Україна під час Другої світової та Великої Вітчизняної воєн

Друга світова війна - страхітливе явище світової історії. Вона втягнула в свою орбіту 61 державу, 80% населення земної кулі і тривала довгих шість років. Це війна, яка розпочалась 2 вересня 1939 року, нападом Німеччини на території Польщі. Це наймаштабніша та найжорстокіша війна за всю історію слов'янського народу, це війна Радянського Союзу проти фашистської Німеччини. Але від цієї війни залежали не тільки Радянський Союз та Німеччина, а й вся Європа та світ. Великі внески українського народу допомогли все ж таки здобути таку довгоочікувану перемогу СССР. Всі жертви, втрати та страждання радянських військ не були даремними. Після багатьох років після закінчення Великої Вітчизняної війни та перемоги СССР, було розкрито багато різних прикладів боротьби українського та російського народів проти окупантів та велику кількість нових подій під час війни. З іншого боку, залишилось багато різних подій про які ніхто нічого не знає і напевно, що ніколи вже і не дізнається, або вони викладені істориками дуже стисло чи однобічно.

Актуальність теми обумовлена, передусім, значимістю вкладу українського народу під час Великої Вітчизняної війни та причинами перемоги.

Предметом дослідження є території України під час Другої світової та Великої Вітчизняної воєн.

Об'єктом дослідження є участь українського народу у війні та його внесок у перемогу над Німеччиною.

Мета статті полягає у тому, щоб висвітлити причини та передумови початку Другої світової війни, причини поразки на перших її етапах, роль українського народу в політиці європейських держав та характеристику найважливіших подій від 1939 по 1945 рік.

Для того, аби досягти успіху у поставленій меті, потрібно вирішити такі завдання: визначити особливості радянської та німецької армій та причини поразки на початкових етапах війни; дослідити хронологію подій; проаналізувати методику ведення боїв Радянською армією.

Аналізуючи праці різних вчених та науковців по даній темі, можна зробити певні висновки. Кожен із них заглиблювався та вивчав тематику Другої світової та Великої Вітчизняної війни досить сильно. Історик і краєзнавець з Борівщини Лесь Ісаїв у доповіді «Комуністичні міфи та історична правда про німецьку окупацію» представив матеріали, зібрані на сході Харківщини та в державних архівах, і спростував міфи про масовий опір населення Східної України німецькій окупації. Спираючись на автентичні документи, він розповів про шкільництво, журналістику, місцеву адміністрацію в прифронтовій зоні німецької окупації. Широку підтримку німців на початку війни доповідач пояснював досвідом червоного терору, винесеним українцями з міжвоєнного СССР [4].

Досліджуючи працю Олександра Лисенка, можна побачити, що відсутність громадянського суспільства, з одного боку, створювала передумови для виникнення тоталітаризму, а з іншого - сприяла оформленню опозиції у національно-визвольні рухи.

У минулому народу України однією з таких найбільш помітних подій стала Друга світова війна. Жоден інший народ - учасник наймасштабнішого військового конфлікту в історії людства - не пережив того, що випало на долю українців. Історичні передумови, геополітична ситуація, внутрішні й зовнішні фактори зумовили настільки трагічний та сповнений внутрішніх суперечностей і динаміки розвиток подій, який за своїм вибуховим потенціалом і наслідками прирівнюється до революції, а то й перевищує її.

З кожним днем вужчає коло живих учасників і свідків тих грізних років і незабутніх днів. Час стирає гостроту вражень і біль від почутого, прочитаного в книжках, побаченого на екранах навіть у повоєнних поколінь, серця яких обпікали спогади батьків і дідів [3].

Раптове вторгнення німецько-фашистських полчищ і непідготовленість Червоної армії призвели до того, що у важких оборонних боях її війська зазнали великих втрат в особовому складі, польових і протитанкових гарматах, танках і літаках. Великі запаси палива, боєприпасів, зброї були або захоплені ворогом, або знищені радянськими воїнами при відступах.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другої світової війни. Швидко війська окупантів дійшли до Бреста і Львова.

17 вересня 1939 р. - вступ Червоної армії на територію Західної України, окупацію польської території («визвольний похід») розпочали частини Червоної армії. СРСР офіційно виправдовував свої дії необхідністю «надати допомогу українцям перед загрозою, що насунулася».

30 червня 1941 р. німецькі війська увійшли у Львів. Разом із ними ввійшли частини ОУН. У цей же день представники українських національних політичних сил на чолі з ОУН прийняли Акт відновлення української держави. світовий війна європейський поразка

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина разом зі своїми союзниками напала на СРСР, розпочалася радянсько-німецька війна, яку радянські історики й ті, хто дотримується подібних поглядів, називають Велика Вітчизняна війна. За планом «Барбароса» Німеччина мала швидко захопити Україну з метою створити вигідний плацдарм, забезпечити себе ресурсами для подальшого ведення війни [5]. Прорахунки радянського керівництва напередодні війни призвели до величезних втрат. Тільки за перший день війни на аеродромах через раптовий напад противника було знищено 900 бойових літаків. Гітлерівці захопили численні запаси зброї, боєприпасів, продовольства. У запеклих боях смертю хоробрих загинуло багато захисників західних рубежів країни. Значна кількість воїнів потрапила у полон. Радянські війська під напором, переживаючи сили ворога, залишили величезну густонаселену, розвинену в промисловому і сільськогосподарському відношенні територію. Це сталось через непідготовленість країни до війни внаслідок помилок і злочинів, викликаних культом особистості. Напередодні війни, 13 травня 1941 року, верховне головнокомандування німецької армії видало директиву, яка дозволяла застосовувати до захопленого населення масові насильницькі заходи і заздалегідь знімала з солдатів і офіцерів вермахту будь- яку відповідальність [3].

Матеріальні втрати Радянського Союзу також астрономічно великі. Мабуть, ні одна з держав, які брали участь у війні, не зазнала таких значних втрат. Це також правда. Але правда й те, що найжахливіші з тих втрат заподіяно саме «сталінськими молодчиками» при виконанні ними так добре відомого по всій Україні «приказа товарища Сталина от 3 июля 1941 г.». Відкочуючись на Захід, гітлерівці лише довершили ті руйнації, випалюючи цілі райони на Лівобережній Україні.

Процес окупації України був чи не найгіршим під час періоду усієї Другої світової. На Україну наступала німецька група армій «Південь», яку очолював Г. Рундштельд. Досить швидко їм вдалося захопити більшу частину України. Тривалий час оборонялися такі міста: Київ (11 липня - 19 вересня, 72 дні), Одеса (5 серпня - 16 жовтня, 73 дні), Севастополь (30 жовтня 1941 р. - 4 липня 1942 р., 250 днів). Південно-Західний фронт під командуванням М. Кирпоноса через помилки Й. Сталіна потрапив в оточення, понад 665 тис. бійців і командирів потрапили в полон, значна частина на чолі з командувачем фронту загинула. Це була найбільша поразка Червоної армії у цій війні. Ще двох серйозних невдач радянські війська зазнали в травні 1942 р. під Харковом і на Керченському півострові. 22 липня 1942 р. німецька армія зайняла Свердловськ, вся територія України опинилася під нацистською окупацією [5].

На окупованих українських землях фашисти встановили жорстокий окупаційний режим. На всі найважливіші адміністративні та господарські пости аж до повітового рівня призначалися німці. У ході війни проводилась політикаколонізації українських земель, заселення їх німцями.

Нацистський «новий порядок» в Україні: близько 4 млн. пересічних українців знищено; створення системи концтаборів для радянських військовополонених і цивільного населення; особлива жорстокість була виявлена до євреїв, які зазнали голокосту; запровадження трудової повинності від 18 до 45 років, згодом - від 14 до 65 років [5].

В Україні розгорнулась масштабна партизанська боротьба, яка складалась з двох потоків: радянські партизани та частини ОУН-УПА.

У цій війні Україна втратила близько 8 млн. осіб, п'яту частину населення; понад 10 млн. мешканців залишилися без даху над головою. Було зруйновано близько 700 міст, 30 тис. сіл, понад 16 тис. промислових підприємств, матеріальні збитки становили 42% від усіх збитків СРСР.

Україна в загальну перемогу внесла величезний вклад. У складі Червоної армії воювало близько 7 млн. мешканців України. Загинуло 4 млн.; серед командувачів фронтами було чимало українців; свій внесок зробили і діячі культури: учений-фізик Є. Патон (автоматичне дугове зварювання під флюсом), лікар М. Стражеско, фізіолог О. Богомолець (сироватка для лікування ран), біохімік О. Палладін (препарат для прискорення згортання крові).

Процес визволення України від німецької окупації можна розділити на декілька етапів:

1. Грудень 1942 р. - червень 1943 р.: звільнення частини Ворошиловградської, Сталінської і Харківської областей.

2. Липень 1943 р. - листопад 1943 р.: звільнення Харкова (23 серпня 1943р.), Києва (6 листопада 1943 р.).

3. Грудень 1943 р. - травень 1944 р.: визволення Правобережної України.

4. Червень - жовтень 1944 р.: завершальний етап звільнення України, 28 жовтня 1944 р. завершено визволення України [1].

Повна перемога над Німеччиною настала 8 травня 1945 р., коли було підписано акт про капітуляцію. Й. Сталін оголосив 9 травня 1945 р. завершенням Великої Вітчизняної війни, Днем Перемоги. З розгромом Японії 2 вересня 1945 р. закінчилася Друга світова війна. Головні нацистські злочинці та їхня ідеологія були засуджені на Нюрнберзькому процесі (1945-1946 рр.).

Отже, попри всі негаразди та величезні жертви, участь українського народу в Другій світовій війні дала потужний поштовх його національній консолідації, згуртуванню як сучасної європейської нації. Відчуття причетності до Великої Перемоги зміцнювало самоповагу, сприяло загальнонаціональному піднесенню [5].

Таким чином, українське населення після участі у Другій світовій війні може впевнено називати себе народом-переможцем, тому що без вкладу нашого населення ніякої перемоги не могло бути.

Участь України в Другій світовій війні обійшлась дуже дорого. У всякому випадку можна сказати, що всі світові війни, за останні два сторіччя, включаючи й Вітчизняну війну 1812 року, в своїй сукупності не дали стільки

втрат, як ця одна війна. Були величезні людські втрати та матеріальні. Комуністичний режим зробив багато лиха і він пішов на звалище історії. Коли перечитати історію, то можна поміняти свої думки, але хід історії змінити не можна.

Люди повинні знати правду давно, українці повинні повернутись до своїх цінностей. Весь наш народ прагне до миру. Тож мир - це усі ми разом узяті. І вже тому ми маємо боронити його, кожен у свій спосіб, стаючи миротворцями. Ми за те, щоб не було Третьої світової. Пам'ятайте: війна - це злочин! Мир - це велике щастя!

Список використаних джерел

1. Визволення України: Велика Вітчизняна війна: 1941-1945: Хронологічний довідник / Відп. ред. Е. Ф. Афоній; Упоряд. В. А. Дрозд. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 136 с.

2. Вікопомний подвиг: Україна у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років: Фотоальбом / Упоряд. А. Арутюнян. - К.: Фенікс, 2006. - 216 с.

3. Листи з війни [Текст] / Оксентій Царюк; упоряд.: Владислав Тарасюк. - К.: Вид. Вадим Карпенко, 2008. - 104 с.

4. Новітній повний довідник школяра: 5-12 класи. Гуманітарні дисципліни. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2011. - 496 с.

5. Україна у вогні війни. 1941-1945 / П. П. Панченко, А. І. Уткін, В. І. Горєлов. - К.: Україна, 2005. - 560 с.

Размещено на Allbest.ru