"Висячі сади" Семіраміди у Вавилоні

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Висячі сади" Семіраміди у Вавилоні

Митний контроль, міст через річку Євфрат, перша цивілізаційна згадка про асфальт.

За древніми переказами, "висячі сади" Семіраміди розташовувалися на східному березі річки Євфрат, приблизно за

90 км на південь від Багдада (Ірак). Там розміщувалося старовинне місто Вавилон - столиця царства, на вході до якого купців зустрічали оцінник і митник. Перший оцінював товар, а другий стягував ввізне мито.

Історія створення цього "чуда світу" сягає давніх часів: вавилонський цар Навуходоносор II (605-562 р. до н. е.) з метою боротьби проти головного ворога - Ассирії, війська якої двічі руйнували столицю держави Вавилон, уклав військовий союз із Кнаксаром, царем Мідії. Перемігши, вони розділили територію Ассирії між собою. Військовий союз зміцнили шляхом одруження Навуходоносора П на дочці мідійського царя Семіраміді.

Запорошений і шумний Вавилон, розташований на голій піщаній рівнині, не радував царицю, яка виросла в гористій та зеленій Мідії. Щоб утішити її, Навуходоносор наказав звести "висячі сади". Нині найбільш точні відомості про них містяться у творах грецьких істориків, наприклад, Вероссуса й Діодоруса, але опис "садів" незначний. Наприклад: "сад - чотирикутний, його бік складається з дугоподібних сховищ, розміщених у шаховому порядку на зразок кубічних підстав. Сходження до самої верхньої тераси можливе сходами...".

У манускриптах часів Навуходоносора не має жодних посилань на "висячі сади", хоча в них дослідники виявили характеристики палацу міста Вавилона та мосту через річку Євфрат. Навіть історики, котрі докладно описували "висячі сади", ніколи їх не бачили. Сучасні дослідники вважають, що коли солдати Александра Македонського досягли родючої землі Месопотамії та побачили Вавилон, вони були вражені. Після повернення на батьківщину, вони повідомили про дивні сади і дерева в Месопотамії, про палац Навуходоносора, вавилонську вежу і зикурати.

В архітектурному плані палац Навуходоносора з "висячими садами" - піраміда, що складалася з чотирьох ярусів-плат-форм, їх підтримували колони висотою 25 м. Нижній ярус мав форму неправильного чотирикутника, найбільший бік якого становив 42 м, найменший - 34 м. З метою запобігання просочуванню води, якою поливали рослини, поверхню кожної платформи спочатку покривали шаром тростини, змішаної з асфальтом, потім двома шарами цегли із гіпсовим розчином, поверх цього укладали свинцеві плити. На них товстим шаром лежала родюча земля, в яку висаджували насіння різних трав, квітів, чагарників, дерев. Піраміда нагадувала вічно квітучий зелений пагорб.

У порожнині однієї з колон розміщували труби, по них удень і вночі водопідйомним колесом, яке обертали сотні рабів, подавали воду з Євфрату на верхній ярус садів, звідки, стікаючи струмочками і невеликими водоспадами, вона зрошувала рослини нижніх ярусів. Дивом здавалося дзюрчання води, тінь і прохолода серед дерев, привезених із далекої Мідії.

У 331 р. до н. е. війська Александра Македонського захопили Вавилон. Прославлений полководець зробив місто столицею своєї величезної імперії. Саме тут, у тіні "висячих садів" він помер у 323 р. до н. е. Після його смерті Вавилон поступово занепав. Отже, в занедбаному стані опинилися сади. Унаслідок повеней зруйнувався цегляний підмурок колон, платформи обрушилися на землю. Так зникло одне з "чудес світу".

У XX ст. з'ясували деякі таємниці, в яких ішлося про "висячі сади". Археологи все ще намагаються зібрати відповідні підтвердження, щоб зробити остаточні висновки про місце розташування "садів", їх систему зрошування та істинні причини їх появи.

Донині зберігся єдиний відбиток грандіозного пам'ятника інженерної думки - відкрита за допомогою розкопок Роберта Кольдевея у 1898 р. мережа пересічних траншей поблизу іракського міста Ель-Хілла (за 90 км від Багдада), в зрізах яких видно напівзруйновану кладку.

Храм Артеміди в Ефесі: складські функції, будівельно-логістичні рішення. У VI ст. до н. е. значного розвитку досягло старогрецьке місто Ефес, засноване на західному узбережжі Малої Азії в Карії у XII ст. до н. е. Саме з малоазійських міст виходили сміливі мореплавці та колоністи, котрі прямували в Чорне море та до африканських берегів. Покровителькою міста вважали Артеміду - дочку царя богів і людей усемогутнього Зевса і Літо, сестри Алоллона. Спочатку вона була богинею родючості, покровителькою тварин і полювання, а також богинею місяця, потім - покровителькою цнотливості й охоронницею породілей. Городяни вирішили побудувати величний храм на честь такої покровительки.

Будівництво храму тривало 120 років. Його вирішили спорудити недалеко від гирла річки Каністри. Ґрунт був болотистий. Думали, що саме таким шляхом вдасться послабити поштовхи землетрусів, що часто траплялися на узбережжі Малої Азії. Ґрунт посипали товченим вугіллям, яке старанно утрамбовували. По такій землі було важко перевозити мармурові колони з каменярень, що розміщувалися в 12 км від храму. Колеса возув'язли у болоті. Тоді Харсифрон запропонував застосувати спосіб, за допомогою якого вирівнювали ґрунт. У кінці колони забили залізні прути, зміцнивши їх оловом, і на ці осі по обидва боки колони насадили колеса такої величини, що кам'яна колона висіла на залізних осях. Потім прикріпили довгі жердки, впрягли биків. При Харсифроні звели лише будівлю храму і встановили колонаду. Продовжив будівництво його син - архітектор Метаген. Йому вдалося закінчити верхню частину храму. З великими труднощами балки витягали за допомогою канатів по похилій площині на висоту споруди. На цьому етапі виникали труднощі: потрібно було покласти архітрав на вершину колони так, аби не пошкодити її капітель. Як і батько, Метаген дотепно розв'язав проблему. На вершину колони поклали мішки із піском, на них опустили балки, під якими пісок поступово висипався, і балка плавно займала відповідне місце. Але і цей архітектор не встиг добудувати храм. Роботу продовжили Пеоніт і Деметрій. У 550 р. до н. е. завершили зведення біломармурової будівлі.

Святилище було величезне: довжина становила 110 м, а ширина - 55 м. Його оточували два ряди кам'яних колон висотою майже 18 м. За свідченням Плінія Старшого, їх нараховували 127.

Пройшло майже 200 років. У 356 р. до н. е. житель Ефеса Герострат підпалив святиню малоазійських міст. Це відбулося в ніч народження Александра Македонського.

Храм зазнав значних ушкоджень. Здобиччю вогню виявилися дерев'яні конструкції, запаси зерна в підвалах, картини й одяг жреців. На відновлення храму мешканці Ефеса віддали свої заощадження і коштовності. їх підтримали жителі інших міст Малої Азії. Сам Александр Македонський запропонував оплатити всі витрати на реконструкцію. Проте поставив умову, щоб у святилищі з'явився напис про його заслуги. Ефесці не погодилися і тактовно відповіли боговірному полководцю: "Богу не личить споруджувати храми іншим богам". Відновленням храму Артеміди зайнявся архітектор Хейрократ, котрий дещо змінив, підняв східчасту підставу, аби храм був вищим, ніж будівлі, що з'явилися навколо нього за останні століття. Зсередини храм облицювали мармуровими плитами. У головному залі розмістили статую Артеміди, висота якої становила 15 м, покриту золотими прикрасами і дорогоцінностями. У художньому оформленні брали участь видатні грецькі скульптори і живописці. Рельєф для вівтаря біля храму вирізував знаменитий афінський скульптор Пракситель, рельєф на одній із колон - Скопас. семіраміда ефес будівельний мистецтво

У 263 р. храм Артеміди розграбували готи. Сприяв зникненню цього "чуда" болотистий ґрунт, що поступово поглинув величезну будівлю, і річка Каністра, котра наносами мулу вкрила залишки споруди. Коли археологи зацікавилися пам'яткою, на поверхні землі нічого не було видно. їм знадобилися десятиліття, аби відтворити образ одного з "чудес світу". Від храму Артеміди залишилась тільки одна колона, яку недавно відновили. Виявили й інші сліди великого міста Ефес: зруйнований театр, бібліотека, лазні та інші громадські будівлі.

Мультимодальне перевезення нестандартного вантажу державного значення. Давньогрецьке місто Олімпія, розташоване у північно-західній частині Пелопоннесу, - релігійний центр, місце культу верховного бога древніх греків Зевса та проведення присвячених йому Олімпійських ігор. Це був найбільший художній центр Давньої Греції. Архітектура Олімпії в основному сформувалася в VII-IV ст. до н. е. В одній з легенд йдеться про те, що Олімпію заселили аргонавти після повернення з Колхіди.

Там розміщувалося й одне із семи "чудес світу" - величезна і прекрасна статуя владики Олімпу Зевса. За переказами, саме тут Зевс почав боротьбу зі своїм батьком, кровожерливим і віроломним Кроном, який пожирав власних дітей, оскільки оракул передбачив йому загибель від руки сина. Врятований матір'ю, змужнілий Зевс переміг і примусив Крона відригнути своїх братів і сестер.

На честь цієї перемоги започаткували олімпійські ігри, котрі уперше відбулися у 776 р. до н. е. Минуло понад два століття і в 456 р. до н. е. в Олімпії архітектор Лібон збудував храм, присвячений Зевсу, який вважали головною святинею міста. Як свідчать античні історики, в олімпійській долині мали майстерні багато відомих еллінських скульпторів - Мирон, Поліклет, Скопас, Пракситель. Статую Зевса зробив геніальний давньогрецький скульптором Фідій. Корінний афінянин, Фідій народився, як вважають, у 500 р. до н. е. і помер приблизно у 430 р. Він був найвидатнішим скульптором, архітектором, живописцем, мислителем. Скульптор у своїх зображеннях зумів передати надлюдську велич. Таким образом була статуя Зевса, створена для храму в Олімпії. її розмістили в кінці величезного залу святині, довжина якого становила 64 м, ширина - 28, а висота внутрішнього приміщення - майже 20 м.

Величезний 14-метровий Зевс сидів на троні із золота, слонової кістки, чорного дерева і дорогоцінних каменів. На багато оздобленому кріслі Фідій відтворив чимало сюжетів еллінської міфології та фігури реальних людей, зокрема, свого улюбленця Пантарка, який переміг на 86-х олімпійських іграх у боротьбі серед наймолодших атлетів. Скульптор створив статую Зевса з золота і слонової кістки. Пластинки цих коштовних матеріалів він мистецьки закріпив на спеціальному дерев'яному каркасі. Голову Зевса прикрашав золотий вінок із оливкових гілок - знак миролюбства грізного бога. Оголену до пояса фігуру Зевса і голову виточив зі слонової кістки. В одній руці Зевс тримав золоту статую крилатої фігури Ніки, іншою спирався на скіпетр із орлом на верхньому кінці. Плащ, перекинутий через плече, волосся і бороду виліпив також із золота.

За часів Візантійської імперії статую Зевса перевезли в Константинополь до палацу імператора Феодосія II (V ст.). Таке транспортування - складне логістичне завдання на ті часи, адже передбачало суходільну ділянку від Олімпії до порту Пірей біля Афін (понад 60 км) та морський шлях від порту Пірей до Константинополя (700 км). Перевозили статую з кріслом, на якому він сидів (єдина конструкція). Отже, можна лише уявити, як виконували таку грандіозну логістичну операцію, якого обережного ставлення до вантажу, що перевозилися, вона потребувала, оскільки здійснювали транспортування за наказом власне імператора Візантійської імперії; які транспортні засоби використовували. Мабуть, на суходолі це була спеціально виготовлена платформа, котру тягли воли, на морі - один із найбільших кораблів. Із застережними заходами здійснювали відповідні навантажувально-розвантажувальні роботи. Проект мультимодального перевезення такого надзвичайно цінного вантажу розробив, на жаль, нам не відомий, візантійський "логіст".

Багато творів "поганського" мистецтва знищили християнські фанатики, але величну статую Зевса вони не наважились зруйнувати. Проте у Уст. згорів палац імператора Феодосія П, а разом із ним геніальний витвір Фідія. Про статую відомо лише зі свідчень авторів. З перемогою християнства занепала Олімпія, а в 426 р. її спалили за наказом імператора Феодосія II. Збережені будівлі та статуї остаточно зруйнувалися унаслідок землетрусів у 522 і 551 рр. Нині від храму Зевса залишилися лише руїни та дві колони при вході.

Размещено на Allbest.ru