннях Черкаського та Чигиринського повітів Київської губернії. Питання вирощування цієї культури, як і багато інших питань господарської діяльності Бобринських, що в радянських умовах трактувалася виключно як “хижацька” та “експлуататорська”, довгий час перебувала за межами наукових досліджень.

Перегляд радянських стереотипів відбувається в сучасній історичній науці. Н. Темірова у монографії [1] та статтях [2; 3] аналізує окремі аспекти вирощування цукрового буряку в господарстві Бобринських, вплив цієї справи на становище графської родини та місцевого населення. І. Довжук [4] висвітлив проблему взаємозв'язку між вирощуванням цукрового буряку та обсягами виробництва цукру в Смілянському маєтку. В. Скиртач [5] розглянув питання селекції цукрових буряків у володіннях Бобринських. Важливим для розуміння внеску графської родини у становлення та розвиток буряківництва є біографічний нарис про О. Боб- ринського, підготовлений В. Ковалинським [6]. Незважаючи на те, що означена тема фрагментарно висвітлена в сучасній історіографії, предметом комплексного дослідження вона не стала. Метою цієї розвідки є аналіз найголовніших компонентів та характерних особливостей системи вирощування цукрового буряку в се- редньонаддніпрянських маєтках графів Бобринських у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. цукровий буряк сільськогосподарський бобринський

В авангарді використання цукрового буряку як сировини для виробництва цукру, а не лише як харчового продукту, стояв О. Бобринський. Після заснування одного з перших цукрових заводів в Російській імперії 1828 р. у с. Михайлівському Богородицького повіту Тульської губернії, для виробництва цукру граф використовував місцевий цукровий буряк, а не імпортну цукрову тростину. О. Бобринський переконав місцевих селян у перспективності масового вирощування цієї рослини та скуповував її за вигідною для них ціною, за рахунок оброку [6, 34].

У 1838 р. О. Бобринський перемістив власне цукрове виробництво на Середнє Подніпров'я, де сприятливі кліматичні умови та активна розробка наукового підґрунтя системи вирощування цукрового буряку сприяли її остаточному налагодженню та врегулюванню. Як в Михайлівському, так і в середньонаддніпрян- ських маєтках в основу цукрового виробництва О. Боб- ринським була покладена переробка цукрового буряку місцевого виробництва. Відтак, Смілянський цукровий завод вже в 1840 р. переробляв 300 берк. буряків на добу [4, 102].

Протягом другої половини ХІХ ст. загальна площа, відведена графами Бобринськими під висадку цукрового буряку, складала близько 20 % ротаційної землі, при чому культура займала виключно парові поля. На початку ХХ ст. ця система була трансформована з метою розширення площ цукрового буряку. Сівозміни були скореговані таким чином, що бурякові плантації стали займати частину парових полів (46 % насаджень) і частину безпарних (54 % насаджень). При цьому посіви цукрового буряку на парових полях займали половину загальної площі [7, 70].

Підготовка полів до висадки на них цукрового буряку перебувала під пильним контролем. Так, для удобрення парових полів використовувалися органічні добрива, а на безпарних - мінеральні, насамперед суперфосфат у поєднанні з селітрою [8, 126]. Обробка ґрунту під цукровий буряк на парових полях включала в себе мілку (4 верш.) і глибоку (6 - 8 верш.) оранки. На безпарних полях застосовувалася схожа схема, однак в ході першої оранки (1,5 - 2 верш.) знімався лише верхній шар ґрунту, а інша (6 - 8 верш.) відбувалася після того, як земля вбирала вологу [7, 70 - 71]. Підготовка полів під висадку цукрових буряків в маєтностях графів Бобринських починалася зазвичай в кінці березня [9, 524], практично одразу відбувався й посів [10, 608].

У ході висадки цукрових буряків використовували прості та комбіновані сіялки фірм Фільверта-Дедіна та Менцеля, при чому комбінованими оброблялося близько 70 % площі [7, 71]. Кількість насіння, що засівалося на 1 дес., досягала 4 пуд. Використання такого значного обсягу посівного матеріалу було обґрунтоване прагненням отримувати густі паростки, сукупність яких мала змогу більш активно протистояти шкідникам [11, 50]. На полях Капітанівського маєтку перші посіви цукрового буряку сходили в середньому на 8-й день [12, 882], що можна вважати за орієнтовний термін проростання культури в усіх маєтках графів Бобринських.

Існувала налагоджена система догляду за цукровим буряком. Як тільки визначалися рядки паростків, відбувалося мотиження, у ході якого застосовували оригінальні мотики - винахід О. Бобринського, після чого цукровий буряк проривався. На подальших стадіях догляду за рослиною відбувалося рихлення міжрядь за допомогою ручних сап, рідше - кінних однорядних розпашників Држевецького для більш глибокого рихлення більшої площі [7, 71]. Значна увага приділялася й боротьбі з бур'янами, де запорукою успіху вважалася якісна обробка парового поля [11, 48].

Особливе місце в догляді за цукровим буряком займала боротьба зі шкідниками. Способи цієї боротьби коливалися від простих до складних. До найпростіших способів належало ручне збирання головного шкідника цукрового буряку - жука-довгоносика [7, 47]. Застосовувалися й бактеріологічні способи боротьби зі шкідниками. У 1883 р. на Смілянському цукровому заводі І. Меч- никовим, спільно з ентомологом І. Красильщиком, була створена невелика лабораторія з розведення культури грибка для зараження ним шкідливих комах [13, 42]. Згодом В. Бобринський надав І. Мечникову дослідні поля для його наукової роботи [14, 260].

За ініціативою Л. Бобринського, у маєтках стали застосовувати хімічний спосіб отруєння шкідників, а найбільш дієвим виявився спосіб пульверизування буряка 5-відсотковим розчином хлористого барію [7, 48]. Для боротьби з метеликами застосовувалося окурювання плантацій сіркою [15, 878], з озимою совкою - ловля комахи в ємкості з патокою. Зокрема, тільки 1910 р. у графських маєтках таким чином виловлено більше 8 млн. шкідливих комах [7, 55].

На початку ХХ ст. у Смілі працювала ентомологічна станція Всеросійського товариства цукрозаводчиків, яка займалася не лише вивченням комах-шкідників бурякових плантацій та розробкою способів боротьби з ними, але й виготовляла біологічні колекції шкідників на замовлення інших господарств. До кінця лютого 1904 р. станція розіслала більше, ніж 100 ящиків з такими колекціями [16, 215].

Збирання цукрового буряку в господарстві графів Бобринських зазвичай відбувалося вручну, за допомогою копаниць. Окрім цього, застосовувалися й механічні копачі, однак такий спосіб не здешевлював збирання культури, відтак до нього зверталися доволі рідко. Найкращий врожай збирали в центральному Смілянському маєтку. Середня врожайність цукрового буряку з 1 дес. на рубежі першого та другого десятиліть ХХ ст. дорівнювала там 120 берк. [7, 73]; у Грушківському маєтку - 78 берк. [17, 81]. Спостерігалося й постійне зростання обсягів переробки буряків: з 1891 р. до 1911 р. кількість переробленої сировини збільшилася з 373,8 до 865,7 тис. берк. [2, 38].

Незважаючи на те, що вирощування цукрового буряку було вигідним для господарства Бобринських, оскільки кожна десятина цукрових буряків щороку давала прибутку на суму 26,1 крб., прибутковість вирощування культури поступово зменшувалася, скоротившись до кінця ХІХ ст. вдвічі [3, 202]. У 1912 р. графи Бобринські мали в своїх маєтках 4,6 тис. дес. власних цукрових плантацій і 3 тис. дес. приватних та селянських [7, 70]. Попри те, що Бобринські докладали чимало зусиль та виділяли кошти на поширення культури цукрового буряку в селянських господарствах своїх маєтків [1, 192], цукрові заводи використовували чужий цукровий буряк майже на 39,7 %. На початку ХХ ст. це питання планувалося вирішити двома способами: розширенням площі цукрових буряків шляхом придбання нових земель та підвищенням якості культури цукрового буряку в маєтках [7, 70].

Особливих успіхів було досягнуто в реалізації другого способу Як і в більшості поміщицьких господарств, головним джерелом отримання насіннєвого матеріалу в маєтках графів Бобринських було придбання готового насіння закордонних фірм [5, 131], насамперед у вінницькому філіалі фірми Раббетге та Гізеке [12, 50]. Крім цього, посівний матеріал отримували шляхом вирощування маточних саджанців з насіння цукрового буряку тієї ж фірми. Щорічно з-за кордону виписувалося 60 пуд. насіння для продукування маточних саджанців, з яких потім отримували 25 тис. пуд. насіння для засівання плантацій [7, 75].

У маєтностях графів Бобринських використовувалося й власне насіння, яке отримували селекційним шляхом [12, 47], і цим господарство відрізнялося від багатьох інших дворянських володінь. Досліди у цій сфері проводилися головним хіміком Смілянського цукрового заводу Н. Харкевичем ще у 1870 - 80-х рр. [5, 132]. Про розмах селекційної справи у маєтностях графів Бобринських свідчить той факт, що у 1892 - 1902 рр. в них працювали 3 селекційні станції, причому вже сучасники зазначали, що це “діло ставить Смілу у перший ряд господарств Півдня” [13, 38]. Так, лише у Смілянському маєтку графів Бобринських під висадками для селекції' насіння щорічно було зайнято 169 дес., а виробництво насіння в середньому досягало 10,3 тис. пуд. [5, 132].

За успішну роботу в галузі селекції насіння цукрового буряку господарство графів Бобринських мало близько 20-ти нагород, серед яких найголовніші - велика золота медаль Імператорського вільного економічного товариства, срібна медаль Міністерства землеробства та державного майна, бронзова медаль Паризької виставки 1867 р., відзнака Всеросійської виставки 1913 р. у Києві [18, 6].

Отже, графами Бобринськими була налагоджена досить ефективна система вирощування цукрового буряку. Застосування дієвих схем сівозмін та методів підготовки ґрунту, прискіпливий догляд за насадженнями, постійне вдосконалення способів боротьби зі шкідниками, селекційна робота високого наукового рівня дозволяли досягати високих показників врожайності цукрових буряків і, відповідно, забезпечувати ними цукрові заводи. Досвід вирощування цієї культури у господарстві Бобринських містив у собі не лише одностороннє отримання прибутків графською родиною, але й загальне вдосконалення цукрового буряківництва на Середньому Подніпров'ї та підвищення добробуту селянських господарств.

Размещено на Allbest.ru