Історія України

На Лівобережжі, у складі Російської імперії швидко розповсюджувались кріпосницькі відносини, йшло закріпачення українського селянства. Це було пов'язано з кріпосницькою політикою російського царизму і з процесом перетворення козацької старшини в феодалів. Починається занепад українського козацтва. Було ліквідовано полковий устрій на Україні і запроваджено поділ на губернії та повіти. В кінці ХУІІІ ст. на Лівобережжя і Слобожанщину було розповсюджено оподаткування, рекрутська повинність, станові права і повинності. За Катерини ІІ юридично кріпосне право в Україні було введено в 1783р., а на Півдні України - в 1796р.

На початку ХІХ ст. ліберальне правління Олександра І призвело до поширення вільнодумства, створюються масонські ложі і перші таємні політичні організації - Північне і Південне Товариства, до яких входили переважно передові російські офіцери. Вони поставили мету знищити самодержавство, ліквідувати кріпосництво, надати громадянські права населенню. Повстання декабристів в Петербурзі та на Україні були придушені.

У 40-х роках ХІХ ст. в Україні закінчується монополія шляхетсько-дворянських представників у політичному русі, в якому з'являються й інші соціальні групи. На Лівобережній Україні це призводить до заснування першої політичної організації українців - Кирило-Мефодіївського братства. Це була спроба передової частини національної еліти осмислити та визначити місце і роль українського народу в сучасному світовому історичному контексті.



Література

1. Зінченко А. А. З Історії селянського руху на Правобережній Україні в 18 ст. - першій половині 19 ст. / А. А. Зінченко // Український історичний журнал. - 1991. - № 1.

2. Історія України. Курс лекцій. Ч.1 - К., 1991. - С. 318-335.

3. Історія України / Кер.авт.кол. Ю. Зайцев. - Львів, 1996. - С. 171-180.

4. Історія України / під редакцією В. А. Смолія. - К., 1997. - С. 130-136.

5. Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. А. Кладова та інші. - Запоріжжя, 2002. - С. 125-131.

6. Король В. Історія України / В. Король. - К., 1995. - С. 61-69, 88-105.

7. Мельник Л. Коліївщина / Л. Мельник // Історія України. - 1998. - № 13. - С. 4-6.

8. Мицик Ю. Національно - визвольна і антикріпосницька боротьба в Україні в середині і другій половині ХVIII ст. / Ю. Мицик // Історія України. - 1999. - № 46. - С. 8-9.

9. Сарбей В. Етапи формування української національної самосвідомості (кінець 18 - початок 19 ст.) / В. Сарбей // Історія України. - 1997. - № 3. - С. 1 -5; № 4. - С. 1, 4 -5; №5. -С.8.

10. Субтельний О. Україна: Історія / О. Субтельний. - К., 1994. - С. 183-203.

11. Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV-XIX століть / Б. Сушинський. - Одеса, 1998. - С. 602-608.



Лекція 8. Національно-визвольний рух в Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст

Мета: проаналізувати, як з появою інтелігенції поширюється у масах національна свідомість, активізується національний рух в усіх його формах. У сукупності ці процеси дістали назви українського національного відродження.

Завдання:

– з'ясувати роль письменників і полемістів в пробудженні української національної свідомості, про громади, які стали провідниками культурно-освітньої діяльності серед широких народних мас;

– визначити специфіку діяльності москвофілів та народовців;

– прослідкувати процес створення політичних партій на Наддніпрянській Україні та розгортання національного руху в західноукраїнських землях;

– простежити за діяльністю українців в Державних думах Росії.

План лекції:

1. Національно-культурні та громадсько-політичні рухи в Україні.

2. Утворення і діяльність українських політичних партій та початку ХХ ст. Проголошення ідеї "Самостійності України".

3. "Українське питання" у Державних думах Росії.

Ключові терміни і поняття: національно-визвольний рух, національна свідомість, інтелігенція, громади, губернія, західники, імперія, намісництво, народництво.

Поразка в Кримській війні 1853-1856рр. послабила політичний вплив Росії у Європі. Росія програла війну через техніко-економічну відсталість. Щоб остаточно не зповзти на рівень другорядних держав, Росія повинна була перейти до радикального реформування всієї суспільно-економічної та політичної системи.

19 лютого 1861р. цар Олександр ІІ видав маніфест про відміну кріпосного права і впровадження аграрної реформи. Селянська реформа 1861р. відкрила простір для широкого розвитку країни шляхом капіталізму. Однак реформу було проведено в інтересах дворян, що надало їй обмеженого характеру. Залишки кріпосництва, невирішеність аграрного питання стали причинами безперервної класової боротьби у пореформений період. Окрім аграрної були проведені інші буржуазні реформи - земська, судова, військова, фінансова. Але ці реформи не зачипили основи самодержавства і всіляко захищали права дворян. На рубежі 70-80-х років в Росії знову виникла революційна ситуація.

У ХІХ ст. у Східній Європі формується нова соціальна група людей - інтелігенція. Однією з найбільш важливих концепцій, яку висунула інтелігенція ХІХ ст. була концепція нації або національної свідомості. Невелика група перших українських інтелігентів України складалася із синів священиків, міщан, козаків. Малочисельна українська інтелігенція з'явилася там, де були вищі навчальні заклади і зосередила свою увагу на вивченні історії, фольклору, мови, літератури. Саме українська інтелігенція і очолила національний рух.

В середині ХІХ ст. в Західній Україні виникли дві суспільно-політичні течії в освітніх колах українського населення - москвофіли і народовці. Москвофіли не вірили в політику австрійського уряду по відношенню до українців і робили ставку на російський царизм. Народовці наполягали на культурницькій діяльності і підтримували австрійську монархію.

В Наддніпрянській Україні, яка була в складі Російської імперії, на початку 60-х років ХІХ ст. почався масовий громадівський рух, названий владою "українофільством". Громадівці виявляли лояльність до влади, вітали скасування кріпацтва і єдиною своєю метою проголошували просвіту народу. У липні 1863р. міністр внутрішніх справ Росії П.Валуєв видав таємний циркуляр про заборону друкування книжок українською мовою. Для перевірки діяльності громад уряд створив спеціальну комісію, яка зробила висновок про їх шкідливість для імперії. Цар Олександр ІІ у травні 1876р. підписав Емський указ, який забороняв використання української мови в початкових школах, судах та державних установах, зі шкільних бібліотек вилучались українські книжки, вчителів-українофілів заміняли на російських.

У 1891-1897рр. у національному русі України з'явилося і діяло "Братство тарасівців" - нелегальна політична організація. На західноукраїнських землях, раніше ніж у підросійській Україні, виникла перша політична партія - Русько-українська радикальна партія (РУРП, 1890р.). Її засновниками стали І.Франко, М.Павлик. У 1899р. виникла Українська соціал-демократична партія Східної Галичини.

У лютому 1900р. у Харкові група студентської молоді проголосила заснування Революційної української партії. З позицій повної державної самостійності України виступила створена у 1901р. під керівництвом М.Міхновського Українська народна партія. У 1905р. основна частина РУП утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію, яка в політичній сфері обмежувалась гаслами автономії України. Поряд з національними партіями соціалістичного спрямування в Україні поступово став розвиватися ліберально-демократичний рух. В середині 1904р. за ініціативи молодих членів українських громад була створена Українська демократична партія та Українська радикальна партія. Принципових програмних розходжень між ними не існувало, тому у 1905р. вони злилися в Українську демократично-радикальну партію, яка, як і її попередники, обстоювала лише ідею автономії України в складі Росії.

Перша російська революція 1905-1907рр. була підготовлена всім попереднім ходом історичного розвитку. Перед нею стояло завдання повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, ліквідації пережитків феодалізму. В умовах занепаду революції царизм почав наступ на народ - почали діяти військово-польові суди та придушення робітничих і селянських виступів. За таких умов відбувалися вибори у Державну Думу, яка почала свої засідання у 1906р. У Думі була створена українська громада, яка об'єднала 45 депутатів. З трибуни Думи українці вимагали автономії України. Цар Микола ІІ розпустив І Думу, а в червні 1907р. розпустив і ІІ Думу. Так закінчилася перша російська революція, яка тільки обмежила самодержавство і не вирішила аграрне питання.



Література

Архівні документи Валуєвського циркуляра 1863р. та їх сприйняття // Дніпро. - 2001. - № 1-2. - С. 55-76.

Бевз Т. Ідея соборності в програмних документах українських політичних партій / Т. Бевз // Історія України. - 2001. - № 39. - С. 1-3.

Борисенко В. Курс української історії. З найдавніших часів до ХХ ст. Навчальний посібник / В. Борисенко. - К., 1996. - лекція 27, 28.

Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2-х т. / Д. Дорошенко - К., 1991. - Т.2 - С. 289-328.

Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко та ін. - Запоріжжя, 2002. - С. 147-169.

Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ - ХХст.: соціально-політичний портрет / Г. Касьянов. - К.: Либідь, 1993. - 172с.

Кармазіна М. Українська інтелігенція ХІХ - початку ХХ ст. / М. Кармазіна // Історія України. - 1999. - № 3. - С. 1-2.

Лавров Ю. П. Виникнення і діяльність українських політичних партій (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / Ю. П. Лавров // Історія України. - 1999. - № 29-30. - 64 с.

Левицька Н. Студентство України на зламі ХІХ-ХХ століть / Н. Левицька // Історія України. - 1998. - № 17. - С. 1-3; № 19. - С. 6.

Полонська-Василенко Н. Д. Історія України. В 2-х т. / Н. Д. Полонська-Василенко. - К., 1992. - Т.2. - С. 315-324, 407-439.

Світленко С. Українські громади ІІ пол. ХІХ - початку ХХ ст. / С. Світленко // Київська старовина. - 1998. - №2. - С. 9-28.

Солдатенко В. Революційна українська партія / В. Солдатенко, В. Кривошій // Віче. - 1998. - № 1. - С. 128-140.

Реєнт О. Потенціал національного відродження України в імперську добу / О. Реєнт // Історія України. - 2001. - № 46(254). - С. 5-6.

Українські молодіжні гуртки, організації 80-90-х рр. ХІХ ст. // Історія України. - 2000. - № 23-24. - С. 10-18.



Лекція 9. Українська революція: доба Центральної Ради

Мета: уяснити, як Перша світова війна призвела до повалення царату в Росії, до розгортання революційних подій, які захопили Україну і призвели до створення самостійної незалежної держави.

Завдання:

– визначити основні передумови Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.;

– висвітити створення і діяльність Української Центральної Ради - першого українського парламенту, його Універсали, підкресливши досягнення і помилки.

План лекції:

1. Створення Української Центральної Ради.

2. Діяльність УЦР на шляху відродження української державності.

3. Перше становлення Радянської влади в Україні.

Ключові терміни і поняття: революція, Тимчасовий уряд, автономія, національний конгрес, Універсали, Четверний союз, січові стрільці, гайдамаки, радянська влада.

На початку ХХ ст. більшість українських земель, крім західних, входили до складу Російської імперії. Революційні події в Росії суттєво впливали на становище і розстановку політичних сил в Україні. Лютнева буржуазно-демократична революція 1917р. привела до швидкого падіння монархії. Тимчасовий уряд оголосив Росію республікою і декларував демократичні свободи. Лютнева революція стала каталізатором визвольних процесів і, миттєво набравши величезних масштабів і цілеспрямованості, дістала найменування Української революції. В Україні почався бурхливий процес ліквідації старої влади. Виникають нові органи влади: Ради робітничих і солдатських депутатів і Виконавчий комітет, який був представником Тимчасового уряду Росії.

4 березня 1917р. самостійники і поступовці створили Центральну Раду. Самостійники бачили в Центральній Раді орган державного управління майбутньої незалежної соборної України. Політичним ідеалом поступовців була автономна соціалістична Україна в складі федеративної демократичної Росії. Соціальну базу Центральної Ради склали: патріотично настроєна українська інтелігенція, земські діячі, українська дрібна буржуазія, молодший склад офіцерства. Найбільший ідейний вплив на процеси, що розвивалися в 1917-1918рр. мали Голова ЦР М.Грушевський і керівне ядро УСДРП на чолі з В.Винниченком. Більшість у ЦР мали прихильники автономії України, і тому на першому етапі революції основним гаслом політичної діяльності Ради була боротьба за національно-територіальну автономію України.

Відчувши широку підтримку громадськості, зокрема й з боку військових, ЦР розпочала упорядкування відносин з Тимчасовим урядом Росії, які ставали все більш гострішими. Протягом травня-червня 1917р. в Петрограді проходили переговори. На початку червня 1917р. Тимчасовий уряд відхилив вимоги ЦР і не визнав її виразником волі українського народу.

У цій ситуації Центральна Рада вирішила звернутися безпосередньо до народу. 10 червня 1917р. 2 тисячі делегатів ІІ Українського військового з'їзду стали свідками проголошення І Універсалу. Проголошувалася національно-територіальна автономія України, а Центральна Рада - найвищим державним органом в Україні. 15 червня 1917р. було створено перший український уряд - Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком.

Тимчасовий уряд відмовився визнати І Універсал, вважаючи його "проявом українського сепаратизму", однак через внутрішню економічну і політичну кризу, провал наступу на фронті, був змушений наприкінці червня 1917р. направити до Києва офіційну делегацію для переговорів. У складі російської делегації були О.Керенський, І.Церетелі, М.Терещенко. Результатом переговорів з ЦР стало укладення компромісної угоди, яка була закріплена у ІІ Універсалі Центральної Ради 3 липня 1917р. Оскільки Тимчасовий уряд визнав Генеральний Секретаріат вищим органом влади в Україні, склад якого затверджувався урядом у Петрограді, ЦР погоджувалася чекати законодавчого затвердження автономії України та вирішення земельного питання Всеросійськими Установчими зборами.

Липневі події 1917р. в Росії докорінно змінили політичну ситуацію: мирний період революції завершився, реакція перейшла в наступ. 17 серпня 1917р. в Україну надійшла "Тимчасова інструкція для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду в Україні", в якій, нехтуючи досягнутими домовленостями, значно обмежувались права України. Центральна Рада змушена була змиритися з цим документом.

На подальший хід подій в Україні радикально вплинула ситуація, яка склалася в Росії після 25 жовтня 1917р., коли більшовики здійснили у Петрограді збройне повстання і повалили Тимчасовий Уряд. Другий Всеросійський з'їзд Рад прийняв рішення про перехід всієї влади до Рад, декрети про мир та землю і утворив уряд на чолі з В.Леніним - Раду народних комісарів.

Перемога збройного повстання у Петрограді поклала початок довготривалій боротьбі більшовиків за контроль над усією країною та її окраїнами. Велике значення для більшовиків мало встановлення радянської влади в Україні. Наприкінці жовтня 1917р. більшовики спробували захопити владу в Україні. Розуміючи небезпеку, яка нависла над Україною, М.Грушевський заявив про необхідність проголошення Української держави. 7 листопада 1917р. Мала Рада ухвалила текст ІІІ Універсалу. Ним проголошувалось утворення Української Народної Республіки, як федеративної одиниці у складі Російської республіки. ІІІ Універсал передбачав скасування поміщицької власності на землю і передачу її селянам без викупу, запровадження 8-годинного робочого дня, забезпечення демократичних прав і свобод, надання національно-персональної автономії національним меншинам.

У листопаді-грудні 1917р. в Україні різко загострилася боротьба за владу. Поразка більшовиків на виборах до Всеукраїнських Установчих зборів змусила їх прискорити скликання Всеукраїнського з'їзду Рад 4 грудня 1917р. у Києві, який підтримав Центральну Раду. Тоді 11-12 грудня більшовики провели альтернативний з'їзд у Харкові, який проголосив встановлення радянської влади в Україні.



Література

Верстюк В. Ф. Роль і місце Центральної Ради в модерній історії України / В. Ф. Верстюк // Український історичний журнал. - 1997. - № 5.

Винниченко В. К. Відродження нації. У 3-х ч. / В. К. Винниченко. - К.: Політвидав України, 1990.

Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст. / Я. Грицак. - К.: Генеза, 2001.

Грушевський М. С. Українська Центральна Рада та її універсали / М. С. Грушевський // Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991.

Дорошенко Д. І. Історія України: Доба Центральної Ради / Д. І. Дорошенко // Березіль. - 1991. - № 12.

Губа П. Погляди щодо незалежності України у 1917-1920 р.р. / П. Губа // Історія України. - 2001. - № 3. - С. 2 - 4.

Гарчева Л. Збройні сили Центральної ради (лютий-квітень 1918р.) / Л. Гарчева // Військо України. - 1993. - № 8.

Історія України / під ред. В.А. Смолія. - К.:Альтернативи, 1997. - 416 с.

Історія України / Дєдков М. В., Іващенко Ю. В., Кладова Г. Л. та ін. - Запоріжжя, 2002. - С. 170-190.

Копиленко О. Л. Сто днів Центральної Ради / О. Л. Копиленко. - К.: Україна, 1992. - 204 с.

Кульчицький В. Історія держави і права України / В. Кульчицький, М. Настюк, Б. Тищик. - Львів: Світ, 1996.

Нагаєвський І. Історія українськой держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. - К., 1993. - С. 64-98.

Новий довідник: Історія України. - К., 2006. - С. 491-501.

Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: 1900-1923 / Н. Д. Полонська-Василенко. - К., 1991.

Романчук О. Ультиматум / О. Романчук. - К., 1990.

Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. -2-е вид. - К., 1992. - 510 с.



Лекція 10. Україна в умовах боротьби за збереження державної незалежності (1918-1920 рр.)

Мета: вивчити і розібратись зі складним періодом в історії України, коли потрібно було вибороти мир, боротись проти наступу Чорної Армії, коли відбувалась зміна влади, пережити період Держави гетьмана П. Скоропадського і період Директорії.

Завдання:

– висвітити боротьбу ЦР за вихід з війни і підписання Брестської мирної угоди з Четверним союзом; та її діяльність в усіх сферах суспільного життя;

– визначити специфіку діяльності уряду П. Скоропадського в сфері економіки, культури, зовнішньої і внутрішньої політики;

– розкрити досягнення і прорахунки Директорії;

– пояснити, чому народу України в 1917-1920 рр. не вдалося здобути державну незалежність.

План лекції:

1. Українська Народна Республіка: від Брестського мирного договору до гетьманського перевороту.

2. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського.

3. Україна в період Директорії: Політика радянської влади в Україні.

Ключові терміни і поняття: мирний договір, окупаційні війська, державний герб, військово-польські суди, дипломатія, партизанські повстанські загони, Акт злуки, петлюрівські частини.

У Центральній Раді переважала автономно-федералістська течія. Про це свідчили три перших Універсали. Але подальший перебіг подій - захоплення більшовиками влади, їх ультиматум, стрімкий наступ на Україну, довели безглуздість сподівань на мирне співіснування з новим урядом Росії. Спонукала УНР до розриву з Росією і необхідність укладення мирного договору з Четверним союзом, для чого необхідно було направити окрему делегацію до Брест-Литовська на переговори.

22 січня 1918р. Центральна Рада проголосила ІУ Універсал про незалежність. В Універсалі зазначалося, що Україна прагне жити в мирі і дружбі з сусідніми державами, але останні не мають права втручатися у внутрішні справи України; влада в УНР належить народу; вся земля передавалась трудовому народу без викупу; всім національним меншинам гарантувалось право національно-персональної автономії.

27 січня 1918р., коли Центральна Рада вже евакуювалась до Житомира, українська делегація підписала Брестський договір із державами німецько-австрійського блоку. За умовами договору УНР виходила із Першої світової війни, була визнана незалежною державою, а також зобов'язувалась протягом першої половини 1918р. поставляти до Німеччини та Австро-Угорщини продукти харчування і сировину.

Країни Четверного союзу скористались тяжким становищем України і фактично встановили окупаційний режим на її території. Після вступу німецьких військ на територію України влада Центральної Ради була суто формальною. Окупаційна адміністрація, турбуючись про вивезення продовольства з України, почала втручатися у внутрішні справи, що загострило конфлікт між нею та Центральною Радою. Німців та австрійців не влаштовувала ЦР з її соціалістичними ідеями. Вони бачили безсилля Ради виконати умови Брест-Литовського договору про поставки продовольства та сировини.

29 квітня 1918р. відбулося останнє засідання ЦР. Німці підтримали державний переворот в Україні. Отже, ЦР проіснувала 14 місяців. Головне, чого вона досягла - це визнання права українського народу мати власну державу. Чотири Універсали ЦР знаменували собою етапи складного і суперечливого шляху України до державної незалежності.

29 квітня 1918р. влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського. За півроку свого існування уряд Скоропадського встановив нову назву країни - Українська держава, сформував уряд з великих землевласників, відновив поміщицьке землеволодіння, створив дієздатний адміністративний апарат. Скоропадський багато зусиль віддавав створенню української армії, проте австро-німецька влада чинила перешкоди формуванню українського війська, тому плани гетьмана не були втілені у життя.

Деяка стабілізація Української держави дозволила уряду Скоропадського здійснити значні перетворення в галузі культури. У зовнішній політиці гетьман спирався на Німеччину, поряд із тим було встановлено дипломатичні відносини з 12 країнами та підписано мирний договір з більшовицькою Росією.

Проте влада гетьмана не була міцною: його соціальну опору складали великі землевласники, а повернення дореволюційних порядків на селі, збільшення робочого дня, заборона страйків призвело до створення широкого антигетьманського руху. У травні 1918р. низка політичних партій утворила опозиційний Скоропадському Український народний союз. У листопаді була створена Директорія - міжпартійний орган, політичним керівником якого став В.Винниченко, а військовим - С.Петлюра. У листопаді 1918р Перша світова війна закінчилася поразкою країн Четверного союзу. Австро-німецькі війська залишили Україну. Гетьман, розуміючи безнадійність ситуації, зрікся влади та покинув Україну.

14 грудня 1918р. війська Директорії увійшли до Києва, що означало відновлення УНР. Усі спроби Директорії закріпити свою владу в Україні не дали результатів. Поряд із загрозою від більшовиків давалося взнаки і протистояння В.Винниченка та С.Петлюри, який, ставши головним отаманом, не мав можливості створити дієздатну армію.

На початку 1919р. більшовики почали боротьбу за відновлення радянської влади в Україні. Почалася друга війна між більшовицькою Росією та УНР.

Розпад Австро-Угорської імперії в результаті Першої світової війни привів до утворення на її території незалежних держав. Українські патріотичні сили 13 листопада 1918р. у Львові проголосили про утворення Західноукраїнської Народної Республіки. ЇЇ президентом став Є. Петрушевич, а головою уряду - К.Левицький. Незважаючи на складні зовнішні обставини, дві республіки - УНР та ЗУНР почали переговори про об'єднання. 22 січня 1919р. у Києві було оголошено Акт Злуки.

Наприкінці 1918р., окрім Польщі та більшовицької Росії, в українські справи втрутилися Антанта та білогвардійці. Білогвардійський рух ставив на меті повалення радянської влади і відродження єдиної та неділимої Росії. Такі наміри робили неможливим існування незалежної або автономної України.

5 лютого війська Директорії під тиском більшовиків залишили Київ, уряд УНР переїхав до Вінниці. Переговори лідерів Директорії з Антантою не дали результатів. Навесні 1919р. радянську владу вдруге було встановлено на більшій частині України, яка отримала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка. Уряд - Раду Народних Комісарів очолив Х. Раковський. У березні 1919р. у Харкові на ІІ Всеукраїнському з'їзді Рад було прийнято Конституцію УСРР. Складовою політики уряду Х. Раковського став загальноросійський соціально-економічний курс - "воєнний комунізм". Була введена продовольча розкладка, почалося насадження радгоспів та комун. Все це привело до масових антибільшовицьких виступів весною-літом 1919р.

Скориставшись такою ситуацією, білогвардійська армія генерала А.Денікіна перейшла в наступ і 31 серпня увійшла до Києва. 1 червня 1919р. у Москві представники РСФСР, УСРР та Білорусії ухвалили декрет про воєнно-політичний союз. 10 жовтня почався загальний наступ радянських військ на білогвардійську армію, який до кінця 1919р. завершився перемогою Червоної армії.

У грудні 1919р. С.Петлюра почав переговори з польським керівництвом про спільні дії проти Радянської Росії. У квітні 1920р. було укладено договір між УНР та Польщею. Україна знову стала ареною війни. Сподівання Петлюри на масове антибільшовицьке повстання в Україні не виправдались. 12 жовтня 1920р. Польща та Росія підписали договір про перемир'я, а у березні 1921р. - Ризький мирний договір. 20 листопада Петлюра своїм наказом ліквідував Директорію і виїхав за кордон.



Література

Вєтров Л. Ставлення до гетьманської держави українських і російських соціалістичних партій / Л. Вєтров // Історія України. - 2001. - № 3. - С. 2 - 4.

Єкельчик С. Павло Скоропадський / С. Єкельчик // Історія України в особах ХІХ-ХХ ст. - К., 1995. - С. 216-222.

Захарченко П. Симон Петлюра і Павло Скоропадський / П. Захарченко // Історія України. - 1999. - № 8. - С. 1-3.

Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та ін. - Запоріжжя, 2002. - С. 191-199.

Кульчицький С. Брестський мирний договір / С. Кульчицький // Історія України. - 1998. - № 6. - С. 1-2.

Кульчицький С. Українська держава гетьмана Павла Скоропадського / С. Кульчицький // Історія України. - 1998. -№ 18. - С. 1-2.

Папакін Г. Командир першого українського корпусу (П.Скоропадський) / Г. Папакін // Історія України. - 2000. - № 8. - С. 1-3; № 9. - С.1-3.

Папакін Г. Михайло Грушевський і Павло Скоропадський / Г. Папакін // Історія України. - 2001. - № 35. - С. 1-3.

Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. - К., 1993. - С. 98-171.

Пиріг Р. Я. Павло Скоропадський: штрихи до політичного портрету / Р. Я. Пиріг, Ф. М. Проданюк // Український історичний журнал. - 1992. - № 4-5.

Реєнт О. П. Усі гетьмани України / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. - Харків, 2008. - С. 374-411.

Солдатенко В. Зовнішній курс гетьманської держави П. Скоропадського / В. Солдатенко // Історія України. - 2001. - № 47. - С. 1-4.



Лекція 11. Україна в умовах утвердження тоталітарного режиму: соціально - економічні процеси

Мета: розглянути початок нового періоду в історії України, коли на передній план вийшла необхідність відродження зруйнованої революціями та війнами економіки держави і відбувалося це в умовах сталінського тоталітарного режиму.

Завдання:

– проаналізувати дії партії більшовиків в галузі сільського господарства та впроваджені в життя нової економічної політики в промислове виробництво України;

– охарактеризувати основні завдання і напрямки прискорення індустріалізації;

– визначити політику колективізації, яка призвела до суттєвих змін в соціально-політичній сфері, розкрити її негативні наслідки - Голодомор 1932-1933 рр.

План лекції:

1. Відбудова української економіки в період НЕПу.

2. Політика індустріалізації в України.

3. Колективізація та її наслідки в УРСР. Голод 1932 - 1933 рр.

Ключові терміни і поняття: нова економічна політика (НЕП), куркулі, комуни, колгоспи, трести, продуктивність праці, тарифи, штрафи, голодомор.

Перехід до НЕПу був обумовлений насамперед соціально-політичною кризою 1921р., яка проявилася у розгортанні страйкового руху робітників, військових заколотах, повстанському русі селян. НЕП - політика, заснована на ринкових відносинах, різних формах власності й економічних методах керування народним господарством. Рішення про її проведення було прийняте на Х з'їзді РКП(б) в березні 1921р. Нова економічна політика передбачала: заміну продрозкладки продподатком, відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин, денаціоналізацію дрібних та середніх підприємств, введення стабільної валюти, дозвіл іноземних концесій, відновлення матеріальних стимулів виробництва.

В політичній сфері РКП(б) зберегла свою монополію на владу, зміцнила командно-адміністративну систему, продовжувала підпорядковувати економіку своїм політичним цілям.

Економіка Росії, як і України, в умовах ринкових відносин досягла значних успіхів. Виробництво промислової продукції порівняно з 1913р. зросло удвічі. Однак економічне піднесення супроводжувалося розшаруванням суспільства, зростанням безробіття, інфляцією. НЕП оживив приватновласницькі інтереси, з'явилась велика кількість непманів - приватних власників, торгівців. Це лякало партійне керівництво, значну частину робітничо-селянських мас, які дедалі частіше ставили питання: "За що боролися?" Тому наприкінці 20-х років більшовицьке керівництво на чолі з І.Сталіним відмовилось від НЕПу.

У другій половині 20-х років перед СРСР повстало питання темпів, джерел та пріоритетів соціально-економічного розвитку. Партійне керівництво, намагаючись досягти рівня розвинених країн Західної Європи та США, усвідомило необхідність індустріалізації. У грудні 1925р. ХІУ з'їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію. Частина партійного керівництва виступала за збереження неповської моделі розвитку, поступову індустріалізацію, добровільне кооперування селян. Інша частина наполягала на швидкій індустріалізації з високими темпами розвитку за рахунок примусової колективізації, повернення до адміністративно-командних методів.

Сталін, встановивши одноосібну владу, звернувся до надзвичайних методів. Проти цього виступили М. Бухарін, О. Риков, М.Томський. У керівництві ВКП(б) почалася гостра політична боротьба. Позицію Сталіна підтримали Л. Каганович, В. Молотов, К. Ворошилов і це дало йому змогу забезпечити більшість у партії. Прихильники збереження НЕПу були звільнені зі своїх посад, а потім репресовані.

У грудні 1927р. ХУ з'їзд ВКП(б) схвалив директиви першого п'ятирічного плану на 1928-1932рр., за якими середньорічні темпи розвитку індустріалізації збільшувались до 20%. У січні 1928р. РНК СРСР ухвалила рішення про достроковий збір усіх платежів з селян. Сталінська стаття "Рік великого перелому" у листопаді 1929р. проголосила перехід до політики комуністичного штурму з примусовою розкладкою, забороною торгівлі, розкуркуленням заможних селян.

Індустріалізація здійснювалась в умовах нестачі кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників, відповідної інфраструктури і коштів. Тому більшовицьке керівництво пішло шляхом їх перекачування з сільського господарства у важку промисловість, збільшення податків, внутрішніх позик, випуску паперових грошей, збільшення вивозу сировини і хлібу за кордон, продажу горілки, безкоштовної праці величезної армії в'язнів ГУЛАГу. державність київський козацтво визвольний

У 30-ті роки самовідданою працею народу було створено величезний промисловий потенціал. В Україні виникло машинобудування, закладено потужну енергетичну базу, розширено і оновлено металургію, здійснено реконструкцію промислових велетнів. У роки другої п'ятирічки виникло і поширилося виробниче змагання - стахановський рух. Економічне піднесення тривало до 1937р., а потім почався спад темпів розвитку у зв'язку з поширенням масових репресій і пошуком "шкідників".

У листопаді 1929р. пленум ЦК ВКП(б) ухвалив постанову про здійснення в найкоротший строк суцільної колективізації сільського господарства та розкуркулення заможних селян. В УСРР колективізація мала завершитися весною 1932р. Насильницьке запровадження колгоспного ладу викликало опір селянства.

Незацікавленість селян у роботі на колгоспних полях, засуха 1932р. призвели до різкого падіння поставок хліба Україною державі. З метою забезпечення плану хлібозаготівель у жовтні 1932р. в Україну була направлена комісія на чолі з В.Молотовим. Були запроваджені масові обшуки і вилучення продовольства. В Україні почався масовий голод, жертвами якого стали від 3 до 6 млн. осіб. Українське селянства було розгромлено і приборкано.



Література

Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. - К.: Академія, 2002. - С. 379-383.

Гринчуцький В. І. Трести 20-х років / В. І. Гринчуцький // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Вип.2. - К., 1992. - С. 35-40.

Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та ін. - Запоріжжя, 2002. - С. 209-218.

1. Історія України / під ред. В. А. Смолія. - К., 1997. - С. 262-267, 271-274.

2. Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. - Львів, 1996. - С. 252-254,263.

3. Кульчицький С. Запровадження нової економічної політики (до 80-річчя) / С. Кульчицький // Історія України. - 2001. - № 13. - С. 1-4.

4. Кульчицький С. В. Між двома війнами (1921-1941рр.). Гл. Перехід до нової економічної політики / С. В. Кульчицький // Сторінки історії України: ХХ століття. - К., 1992. - С. 61-67.

5. Лантух В. В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932нн / В. В. Лантух. - Харьков, 1992. - С. 40-41.

6. Михненко А. Економіка Донбасу у 1921-1928рр. / А. Михненко // Історія України. - 2000. - № 41. - С. 8-10.

7. Олійник М. М. Політика державних та партійних органів щодо приватних підприємств у період Непу / М. М. Олійник // Український історичний журнал. - 2001. - № 1. - С. 16-29.

8. Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. - К., 1993. - С. 468-471.



Лекція 12. Україна в умовах утвердження тоталітарного режиму: соціально-політичні процеси

Мета: визначити специфіку життя українців після входження в Країну Рад.

Завдання:

– проаналізувати шляхи входження в Країну Рад, підкресливши український підхід до проблем конституційного оформлення СРСР;

– показати, чому радянська влада погодилась на політику коренізаціі і які успіхи були досягнуті в політиці українізації і чому Москва пішла на її згортання;

– простежити виступи проти режиму Сталіна українських літераторів, як влада розправлялась з так званими "ворогами народу", замаскованими буржуазними націоналістами (процеси у справі "СВУ", "СУМ" та інші) і відбувалось все це на фоні сталінської Конституції СРСР 1936 року.

План лекції:

1. Державно-правовий статус українських земель на початку 20-х років. Союзний договір 1922 р.

2. Політика коренізаціі в Україні.

3. Суспільно-політичне життя в умовах зміцнення тоталітарного ладу. Сталінська конституція.

Ключові терміни і поняття: автономізація, суверенітет, право на самовизначення, українізація, національні адміністративно-теріторіальні одиниці, "зміновіховство", "розстріляне відродженння".

Об'єднавчий процес національних республік в єдину союзну державу пройшов три етапи: 1) червень 1919р. - грудень 1920р. - утворення воєнно-політичного союзу радянських республік, збереження за Україною статусу незалежної держави; 2) грудень 1920р. - грудень 1922р. - формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету; 3) грудень 1922р. - травень 1925р. - втрата суверенітету України.

У процесі утворення СРСР було висунуто сталінський план автономізації, який передбачав ліквідацію навіть формальної незалежності національних радянських республік, зведення їх державного статусу до рівня автономних республік у складі Російської Федерації, підпорядкування національних органів апарату РСФРР. Такий план викликав неоднозначну реакцію серед партійного керівництва. Позицію Сталіна підтримав перший секретар ЦК КП(б)У Д.Мануїльський. Х.Раковський виступив проти.

Ленін не підтримав план автономізації і виступив з проектом створення федеративної держави в формі добровільного союзу рівноправних республік. У жовтні 1922р. пленум ЦК РКП(б) прийняв ленінський план.

30 грудня 1922р. І Всесоюзний з'їзд Рад у Москві затвердив Декларацію про утворення Союзу РСР і Союзний договір. До складу СРСР увійшли Російська Федерація, Українська, Білоруська СРР, Закавказька федерація. 26 січня 1924р. відбувся ІІ з'їзд Рад, який затвердив першу Конституцію СРСР. Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізму такого виходу так і не було розроблено.

У травні 1925р. ІХ Всеукраїнський з'їзд Рад затвердив текст нової Конституції УСРР, де законодавчо закріплювалось входження УСРР до складу СРСР та утворення Молдавської АССР у складі УСРР. Отже, саме з прийняттям нової Конституції відбулася остаточна ліквідація державного суверенітету України. Проте втрата незалежності не означала цілковитої ліквідації завоювань українського народу. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату.

У квітні 1923р. відбувся ХІІ з'їзд РКП(б), де була розроблена політика коренізаціі, складовою частиною якої було впровадження мови корінного населення в діловодство, пресу, державні та культурні установи, школи, а також висунення на керівні посади представників корінного населення. В Україні коренізація розглядалася як українізація та створення умов для всебічного розвитку національних меншин.

У 20-30-ті роки "українське питання" було в епіцентрі європейської міжнародної політики. Тому політика коренізаціі мала на меті створити у світової спільноти враження гармонійного і вільного розвитку радянських республік. Більшовики також намагалися всебічно збільшити свою соціальну підтримку, насамперед серед селян та інтелігенції національних республік, надати національним рухам в республіках комуністичного забарвлення, а також наданням культурно-національної автономії частково компенсувати республікам втрату політичного суверенітету.

На шляху українізації було багато труднощів: прояви великодержавного шовінізму, недооцінка національного питання частиною партійного і радянського керівництва, нестача працівників, які б добре знали культуру і мову національних меншин, відсутність книг, підручників, словників з української мови. Деякі партійні керівники неправильно розуміли політику українізації.

Призначення у квітні 1925р. першим секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановича привнесло в політику коренізаціі елементи адміністрування. Під впливом Кагановича погляди українських керівників О. Шумського і М.Скрипника були кваліфіковані як "націоналістичний ухил". У середині 30-х років боротьба з "націоналістичними ухилами" призвела до поступового згортання політики коренізаціі, до невиправданих репресій проти діячів української культури, науки, мистецтва.

У квітні 1938р. ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про реорганізацію національних шкіл в Україні". Учбові заклади національних меншин визнавалися шкідливими і зачинялися. У березні 1939р. прийнято рішення про ліквідацію національних районів і сільських рад національних меншин. Отже, політика українізації призвела до результатів, які виходили за межі запланованого сталінським керівництвом тактичного маневру і створили реальну загрозу спробам Сталіна встановити своє політичне панування.

В Україні була створена атмосфера тотальної підозрілості, постійного пошуку "ворогів народу" та замаскованих буржуазних націоналістів. В умовах постійної "надзвичайності" для більшовицького керівництва виникла потреба міцної державної влади, яка б могла контролювати і спрямовувати суспільні процеси. Для виконання цих завдань з 1929р. в СРСР утвердився тоталітарний режим. Фундаментом тоталітаризму стала командна економіка, монополія партійно-державного апарату на владу, репресії.

Починаючи з 1929р. масові репресії прокотилися трьома хвилями по Україні: перша - 1929-1931рр (примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ); друга - 1932-1934рр (штучний голод, постишевський терор, "кіровська хвиля"); третя - 1936-1938рр ( великий терор). Жертвами репресій ставали діячі культури, письменники, службовці, священики, робітники, селяни. 5 грудня 1936р. у СРСР було прийнято нову Конституцію, яка закріпила перемогу сталінізму.



Література

Бойко О. Д. Історія України / О. Д. Бойко. - К., 2002. - С. 420-428.

Білоконь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР / С. І. Білоконь. - К.: НАНУ, 1999. - 447 с.

Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні в 20-30-ті роки / В. М. Даниленко, Г. В. Касьянов, С. В. Кульчицький. - К.: Либідь, 1991. - 344 с.

Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та ін. - Запоріжжя, 2002. - С. 245-254.

Історія України / під ред. В. А. Смолія. - К., 1997. - С. 262-263, 270-271, 294-296.

Історія України / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. - Львів, 1996. - С. 266-269.

Костюк Г. Сталінізм в Україні (ґенеза і наслідки) / Г. Костюк. - К., 1995.

Кульчицький С. За лаштунками процесу "СВУ" / С. Кульчицький // Історія України. - 2000. - № 11. - С. 1-2.

Кульчицький С. Таємниця тридцять сьомого року / С. Кульчицький // Історія України. - 2001. - № 37. - С. 5-6; № 38. - С. 4-5.

Кульчицький С. Тоталітаризм ленінського зразка / С. Кульчицький // Історія України. - 2000. - № 33. - С. 9-10.

Кульчицький С. Убивство Сергія Кірова: відлуння в Україні / С. Кульчицький // Історія України. - 1999. - № 47. - С. 9.

Нартов В. В. Історія України з давніх-давен до сьогодення / В. В. Нартов. - Харків, 2006. - С. 249-252.

Новий довідник: Історія україни. - К., 2006. - С. 552-558.



Лекція 13. Західноукраїнські землі між двома Світовими війнами

Мета: вияснити, чому 6,6 млн. західних українців опинились на становищі національних меншин у країнах, що поділили між собою етнічні західноукраїнські землі.

Завдання:

– розглянути рішення Паризької конференції по відношенню до Східної Галичини, Закарпаття, Північної Буковини та Бессарабії, як склалась їх подальша доля ;

– охарактеризувати розгортання громадського і політичного рухів на західноукраїнських землях в 20-30-ті роки ХХ ст., в тому числі виникнення і діяльність ОУН.

План лекції:

1. Статус західноукраїнських земель у 20-30-ті рр.. ХХ ст.

2. Партії і політична боротьба в Західній Україні.

Ключові терміни і поняття: інтегральний націоналізм, Карпатська Україна, пацифікація, "федераціоністи", "Карпатська Січ", греко-католицька церква, Провід українських націоналістів (ПУН).

У листопаді 1918р. була відновлена Польська держава. В цей же час утворилася і ЗУНР. У квітні 1920р. Польща і УНР уклали Варшавський пакт, за яким Петлюра відмовився від Західної України. Під польською окупацією опинились землі Східної Галичини та Західної Волині, де проживало 5 млн. осіб. На Паризькій мирній конференції в червні 1919р. Польща зобов'язалась перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Але польський уряд ігнорував інтереси українців. Він хотів шляхом примусової асиміляції поневолених народів створити однонаціональну польську державу і перетворити українські землі в аграрно-сировинний придаток польських земель.

Відбувалося штучне стримування промислового розвитку Західної України. Поляки намагалися витравити саме поняття "Україна". Особливо погіршилося становище українців в роки світової економічної кризи 1929-1933рр. Почали лунати заклики чинити опір польській владі. Влітку 1930р. в села були направлені польські війська і поліція для розправи над бунтівниками. Політика пацифікації привела до посилення боротьби українців проти польського режиму.

У 1929р. у Відні була створена Організація українських націоналістів на чолі з Є. Коновальцем. Її метою було створення незалежної української держави. Боротьба проти колонізаторської політики польської влади, об'єднання всіх українських земель. Після вбивства в 1938р. керівника ОУН Є. Коновальця в організації почалася міжфракційна боротьба. Фракцію ветеранів очолив А.Мельник. Радикальних бойовиків, які вели підпільну боротьбу з поляками на Західній Україні, очолив С.Бандера. Фракція Мельника орієнтувалася на нацистську Німеччину, оскільки західні держави не бажали займатися українським питанням. С.Бандера вимагав, щоб ОУН створила підпільну армію і боролася з будь-якою країною, яка стане на шляху створення Української держави. У лютому 1940р. у Кракові було скликано конференцію, після якої ОУН офіційно розкололася на дві організації - ОУН(б) і ОУН(м).

У 1919-1920рр. під румунською окупацією опинилася Північна Буковина, Хотинський, Аккерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії. Тут проживало 800 тис. українців. Румунська окупація призвела до глибокого економічного та політичного занепаду українських земель.

У червні 1920р. територія Закарпаття була приєднана до Чехословаччини під назвою "Підкарпатська Русь". У жовтні 1938р. Прага погодилася надати автономію Закарпаттю. Була проголошена автономна Карпатська Україна, створено перший автономний уряд.

2 листопада 1938р. Німеччина та Італія провели у Відні арбітраж, який розділив Закарпаття. Гітлер, щоб заручитися підтримкою Угорщини у майбутній війні, передав їй частину Закарпаття. Українське населення виступило на захист автономії. Були створені збройні сили - "Карпатська Січ". 15 березня 1939р. Сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Було прийнято Конституцію. Але угорські війська за підтримки Німеччини швидко захопили Закарпаття.

У 1925р. у Польщі було зареєстровано 92 партії, з яких 12 були українськими. Програми і погляди у членів цих партій були різні. Найчисленнішою та найвпливовішою серед українських партій було Українське народно-демократичне об'єднання. Воно виступало за конституційну демократію та незалежність України. У 1919р. була створена Комуністична партія Східної Галичини, з 1923р. - Комуністична партія Західної України.

Найбільш впливовою силою на Західній Україні була греко-католицька церква, яка налічувала 4 млн. віруючих. Вона мала свої молодіжні і жіночі організації, свою партію - Українську католицьку національну партію. Великою популярністю і авторитетом користувався митрополит А.Шептицький.



Література

Бегеш М. М. Карпатська Україна в 1938-1939 роках: аспекти соціально-економічного та політичного розвитку / М. М. Бегеш, В. Е. Задорожний // Український історичний журнал - 1995. - № 2. - С. 42-51.

Горєлов М. Е. Дмитро Донцов / М. Е. Горєлов // Український історичний журнал. - 1994. - № 6. - С. 80-97.

Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нариси політичної історії / Т. Гунчак. - К., 1991. - С. 318-334.

Історія України / М. В. Дєдков, Ю. В. Іващенко, Г. Л. Кладова та інш. - Запоріжжя, 2002. - С. 318-334.

Кульчицький С. Карпатоукраїнська держава 1938-1939 років / С. Кульчицький // Історія України. - 1999. - № 14. - С. 1-2.

Лебедєва Ю. Західноукраїнські землі у 1920-1939 рр. / Ю. Лебедєва // Історія України. - 2001. - № 16. - С. 9-11; № 17.- С. 4-6.

Нартов В. В. Історія України з давніх-давен до сьогодення / В. В. Нартов. - Харків, 2006. - С. 252-259.

Новий довідник: Історія України. - К., 2006. С. 558-578.

Савчук Б. Українське націоналістичне підпілля і легальні громадські організації в Галичині у 20-30-х рр. ХХ ст. / Б. Савчук // Історія України. - 2001. - № 35.- С. 4-6.

Семененко В. І. Історія України з найдавніших часів до наших днів / В. І. Семененко, Л. А. Радченко. - Харків, 1999. - С. 374-384.

Субтельний О. Україна. Історія / О. Субтельний. - К., 1991. - С. 369-383.

Сторінки історії України ХХ століття. - К., 1992. - С. 318-334.

ОУН: Минуле і майбутнє. - К., 1993.

Чоповський В. Пацифікація / В. Чоповський // Дзвін. - 1991. - № 10. - С. 50-63.



Лекція 14. Україна в другій Світовій війні

Мета: проаналізувати один з найтяжчих періодів в історії України - періоду Другої Світової і Великої Вітчизняної війни - на карту було поставлено питання про існування держави, а українців як етносу.

Завдання:

– простежити за планами Німеччини по подальшій долі України, розібратись у складній ситуації, яка склалась на початку війни;

– охарактеризувати період німецької окупації, дати оцінку воєнним подіям, поразкам і переходу в контрнаступ, звільнення України від німецьких окупантів;

– розглянути дії партизанських загонів, підпільників в тилу ворога, дати оцінку діям Повстанської армії УПА, Голокосту і розстрілу у Бабиному Яру.

План лекції:

1. Західноукраїнські землі у зовнішньополітичних планах СРСР та Німеччини. Договори між Німеччиною і СРСР та їх практична реалізація.

2. Початок Великої Вітчизняної війни. Героїчна оборона Києва, Одеси, Севастополя. Причини невдач радянської армії.

3. Поразка німецьких військ під Москвою та Сталінградом. Поступове визволення українських земель від окупації.

4. Соціально-економічні та політичні наслідки Другої Світової війни для України.

Ключові терміни і поняття: пакт про ненапад, антигітлерівська коаліція, остарбайтери, Голокост, гетто, колабораціоністи.

Політика "умиротворення" Німеччини, яку проводили англійський та французький уряди, не сприяла створенню антифашистської коаліції. Влітку 1939р. у Москві між СРСР, Англією та Францією проходили переговори, але порозуміння так і не вдалося досягти. Керівництво СРСР все більше схилялося до союзу з Німеччиною. 19 серпня 1939р. СРСР та Німеччина підписали торговий договір, а 23 серпня - договір про ненапад на 10 років (пакт Молотова-Рибентропа). Німеччина та СРСР зобов'язувалися утримуватися від агресії один проти одного, всі суперечки вирішувати мирним шляхом. Гітлер отримав свободу дій у війні проти Польщі. Крім договору існував секретний протокол про розмежування сфер інтересів у Східній Європі між СРСР та Німеччиною.

Польський уряд у 1938-1939рр. продовжив політику наступу на західноукраїнські землі, посилив боротьбу проти ОУН. В серпні 1939р. було заарештовано і відправлено у концтабори 7 тис. українців.

1 вересня 1939р. Німеччина напала на Польщу і упродовж кількох тижнів окупувала західну частину країни. 17 вересня радянські війська почали займати східну частину Польщі, заселену переважно українцями та білорусами. СРСР трактував цей похід як визвольний. Населення Галичини вітало Червону армію, радіючи воз'єднанню українських земель в єдиній державі. 28 вересня 1939р. СРСР та Німеччина уклали договір про дружбу та кордони, яким закріпили розділ Польщі.