Осібний (особливий) відділ власного штабу гетьмана П. Скоропадського: структура, штат, завдання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Осібний (особливий) відділ власного штабу гетьмана П. Скоропадського: структура, штат, завдання

Відповідно до Положення “Про Осібний відділ Штабу Гетьмана, компетенцію його посадових осіб і підрозділів”, він мав відстежувати різні погляди та ставлення до гетьмана, розробляти заходи боротьби урядових установ з антидержавною діяльністю політичних партій, організацій та окремих осіб, інформувати про діяльність політичних партій та громадських рухів України, які могли шкідливо вплинути на внутрішню ситуацію в Українській Державі та її міжнародні відносини. Відділ також був зобов'язаний виконувати окремі доручення начальника Штабу гетьмана щодо своєї діяльності [1, 44 - 45]. Таким чином, відділ фактично виконував роль політичної розвідки та контррозвідки й мав надзвичайні повноваження щодо інших офіційних установ Української Держави.

Пропозицію щодо створення Осібного відділу при Штабі гетьмана подав П. Скоропадському у перші дні після перевороту державний секретар М. Ґіжицький. Гетьман одразу обговорив цю справу з головою Ради міністрів і, водночас, міністром внутрішніх справ Ф. Лизогубом. П. Скоропадський власне був переконаний у необхідності створення такої структури при своєму Штабові, тому було вирішено, що “уся агентурна частина буде зосереджуватися у міністерстві внутрішніх справ, проте що при штабі Гетьмана буде вестись особлива агентура у так званому “осібному відділі штаба Гетьмана”, на обов'язки якого буде стежити за усіма особами та партіями, що готують замахи на мене [П. Скоропадського. - П. Г-Н.] і, взагалі, що прагнуть до перевороту” [1, 207].

Державна влада поставилася до організації та налагодження роботи Осібного відділу не зволікаючи, в тому числі й щодо фінансового забезпечення. Вже наприкінці червня 1918 р. на його потреби було виділено 184 тис. крб., з яких на залучення таємної агентури було витрачено 50 тис., для заохочення роботи осібних службовців - 40 тис., на додаткову платню співробітникам за працю у вечірні й нічні години - 30 тис., на непередбачені витрати агентів і наглядачів - 10 тис., на винагороди службовцям відділу - 24 тис., на покриття витрат у зв 'язку з дорожнечею - 30 тис. [2, 7,4]. З 1 вересня до 1 грудня 1918 р. на таємні видатки Відділу в розпорядження начальника Штабу гетьмана було виділено 348 тис. 752^крб. [3, 23].

Інтенсивно формувався й штат відділу Його начальника призначав і ніс за це персональну відповідальність особисто начальник Штабу гетьмана. В своїх правах очі- льник цього відділу дорівнювався до командира армійського корпусу і мав чин державного рангового [4, 100]. Усі працівники Осібного відділу (як військові, так і цивільні) вважалися на дійсній військовій службі з відповідними правами та належними пільгами. За посадові ж злочини чи службові провини цивільні службовці відділу підлягали відповідальності на загальних підставах для визначених посадових осіб [1, 45 - 48].

Начальником Осібного відділу було призначено колишнього товариша прокурора окружного суду Д. Бу- сло, в чесності якого гетьман не мав сумнівів [5, 207]. Він був випускником Імператорського училища правознавства і з 1895 р. працював у системі судового відомства: з 1903 р. - товаришем прокурора окружного суду м. Рига, а з 1906 р. - Петербурзького окружного суду. У вересні 1911 р. він був прикріплений до комісії сенатора М. Трусевича, а протягом 1911 - 1917 рр. служив товаришем (заступником) прокурора Одеської судової палати, після чого (у 1918 р.) став начальником Осібного відділу Штабу гетмана всієї України П. Скоропадського у званні державний ранговий. В грудні 1918 р. був убитий [6].

Осібний (Особливий) відділ розташовувався у київському готелі “Версаль”, приміщення якого були не надіо вишукані. Так, наприклад, кабінет начальника відділу Д. Бусло являв собою велику залу, на пролежному від вхідних дверей якої, стояв великий стіл, а сама кімната погано освітлювалася лише однією керосиновою лампою [7, 104]. В Осібному відділі також несли службу помічник начальника відділу, особи для спеціальних доручень, 7 штаб-офіцерів (ад'ютантів), 8 районних офіцерів, а також службовці юридичного та інформаційного відділень, канцелярії та екзекутор. Районні офіцери, котрі призначалися до кожної з 8 губерній держави, мали права командирів окремих батальйонів.

Урядовці юридичного відділення займалися перевіркою оперативних матеріалів і після з'ясування обставин справи через начальника відділу всі листи передавали на розслідування старшому прокурору Апеляційного суду або прокурорам Військового чи Морського судів [1, 45 - 48 зв.]. Інформаційне відділення комплектувалося з його начальника, 4 штаб-офіцерів для розробки і класифікації оперативних матеріалів, агентів зовнішнього нагляду (за окремим штатом), спеціального діловода і друкарки та мало дозвіл на роботу з таємними документами.

Зовнішнім наглядом керував призначений завідуючий, якому підлягали агенти Києва та відряджені у провінцію. Всі агенти поділялися на три розряди (за розміром оплати): вищий (15 осіб за штатом), середній (20 осіб) і молодший (15 осіб). Агентами могли стати лише особи, які залишилися на надстроковій службі, закінчили курси навчальних команд мирного часу і отримали відповідні атестації [1, 46,47зв. - 49зв., 78 -78зв.]. При цьому, агенти зовнішнього нагляду поновлювалися у військовому званні надстроковця і зобов'язувалися особистою підпискою прослужити не менше року. Звільнити їх могли лише у дисциплінарному порядку. Агенти та “спостерігачі” Особливого відділу отримували окремі кошти на “секретно-агентурні потреби” [10, 7 - 7зв.].

Існував також Загін осібного (особливого) призначення, який установлювався з метою забезпечення порядку в місцях перебування гетьмана. Він підпорядковувався начальникові Штабу гетьмана і прирівнювався до окремого батальйону [1, 39 - 41,55 - 59; 9]. 19 жовтня 1918 р. начальник Штабу гетьмана виступив перед Радою міністрів з доповіддю про виділення “коштів на утримання членів загону”. Бюджетна комісія повідомила про можливість асигнувати, а уряд ухвалив 55 тис. 771 крб. [10, 21]. А. Денікін вважав, що організація контррозвідки і “загони особливого призначення” в Україні домінували над “багнетами”, тобто над питанням створення армії [11, 146]. Проте, таке твердження було значним перебільшенням. Загалом на жовтень 1918 р. у розпорядженні начальника особистого Штабу гетьмана по факту, а не на папері був лише Осібний вільнонайманий загін із 800 вояків для протидії окремим спробам більшовиків підняти повстання поблизу Києва й ґрунтовно споряджений кулеметами, бліндованими автомобілями та іншими технічними засобами, а також 2 сотні власного конвою гетьмана [12, 100 - 101,107].

Повноваження Осібного (Особливого) відділу були практично необмеженими. Його службовці навіть складали для гетьмана таємні офіційні довідки про імовірних кандидатів на посади міністрів та їхніх товаришів (заступників) [7, 14]. Класні урядовці за наказом начальника або його помічника мали право робити арешти в порядку, визначеному розпорядженням Міністерства внутрішніх справ від 30 травня 1918 р. Їм також надавалися права військових цензорів. Усі державні і цивільні установи, посадові особи, а також військові частини і військовослужбовці зобов'язувалися надавати допомогу і виконувати вимоги службовців особливого відділу. Урядовці дипломатичних установ також мали сприяти діяльності особливого відділу і беззаперечно приймати пакети для відправки зі своїми кур'єрами, не вдаючись до якихось роз'яснень.

Крім того, їм належало пересилати до особливого відділу газетні статті, які висвітлювали “відношення урядових, суспільних і парламентських кіл до Ясновельможного Пана Гетьмана всієї Української Держави і її Уряду” . Банківські і кредитові установи на вимогу начальника осібного відділу повинні були надавати необхідні йому довідки. Урядовці відділу мали право “відвідувати всі місця замкнення в Україні і робити допити в'язнів, а також викликати для допитів до себе всіх заарештованих, за ким би такий не рахувався” [8, 48 - 49]. Справи і витрати особливого відділу були державною таємницею. Кошти на утримання Відділу відпускалися за кошторисом Штабу гетьмана з Державної скарбниці наперед кожного місяця до 5 числа. Відділ мав свою гербову печатку і печатку для пакетів. Для майна, яке відбирали при обшуках і конфіскаціях, була спеціальна сургучна печатка. Урядовці відділу, крім наглядових агентів, носили формений одяг, встановлений для Штабу гетьмана. Як і всі військовослужбовці Головної квартири, вони носили мазепинки з гетьманськими кокардами у вигляді тризуба і коротенькі кітелі, підперезані паском чи шовковим поясом. Погони на кітелях були з плетінням і зірками. Форма мала сіро-синій колір. На шароварах у старшин був краповий кант [12].

Таким чином, можна зробити висновок, що Штаб гетьмана відігравав одну з ключових ролей в державотворчій роботі за часів гетьманування П. Скоропадського і являв свого роду службу безпеки, розвідки, контррозвідки та охорони голови держави водночас. Цілком вірогідно, що через такі широкі (особливо силові) повноваження Гетьманської квартири взагалі і Штабу гетьмана зокрема, П. Скоропадський намагався створити власний уряд і силову структуру, які (в тіснішому полі найближчих і довірених йому особисто осіб) надав би гетьманові можливість діяти більш самостійно в управлінні державою, уникаючи тотального контролю окупаційної німецької влади. Втім, сили Штабу гетьмана не могли замінити армії, а відтак, передбачаючи антигеть- манський заколот, об'єктивно не могли протистояти організованим військовим підрозділам опозиції, що під проводом Директорії стали в авангарді протигетьмансь- кого виступу, а тим паче хвилі збройного повстання народних отаманських формувань, які восени 1918 р. почали діяти скоординовано й під єдиним воєнно- політичним кервівництвом, що засвідчили події жовтня - грудня 1918 р. й, врешті-решт, призвели до повалення Гетьманату П. Скоропадського.

гетьман переворот скоропадський державотворчий

Література

1. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі -- ЦДАВО України). -- Ф. 2469. -- Оп. 1. -- Спр. 1.

2. ЦДАВО України.-- Ф. 2469. -- Оп.1. -- Спр.4.

3. цДаВО України.-- Ф. 1064. -- Оп.1. -- Спр.92.

4. Центральний державний архів громадських об'єднань України. -- Ф. 5. -- Оп. 1. -- Спр. 89.

5. Скоропадський П. Спогади. -- К.; Філадельфія, 1995.

6. Императорское Училищ Правоведения и Правоведы в годы мира, войны и смуты / Сост. Н.Л.Пашенный. -- Мадрид, 1967.