Керченська фортеця у 1918 р.

У статті йдеться про неординарні події в історії м. Керч у 1918 р. - вибухи порохових складів та пожежу у фортеці. Окреслено причетність більшовиків до трагедії та роль української армії у порятунку міста від руйнування.

керч фортеця вибух склад

Сучасний наратив про історію Керчі на етапі революційних подій 19171921 рр. як такий відсутній. Відповідні знання безнадійно застрягли у радянській концепції «Великої жовтневої соціалістичної революції». Єдиною, проте ледь помітною, зміною стало деяке зміщення акцентів на «білогвардійський» міф. Щоправда, не в науковій літературі, а у публічному просторі.

Події 1918 р. у Керчі слабко висвітлені на інформаційних ресурсах, присвячених місту. Адекватний опис подій відсутній на сайтах органів влади Керчі, періодичних видань, краєзнавчих спільнот1. Немає інформації про історію фортеці у роки революції і на сайті Керченського історико- культурного заповідника, до складу якого, серед іншого, входить фортеця Керч. Єдина присутня там фраза - «Перша світова і громадянська війни для фортеці пройшли без особливих потрясінь, там, як і в 1905 році, перебували склади. У листопаді 1920 року з кріпосного пірса вантажилися останні підрозділи Білої армії»2.

В роки Першої світової війни Керченська фортеця мала доволі непоказне значення. Аркадій Столипін, племінник одіозного російського прем'єр - міністра, перебуваючи в 1919 р. у Керчі, писав про становище фортеці: «Проти сучасної артилерії і теперішнього способу ведення війни вона вже непридатна»3. Проте, окрім покладеної на фортецю оборони Керч-Єнікальської протоки, вона виконувала функції складу боєприпасів.

У другій половині 1917 р. арсенал Керченської фортеці значно поповнився. Сюди, за свідченнями журналістів, евакуювалися боєприпаси з Петрограду. Мотиви такої евакуації однозначно не встановлено. Вочевидь, вибухові речовини вивозились перед загрозою наступу німецьких військ на Петроград або ж більшовицького перевороту.

Боєприпаси доставлялися до Керчі залізницею. Проте, гарнізон фортеці на той час був уже малочисельним - давався взнаки загальний розпад колишньої імператорської армії. Кілька десятків осіб фізично не могли розвантажити увесь привезений вантаж. Тому вибухонебезпечні предмети складувались не тільки на переповнених складах, але й уздовж фортечної залізниці без жодного порядку та належної охорони.

Після приходу до Керчі більшовиків 6 січня 1918 р. охорона складів ще більше послабилась. Дисципліна у більшовицької фортечної залоги була низькою. Голова місцевого більшовицького «уряду» під назвою «Центральний виконавчий комітет рад Тавриди» Жан Міллер (Яніс Шепте) скаржився, що солдати-більшовики при охороні порохових складів палять, розводять багаття, розважаються пострілами по навісних замках.

За кілька днів після втечі більшовиків з Керчі, 1 травня у фортеці сталася пожежа. Горіла фортечна пристань, складене на ній сіно, катер і дві баржі з бензином. Українській бойовій дружині, що прийшла на зміну більшовицькому загону, вдалося загасити палаюче сіно та відвести у море баржі, де вони продовжували горіти декілька днів. Це дозволило врятувати від вибуху розташовані поблизу пристані порохові склади.

Серед причин пожежі можна назвати підпал відступаючими більшовиками, потрапляння випадкових снарядів або ж необережність працівників та службовців фортеці. Джерела не дають підстав стверджувати про абсолютну вірність будь-якої із цих причин.

Найбільш ймовірним видається версія про умисний підпал більшовиками. При відступі вони не встигали евакуювати усі фортечні запаси палива, тому цілком могли погодитися на їх знищення. При цьому могли б бути й інші цілі. По-перше, подія сталася 1 травня - у день боротьби за права робітників, захисниками яких представляли себе ліві радикали. Пожежа у фортеці мала б проілюструвати наміри продовжувати свою діяльність навіть в умовах німецької присутності у Криму. По-друге, пожежа могла б стати певним попереджувальним знаком для щойно прибулої до керченської фортеці української залоги.

Версія про випадкове потрапляння снарядів не витримує критики, адже в літературі та джерелах немає згадок (принаймні, поки-що не віднайдено такі) про відступ більшовиків із Керчі із боями чи бодай якимись перестрілками. Більшовики просто від'їхали напередодні або й за кілька днів до вступу у місто німецького та українського військ. Цілком можливо, що пожежу спричинили новоприбулі солдати із залоги фортеці, намагаючись перевірити стан та наявність припасів на складах та пришвартованих суднах. Та у будь-якому випадку, усі версії потребують додаткової аргументації.

13 вересня 1918 р. близько 16 год. Керч оглушив потужний вибух. Над фортецею стояла хмара диму, містом розлітався попіл, через що одяг мешканців практично миттєво покривався сірим пилом. На момент вибуху у місті чимало керчан перебувало на вулиці - адже час був пообідній, робота в установах завершилась, працівники державних установ розходились по домівках. У місті зчинилась паніка, яка посилювалась чутками. Перша хвиля чуток - нібито хтось у фортецю кинув бомбу, а тому варто очікувати наступних вибухів. Керчани психологічно були підготовлені саме до такого розвитку подій. Адже ще на початку 1918 р. керівники більшовицьких загонів Івана Федька та Живодеров заявляли про готовність підірвати фортецю, аби склади з боєприпасами не дісталися «білогвардійським та українським бандам». Цієї ж версії притримуються і сучасні екскурсоводи4.

Оскільки нових вибухів не лунало, містяни потрохи заспокоїлися. Однак, невдовзі містом поширилася нова хвиля чуток та паніки - ніби вибух спричинили снаряди з газом. Підтвердження ці чутки не знайшли. Зрештою, до ночі усе заспокоїлося.

За даними газети «Утро Юга», від вибухів у Керчі загинуло 4 осіб, ще 23 були поранені. Пошкоджено ряд будинків поблизу фортеці. Вибух стався лише в одному із чотирьох порохових складів під номером «104», а його причиною було «соединение электрических проводов».

Вибухом також було зруйновано фортечну церкву (різні джерела подають дуже широкий діапазон її назв - Петра і Павла, Марії Магдалини, Покрови)5. 2005 р. на її руїнах російські монархічні та казацькі організації встановили поклонний хрест6.

Керченська фортеця була техногенно небезпечним об'єктом. І в умовах кількаразової зміни 1918 р. політичної влади, обслуговуючого персоналу небезпека зростала. Тим більше, що одна із протиборчих сторін - більшовики була явно деструктивною силою, що не гребувала руйнуванням чи підпалами майна, яке втрачала.

В історії України відомі подібні випадки. Тільки того ж 1918 р. сталися значно потужніші за силою та масштабніші за кількістю жертв вибухи порохових складів у Києві на Звіринці, аналогічні вибухи на складах з набоями в Одесі, потужна пожежа на київському Подолі. Того року склади зброї вибухали і в Росії (форт Красна Гірка, поблизу Петрограда). Не оминув подібний випадок Канаду - у порту м. Галіфакс вибухнув воєнний корабель, навантажений вибуховими речовинами. Кілька випадків пожеж зафіксовано у США. Загалом, у роки Першої світової війни кількість рукотворних вибухів збільшилась, адже різко зросло виробництво, використання та активне переміщення зброї та супровідних матеріалів. Вочевидь, події у Керченській фортеці програють у масштабності перерахованим вище катастрофам, але не стають від цього менш трагічними. Разом з тим, можна стверджувати, що Керч перебувала цілком у контексті світових подій, розвиток воєнної техніки цілком закономірно призводив до гуманітарної катастрофи. Цьому сприяли конкретні групи людей. У нашому випадку - більшовики.

Размещено на Allbest.ur