Соціалізація землі у філософії економіста-аграрника Льва Літошенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціалізація землі у філософії економіста-аграрника Льва Літошенко

Г.Т. Капустян

13 лютого 1886 р. в родині земського службовця Миколи Літошенка, яка мешкала у Нижньо-Дуванській волості Куп'янського повіту Харківської губернії, народився син Лев. Йому судилося стати відомим ученим економістом-аграрником. Після жовтневого соціально-політичного перевороту 1917 р. він займає позицію щодо помірних ліберальних аграрних реформ, вільного ринку - важливої умови природного функціонування селянського господарства. Брав участь у складанні балансу народного господарства. Разом з колишнім земським статистиком П. Поповим керував створенням першого міжгалузевого балансу. Репресований; реабілітований посмертно. криза продовольчий економічний податковий

У 1922 р. з-під його пера вийшла праця, наповнена унікальними статистичними даними, зібраними під час роботи в ЦСУ Наркомфіні та Тімірязєвській сільськогосподарській академії (де він працював на посаді професора), а також у науково-дослідному інституті сільськогосподарської економії і політики. Назва цієї роботи «Соціалізація землі у Росії». Рукопис представляв широкий опис процесу формування аграрної політики більшовиків, який він ніколи не наважився опублікувати в Радянській Росії. Текст цього дослідження, за відомих обставин дії комісії АРА потрапив до американців, представників цієї місії у радянській Росії і до кінця 1980-х рр. перебував Гуверовському архіві Стенфордського університету. Згодом американські колеги надали інформацію про цей рукопис видатному ученому-аграрнику В. Данілову. Після уважного ознайомлення з ідеями рукопису, він усіляко сприяв доведенню його до опублікування, що відбулося 2001 р. [1] і до якого він написав вступну статтю [2]. Праця Л. Літошенко відрізняється глибоким критичним аналізом та власною позицією, яка суперечила сільськогосподарській політиці більшовиків.

Поглиблення кризи сільськогосподарського виробництва, погіршення продовольчого становища у 1919 - 1921 рр., скорочення вільних лишків сільськогосподарської продукції внаслідок впровадження більшовиками продовольчої політики, призвело до масового зубожіння населення. У відповідь селяни протиставляли як відкриту збройну так і пасивну боротьбу. Л.Літошенко зазначав, що «розруха сільського господарства набирала розмірів всенародного лиха» [1, 291], а також збіднення села «означало скорочення фондів для утримання соціалістичного господарства» [1, 291]. Для нього «воєнний комунізм» був головним чинником розорення селянського господарства і загальної сільськогосподарської кризи. Вплив війни на селянське господарство не вичерпується прямою розрухою від воєнних дій. Варто враховувати і мобілізацію людських ресурсів, і постачання армії продовольством - продуктами селянської праці. Однак, як вважає В. Данілов, «найбільш руйнівною для селянського господарства ... була тоді продрозкладка, яка визначалась із розрахунку вилучення харчів у нормі, які не перевищували надлишків..., а на практиці вилучала стільки, скільки потребувала держава» [1, 41].

Л. Літошенко приходить до висновку, що «боротьба з розрухою могла йти тільки у двох напрямках: або потрібно було відмовитися від примусових розкладок і вільним оборотом сільськогосподарських продуктів залікувати рани селянського господарства. Або, навпаки, потрібно було розширити методи примусу і розповсюдити їх на організацію виробництва» [1, 292]. Будучи знавцем селянської психології та способу життя селянина-виробника, він писав: «Рядовий селянин кожен захід хто б його б не організовував, розцінює перш за все з точки зору впливу на його господарство. Все, що скорочує виробництво і обмежує самодіяльність, є зло, все, що дає йому безпосередню матеріальну вигоду, є благо. Селянин - природний фритредер і крайній індивідуаліст» [1, 315].

Впроваджені принципи нової економічної політики змінювали основи регулювання всіх галузей народного господарства: продовольства, землеробства, промисловості і торгівлі. Щодо принципів нової продовольчої політики, автор наголошує, що прийняті партійні і радянські директиви установлювали мінімальний податок і його сума не повинна перевищувати «необхідних потреб армії, міських робітників і неземлеробського населення» [1, 325 - 326]. Розмір податку визначався для кожного господарства окремо і вираховувався за кількістю орної землі, числу їдоків у господарстві та за врожаєм у цій місцевості. Одночасно із впровадженням податків, спеціальними декретами була створена система адміністративно-правових гарантій, яка мала, з одного боку, забезпечувати безперебійне надходження податків, а з іншого - забезпечити права платників податків. Порівнюючи два підходи в забезпеченні надходження податків, Л. Літошенко прийшов до висновку: «Така була в загальних рисах організація податкової системи, що змінювала систему загальних реквізицій. Різниця між двома системами, звичайно, велика, хоча ті поверхневі переваги, які надавав селянину податковий принцип, і не були в дійсності такими, як це може здаватися на перший погляд. Нове вино, - констатує автор, - значною мірою було влито у старі міхи. Кількома декретами неможливо було змінити звички і методи дій створених і вихованих в інших умовах продовольчих органів... Мало змінилися і форми збору податків. Правові гарантії нового законодавства значною мірою залишались на папері. За несвоєчасну сплату податку без усілякого суду і слідства відбиралася худоба, конфісковувався інвентар, здійснювались обшуки, відбувалися арешти. Безграмотний селянин не знав декретів і продовжував залишатися в руках дрібних адміністраторів. Останні змінили свою назву, але зберегли всі звичаї і методи епохи реквізицій» [1, 331,332].

Лише навесні 1922 р. продовольча політика набуває «податкоподібного вигляду»: замість чисельних податків запроваджувався «єдиний натуральний податок». Хоча головне значення податкової системи полягало, як вважає автор, «не в упорядкуванні методів вилучення продуктів селянського господарства і не у пом'якшенні морального обличчя продовольчих органів. «Нова» політика в галузі продовольчого питання принесла свободу торгівлі продуктами сільського господарства, і у цьому полягала її принципова відмінність від політики попередніх років» [1, 334]. Залишалася все таки та межа, яку не вправі переступати держава і, тоді селянин міг на власний розсуд розпоряджатися лишками. По суті, відроджувалось право власності на продукт свого господарства. Перший крок у напрямку до покращення становища селянина має полягати в заміні комуністичних розкладок продовольчим податком, з наданням селянину права вільного обміну тих лишків, які залишаються у нього після сплати податків.

Стосовно земельної політики автор вважає, що протягом 1921 - 1922 рр. це був суцільний ланцюг відступів від позицій, зайнятих у попередні роки: «Вона полягала у значних поступках індивідуалістичному принципу, у непрямому визнанні більшої продуктивності індивідуального господарства порівняно з колективним і у мовчазній відмові від продовження досвіду негайного усуспільнення сільськогосподарського виробництва» [1, 343].

Л. Літошенко прийшов до висновку, що теорія і практика нової політики в сільськогосподарській галузі «означає відмову від негайного здійснення соціалізму. Ідеал усуспільненого виробництва відсувається надалі. Між другим пришестям соціалізму і першим намаганням його втілення виступає невизначено довгий період відновлення і розвитку продуктивних сил... Після чотирьох років безплідних намагань заволодіти сільським господарством і підкорити його соціалістичному керівництву, Радянська влада повинна була схилитися перед приватногосподарським інтересом селянина. Нова земельно-продовольча політика означає відмову від безпосереднього усуспільнення сільськогосподарського виробництва. Залишається врахувати результати цього безпрецедентного в історії людства соціального досвіду» [2, 352].

У 1926 р. проф. Літошенко прибув до США у Стенфордський університет, з метою участі у спільному Проекті для досліджень «соціально-економічних заходів» радянського уряду, починаючи з 1917 р. Через рік він закінчив працю «Аграрна політика в Радянській Росії до прийняття п'ятирічного плану», присвячену аграрній політиці більшовиків з 1917 до 1927 рр. (рукопис знаходиться в Інституті Гувера Стенфордського університету) [3, 52]. Невдовзі Л. Літошенко повернувся в Росію. Наступне його відрядження до США, на яке сподівались і американські колеги, і сам учений залишилося нездійсненним внаслідок змін у суспільно-політичній ситуації та формування сталінського командно-репресивного режиму [2, 40]. Відносно сприятливий період для наукової діяльності як Л. Літошенко так і інших учених, зокрема А. Чаянова, М. Кондратьєва, обірвався з початком сталінської «революції згори» у 1929 - 1930 рр. Усі вони потрапили у лабети ОДПУ де їх звинуватили в організації «антирадянської і контрреволюційної» Трудової селянської партії. Відбувши трирічне покарання, 1932 р. Л. Літошенко повернувся до Москви. У 1938 р. його знову заарештували, а особлива нарада НКВС постановила ув'язнити вченого на вісім років. В одному із таборів Колими 27 листопада 1943 р. Л. Літошенко помер.

Література

1. Литошенко Л.Н. Социализация земли в России. -- Новосибирск, 2001.

2. Данилов В.П. Литошенко и его исследование аграрной революции в России //Литошенко Л.Н. Социализация земли...

3. Патернауд Б. Лев Литошенко и дело Русского института //Литошенко Л.Н. Социализация земли...

Размещено на Allbest.ru