Селянський рух опору посиленню тоталітарного режиму в Україні 1920-х роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ ОПОРУ ПОСИЛЕННЮ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ 1920-х рр.

А.Г. Морозов,

О.М. Абразумова

Динамічні соціально-економічні та політичні процеси, що протікали в українському селі протягом 1920-х рр. спричинили виникнення неформальних громадських рухів у селянському середовищі. Деякі з них навіть отримали певне організаційне оформлення. Селянський рух коливалися від збройних форм опору владі - до демократичних спроб співпраці через обговорення комплексу соціальних проблем. У радянській історіографії панувала думка про всенародну підтримку заходів радянської влади селянством та наявності опору курсу партії лише з боку «куркулів» [1]. Сучасні наукові праці спростовують це твердження. При цьому, проблеми загострення відносин «держава-селянство» досліджують сьогодні М. Безотосний [2], О. Ганжа [3], Г Капустян [4].

Вже на початку існування радянської держави влада систематично узагальнювала суспільні настрої селян за допомогою органів ЧК-ОДПУ Донепівський період характеризується в них «виступами ображених революцією елементів - куркулів та сільської буржуазії - під керівництвом антирадянських партій і груп» [5, 780]. Селяни вимагали зміни аграрної політики, ліквідації диктату РКП(б), скликання Установчих зборів. Тому вже у травні 1922 р., тобто, на початку непу, українські чекісти одержали наказ ігнорувати кримінальний бандитизм і боротися лише з «політичним бандитизмом селянства, який несе загрозу радянському ладу» [6, 65].

Після запровадження непу, який в цілому задовольнив інтереси сільського населення, повстанський рух пішов на спад. Проте, залишився прошарок селянства, який продовжував чинити опір більшовизму. Так, у червні - серпні 1923 р. в Черкаській окрузі органи ОДІ ІУ зафіксували 3 збройні формування - Грищенка, Луньєва, Стригуна, які спрямовували свою діяльність на руйнацію радапарату та підрив податкової кампанії. Учасники загонів паралізували роботу голів сільрад, підпалювали сільради, знищуючи податкові списки [6, 72]. У с. Савустьянівка Уманського округу 1925 р. загін повстанців переслідував членів КНС, котрі брали участь у розкурку- ленні [7, 137 - 137а]. В 1926 р. на території України діяли близько 25 повстанських формувань різного спрямування. Більшість повстанців були бідняками та наймитами, хоча були випадки, коли група повстанців складалася винятково з комсомольців [8, 252].

Із середини 1920-х рр. з'являються нові форми громадської активності селянства: агітація за створення селянських організацій (союзів), заклики до масового селянського руху, захоплення (через вибори) низових органів влади, спроби організувати селянські політичні партії, розповсюдження листівок, які містили критику дій радянського активу та заходів влади тощо [5, 780]. У більшості випадків ці протести мали економічне підґрунтя та мали на меті опір грабіжницькому фіскальному визиску Серед тогочасних селянських рухів панувало прагнення різних соціальних спільнот села спрямувати зусилля на поліпшення економічних умов життя через вплив на владні структури, шляхом підвищення політичної активності селян.

Показовим, відносно ставлення радянської влади до суспільно-політичної активності селянства, є звіт про хід перевиборів до сільрад в Могилевському та Тульчинському округах 1926 р., де уповноважений комісії ЦК КП(б)У, зазначив: «Керівництво залишається за нами лише тому, що зараз немає інших політичних організацій, які можуть відкрито (легально) очолити село, немає оформлених політичних груп, які б організовано вели боротьбу на виборах та розвивали діяльність щодо обробки виборця» [9, 12].

Розповсюдженим явищем стали селянські листівки та прокламації антирадянського змісту. Так, 1925 р. в Каневі масово розклеювалися листівки із закликом до протестних дій проти несправедливих кроків влади [10, 320]. На адресу Борщівської сільради Радомишльського району Волинської округи 1926 р. надійшов лист-заклик, який агітував усіх селян об'єднатися та створити Українську радянську селянську республіку. Лист був підписаний від Організаційного комітету селянської республіки (УРСР) та був надісланий з Києва [11, 10]. Автори іншого, широко розповсюдженого по селах Київщини листа під назвою «Земля і воля», зазначали, що їх можна знайти в Золотоноші, Ірклієві, Великому Хуторі, Бойківщині та в Драбово. Вже в перших рядках листа звучить заклик до єднання: «Селяни організовуйтесь в тім наша сила! Земля і воля селянам! Селяни єднайтесь!» [11, 285 - 286а]. Якщо відкинути емоційне забарвлення цих закликів, то проглядаються цілком типові для настроїв більшості селян вимоги: землевпорядкування, вирішення проблеми нестачі земель через переселення, ліквідація диктатури пролетаріату.

Ще один лист, який надійшов до ЦК КП(б)У від імені «Селянсько-робітничої республіки», звинувачував владу, що вона підпорядковується партії, а не населенню: «Кажуть, що влада наша. Бачте, ми її обираємо. А хіба вона робить нашу волю, хіба вона думає про нас, селян. Що вона нам дала. Відібрали у нас землю та обклали таким податком, що аж небо вовною покажеться. Колись ми мали податки тільки земельні - державні, земські та волосні брались від землі, а тепер податки і державні, і окружні, і сільрадівські. Та усіх їх не перепишеш, а робітники податку не платять. Влада тепер робить те що скаже якась компартія, вона слухає її, а не нас» [12, 48]. Слід підкреслити, що подібні листівки та заклики мали доволі широке розповсюдження, а тому були виявлені в багатьох округах України.

Протягом березня 1928 р. в с. Ново-Економічному були розповсюджені 5 прокламацій з підписом «Гурток № 57», в яких йшлося про гніт більшовиків і тяжке становище селянства, а також містився заклик до збройного повстання, причому вказувалось, що в травні по всій країні пройде хвиля заворушень [13, 23]. 3 грудня 1928 р. у Сумах з'явилися 2 листівки із закликом до боротьби, підписані «Виконкомом друзів народу», наступного змісту: «1. Товариші! Об'єднуйтесь. Бийте ворогів. Вимагайте вільної мануфактури та хлібу. Проти маси влада не піде. Скоро наша закордонна влада звільнить нас; 2. Товариші. Чого ви мовчите. Хіба ви не знаєте, що влада, відчуваючи кінець, вивезла хліб (на випадок втечі буде золото на дорогу), а нас змушують їсти якийсь хліб, яким раніше свиней кормили, та й такого дають мало...» [14, 50].

У жовтні 1928 р. Секретний відділ ОДПУ підготував звіт «Антирадянський рух на селі», де наводилася характеристика руху за створення селянської класової партії. Слід зазначити, що масовий селянський рух середини 1920-х рр., однією із основних вимог до влади мав не лише створення селянської спілки як виразника економічних інтересів села, але наголошував на необхідності організації селянської партії, яка б захищала права селянства в умовах диктатури пролетаріату. Так, у звіті згадується Українська мужицька партія, яка «має яскраво виражений куркульсько-буржуазний характер, а в деяких питаннях (зокрема щодо земельної політики) представляла есерівську платформу» [5, 798 - 799] та Українське селянське об'єднання як «спроба української інтелігенції, очолюваної емігрантськими контрреволюціонерами, створити антирадянську селянську організацію» [5, 801]. Тобто, розповсюдження ідей необхідності консолідації селянства проходило не тільки стихійно з низів, а й через сільську інтелігенцію, яка працювала в Києві, Харкові, Одесі та інших містах [15, 7].

Більш небезпечною для влади стала поширена серед населення думка про можливість опору, при чому не одиночного, стихійного, а масового та централізованого. В листі, надісланого С. Косіору, читаємо: «Хоч Денікіна давай, однаково будемо згодні, щоб була інша влада, але щоб було що їсти. Скоро у нас буде контрреволюція і комуністів усіх переб'ємо» [16, 54]. У с. Дов- галівка Криворізької округи селяни відверто говорили: «Радянська влада - це банда, це здирники, раніше у нас був один збірник та один староста з писарем, а тепер сидять 100 осіб і толку ніякого нема, продподаток стягують по 100 - 150 рублів...і колектив у мене забрав 3 десятини землі. Хіба це колектив, це якась банда села на трудовій землі» [17, 26].

У листі мешканця с. Рівне Зінов'ївської округи до редакції газети «Вісті» (жовтень 1927 р.) наводяться характерні настрої населення: «Тепер кожний селянин зробився звіром для радянської влади. Він уже не надіється, що йому радвлада допоможе, бо вже на факті доказали, що в господарстві не він господар, а хтось інший. Він уже своїм власним трудом, добром, своєю кривавицею не має права розпоряджатися» [18, 6]. В Глухівському районі селяни на безпартійній конференції накинулися на партійців: «Ви їздите до нас тільки голови дурити і комуни будувати. Вас потрібно гнати в шию, щоб не їздили до нас брехати, нам ваші комуни не потрібні» [11, 43].

Агітація проти відверто грабіжницької хлібозаготівельної компанії 1927 - 1928 рр. переросла у прямий протест проти влади із закликом чинити їй збройний опір. Так, на зібранні, з приводу хлібозаготівлі, лунали такі висловлювання: «Потрібно зробити так, щоб вони подохли, якщо б настав той час, коли можна було б влаштувати комуністам Варфоломіївську ніч» [14, 18] або «всю кооперацію потрібно перебити або спалити по всій нашій країні, тільки тоді буде для нас життя вільним і все буде по-старому» [13, 50]. Тобто, частина селян була не тільки вороже налаштована щодо держави, а й навіть готова була застосувати зброю.

Яскравим прикладом таких настроїв селянства є листи, адресовані до ВУЦВК Г Петровському: «Я, Макієнко Микола, йду проти радянської влади. Приходять до мене селяни й кажуть - підіймай війну, то ми й поможемо тобі воювати. Я призначив війну у березні місяці 25 числа 1929 року. У мене є військо в 1972 чоловік» [19, 3]. Інший лист від селянина з Уманщини: «Нам селянам закрили очі й кажуть, що «це наша влада» і мусимо терпіти всі ці знущання і вимагання. Селяни нетерпляче чекають війну, аби тільки дали зброю в руки селянам, то була б друга революція з комуністичною партією і з тими радянськими пузами, що ссуть кров з бідного трудового селянина» [19, 4а]. український село соціальний влада

Доведені до відчаю, селяни бачили тепер захист своїх інтересів не в організації спілки чи союзу, а у прямій збройній боротьбі з кривдниками: «Ми всі підемо в банди, а то заберуть хліб у селянства і ми будемо сидіти голодними» [14, 46]. Про це переконливо свідчать матеріали таємних офіційних зведень. У першому півріччі 1928 р. було зафіксовано 117 терористичних актів, а з жовтня 1928 до серпня 1929 рр. - 348. Щоправда, влада висвітлювала це у контексті загострення класової боротьби на селі, списуючи все на «куркульські елементи», закриваючи очі на те, що це була безкласова акція протесту проти знущань держави над своїм населенням, що включала представників як заможних та середняцьких, так і бідняцьких господарств.

Таким чином, архівні дані засвідчують факт надзвичайної активності суспільної думки селян, аналіз якої займав важливе місце в політичних технологіях більшовицької влади. Чисельні спеціальні обстеження, таємні звіти та доповіді окресленого періоду показують що, незважаючи на те, що в різних регіонах України існували певні відмінності у причинах, перебігу, учасниках неформальних громадських осередків, простежувалася загальна тенденція наростання селянського громадського руху, який мав широкий спектр різновидів. Так, опозиційні настрої населення коливалися від збройних методів опору владі на початку та наприкінці 1920-х рр. до демократичних спроб співпраці через обговорення комплексу соціальних проблем та утворення незалежних громадських селянських організацій. Спрямування та характер громадського руху були яскравими показниками реакції сільської спільноти на ті чи інші кроки радянської влади. Процес виникнення таких рухів мав доволі складну природу та обумовлювався багатьма, інколи доволі несподіваними, чинниками, в тому числі й суто суб'єктивного характеру. Ігнорування ж вимог та нехтування інтересами більшості населення спричинило критичне загострення взаємовідносин держави та селянства наприкінці 1920 - на початку 30-х рр.

Література

1. Див. зокр.: АбросенкоК. О социалистическом перевоспитании крестьянства. - М., 1949; Історія селянства УкраїнськоїРСР: У 2 т. - Т. 2. - К., 1967; та ін.

2. Безотосний М.Т. Опір сталінізму в Україні (1920- 1930-ті рр.) // Укр. іст. журн. - 1993. - Ne 2.

3. Ганжа О.І. Селянські хвилювання та виступи наприкінці 20-х - на початку 30-хроківХХст. // Український селянин. - 2006. - Вип. 10.

4. Капустян Г.Т. Дві «правди» або українське село в двадцятих роках двадцятого століття. - Кременчук, 2003.

5. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 19181939: Док. и мат. - М., 1998.

6. Державний архів Черкаської області (далі - ДАЧО). - Ф. Р-184. - Оп. 1. - Спр. 3.

7. ДАЧО. - Ф. Р-2126. - Оп. 1. - Спр. 25.

8. Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВОУ). - Ф. Р-1. - Оп. 3. - Спр. 1671.

9. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі - ЦДАГОУ). - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2221.

10. ДАЧО. - Ф. Р-185. - Оп. 2. - Спр. 11.

11. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2316.

12. ЦДАГОУ. - Ф.1. - Оп. 20.- Спр.2779.

13. ЦДАГОУ. - Ф.1. - Оп. 20.- Спр.2329.

14. ЦДАГОУ. - Ф.1. - Оп. 20.- Спр.1987.

15. ЦДАГОУ. - Ф.1. - Оп. 20.- Спр.2524.

16. ЦДАВОУ. - Ф. 1. - Оп. 5. - Спр. 154.

17. ЦДАГОУ. - Ф. 1. - Оп. 20. - Спр. 2906.

Размещено на Allbest.ru