Розвиток споживчої кооперації Лівобережної України (1890-і - 1905 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток споживчої кооперації Лівобережної України (1890-і - 1905 роки)

О.С. Сидорович

Споживча кооперація на сьогодні є найбільш розвинутим сектором кооперативного руху в нашій країні, який має свої давні традиції, але переживає важкий період трансформацій і оновлення. У цьому контексті доречним є звернення до витоків формування системи споживчої кооперації у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. для глибшого дослідження проблеми. Серед робіт, у яких увага приділяється особливостям розвитку кооперації Лівобережжя слід відмітити перш за все монографії та дисертації В. Половця, І. Фаренія, Г Волошкевича [1 - 3] Проте, в цих та інших працях не аналізуються причини відродження споживчої кооперації Лівобережної України на зазначеному хронологічному періоді. Пропонована розвідка покликана заповнити цю прогалину Поступове відродження споживчої кооперації починається у 1890-х рр. З'являються нові споживчі товариства. За даними Н. Рейтлінгера, станом на 1897 р. на Лівобережній Україні вже було 12 споживчих товариств, які з'явились у 1890-х рр. і були переважно міськими [4, 109 - 112]. Однак поява перших сільських споживчих товариств характеризувала початок нової епохи, адже споживчий кооператив проникав туди, де на Лівобережжі був найбільш затребуваним і мав сприятливе підґрунтя. Ця затребуваність виражалася рядом причин, які визначали собою процес відродження споживчої кооперації у 90-х рр. ХІХ ст. До кінця ХІХ ст. товарно-грошові відносини на селі майже повністю витіснили натуральний обмін. Пожвавлюється економічна ситуація. У 70 - 90-х рр. ХІХ ст. активно будуються залізниці. Крамарі, які захопили торгівлю по селах, підвищували ціни в деяких випадках удвічі, порівняно з міськими. Цьому сприяли віддаленість і замкненість більшості сіл, через недосконалість транспортної системи, що зумовило труднощі у зв'язках із містами як торговими центрами. Крамарі не тільки завищували ціни в сільських крамницях, але в багатьох випадках економічно поневолювали селян. Для цього торгівці використовували систему товарного кредиту [5, 147].

Зростанню цін сприяв також голод, дві хвилі якого прокотились Російською імперією в 1891 і 1897 рр., а також економічна криза, яка виразилась в спаді промислового виробництва, і яка почалась восени 1899 р. та сягнула найбільшого піку в 1901 - 1902 рр. Ціни на жито в 1891 р. піднялися на 60,5%, в 1892 - на 48,5% [6, 9]. І це в той час, коли реальна заробітна платня сільськогосподарських робітників мала тенденцію до зниження: у 1890 р. вона складала 44,5 коп., 1895 р. - 52,7 коп., 1900 р. - 52,6 коп., 1905 р. - 49,1 коп. [7, 54]. Отже, дорожнеча була додатковим стимулом до створення споживчого кооперативу. Зокрема там, де з'являлась споживча крамниця, ціни у крамарів знижувались. Так, у Нов- город-Сіверську після відкриття у 1894 р. споживчого товариства знизились ціни на ряд товарів широкого вжитку в середньому на 24% [Підраховано за: 8, 201].

Проте, економічні причини зростання кількості споживчих кооперативів у 1890-х рр. були не єдиними.

Насамперед, відіграло свою роль спрощення процедури заснування споживчих товариств за зразковим статутом, який було офіційно затверджено урядом у 1897 р. До цього часу статут необхідно було затверджувати в Петербурзі, в міністерстві внутрішніх справ. Часто така процедура затягувалась на рік, а то і більше.

Станом на 1897 р. (за даними «Постійної комісії») на Лівобережній Україні було 12 споживчих товариств. У Чернігівській губернії - 6, Полтавській - 5, Харківській - 1 [4, 109 - 112]. З цих 12 товариств були і перші сільські. Перш за все це 2 споживчі товариства із Пирятинського повіту на Полтавщині: Бирлівське та Капустинське, які відкрились у 1895 р. [9, 5]. У наступні роки засновуються товариства у Прилуцькому повіті: Прилуцьке, Харито- нівське і Драбово-Михайлівське (1896), Березівське (1897) Золотоноського повіту Полтавської губернії вже за зразковим статутом. За іншими даними, перше сільське споживче товариство Лівобережної України виникло на Харківщині у с. Липні Харківського повіту 1881 р. В цілому ж кількість споживчих товариств у цій губернії в період до 1905 р. є найменшою і залишалася такою надалі. У 1900-х рр. в Харківській губернії засновуються 1 - 2 споживчих товариства на рік [9, 65]. Інша ситуація була в Полтавській губернії, яка з 1900-х рр. і надалі відрізняється найбільшою кількістю споживчих товариств на Лівобережжі, а до 1906 р. Полтавщина була першою серед усіх дев'яти українських губерній [10, 93]. Тут бурхливий розвиток починається у 1895 р., коли після кризи 1870 - 80-х рр. з'являються перші споживчі товариства. Це були, за даними В. Сапьолкіна, Пиря- тинське і Прилуцьке товариства. А з 1897 по 1904 рр. в Полтавській губернії щорічно створюється в середньому по 10 товариств на рік. Із 142 споживчих товариств, що нараховувались на Полтавщині в 1905 р., 114 - були сільськими, решта 28 - міські, містечкові та чиновницькі [9, 64]. В 1898 р. на Чернігівщині з'являється перше сільське споживче товариство у с. Куликівка Чернігівського повіту [11, 32]. В 1899 р. сільських товариств було вже 8 і з кожним роком їх ставало все більше. Таким чином, із 523 споживчих товариств, які існували в Російській імперії станом на 1900 р., 7,7% - були товариства Лівобережної України [Підраховано за: 12, 31].

Важливим фактором у розвитку кооперативного руху завжди було ставлення до нього органів влади: протидія органів влади кооперативним товариствам чи, навпаки, сприяння були дуже часто одним із визначальних факторів розвитку кооперації і споживчої в тому числі. Стосовно споживчої кооперації в Російській імперії і на Лівобережній Україні зокрема, то слід зазначити, що державна влада і органи місцевого самоврядування не надто переймалися питаннями споживчої кооперації в період до 1905 р. Набагато більше уваги і безпосередньої допомоги в зазначений період приділялось кредитній кооперації. Ще в 1871 р. при Московському товаристві сільського господарства було створено так званий «Комитет о ссудо-сберегательных и промышленных товариществах», основна мета якого - підтримка саме кредитних кооперативів. У кінці того ж року в Санкт-Петербурзі утворився відділ цього комітету. Його керівниками були князь А. Васильчиков і земський гласний А. Яков- лєв, які бачили причини майже всіх проблем селян у занадто великому лихварському відсотку на кредит і вважали, що створення кредитних і ощадно-позичкових товариств вирішить багато таких проблем. У 1875 р. Санкт-Петербурзький відділ випустив «Сборник материалов об артелях в России», третій випуск якого було присвячено небагатьом споживчим товариствам, які існували на той час в Росії [13]. Пізніше, в 1897 р. при цьому Відділі була створена згадувана вище «Постійна комісія у справах споживчих товариств». Однак набагато відчутнішою на Лівобережжі була організаційна і фінансова допомога земств та інших установ саме кредитним товариствам. Так, станом на 1 січня 1883 р. початкові позички від Чернігівського губернського земства отримали 27 кооперативів на суму 34325 крб. зі сплатою 5% річних терміном на 12 років. Полтавське губернське земство надало такі позики 2 кредитним кооперативам на 1 тис. крб. терміном на 10 років під 5% річних. Харківське повітове земство надало позику 1 кооперативу в 100 крб. на необмежений термін. Активна допомога земських установ кредитним товариствам Лівобережної України починається ще в 70-х рр. ХІХ ст. і триває надалі, а споживчі товариства, не отримуючи підтримки, змушені були виживати самостійно. Земства починають звертати увагу на споживчу кооперацію лише в період після 1905 р., але і ця підтримка в більшості випадків була не фінансовою, а носила консультативно-дорадчий характер.

Отже, можна зазначити, що друга половина 70-х - 80-ті рр. ХІХ ст. були періодом кризи в розвитку споживчої кооперації на Лівобережній Україні. Споживчі товариства зникають майже повністю. Хоча в цей же час, не дивлячись на певний спад, продовжують створюватись кредитні кооперативи [14, 39]. Причина цього явища, як вважає А. Меркулов, полягала в тому, що потреба в дешевому кредиті для селян тоді була більш нагальною, ніж потреба в здешевленні споживчих товарів. З іншого боку, ведення ощадно-позичкового товариства є простішою справою, ніж організація торгового підприємства, яким є, по суті, споживче товариство [10, 46]. Подібні ж процеси відбувались також в усій Україні та в Російській імперії в цілому. Нове піднесення споживчої кооперації, яке розпочалось у 1890-х рр. і виявилось у кількісному зростанні споживчих товариств, мало за основу економічні чинники. Серед останніх слід назвати, перш за все, пожвавлення торгово-грошових відносин у регіоні і, як наслідок, зменшення натурального споживання, і зростання цін, що стимулювало населення до створення і вступу в споживчі товариства. Крім того, у цей період відбулась якісна зміна споживчих товариств. Якщо у 1860 - 70-х рр. це були винятково міські товариства, то у 1890-х рр. все більше починає з'являтися саме сільських споживчих товариств, які вже до 1905 р. складають переважну частину споживчих товариств Лівобережної України.

Отже, станом на 1905 р. в регіоні, за даними В. Сапьолкіна, існувало 182 споживчих товариства: в Полтавській губернії - 110 кооперативів, в Чернігівській - 58 і Харківській - 14 товариств. Із цих 182 товариств Лівобережної України - 126 були сільськими товариствами, решта - міські, містечкові та залежні товариства. Тобто 69,3% споживчих товариств Лівобережжя в 1905 р. були сільськими. В цілому ж, темп приросту споживчої кооперації на Лівобережній Україні в період 1900 - 1905 рр. склав 355%. Причому найбільший темп приросту відмічався в Полтавській губернії - 900 %, а найменший - у Харківській - 27,2%. У Чернігівській губернії темп приросту за цей період складав 222,2% [Підраховано на основі: 12]. Таким чином, споживчі товариства на Лівобережній Україні в період 1890-х - 1905 рр. стали закономірним результатом економічного розвитку регіону.

сільський споживчий товариство кооперативний

Література

1. Половець В.М. Кооперативний рух на Лівобережній Україні (1861-1917). -- Чернігів, 1996.

2. Фареній І.А. З історій становлення кооперативного руху в Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ-- початок ХХ століття). -- Черкаси, 2003.

3. Волошкевич ГА. Розвиток споживчої кооперації на землях Наддніпрянської України у другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст. (історико-правове дослідження):Автореф. дис. ... канд. юр. наук. -- Одеса, 2007.

4. Рейтлингер Н.А. Обзор положення и деятельности потребительских обществ в России и данним 1897 г. -- СПб., 1899.

5. Озеров И.Х. Общества потребителей. -- СПб., 1900.

6. Подольский И.М. Рост кооперативных учреждений в России. -- СПб., 1912.

7. Височанський П.Ф. Начерк розвитку української споживчої кооперації -- Ч. 1. -- Катеринослав, 1925.

8. Обзор положения и деятельности Потребительных обществ в России по данным за 1897 г. / Сост. Н.А. Рейтлингер. -- СПб., 1898.

9. Аліман М.В. Кооперативний рух на Полтавщині: істо- рико-економічний нарис //Вісті ЦССТУ. -- 2004. -- № 36.

10. Меркулов А.В. Исторический очерк потребительной кооперации в России. -- Х., 1919.

11. Стопневич Б. Споживча кооперація на Україні: спроба історико-статистичного начерку. -- Полтава, 1919.

12. Сапелкин В. Потребительныя и сельско-хозяйственныя общества Российской империи. -- СПб., 1910.

13. Сборник материалов об артелях в России. -- Вып. 3: Потребительныя общества. -- СПб., 1875.

14. Власенко В.М. Кредитна кооперація Лівобережної України (друга половина ХІХ -- початок ХХ): Дис. ... канд. іст. наук. -- Х., 1998.

Размещено на Allbest.ru