Переваги та недоліки реформування аграрного сектору України в період "хрущовської відлиги"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переваги та недоліки реформування аграрного сектору України в період «Хрущовської відлиги»

На сучасному етапі сільське господарство України знаходиться у досить важкому становищі. Останнім часом питання його реформування визначають супе речки різного характеру, багато з яких закладено ще з часів “хрущовської відлиги”. Відтак, актуальності набу ває дослідження сільського господарства України за доби Хрущова, його позитивні та негативні зміни, які відбувались в 50 - першій половині 60-х рр. ХХ ст.

Після проголошення незалежності України дослідження аграрних проблем 1950 - першої половини 60-х рр. проводяться на основі нових підходів, зумовлених утвердженням економічного, політичного та ідеологічного плюралізму. Плідним є доробок відомих вітчизняних вчених В. Барана, В. Даниленка [1], С. Кульчицького [2; 3]. У своїх працях вони започаткува ли нові підходи до осмислення досліджуваного періоду. В кінці ХХ - на початку ХХІ ст. побачив світ ряд нових до сліджень з цієї проблеми, авторства О. Завальнюка, І. Ри бака [4], І. Лубко [5], І. Русінова [6], І. Романюка [7; 8] та ін. відлига аграрний соціальний реформа

Метою статті є з'ясування сутності, характеру та особливостей змін у сільському господарстві 50 - пер шої половини 60-х рр. ХХ ст., розкриття переваг і недоліків реформи в Україні цього періоду.

Необхідність якнайшвидшої зміни сільськогоспо дарської політики усвідомлювалася всіма спадкоємцями Сталіна, хоч сутність перетворень в аграрному секторі вони розуміли по-різному. На початковому етапі «колек тивного керівництва», що характеризувався гострою боротьбою за владу, виокремилося два основних варі анти нового аграрного курсу. Їхніми ідеологами були Маленков і Хрущов, які осібно визначали пріоритети сільськогосподарського розвитку.

Заходи, запропоновані Маленковим у серпні 1953 р., полягали в зниженні податків, припиненні адміністра тивного тиску на особисте підсобне господарство й наділенні селян елементарними соціальними правами (першочерговою мірою була, звичайно, видача паспор тів). Ні про які додаткові інвестиції мова не йшла. Перед бачалося «включення» економічного механізму: через різке зниження обов'язкових податкових виплат колгос пи зможуть направляти отриманий прибуток на поліп шення машинно-тракторного парку, розширення виро бництва, соціальну сферу. Крім того, передбачалося, що вільний розвиток особистого підсобного господар ства дозволить досить швидко впоратися з недостачею продуктів. Таким чином, на основі економічних важелів вільно й природно повинні були розвиватися й кол госпно-радгоспна економіка, і сільське господарство.

Хрущов уявляв собі вихід із сільськогосподарської проблеми по-іншому. Його основна ідея полягала в «індустріалізації» сільського господарства: перетворен ні колгоспів у великі господарства зі своєю машинно тракторною базою, а селян - у робочих радгоспів. У результаті цього, праця сільського жителя мала, на думку Хрущова, максимально наблизитися до праці городя нина й стати вільною від «дрібнобуржуазних пережит ків». Ці ідеї були вже відомі за проектами «агроміст», вони сполучили в собі соціальні ілюзії й звичний адміністративно-бюрократичний стиль управління сільським господарством [7, 157].

Гострота ситуації й загальна занедбаність положен ня перетворили аграрну політику в одне із ключових питань навесні - влітку 1953 р. Першочергові заходи були сформульовані на сесії Верховної Ради СРСР у серпні 1953 р. Вони зводилися до підвищення закупіве льних цін на сільгосппродукцію, збільшення капіталовк ладень в аграрний сектор економіки й радикальних змін щодо підсобних господарств. З останніх були «списані» недоїмки за обов'язковими держпостачаннями, а сіль- госпподаток був зменшений вдвічі [3, 125].

Так завзято, як у роки «кукурудзяної епопеї» (1955 - 1962), політика партії на селі ніколи не проводилася. «Царицю полів» - кукурудзу в примусовому порядку саджали скрізь, аж до північних районів Архангельської області. За ці роки площі під кукурудзу були збільшені вдвічі й досягли до 1962 р. 37 млн. га, перевищивши загальну площу розораних цілинних і перелогових зе мель [9, 407]. Тверда регламентація зверху, беззаперечні вказівки, де й що сіяти призвели до того, що посіви пшениці й жита в традиційних землеробських районах скоротилися, а загальний збір зернових знизився. «Куку рудзяна епопея» - найяскравіший приклад економіч ного фетишизму й волюнтаризму, але не єдиний. У ці ж роки повсюдно й ретельно впроваджувалися «рятівні» для підвищення продуктивності сільського господарства квадратно-гніздовий метод посадки рослин, безприв'яз не утримання корів і роздільне збирання хлібів, а також проводилася ліквідація чистих парів.

У цей час Україна виступала одним з основних ви робників сільськогосподарської продукції. Проте, село на середину 1950-х рр. залишалося напівзруйнованим, а колгоспники - безправними. Все це вимагало тер мінових змін у сільському господарстві. Однак цього практично не сталося. Увага спрямовувалася не на підвищення продуктивності праці та врожайності, а на нарощування кількісних факторів, розширення площ під зернові культури. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва.

У другій половині 1950-х рр. все ж таки вдалося досягти певного збільшення обсягу сільсько господарської продукції. Це „окрилило” партійне керів ництво і на семирічку (1959 - 1965 рр.) були заплановані необгрунтовані, нереальні темпи зростання. Закономір но, що вони були зірвані: екстенсивні методи ведення господарства дедалі більше виявляли свою неспромож ність та безперспективність.

На початку 1960-х рр. сільське господарство всту пило в стадію чергової кризи, зумовлену хрущовським адмініструванням. Економічні стимули, що досить швидко довели свої переваги, були скасовані, розширене відтворення сільськогосподарської продукції припини лося. Семирічний план 1959 - 1965 рр. у сільському господарстві був провалений. На всіх рівнях влади усвідомлювали необхідність твердого регулювання, а перехід до розподілу продовольчих ресурсів був неми нучий. Всі місцеві керівники оббивали пороги москов ських кабінетів у боротьбі за гарантоване одержання продуктів із центра.

Починаючи з 1958 р., у сільськогосподарському ви робництві почався спад. Якщо з 1950 до 1958 рр. обсяг валової продукції сільського господарства зріс на 65%, то з 1958 до 1964 рр. - лише на 3%. Таке саме становище було характерне для всієї країні. 1961 р. в Україні «цариця полів» займала 40% усієї посівної площі.

Проте, зернову проблему повністю розв'язати так і не вдалося: після неврожаю 1963 р. СРСР почав імпортувати зерно з Канади та США, що тривало аж до краху СРСР [9, 408]. Такий спад був зумовлений низкою причин:

1. Певна децентралізація командної системи не означала ні її знищення, ні її усунення від управління господар ством. Вона у цей час ще зберігала свої основні позиції, що призводило до посилення адміністративного тиску на колгоспи, «урізання» присадибних ділянок та ін.

2. Надпрограми поглинали значну частину матеріаль них та людських ресурсів, консервували екстенсивний характер розвитку сільського господарства.

3. Реформи здійснювалися непослідовно, суперечливо, хвилеподібно, в режимі «вперед - стоп - назад» та ґрунтувалися на суб'єктивізмі.

Отже, на початковому етапі реформи сільського господарства УРСР мали успіх, проте, з кінця 1950-х рр. воно опиняється в кризі. Особливо негативний вплив на сільське господарство мали «цілинна» та «кукурудзя на» епопеї, ліквідація МТС та перегони із США. Сільське господарство несло на собі постійний тягар заготівель, планів, податків. Нові суспільно-політичні та економічні умови, що склались в кінці 50 - першій половині 60-х рр. ХХ ст., дали потужний імпульс лише для розвитку сіль ськогосподарського виробництва, але кардинально ситуацію так і не змінили. Відтак, „відлига” сприяла певному прогресивному розвиткові України, але зміни призвели до того, що задуми ініціаторів перетворилися на протилежність. До того ж межі „хрущовської відлиги” були занадто вузькими, аби довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити суспільство.

Размещено на Allbest.ru