Царська влада в Єгипті та фіванське жрецтво в період XVШ династії

В період Другого перехідного періоду близько 1675 р. до Р.Х. в кінці правління XIII династії Єгипет знову розпався, а на північ країни хлинули полчища азіатських племен гіксосів («царі - пастухи») [2, с. 17], які мали, на думку дослідників, семітські коріння. Можливо, це були аморитські грабіжники [10, с. 15]. На півдні Єгипетської держави місто Фіви залишалися сильним політичним центром, правителі якого очолили визвольну війну за об'єднання Єгипту під своєю владою. Засновник Нового царства, фараон XVIII династії Яхмос I (прибл. 1539-1514 рр. до Р.Х.) просунувся на північ країни і на 15-ому році правління захопив столицю гіксосів Аваріс. Після шести років облоги була взята і фортеця Шарухен у південній Палестині, що слугувала останнім пунктом перебування гіксосів. Переможні війни Яхмоса І не тільки укріпили царську владу та об'єднали державу під владою фіванської династії, але й сприяли розповсюдженню та посиленню культу місцевого бога Фів - Амона.

В період визвольної війни Амон отримав роль бога-покровителя, що супроводжує незримо фараона. Жерці Амона підтримували кампанію Яхмоса І матеріально, а переможна війна принесли їм збагачення та політичну силу. У текстах Амон фігурує як Амон-Ра, поєднання двох божеств було політично вигідно, адже Геліополь мав значну силу та вплив у північному регіоні. Стела Яхмоса I з Карнацького храму звеличує фараона як «Улюбленого кровного сина Амона-Ра» [9, с. 52]. Інша стела з Карнаку вказує на значні донації фараоном у золоті, сріблі, лазуриті та бірюзі «для свого батька Амона-Ра». Культ Амона розповсюджується і за межами Фів. Пахері, управитель Нехену на півдні від Фів, у своїй гробниці пише формулу підношення «Амону, як володарю обох земель» [7, с. 50].

Наступник Яхмоса І Аменхотеп І (прибл. 1525-1504 рр. до Р.Х.) будує святилище з травертіну для священної барки Амона, культовий об'єкт Амона-Ра в Карнаці. Написи на святилищі присвячені «Амону, володарю двох тронів та обох земель» [3, с. 58].

Фараон Тутмос І (1514-1492 рр. до Р.Х.) також активно продовжував будівництво в Карнаці, спорудивши IV та V пілони та колонний зал між ними. Також Тутмос І встановив два гранітні обеліски [6, с. 116], які відносяться, до речі, до класичних атрибутів сонячної теології. Ці обеліски фараон присвятив «своєму батьку Амону- Ра, володарю обох земель, для якого встановив ці два обеліска біля воріт у храм, пірамідіон (якого) зроблений з електруму» [7, с. 51].

Після смерті Тутмоса І престол посів його син від наложниці Тутмос ІІ, який вступив у шлюб з дочкою Тутмоса І Хатшепсут, народженої від офіційної царської дружини цариці Ахмос. Правління Тутмоса ІІ продовжувалося недовго і залишило по собі мало документів. Фараон здійснив військову кампанію в Нубію для придушення повстання в регіоні. Він присвятив свою перемогу богу Амону, божественному батьку своєму.

Тутмос ІІ помер у молодому віці, залишивши від молодшої дружини Ісиди малолітнього сина Тутмоса. Єгипетський престол посіла його сестра і дружина Хатшепсут (прибл. 1473-1458 рр. до Р.Х.) у ролі регента при малолітньому фараоні. Перші роки Хатшепсут діяла як типовий регент, відводячи панівну роль у всіх діях малолітньому Тутмосу. Однак, були присутні ознаки того, що вона не підкорялась традиціям, про що свідчить присвоєний нею титул «Володарки Обох земель» [14, с. 95]. Але вже на 7-ому році правління Тутмоса ІІІ, вона прийняла повну титулатуру фараона та регалії царської влади, які буде утримувати до 21-го року правління. Хатшепсут вважала себе законною спадкоємицею престолу через свій статус дитини від офіційної Царської дружини, і пропагувала ідею, що Тутмос І визнавав її права на престол і оголосив своєю наступницею [13, с. 229]. Хатшепсут офіційно прийняла традиційне зображення себе як фараона чоловічої статі, однак у своїй титулатурі використовувала детермінативи та слова жіночого роду, підкреслюючи свою стать. Хатшепсут часто звеличується як «Хор» у жіночому образі, «прекрасна богиня» та «дочка Ра» [12, с. 103].

Однак, жінки не могли наслідувати престол Єгипту і для легалізації своїх прав, незважаючи на те, що вона була дочкою Тутмоса І, Хатшепсут звернулася до фіванського жрецтва. Підтримку їй надав храм Амона, де Хатшепсут виступала у ролі «дружини бога» та верховної жриці. Цариця розвернула агресивну пропагандистську програму, щоб вказати на свою обранність богом Амоном- Ра і продемонструвати її царську родословну.

Саме в період правління Хатшепсут культ Амона досягає піку своєї могутності. Ніколас Рівз вважає, що саме царювання Хатшепсут заклало фундамент для майбутньої Амарнської революції [11, с. 34]. Цариця оголошується дочкою самого Амона, його спадкоємицею і земним втіленням на троні єгипетському. На стінах заупокійного храму цариці у Дейр-ель-Бахрі, що зводився протягом п'ятнадцяти років [15, с. 176], є сцени її божественного народження, де Амон наказує Хнуму, щоб той створив Хатшепсут і її Ка, а бог Тот вітає царицю Ахмос з народженням божественного дитя. До своєї титулатури Хатшепсут додає епітет «З'єднана з Амоном» [12, с. 107]. При Хатшепсут верховний жрець Амона Хапусенеб одночасно посідає і світську посаду візиря. Для підтвердження свого зв'язку з Амоном, цариця проводить ряд святкувань і подій, які висвічуються у написах у Червоному святилищі в Карнаці та на обеліску Хатшепсут. Зокрема, проводилися святкування «Чудового свята Опет», яке святкувалося 11 днів кожної осені другого місяця щорічного розливу Нілу. В ці дні по алеї від Карнацького храму до Луксорського йшла процесія зі статуями бога Амона, богині Мут та їхнього сина Хонсу у священних барках на плечах жерців. Це свято нарівні зі Святом Долини, коли Амон Карнацький відвідував володіння богині Хатхор на західному березі і заупокійний храм правлячого фараона, стали щорічними найголовнішими подіями Фів. Це була значна пропаганда [11, с. 38]. амон фараон фіванський жрецтво хатшепсут

У Карнацькому храмі цариця Хатшепсут звела чотири обеліски, два з яких збереглися сьогодні. Обеліски були присвяченні її батьку богу Амону та Тутмосу І, як земному батьку Хатшепсут. У текстах та малюнках зосереджена увага на її правах на єгипетський престол, який вона отримала від Амона. У написах використовується чоловічий та жіночий детермінативи, тобто Хатшепсут виступає як дочка та син Амона: «...Цариця Верхнього та Нижнього Єгипту, Володарка обох земель (Маат-ка- Ра) створила для свого батька Амона, Володаря тронів Обох земель, два обеліски ... Вони вкриті електрумом, щоб осяювати Дві землі як сонячний диск Атон. Ніколи не було створено нічого подібного з початку землі. Створено для нього (Амона) сином Ра Хатшепсут Хенемет-Амон, якому дане життя навічно як Ра» [8, с. 25]. Далі напис сповіщає: «Дочка Амона-Ра, улюблениця його ... яку Амон сам представив на трон Південного Она (Фіви) та обрав захисницею Єгипту» [8, с. 26].

На пірамідіоні обеліску Хатшепсут зображена сцена коронації, на якій цариця стоїть на колінах перед богом Амоном-Ра, що вінчає її блакитною короною хепреш. На стінах храму у Дейр-ель-Бахрі зображені сцени подорожі до країни Пунт, звідки в Єгипет було доставлено багато коштовних товарів, значна частина яких осіла в храмі Амона та збагатила фіванське жрецтво [13, с. 231]. Сама експедиція у Пунт була присвячена Амону, батьку Хатшепсут. Незважаючи на сильну владу Хатшепсут, зображення молодого Тутмоса ІІІ з'являються поряд з мачухою, а сам принц увінчаний королівськими коронами. Однак, деякі їхні парні зображення демонструють панівне становище регента. Зокрема, на стінах храму у Дейр-ель-Бахрі Тутмос ІІІ керує підношеннями цариці Хатшепсут, яка представлена в образі богині Хатхор [5, с. 60].

Підсумком правління Хатшепсут стало нечуване посилення фіванського жрецтва і його вплив на царя, що призвело до заняття важливих державних посад жерцями Амона. Храм Амона підтримав Хатшепсут у її намірах легалізувати своє право на престол, пропагував її божественність та богообранність, і, у свою чергу, отримав збагачення та владу від цариці Хатшепсут. Воцаріння регента не зустріло, таким чином, значної опозиції в державі, а підтримання статусу царя молодого Тутмоса ІІІ посилювало позиції Хатшепсут.

Тутмос ІІІ (прибл. 1479-1425 рр. до РХ.) став повновладним правителем на 21-му році правління. Період його правління прийшовся на небувалу могутність фіванського жрецтва, яке продовжило збагачуватися, завдяки завойовницьким війнам фараона. Тутмос ІІІ провів за своє правління сімнадцять військових кампаній, розширивши свій вплив у Сирії та Палестині. Данина, яку мали платити колонії включала у себе золото, дорогоцінні метали, та інші коштовні речі. Фрагмент розпуску стіни з Фіванської гробниці Собекхотепа (TT 63) показує Нубійські дарунки, які включають золоті прикраси, деревину, шкіру тварин. Сирійці приносять дорогоцінні вази, парфуми [11, c. 41]. Країна збагачувалося, завдяки колоніальним володінням. В результаті походів Тутмоса ІІІ Єгипет перетворився на справжню велику імперію.

Тутмос ІІІ продовжив розбудовувати Карнацький храм, створивши VI Пілон. На північній стіні центральної каплиці були вибиті відомі аннали Тутмоса ІІІ, де присутнє зображення дарів Амону-Ра від фараона, включаючи два обеліски, що були створені для «Амона-Ра, Володаря обох престолів двох земель». Ідеологія універсального правлячого бога, який поєдную в собі небо і сонце, була політично вигідною, і Амон-Ра ідеально підходив на цю роль. Одним з епітетів Амона-Ра в епоху Тутмоса ІІІ став «Володар неба» [7, с. 58]. В Карнацькому храмі фараоном також була встановлена стела (Cairo 34010) з чорного граніту заввишки 180 см, де був зображений Тутмос ІІІ перед Амоном-Ра. У перших строках стели бог вітає фараона та перераховує перемоги, які сам Амон-Ра подарував йому: «Ти прийшов до мене у радості, щоб побачити мою красу, мій син, мій переможець, Менхепер- Ра, безсмертний! ... Я надав тобі відвагу та перемогу над усіма землями» [8, с. 27]. Тутмос ІІІ залишив по собі могутню Єгипетську імперію з постійною професійною армією та сильною центральною владою. Натомість, фіванське жрецтво також досягло піку своєї могутності та впливу. І наступні фараони XVIII династії намагатимуться цю владу послабити.

Спадкоємець Тутмоса ІІІ, його син Аменхотеп ІІ (прибл. 1427-1401 рр. до РХ.) також проявляв військову активність в Нубії та Леванті. Однак, за час свого правління фараон не продовжив добру традицію попередників щодо розбудови Карнацького храму [7, с. 59].

Спадкоємцем Аменхотепа ІІ став його син Тутмос від другої дружини Тіа, яка мала східні коріння [11, с. 45]. Тутмос IV (прибл. 1401-1391 рр. до РХ.) зайняв престол у досить молодому віці і правив близько десяти років. Своєю основною метою молодий фараон бачив утримання завойованих територій та розширення впливу Єгипту у Сирії. Однак держава Мітанні була дуже могутньою, і побоюючись хеттської загрози, Тутмос IV уклав з Артатама І, царем Мітанні, угоду.

В період правління Тутмоса IV Карнацький храм був величезною організацією, держава в державі. Він мав великі земельні наділи, військові трофеї попередніх кампаній, у розпорядженні фіванського жрецтва була велика кількість слуг та рабів, вплив жрецтва Амона відчувався у всіх галузях державного управління. Культ Амона вже століттями панував в Єгипті як головний та універсальний бог, що приніс перемоги фараонам. Для Тутмоса IV постало питання утримання під контролем такої могутньої організації та обмежити вплив фіванського жрецтва на царську владу.

Тутмос IV протиставив Амону культ сонячного бога Ра, якому фараон був зобов'язаний своїм сходом на престол Єгипту. Цьому присвячена була «Стела сну», яку Тутмос IV встановив між лапами Сфінкса у Гізі. У верхній частині стели зображена сцена підношення Тутмоса IV богу Хармакісу в образі сфінкса. У тексті стели батьком фараона називається не Амон, як зазвичай, а Хармакіс- Хепрі-Ра-Атум, який приснився майбутньому царю і обіцяв престол, якщо той очистить вид піску статую сфінксу: «Подивись на мене! Побач мене, мій син, Тутмос! Я твій батько Хармакіс-Хепрі-Ра-Атум, який віддасть тобі своє царство на землі. Ти надінеш білу та червону корони як наслідний принц, вся країна буде належати тобі... Ти будеш моїм захисником» [4, с. 321]. Тутмос, який був одним з багатьох синів Аменхотепа ІІ і не вважався спадкоємцем, послухав бога, очистив сфінкса і невдовзі посів престол під іменем Тутмоса IV.

Однак, окрім міфічних елементів, стела несе важливу ідеологічну інформацію. Батьком правлячого фараона оголошується не Амон, а Атум, творець всесвіту, представлений в образі Хармакіса (бога сонця в образі сфінкса, який ототожнювався з Хорахті). Тутмос IV проголошує свого покровителя, за яким стояло жрецтво Геліополя [11, с. 45]. З тексту «Стели сну» можна зробити висновок про натягнуті відносини між фіванським жрецтвом та фараоном, який намагатиметься обмежити їхню владу, посилюючи культ іншого бога. При Тутмосі IV та його спадкоємці Аменхотепі ІІІ жерці Амона не посідали більше важливих державних посад. Тутмос IV носив прикраси із зображенням бога-сонця, а сам часто зображувався у нубійський перцуі, увінчаній сонячним диском. Бог сонця став покровителем фараона. Саме при Тутмосі IV з'являється поклоніння Атону, як формі, видимому тілу бога Ра. Атон згадується на написі зі скоробея часів Тутмоса IV, який був присвяченій святкуванню зустрічі нубійських племен. Остання фраза тексту: «... для того, щоб зробити жителів іноземних земель підданими Атона навічно» [11, с. 49].

Таким чином, намагаючись знайти підтримку для визвольної війни, подальших військових кампаній та легалізації влади, як у випадку з царицею Хатшепсут, фараони XVIII династії зіткнулися з посиленням фіванського жрецтва, яке тепер впливало на політичне життя в країні. У назріваючому протистоянні фараони Аменхотеп ІІ та Тутмос IV, який взагалі протиставив Амону культ Ра-Хорахті, намагалися обмежити владу жерців. Наступник Тутмоса IV Аменхотеп III буде намагатися утримувати баланс у відносинах з фіванським жрецтвом, підтримуючи також інший культ бога сонця. Врешті решт, конфлікт досягне апогею в період релігійної революції Аменхотепа IV (Ехнатона).