Історія розвитку ордену єзуїтів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Єзуїти

Єзуїти (Товариство Ісуса) - члени найбільш впливового католицького чернечого ордену, який був заснований у 1534 р. іспанцем Ігнаціем Лойолою у Парижі й затверджений Папою Римським Павлом ПІ 27 вересня 1540 р.

Головна мета ордену - захист інтересів папства, боротьба з єресями, місіонерська діяльність. Із середини XVI ст. орден розпочав енергійну боротьбу з Реформацією. Члени Товариства Ісуса долучилися до руху Контрреформації, яким католицька церква намагалася протистояти поширенню протестантизму по всій Європі.

Члени ордену рекрутувалися за принципом фізичного, розумового й класового відбору - приймалися люди фізично здорові, з гарними розумовими здібностями, енергійні й по можливості "гарного походження". Зовсім не приймалися до ордену колишні єретики, а також жінки.

XVI-XVII ст. були епохою розквіту могутності й багатства ордену. Він володів багатими маєтками, великою кількістю мануфактур. Із головного догмата про непогрішність папи і його необмеженої влади єзуїти виводили низку положень про необхідність непокори світським государям, законам і навіть "тирановбивство".

Суворо централізований орден очолював довічно обраний генерал - "чорний папа", якому належала вся повнота влади. Резиденція генерала була в Римі. Організаційні принципи ордену будувалися на основі суворої дисципліни, безумовного підпорядкування лише генералові ордену або Папі Римському. Члени ордену мали право ходити у цивільному одязі, відмовлятися від клятв і здійснювати будь-які дії, що йшли на користь католицької церкви. Деякі принципи діяльності єзуїтів, якими вони користувалися для досягнення своєї мети, дали підставу приписати їм девіз "Мета виправдовує засоби".

Намагаючись поширити свій вплив, єзуїти діяли в багатьох країнах світу. В XVI ст. єзуїти утвердилися не тільки в європейських державах. Великого успіху вони досягли в Азії, зокрема в Індії (з 1542 р.), Японії (з 1549 р.), Китаї (з 1563 р.), на Філіппінах (з 1594 р.). Єзуїти з'явилися також у Конго, Ефіопії, Північній та Південній Америці. Багато з них намагалися допомогти американським індіанцям, які зазнавали тиску з боку європейських колонізаторів. У Парагваї у 1610 р. була створена "Єзуїтська держава", яка існувала близько 160 років.

Перші спроби проникнення єзуїтів у Росію були зроблені під час Лівонської війни (1558--1583). У 1581 р. у Росію прибув папський посол - єзуїт Антоній Поссевіно, який виконував роль посередника між двома воюючими державами - Річчю Посполитою і Росією. Поссевіно почав безуспішні переговори щодо одержання дозволу на будівництво католицьких церков у Росії. На початку ХУП ст. єзуїти брали активну участь в організації польсько-шведської інтервенції, але навіть підтриманий ними Лжедмитрій І, опинившись на російському престолі, не впустив єзуїтів у Росію. Тільки на початку XVIII ст. єзуїти разом із багатьма іншими іноземцями зуміли проникнути в Росію, однак указом Петра І від 18 квітня 1719 р. були вигнані за межі держави. Після першого поділу Речі Посполитої (1772) єзуїти знову з'явилися в Росії. За ревну службу царському уряду імператриця Катерина II залишила організації єзуїтів у Росії. В середині XVI ст. єзуїти поширили свій вплив і на українські землі.

Для проповідування ідей християнства і виховання своїх прихильників створювалися єзуїтські школи, які характеризувалися високим рівнем викладання. централізований орден єзуїт революція

Протягом першого століття свого існування товариство набуло значного розвитку, зокрема в галузях науки і освіти. Збільшилася кількість колегій. Єзуїти створили розгалужену систему середньої освіти для юнацтва. їхні коледжі стали вважатися зразковими незалежно від того, яку кар'єру збирався обрати вихованець. У XVII ст. єзуїти заснували 24 університети й близько 600 колегіумів. До середини XVIII ст. Товариство Ісуса нараховувало близько 23 тне. членів.

Спроби єзуїтів активно впливати на політичне життя європейських країн призвели до заборони їх діяльності у Португалії, Франції, Іспанії, Неаполітанському королівстві і Пармі та формальної ліквідації ордену папою Климентом XIV у 1773 р. (у 1814 р. орден відновив папа Пій VII). Єзуїтська власність була здебільшого конфіскована й перейшла до рук місцевої влади або церкви. Товариство Ісуса продовжувало існувати тільки в Пруссії та Російській імперії, де Катерина II не дала дозволу на опублікування папської булли.

Нідерландська революція

У другій половині XVI ст. Нідерланди складалися з 17 провінцій (Голландія, Брабант, Фландрія, Люксембург, Утрехт та ін.). Населення становило близько 3 млн осіб.

З часом Нідерланди стали однією з найрозвинутіших країн Європи. На півночі країни населення займалося хліборобством, розведенням худоби, рибальством. На півдні інтенсивно розвивалася промисловість. Фландрія уславилася своїм сукном, що продавалося по всій Європі, полотном, килимами, шовковими виробами.

Причинами швидкого розвитку капіталістичного виробництва Нідерландів насамперед були: сприятливе географічне розташування країни, розвиток міст - торговельно-ремісничих центрів, пожвавлення морської торгівлі після Великих географічних відкриттів (згадайте про центр світової торгівлі Антверпен), поява мануфактур, занепад цехового ремесла, використання найманої праці у промисловості та сільському господарстві.

Політично Нідерланди були залежні від Іспанського королівства, а їхньому розвитку заважали високі податки, що призводило до скорочення виробництва товарів, збереження феодальних відносин на півдні країни, експлуатації феодалами залежних селян. Гноблення іспанського абсолютизму особливо стало нестерпним за короля Філіппа II (з 1566 р.): було запроваджено мито на іспанську вовну, нідерландським купцям заборонено торгувати в іспанських колоніях, у Нідерландах розміщено іспанські війська.

Така політика іспанського уряду згубно вплинула на економічний розвиток країни. Наявні порядки не вдовольняли буржуазію, частину дворянства, широкі народні маси.

Тим часом у Нідерландах поширювалася Реформація, зростав вплив кальвіністської церкви. Іспанська влада нещадно переслідувала протестантів. Арешти і публічні страти "єретиків" викликали низку заворушень у містах і містечках Фландрії та Брабанту. Консисторії (церковно-адміністративні органи кальвіністських громад), якими керували буржуа, вели агітацію в народі проти католицької церкви та іспанського абсолютизму.

Опозицію іспанському владарюванню очолили герцог Вільгельм Оранський, граф Егмонт, адмірал Горн та ін. Опозиційні дворяни організували Союз погодження ("Компроміс") і 1566 р. подали у Брюсселі іспанській намісниці Маргариті Пермській петицію з вимогами припинити релігійні гоніння та скликати Генеральні штати для вирішення нагальних питань. Уряд не виконав цих вимог. Цього ж 1566 р. спалахнуло народне повстання, що похитнуло панування Іспанії в Нідерландах. Повсталі громили католицькі храми і монастирі, розбивали ікони і статуї, виганяли священиків і ченців.

У країні розпочалася буржуазна революція, тобто заміна феодального ладу капіталістичним.

Розмах повстання налякав не лише уряд, а й дворян та буржуазію. Дворяни оголосили свій Союз розпущеним, консисторії зреклися від участі в повстанні. Для придушення повстання Філіпп П надіслав військо на чолі з герцогом Альбою. Останній повинен був виконати доручення короля приборкати бунтівників і відновити авторитет королівської влади. До спротиву закликав лише один з керівників революції - герцог Вільгельм Оранський, але він не знайшов підтримки серед однодумців.

Придушуючи революцію, Альба створив "Раду у справах про безлади", яку нідерландці назвали "кривавою радою". Ця рада розглядала справи відповідно до іспанських законів. Людей ув'язнювали сотнями, а засуджених піддавали тортурам і вбивали. Особливо переслідували протестантів. Серед страчених були і ватажки буржуазної революції - граф Егмонт, адмірал Горн. У Нідерландах за наказом герцога Альби було репресовано понад 11 тис. осіб. На нідерландські міста, містечка й села Альба наклав тяжкі контрибуції - примусові грошові або натуральні стягнення. Він запровадив високі податки на торгівлю, що призвело до закриття крамниць і майстерень, вимушеної еміграції багатьох людей.

Проте, незважаючи на терор, у Нідерландах розгорнувся партизанський рух. Людей, які йшли в ліси і створювали загони опору іспанцям, називали лісовими гезами, а тих, хто чинив опір іспанцям на морі, - морськими гезами.

Тези (від фр.- жебрак)- у період Нідерландської революції XVI ст. спочатку так називали членів Союзу нідерландських дворян "Компроміс", які стали з 1565р. в опозицію до іспанського уряду. 5 квітня 1566р. члени Союзу вручили звернення намісниці Маргариті Пармській. Вони вимагали відновлення вольностей країни, скликання Генеральних штатів; вказували, що невиконання цих вимог спричинить загальний бунт, першими жертвами якого стануть дворяни. Потім гезами називали народних повстанців-партизан, які на суші ("лісові гези") і на морі ("морські гези") вели боротьбу з іспанцями. Побачивши успішність дій "морських гезів", принц Оранський став видавати їм каперські свідоцтва на право ведення війни проти Альби і навіть посилав їм своїх офіцерів.

1572 р. саме морські гези захопили порт Брілле і знищили іспанську залогу. Це було початком повстання на півночі Нідерландів. Населення провінцій нещадно розправлялося з іспанцями та їх прибічниками. Владу на місцях захоплювали представники буржуазії. 1575 р. дві провінції - Голландія і Зеландія - оголосили про свій розрив з Іспанським королівством. Правителем нової держави було обрано Вільгельма Оранського.

Занепокоєний таким розвитком подій Філіпп II відкликав Альбу з Нідерландів. Наступний намісник короля ліквідував "криваву раду" і скасував деякі податки, але не наважився вирішити релігійне питання. Та це не спинило повстання.

1576 р. іспанці вчинили ганебну розправу над мешканцями Антверпена, убивши вісім тисяч з них, спаливши понад тисячу будинків. У відповідь усі провінції Нідерландів об'єдналися для боротьби з Іспанією.

1579 р. в м. Утрехт сім північних провінцій уклали між собою унію. Голландія, Зеландія, Утрехт, Голдерн, Оверейссел, Фрісландія і Гронінген постановили разом вирішувати всі воєнні та закордонні справи та не йти на переговори з Іспанією. Незабаром іспанський король оголосив Вільгельма Оранського державним злочинцем і за його голову призначив винагороду. Тоді 1581 р. учасники Утрехтської унії оголосили про цілковиту незалежність від Іспанії. На півночі Нідерландів було створено нову державу - Республіку Об'єднаних провінцій. Пізніше її почали називати Голландською республікою.

Доля герцога Вільгельма Оранського склалася трагічно: його вбив католик-фанатик.

Після тривалої боротьби 1609 р. було укладено Дванадцятирічне перемир'я, за яким Іспанія визнавала незалежність Республіки Об'єднаних провінцій.

Історичне значення Нідерландської революції полягає в тому, що вона завдала удару по іспанському абсолютизму, розпочала епоху буржуазних революцій в Європі. Підсумком революції було повалення іспанського владарювання та утворення у Північних Нідерландах першої в Європі буржуазної республіки. Нідерландська революція мала вражаючі наслідки: значно прискорився розвиток капіталістичних відносин, зросла кількість мануфактур, насамперед у Лейдені, Амстердамі, Роттердамі, Утрехті; розвивалася морська торгівля. Порт Амстердам став новим центром світової торгівлі. Голландцям вдалося захопити колонії в Індонезії, Південній Африці, Північній Америці. Перемогла Реформація.

Размещено на Allbest.ru