Будівлі османського Хаджибея (Одеси) 1760–1780-х рр.: за матеріалами опублікованих джерел та вітчизняної історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Будівлі османського Хаджибея (Одеси) 1760-1780-х рр.: за матеріалами опублікованих джерел та вітчизняної історіографії

османський будівля фортеця хаджибейський

В рік 600-річного ювілею Кочубієва-Хаджибея-Одеси зростає науковий та громадський інтерес до періодів минулого міста, що на жаль досі виходять за рамки його «офіційної» історії. Зокрема - періоду османського. Від першої половини ХІХ ст. вітчизняні історики та археографи наводили певні відомості про будівлі Хаджибея (Одеси) цієї доби. Проте відомості ці подекуди розпорошені і постає необхідність підсумувати доробок вітчизняних вчених на цій ниві за наявними на сьогодні матеріалами історіографії та опублікованих джерел.

Головною будівлею Хаджибея (Одеси) прийнято вважати фортецю на теперішньому Приморському бульварі. Слід згадати, що фортеця або у Кочубієві (Хаджибеї) згадується (як «замок в землі подільській») від 1431 р. ще під владою великого литовського князя, потім - польських магнатів³⁰, а у середині XVII ст. - Османської імперії³¹. Притому сучасний дослідник А. Красножен вважає, що старий пізніше відремонтований литовський замок зберігався у Хаджибеї аж до 1789 р. (від 1765 до 1774 рр., як «ядро фортифікаційного ансамблю нової турецької фортеці»³²).

За відомостями плану складеного 1766 р. російським розвідником І. Іслєньєвим («План специально новостроенного на берегу Черного моря турецкого города Гаджибея») і знайденого радянським істориком С. Боровим, фортеця тоді займала досить значну територію від теперішнього Воронцовського палацу до пам'ятника А.Е. Рішельє. І. Ісленьєв називає її «ретранжемент старой соединенной к батареи»³³. Отже, частина її була старою (можливо ще з литовських часів), а частина - прибудованою (оскільки ремонт фортеці здійснювався від 1765 р. робітниками - волохами з місцевого вапняку, нові частини відрізнялися від старих кольором каміння принаймні кілька років). Про великий розмір укріплення свідчило й те, що значні сили Війська Запорозького, спустошивши околиці (1769 р.) та саме місто (1770 р.), його фортеці не здобули. У запорозькому «мемориале» 1769 р. з цього приводу зазначалося: «Паланка ж [замка]… в которую некоторое число жителей убежало, что пушек в ней довольно, не доставанно»³⁴, а у «мемориале» 1770 р. - «[от] сей крепости по ея весьма из каменя оградою укрепления, не находя способу мелкими нашими пушками достать, отступили…»³⁵. Російські війська на 1774 р. оволоділи фортецею Хаджибея, а по завершенні війни знов повернули її під османську владу. Можна припустити, що під час цієї нетривалої російської окупації частина укріплень Хаджибея (вочевидь ті, що були прибудовані від 1765 р.) були зруйновані. Бо 1784 р. французький інженер на турецькій службі Лафіт-Клаве писав про Хаджибей як «худой замок» (російський переклад) й за складеним ним планом фортеця була набагато меншою, ніж за планом Ісльєньєва 1766 р. («По Исленьеву, крепость занимала площадь чуть более 8 га, по Лаффиту-Клаве, во много раз меньшую - только примерно, 660 кв. м.» - зазначав С. Боровой³⁶).

Г. Кастельно у праці 1827 р., базуючись на спогадах старожилів та учасників штурму 1789 р., позначив фортецю Хаджибея в центральній частині теперішнього Приморського бульвару. П. Морозов у праці 1830 р., посилаючись на Г. Кастельно, вважав, що вона була розташована на місці щойно тоді спорудженого поблизу пам'ятника А.Е. Рішельє будинку Присутніх місць («Замок, взятый де-Рибасом, занимал место, на коем построен теперь дом Одесских присутственных мест». - писав він). З цієї думкою пізніше погоджувався і М. Мурзакевич. Таке розташування приблизно співпадає з тим, де показано цю фортецю на «чертеже» Хаджибеївської затоки складено приблизно у 1792-1793 рр. («Чертеж топографический и водо-описательный заливу Гаджибейскому при Черном море касающийся до образа укрепления пределов»), копія якого знаходиться в Музеї Одеського порту та плані штурму Хаджибея 14 вересня 1789 р. у книзі військового історика ХІХ ст. А. Петрова. Серед сучасних українських дослідників виникла досить гостра дискусія (в тому числі і в мережі Інтернет), щодо точного місця розташування фортеці Хаджибея. Через те, що вона ще не завершена й наразі не втілилися в ґрунтовні наукові публікації ми вважаємо передчасним тут її торкатися.

За деякими відомостями, навколо фортеці Хаджибея було викопано рів (так, згідно свідчення турецьких «язиків» від 26 серпня 1789 р.: «около Гаджибея сделан глубокий ров»). Після штурму 14 вересня 1789 р. Г. Потьомкін наказав «замок, как нам не нужный, Гаджибейский разорить до основания, пушки же отвести в Очаков». У журналі армії від 3 жовтня 1789 р. зазначалося: «Генерал-поручик и кавалер Гудович рапортует, что по повелению главнокомандующего замок Гаджибейский разрушен посредством двух мин» («Замок сей приказано было мне подорвать», - писав пізніше у записці про свою службу І. Гудович). 10 листопада

1789 р. Г. Потьомкін писав до Катерини ІІ: «Замок Гаджибейский по

неудобности положения его и по неимению пристанища, где бы суда безопасно могли держаться, приказал я подорвать, что и исполнено, а затем буду я иметь счастье всеподданнейше представить о месте, избранном мною для укрепления, которое соорудится из самых тех камней, что остались в развалинах Гаджибейских». Факт підриву фортеці Хаджибея зазначено ще у кількох опублікованих документах і достовірність його сумнівів не викликає. Справжні мотиви зруйнування фортеці та його масштабність невідомі, так само, як і те чи було збудовано з її каміння нове укріплення.

На плані І. Ісленьєва 1766 р. в районі теперішньої Митної площі та виїзду до Одеського порту позначено «пристань судов на сваях». Пристань ця пережила обидві російсько-турецькі війни другої половини ХІХ ст. Її позначено на вищезгаданому «чертеже» затоки. У жовтні 1792 р. старшина надісланий «следовать в Аджибей к осмотру удобного места» для складування провіанту Чорноморського козацького війська, «удобнейшего не сыскал, кроме [как] на пристани». У квітні 1793 р. цей «состоящий при Аджибее перевезенный из Черноморского войска экономический провиант всего муки 4 649 четвертей (у ХУШ ст. одна чверть збіжжя дорівнювала 7 пудам 10 фунтам. - Т.Г.) в мешках, под кровлею сложенный» був проданий. Можна припустити, що провіант зберігався саме на пристані, це свідчить як про тривалість її існування, так і про значні розміри.

Згідно опублікованих документів, 1765 р. одночасно з ремонтом Хаджибеївської фортеці турки збудували неподалік неї маяк, або «фонарь» (як зазначалося в реляції російському посланнику в Стамбулі в лютому 1766 р.: «строящаяся с турецкой стороны… крепость, называемая Енидунья не иное что есть, как починка бывшего в том месте в древние времена небольшого замка с построением одной высокой башни на постановление фонаря для безопасности мореплавателей и входа судов в тамошний залив, да четырех или пяти магазинов для складывания хлеба и других съестных припасов в том краю собираемых и в Царьград привозимых»). Досить детальний опис Хаджибейського маяка міститься в журналі А. Лафіта-Клаве 1784 р., російський переклад якого опублікував сучасний дослідник І. Сапожніков: «Маяк

расположен приблизительно в 600-700 туазов от замка, на вершине мыса, образованном берегом у входа в бухту. Его квадратная башня высотой в 15 - 20 футов имеет зубчатый верх. Кроме того, к ней пристроена низкая стена в 7-8 футов, окружающая еще некоторое пространство перед маяком. Маяк содержится в довольно неплохом состоянии, но с тех пор как мы здесь, огонь в его застекленном фонаре не зажигали». Маяк також залишилася від турків «у спадок» російській владі. Так «высокой фонарь Гаджибейский» згадується у рапортах М. Кутузова Г. Потьомкіну в серпні 1790 р. Він показаний на згаданому «чертеже» затоки в районі теперішнього парку ім. Т. Шевченка. С. Боровой цитував з цього приводу працю Ф. Де-Волана 1792 р.: «на западной оконечности залива, в полутора верстах от развалин находится башня с фонарем, также построенная из тесанного камня». Прив'язуючи розташування турецького маяка до пізніших одеських споруд П. Морозов писав: «Там, где возвышается теперь Одесское Карантинное укрепление, стояла башня с маяком» з чим погоджувався і К. Смольянінов (дослідник історичної географії Ф. Петрунь зазначав, що маяк «был построен на нын. Ланжероновском мысу…, что являлось вполне мотивированным, так как необходимо было обходить выдвигающуюся в море, как продолжение этого мыса отмель»).

Поблизу Карантинної балки на плані І. Ісленьєва показано досить значний за розмірами «гостинной двор», що обрисами нагадував чотирикутну фортецю. Сучасний історик О. Середа вказує на згадку «великого постоялого двора» Хаджибея в османських документах. Під час вищезгаданого штурму форштадту Хаджибея 1770 р. запорожцями було «запершихся в каменной избе турок 14 чел. убито и 1 живьем взято» . На це свідчення звернув увагу історик О. Маркевич («Впрочем [в Хаджибее] был по крайней мере один большой дом, как это видно из запорожского мемориала 1770 г.»), вважаючи, що мова йшла про будинок паші (про план І. Іслєньва О. Маркевич не знав). Проте, вочевидь, «каменной избой» з «мемориала» 1770 р. був саме зручний для оборони «гостинной двор». Слід зазначити, що під час цього бою запорожці зазнали значних втрат («козаков вбито 10 чел. в том числе и атамана Звонецкого [куреня] Шапарця, а ранено 27»), здобуваючи досить міцні будівлі форштадту Хаджибея (Згідно рапорту О. Прозоровського запорожці, коли «турки, вкинулись в крепкие форштадтные сего замка домы, и отстреливаясь оборонялись до последнего отчаяния;… не взирая на производимую как из сего замка, так и из судов его гавани пушечную стрельбу, вошед в те домы приступом всех их порубали, а форштадт зажгли»⁵⁴). Невідомо чи зберігся гостинний двір після війни 1768-1774 рр., але в першому рапорті І. Гудовича про штурм Хаджибея від 14 вересня 1789 р. згадане здобуте «близ укрепления Гаджибейского селение именуемое Хан»⁵⁵, а Ханом іноді називали саме гостинні двори.

Важливою для торгівлі зерном була наявність в Хаджибеї складів, які тоді росіяни називали «магазинами». На плані І. Ісленьєва в районі Карантинної балки були показані будівлі «с припасами». Склади існували в місті і по завершенні війни 1768-1774 рр., оскільки зерновий експорт Хаджибея продовжувався (наприклад, у жовтні 1787 р. командир російської плавучої батареї А. Верьовкін: «увидел под гаджибейским берегом до 15-ти судов купеческих»). Щоб припинити постачання продовольства з Хаджибея до обложеного Очакова 1788 р. донські та чорноморські козаки кілька разів здійснювали напади на вказані склади. Найбільший мав місце 7 листопада 1788 р., коли чорноморських козаків «конница их с кошевым атаманом полковником Чепегою была под Гаджибеем и истребила у самой сей крепости магазины, на берегу построенные, в которых до несколько было тысяч четвертей муки, пшена и овса»⁵⁶ (з цього приводу Г. Потьомкін писав до Катерини ІІ: «.Их [черноморцев] кошевой Чепега в

Кочабее зажег магазейн большой: следует орден военный и ему, ибо он под пушками крепостными то все сделал.»⁵⁷). Внаслідок цього, в цитованому свідченні турецьких «язиків» 26 серпня 1789 р. зазначалося, що в Хаджибеї «хлеба малое количество лежит в жилье, потому что магазейны прошлого года выжжены».

На плані І. Іслєньєва показані також «дом нынешнего командира над городом» та «дом бея янычарского». Свідчення одеських старожилів щодо розташування будинку паши Хаджибея різнилися. К. Смольянінов вважав, що цей будинок був у самій фортеці («по средине ея возвышался пашинский дом, не более шести сажен в длину и четырех в ширину. В стороне от дома, устроена была глубокая мина, для хранения пороху»). Цей будинок, притому зі садом та лазнею, згадано у поемі невідомого автора - одеського старожила 1829 р. «Хаджибей» («стоял здесь бея старый дом, с обширной банею и садом»). Доля цього будинку після російського завоювання невідома, але газета «Одесский вестник» 1841 р. між іншим зазначала: «в одном из Одесских зданий сохранилось еще несколько плит и столбов из мрамора, с надписями из Корана, принадлежавших, как говорят, к жилищу последнего Хаджибейского паши».

Окрім того на плані І. Ісленьєва показано низку інших посуд. С. Боровой з цього приводу писав: «Очень ценны не встречающиеся ни в каких других источниках обозначения месторасположения некоторых строений. Как-то: «особливых казенных лавок для

приезжих купцов», гостиного двора, мечети, «места, куда собираются старшины в торговые дни» и т.п. отмечены казармы для янычар, а также для «христиан-волохов». Мечеть Хаджибея показна на плані в десь в районі теперішнього Ланжеронівського узвозу. Вона, за повідомленням О. Середи, фігурує в османських документах, а також у згаданій поемі «Хаджибей». «Хлебопекарня казенная» на плані І. Ісленьєва показана поблизу пристані під горою. Притому схожа в плані довга будівля приблизно на тому ж місці показана і на вищезазначеному «чертеже» затоки. Отже, будівля вочевидь залишилася, але напевно вже використовувалася з іншою метою. Показані на плані І. Ісленьєва і військові склади («магазин по примечанию с воинским снарядом»). Серед казенних будівель Хаджибея О. Середа також згадує «лазні, що будується на пристані Хаджибей» та «управління поштовими відділеннями». К. Смольянінов згадує також розташування цвинтаря Хаджибея («На месте нынешнего дома г. Прокопеуса, на Екатерининской улице, находилось мусульманское кладбище»).

Внизу міста біля пристані (в районі теперішньої Митної площі) на плані І. Іслєньєва показано «Колодез». Показово, що практично на тому ж місці, позначено криницю і на «чертеже» Хаджибеївської затоки та плані Хаджибея з праці Г. Кастельно. Більш того ця

криниця залишилася у спадок російській владі й присутня на гравюрах Одеси 1820-х - 1830-х рр. А. Мейєр у праці

«Повествовательное земли мерное и естественное описание Очаковской земли» видання 1794 р. серед десяти «колодезей» краю, які «почитаются изящнейшими», першим назвав «Гаджибейский». Згідно вищезгаданого «журналу» А. Лафіта-Клаве 1784 р. криниця Хаджибея була з досить поганою водою, через що османська влада планувала влаштувати ще одну, але вже викопану нову криницю з доброю водою на пагорбі в Хаджибеї місцеві татари закопали, не бажаючи посилення турецької військової присутності в місті (що була неможливою без додаткових джерел води). Однак, не зважаючи на цю невдачу з покращенням водопостачання, на момент переходу Хаджибея під російську владу в місті було вже кілька криниць. В. Каховський в рапорті 5 травня 1792 р. писав: «Вода в колодцах пресная и хорошая. Из вершины одной долины можно провесть фонтан до полувозвышения, на коем полагается быть городу» (отже йдеться про джерело у верхів'ях, а не внизу балки, де була позначена І. Ісленьєвим 1766 р. криниця). А. Мейер згадував «изящные колодези» приморські, серед яких «Оника пониже Гаджибея». Також три криниці позначені на «чертеже» затоки в районі теперішньої Жевахової гори.

Автор ХІХ ст. І. Федоров з посиланням старожилів наводив відомості про інші об'єкти Хаджибея (наприклад, що там «была громадная каменоломня, оставшаяся от постройки крепости; туда сбрасывали тела преступников»), проте достовірність цих свідчень ставилася під сумнів.

Окрім казенних, в Хаджибеї було чимало приватних будівель. Притому на «чертеже» затоки залишки будинків міста показані не лише в районі Карантинної балки з боку балки Військової (як це було на плані І. Іслєньєва 1766 р.), а й на усьому просторі між балками та на протилежних від теперішнього Приморського бульвару їхніх схилах, тобто - і в районі теперішніх вулиць Канатної та Гоголя. Отже, попри руйнації війни 1768-1774 рр. кількість приватних будівель в Хаджибеї на початок наступної російсько - турецької 1787-1791 рр., вочевидь, зросла. Загальна кількість позначених на російському «чертеже» затоки будівель (або їхніх залишків) Хаджибея перевищувала 70.

Чимало мешканців міста встигли його залишити до штурму 1789 р. Як зазначав історик ХІХ ст. В. Яковлєв: «В старых делах комендантского правления, случайно уцелевших от уничтожения имеется семнадцать прошений поданных де-Рибасу в 1795 г. от лиц четырнадцати с греческими и три с восточными фамилиями, в которых просители заявляют свои права на разоренные во время штурма крепости и оставленные ими дома в Хаджибее. Большинство этих лиц находилось в Константинополе и прошения их присланы чрез русское посольство…». Чимало споруд османського Хаджибея були пізніше зруйновані, а їхнє каміння використовувалося російською владою («От развалин бывших тут строений, камня много. Оного будет достаточно на построение при первом случае домов для ожидаемых к обитанию в сем месте». - писав 5 травня 1792 р. В. Каховський). Проте деякі приватні будівлі вціліли, зокрема, кав'ярня грека С. Аспоріді. К. Смольянінов писав: «кофейня, существовавшая на углу нынешней Ришельевской улицы, в дворе дома принадлежащего теперь г. Рено. Неподалеку от нея росло грушевое дерево, в недавнее время еще напоминавшее нашим старожилам, о знакомой им кофейне». 1815 р. С. Аспоріді згадував, як через деякий час після штурму 1789 р. «зачал свою отеческую торговлю в своем пограбленном кофене». Коли 1794 р. в Хаджибеї розпочали роздачу місць під забудову, за даними В. Яковлєва, місце, де була кав'ярня С. Аспоріді передали іншому греку П. Кутеску, який швидко перепродав його капітану Нестерову. Проте С. Аспоріді вдалося відстояти своє права на будівлі й вони простояли в місті до 1820-х рр. Останньою спорудою, що зберіглася від османського Хаджибея, вочевидь, була лазня. 1841 р. дописувач «Одесского вестника» повідомив: «В минувшем году разрушен здесь едва ли не последний остаток Оттоманского гнезда, того Хаджибея, из развалин которого выросла наша Одесса. Я говорю о Хаджибейской бане, еще недавно выказывавшей смиренный купол свой на углу Екатериненской и Полицейской улиц» й подав коротку історію та опис цієї споруди.

Отже, опубліковані джерела та праці вітчизняних істориків ХІХ - початку ХХІ ст. надають інформацію про цілу низку будівель та споруд османського Хаджибея (Одеси) останнього періоду його історії. Відомості про них можуть слугувати як для популяризації цього періоду історії Одеси (в тому числі для підготовки екскурсій), так і подальших досліджень зі залученням архівних джерел та матеріалів іноземної (передусім турецької) історіографії.

Размещено на Allbest.ru