М. Максимович про українське козацтво

Размещено на http://www.allbest.ru/

М.МАКСИМОВИЧ ПРО УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО

Н.Л. Бойко

В українській історіографії першої половини XIX ст. питання походження козацтва стали в центрі уваги, як вітчизняних, так і зарубіжних істориків. В цей час М.Максимович висловлює думку, що між іншим "... Історія Малоросійської козаччини до Хмельницького така ще не повна і така засмічена помилками пізніших письменників, що майже на кожному кроці вимагає і доповнення із пам'яток сучасних і перевірки критичної" [2,317]. Саме тому найбільшої ваги утворах вченого займали питання щодо походження козацтва.

В історичній науці перші розвідки про українську козаччину з'являються в ХУІ-ХУІІ ст. Зокрема, польсько-литовський хроніст другої половини XVI ст. М.Стрийковський, польські історики XVII ст. П.П'ясецький і В.Коховський в дусі свого часу намагалися пояснити назву козак, пов'язуючи її з певним ім'ям. Недостовірними були теорії походження козаччини, що містилися в козацьких літописах XVII ст. Г.Граб'янки та С.Величка. Відповіді на дану проблему не знаходимо і в "Истории Малой России" Д. Бантиш-Каменського. Наукове розроблення питання походження козаччини, за твердженням Д.Дорошенка, почалося з розвідки В. Антоновича "Исследование о козачестве по актам с 1500 по 1648 год" (1863) [1, 149]. Однак, автор припускається цілого ряду хибних висновків. М.Максимович провів глибоке дослідження по виправленню допущених помилок, ретельну роботу по збору на історичній ниві "пропущених і загублених колосків" [7, 343] для встановлення істини з питань виникнення і розвитку козацтва. Дослідник у своїх розвідках "Повідомлення про літопис Григорія Граб'янки, виданий у 1854 р. Київською тимчасовою комісією", "Історичні листи про козаків Придніпровських", ".\исти про Богдана Хмельницького", "Про історичний роман П.Куліша "Чорна Рада" та ін. піддав критиці концепції походження козацтва і шляхом науково-критичного аналізу обгрунтував поняття "козак", причини появи і історичний розвиток української козаччини.

Особливий інтерес має полеміка М.Максимовича з М.Погодіним стосовно походження козацтва. На думку М.Погодіна, козаки були племенем, що являло собою суміш слов'янських елементів з тюрками, які здавна проживали на півдні Київської землі. М.Максимович перший довів, що "... наші Козаки не хто інші, як Українці" [13, 233]. На переконання вченого, козацтво на Запорожжі мешкало з останніх років XV ст. до 1775 року, як особливе військове товариство, і складалося переважно із українців. Про це свідчить, затвердженням М.Максимовича, їх мова "по наріччю українському", їх безумовна непохитна прихильність до православної віри. Вагомим аргументом в підтвердження концепції вченого є те, що козаки називали курені іменами українських міст; а найголовніше -- Запорожці завжди визнавали Україну своєю вітчизною. Будь-які інші думки чи припущення щодо походження українського козацтва, як стверджує вчений, будуть марні, і дана позиція є історично вірною навіть за тих обставин, якщо припуститися догадки (істинна вона чи ні -- це не змінює історичної достовірності), що початковим зерном запорізького козацтва були стародавні тмутокоранці з припинення їх князівства в XII ст. Зауважимо, що така думка з'явилася у М.Максимовича, коли він, відвідавши Таман, побачив там наших чорноморських козаків, основою котрих були залишки колишніх запорізьких січовиків. Учений також звернув увагу на те, що в половецькій мові тмутокоранців зустрічається татарське слово козак, яке, здається, донедавна було племінним іменем горського народу Косогов, а згодом у азіатських орд означало власне наїзника. Турки та татари наповнили це поняття лайливим змістом, поскільки, від козаків-запорожців Туреччина і Татарщина зазнавали великого непокою. Проте, на Україні слово козак, як довів М.Максимович, перетворилося в народне ім'я, котрим називали себе українці, розуміючи добровільного воїна. Таким чином, проводячи паралель між західним рицарством і козацтвом, М.Максимович суть вищесказаного яскраво передав у такому міркуванні, що"... із німецького рейтара чи вершника виникло за подібних обставин західне рицарство .... на противагу котрому козацтво Українське являло собою лицарство східне, народне, яке мало і свою козацьку поезію, і свої хрестові походи за східну церкву (з 1592 р.)..." [11, 56]. Вчений був переконаний, що "... козак і лицар - ось синоніми" [2, 317].

Прогресивною виявилася позиція М.Максимовича щодо заперечення козаччини як етнічної категорії в дискусіях з М.Погодіним, який, на думку М.Максимовича, просто придумав для Малоросії якесь особливе козацьке плем'я із волинян і тюрків, котре склалося після нашестя Батия на Київську Русь. На запитання: до чого тут і що за нове козацьке плем'я, М.Максимович дає вичерпно стверджуючу відповідь: "Козацтво було звання, стан, а не плем'я" [13, 233]. Разом з тим він переконливо довів, що в Україні козацтво розвинулося "як особливий стан малоросійського народу, серед інших станів, тобто духовенства, шляхетства, міщанства..." [10, 261-262], а відокремилося козацтво від землеробського поспільства для того, щоб його захищати. Між іншим, уточнює вчений, козак у домашньому житті був тим же землеробом [5, 656]. український козацтво максимович

Отже, М.Максимович спростував племінне походження українського козацтва, визначивши його як категорію соціальну. Логічним продовженням думки вченого є те, що козак -- категорія і історична, адже виникнення козацького стану він пов'язує з певними історичними подіями. Зокрема, зовнішнім фактором, який спричинив появу козацтва за Дніпровими порогами, де "войовничий Святослав склав свою буйну голову -- прообраз голів козацьких" [9, 96] М.Максимович називає боротьбу проти турецько-татарської навали [4, 314]. Важливою умовою, яка викликала народ на козацтво, стало польсько-шляхетське гноблення. Вчений стверджує, що "південноруському козацтву випав жереб: бути представником і захисником ображеного народу свого, і відстоювати свою прабатьківську віру від гоніння і насилля західного" [12, 364]. Цим самим М.Максимович відкидає безпідставний погляд польського історика М.Грабовського про “вплив поляків на першочергове утворення Запорозького братства" [8, 254]. За твердженням М.Максимовича, козацтво на Україні поширилося в першій половині XVI ст., в князювання Жигимонта І. Головним його організатором був Остафій Дашкович, якого вчений називає православним русином. Отже, "Козацтво Українське чи Городове і Козацтво Запорозьке чи Низове існувало задовго до 1569 року, з якого можна вести початок історичного впливу Поляків на Україну" [8, 254]. М.Максимович не заперечує і того факту, що польський король Стефан Баторій, розуміючи важливість і значення козацтва для Польщі, був зацікавлений в його поширенні. Саме тому в другій половині XVI ст. дає козацтву "права і військово-громадське упорядкування в Україні" [6, 17] і продовжує організацію реєстровців.

М.Максимович піддав критиці і позицію В.Антоновича, який надавав великого значення так званому гедиміно-князівському елементу у виникненні козаччини. Думка полягала в тому, що з часу появи і до Люблінської унії козаки жили під управлінням князів із династії Гедиміновичів, які нібито були зацікавлені в колонізації незаселених степів. Це дало підставу В.Антоновичу розглядати виникнення козацтва, як насадження його князями зверху. М.Максимович доводив, що поява козаків, принаймні звісіка про них, відноситься ще до останніх років XVI ст. Зокрема, в Київському акті 1499 року, зазначає вчений, вперше згадуються козаки, і вони з'являються на Дніпрі"... не у військовій справі, а в промислі чумацькому, як торгівці рибою" [4, 279]. Серед них немає жодного керівника, ніякої організації, і не слід сумніватися в тому, що козаки вели общинний спосіб життя. Розсадником українського козацтва були придніпровські міста Черкаси і Канів, а "... Запорожжя було гніздом, де родилась дружина, відважна, нежоната ватага вільних козаків плодилася без матері, бо для неї була Січ мати, а Великий Луг батько" [3, 837-838]. Вся ж земля Київська з Черкащиною і Дніпровськими порогами, а також із Землею Переяслівською, як доводить М.Максимович, складали одне удільне князівство, яке лише до 1471 року належало князям з династії Гедиміновичів (останній з них Семіон Олелькович князював до 1471 р.). Як свідчать історичні джерела, в цей час ще не було придніпровських козаків. Іншим вагомим аргументом є те, що першими козацькими організаторами і керівниками в перші десятиріччя XVI ст. були Єстафій Дашкович і Предслав Ланцкоронський (останнього український дослідник вважає першим козацьким гетьманом).

Отже, гедиміно-князівський елемент, як довів М.Максимович, не мав ніякого значення у походженні придніпровського козацтва, яке з'явилося в історії Малоросії без нього і розвивалося не під його, а під народним впливом. Більше того, вчений переконаний, що князівський елемент не тільки не сприяв зародженню козацтва, а, навпаки, стримував його розвиток [4,312]. Таким чином, ретельне вивчення коротких спогадів, критичних заміток, полемічних листів М.Максимовича, дає підставу стверджувати, що цьому історику належить велика заслуга у пошуках історичної правди щодо походження українського козацтва. Позиція вченого виявилася прогресивною і стала провідною в українській історіографії наступних років.

Література

1. Дорошенко Д. Нариє історії України у 2-х т. - К, 1992. - T. І. - С. 144-161.

2. Максимович М. Заметка о козацких гетманах //Собрание сочинений.

3. -К., 1876. - Т.І - С. 317-320.

4. Максимович М. Исторические заметки // Собрание сочинений. - К., 1876. - Т.І - С. 835-847.

5. Максимович М. Исторические письма о козаках Приднепровских / /Собрание сочинений. - К., 1876. - Т.І - С. 277-316.

6. Максимович М. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времени Богдана Хмельницкого // Собрание сочинений. -К., - 1876. - Т.І

7. Максимович М. Об участии и значении Киева в общей жизни России //Собрание сочинений. - К, 1877. - Т.Н - С. 5-23.

8. Максимович М. О десяти городах и некоторых сёлах древней Украины//Собрание сочинений. -К, 1877. - Т.Н - С. 343-348.

9. Максимович М. О причинах взаимного ожесточения Поляков и Маюроссиян, бывшего в XVIIвеке//Собрание сочинений. - К., 1876. - Т.1 - С. 248-276.

10. Максимович М. О происхождении Варягов-Руссов // Собрание сочинений. - К, 1876. - Т.І - С. 93-104.

11. Максимович М. Ответные письма к М.П.Погодину // Собрание

12. сочинений. -К., 1880. - Т.Ш - С. 244-272.

13. Максимович М. Откуда идёт Русская земля, по сказанию Несторовой повести и другим старинным писаниям русским // Собрание сочинений. - К., 1876. -Т.І - С. 5-92.

14. Максимович М. Сказание о гетмане Петре Сагайдачном//Собрание сочинений. - К., 1876. - Т.І - С. 358-386.

15. Максимович М. Филологические письма к М.П. Погодину // Собрание сочинений. -К, 1880. - Т.Ш - С. 183-243.

Размещено на Allbest.ru