Башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

башкирсько-угорська проблема (дискурс джерел та стереотипи історіографії)

Ярослав Пилипчук

Це дослідження присвячено найбільш актуальним питанням башкирсько-мадьярської проблеми. Велика Угорщина не тотожна Башкирії. З башкирських етнонімів ледь два-три є спільними з угорцями. Угорський компонент брав участь у етногенезі башкир, проте до власне угорців вони мали опосередковане відношення. Башгірди та баджгурд східних джерел це угорці. Свідчення ал-Масуді про баджгурдів та нукарда відносяться до угорців та болгарам.

Ключові слова: башкирсько-угорська проблема, угорці, башкири, Велика Угорщина, східні угорці, етноніми.

уральський башкирія угорець прабатьківщина

Одним з найбільш цікавих питань історії Волго-Уральського регіону є башкирсько-угорська проблема. Питанню прабатьківщини угорців у Волзько-Уральському регіоні присвячена величезний масив угорських та російських наукових досліджень. Предметом нашого дослідження є свідчення середньовічних писемних джерел щодо ранньої етнічної історії угорців. Метою нашого дослідження є аналіз основних точок зору у історіографії стосовно можливості локалізації прабатьківщини угорців у Башкирії. Необхідно відзначити, які свідчення писемних джерел стосуються башкирів і чи можна ототожнити угорців Великої Угорщини з башкирами.

Перед тем як безпосередньо перейти до дослідження проблеми необхідно з'ясувати під якими етнонімами угорці були відомі сусідам. Давні угорці були відомі сучасникам під багатьма іменами. Лев Мудрий, Продовжувач Феофана та Костянтин Багрянородний називали угорців турками. Угорці сприймались візантійцями як чергове кочове плем' я. Вони навіть не робили спроби їх якось вирізнити. Лев Мудрий, переповідаючи трактат Маврикія, фактично поставив знаки рівності між тюркютами Маврикія та сучасними собі угорцями. У Житії Костянтина Філософа турками було названо хозарів, які перебували недалеко від Херсона. Лев Диякон називав угорців гунами. Продовжувач Георгія Амартола називав угорців унгрі, гуннами та турками. Унграми також названі угорці в «Житії Василия Нового» та «Дивах святого Георгія». У Георгія Амартола угорці названі унграми

Вплив візантійської традиції на слов'ян був помітним, оскільки при перекладі на слов'янські мови етнонім турк автоматично перекладали як угри. З цим і пов'язані згадки про війну Іраклія у союзі з уграми та переселенням білих угрів (насправді оногурів Аспаруха). При переселені до Паннонії угорців Нестор назвав угорців Чорними Уграми. Етнонім Угри для позначення угорців використовувався у ХІ-ХІІ ст. для позначення Угорського Королівства. У «Повісті про Латинянах» та «Житії Наума» угрів також було названо пеонами. Наслідуючи візантійську традицію найменування сучасних племен архаїчними етніконами слов'яни так називали угорців.

У єврейській книзі «Йосиппон» угорців було названо угр, очевидно орієнтуючись на слов'янські джерела. Йосіф бен Горіон називав угорців Унгарі орієнтуючись на етнікон, котрий використовувався у Західній Європі для позначення угорців. У єврейсько-хозарській переписці каган Йосиф називав угорців х-г-рім. Назви Иагі та Ниагі використовувались у багатьох латиномовних хроніках. Фактично євреї знали про угорців завдяки посередникам з Європи та від слов'ян.

У частині арабських та перських джерел угорців називали ал-маджгарійа. Так угорців називали Ібн Русте, автор «Худуд ал-Алам», Гардізі та Тахір ал-Марвазі. Плутанина з позначенням башкирів та угорців породжена свідченнями частини арабо-перських істориків та географів. Ал-Гарнаті у нотатках до опису своїх подорожей згадував про башгірдів у країні ал-Ункарійа. Ібрагим б. Йакуб називав угорців ал-Ункалі. Ал-Ідрісі називав башкир та угорців зовнішніми та внутрішніми басджіртами. Йакут у своєму географічному словнику поєднав свідчення Ібн Фадлана про подорож до Середнього Поволжя та дані про Угорщину, коли оповідав про башгірдів воюючих з румійцями та мусульманську громаду Халеба.

Необхідно зауважити, що про башкирів тривалий час у мусульманському світі не знали. Фактично першим повідомленням про башкирів був звіт Ібн Фадлана про подорож др Волзької Булгарії. Башкири у ньому описані мисливцями за головами. Їх мандрівники побоювались. Повідомлялось, що вони кочівники та є язичниками. Арабський посол знайшов у них анімізма.

Ал-Балхі повідомляв, що басджиртів (башкир) 2 тис. та вони добре захищені своїми лісами. Це повідомлення скопіювали ал-Істахрі та ал-Ідрісі. Ал-Біруні згадував, що башкири мешкають у лісах та горах. Гардізі повідомляв, що Басджірт мешкав між володіннями кімаків та хозар. Він очолював військо з 2 тис. Хозар направив Басджірта проти огузів та саклабів. Ал-Істахрі порядом з башкирами згадував печенігів. Стосовно басджіртів, то він вказував, що їх два види. Перший мешкає поряд з огузами та Волзькою Булгарією. Інший мешкає поряд з печенігами у Європі та вказано, що він також межує з Румом (Візантією). Д. Анікєєв притримується думки, що мешкаючи поряд с печенігами басджірти це угорці. У Ібн Хаукаля також є свідчення про басджіртів, котрі разом з баджанаками межують з Румом (Византией). Необхідно зауважити, що представники Балхської географічної школи (традиція Джахайні) не називали угорців та башкирів різними етнонімами.

Нам необхідно також більш детально зупинитися на свідченнях деяких арабських та перських істориків та географів. Ал-Масуді повідомляв про конфедерацію чотирьох племен -- баджанак, баджна, баджгурд та нукерде, котра воювала против кімаків, огузів, карлуків. Арабський історик відзначав, що друга коаліція племен перемогла і наслідком цього стало переселення печенігів до Європи.

У іншому своєму доробку був опис війни чотирьох племен проти ромеїв, котру хроніст датував 932-933 рр. У джерелі вказано, що племена баджанак, баджна, баджгурд, наукерде напали на місто '^І.М.г. Це місто знаходилось у візантійському прикордонні. На думку Д. Анікєєва та І. Коновалової, під найменуванням В.л.нд.р. згадано поселення Дебелт поблизу Бургаса. Було вказано, що племена тюрків баджанак, баджна, баджгурд та нукерде походять від єдиного предка та нападають на країни аж до ал-Андалуса та на Рум. Чотири племені здобули Валандар, перемогли військо румійців, а після цієї кампанії робили набіги на країни сакаліба та Рум, а також доходили до ал-Андалуса, Іфранджі (Європи), Джалалікі (Галісії). Масуді вказував, що тоді у румійців правив Арман (Роман Лакапін). У цих свідченнях були комбіновані свідчення про печенігів та угорців. Угорці дійсно у своїх походах досягали Аквітанії, Саксонії, Калабрії, але печеніги на заході не йшли далі Угорщини, Болгарії, Візантії. Серед інших племен було назване плем'я нукарда.

Стосовно ототожнень цього етнікона з відомими етнонімами, то С. Толстов співставляв його з Янгикентом. К. Маккартні вважав, що ал-нукарда це угорці. Д. Паулер притримувався схожої думки. П. Голден ототожнює нукарда з племенем оногурів, точніше з його зіпсованою формою Onogurda. В. Бейліс та Й. Маркварт запропонували замість Нукарда читати етнонім як ункарда. І. Коновалова вважає, що нукарда це новгородці. Д. Анікєєв ж вважає, що нукарда це угорці, а баджгурд це башкіри. Н. Каплун зробила припущення, что баджгурд це башкіри, а нукарда це кангари. Українська дослідниця підтримала думку О. Пріцака про те, що причиною війни між племенами двух коаліцій була боротьба за контроль над торговими шляхами. Контроль печенігів над частиною Великого Шовкового шляху протирічив інтересам хозар, котрі організували антипеченізьку коаліцію племен. Частина печенігів відступила на караваний шлях між Волзькою Булгарією та Хорезмом, котрий описав Ібн Фадлан. Т. Левицький та І. Коновалова виправдано вважали, що баджгурд це угорці. На нашу думку, баджна та баджанак це печеніги, а баджгурд це угорці. Д. Анікєєв припускає, що печеніги воювали проти Візантії у 935 р. І. Коновалова датувала конфлікт 934 р., тобто час набігу угорців на володіння ромеїв. П. Голден вважає, що альянсу з кімаків, хозар та карлуків протистояли оногури, угорці та печеніги. Повідомлення арабського хроніста про війни двух коаліцій племен не відносилась к визначеному часу, а відобразила ситуацію прибуття нових етнічних груп до Центральної Європи. Кімаки, карлуки та огузи витіснили печенігів з централь- ноазійських степів.

Традиція називати угорців башгірдами була і у перських хроніках. Необхідно вказати, що для позначення угорців використовувався ще й етнонім Керел, котрий був запозичений Джувейні та Рашид ад-Діном з «Таємної Історії монголів» де окрім цього етноніма згадувались ще етноніми баджигіт та мачжарат. Свідчення Рашид ад-Дина про те, що Шибан брав участь у поході на Волзьку Булгарію та Башкирію, необхідно сприймати більш ніж критично. Персидський хроніст вказував, що булари та башгірди християни та межують з франками. Опис битви з келаром буларів був запозичений з хроніки Джувейні. Невдала вставка Рашид ад-Діном опису битву перед походом на Русь обумовила плутанину при описі подій «Великого Західного походу». Місце келарів Джувейні у «Збірнику Літописів» зайняли булари. Розповідь про битву монголів з келарами та башгірдами скопіювали Вассаф та Шереф ад-Дін Йазді. Битва з келарами та башгірдами це битва з правителем угорців Белою IV та принцем Коломаном. Буларів Рашид ад-Дін вважав окремим народом. Він повідомляв, що булари та башгірди, досі не зовсім підкорені монголами, що зрозуміло не мало відношення до Волзької Булгарії та Башкирії. Стосовно сусідства з франками, то Угорщина та Польща якраз були сусідами Священної Римської Імперії.

Стосовного башгірдів, то Йакут повідомляв, що вони притримувались хані-фітського мазхаба ісламу. Серед населення Халеба була община ал-Баджгардійа. Їх Йакут охарактеризував як світловолосих людей. Вони вважали своєю батьківщиною країну ал-Хункар та були підданими її правителя, а свій язик спів- ставляли з мовою франків. Ал-Гарнаті називав угорського короля правителем башгірдів та згадував, що у його війську служили мусульмани, котрі воювали проти румійців (візантийців). Загадкові угорські мусульмани не були світловолосими, оскільки були булгарами, хорезмійцями та печенігами.

Зазвичай свідченням зв'язків угорців з башкирами вважають угорську етнонімію. Костянтин Багрянородний вказував, що у угорців сім племен -- Некі, Мегері, Куртугермат, Таріана, Генах, Карі, Касі. Ці племена угорською мовою називались Ньєк, Медьєр, Курт та Дьярмат, Тарьян, Еньо, Кер, Кесі. А. Новосельцев та Г. Літаврін вважали, що етнонім дьярмат можна співставити з башкирським юрмати, а також відзначали, що тільки два етноніма -- Медьєр та Ньєк -- є фінно-угорськими, а усі інші тюркські. Цієї ж думки притримувався й В. Шушарін. В. Спіней вважає, що усі етноніми окрім Медьєр відносяться до тюркських етнонімів. Два етноніма Еньо та Дьярмат мають паралелі у башкирській етнонімії. Д. Немет вважав, що ньєк можна співставити з башкирським племенем нагман, кесе з кесе-табин, еньо з еней. Гіпотеза угорського дослідника отримала широку підтримку у башкирській та російській історіографіях. Р. Кузєєв та Т. Гаріпов некритично сприйняли статтю Д. Немета. Окрім того, цей угорський вченний ототожнював Дьюла та Юламан, проте племені з такою назвою у угорців не було. П. Голден вважав, що тюркськими були племена Курт-Дьярмат, Тарьян, Ене, Кер, Кесі. Серед кланів угорців був 2иаМ, котрий П. Голден співставляв з саварт-асфалами. Ще Д. Паулер ототожнив дьярмат та юрмати, еньо та еней. Проте тільки перша пара етнонімів вважалась прийнятною Л. Лігетті. Побудови Д. Немета у свій час були розкритиковані І. Мандокі-Конгуром. Також дослідник вказував, що етноніми еньо та еней не можуть бути співставлені, як і інші ототожнення, окрім куртдьярмат та юрмати. Серед скептиків щодо башкиро-угорських ототожнень був і З. Гомбоц. І. Зімоні зазначав, що навіть ототожнення дьярмат та юрмати викликає багато складнощів. Багато тюркських запозичень пов'язані з булгарською мовою огурської групи. Про це свідчать чисельні тюркізми угорської мови. В. Шушарін вважав, що найменування Тарьян серед угорських племен походило від тюрків, плем'я ене відповідало башкирському Еней, дьярмат -- башкирському юрмати, кюрт також тюркське найменування. Угорськими російський вченний вважав медьєр та ньєк. При висвітлені контроверсійних питань він відзначав, що І. Мандокі-Конгур критикував співставлення ньєк з нагман та кесі з кесі табин. Назва ж племені кер має як тюркську, так і угорську етимологію, при цьому він вважав більш переконливою другу. Назва одного з угорських племен (медьєр) стало самоназвою цілого народу. А. Рона-Таш зазначав, що ототожнення Дьярмат та Юрматы складне з точки зору лінгвістики. Ототожнення Ене та Еней не викликало у дослідника питань, як і можливість переходу медьер у мішер. Дослідник також висловив припущення про походження етнікона угри (слов'янський етнікон для позначення угорців) від оногурів та Югри. Проте отожнення Ньєк та Нагман дослідник вважає неймовірним, так само неймовірне ототожнення Кесе та Кесі14.

Ті давньомадярські племена, котрі не переселились на початку ІХ ст., залишились у волзько-уральському регіоні. Частина з них під тиском печенігів перекочувала у район басейнів Ками та Заї. Кушнарьонківці та караякупівці, котрі залишались жити на території Башкортостану, стали сусідами башкирів та поступово тюркизувались, як і більш пізні чіялікці. Носії чіялікської культури за припущенням Є. Казакова прийшли до Башкортостану та Прикам'я з Зауралля. В. Іванов вважає, що у ХІІ-ХІУ ст. володіння чіяликців знаходились у басейнах Ками та Білої.

Угорські домініканці писали, що здійснити мандрівки їх спонукали свідчення давніх про прабатьківщину мадяр. Вони не запозичували інформацію у угорського Аноніма. У більш пізніх, ніж звіти Ріхарда та Юліана, хроніках Магістра Акоша та Шимона Кезаї відбились дещо інші дані, ніж у угорського Аноніма. За свідченнями цих хроністів, гігант Менрот увійшов у землю Евліат та одружився з Енет. Від неї народились Хунор та Магор. Їх нащадки населяли область Персії, а тілом та кольором вони були схожі на гуннів, а мовою відрізнялись як саксонці та тюринги. Хунор та Магор полювали та, переслідуючи оленя, прийшли у болота Меотиди, де пробули кілька років. На шостий рік вони наштовхнулись на дітей та синів Белара та увели їх з собою у болота Меотиди. У числі полонених було дві дочки аланського князя Дули. Від щлюба цих жінок з Хунором та Магором за версією Магістра Акоша та Шимона Кезаї і походили угорці.

Візантійський імператор та історик Костянтин Багрянородний вказував, що у угорців було кілька батьківщин і називав їх турками. Перша прабатьківщина ним була локалізована в загадковій країні, де вони жили поряд з хозарами, а друга прабатькіщина в Етелькьозі між Дніпром, Дунаєм та Прутом. Родичами угорців були названі саварти-асфали (савіри у прикаспійських степах Дагестану). Очевидно, візантійський історик розглядав угорців як частину степового світу. Він вказував, що угорці деякий час мешкали поряд з хозарами. Етелькьоз був землею у яку вони разом з каварами відкочували після громадянської війни у Хозарському каганаті.

Концепт Ungaria Maior був винаходом самих угорських домініканців. Він повинен був пояснити питання з прабатьківщиною угорців та з метою місії домініканців. Так само концепт Magna Humgaria у францисканців був покликаний пояснити походження угорців і пояснити позначення їх прабатьківщини. Францисканці адаптували Ungaria Maior під своє розуміння. Оскільки домініканці згадували Ungaria Maior, то францисканці автоматично перенесли назву Magna Hungaria на країну Паскатір. Францисканці, котрі мандрували пізніше домініканців та самі не були в Волзькій Булгарії та знали тільки про те, що десь на сході існує країна Паскатір. Інформація про те, що Ungaria Maior знаходилась на схід від Волзької Булгарії, деякий час слугувала причиною ототожнення її з Башкирією.

За даними Шимона Кезаї та магістра Акоша, прабатьківщина угорців Скифія поділялась на Башкирію, Денцію (Децію) та Магорію (землю угорців). Йоганка охарактеризував баскардів як мусульман, а папа Іоанн ХХІІ згадував про християнського вождя східних угорців Jeretanny. Ріхард повідомляв, що угорці-язичники мешкали неподалік від Булгара. Було вказано, що Ріхард знайшов східних угорців за дві дньовки від країни волзьких булгар. Країна цих угорців була знайдена угорськими домініканцями завдяки жінці з східних угорців, котра вийшла заміж за булгарина і мешкала на батьківщині чоловіка. Зустрівши проповідників, вона вказала їм шлях. С. Аннінський по помилці повідомляв, що ця країна знаходилась на Ак-Іделі. Проте свідчення латинського оригінала хроніки у рукопису, котру використав Г. Доррі є дещо іншими. Річку згадану Ріхардом можна ототожнити з Волгою.

Юліан вказував, що монголи завоювали «Велику Угорщину». При цьому частина язичників угорців відкочувала на правий берег Волги. Було вказано, що Юліана випередили чотири ченця-домініканці. Східні угорці втікали від монголів і були ладні прийняти католицтво аби дістатися Угорщини. Суздальський князь заборонив домініканцям проповідувати католицтво серед цих угорців- язичників. Католицькі ченці були ним вигнані. Вказано, що потім вони підійшли до міста Рецесуе і потрапили у країну мордуканів, де один із князів тої землі підкорився татарам. На цій ділянці шляху до них приєднався Юліан. Двоє ченців через країну мордуканів намагалися дістатися землі татар, проте подальша їх доля була невідома. Два інших ченця та Юліан попереду себе відправили перекладача, але він був вбитий мордуканами. Князем мордуканів, котрий підкорився монголам, був каназор мокшан і ймовірно саме мокшани вбили перекладача. Угорські дослідники стверджують, що угорці-язичники це не башкири.

Ріхард повідомляв, що Ungaria Maior знаходилась поблизу від Magna Bulgaria (це звичайно не Велика Булгарія Кубрата, а Волзька Булгарія). Ріхард вказував, що земля язичників-угорців починалась від річки Ітіль. Ріхард та Юліан під час візитів до Східної Європи не ототожнювали Ungaria Maior з якоюсь іншою країною. В. Напольських відзначав, що Юліан не співставляв Велику Угорщину з башкірами. Він зазначав, що присутність східних угорців у Середньому Поволжі та згадка там етнонімів мочари, можари/мішер може свідчити якщо не про перебування на території Мещери нащадків східних угорців, то людей принаймні зберігши етнонім мадяр. Мачжарат «Таємної історії монголів» вірогідно були східними угорцями Волзько-Уральського регіону. Угорський францисканець Йоганка перебуваючи у Баскардії не згадував про те, що угорці-язичники були тотожні населення цієї країни.

Юліан повідомляв про переселення угорців-язичників з під Волзької Булгарії до кордонів Русі. Опис мандрівки Юліана та Ріхарда не залишають сумнівів про те, що домініканці були у Булгарі. Східні угорців, які, на думку Ріхарда та Юліана, розмовляли мовою близькою угорській мові, не залишились жити на попередній території. Вони мігрували на правий берег Волги. Оскільки знання європейців з географії Східної Європи були відносними, то італійці цілком могли зазначати, що нехрещені угорці мешкають поблизу Дона. Ймовірно, інформація італійських гуманістів була запозичена зі звітів угорських домініканців XIII ст. Угорці адресували свої листи італійським клірикам, а Еней Сільвіо Пікколоміні, відомий ще як Папа Римський Пій II, мав можливість користуватися цими документами. Антоніо Бонфіні можливо також мав доступ до цих документів.

Історіографія проблеми Magna Hungaria є розлогою. У цій статті ми розглянемо тільки деякі точки зору на цю проблему. Традиційно Башкирія розглядалась як одна з прабатьківщин угорців. На її території знаходились кара-якупівська та кушнарьонківска культура, котра може бути ототожнена з уграми. А. Рона-Таш вважає, що угорці прийшли у Волзько-Камський регіон разом з волзькими булгарами. Регіоном, з якого угорці мігрували до Етелькьоза, дослідник вважає Донско-Кубанське межиріччя.

Схожі гіпотези запропонували Л. Бендефі та І. Боба. Так, Л. Бендефі вважав можливим припустити, що землею угорців до переселення у Етелькьоз були степи Північного Кавказу і пов'язував з ними Маджар на Кумі. Проте це малоймовірно, а місто Маджар існувало тільки у мусульманській Золотій Орді. Неохідно зазначити, що згадка аланів поряд з християнами з східних угорців у буллі папи Іоанна ХХІІ ще не свідчить на користь північнокавказької прабатьківщини угорців. Алани у якості населення Улусу Джучі згадувались у різних регіонах. Стосовно ж гіпотези І. Боба, то перебування угорців на північ від Кавказу дослідник пов'язував з оногурами, котрі на його думку, були частиною угорсько-булгарської конфедерації племен. Булгарська частина конфедерації називалась уграми, а угорська -- мадярами. Вихідною точкою міграції угорців у надчорноморські степи І. Боба вважав територію Мещери на правому березі Волги.

У російській історичній науці також спостерігається цікавість до прабатьківщині угорців. М. Карамзін вважав, що прабатьківщиною угорців було Надуралля. К. Грот висловив припущення, що прабатьківщина угорців знаходилась по обидві сторони Уралу у Волзько-Уральському регіоні та у Західному Сибіру. М. Данилевський вважав прабатьківщиною угорців Прикамсько-Уральський регіон. У другій половині ХХ ст. до писемних джерел додалась інформація археологічних досліджень. Археологічні експедиції знайшли пам'ятники кара-якупівської та кушнарьонківської культур. Найбільш гучним відкриттям були роботи на Велико-Тіганському могильнику. Є. Халікова вважала, що прабатьківщин угорців було кілька. Спочатку мадяри переселились з Сибіру на територію Башкортостана. Magna Hungaria, на її думку, охоплювала регіон від Нижньою Ками до східних схилів Південного Урала. А. Халіков дещо по- іншому окреслив кордони. На його думку, вони проходили на півночі у нижній течії річки Кама, на заході по лівому берегу Волги, а на півдні волзько- уральськими степами. А. Халіков вважав, що після переселення угорців до Етелькьоза місцеве угорське населення відчуло вплив з боку племен поломської та чепецької археологічних культур. Дослідник пов'язував з угорцями кушнарьонківську та караякупівську культури і був згодний з припущеннями, що Magna Hungaria локалізувалась у Башкортостані. Р. Кузєєв, вважав територію розселення угорців частину Волзько-Уральського регіону, котра простягалась від Волги до Бугульминської височини. І. Антонов вважає, що населення Magna Hungaria були предками башкир, вказуючи на угорський компонент у етногенезі башкир. В. Іванов також вважає Magna Hungaria Башкортостаном, річку Етіль Ак-Іделлю, а східних угорців місцевими уграми.

У останній час переглядають ставшими традиційними постулати. Місце зустрічі угорських домініканців з угорцям-язичниками Є. Казаков локалізує на річці Зая поблизу від Нижньокамська. Він вважає, що угорцями Юліана було населення чіялікської культури. Країну угорців Юліана він локалізував у країні Паскатір на півдні Татарстану та півночі Башкортостану. Ріхард та Юліан повідомляли, що розуміли угорців-язичників без перекладача. В. Напольских та В. Чураков вважають, що східні угорці Юліана розмовляли на мові, яка була близька угорській та мешкали у Волго-Камському межиріччі. Схожої точки зору притримується угорський дослідник І. Зімоні. Теорія про спільність етнічних найменувань угорців та башкир, автором якої був Д. Немет, була розкритикована І. Мандокі-Конгуром та І. Зімоні.

Питання про прабатьківщину угорців цікавило угорських та європейських дослідників. Е. Моор вважав, що Ungaria Maior Юліана знаходилась на берегах Волги. К. Маккартні вважав, що предки угорців жили у Приураллі та були відомі як башкорти. Саме ж поняття Magna Hungaria він вважав пізнім та короткочасним. У угорській історіографії окрім вищезгаданої думки А. Рона- Таша існують багаточисленні гіпотези. І. Ерделі, Е. Мольнар та І. Фодор вважали, що Magna Hungaria це і є Башкирія. І. Боба вважав, що Мещера це частина мадяр з правого берега Волги, котра потім переселилась до Центральної Європи. Й. Переньї вважав, що угорці Юліана мешкали на правому березі Волги. Популярним у угорській історичній науці було ототожнення угорців з мещерою руських літописів. Д. Немет, Г. Кун, Д. Мешарос ототожнювали мадяр з предками мішарів. З етнонімами мішер та можар ототожнювали угорців І. Ерделі та Л. Лігетті. На думку І. Вашарі, мішарі були нащадками татарських служивих у Мещері, руський субетнос мещеряків він вважав нащадками асимільованого слов'янами народу мещера. М. Жіраї та З. Гомбоц вважали, що етнонім Угры для позначення угорців етнонім угри міг з'явитися після контактів слов'ян з булгарами. П. Голден, посилаючись на І. Боба, вважає, що уграми угорців стали називати після того, як вони злились у східноєвропейських степах з оногурами. І. Зімоні локалізує прабатьківщину угорців у Волзько-Камському межиріччі. Велика Угорщина не тотожна Башкирії, а більшість свідчень мусульманських хроністів стосуються швидше угорців, ніж башкирів. Розуміння того, що башкіри з угорцями це не є споріднені народи прийшло до мусульманських вчених тільки у XIV-XV ст. У угорській історичній традиції угорці та башкіри не ототожнюються, а протиставляються. Більшість угорсько-башкирських паралелей невиправдані.

Размещено на Allbest.ru