Битви першої половини 1916 року

Дослідження історії Першої світової війни. Воєнні дії у 1916 році. Розгляд боротьби між Російською імперією та Румунським королівством з одного боку й Німецької, Австро-Угорської імперіями - з іншого. Підсумки воєнних кампаній 1916 році на Заході.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 19.07.2017
Размер файла 62,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Битви першої половини 1916 року

Трапилася нагода укрупнити групу кораблів при тимчасовому батумському генерал-губернаторові В. Ляхові, де один із міноносців -- «Стремительный» -- наприкінці 1915 р. мав притичину від власного заряду, що вибухнув у 75-міліметровій кормовій гарматі при обстрілі турецького берега, покалічивши двох членів власного екіпажу. На початку 1916 р. під стерном загонового та портового командира капітана 1-го рангу М. Римського-Корсакова сконцентрувалися «Ростислав», «Кубанец», «Лейтенант Пущин», «Живой», кілька міноносців, ожилий після трагедії в Одесі «Донец» і гроно «ельпидифорів» (парових шаланд із носовою осадкою до метра, кормовою -- до 3 м, випробуваних по північночорноморських лиманах та в Азовському морі на здатність функціонувати тралерами, мінзагами, канонерськими човнами, десантними суднами, вміщуючи до тисячі жовнірів)1.

Одним із перших на флоті Римський-Корсаков удався до ретельної диспозиції підлеглим, передньо надаючи командирам суден інструктаж як діяти за можливих змін ситуації. Саме цим трибом його підлеглі 23-24 січня (5-6 лютого) 1916 р. у радіусі досяжності своїх снарядів шквально «покришили» батареї й польові окопи Лазистану перед Приморським загоном Кавказької армії, що допомогло її вояцтву, де була маса українців, просунутися на північному сході Малої Азії від Архави до Віце.

25 січня (7 лютого) чорноморці продовжили бомбардування ключових позицій уже від Віце до рогу Атина. 27-30 січня (9-12 лютого) вони захопили вітрильник із 25-ма турками, знесли кілька мостів і погромили вісім вітрильників, зруйнували дві оборонні лінії, одна з яких налічувала аж 12 гаубиць. 1(14) лютого 1916 р. «Ростислав», «Кубанец», «Донец», «Лейтенант Пущин», «Жаркий» у тому районі витратили понад 1200 снарядів, 4(17) лютого підтримали вогнем наступ на селище Янікей. 11(24) числа «батумські» міноносці потопили 4 турецьких вітрильники, пошкодили на південному узбережжі Чорного моря наземні шляхи сполучень, у тому числі -- естакаду, розігнали караван верблюдів.

19 лютого (3 березня) 1916 р. «Ростислав», «Кубанец» і четвірка міноносців обстріляли долину Буюк-Дере, 22 лютого (6 березня) «Заветный» та «Завидный», вогнем побивши ворожі спостережні пункти, підтримали наступ на р. Аскорос (Ташли-Дере), причім суднові артприціли уточнювалися радіосеансами агентів зі Східної Анатолії на апаратурі, змонтованій флотськими майстрами з підручних матеріалів, переважно запчастин. Перевезені з Батума під Атину два піших батальйони і три спеціальних (гірський та два кулеметних) посприяли окупації міста Різе, з затокою Буюк-Лиман придатного стати новим плацдармом для скупчення свіжих військ2.

Без угаву морем сновигали севастопольські судна. За звичай виправдано. Ексцес трапився під ранок 23 грудня 1915 р. (5 січня 1916 р.): через непорозуміння чи лиху витівку «Быстрый», мандруючи разом із есмінцем «Поспешный», тричі гахнув з гармат і сімома торпедами дав залп по «Катюші». Добре, що промазав3.

Перевага чорноморців, міжнародним визнанням чого стали направлені на їхню винагороду 11 орденів і 13 медалей від англійського короля Георга, дозволяла почасти переадресувати призначене донедавна їм озброєння на інше бойовище -- балтійцям. Навіть «Щуку», «Сома», 1047 «зайвих» мін і стволи, дібрані для третього 21-вузлового дредноута «Император Александр ІІІ» («Императоръ Александръ ІІІ») довжиною 168 м (він, 1911 р. ретельно закладений у Миколаєві Російським суднобудівним товариством слідом за «Марійкою», пристав до бойових лав у липні 1917 р. під назвою «Воля», й попередньо на ньому визивно звивався український національний прапор)4.

Співвідношення воюючих плавзасобів зримо відобразилося, коли вночі на 26 грудня 1915 р. (8 січня 1916 р.) «Пронзительный» торпедував пароплав «Carmen», де перебували унтер-офіцер і три матроси з «Midilli», й уранці, чітко зорієнтовані завдяки почутому від узятих звідти у полон, ескадрені міноносці заманили «Jawuz Sultan Selim» поближче до «Катюші», котра з відстані понад 20 км протягом півгодини щедро випустила по цьому особливому об'єкту півтораста снарядів (уточнення координатів для ведення лінкорного вогню провадилося есмінецем «Лейтенант Шестаков»).

Крейсер, за чотири перших хвилини бою поволі «огризнувшись» 5 разів, із підпаленим носом і пробитим прапором відступив до Босфору. Це дозволило чорноморським міноносцям 4 (17) січня 1916 р. без опору ліквідувати у різних пунктах Анатолії 163 вітрильники та полонити з них 31 особу (під потужне бомбардування підпав чималий шмат південно-східного примор'я, в тому числі Уньє та Фац), а 8 (21) січня -- побіжно знищити чотири десятки суден і зруйнувати в Самсуні портові споруди, корабельні, казарми, митницю.

Збентежений Сушон щиро зізнався Енвер-паші, що не гарантує морських перевезень. У Пишній Порті звужувалося коло транспортів, непереливки стало турецьким заводам та залізницям, у багатьох гаванях судна залишилися без електроструму. Через кризу оттоманський уряд обмежив випуск боєприпасів і від кінця зими вимушено розпочалось аварійне постачання вугілля з Німеччини5.

24 січня (6 лютого) 1916 р. літаки М-5 («п'ятаки») з гідрокрейсерів «Император Александр І» та «Император Николай І» врятували свої кораблі, попередивши під Зонгулдаком про UB-7, побачену з 200-метрової висоти Георгієм Корниловичем6 та його напарником-спостерігачем зауряд-прапорщиком Володимиром Бушмариним. Кинута ж авіатором лейтенантом Всеволодом Марченком7 у товаристві другого номера на біплані прапорщика князя Лобанова-Ростовського 50-фунтова бомба настигла «Irmingard». Пілоти удостоїлися Георгіївської зброї.

У лютому під прикриттям «Катюші» до Севастополя повернувся «Ростислав», а естафету контролю над півднем моря підхопили субмарини й ескадрені міноносці. «Морж» 19 лютого (3 березня) 1916 р. торпедував німецьке судно «Kerkura», 11 (24) березня -- турецький колісний буксир «Darica» й 8 барж. «Тюлень» і «Морж» тієї весни удар за ударом розітнули «Dutor» (у минулому австро-угорський «Dubrovnik») -- перевізник вугілля під прихистом «Gairet-iVatanije». Влітку, за наводки, одержаної від підводників, потрощивши чотири пароплави «Sejjar», «Zambrak», «Ruchan» та «Sultanije», есмінці привели до Одеси п'ятий -- «Ittihat» з інтендантом Масхором Джевад-беєм, 600 т ячменю, сотнею діжок гасу та машинного масла (це судно було зараховане до Транспортної флотилії як приз).

До Севастополя «Тюлень» своєю здобиччю доправив вітрильну шхуну, «Морж» захопив барк «Ве^шаг» із 352-ма тоннами гасу8.

На початку 1916 р. ембаркацією згорнулася титанічна дарданелльська виправа. Британці й французи по втраті 6 лінійних кораблів, 7 субмарин і майже 150 тисяч моряків та солдатів (убитими, пораненими, безвісними) покинули плацдарм на Галліпольському півострові, попрощавшись із мрією про блискавичне фіаско Туреччини. Непоступливість її патріотів, серед яких широко відомим став командувач армійського корпусу Мустафа Кемаль-паша (прийдешній Ататюрк), і болгаро-німецько-австрійське нашестя на Сербію посприяли відродженню трансєвропейської залізниці коліями, прокладеними Балканським півостровом до Стамбула9.

Слід зауважити: коли 25 лютого (9 березня) 1916 р. на Варну гострився Чорноморський флот, од міни запропав «Лейтенант Пущин». 5 офіцерів і 10 матросів, урятовані з його більш як 70-особового екіпажу, втрапили до полону. Нещастя згірчило те, що «Живой», опинившись поруч, виручив тільки чотирьох потопаючих, а решту зоставив у біді, оскільки його команді видався перископом ворожої субмарини якийсь підозрілий предмет10.

17 (30) березня 1916 р. за службові упущення позбувся високої посади Плансон, переведений у члени Адміралтейств-ради. Його заступив контр-адмірал (із квітня -- віце-адмірал) Андрій Покровський, котрий протягом 1911-1913 рр. уже керував штабом чорноморського командування (1917 р. буде переведений до Одеси начальникувати обороною північно-західної частини Чорного моря; 1918 р. гетьманом Павлом Скоропадським наставлений на ту ж ділянку в ранзі головного командира, надалі підвищиться до повного адмірала, очолюватиме флот і порти Чорного й Азовського морів, морське міністерство Української Держави, пристане до білого руху; 1919 р. прагнутиме зорганізувати десант на Петроград, емігрує)11.

За першу половину 1916 р. чорноморці могли пишатися своїм вагомим внеском до звитяг Кавказької армії, яка 3 (16) лютого підкорила першокласну фортецю Ерзурум (командарм -- генерал від інфантерії Микола Юденич, кому від січня 1915 р. поталанило феноменально прибратися «Георгіями» трьох ступенів -- четвертого, третього й другого). Коли корабельні пушкарі на трабзонському напрямі вкотре перемісили досяжні їхнім снарядам оттоманські редути, вказаним вектором поринув 15-тисячний загін Володимира Ляхова.

Моряки відважно включалися безпосередньо в сухопутні операції. Так 28 лютого (12 березня) 1916 р. недавній випускник Морського корпусу 20-річний лейтенант Валентин Плеканов, діставшись із вісьмома матросами турецьких окопів, полонив 10 аскерів і налагодив переправу своїх соратників, форсуючих річку Колопотамос. Юний офіцер отримав «Георгія» четвертого класу12.

В інтересах фронтового флангу 11 (24) березня «Поспешный» і «Пронзительный», пройшовши вздовж узбережжя від Трабзона до Керасуна, знищили в морі та місцях завантаження 16 вітрильників, а ще через добу в бухтах Іол-Агзи та Зефирос -- десяток фелюг, два мости, обладнаний телеграфом спостережний пункт, сховище деревини. 1(14) квітня «Беспокойный», «Дерзкий», «Пронзительный» під турецьким берегом розстріляли 58 вітрильників.

15 (28) березня 1916 р. «Алмаз» і «Прут» під наглядом севастопольської мегагрупи («Императрица Екатерина Великая», «Память Меркурия», «Кагул», «Император Александр І», «Император Николай І» та мінна бригада) повели з Одеси до Новоросійська понад два десятки суден Транспортної флотилії. За дві доби «Кагул», перебуваючи в авангарді, знешкодив виявлену міну, а за тиждень, йдучи на південний захід, чорноморці зустрілися з «Midilli», напередодні підключеним до масованого обстрілу позицій «кавказців» поблизу поселення Оф. Оскільки «Катюша» забарилася розпізнати ворожий корабель, то він зухвало просигналізував «Зичу щасливої дороги», після чого підпав під відлеглий вогонь лінкора і зі зрешеченою обшивкою вимушено поплентався на профілактику до босфорської бухти Стенія рихтувати подряпини13.

«Першу скрипку» в ансамблі підводників В. Сушона заграв капітан-лейтенант К. Гансер, за безпардонну зневагу до цивілізованих норм затаврований британським урядом як воєнний злочинець. О восьмій ранку 17 (30) березня між Хамурканом і Трабзоном пресловутий «ас» з U-33 торпедував приданий до Батумського загону плавучий госпіталь із Одеси «Портюгаль» («Португаль», «Португалія», «Portugal») -- під французьким триколором колишня власність компанії «Messageries Maritimes» з пристикованими ботами для перевезення поранених. З присутніх на борту 273 осіб загинуло 115, серед яких були 15 сестер-жалібниць і уповноважений Червоного хреста граф Татищев. Наступного дня жорстокий Гансер атакував пароплав «Киев» («Юевъ») і Сухумський маяк. Горезвісні U-33 й U-38 (капітан-лейтенанта, згодом капітана третього рангу М. Валентинера, який, 1915 р. простуючи Середземномор'ям од Гібралтару до Мальти, втопив 2 військових транспорти, 11 пароплавів і вітрильник) надалі відчутно ще дошкуляли чорноморським суднам та рибальським човнам14.

Коли 22 березня (4 квітня) 1916 р. споряджені під рукою О. Хоменка одеські пароплави взяли з Новоросійська до Лазистану понад 18 тисяч козаків двох Кубанських пластунських бригад, валку опікала «Марійка». Ближче до Різе моряки наступного дня забезпечили вивантаження десанту з 12-ма гарматами на південний берег, причому самого М. Юденича, на його прохання, посильне судно «Великий князь Александр Михайлович», де розміщувався штаб операції, 25-26 березня (7-8 квітня) з частиною пластунів доправило в оточенні тралерів далі на захід до селища Хамуркан (Хаморган, Хомургян). Посилений Приморський загін 2(15) квітня 1916 р. опанував укріпленими турецьким позиціями на річці Кара-Дере, подолавши вбрід і вплав цю водну перешкоду. історія світовий війна російський

Напередодні оволодіння Трабзоном Батумський загін було розформовано. Південний схід моря освоювали «Евстафий», «Пантелеймон», «Иоанн Златоуст», «Память Меркурия», «Алмаз», два дивізіони міноносців (9 таких суден), малі підводні човни «Налим» («Налимъ») і «Скат» («Скатъ»), два відділення «ельпидифорів», два загони гідропланів, катери.

22 березня (4 квітня) 1916 р. міноносець «Строгий» під командою Г. Чухнина поблизу Сюрмене підім'яв корпусом U-33, хоч і не доламав її. Прецінь резонанс виявився гучним: поскубані підводні корсари почвалали ховатись у Босфорі, а, коли звідти «випірнули» ввечері 5 (18) квітня, османська армія вже полишила Трабзон і туди з прибулим на міноносці Юденичем увійшов Ляхов (наступного місяця -- начальник 39-ї пішої дивізії, невдовзі -- Георгіївський кавалер, генерал-лейтенант, 1917 р. -- командир 1-го Кавказького армійського корпусу). Начальником нового Трапезундського укріпленого району було призначено генерал-майора Олексія Шварца, члена Військово-історичної комісії Генштабу з опису російсько-японської війни, на якій йому самому судилося здобути орден святого Георгія 4-го класу (заживши слави «героя Кавказького фронту», він за три роки обійме обов'язки генерал-губернатора Одеси під час інтервенції французів).

6(19) квітня 1916 р., на другий день після вступу «кавказців» до колишнього осердя Трапезундської імперії XШ-XV ст., там з'явилася воєнно-історична комісія, очолена капітаном Колобовим, а по цьому -- науково-історична комісія Імператорської Академії наук під проводом директора Російського археологічного інституту, що раніше існував у Константинополі, одеського візантиніста Федора Успенського. В ній опинився й професор-тюрколог А. Кримський, котрого як орієнталіста зі світовим іменем через два роки буде запрошено до першого складу Української Академії наук, де він стане «невідмінним секретарем», од 1921 р. -- також головою її Першого (історично-філологічного) відділу та директором Інституту української наукової мови (видана ним у Києві 1924 р. «Історія Туреччини» віддзеркалить його враження 1916-1917 рр.: «На трапезунтський кремль-акропіль ще й досі, коли він уже в руїнах, не можна дивитися без високої естетичної втіхи. [...] Не завадить додати, що з-поміж усіх візантійських кремлів трапезунтський зацілів до нашого часу найкраще понад усі»)15.

Те місто, звідки до Ерзурума пролягав зручний шлях постачання Кавказької армії, обернулося на опорний пункт (разом із Платаною, чий рейд могли за потреби використати судна з Трабзона). Із квітня 1916 р. на чорноморський південний схід знову перебазувався «Ростислав», а з ним «Пантелеймон», 2 канонерки, 8 міноносців, стільки ж тралерів, ряд катерів, до яких удалося приплюсувати «аборигенну» двадцятитоннажну моторку, названу «Крым» («Крымъ»). До бойових дій на цьому напрямі підключилась авіація, чий загін для розвідки та бомбування розгорнувся в Різе16. Заради «озброєння й обслуговування приморського фронту Трапезунда» Чорноморський флот мав перевезти з Приазов'я дві дивізії, щоби на їхній основі М. Юденич сформував корпус. Для збереження абсолютної конфіденційності посадки військ, спрямованих на Кавказ зі згоди Миколи II, штаб Верховного Головнокомандувача таємними заходами 22-23 квітня (5-6 травня) 1916 р. перевів «місто і порт Маріуполь на військовий стан», підпорядкувавши ці терени командувачу Чорноморського флоту.

3 (16) травня три десятки бортів у Маріупольському порту, віддаленому від ворожих зазіхань, залюднилися 127-ю пішою дивізією генерал-лейтенанта Петра Баранова. При флагмані під прапором Олександра Хоменка трималися два криголами, решта суден поділялися на чотири групи:

1) 7 транспортів із двома полками й чотирма артилерійськими батареями,

2) 9 транспортів із двома полками, двома батареями та медичним (перев'язувальним) загоном,

3) 5 транспортів із дивізійним обозом і санітарним підрозділом,

4) 6 транспортів із парковою бригадою, двома лазаретами та дезінфекційним загоном.

Від Керченської протоки цю флотилію, яка перетнула Азовське море, наглянули «Кагул», «Память Меркурия», «Алмаз», «Император Александр І» з літаками, міноносці. Чорним морем удалині підстраховували «Императрица Мария» (з А. Ебергардом), «Императрица Екатерина Великая», субмарини. До другої години дня

7 (20) травня на схід од Трабзона, у бухті Ковата, переправилися 16 838 військовиків і з ними -- 4 208 голів худоби, 36 гармат, 1 385 візків, 60 тисяч пудів супутніх вантажів.

17 (30) травня 1916 р. в Маріуполі на два десятка пароплавів сіла, й за 3 дні десантувалася подібна 123-я піша дивізія генералмайора Йосипа Довбора-Мусницького: майже 18 тисяч осіб із допоміжними службами, понад дві тисячі голів худоби, більше восьми сотень візків і півсотні тисяч тонн вантажів. 20 травня (2 черв-. ня) її фініш у коватській фазі розпочався спокійно, одначе заключний етап зіпсувала зрадлива чутка про чужий підводний човен.

8 прибулих суден, з яких на землю не зійшли 1050 обозників (із сотнею візків, дев'ятьма сотнями коней та ще 64 т вантажів), подалися на Батум. Це поповнення попокружляло на стезі до фронтових рубежів, які у середині 1916-го стабілізувалися за 20-30 верст на захід од Трабзона.

Проти ворожих субмарин чорноморці спробували застосувати метод заманювання «на живця». Їхні дві вітрильно-моторні шхуни, приховано озброєні гарматами, вийшли як пастки в море 19-го квітня (2-го травня) на захід од Севастополя до району, де на вичікувальній позиції влаштувалися підводники иВ-7. «Клюнувши», німці спливли на поверхню й кинулися навздогін одному з таких суден, пострілами та сигналами намагаючись його зупинити, а воно, коли відстань між втікачами і переслідувачами скоротилася до двох кілометрів, одкрило вогонь. Хоча підпала під удар «сімка» врятувалася екстреним зануренням, сховавшись на глибині, відтоді екіпажі ворожих човнів вимушено стали обережнішими. Вже пильніше позираючи на подібні шхуни, легко розпізнавали підставні: трафаретно пофарбовані сумішшю крейди та сажі, ті зовнішньо виглядали уніфіковано, по-військовому одноманітними17.

Навесні 1916 р. німецький підводний загородник иС-15 наловчився підкладати міни під севастопольський фарватер настільки вміло, що вони навпроти Комишової бухти серед білого дня 12 (25) квітня, о 13-й годині, підстерегли «Живучий», щойно відремонтований після аварії казана й утрати кочегарів. З есмінцем, який сам перед оцим знищив череду турецьких вітрильників, загинули 48 моряків, троє померло у госпіталі; вижили капітан другого рангу Григорій Чухнин, інженер-механік лейтенант Олександр Жуковський та 30 «нижніх чинів».

Тієї ж доби страсного тижня згадана субмарина під орудою обер-лейтенанта фон Девитця, скориставшись підривними патронами, потопила трищоглову шхуну з зерном і вітрильник, а 15 (28) травня виставила в Одеській затоці 12 мін, на котрих менш як за місяць спахнули вітрильник, баржа й пароплав «Меркурий» («Меркурій»), на якому 2 (15) червня подорожувало щонайменше 450 людей. Свідки трагедії -- вісім сотень пасажирів лайнера «Потемкин» («Потемкинъ») з переляку заважали своєму суднові на траверзі Григорівки підійти до ввергнутих у нещастя. Човниками українських рибалок і викликаними з Одеси паровими катерами тоді врятувалися лише 178 постраждалих18.

15 (28) квітня 1916 р. и-33 поблизу Дагомиса (там була дача Миколи II) розстріляла пароплав і три вітрильники, бомбардувала Сочі й Адлер. и-38, висадивши 21 травня (3 червня) на східний берег трьох черкесів, 26 травня (8 червня) піддала вогню три транспорта та трищоглову шхуну, за дві доби -- пароплав, 16(29) червня підкинула п'ятьох виконавців нелегальної місії до рогу Анакрія (Анаклія), 19 червня (2 липня) між Новоросійськом і Батумом знищила ще один пароплав (попри те, що «Лейтенант Шестаков», поблизу річки Шахе в районі Сочі намагавшись таранити субмарину і випустивши сім глибинних бомб, ненадовго позбавив її рухливості). 21 червня (4 липня) и-38 загнала зустрінуте невелике судно на видолинку поблизу Поті.

Ставка Верховного головнокомандувача, ким 23 серпня (5 вересня) 1915 р. номінувався сам імператор (віддаливши Миколу Миколайовича намісником на Кавказ), зажадала від Чорноморського флоту гарантій надійності «свого» судноплавства, упослідження Вугільного басейну, блокади Босфору й готовності до десанту на узбережжя тієї протоки. Не припинилося й корабельне сприяння Кавказькій армії та Південно-Західному фронту, надто що досить небезпечними зарекомендували себе траси під Кавказом і Західним Кримом.

За накресленнями К. Кетлинського, протичовнова оборона у цілковитому віданні чільника мінної бригади контр-адмірала М. Саблина (за два літа, керуючи морськими силами Чорного моря, він наприкінці існування Центральної Ради, 29 квітня 1918 р., накаже піднести прапор Української Народної Республіки над Севастопольською фортецею й по суднах) зміцнилась гідропланами, причім укрупнені місцеві повітряні сили -- як морські, так і на сухопутті, підпорядковані А. Ебергарду, -- було скупчено під рукою начальника Повітряного району Служби зв'язку Чорного моря старшого лейтенанта І. Стаховського.

Варто додати, що штати управління тимчасового Одеського військового порту, тимчасових військових портів у Новоросійську, Поті, Батумі, Трабзоні («для обслуговування суден флоту і транспортної флотилії») та управління військового губернатора Маріуполя були введені послідовно 28 травня (10 червня), 24 червня (7 липня), 21 вересня (4 жовтня) 1916 р. «Для вдоволення релігійних потреб чинів транспортної флотилії Чорного моря» в усіх перелічених пунктах Морський штаб Главковерха затвердив «посади священнослужителів з білого духовенства»19.

Слід наголосити, що зігнорувавши прапори Червоного Хреста у зустрінутого плавшпиталя «Вперед», застережно пофарбованого, як належало, білим кольором із червоним пасом і великими червоними хрестами на трубі, 25 червня (8 липня) 1916 р. Макс Валентинер торпедою перед селищем Віце спрямував у пучину цей пароплав, покликаний замінити «Portugal» (заздалегідь російська дипломатія за кордоном належно оповістила про таку гуманітаризацію судна). Навесні 1916 р. реквізований і освячений, «Вперед» ішов без пацієнтів, але на борту мав 68 осіб -- «червонохресних» функціонерів, медичний персонал (його кістяк складали лікар, фельдшер, 5 сестер-жалібниць, 14 санітарів, 2 покоївки-доглядачки), капітана Фірса Петрова із трьома помічниками, механіком, двома машиністами, вісьмома кочегарами, десятьма штатними матросами та 13-ма взятими з Чорноморського флоту в розпорядження 60-річному корабельному комендантові Альфреду Вільгельмсу -- відставному контр-адміралові. Загинули А. Вільгельмс, санітар Франц Домбровський, кочегари Іван Миронов і Захарій Маланія, матроси Опанас Сердюков, Іона Марочка, Василь Галушкин. Від ран цього дня помер боцман Михайло Щепкін. Серед урятованих лазаретників«впередівців» були як легко, так і тяжко поранені20.

Коли ж 27 червня (10 липня) 1916 р. хижак U-38 підстеріг судно «Флорида», міністерство закордонних справ Росії через американську та іспанську амбасади у Петрограді 6 (19) липня заявило, що й до турецької сторони не застосовуватиметься милосердя «постанови Гаазької конвенції 1907 року про придатність засад Женевської конвенції на морській війні». Німецьке командування визнало за краще перевести «посестри» U-33 та U-38 з Чорного моря до Середземного21.

21 квітня (4 травня) 1916 р. «Midilli» рясно висипав міни біля Дунаю, вночі на 24 квітня (7 травня) -- навколо рогу Тарханкут і в Каламітській затоці, після чого вдосвіта під фальшивим андріївським стягом ударив по Євпаторії (поруйнував гімназію, земське училище, електростанцію, завантажений 3258-ма тоннами пшениці пароплав «Леванцо», зустрінуті вітрильники у порту). Чергова подібна акція сталась рівно за два місяці: 21 червня (4 липня) цей нападник навпроти Сочі торпедував транспорт «Мария Аннета» («Марія Аннета»), потопив вітрильник «Резвый» і неподалік поста Вардане добив 2000-тонний «Рокклиф» («Рокклифъ»), підірваний U-38, а «Jawuz Sultan Selim» покрушив об'єкти Туапсе і Лазаревського, пароплави «Князь Оболенский» («Князь Оболенскій») та «Михаил» («Михаилъ»), буксир, баржу, 4 шхуни.

Попереджений 18 червня (1 липня) 1916 р. про неминучу вилазку елітних крейсерів з Босфору, Ебергард уранці 21 червня (4 липня) подвигнув проти них лінкор «Императрица Мария», а сам на другому дредноуті вийшов із Севастополя ввечері 22 червня (5 липня), лишень коли «Jawuz Sultan Selim» і «Midilli» покинули Кавказьке узбережжя. Переважаючи за ресурсами, Чорноморський флот ганебно сплохував, по безплідному круїзі осоромленим повернувся 25 червня (8 липня). Що ж до стамбульських екстракораблів, то з них більший завершив рискання 23 червня (6 липня), менший -- наступного дня, дещо затримавшись біля Зміїного22.

Література

1. Див.: Моисеев С.П. Указ. соч. -- С. 472; Андриенко В.Г. «Эльпидифор» // Морской энциклопедический словарь. -- Т. 3. -- Санкт-Петербург, 1994.-- С. 438.

2. Русские официальные сообщения о войне // Морской сборник. -- 1916. -- № 4. -- С. 110-112; Морская хроника // там же. -- С. 134-139, 144, 147, 149; Страхович Н. Указ. соч. -- № 81. -- С. 10-12; Монастырев Н.А. Краткий обзор... -- № 11. -- С. 18-22; Дневник министерства иностранных дел за 1915-1916 гг. // Красный архив. -- 1928. -- № 6. -- С. 33-35; Римский-Корсаков М.М. Первая диспозиция Русского флота // Морской журнал. -- 1928. -- № 9. -- С. 12-14; Новиков Н.В. Операции флота... -- С. 61-63, 108-179; Контр-адмирал П.И. ПаттонФантон-де-Верайон // Морской журнал. -- 1938. -- № 3. -- С. 5; Корсун Н.Г. Эрзерумская операция на Кавказском фронте мировой войны в 1915-1916 гг. -- Москва, 1938. -- С. 136-144; его же. Первая мировая война на Кавказском фронте. -- Москва, 1946. -- С. 57; Пузыревский К.П. Повреждение кораблей от артиллерии... -- С. 297-298; Соболев П.Ф. Совместные действия русских войск и Черноморского флота // Русское военно-морское. -- С. 437-439; Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 399-400, 416-422; Цветков И.Ф. Линкор «Октябрьская революция». -- Ленинград, 1983. -- С. 132-158; его же. Гвардейский крейсер «Красный Кавказ». -- Ленинград, 1990. -- С. 104-110; Краснознаменный Черно-

3. морский флот. -- Москва, 1987. -- С. 80-81; Плясков Л.А., Кучеренко Л.М. Указ. соч.; Писарев Ю.А. Указ. соч. -- С. 188; Кравцевич В. Указ. соч. -- С. 113; Назаренко К.Б. Обсуждение вопроса о воссоздании морской пехоты в России (19071914 гг.) // Вестник Санкт-Петербургского университета: Серия 2. История, языковедение, литературоведение. -- Санкт-Петербург, 2000. -- С. 25; Флот России... -- С. 437; Залесский К.А. Указ. соч. -- С. 689, 791-792.

4. Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 453-454; Цветков И.Ф. Линкор. -- С. 159; Больных А. Указ. соч. -- С. 286.

5. Страхович Н. Указ. соч. -- № 73. -- С. 14-16; Жуков В.К. Указ. соч. -- С. 86; Похилевич Д Л. Чорноморська фльота 1917 р. // Архів Радянської України. -- 1932. -- № 4-5. -- С. 5; Новиков Н.В. Операции.-- С. 114; Гречанюк Н.М., Ляхо-вич А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 365; Зубов Б.Н. Указ. соч. -- С. 281; Бережной С.С. Указ. соч. -- С. 59; Черноморский флот ... -- С. 154; Козлов Ю.Д., Савинов А.Ю. Указ. соч.; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 412. Восени 1917 р. з усім Чорноморським флотом у Севастополі «Воля» блакитно-жовтим стягом гаряче вітала наказ О.Керенського про українізацію балтійського крейсера «Светлана» («Світлана»), національні поривання підтримали «Завидный», «Память Меркурия» тощо (пор.: Юрковский Н.К. Большевики в борьбе с украинским буржуазным национализмом на Черноморском флоте: 1917-1918 гг. // Революционное движение в русской армии в 1917 году. -- Москва, 1981. -- С. 229-231; Олійників О.С. Вказ. праця. -- С. 102-106; Усатюк І.Ф. Чорноморський військовий флот часів Центральної Ради // Україна -- морська держава. -- Одеса, 2001. -- С. 41-42; Український націоально-визвольний рух. Березень-листопад 1917 року. -- К., 2003. -- С. 862-863, 878-879).

6. Действия Черноморского флота // Крымский вестник. -- 1915. -- 29.12; Страхович Н. Указ. соч. -- № 75. -- С. 14-15; Черное море // там же. -- 1916. -- 9.01; Действия Черноморского флота // там же. -- 1916. -- 11.01; Терещенко С.К. Указ. соч. -- С. 49, 51; Шведе Е.Е. Операции на Черном море в мировую войну в освещении германской официальной истории // Морской сборник. -- 1930. -- № 10. -- С. 69; Цветков И.Ф. Линкор. -- С. 159-160; Черноморский флот. -- С. 134; Степанов Ю.Г., Цветков И.Ф. Указ. соч. -- С. 139; Больных А. Указ. соч. -- С. 287-288; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 284-287 (Г. Лореєм в описі бою «Императрица Екатерина Великая» хибно змальована як «Императрица Мария» й компіляторськи цю помилку підхоплено: Широкорад А.Б. Указ. соч. -- С. 118).

7. Про Г. Корниловича: Крестьянников В.В. Офицеры. -- С. 187.

8. В. Марченкові присвячено некролог: Мордвинов К. Памяти старшего лейтенанта В.М. Марченко // Морской журнал. -- 1937. -- № 12. -- С. 31. Див. також: Пелль Ф. Усопшие // там же. -- С. 32. [Волков С.В.] Комментарии... -- С. 598.

9. Список. -- Петроград, 1916. -- С. 361-362; Кеппен П. Указ. соч. -- С. 354355; Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 462; Степанов Ю.Г., Цветков И.Ф. Указ. соч. -- С. 139; Цветков И.Ф. Линкор. -- С. 160; Шерешков О.С. Указ. соч. -- С. 21-22; Алексеев И., Гончаров А., Заблоцкий В. Указ. соч.; Золотарев В.А. Указ. соч. -- 2002. -- № 1. -- С. 57; Черноморский флот... --

10. С. 134; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 309; Герасимов В.Л. Авианесущие корабли русского военного флота // Военно-исторический журнал. -- 2004. -- № 2. -- С. 26-29.

11. Краснознаменный... -- С. 77; Алексеева И.В. Агония Сердечного Согласия. -- Ленинград, 1990. -- С. 73-74; Первая мировая война. -- С. 306-308; Мурхед А. Указ. соч. -- С. 364-369.

12. Русские официальные сообщения. -- С. 113; Морская.-- С. 149; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 297; Ігнатьєв С., Ігнатьєв М. Указ. праця. -- С. 51.

13. Список. -- Петроград, 1916. -- С. 143-145; Наказ Гетмана всея Украины 15 ноября 1918 года // Армія. -- 1918. -- 15.11; Військова хроніка // там само. -- 22.11; Вице-адмирал Андрей Георгиевич Покровский // Морской журнал. -- 1935. -- № 6. -- С. 1-6; Шрамченко С. Закон про державну українську фльоту та його виконавці // Військо України. -- 1993. -- № 4. -- С. 30, 38; його ж. Українська воєнно-морська політика в Криму 1917-1918 рр. // Хроніка-2000. -- К., 2000. -- Вип. 34. -- С. 255; Скоропадський П.П. Спогади. -- К., 1995. -- С. 260, 371; Мироненко О.М. Українізація флоту в УНР // Мала енциклопедія етнодержавознавства. -- К., 1996. -- С. 394; його ж. Чорноморський флот за доби останнього гетьманату // там само. -- С. 431-432; Якимович Б. Збройні сили України. -- Львів, 1996. -- С. 150-154; Черноморский флот. -- С. 135; Штаб Российского Черноморского флота. -- Симферополь, 2002. -- С. 159-160; Лубенець А.В. Діяльність Міністерства морських справ Української Народної Республіки напередодні гетьманського перевороту (березень-квітень 1918 р.) // Морська держава. -- 2003. -- № 6. -- С. 45.

14. Крестьянников В.В. Офицеры. -- С. 196-197.

15. Страхович Н. Новая страница в хронике немецких преступлений: Потопление госпитального судна «Португалия» // Летопись войны. -- 1916. -- № 85. -- С. 5-6; его же. Морские заметки // там же. -- № 92. -- С. 12; Черное море // Крымский вестник. -- 1916. -- 21.03; Морская. -- С. 180, 184-185; Памяти славных // Морской сборник. -- 1916. -- № 10. -- С. 2; Немецкие подводные лодки на войне 1914-1918 года // там же. -- 1922. -- № 5-7. -- С. 10; Терещенко С.К. Указ. соч. -- С. 51; Римский-Корсаков М.М. Потопление госпитального судна «Португаль» // Морской журнал. -- 1931. -- № 6. -- С. 7-10; Шталь А.В. Развитие методов операций подводных лодок в войну 1914-1918 гг. на основных морских театрах. -- Москва, 1936. -- С. 108; Пузыревский К.П. Повреждения кораблей от подводных взрывов. -- С. 54-55; Скончавшиеся // Морской журнал. -- 1939. -- № 2. -- С. 20; Степанов Ю.Г., Цветков И.Ф. Указ. соч. -- С. 141; Цветков И.Ф. Линкор. -- С. 161; Мельников Р.М. Крейсер... -- С. 236; Гибсон Р., Прендергаст М. Указ. соч. -- С. 141; Козлов Д.Ю., Савинов А.Ю. Указ. соч. -- № 11. -- С. 47; Грей Э. Немецкие подводные лодки в Первой мировой войне. 1914-1918 гг. -- Москва, 2003. -- С. 226, 285.

16. Новиков Н.В. Операции флота.-- С. 180-199; Перевозка войск из Новороссийска в Ризе // Русское военно-морское. -- С. 439-442; Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 424-429; Аммон Г.А. Морские памятные даты. -- Москва, 1987. -- С. 192; Крестьянников В.В. Офицеры. -- С. 196-197.

17. Корсун Н.Г. Первая мировая. -- С. 58-59; Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 429-431, 503-504; Аммон Г.А. Указ. соч.; Арутюнян А.О.

18. Указ. соч. -- С. 240-242; Керсновский А.А. Указ. соч. -- С. 150-151; Кримський А.Ю. Історія Туреччини. -- К., 1996. -- С. 109; Флот России... -- С. 114-115; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 308, 311. Див. ще: Сообщение и отчет академика Ф.И. Успенского о командировке в Трапезунт // Известия Императорской Академии наук. -- Серия VI. -- 1916. -- № 16. -- С. 1464-1480; Успенский Ф.И. Второй отчет о занятиях в Трапезунте и окрестностях // там же. -- № 17. -- С. 1657-1663; его же. Очерки из истории Трапезунтской империи. -- Ленинград, 1929. -- С. 140-158; Памяти академика Ф. И.Успенского. -- Ленинград, 1929; Соколов І. Ф.И. Успенский. Очерки из истории Трапезунтской империи. Ленинград, 1929. сс. 160. С пятью таблицами // Україна. -- 1930. -- № 7/8. -- С. 149-151; Верховский А.И. Россия на Голгофе (Из походного дневника 1914-1918 гг.) // Военно-исторический журнал. -- 1993. -- № 1. -- С. 67; Вернадский Г.В. Русская историография. -- Москва, 1998. -- С. 208-210.

19. Страхович Н. Морские. -- № 92. -- С. 12; Взятие Трапезонда // Русское военно-морское. -- С. 442-443; Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 431; Шерешков О.С. Указ. соч. -- С. 22. Див.: В.Л. [Лукин В.К.] Воспоминание участника мировой войны на Черном море: Трапезонд // Морской сборник. -- 1920. -- № 1-3. -- С. 207-219.

20. Биковський Л. На Кавказько-Турецькому фронті: Спомини з 1916-1918 рр. -- Вінніпеґ; Денвер, 1968. -- С. 36, 56, 129; Новиков Н.В. Операции флота... -- С. 200230; Корсун Н.Г. Первая мировая. -- С. 59; Доценко В.Д. История . -- Кн. 1. -- С. 582-587.

21. Новицкий В. Очерки мировой войны на море // Морской сборник. -- 1916. -- № 7. -- С. 209-210; Пузыревский К.П. Повреждения кораблей от подводных взрывов. -- С. 129-132; А.Ч.[Чернушевич А.М.] Гибель эск. миноносца «Живучий» // Морские записки. -- 1943. -- № 1. -- С. 14-19; Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 506-507; Монастырев Н.А. Страница из войны // Бизертинский. -- С. 49-51; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 299, 310-311, 385.

22. Приказ начальника Морского штаба Верховного Главнокомандующего. -- [Без места] 1916. -- 28.05. -- № 126; там же. -- 21.06. -- № 149; там же. -- 24.06. -- № 165; там же. -- 4.10. -- № 308; Шрамченко С. Засоби боротьби з підводними човнами // Табор. -- 1936. -- Ч. 30. -- С. 36-38; Гречанюк Н.М., Ляхович А.А., Шломин В.С. Указ. соч. -- С. 503; Цветков И.Ф. Министр. -- 1991. -- № 3. --С. 109; Козлов Д.Ю. «Учредить должность начальника противолодочной обороны флота.» // Морской сборник. -- 2001. -- № 2. -- С. 70; Рутыч Н.Н. Указ. соч. -- С. 179-180; Герасимов В.Л. Развитие органов управления морской разведки // Военно-исторический журнал. -- 2003. -- № 3. -- С. 30; его же. «Почти два года командуя силами флота, пребывали вы в неустанных трудах и опасностях.» // там же. -- 2004. -- № 8. -- С. 53-54; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 311, 320-325. Негативна оцінка тодішньої заміни Миколи Миколайовича: Брусилов А.А. Мои воспоминания. -- Москва, 1963. -- С. 268. Пор.: Керенский А.Ф. Россия в поворотный момент истории. -- Москва, 2006. -- С. 140-142.

23. Див.: «Частину потопаючих людей підібрали дві фелюги, вислані береговим кордоном. Двоє зі складу екіпажу все ж потонули, одинадцять були важко поранені під час вибуху. Потонув і комендант пароплава Вільгельмс. Багато з тяжкопоранених членів екіпажу пароплава «Вперед» незабаром померло» (Кузнецов В.Ф. От Петровых кораблей до советских теплоходов. -- Ростов-на-Дону, 1946. -- С. 55).

24. Высочайше утвержденная... -- С. 3-27; Подробности потопления «Вперед» // Крымский вестник. -- 1916. -- 29.06; Подробности потопления госпитального судна «Вперед» // там же. -- 3.07; Памяти. -- С. 2-3; Новицкий В. Указ. соч. -- № 8 -- С. 195-196; Шталь А.В. Развитие методов. -- С. 124; Козлов Д.Ю. «Такого случая. за все время войны до сих пор не представлялось» // Военно-исторический журнал. -- 2004. -- № 1. -- С. 40-41; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 324-325. Пор.: Гибсон Р., Прендергаст М. Указ. соч. -- С. 142.

25. Набег «Бреслау» // Крымский вестник. -- 1916. -- 24.06; Шведе Е.Е. Операции. -- С. 69-70; Пузыревский К.П. Повреждение кораблей от артиллерии... -- С. 126-129; Козлов Д.Ю., Савинов А.Ю. Указ. соч. -- № 11. -- С. 46; Лорей Г. Указ. соч. -- С. 313-315, 345-347; Козлов Д.Ю. «Такого случая. за все время войны до сих пор не представилось». -- С. 35-40.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Перша битва на Іпрі. Ютландський бій як найбільший з морських битв Першої Світової війни, хід дій та головні результати. Битва на Соммі, основна мета боротьби. Битва на Камбрі як масова атака з використанням танкових підрозділів 20 листопада 1916 року.

    презентация [1,7 M], добавлен 03.12.2014

  • Дослідження з історії Першої світової війни. Передумови виникнення війни. Боротьба за новий переділ світу. Англо-німецький конфлікт. Розробка планів війни, створення протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни.

    реферат [33,4 K], добавлен 10.04.2009

  • Невиправдані втрати серед добровольців під час американо-іспанської війни - фактор, що вплинув на курс уряду США на формування професійного війська в роки першої світової війни. Причини антивоєнних настроїв в американському суспільстві у 1917 році.

    статья [22,6 K], добавлен 11.09.2017

  • Стратегічна ситуація та співвідношення сил на світовій арені у 1917 році. Суперечності в рядах Антанти. Лютнева революція в Росії. Підписання Комп'енського перемир'я і завершення Першої світової війни. Декрет про мир та "14 пунктів" В. Вільсона.

    реферат [32,0 K], добавлен 22.10.2011

  • Україна: поле битви. Воєнні дії на території України. Галиційська битва. Карпатська операція. Горлицька операція. Брусиловський прорив. Україна: в вогні великої війни. Жертви серед мирного населення, що постраждало від епідемій, голоду.

    контрольная работа [26,8 K], добавлен 03.03.2002

  • История национально-освободительного движения в Казахстане и Средней Азии. Основные причины Тургайского восстания (1916 г). Бои в районе Батпаккары. Партизанские рейды против царских карателей со второй половины ноября 1916 г. до середины февраля 1917 г.

    реферат [23,0 K], добавлен 13.02.2011

  • Передісторія та причини одного з найбільш широкомасштабних збройних конфліктів в історії людства. Стратегічні плани учасників Першої світової війни, технічна модернізація збройних сил. Зникнення імперій та лідерство США як політичні наслідки війни.

    презентация [897,0 K], добавлен 25.12.2013

  • Военно-стратегическая обстановка на фронтах Первой мировой войны в начале 1916 г. и стратегия военных действий стран Антанты. Наступление русских войск на Юго-Западном фронте весной-летом 1916 г. Место Брусиловского прорыва в Первой мировой войне.

    курсовая работа [2,0 M], добавлен 08.01.2014

  • Завоювання Росією Середньої Азії в 60-70-ті роки ХIX ст. Протиріччя між Росією і Англією. Персія напередодні Першої світової війни. Військові-політичні події на території Персії в ході Першої світової війни. Наслідки Першої світової війни для Персії.

    реферат [43,9 K], добавлен 25.10.2013

  • Передумови виникнення першої світової війни і криза липня 1914. Боротьба за новий переділ світу. Плани війни та створення двох протиборчих блоків. Стан збройних сил напередодні війни, як показник підготовки до війни. Протиріччя між Англією й Німеччиною.

    реферат [33,4 K], добавлен 04.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.