Тоталітаризм в країнах Центральної і Східної Європи 1945-1989 р.

Ця пропозиція не враховувала створення ринку капіталу. Повз змінених вже підприємницьких ресурсів, інвестицій оновлення і модернізації отриманих з частки прибутку та з амортизаційних відрахувань, управління інвестиціями в принципі повинні були проводитися в централізованому порядку. Сама "теза пропозиції" не була ніколи опублікована. Однак, в її дусі виступив голова теоретичної групи О. Шик перед громадськістю зі своєю статтею в "Господарських новинах" в лютому 1964 року. Ще перед цим громадськість була проінформована про головні принципи підготовлюваної реформи в "Рудому праві" 12 грудня 1963 року. Стаття О. Шика мобілізувала консервативний захист централізованого підходу механізму функціонування економіки. Найважливішим був виступ заступника міністра і голови Комісії державного планування К. Розсипала, який основні принципи пропозицій зазначив як нереальні та, по суті, вимагав повернення до "свого" проекту реформи 1959 року.[1]

Не меш важливим для подальшого розвитку реформи був невидимий для більшої частини громадськості тиск, що спричинявся на теоретичну групу від верховного бюро КПЧ. Принципи "нової системи управління" були представлені в Бюро у середині 1964 року, але до кінця вересня, коли вони було остаточно схвалені, текст чотири рази повертався для виправлення. Претензії до тексту мали переважно ідеологічний характер, що показувало знання сталінської версії марксизму на рівні брошури у більшості членів Бюро. Думки обмежувалися рамками "пріоритетів соціалістичного планування" та "керівної ролі партії". У той період підтримували реформу, насамперед, секретар з економічних питань Д. Колдер і прем'єр-міністр Й. Ленарт. Навіть позиція А. Новотного не була ворожою. У дійсності, представлений текст більшість членів президії ЦК КПЧ зовсім не розуміли. Їх головною турботою було, щоб вони не схвалили щось таке, що могло загрожувати їх владним позиціям. В апараті ЦК КПЧ працювали в той час ряд працівників, схильних до реформ, від яких більшість членів президії при розгляді тексту була в залежності. По суті, основна проблема критичного аналізу полягала в пошуку формулювань, що уможливили б ситуацію, за якої "і вовк був ситий, і вівці цілі". Це особливо відобразилося у вступній частині "Пропозиції принципів удосконалення системи планового управління народного господарства" ("Руде право" 17.10.1964), яка мала дещо "розповідний" характер. Проте все-таки вдалося у наступних частинах зберегти основні "прогресивні" компоненти. Це стосується у першу чергу цінового механізму. Тут вже враховуються три категорії цін: фіксована, лімітована, вільна. Поступово частка останніх двох має збільшуватися.[1]

Як тільки президія ЦК КПЧ "політично благословила" - у той час помірно радикальну, а з погляду консистентності системи все ще обмежену - концепцію економічної реформи, в митрополії "реального соціалізму" у жовтні 1964 року був від керівництва країни і партії відсторонений М. Хрущов. Саме прореформна атмосфера його ери, яка з погляду навіть чехословацьких реформаторів була перебільшенням, перешкоджала консервативним силам у керівництві КПЧ стати відкрито проти реформи. Гостра критика Хрущовського "реформізму" новим радянським керівництвом на чолі з Л. Брежнєвим була "водою на їх млин", навіть якщо вони тимчасово не мали можливості публічно розпочатий процес реформ припинити, але хоча б намагалися його уповільнити відкладанням найважливіших рішень, чим вигравали час для подальшої зупинки процесу.[1]

В січні 1965 року після широкої дискусії пленум ЦК КПЧ схвалив документ "Принципи удосконалення системи планового управління". Він передбачав плановий розвиток соціалістичної економіки на основі демократичного централізму. Мова йшла не лише про скорочення бюрократичного централізму і надання стимулів виробнику, - вперше було поставлено питання про введення системи лімітних і вільних цін. Але документ із самого початку його прийняття викликав гостру дискусію в партії і суспільстві. З одного боку, про марксистські елементи повністю підтримували його, з другого - реформістські сили прозахідної орієнтації виступили з різкою критикою економічної політики КПЧ: вони вимагали відмови від соціалістичної власності на засоби виробництва, централізованого планового управління економікою та її заміну стихійно діючими "ринковими механізмами".[1]

2.2 Особливості модернізації в економічній сфері в Чехословаччині

Окрім того, ризик зупинки реформи збільшився рішенням президії ЦК КПЧ, згідно якого відповідальність за реалізацію реформи була перенесена на Комісію державного планування. В той же час проводилася запізніла робота з формування плану четвертої п'ятирічки 1966-1970 років, при якій поєднувалися зусилля технократичної орієнтації більшості працівників інституту планування, які намагалися провести максимальний вплив центрального плану на обумовленість розвитку економіки. Реалізація реформи також зіткнулася ще з двома подальшими "ворогами", яких "теоретичний фронт" не завжди мав заохочення брати до уваги. Передусім це була реальна економічна ситуація, характерним для якої була значна деформація усієї структури економіки і дисбаланс ефективної пропозиції і попиту. А надалі це були гносеологічний ліміт самих реформаторів, які у той час ще не ввібрали розробки сучасності, зокрема кейнсіанську теорію ринкової економіки та її застосування для регулюючого інструментарію господарської політики країни.[1]

Після затвердження проекту Другої економічної реформи січневим засіданням ЦК КПЧ було підготовлено ряд законів, які уможливили вже від 1 січня 1966 року, хоча і в обмеженій формі, реалізувати деякі її компоненти. Дійшло, передусім, до радикального обмеження серйозних завдань центрального плану. Були прийняті загальні діючі умови для самостійного господарювання підприємств. Їх основою було визначення системи і тариф внесків, які компенсували попередні відносини підприємств з державою опосередкованими директивними показниками центрального плану та відношенням, створеним на податковому принципі. Однак, тарифи ще не були однаковими, як передбачалося загальним рішенням. Вони були диференційовані згідно галузей з гарантією дійсності на три роки.[1]

Передумовою переходу до єдиних відрахувань була потрібна реформа сильно деформованої цінової системи, з якою - згідно її робочого коефіцієнту попиту - вираховувалося аж до 1968 року. Однак, знайшовся спосіб для пришвидшення процесу, таким чином, до єдиних відрахувань можна було приступити вже з 1 січня 1967 року. Частково належали до них відрахування з валового доходу підприємства, виручка за винятком витрат на сировину та за винятком амортизації, надалі відрахування із основних фондів та відрахування із резервів і так зване стабілізаційне відрахування із зарплат, що мало сприяти пришвидшенню росту зарплат більше ніж продуктивності праці.

В рамках умов, схвалених владою, у липні 1966 року єдиний стандарт виплат повинен був діяти як мінімум до 1970 року. На його основі підприємства будуть свої витрати на інвестиційне будівництво проводити принципово з власних ресурсів та інвестиційного кредиту і тільки у виняткових випадках будуть надаватися дотації із державного бюджету. При цьому, Державний банк має надавати кредити на основі вибіркового розгляду, причому, час виплат не має перевершити термін служби "основних коштів", на які був наданий кредит.[1]

Від 1 січня 1967 року були введені три категорії оптових і роздрібних цін: фіксовані - в основних життєвих потребах населення, в головних сільськогосподарських підприємствах та в тих видах сировини і матеріалів, які мали вирішальний вплив на розвиток цін продукції кінцевого споживання; вільні ціни - там, де будуть створені конкурентні умови для продукції особливої якості, модних новинок і так далі; лімітовані ціни - встановлені угодою між постачальниками і покупцями на базі централізовано встановлених меж. На протязі 1967 року мав бути розгорнутий другий етап цінової реформи, який мав створити умови для повного впровадження пропозиції і попиту при ціноутворенні. [1]

Реальний розвиток після реконструкції оптових цін все-таки показав, що методи, які уможливили її пришвидшення мали ряд недоліків. В той час, як її організатори чекали, що після реконструкції підприємства будуть показувати в середньому рентабельність 22%. Реальність показала одразу в перший рік (1967) рентабельність приблизно в чотири рази більшу (78%), а в наступному році - 80%. Наприклад, в 1968 році дотації "бідним" підприємствам за рахунок необґрунтовано "багатих" у додаткових відрахуваннях складали половину загального обсягу надходжень із валового доходу.[1]

Змінена політична ситуація терміново вимагала формування конкретної позитивної програми подальшого розвитку реформи. Першою спробою, запропонованою до громадської дискусії, був масштабний текст чотирьох авторів: Горалек, Кожушнік, Сокол, Турек, названий "Настін…" або українською мовою "Начерк концепції подальшого розвитку системи економічного управління". "Настін" комбінував теоретичні міркування з практичними рекомендаціями як на системних, так і регулятивних змінах у механізмі функціонування економіки. З врахуванням сьогоднішнього стану пізнання це сигналізувало як значний прогрес, так і все ще певні гносеологічні ліміти для наступного розвитку економічної реформи.[1]

Час і простір, надані "Празькою весною" для розробки офіційної державної концепції поглиблення процесу реформи, були занадто малими. Ледь минули чотири місяці від першого, між тим тільки дискусійного "Настіну", коли вступ військ Варшавського договору 21 серпня 1968 року перервав багатообіцяючий розпочатий процес. В цей час в СРСР проводилась подібна Косигінська реформа. Суть реформи полягала в наступному: 1) оновити господарський механізм країни; 2) розширити самостійність підприємств; 3) використовувати в дії матеріальні стимули; 4) доповнити адміністративне регулювання економічним. Реформа дала деякі результати: 1) було зведено 1900 промислових підприємств; 2) створювалися виробничі об'єднання; 3) була закуплена дорога техніка; 4) призупинено зниження темпів зростання економіки; 5) підвищилася заробітна плата робітників і службовців. Спостерігалася необхідність реформування агропромислового сектора: в 60-і рр. залишалися низькими темпи виробництва сільськогосподарської продукції при незмінному зростанні попиту на неї. Реалізація реформ в аграрній сфері і промисловості найбільш активно відбувалася в роки восьмої п'ятирічки (1965-1970 рр.). Після Празької весни була фактично звернута. Подібні реформи були в Угорщині їх називали Кадаровські їх суть полягала в децентралізації, в економічному стимулюванні праці та економічному стимулюванні дрібного підприємництва та фінансової і господарської самостійності підприємств, а також стимулювання розвитку сільського господарства. Результати цих реформ з Угорщини підвищили рівень життя населення і перетворили одного із лідерів сільськогосподарського виробництва.[5]

Висновки

Загалом Чехословаччина в 20-30 роки ХХ ст. була демократичною державою де легально діяла Комуністична партія. Вона була парламентською партією, що сприяло розвитку цієї партії .

Після в Другої Світової Війни політичний режим з 1945-1948 років називався Народною демократією. В Чехословаччині діяв коаліційний уряд Готвальда, а президентом був Бенеш. Головною політичною проблемою було словацьке питання. Словаки вимагали федералізації країни. Головною орієнтацією в зовнішній політиці Чехословаччини був СРСР. Під впливом СРСР в країні в 1948 році була встановлена диктатура Комуністичної партії. Це вдалося завдяки лютневому кризису 1948 року. Після відставки Бенеша президентом Чехословаччини став Готвальд. В країні почалися репресії які тривали до смерті Готвальда. В цей час була прийнята нова Конституція Чехословаччини за якою держава була унітарна. Хоча обіцялось рівність чехів і словаків але на практиці цього не було.

Після смерті Готвальда в країні під впливом Хрущова почалася де яка демократизація політичної системи. Великий вплив в країні дали події в Польщі і Угорщині 1956 року. Але загалом вони не отримали підтримку тому, що були територіальні претензії з боку Польщі та Угорщини. В 1960 році була прийнята нова Конституція Чехословаччини за якою країна перейменувалась в ЧССР. Також обіцяли дати автономію Словаччині але фактично її не було. Це було зумовлено власною позицією Новотного першого секретаря Комуністичної партії. Лідером Комуністичної партії Словаччини в 1963 році Олександр Дубчек.

На початку 1968 року за згодою Брежнєва була проведена заміна керівництва республіки. Першим секретарем Чехословаччини став Олександр Дубчек, а президентом став Людвіг Свобода. Вважалося радянським керівництвом, що Олександр Дубчек зможе домовитись різними сторонами чехословацького суспільства і вирішити словацьке питання. Його Брежнєв називав Сашою і вважав його другом, який буде виконувати всі забаганки радянського керівництва.

Головним документом Празької весни була "Програма дії КПЧ", яка була прийнята 5 квітня 1968 року де гарантувалась свобода, про вибори. Також була ліквідована цензура в країні . Іншим основним документом Празької весни являється "Маніфест 2000 слів", який ініційований інтелігенцією Чехословаччини. Автори цього маніфесту вимагали демократизації країни, ліквідації комуністичної ідеології та відмови від орієнтації в СРСР. Це викликало загрозу виходу Чехословаччини з ОВД і ці всі вимоги привели до військового вирішення чехословацького питання.

Чехословаччина була найбільш розвиненою країною в Східній Європі. Розвилась промисловість 20-30 роки ХХ ст. це сприяло економічному росту країни не зважаючи на світову кризу 1929-1933 років. Чехословаччина була однією з провідних країн світу. Головним виробником зброї, яку продавали провідним країнам світу в тому числі СРСР.

Після воєнна Чехословаччині проводили конфіскацію майна в колоборантів та також передача землі де проживали німці, угорці які були виселені з країни. В 1947 році в Чехословаччині розвернулася боротьба за чи проти допомоги від західних країн за планом "Маршала". І Чехословаччина змушена була відмовитись від допомоги. Радянський союз за це надав допомогу не зважаючи на те, що населення голодувало. У 1949 році Чехословаччина стала членом РЕВ, що сприяло зростанню торгівельних відносин з країнами соціалістичного табору. Під тиском СРСР Зменшені торгівельні зв'язки з країнами заходу.

В 1953 році в країні була проведена грошова реформа. Головна особливість економічних реформ в Чехословаччині проводилось збільшення підприємств, скорочення міністерств і управлінь господарства країни. Також обіцялось збільшити фінансування підприємствам і проводити власну економічну політику. В загалом в 60- ті роки ХХ ст. країни вступила в економічну кризу. Головне питання була як проводити реформування економічної системи країни. Це сприяло знаходження в керівництві СРСР Хрущова але після зміни керівництва в Радянському союзі намагалися уповільнити важливі економічні реформи.

Взагалі економічні реформи в період Празької весни продовжували попередній період. І фактично ці намагання проведення економічних реформ нічого не дали.

Список використаних джерел та літератури

1. Венгерские события 1956 г. глазами КГБ и МВД СССР. Сборник документов. М., Объединённое изд-во МВД РФ, 2009;

2. Пражская весна и международный кризис 1968 г. Т.2. Документы. М., Bohlau, Verlag, Koln, Weimar, Wien, 2008.;

3. Советский фактор в Восточной Европе. 1944-1953. В 2-х тт. Документы. Т.1. 1944-1948. М., РОССПЭН, 1999;

4. Чехословацкие события 1968 г. глазами КГБ и МВД СССР. Сборник документов. М., Объединённое изд-во МВД РФ, 2010

5. Апшай В.П. Трансформаційні процеси та реформи економічної системи Чехословаччини в 1950-1960 роки;

6. Апшай В.П Вплив на угорських події 1956 на суспільно-політичне становище в Чехословацькій соціалістичній республіці;

7. Ачкасов В.А. Международный контекст процессов демократизации в посткоммунистических странах Европы: общее и особенное // Вестник Санкт-Петербургского универ-ситета. Сер. 6. 2012. № 4;

8. Ачкасов В.А. Национал-популизм в посткоммунисти-ческих странах Центральной и Восточной Европы: причины роста электоральной поддержки // Вестник МГИМО-Университета. 2011. № 5 (20);

9. Гусейнова Л.Д. Тоталітаризм в країнах Центральної і Східної Європи 1945- 1989, Б, 2015.;

10. Яровий В.І Історія Західних і південних словян у ХХ ст., К,1996, Либідь.

Размещено на Allbest.ru