Формування міського середовища Львова (на прикладі промислового будівництва 1960-1970-х рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У відповідності з генеральним планом, розробленим у 1965 році Українським інститутом “Діпроміст” і затвердженим Радою Міністрів УРСР, Львів, повинен був стати великим промисловим обласним адміністративним центром Української РСР. Уже у 1976 р. промислова забудова займала понад 30% території міста, що значно змінило міське середовище Львова.

Промислове будівництво середини 1950-х - середини 1970-х рр. привело до того, що Львівщина стала єдиним або майже єдиним виробником у республіці автобусів, автонавантажувачів, конвейерів, мотовелосипедів, сірки. В області зосереджувалося 82% республіканського виробництва кранів на автомобільному ходу, 83% випуску освітлювальних електроламп, 22% - приладів і запчастин до них, 43% - газових плит, 26% - телевізорів, більше половини колійних добрив, близько 40% паперу й картону та іншої продукції.

На відміну від радянської історіографії, яка значну увагу приділяла соціально-економічній тематиці, сучасні українські вчені оминули увагою комплекс проблем, які стосуються розвитку агропромислового комплексу західного регіону нашої держави. У статті розглядається одна із малодосліджених проблем української історіографії - успіхи та невдачі радянської влади у перетворення Львова у промисловий центр Західної України. Основну увагу акцентовано на промисловій забудові міста у 60-70-х рр. ХХ ст. Джерельну базу статті становлять архівні документи, матеріали періодичної преси, спогади сучасників.

Уже у другій половині 40 - на початку 50-х рр. ХХ ст. у Львові споруджено низку “промислових гігантів” - “Львівсільмаш”, Автонавантажувач, картонну фабрику, жирокомбінат, розпочато будівництво низки корпусів Львівського автобусного заводу та інших промислових об'єктів. Перевезення промислових потужностей з інших областей привела до того, що у 1955 р. у місті й області працювали 58 заводів, 30 фабрик, 37 виробничих комбінатів, бл. 30 виробничих і навчально-виробничих майстерень та понад 6о кооперативних артілей.

Таким чином, у результаті інтенсивного промислового будівництва, на Львівщині суттєво змінилася галузева структура промисловості, трансформувалося міське середовище. Серед споруджених об'єктів існувало чимало таких, які повністю відповідали принципам тогочасної промисловості архітектури. Це стосувалося, зокрема, окремих корпусів ВО імені Леніна, електролампового та конвейєробудівного заводів, бази промімпортторгу та ін.

Місцеві чиновники із радістю відзначали: “Львівщина стала справжнім будівельним майданчиком. І саме здійснення широкої програми капітального будівництва забезпечило, в першу чергу, швидкі темпи зростання всіх галузей народного господарства, в яке протягом 1946-1976 років держава вклала понад 8 мільярдів карбованців. За цей час побудовано й реконструйовано понад 200 великих підприємств...” Чи справді це так?

По-перше, справді радянська влада вклала чимало коштів у спорудження промислових об'єктів як у республіці загалом, так і Львівщині зокрема. Так, тільки у 1978 р. було виділено 759 565 тисяч карбованців державних капітальних вкладень. Проте не усі будівельні трести зуміли освоїти виділені кошти. На Львівщині, для прикладу, особливо важкий стан був у комбінаті “Львівпромбуд”. Більшість його підрозділів не зуміли виконати зрослої програми 1977 року. Тут недоліків чимало - як в організації робіт на будівельних майданчиках, так і в матеріально-технічному постачанні.

По-друге, важко заперечити успіхи радянської влади у нарощуванні промислового потенціалу Львівщини у 60-70-х рр. ХХ ст. Наведемо декілька прикладів. Зокрема трест “Львівпромбуд” у 1970 р. продовжив будівництво автобусного заводу. Тут у четвертому кварталі було введено в дію головний корпус. На конвейеробудівному заводі пусковий об'єкт - виробничі потужності по випуску зварних металоконструкцій. На 100 одиниць виробів будівельники збільшили потужність заводу фрезерних верстатів.

Реконструювався Львівський керамічний завод. Тут стали до ладу потужності по випуску 1060 тисяч квадратних метрів оздоблювальної плитки. У завершальному році дев'ятої п'ятирічки колектив будівельного управління № 14 “Львівпромбуд” здав в експлуатацію дві тисячі квадратних метрів виробничих площ Львівського заводу фрезерних верстатів. Потужність підприємства зросла ще на 114 металорізальних верстатів. Колектив будівельного управління № 13 цього ж тресту ввів в дію виробничі потужності об'єднання ім. В.І. Леніна, чимало складських приміщень у районі Скнилова. Ще на 11 тисяч квадратних метрів збільшилася виробнича площа Львівського автобусного заводу. Тут став до ладу адміністративно-побутовий корпус площею 7,4 тисячі квадратних метрів. По 10 тисяч квадратних метрів виробничих площ споруджено в минулому році для заводу автонавантажувачів та об'єднання “Іскра”. Вагомих показників досягли колективи Львівського домобудівного комбінату, тресту “Укрособвуглемонтаж” та ін.

Проте, заради справедливості відзначимо, що темпи розвитку промислового виробництва і приросту населення значно випереджали темпи розвитку міського господарства, зокрема житла, водопостачання, торговельної мережі, транспорту, зв'язку, закладів охорони здоров'я і народної освіти.

Власне у цей період велика увага місцевих чиновників приділялася розвиткові власної виробничої бази, вдосконаленню організації і управління будівельним виробництвом, підвищенню рівня індустріалізації, поліпшенню структури капіталовкладень. Зокрема у десятій п'ятирічці на розвиток виробничої бази будівельних організацій освоєно понад 45 мільйонів карбованців, що в два рази більше, ніж за восьму і дев'яту п'ятирічки разом узяті.

По-третє, в окреслений період проводилася значна робота щодо поліпшення структури капіталовкладень за рахунок зниження питомої ваги нового будівництва і спрямування коштів на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств. Зменшилась кількість одночасно споруджуваних об'єктів виробничого призначення. Перевиконано план здачі в експлуатацію житла.

По-четверте, на початку 1980-х рр. чиновниками заплановано розв'язати комплекс питань продовольчої програми та збільшення продукції побутового призначення. Зокрема підрозділам Головльвівпромбуду було введено в дію низку великих об'єктів та потужностей. Серед них - Яворівський і Роздольський виробничі об'єднання “Сірка”, Миколаївського цементно-гірничий комбінат, виробниче об'єднання “Львівхімсільгоспмаш”. Крім того, заплановано здати в експлуатацію потужності виробничих об'єднань “Іскра”, “Азтенавантажувач”, “Конвейер”, Львівського автобусного, Дрогобицьких нафтопереробного і долотного заводів, закінчити будівництво Стрийського м'ясокомбінату і спорудити новий молокозавод у Львові.

Трансформація міського середовища пов'язана із зростанням кількості промислових підприємств породила чимало побутових проблем та незручностей для мешканців міста. Передусім львів'яни були обмежені у споживанні води. Для підприємств міста встановлено чіткі ліміти водоспоживання. Однак з відома міськрайвиконкомів більшість з них набагато перевищувала встановлену норму. Облкомунгосп і обласне управління водоканалізації намагаються припинити не цільове споживання води накладанням на підприємства штрафів, проте вони становили мізерні суми, і підприємства продовжували безгосподарно витрачати воду.

Систематично перевитрачали ліміти на воду підприємства “Райдуга”, “Промінь”, заводи інструментальний, лакофарбовий, мотопедів, газової апаратури, автонавантажувачів, телевізійний та інші. У “Львівпромбуді”, “Львівсільбуді” та у підпорядкованих їм організаціях не було викорінено неправильного ставлення до спорудження водопроводів, сточних мереж, лазень, пралень тощо. Ці будови не виправдано вважалися другорядними, їх не забезпечували матеріалами, технікою, робочою силою.

На початку 1974 р. на березі ріки Стрий будівельники тресту “Львівспецкомунбуд” приступили до спорудження нового потужного водопроводу Стрий - Львів. Головний інженер Львівського філіалу “Укрдіпрокомунбуд” М. Васечко відзначив, що об'єкт такої потужності в інституті проектували вперше. З вводом його в дію місто щодоби отримувало 140 тисяч кубічних метрів води, майже половину нинішнього водопостачання. Вартість будівельних робіт на спорудженні цього унікального і єдиного поки в західних областях України водопроводу - 21 мільйон карбованців. Чимало проблем існувало також сфері транспортних комунікацій. Упродовж першої половини 1970-х рр. у розвиток інженерних мереж було вкладено понад 72 мільйони карбованців. Поліпшилось водопостачання Львова, Стрия, Дрогобича, Трускавця. Одержали воду - Сколе, Перемишляни, Радехів, Яворів, Городок, Рудки, Комарне, Судова Вишня. І все ж проблема водопостачання залишалася надзвичайно гострою. Чиновники були змушені визнати, що у Львові “поки що ще не зовсім удосконалені транспортні комунікації і такі інженерні споруди, як каналізація, водопостачання, зв'язок”. Відзначено, що “у нових мікрорайонах, винесених за лінію “старого міста”, з вирішенням цих проблем труднощів менше. Турботи... в основному стосуються центру”.

Інша проблема - екологічна. Щодня у річки Львівщини скидалося понад двісті тисяч кубічних метрів забруднених стоків. Водночас кошти, виділені державою на будівництво очисних споруд, рік у рік не освоювалися. Для прикладу, у 1970 р. з відпущених 8,6 мільйона карбованців використано на це будівництво лише 5,5 мільйона карбованців. Багато з передбачених планом потужностей (93 тисячі кубічних метрів стоків на добу) не було здано в експлуатацію (введення їх у дію дозволило б зменшити скидання неочищених вод удвоє). радянський промисловий львівщина

Перетворення Львова у великий промисловий центр породив транспортні проблеми. Швидке зростання кількості транспорту й населення в місті вимагало інтенсивнішого дорожнього будівництва, здійснення пропозицій архітектурно-проектних організацій і державної автомобільної інспекції. Щоб створити (на певний час) нормальні умови для руху транспорту планувалося розвантажити транспортні вузли в районі перехресть вулиць Торгова - 700-річчя Львова, 1 Травня - Привокзальна, площа Ринок - Сербська - площа Д. Галицького.

Для відведення вантажного транспорту від перехрестя вулиць 700-річчя - Торгова (в районі театру опери та балету ім. Ів. Франка) було передбачено збудувати дорогу від шляхопроводу по вул. Б. Хмельницького, через с. Збоїська у район басейну “Спартак” і с. Голоски з виходом на вулицю Варшавську. Також вважалося доцільним спроектувати і збудувати естакаду через яр і залізничні колії в районі вулиці Варшавської з виходом на рівну ділянку вулиці К. Пелехатого.

Вантажний транспорт з Київського і Сокальського напрямку мав іти до залізничних станцій і підприємств Залізничного району, минаючи вулиці 700-річчя Львова, 1 Травня і Шевченка. Розвантаження верхньої частини вулиці 1 Травня і Привокзальної частково здійснено із закінченням будівництва вулиці Білогорської. Далі розвантажуючи цей район передбачалося шляхом продовження вулиці Прапорної, з'єднання її з вулицями Люблінською й Артема.

Здійснено оснащення доріг, дорожніми знаками, огороджувальними пристроями, розмітку проїзної частини доріг, споруджено направляючих острівків і острівків безпеки переходів. Незважаючи на особливості планування Львова і складність використання старих вулиць для автомобільного руху у 1970-х рр. було збудовано і включено до єдиного міського кільця значну частину проїздів, що, безперечно, сприяло поліпшенню умов руху міського електричного та автомобільного транспорту.

Однак існувала й низка невирішених проблем. Зокрема тривалий період у міськвиконкомі не було єдиного відділу, який би займався питаннями промислового будівництва, кооперуванням коштів підприємств тощо. Вирішення цих питань “лягло на плечі” Управління головного архітектора, в структурі якого не було навіть Сектору промислового будівництва.

Окремі керівники підприємств намагалися розширити виробничі площі, не виділяючи коштів на розвиток міського господарства, забезпеченість додаткової робочої сили житлом, об'єктами соцкультпобуту. Подібні випадки зафіксовані перевіряючи ми інстанціями при реконструкції Львівського автобусного заводу і будівництва заводу коробок гідромеханічних передач.

Безгосподарність будівельників - окрема тема дослідження. Для прикладу, наведемо цитату із статті часопису “Вільна Україна”: “Не вдався лютий. Припустив дощем. Примерзла земля не приймала вологи. Калюжі озерами стали. І болото. Воно, здається всюди. А на будівельних майданчиках... Ні пройти, ні проїхати. Неприваблива картина. Проте одна справа примхи природи і зовсім інша - болотяний краєвид у закритому цеху.

Інше повідомлення часопису не менш втішне: “На “Конвейер” надійшли від заводів-постачальників ящики з устаткуванням. Розкидали їх по території. І десь хлопчаки, що пасли недалеко корови, викрали паспорт. Якась книжечка з кресленням і інструкцією не знадобились. Викинули. Випадково у болоті знайшов паспорт виконроба БУ № 32 В.В. Бучина”.

Одним з головних завдань тогочасні чиновники вважали впровадження автоматизованої системи управління технологічними процесами. Було складено перспективний план заходів, який передбачав впровадження автоматизованої системи управління виробничими процесами з тим, щоб до 1980 року поставити питання про ліквідацію професій, пов'язаних із шкідливими умовами праці.

Таким чином, у середині 1970-х рр. у Львові нараховувалося 130 промислових підприємств, навчалося понад 70 тисяч студентів, а кількість учених у науково-дослідних інститутах і лабораторіях сягала понад 1500 осіб. Працювало 26 технікумів, 90 загальноосвітніх шкіл, більше 20 професійно-технічних училищ. На Львівщині у 1960-1980-х рр. споруджено низку нових підприємств, що сприяло перетворенню регіону у “великий промисловий та індустріальний центр”. Не всі плани було реалізовано, проте навіть часткове виконання поставлених завдань дозволило перетворити Львів у республіканського монополіста з виробництва автобусів, автонавантажувачів та іншої специфічної продукції.

Размещено на Allbest.ru